Війна в Україні, пандемія COVID-19, кліматичні катастрофи, кібератаки та кризи постачання продемонстрували головне: сучасні загрози не визнають кордонів. Вони одночасно зачіпають безпеку, здоров’я, економіку та довіру громадян до інституцій.
Саме в цьому контексті Європейський Союз готує нову фінансову рамку на 2028–2034 роки, у межах якої пропонує суттєво оновити Механізм цивільного захисту ЄС (UCPM) та систему реагування на кризи. Європейський парламент через свою аналітичну службу (EPRS) уже здійснив критичну оцінку цього підходу.
Чому цей документ важливий для України, яка воює, відновлюється і водночас інтегрується до ЄС ? І яку роль у цьому процесі можуть відіграти парламент, громади та громадянське суспільство ?
Від реагування до передбачення: нова логіка європейської безпеки
Ключовий висновок європейських аналітиків звучить жорстко, але чесно:
жодна з великих криз останніх років не була належно передбачена та підготовлена .
Саме тому Європейська Комісія пропонує змінити філософію кризового управління — від реактивної до проактивної. Йдеться про:
• інтегровану оцінку ризиків (від клімату до кібербезпеки) ;
• стратегічне прогнозування та раннє попередження ;
• готовність громад і держав діяти до, а не після катастрофи.
Для України, яка вже четвертий рік живе в умовах повномасштабної війни, ця логіка є не теоретичною, а екзистенційною.
У чому проблема чинної системи ?
Аналітичний документ Європейського парламенту виділяє три системні слабкості європейського кризового управління :
1. Реактивність замість готовності
ЄС і держави-члени надто пізно реагують на загрози через брак прогнозування, спільних сценаріїв і міжсекторальних даних.
2. Фрагментація інструментів
У ЄС існує понад 50 різних механізмів і програм реагування на кризи, які погано узгоджені між собою — від охорони здоров’я до транспорту й енергетики.
3. Обмежена солідарність у кризах
Попри декларовану єдність, держави часто діють ізольовано, а залучення громадян, бізнесу й громадських організацій залишається слабким.
Чи не нагадує це деякі проблеми української системи цивільного захисту та відновлення ?
Що пропонує Європейська Комісія
У межах бюджету ЄС 2028–2034 розглядаються різні сценарії, але фактично залишено один домінуючий варіант— так званий UCPM 2.0 .
Основні елементи цього підходу:
• 🔹 створення єдиного кризового координаційного центру ЄС ;
• 🔹 об’єднання цивільного захисту та готовності до медичних загроз ;
• 🔹 розвиток спільних резервів (rescEU) ;
• 🔹 посилення цивільно-військової координації ;
• 🔹 акцент на “готовність за задумом” (preparedness by design) — принцип, за яким безпека має бути вбудована в усі політики ЄС.
Бюджет запропонованого механізму — понад 10,6 млрд євро, що утричі перевищує поточний рівень фінансування.
Критичний погляд Європейського парламенту
Важливо, що Європейський парламент не схвалює ці пропозиції автоматично. Аналітики EPRS вказують на серйозні проблеми :
• недостатній аналіз соціальних та екологічних наслідків ;
• відсутність чіткої оцінки впливу на права людини ;
• слабку аргументацію вибору саме цього варіанту ;
• ризик розширення повноважень ЄС без належного парламентського контролю.
Деякі національні парламенти (зокрема Франції та Німеччини) вже поставили питання про дотримання принципів субсидіарності та пропорційності.
Це яскравий приклад того, як парламентський контроль реально працює — і чому він потрібен.
Український вимір: чому це стратегічно важливо
Україна вже є учасницею Механізму цивільного захисту ЄС. Це означає:
• доступ до європейської допомоги в надзвичайних ситуаціях ;
• участь у спільних навчаннях і програмах готовності ;
• перспективу глибшої інтеграції після набуття членства в ЄС.
Для України це не лише про безпеку, а й про:
• відновлення критичної інфраструктури ;
• захист водних ресурсів, довкілля та здоров’я ;
• залучення громад і громадських організацій до рішень ;
• гармонізацію законодавства з європейськими стандартами.
Чи готові ми використати цей шанс системно, а не фрагментарно ?
Роль громадянського суспільства і парламенту
Європейський досвід чітко показує:
без участі громадян, НУО та парламентів жодна система готовності не працює.
Саме тому документ наголошує на:
• підході whole-of-society — залученні громад, бізнесу, науки ;
• прозорих консультаціях ;
• ролі парламентів у контролі за бюджетами та повноваженнями виконавчої влади .
Для України це означає необхідність посилювати парламентську просвіту, експертні дискусії та громадський контроль — навіть і особливо в умовах війни.
Готовність як новий суспільний договір
Європейська дискусія навколо бюджету 2028–2034 — це не лише про цифри. Це про новий суспільний договір безпеки, у якому держава, парламент і громадяни діють разом.
Для України це дзеркало і водночас дорожня карта.
Чи зможемо ми перейти від героїчної імпровізації до системної готовності ?
Чи стане відновлення країни основою для безпечнішого майбутнього, а не поверненням до вразливості ?
👉 Це питання відкрите для дискусії.
Запрошую читачів, експертів і громадських активістів до обговорення — на сторінках www.ndu.kr.ua та у публічному просторі.
