У грудні 2025 року Європейський Союз опинився перед рішенням, яке виходить далеко за межі бюджетної техніки. Йдеться не лише про цифри, а про принципи: хто і як має платити за війну, яку рф веде проти України, і чи здатен ЄС діяти як геополітичний суб’єкт у момент стратегічної кризи.
Європейська Комісія запропонувала два варіанти фінансування України у 2026–2027 роках — на тлі прогнозу, що без нової міжнародної допомоги держава може зіткнутися з дефіцитом коштів уже на початку 2026 року . Для України, яка воює і водночас утримує функціонування держави, це питання виживання. Для ЄС — тест на політичну зрілість.
Чому питання фінансування України стало критичним саме зараз ?
Україна вже затвердила бюджет на 2026 рік, у якому витрати на оборону та безпеку становлять близько €57 млрд. Європейська Комісія оцінює, що загальна потреба в міжнародній фінансовій допомозі сягатиме €43 млрд, тоді як підтверджено було лише близько половини цієї суми .
На цьому тлі заморожені російські суверенні активи — орієнтовно €300 млрд у світі, з яких близько 70 % перебувають у юрисдикції ЄС, — дедалі більше розглядаються не лише як санкційний інструмент, а як потенційне джерело справедливого фінансування відновлення та оборони України.
Риторичне запитання, яке дедалі частіше лунає в європейських столицях: чи може ЄС і надалі вимагати від платників податків солідарності, не використовуючи ресурси держави-агресора ?
Два варіанти Єврокомісії: техніка чи політика ?
1. Репараційна позика за рахунок заморожених активів рф
Перший варіант передбачає створення так званої репараційної позики. ЄС пропонує залучати кошти, позичаючи надлишкові грошові залишки фінансових установ, у яких зберігаються заморожені активи Центрального банку рф. Загальний потенціал такого інструменту — до €210 млрд.
Ключовий момент: це не конфіскація активів. Формально право власності Росії не порушується. Механізм побудований так, що Україна погашає позику лише тоді, коли отримає репарації від Росії в майбутньому . Таким чином, фінансовий тягар не лягає ні на український бюджет, ні на бюджети держав-членів ЄС.
Водночас пропозиція включає:
• парламентський контроль через щорічні звіти Єврокомісії;
• участь Європейського парламенту як співзаконодавця;
• багаторівневу систему гарантій для захисту держав-членів і фінансових інституцій.
2. Спільне запозичення ЄС під гарантії бюджету
Другий варіант — класичний для ЄС: спільне запозичення на ринках капіталу під гарантії «бюджетного запасу» (headroom) багаторічної фінансової перспективи. Обсяг — €90 млрд на 2026–2027 роки.
Але саме тут виникає політичний вузол: потрібна одностайність держав-членів. У нинішніх умовах це означає фактичне право вето окремих урядів, які відкрито виступають проти подальшої підтримки України.
Політичний розлом у ЄС: солідарність vs обережність
Обговорення на Європейській Раді 18–19 грудня 2025 року показали глибокі розбіжності. Група держав Північної та Східної Європи підтримує репараційну позику як найбільш реалістичний шлях. Натомість окремі країни, зокрема ті, на території яких зосереджено найбільше заморожених активів, наполягають на додаткових гарантіях через ризики судових позовів та репутаційних втрат .
Окрему роль відіграє позиція країн, які принципово блокують будь-які нові інструменти допомоги Україні. У такому разі на столі залишається крайній варіант — «коаліція охочих», тобто міжурядовий механізм поза рамками ЄС. Але він означає слабший парламентський контроль і фрагментацію європейської політики.
Позиція Європейського парламенту: «рф має заплатити»
Європейський парламент послідовно наполягає на принципі russia must pay. У своїх резолюціях він прямо закликає держави-члени без зволікань ухвалити юридично та фінансово обґрунтовану репараційну позику, підкреслюючи, що жодна мирна угода не може передбачати зняття санкцій без повної компенсації шкоди Україні .
Це важливий сигнал і для українського громадянського суспільства: парламентський вимір у ЄС залишається ключовим союзником України, навіть коли міжурядова політика буксує.
Чому це важливо для України і громадянського суспільства ?
• Фінансова стабільність — передумова обороноздатності.
• Використання активів агресора — питання справедливості, а не лише економіки.
• Парламентський контроль — запобіжник від політичних компромісів за рахунок України.
• Європейська інтеграція — це не лише реформи в Україні, а й здатність ЄС дотримуватися власних цінностей.
Момент вибору для Європи
Сьогодні Європейський Союз стоїть перед вибором: залишитися спільнотою, яка реагує на кризу мінімальним консенсусом, чи стати союзом, здатним брати на себе відповідальність у війні на власному континенті.
Чи готовий ЄС визнати, що підтримка України — це не благодійність, а інвестиція у власну безпеку ?
І чи готові ми, як громадянське суспільство, вимагати від парламентів і урядів рішень, а не відкладених компромісів ?
Запрошуємо до публічної дискусії та закликаємо читачів стежити за позиціями своїх національних представників у Європейському Союзі.
#Україна #ЄС #ФінансуванняУкраїни #Репарації #ЗамороженіАктиви #ЄвропейськийПарламент #БезпекаЄвропи #ПарламентськаПросвіта #ndukr #StandWithUkraine
