Людина має право звернутися до парламенту. Але наскільки реальним є це право, якщо її основна мова — українська жестова, а для подання петиції потрібно перейти до письмової форми?
Новий огляд Дослідницької служби Європейського парламенту показує: навіть там, де жестову мову визнають і забезпечують переклад у судах, доступ до парламентських петицій залишається окремою проблемою. Для України це привід перевірити не лише закон, а й шлях людини до державного рішення.
Право, яке починається до натискання кнопки «Подати»
Уявімо мешканку української громади, яка користується українською жестовою мовою. Вона хоче звернутися до парламенту щодо доступності важливої державної послуги. Щоб її пропозицію розглянули, їй потрібно зрозуміти правила подання, сформулювати текст, пройти електронну форму й надалі отримати зрозумілу відповідь. Кожен із цих кроків має значення. Наявність сайту ще не означає, що весь процес доступний людині її мовою.
Це приклад ситуації, а не твердження про конкретне звернення чи відмову Верховної Ради. Питання полягає в тому, чи враховує держава потреби жестомовної людини на кожному етапі участі в ухваленні рішень.
Що виявили в Європейському Союзі
У вересневому брифінгу Дослідницька служба Європейського парламенту порівняла використання національних жестових мов у парламентах, судах і державних адміністраціях країн ЄС. Висновок має дві частини. У судових провадженнях взаємодія через перекладача загалом передбачена, а для спілкування з адміністраціями існують спеціальні або загальні правила. Натомість у більшості держав подати петицію до національного парламенту безпосередньо жестовою мовою не передбачено: переважає вимога письмового звернення.
Огляд також показує, чому одного юридичного дозволу замало. Держави повідомляють про нестачу підготовлених перекладачів, складні процедури замовлення перекладу, нерівномірну доступність послуг за межами великих міст та брак належного фінансування. Ці перешкоди виникають уже після того, як право людини формально визнано.
Національні жестові мови не є однією універсальною мовою. Вони мають власну структуру й відрізняються між країнами. Тому доступність для жестомовних українців означає насамперед належне використання української жестової мови та участь її носіїв у розробленні рішень.
Три різні питання доступності
Звернення: чи може людина зрозуміти процедуру та викласти свою позицію?
Розгляд: чи може вона брати участь в обговоренні за допомогою належного перекладу?
Відповідь: чи отримує вона результат у доступній для себе формі?
Що вже передбачено в Україні
Українська жестова мова має визначений законом статус. Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» описує її як природну мовну систему зі своєю лексико-граматичною структурою і гарантує право вільно використовувати її в суспільному житті. Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачає державний захист жестової мови.
Верховна Рада, зі свого боку, пропонує на офіційному порталі електронні звернення, петиції, усні звернення та особистий прийом. Це різні способи комунікації з парламентом. Однак із самого переліку сервісів не випливає, що жестомовне відео можна подати як самостійну електронну петицію. Таке твердження потребувало б окремого підтвердження правилами подання та перевіркою роботи сервісу.
Важливо також розрізняти електронну петицію та звичайне звернення громадянина. Петиція має окрему процедуру оприлюднення, підтримки підписами й розгляду. Якщо людині допомогли перекласти її думку в текст, питання авторства позиції не зникає: зміст звернення має точно передавати те, що вона хотіла сказати.
Чому війна робить це питання гострішим
Під час війни люди звертаються до держави щодо евакуації, житла, соціальної підтримки, медичної допомоги й роботи установ після обстрілів. У таких ситуаціях затримка з доступною комунікацією може мати відчутні наслідки. Це стосується і людини у великому місті, і мешканця громади, де перекладача української жестової мови важче залучити швидко.
Субтитри, письмовий текст і переклад жестовою мовою можуть доповнювати одне одного, але потреби людей різняться. Практичне рішення слід проєктувати разом із жестомовною спільнотою, а не припускати, що один спосіб подачі інформації однаково зручний для всіх.
Парламентський вимір: що саме варто перевірити
Європейський огляд дає Україні привід для предметної парламентської перевірки. Спочатку потрібно встановити, як жестомовна людина фактично проходить шлях від ознайомлення з правилами до отримання відповіді. Окремої уваги потребують електронна форма, можливість звернутися по переклад, участь у слуханні та доступність повідомлень про результати розгляду.
Такий аналіз доцільно проводити за участю Апарату Верховної Ради, профільних парламентських комітетів, відповідальних державних органів та організацій жестомовних людей. Якщо він виявить прогалину саме в правилах петицій, тоді можна визначити, чи достатньо змінити адміністративний порядок і цифровий сервіс, чи потрібні зміни до закону. Перед запровадженням нового способу подання слід також вирішити, як зберігати оригінал звернення, забезпечувати точність перекладу, захищати персональні дані та фінансувати послугу.
Мета перевірки — не проголосити заздалегідь, що певна форма подання вже існує або що її можна запустити одним рішенням. Мета — побачити, де саме громадянин втрачає можливість рівноправної участі, та визначити відповідального за усунення перешкоди.
Що це змінює для громад
Парламентська петиція — лише один із прикладів. Подібний шлях людина проходить, коли звертається до міської ради, центру надання адміністративних послуг, соціальної служби чи іншої установи. Громада може перевірити свої інструкції та форми, можливість організувати дистанційний переклад, підготовку працівників і доступність відповіді. Показником успіху буде не кількість позначок «доступно» на сайті, а завершене звернення, яке людина змогла подати й зрозуміло отримати результат.
Для Криворізького регіону, як і для інших громад України, це практичне питання якості послуг під час війни. Воно стосується не тільки центрального парламентського порталу, а й щоденного контакту людини з установою поруч із домом.
Бачення подальших дій
Спершу — перевірка реального шляху жестомовного користувача разом із громадою. Далі — визначення прогалин у правилах, перекладі та цифровому сервісі. Після цього — рішення з відповідальними установами, фінансуванням і відкритою оцінкою результату.
Право звернутися до держави стає повноцінним тоді, коли людину можуть зрозуміти на вході, вислухати під час розгляду й повідомити їй результат доступною мовою.
Джерела: European Parliamentary Research Service, Silvia Kotanidis, Use and challenges of national sign languages in EU Member States, PE 791.500, вересень 2026 року; Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; розділ «Звернення громадян» на порталі Верховної Ради України.
