Україна вступає у 2026 рік на вирішальному етапі євроінтеграції. Попри повномасштабну війну, країна досягла помітного прогресу в реформах, необхідних для вступу до ЄС – настільки, що Європейська Комісія відзначила Україну серед лідерів впровадження євроінтеграційних змін .
Водночас попереду залишається масштабна робота: у 2026-му Україна повинна не лише зберегти темп реформ, але й спрямувати їх на повоєнну відбудову та підготовку до переговорів про членство. Розглянемо, що вже вдалося реалізувати, з якими викликами ми стикаємося та які пріоритети визначені на цей рік у ключових сферах – інфраструктурі, екології, правах людини – а також як парламент і Євросоюз долучаються до цього процесу.
Євроінтеграція залишається стратегічною метою України навіть в умовах війни. Наприкінці 2025 року Єврокомісія оприлюднила звіт щодо прогресу держав-кандидатів, де оцінки України виявилися рекордно високими – уряд назвав цей звіт найкращим за останні три роки . Це означає, що попередні реформи дали результат: Київ виконав значну частину рекомендацій ЄС у сферах верховенства права, антикорупційної політики, економічної і соціальної модернізації. Як наслідок, Брюссель сигналізував готовність перейти до наступного етапу – відкриття кластерів переговорних розділів угоди про членство . Вже у 2025-му Україна успішно пройшла технічний скринінг законодавства за всіма 36 розділами переговорного досьє , що стало «домашнім завданням» перед початком формальних перемовин.
Однак отримати запрошення до переговорів – це тільки пів справи. Відтепер необхідно довести, що реформи набули незворотнього характеру. 2026 рік може стати переламним: на фоні триваючої війни Україні критично важливо рухатися вперед у зміні внутрішньої політики та практик за європейськими стандартами. Це потрібно не лише для галочки в Brussels, а й для власного розвитку: євроінтеграційні реформи покликані зробити Україну сильнішою, стійкішою, комфортнішою для життя громадян. Далі – детальніше про досягнення і завдання в ключових галузях.
Реформи в інфраструктурі: відбудова і інтеграція з Європою
Інфраструктура України зазнала колосальних руйнувань від російської агресії. Ракетні удари по мостах, дорогах, залізниці та енергомережах спричинили чи не найбільшу кризу в енергетиці та транспорті за весь час війни . Тому відбудова інфраструктури – не просто економічне питання, а й частина євроінтеграційних зусиль. Україна прагне відновлювати дороги, мости, залізницю та енергооб’єкти за сучасними європейськими стандартами, роблячи їх кращими, ніж були до війни. Принцип «Build Back Better» («Відбудувати краще, ніж було») узгоджується з європейськими вимогами безпеки та якості. Зокрема, планується глибока інтеграція транспортної системи в європейську. Вже проведено аудит українського законодавства у сфері транспорту та транс’європейських мереж (TEN-T): у червні 2025 року Україна завершила скринінг за главою 21 Acquis ЄС, що відкриває шлях до сполучення нашої інфраструктури з європейською .
Сполучення з ЄС. На практиці це означає, що українські магістралі й залізниці поступово включаються до пан’європейських коридорів. ЄС вже оновив карту пріоритетних маршрутів TEN-T із врахуванням України, що дає можливість залучати європейські інвестиції у спільні проєкти . В планах на 2026 рік – посилення прикордонної інфраструктури для експорту та подорожей: модернізація пунктів пропуску, будівництво євроколії до найбільших вузлів, розширення пропускної спроможності залізниці на західному кордоні. Також Україна розпочинає перехід на технічні стандарти ЄС у дорожньому будівництві. Це довгий шлях: за оцінками, приведення українських автошляхів до європейських норм (широкі безпечні автобани, розв’язки, екологічні вимоги) може коштувати близько 110 млрд євро і триватиме до 2047–2050 років . Але кожен новий відбудований кілометр траси вже зараз проектується з урахуванням цих вимог.
Пріоритетні проєкти. У бюджеті 2026 року закладено фінансування для ключових регіональних будівництв доріг і мостів, особливо на звільнених і прифронтових територіях. Визначено пріоритет відновити транспортне сполучення з деокупованими громадами, аби люди могли повернутися до нормального життя. Одночасно реалізуються проєкти інфраструктурної інтеграції з ЄС: наприклад, модернізація прикордонної дороги до Польщі, нові логістичні хаби на кордоні з Румунією, розширення портових залізничних під’їздів для експорту через дунайські порти. Планується й запуск швидкісного залізничного сполучення євроколії між великими містами України та ЄС – ці ініціативи отримали політичну підтримку та, ймовірно, перейдуть у стадію техніко-економічного обґрунтування в 2026 році. Кожен такий проєкт не лише сприяє торгівлі, але й наближає українців до Європи фізично – комфортними подорожами без меж.
Екологія та Green Deal: курс на зелену відбудову
Екологічна складова євроінтеграції набуває особливого значення: Україна декларує, що відбудова після війни буде “зеленою”, тобто з дотриманням принципів Європейського зеленого курсу (European Green Deal). Це великий виклик, адже війна завдала довкіллю України величезної шкоди – від забруднення повітря й ґрунтів вибухами до знищення лісів і небезпеки на окупованій Запорізькій АЕС. ЄС, утім, очікує, що навіть в таких умовах Україна продовжить імплементацію екологічних норм. Показово, що у сфері охорони довкілля за 2024 рік Брюссель оцінив наш прогрес лише на 2 бали з 5 – це один із найнижчих показників . Комісія відзначила ухвалені зміни до законів про оцінку впливу на довкілля (ОВД) та стратегічну екологічну оцінку, але жорстко розкритикувала практику воєнних відступів від екопроцедур . Тобто, навіть під час війни ЄС вимагає не нехтувати екологічними оцінками: усі проєкти, включно з відбудовою, мають проходити ОВД і СЕО, а обмеження доступу громадськості до екодокументації – бути скасовані . В 2026 році Україні доведеться виправити ці недоліки: звузити перелік винятків із природоохоронних процедур і забезпечити відкритий доступ до екологічної інформації, як того вимагають директиви ЄС. Це необхідно і для збереження довкілля, і щоб убезпечити майбутні інвестиційні проєкти від екологічних ризиків.
Green Deal Україна. Поступово Україна включається в європейську кліматичну політику. Наша держава вже взяла на себе зобов’язання до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% від рівня 1990-го, а до 2050-го прагне досягти кліматичної нейтральності – тобто фактично повторити ціль ЄС стати першою кліматично нейтральною частиною світу. Для цього потрібні системні реформи в енергетиці, промисловості, транспорті. Перші кроки вже є: з 2023 року діє новий рамковий Закон «Про управління відходами», що впроваджує європейські принципи рециклінгу й мінімізує сміттєзвалища . Ухвалено законодавство про моніторинг якості повітря та відкритість екоданих . Створено Фонд декарбонізації, який фінансує енергоефективні заходи на підприємствах. В перспективі 2026 року – розробка національного плану впровадження Регламенту ЄС про відновлення природи, що передбачає відновлення деградованих екосистем і збереження біорізноманіття (цей європейський акт набув чинності у 2024-му і Україна має адаптуватися до нього) . Іншими словами, навіть під час бойових дій зелений курс не скасовується: Україна хоче інтегруватися в політики ЄС, які роблять економіку екологічно стійкішою.
Відновлювана енергетика. Окрема тема – енергетична криза та переходження на чисту енергію. Зима 2025-26 років знову стала випробуванням: Росія продовжує терор енергосистеми, але Україна зміцнила ППО і отримала підтримку партнерів (генератори, обладнання), тож електропостачання тримається стабільніше, ніж рік тому. Водночас, щоб зменшити залежність від викопного палива і підвищити енергонезалежність, Україна нарощує “зелені” потужності. У 2025 році вітрова енергетика продемонструвала рекордне зростання: введено в експлуатацію близько 200–250 МВт нових вітроелектростанцій – більше, ніж за весь 2022–2024 роки сумарно . Будуються ще щонайменше 7 вітропарків потужністю ~700 МВт, а в розробці проєктів – понад 4 ГВт . Вітрові станції проявили себе як надійні навіть під час обстрілів – вони децентралізовані і швидко відновлюють генерацію . Уряд, зі свого боку, ухвалив низку стимулюючих рішень для інвесторів у відновлювані джерела: запроваджено бронювання мережевих потужностей для “зеленої” генерації, прийнято закон про cable pooling(спільне використання мережі кількома ВЕС/СЕС), продовжено податкові пільги . На черзі в 2026 році – звільнення від ПДВ імпорту обладнання для ВДЕ, запуск ринку гарантій походження “зеленої” електроенергії та перехід від «зеленого» тарифу до конкурентних механізмів підтримки виробників . Усі ці кроки не лише наближають нас до екологічних стандартів ЄС, а й підсилюють енергобезпеку: чим більше власної генерації з відновлюваних джерел, тим менше шантажу з боку агресора.
Захист прав людей: підтримка ВПО, ветеранів, людей з інвалідністю
Права людини – базова європейська цінність, тому прогрес у цій сфері теж під пильною увагою. Для України у 2026 році особливо актуальними є права тих груп населення, на яких найбільше вплинула війна: внутрішньо переміщені особи (ВПО), ветерани та люди з інвалідністю. Реформи й програми, спрямовані на їх соціальний захист і рівні можливості, є не лише гуманітарним обов’язком держави, а й частиною критеріїв ЄС щодо прав людини.
Внутрішньо переміщені особи. Кількість зареєстрованих ВПО перевищила 5 мільйонів, і для багатьох з них життєво важливими є житло, робота та інтеграція в приймаючих громадах. У 2025 році Україна запустила низку безпрецедентних програм забезпечення переселенців житлом. Зокрема, державна програма «єВідновлення» надала компенсації 134 771 родині, чиї домівки були зруйновані чи пошкоджені війною, на суму 45,3 млрд грн . Понад 110 тисяч сімей вже відремонтували свої оселі за цією підтримкою, а 23 862 родини отримали житлові сертифікати на нове житло взамін втраченого . Окремий фокус – допомога саме переселенцям придбати житло у безпечних регіонах: у 2025 році 7 321 родина ВПО отримала фінансування на купівлю квартир чи будинків далеко від зони бойових дій . Нові механізми продовжують з’являтися: запроваджено житлові ваучери номіналом до 2 млн грн для переселенців із тимчасово окупованих територій , впроваджено дистанційну оцінку зруйнованого житла (щоб люди швидше отримували компенсації навіть без фізичного огляду) , започатковано програму виплат на будівництво нового дому на власній землі (перші 663 сім’ї вже отримали кошти) . Також держава адаптувала іпотечну програму «єОселя» під потреби ВПО – фактично компенсує значну частину відсотків і першого внеску, щоб переселенці могли взяти пільговий кредит на житло . Окремо запускається муніципальне орендне житло: місцеві громади будують житлові будинки, які залишаються в комунальній власності й здаються переселенцям за доступною платою . Пілот такого проекту вже йде у Білій Церкві, де зводять цілий квартал для мешканців Маріуполя . Ці зусилля мають продовжитися у 2026 році – адже потреба в житлі все ще величезна, а нові бюджетні асигнування та міжнародна допомога (зокрема, від ЄІБ і ЄБРР) плануються спрямувати саме на проекти для ВПО. Водночас триває робота над інтеграцією переселенців у громади: уряд схвалив Стратегію інтеграції ВПО до 2025 року, яка передбачає підтримку зайнятості, освіти дітей, медичних послуг і участі переселенців у місцевому житті. Очікується, що у 2026-му парламент ухвалить нову редакцію закону про ВПО, де буде закріплено сучасні підходи соціального захисту і гарантії, як-от захист від штрафів і пені за кредитами для людей, які втратили майно на окупованих територіях .
Ветерани війни. Число ветеранів і військовослужбовців, що повертаються до цивільного життя, зростає щодня. Європейський досвід інтеграції ветеранів (наприклад, у країнах Балтії чи Хорватії) підказує, що необхідно заздалегідь підготувати комплексну систему послуг: реабілітацію, перекваліфікацію, психологічну підтримку, сприяння підприємництву. В Україні уже створено Міністерство у справах ветеранів, яке розгортає інфраструктуру сервісів. У 2023 році запрацював Єдиний державний реєстр ветеранів війни – цифрова база, що дозволяє надавати пільги та послуги без бюрократії (зокрема, е-посвідчення ветерана у застосунку «Дія» дає змогу підтвердити статус онлайн) . На 2026 рік планується запуск національної «гарячої лінії» для ветеранів , щоб кожен боєць чи член сім’ї міг отримати консультацію щодо своїх прав. Крім того, в держбюджеті-2026 передбачено збільшення видатків на програми психологічної реабілітації та протезування поранених військових. У співпраці з ЄС готується реформа системи переходу з військової служби на цивільну: йдеться про впровадження навчальних ваучерів для ветеранів, квот на працевлаштування, стимулювання бізнесу, що наймає ветеранів. Власне, соціальна адаптація захисників проголошена одним із пріоритетів 2026 року на державному рівні. Це відповідає й європейським підходам – ніхто не має залишитися осторонь, особливо ті, хто ризикував життям за країну.
Люди з інвалідністю. Через війну тисячі українців набули інвалідності – як військові, так і цивільні, постраждалі від обстрілів. Забезпечити їм гідне життя та рівні можливості – обов’язок держави. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю та поступово приводить законодавство у відповідність до неї. У 2025 році набули чинності зміни, що посилюють вимоги безбар’єрності при будівництві: відтепер кожен новий або реконструйований об’єкт інфраструктури має відповідати європейським нормам доступності (пандуси, ліфти, тактильні елементи). Перша леді Олена Зеленська продовжує опікуватися ініціативою «Без бар’єрів», і в 2026 році в рамках цієї ініціативи планується розвинути мережу інклюзивних центрів послуг у громадах, де люди з інвалідністю можуть отримати соціальний супровід, реабілітацію, допомогу з працевлаштуванням. Також очікується ухвалення парламентом закону про асистивні технології – щоб забезпечити сучасними протезами та засобами реабілітації всіх, хто їх потребує, за підтримки європейських фондів. В перспективі вступу до ЄС Україна має гарантувати реалізацію прав людей з інвалідністю на рівні країн-членів, і ця робота вже триває.
Парламентський вимір: роль Верховної Ради у євроінтеграції
Український парламент відіграє ключову роль у просуванні реформ на шляху до ЄС. Верховна Рада не тільки ухвалює необхідні закони, але й здійснює контроль за їх виконанням та імплементацією угод з ЄС. 2025 рік став для депутатів серйозним випробуванням: з одного боку – дедлайни євроінтеграційних зобов’язань і постійний тиск партнерів, які очікують рішень, з іншого – внутрішні виклики воєнного часу, політичні кризи та втома . Тим не менш, Рада продемонструвала здатність працювати навіть під сиренами: протягом року парламент збирався на пленарні засідання 84 рази і загалом ухвалив 195 законів .
Законодавчі ініціативи. Помітна частка цієї роботи була спрямована саме на зближення з ЄС. За офіційними даними, у 2025 році Верховна Рада ухвалила 12 законів євроінтеграційного спрямування, які наближають наше законодавство до європейського . Серед них – закони про реформу митниці, про державну допомогу в аграрному секторі за стандартами ЄС, про захист географічних зазначень, про медіа та інші сфери, де вимагалося виконати умови Угоди про асоціацію. Також ратифіковано 23 міжнародні угоди, більшість з яких – угоди з ЄС або його країнами-членами . Втім, експерти відзначають, що темпи могли б бути вищими. У другому півріччі 2025-го законотворчість дещо пригальмувала, зокрема через політичну кризу, пов’язану з липневими подіями (коли парламент спершу підтримав скандальні поправки, що обмежували незалежність НАБУ та САП, а згодом був змушений їх скасувати під тиском суспільства та ЄС ). Цей епізод викликав тривожний сигнал у Брюсселі, показавши важливість стабільності реформ: жодних кроків назад у антикорупційній сфері бути не повинно .
На кінець 2025 року у Верховній Раді лишалася ціла низка відкладених євроінтеграційних законопроєктів. Наприклад, закон про децентралізацію влади на місцях (стосовно реформування місцевих державних адміністрацій за європейськими принципами) мав бути ухвалений ще в першому кварталі 2025-го, але досі не прийнятий . Так само затримались проекти щодо очищення суддівського корпусу (декларації доброчесності суддів), цифровізації виконавчого провадження, імплементації європейських платіжних норм (SEPA) . Чотири важливі реформи, прив’язані до отримання макрофінансової допомоги ЄС (програма Ukraine Facility), теж не були вчасно проголосовані – йдеться про відновлення прозорих конкурсів на держслужбу, розвиток ринку «зелених» електростанцій, інтеграцію енергетичних ринків та удосконалення системи публічних закупівель . Кожен із цих законів приніс би не лише прогрес у переговорах з ЄС, а й сотні мільйонів євро в бюджет у вигляді фінансової допомоги . Зволікання з їх ухваленням знизило загальну динаміку реформ та занепокоїло європейських партнерів .
Пріоритети на 2026-й. Саме тому одним із головних завдань наступного року визначено прискорення парламентської роботи над єврозаконами. Вже розроблено спеціальний законопроєкт №13653 про особливу процедуру розгляду євроінтеграційних законопроєктів . Він має спростити і прискорити проходження ініціатив, що стосуються імплементації права ЄС, аби Рада могла ухвалювати десятки актів щомісяця. Керівництво парламенту демонструє політичну волю підтримати ці зміни, розуміючи: під час активної фази переговорів будь-яке зволікання звужує «вікно можливостей» для членства . Очікується також презентація урядом Національної програми адаптації законодавства (NPAA) – детального плану імплементації acquis ЄС у всіх секторах . Ця програма стане дорожньою картою для парламентських комітетів, які повинні будуть опрацьовувати десятки єврозаконів. Рада готується до такого навантаження, зокрема, планує розширити експертну спроможність свого Комітету з питань інтеграції до ЄС.
Контроль і співпраця. Окрім законотворчості, Верховна Рада виконує і контрольну функцію у сфері євроінтеграції. Парламентські комітети у 2025 році провели щонайменше 10 спеціальних слухань з суспільно важливих питань – серед них і питання виконання Угоди про асоціацію, стан антикорупційної політики, захисту прав людини під час воєнного стану. На цих слуханнях депутати, урядовці, експерти та представники ЄС спільно шукають рішення, як усунути вузькі місця. Український парламент також налагодив тісні зв’язки з Європарламентом: існують регулярні міжпарламентські зустрічі, де наші законодавці переймають найкращі практики. Зокрема, відомо, що Європарламент має право створювати тимчасові слідчі комітети для розслідування випадків неналежного виконання законодавства . Україна теж прагне запозичити цей досвід – зміни до регламенту ВРУ можуть передбачити механізми парламентського контролю за імплементацією норм ЄС, щоби жодна реформа не залишилась лише «на папері». Така співпраця і взаємний обмін досвідом між Києвом та Брюсселем забезпечують «парламентський вимір» євроінтеграції, коли законодавча влада стає локомотивом змін і водночас гарантом їхньої сталості.
Європейський контекст: очікування ЄС і найкращі практики
Для успішного вступу до Євросоюзу українських зусиль недостатньо – потрібна ще й політична воля самих країн ЄС прийняти Україну до родини. Наразі настрої в Європі досить сприятливі: керівництво інституцій ЄС відкрито підтримує нашу перспективу членства, а низка держав (Польща, країни Балтії, Німеччина та інші) інвестують у швидку інтеграцію України. Водночас ЄС висуває конкретні очікування і умови, без виконання яких подальший прогрес буде неможливим.
Вимоги Єврокомісії. У своєму звіті 2025 Єврокомісія чітко окреслила пріоритети реформ на найближчий час. Передусім це верховенство права і боротьба з корупцією. ЄС наполягає на невідкладному завершенні судової реформи: потрібно прозоро добрати суддів Конституційного Суду та членів Вищої ради правосуддя за участі міжнародних експертів, відновити роботу Вищої кваліфкомісії суддів, ухвалити закон про доброчесність суддів . Антикорупційна інфраструктура має залишатися незалежною: Брюссель вимагає гарантувати незалежність НАБУ і САП, розширити їхню юрисдикцію та усунути законодавчі перепони для розслідування топ-корупції . Окремий пункт – реформа прокуратури: процедура призначення Генерального прокурора повинна бути деполітизована, зі зрозумілими критеріями й конкурсом, як рекомендувала Венеційська комісія . Так само під пильною увагою – ДБР (Держбюро розслідувань): ЄС очікує, що Україна проведе незалежний аудит бюро і на його основі ухвалить нову редакцію закону про ДБР, аби посилити його інституційну спроможність . Не менш важливим є продовження антикорупційної політики: до другого кварталу 2026 року Україна повинна затвердити Державну антикорупційну стратегію та почати виконувати її через конкретну програму дій . Євросоюз також рекомендує запровадити системний внутрішній контроль у держорганах, аби запобігати зловживанням на місцях .
Всі ці вимоги не є абстрактними – від них напряму залежить подальша фінансова і політична підтримка ЄС. Європейські партнери фактично застосовують принцип “гроші в обмін на реформи”: восени 2025-го було оприлюднено спільну заяву України і ЄС з переліком кроків, які наша держава має здійснити, і значна частина з них може стати умовою нового пакету фіндопомоги . Такі ініціативи, як згадана Антикорупційна стратегія чи закон про прокуратуру, не лише потрібні Україні, а й слугуватимуть «маркером довіри» для ЄС. У Брюсселі запровадили механізм frontloading – тобто вимагають виконати певні ключові реформи навіть ще до офіційного відкриття переговорних розділів . Цей підхід покликаний скоротити час перемовин: чим більше зробимо зараз, тим швидше зможемо пройти через переговорні глави після їх відкриття.
Практики країн-членів. На шляху до членства Україна уважно вивчає досвід тих держав, які відносно недавно вступили до ЄС або перебувають у процесі. Зокрема, Балканські країни та сусіди з Центрально-Східної Європи мають важливі уроки. Наприклад, Хорватія перед вступом активно реформувала судову систему і спромоглася посадити кількох високопосадових корупціонерів – це суттєво підняло її репутацію в очах старих членів ЄС. Естонія свого часу зробила ставку на цифровізацію державних послуг і зараз є прикладом електронного урядування – Україна теж у цьому досягла успіхів (згадаймо «Дію») і може ще більше інтегруватися в єдиний цифровий ринок ЄС. Польща і Литва діляться з нами досвідом децентралізації та розвитку місцевого самоврядування в рамках європейських принципів – наш закон про самоврядування вже майже узгоджений з Європейською хартією, лишилось ухвалити зміни щодо префектів (представників держави на місцях) за зразком французької моделі. Європейський парламент також активно підтримує український, в тому числі організаційно: проводяться тренінги для апарату ВРУ, консультації щодо адаптації Регламенту Ради до процедур ЄС. Інакше кажучи, Україна не вигадує велосипед, а спирається на напрацювання своїх попередників, водночас уникаючи їхніх помилок (наприклад, повільної реалізації прийнятих законів чи буксування антикорупційних органів після вступу).
З боку ЄС важливим сигналом стало і те, що на 2026–2027 роки для України готується безпрецедентний фінансовий пакет. Європейська рада попередньо погодила макрофінансову допомогу на 90 млрд євро для України на ці два роки . Ці кошти – кредити і гранти – мають підтримати нашу економіку, армію і відбудову. Проте їх надання залежатиме від продовження реформ. Умови використання допомоги включатимуть антикорупційні запобіжники, моніторинг витрат, звіти про верховенство права. Таким чином, євроінтеграція і відбудова пов’язані воєдино: ЄС хоче бути впевненим, що фінансова підтримка йде в країну, де працюють дієві інституції, чесні суди і прозорі правила гри. Для України це додатковий стимул виконати “домашнє завдання” якнайшвидше.
Орієнтир для громадян і курс на членство
Євроінтеграційні реформи – це не абстрактний процес для вузького кола чиновників. Вони безпосередньо стосуються кожного громадянина України. Коли ми говоримо про боротьбу з корупцією, то маємо на увазі справедливіші суди і чесних чиновників, що важливо для всіх. Коли запроваджуємо екологічні стандарти, то йдеться про чисту воду і повітря у наших містах. Захищаючи права ВПО, ветеранів чи людей з інвалідністю, ми зміцнюємо соціальну єдність і справедливість у суспільстві. Європейські цінності – це гідність, рівність, верховенство права – і українці прагнуть їх вповні реалізувати у себе вдома.
2026 рік обіцяє бути насиченим на зміни. Попереду – формальне відкриття переговорів про вступ, яке стане історичним кроком. Але вже зараз зрозуміло: двері в ЄС відчиняться перед Україною лише тоді, коли реформи будуть не на папері, а в реальному житті. Тому пріоритет влади – не сповільнювати темп, не втрачати довіру партнерів і власних громадян. Дуже багато залежить і від комунікації: як уряд пояснюватиме людям суть і користь змін. Дослідження показують, що українці підтримують реформи, якщо розуміють їхній вплив на життя . Важливо відмовитися від риторики «непопулярних кроків заради ЄС» – при правильному підході всі ці кроки популярні, бо вони робляться заради України.
Отже, євроінтеграційні реформи – це наш спільний шлях до кращого майбутнього. Україна вже показала, що навіть у війні здатна змінюватися і наближатися до Європи. Попереду ще чимало роботи, але орієнтир зрозумілий: сильна демократична держава, повноправне членство в ЄС і мирне, заможне життя для українських громадян у європейській родині народів. Це той маяк, на який варто рівнятися у 2026 році і далі.
🇺🇦🇪🇺 Ми продовжимо йти цим курсом – впевнено і безповоротно.
