Повномасштабна війна, що триває вже четвертий рік, призвела до безпрецедентного внутрішнього переміщення населення України. Станом на кінець 2025 року офіційно зареєстровано 4,62 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) – це близько 10% населення країни. Майже 840 тисяч із них – діти .
За ці роки держава перейшла від екстреного реагування на кризу переселення до системного пошуку довгострокових рішень. Права ВПО – на житло, працю, освіту – виходять на передній план, адже йдеться не лише про гуманітарну підтримку, але й про соціальну згуртованість та економічне відновлення країни. Саме зараз, на початку 2026 року, час підбити підсумки зробленого і визначити пріоритети: забезпечення переселенців житлом, сприяння їхньому працевлаштуванню, інтеграція у нові громади без дискримінації. Це основа для нашої стійкості сьогодні та успішної відбудови України в майбутньому.
Масштаби проблеми та основні виклики
Масштаби внутрішнього переміщення залишаються величезними. Найбільше переселенців наразі проживає в областях, що межують із зонами бойових дій: Харківській (понад 511 тис.), Донецькій (506 тис.) та Дніпропетровській (468 тис.), а також у столиці (близько 436 тис.) . Значні громади ВПО зосереджені і на заході та в центрі країни – наприклад, у Львівській, Одеській, Полтавській областях по 200–220 тисяч переселенців . Та навіть найменш завантажені регіони (Волинь, Рівненщина) мають по 40–45 тисяч офіційно зареєстрованих внутрішніх мігрантів . Ця статистика ілюструє загальнонаціональний характер виклику.
Житло для переселенців. Масовий наплив людей у відносно безпечні області спричинив гостру житлову кризу. Значна частина ВПО втратила свої домівки на окупованих чи прифронтових територіях і потребує постійного житла. Держава надавала тимчасові прихистки – модульні містечка, гуртожитки, санаторії – але цього недостатньо і не вирішує питання довгостроково. За оцінками Міністерства соціальної політики, тільки протягом 2025 року на виплати адресної допомоги переселенцям держава витратила 31,8 млрд грн, а у бюджеті-2026 цю суму збільшено до 39,6 млрд грн . Однак фінансова допомога – це лише часткове рішення. ВПО потребують власного або хоча б стабільного житла. Наразі уряд впроваджує нові програми: з 1 грудня 2025 року стартувала програма “єВідновлення” з видачі житлових сертифікатів (ваучерів) на суму до 2 млн грн для певних категорій переселенців, що втратили житло . У перші ж тижні було сформовано понад 300 таких ваучерів, подано понад 20 тисяч заявок . Це показує величезний попит і одночасно – важливість прозорого та швидкого впровадження програми. До того ж, абсолютна більшість ВПО не має можливості одразу купити нову оселю навіть з ваучером, тому паралельно запускаються проєкти будівництва соціального житла (докладніше – далі у тексті).
Працевлаштування переселенців. Ще один виклик – повернення людей до продуктивної зайнятості. Багато хто з переселенців втратили роботу через війну; переїхавши в інші області, вони стикаються з конкуренцією на місцевому ринку праці, бюрократичними перепонами, необхідністю перекваліфікації. За даними державної служби зайнятості, у 2025 році роботу мали близько 139 тисяч зареєстрованих переселенців – очевидно, це лише частина, і чимало ВПО працевлаштовуються неформально або тимчасово. Уряд та міжнародні партнери запустили низку програм підтримки: гранти на розвиток малого бізнесу в постраждалих регіонах, програми перекваліфікації та навчання. Зокрема, проєкт «Життєздатність+» за підтримки німецького уряду виділив 20 млн євро на економічну інтеграцію ВПО та жителів деокупованих областей – ці кошти підуть на гранти для малого бізнесу та ваучери на навчання для переселенців і мешканців громад . Уже 500 переселенців і місцевих мешканців Сумщини, Чернігівщини та Київщини отримають навчальні ваучери (до 1000 євро кожен) для підвищення кваліфікації та шансів на роботу . Такі ініціативи допомагають людям стати на ноги, але потрібне масштабніше розгортання по всій країні, адже проблему безробіття ВПО не подолати поодинокими пілотами.
Освіта переселенців. Не менш важливо подбати про освіту дітей і молоді з числа ВПО. Протягом 2022–2024 років багато сімей переселенців залишали дітей на дистанційному навчанні у школах рідних міст. Але для кращої інтеграції дітей у громади, де вони зараз мешкають, у 2025 році запроваджено політику “Школа офлайн”. Міністерство освіти з 1 вересня 2025 року зобов’язало дітей-переселенців, якщо дозволяє безпекова ситуація, відвідувати навчальні заклади за місцем фактичного проживання . Тобто школярі повинні сісти за парти у своїх нових містах замість дистанційного навчання в школі на окупованій чи прифронтовій території. Це рішення сприяє соціалізації дітей, але поставило нові завдання перед приймаючими громадами: потрібно оперативно забезпечити місця в школах і садках, додаткові ресурси для педагогів, психологічну підтримку. У деяких населених пунктах кількість учнів різко зросла, що викликало занепокоєння батьків та вчителів . Доводиться балансувати між інтеграцією і збереженням зв’язку дітей з рідними школами. Ми в парламенті пильно стежимо, щоб МОН гнучко реагувало на ці виклики – зокрема, опрацьовує зміни до порядку навчання ВПО, аби врахувати інтереси і дітей, і педагогів, і громади загалом.
Соціальна інтеграція. Окрім формальних прав – на виплати, житло чи освітні послуги – важливо, щоб переселенці відчували себе своїми у нових громадах. На жаль, часом виникають непорозуміння чи упередження: десь бракує комунікації між “старожилами” і новоприбулими, подекуди звучать стереотипні фрази на кшталт “ви зі сходу – ви інші”. Такі настрої небезпечні, тому що підривають єдність суспільства. На щастя, переважно українці проявляють солідарність. Тисячі родин від початку війни прийняли переселенців у своїх домівках. Волонтери і місцева влада організовували центри допомоги, культурні заходи для інтеграції нових мешканців. Самі ВПО також прагнуть бути корисними: створюють громадські організації, ради ВПО при місцевих радах, волонтерять. Та все ж інтеграція – двосторонній процес. Нам як законодавцям належить закріпити механізми залучення переселенців до життя громад, аби ні в кого не виникало відчуття ізольованого “гетто”. Нижче розглянемо, що вже робиться на державному і місцевому рівні, а також як це співвідноситься з європейськими практиками інтеграції ВПО.
Як громади інтегрують ВПО
Різні області – різні проблеми. Внутрішнє переміщення зачепило всю країну, але характер викликів відрізняється. Наприклад, західні області (Закарпаття, Буковина, Львівщина) прийняли сотні тисяч людей, хоча раніше не стикалися з таким напливом. Для невеликих міст це був шок: стрімко зросло навантаження на лікарні, школи, інфраструктуру. У Чернівецькій області, за даними місцевої влади, переселенці тепер становлять близько 10% населення (понад 80 тисяч людей) . Половина з них – це вразливі категорії (жінки з дітьми, літні люди, люди з інвалідністю) , які особливо потребують соціальних послуг. Чернівці стали одним із прикладів успішної адаптації: там активно працюють Ради ВПО при муніципалітеті, проводяться форуми, де обговорюють проблеми переселенців і спільно з місцевими шукають рішення. На одному з таких форумів у квітні 2024 року підкреслювалось, що інтеграція ВПО вигідна і самим громадам, адже переселенці привносять нові знання, навички та досвід у місцеву економіку . Влада Чернівців разом з міжнародними партнерами виробила рекомендації, як посилити участь переселенців у прийнятті рішень на місцевому рівні . Це гарний приклад, який варто поширювати: коли нові мешканці не пасивно отримують допомогу, а стають активними учасниками громади.
Інший регіональний кейс – методика оцінки потреб ВПО на рівні громад. У 2024 році Міністерство реінтеграції запровадило єдиний підхід, який допомагає місцевій владі з’ясувати конкретні потреби переселенців у кожній громаді . Пілотні оцінювання провели у Кривому Розі, стартувало впровадження в Києві за участі громадських організацій та рад переселенців . Ця методика включає опитування самих ВПО, збори детальних даних про умови їхнього життя і проблеми. Вона дозволяє планувати допомогу точніше – наприклад, виявити, скільком сім’ям у конкретному місті потрібне постійне житло, скільки шукають роботу, яких освітніх або медичних послуг бракує тощо. У підсумку громади отримають інструмент для прийняття обґрунтованих рішень щодо інтеграції ВПО . Це практичний приклад, як на місцевому рівні можна переходити від стихійних дій до системного планування політики щодо переселенців.
Значний позитивний досвід накопичили й ті регіони, які самі постраждали від війни, але лишаються під контролем України. Дніпро та область, наприклад, дали притулок сотням тисяч людей із Донбасу, Запоріжжя, Херсонщини. Тут громади часто діяли за принципом “свої для своїх”: бізнес переорієнтувався на потреби переселенців (харчування, одяг, транспорт), місцеві жителі створювали волонтерські хаби. У Кам’янському на Дніпропетровщині відкрили центр підтримки ВПО, де під одним дахом можна отримати юридичну консультацію, гуманітарну допомогу, записатися на курси перекваліфікації. Подібні мультифункціональні центри діють у Запоріжжі, Полтаві, на Вінниччині – скрізь, де є велика концентрація переселенців. Важливо відзначити, що держава на центральному рівні підтримує такі ініціативи: фінансуються програми психологічної підтримки, профорієнтації, розвиток малого бізнесу переселенців через Український ветеранський фонд і Український соціальний фонд.
Втім, є і проблемні кейси, які мають стати уроком. Подекуди тимчасове житло для ВПОзатримується на роки: модульні містечка у Львові чи Києві, зведені ще у 2022-му як короткотермінове рішення, досі залишаються домівкою для людей. Волонтерський ресурс не безмежний: у деяких громадах на третій-четвертий рік війни знижується активність допомоги, виникає певна втома. Щоб інтеграція була успішною, потрібна постійна комунікація та взаємодія між переселенцями і приймаючою спільнотою. Наприклад, у низці міст уже працюють програми “Наставник для родини ВПО”, коли місцева родина чи волонтер індивідуально опікується конкретною сім’єю переселенців, допомагає їм облаштувати побут, знайти потрібні контакти, роботу, школу тощо. Такі точкові ініціативи творять атмосферу довіри та підтримки.
Висновок із регіональних прикладів: там, де влада і громада підходять креативно та небайдужо, інтеграція йде швидше. Де ж існує дистанція або байдужість – виникають соціальні напруження. Наша задача на державному рівні – поширити найкращі практики по всій країні, підтримати ресурсам ті громади, що прийняли найбільше людей, і навчитися у європейських партнерів, як упоратися з такими міграційними викликами.
Парламентський вимір: ініціативи для забезпечення прав ВПО
Як народний депутат, я глибоко усвідомлюю свою відповідальність за захист прав ВПО на законодавчому рівні. Парламент від початку війни ухвалив низку рішень, покликаних полегшити життя переселенців. Першочергово це стосувалося соціальних гарантій: вже у березні 2022 року була запроваджена щомісячна адресна допомога на проживання для ВПО (нині це 3000 грн на дитину чи людину з інвалідністю та 2000 грн на іншу особу ). На 2024–2025 роки Верховна Рада заклала рекордне фінансування цих виплат у бюджеті, як зазначалось вище – майже 40 млрд грн на рік . Важливо, що виплати продовжуються автоматично кожні шість місяців, без додаткових довідок, поки людина відповідає критеріям. Ми також спростили порядок реєстрації ВПО – фактично, достатньо подати заяву через застосунок “Дія” або в орган соцзахисту, і людина потрапляє до Реєстру ВПО та може отримувати допомогу. Натомість посилено контроль, щоб допомогу отримували дійсно ті, хто її потребує: якщо переселенець повернувся додому чи виїхав за кордон більш ніж на 30 днів, виплати призупиняються . Такий баланс необхідний, аби державні кошти використовувалися ефективно і за призначенням.
Проте права ВПО – це набагато ширше, ніж виплати. Наш парламентський Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів (до компетенції якого входять і питання переселенців) наполягав на комплексному підході. За нашої ініціативи було змінено законодавство, щоб внутрішньо переміщені особи мали рівний доступ до всіх адміністративних та публічних послуг за місцем фактичного проживання. Зокрема, переселенці можуть безперешкодно ставати на облік у службі зайнятості будь-де, претендувати на місця в дитсадках і школах для своїх дітей на рівні з місцевими мешканцями, отримувати медичні послуги без прив’язки до “прописки”. Парламент також спростив процедури отримання документів замість втрачених – актові записи, паспорти, документи на майно – це все критично важливо для людей, які часто виїжджали із зон бойових дій лише з тривожною валізою. Ми скасували всі штрафи і пені для переселенців за несвоєчасну сплату комунальних послуг у покинутому житлі, врегулювали питання кредитних канікул та відстрочки іпотек.
Окремо хочу зупинитися на ініціативах щодо житла. Верховна Рада ратифікувала низку міжнародних угод і прийняла постанови, які запускають великі проєкти будівництва житла для ВПО. Наприклад, у співпраці з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) та за фінансування Євросоюзу стартує експериментальний проект будівництва муніципального орендного житлау громадах, що прийняли найбільше переселенців . 25 громад з різних регіонів України відібрано для першої фази цього пілоту . Йдеться про зведення багатоквартирних будинків, які залишаться у власності громад і здаватимуться в оренду за доступними цінами переселенцям, багатодітним сім’ям, ветеранам та іншим соціально вразливим категоріям . Загальний бюджет пілотного проекту – 100 млн євро (50 млн кредиту ЄІБ + 50 млн гранту ЄС) . Це прямий результат спільної роботи уряду, парламенту і міжнародних партнерів. Ми, депутати, зі свого боку забезпечили необхідні рішення, щоб ці кошти залучити і спрямувати на будівництво. Уже на етапі заявок бачимо величезний інтерес: участь у проекті беруть і великі міста (Львів, Харків, Миколаїв та інші), і менші громади, в тому числі з прифронтових зон . У перспективі – масштабування цієї моделі по всій Україні, якщо пілот покаже успіх . Я особисто буду контролювати реалізацію цього проекту: від прозорого відбору громад і підрядників – до того, щоб збудовані квартири справді стали доступними для переселенців, а не “розчинилися” десь за корупційними схемами.
Ще один напрям – компенсація за зруйноване та пошкоджене житло. Парламент ухвалив рамковий закон, який закладає принцип: держава зобов’язується відшкодувати громадянам втрату житла внаслідок бойових дій чи окупації. На виконання цього закону уряд вже запустив згадану програму «єВідновлення», що передбачає різні механізми компенсації. Один з них – житлові сертифікати (ваучери) на придбання нового житла в Україні на суму до 2 млн грн . Першими їх отримують сім’ї ветеранів та осіб з інвалідністю з числа ВПО. У майбутньому програму планують розширити й на інших постраждалих переселенців . Депутати тримають це питання на контролі: ми чітко визначили критерії, щоб допомога пішла найуразливішим, і будемо домагатися виділення достатнього фінансування. Вже близько 90 тисяч переселенців підпадають під перші категорії учасників програми , а загалом людей, що втратили житло, на жаль, ще більше. Тому одним із пріоритетів парламенту у 2026 році стане пошук додаткових джерел – бюджетних, донорських, кредитних – для компенсації житла. Це питання соціальної справедливості: люди, які втратили дім через російську агресію, повинні отримати шанс почати спочатку на підконтрольній території.
Право на працю та освіту. Законодавчо в Україні ВПО мають рівні права у працевлаштуванні – заборонена будь-яка дискримінація за ознакою довідки переселенця. Ми спростили доступ переселенців до програм підтримки підприємництва: наприклад, державні гранти “єРобота” тепер доступні і для ВПО, які започатковують бізнес на новому місці. Разом з Мінекономіки працюємо над стимулюванням працедавців наймати ВПО – діє компенсація частини зарплати роботодавцю, який взяв на роботу переселенця (цю норму продовжено і на 2024-2025 роки). У сфері освіти парламентський Комітет з питань освіти контролює, щоб діти-переселенці були забезпечені місцями у школах і садочках. Прийнято закон, що дозволяє зарахування до шкіл без довідки про місце проживання – достатньо заяви батьків (це спростило доступ ВПО до освітніх послуг) . Крім того, держава надає квоти для вступу абітурієнтів з числа ВПО до університетів, діє програма перенавчання дорослих переселенців на спеціальностях, потрібних на ринку (у бюджеті-2026 закладено кошти на ваучери для навчання, у чому нам допомагають і партнери, як згадано вище) .
Контроль та моніторинг. Парламент регулярно заслуховує звіти урядовців щодо виконання законів про захист прав ВПО. Ми тримаємо руку на пульсі, щоб на місцях не було саботажу чи бюрократичної тяганини. Сьогодні ключові питання – це темпи будівництва житла, прозорість розподілу компенсацій, ефективність витрачання міжнародної допомоги на переселенців. Я, як депутат, виступаю за впровадження системи показників (KPI) для урядових програм підтримки ВПО: скільки людей вийшли з залежності від виплат і знайшли роботу, скільки сімей переселилися з модульних містечок у постійне житло, скільки дітей інтегрувалися у школи офлайн тощо. Це дозволить об’єктивно оцінювати, що працює, а що ні, і коригувати політику. Парламентський вимір захисту прав ВПО – це і законотворчість, і контроль, і адвокація інтересів переселенців у всіх сферах.
Досвід та підтримка ЄС
Українська криза внутрішнього переміщення – частина ширшої картини найбільшого з часів Другої світової війни переміщення людей у Європі. Наші європейські сусіди прийняли мільйони українських біженців, продемонструвавши безпрецедентну солідарність. Європейський Союз у березні 2022 року вперше в історії активував Директиву про тимчасовий захист, і зараз понад 4,3 мільйона українців перебувають під захистом у країнах ЄС . Для нас це не лише цифра – це показник того, як можна організовано і гуманно відповісти на виклик масового переміщення. Фактично, за кілька тижнів після початку війни українцям у Європі надали право на проживання, роботу, медицину та освіту. Цей підхід став прикладом комплексної підтримки. Як народний депутат, я вважаю, що Україні варто переймати ці стандарти у ставленні до власних переміщених громадян. ВПО мають почуватися захищеними і вдома, і за кордоном – і наше завдання вирівняти внутрішню політику під найкращі європейські практики.
Європейські країни також діляться з нами практичним досвідом інтеграції переселенців. Історія Європи знає чимало випадків вимушеного переселення – від Балканських воєн 90-х до кризи сирійських біженців. Звісно, кожен контекст свій, але є універсальні уроки. Один з них: житло та громада. У країнах Заходу зрозуміли, що розселяти переміщених осіб краще рівномірно по громадах, не концентруючи їх гетто. Наприклад, відома канадська практика “розподіленого поселення” – коли новоприбулих родин цілеспрямовано селять у різних районах, стимулюючи їхню взаємодію з місцевими жителями . Подібно і в ЄС: Польща, Чехія, країни Балтії – всі намагалися залучити муніципалітети до розселення українців, надаючи фінансові дотації сім’ям, що приймають біженців, або громадам, що переобладнують під житло садочки, гуртожитки тощо. Для України цей досвід дуже актуальний. Уже зараз за підтримки ЄС реалізуються проекти створення соціального житла у наших громадах. Окрім згаданого масштабного проекту з ЄІБ на 100 млн євро, є й точкові ініціативи. Наприклад, у Чернівцях за грантові кошти Євросоюзу будується два багатоповерхових будинки для переселенців – тендер оголошено наприкінці 2025 року , і невдовзі він має перерости у реальне будівництво. Так само за підтримки європейських фінансових установ реалізуються проекти у Житомирі, Луцьку, Чернігові та інших містах, де будуть зведені нові квартири для ВПО . Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) теж долучився – надав кредитну лінію під зведення житла для переселенців, з першим траншем на будівництво 182 квартир вже у 2024 році . Це приклади реальної підтримки: Європа інвестує у нашу соціальну інфраструктуру, розуміючи, що інтегровані переселенці – запорука стабільності.
Працевлаштування та освіта. Європейські партнери допомагають не лише з “бетоном”, а й з “м’якими” проектами. Спільно з Програмою розвитку ООН та Агентством ООН у справах біженців ЄС фінансує програми інтеграції на місцях (EU4Recovery та інші) . В їхньому фокусі – підсилення економічної спроможності ВПО і громад, навчання, підтримка підприємництва. Наприклад, у згаданому форумі в Чернівцях представник ЄС Штефан Шльойнінг наголосив, що переміщені українці готові працювати і відбудовувати країну, і завданням спільних проектів є допомогти їм легше інтегруватися в нові громади, що водночас сприятиме економічному зростанню України . Це абсолютно збігається з нашим баченням у парламенті. Також Євросоюз через свої програми (наприклад, Erasmus+ та інші освітні проекти) надає стипендії і гранти на навчання для української молоді, в тому числі постраждалої від війни. Чимало дітей переселенців вже продовжили навчання в школах Європи – і, перейнявши цей досвід, Міністерство освіти України робить кроки, щоб і всередині країни переселенські діти були максимально інтегровані в навчальний процес (згадаємо про “школу офлайн”).
Окремо варто відзначити європейський досвід залучення переселенців до прийняття рішень. В багатьох країнах біженці мають свої консультативні органи при місцевій владі, які доносять їх голос. Ми вже згадували Ради ВПО в українських містах – так от, їх створення значною мірою надихнулося найкращими європейськими практиками партисипації. За підтримки Ради Європи та ЄС в Україні розбудовується мережа Рад ВПО, проводяться тренінги для їх членів . Це той випадок, коли інтеграція розглядається не як асиміляція (“розчинення” переселенців у масі населення), а як двосторонній процес: і громади змінюються, стають більш інклюзивними, і ВПО адаптуються, зберігаючи свою ідентичність, але відчуваючи себе повноправними членами нової спільноти.
Міжнародна підтримка та відповідальність. У контексті євроінтеграції України питання захисту прав ВПО набуває ще більшого значення. Виконуючи вимоги ЄС щодо кандидатства, наша держава імплементує європейські стандарти в галузі прав людини і соціальної політики. Вже зараз ми тісно співпрацюємо з європейськими експертами над стратегією інтеграції переселенців, враховуючи гендерні аспекти, потреби людей з інвалідністю тощо . Європейський Союз, зі свого боку, продовжує фінансово підтримувати Україну: частина коштів макрофінансової допомоги та пакету Ukraine Facility спрямовується на соціальні видатки, включно з програмами для ВПО. Це підтверджує: тема переселенців – не внутрішня проблема України, а питання, де проявляється європейська солідарність.
Моя позиція, як народного депутата
Захист прав внутрішньо переміщених осіб – це наш спільний обов’язок перед громадянами, які втратили дім, але не втратили надії на гідне життя. Як народний депутат я стверджую: держава має зробити все, щоб кожен переселенець відчував себе захищеним у правовому полі і мав можливості для розвитку. Парламент і надалі триматиме цю тему серед пріоритетів. Ми повинні забезпечити належне фінансування програм підтримки ВПО, удосконалювати законодавство, усувати бюрократичні бар’єри. Відповідальність парламенту – контролювати виконавчу владу, щоб ухвалені закони та виділені кошти реально працювали на людей.
Водночас я очікую від уряду України рішучої та оперативної реалізації всіх запущених ініціатив. Якщо оголошено будівництво житла – повинні бути чіткі графіки, прозорі тендери, громадський нагляд, щоб квартири здали в експлуатацію вчасно і справедливо розподілили серед тих, хто їх найбільше потребує. Якщо запускається програма навчання чи працевлаштування – слід максимально інформувати людей, робити процедури простими, аби жодна переселенська родина не залишалася осторонь через брак інформації чи складнощі подання документів. Від урядовців я також очікую тісної координації з місцевою владою: проблеми переселенців мають вирішуватися на місцях, з урахуванням специфіки кожної громади, але за підтримки центру. Роль профільних міністерств – соціальної політики, реінтеграції, освіти, економіки – забезпечити методичну, фінансову, кадрову підтримку регіонам у роботі з ВПО.
Окремо звертаюся до громад та місцевого самоврядування. Ви – на передовій інтеграції. Від вашого ставлення залежить, чи почуватимуться переселенці бажаними сусідами, чи з’явиться у них відчуття дому на новому місці. Багато громад вже показали приклад справжньої єдності і людяності. Закликаю продовжувати цю роботу: залучайте переселенців до громадських рад, до місцевих проектів і ініціатив, влаштовуйте культурні і спортивні заходи, де всі мешканці – “старі” й “нові” – зможуть пізнати одне одного. Інтеграція – це двосторонній рух: і переселенці мають прагнути влитися в життя громади, і громада повинна їх прийняти. Як законодавець, я готовий підтримати будь-які розумні пропозиції від громад щодо змін у закони чи нормативні акти, аби полегшити цю інтеграцію.
І нарешті, міжнародні партнери. Україна високо цінує ту величезну допомогу, яку ЄС, ООН та інші донори надають для підтримки переселенців. Нове житло, школи, гуманітарні вантажі, гранти на бізнес – усе це вагомий внесок у нашу перемогу на соціальному фронті. Я очікую, що ця солідарність триватиме. Парламент зі свого боку забезпечить прозорість використання кожного євро чи долара міжнародної допомоги, спрямованої на програми для ВПО. Сподіваємось і на подальше поширення європейського досвіду – можливо, спільні проекти з інтеграції, обміни фахівцями, навчальні програми для наших соцпрацівників і чиновників. Врешті, ми всі працюємо на одну мету: щоб жоден українець, вимушений покинути свій дім, не залишився наодинці з бідою.
На початку 2026 року ми розуміємо, що попереду ще багато викликів. Але водночас бачимо і прогрес: держава, громади і люди стали більш згуртованими, з’явилися нові можливості та рішення. Захист прав переселенців – це не про особливі привілеї, а про рівні можливості на новому місці. Наш парламентська позиція чітка: ВПО повинні мати все необхідне для нормального життя – дах над головою, роботу, освіту дітей, інтеграцію в громаду – і ми докладемо максимум зусиль, щоб так і було. Це наш обов’язок перед людьми і перед майбутнім України. Ми очікуємо, що уряд і місцева влада виконають свою роль, а міжнародні друзі продовжать поруч плече до плеча. Лише спільними зусиллями ми перетворимо виклик внутрішнього переміщення на історію успішної інтеграції та відновлення – без пафосу, а через важку щоденну працю і мудрі рішення для добробуту наших громадян.
Дякую за увагу.
🇺🇦Слава Україні – всім, хто тримає свій фронт, соціальний чи військовий, задля нашої спільної перемоги!
