Від екологічної шкоди до відповідальності держави: політика, яку ми формуємо під час війни

Повномасштабна війна поставила перед Україною виклик, який виходить далеко за межі національної політики. Ми маємо не лише зафіксувати масштаб екологічної шкоди, а й інтегрувати її оцінку у систему міжнародного права та європейського регулювання.

“Екологічна шкода цієї війни — це не побічний ефект. Це доказ, який має перетворитися на юридичну відповідальність і фінансову компенсацію.”

Йдеться про здатність держави діяти як суб’єкт, який не лише документує втрати, а й формує юридично валідну позицію відповідно до acquis Європейського Союзу.

Система, якої не існувало

До початку співпраці з ПРООН та Урядом Швеції Україна не мала цілісної системи оцінки екологічної шкоди, сумісної з європейськими підходами.

Це означало відсутність можливості застосовувати принципи Environmental Liability Directive (2004/35/EC), зокрема принцип “забруднювач платить”.

Що змінює проєкт ПРООН у контексті права ЄС

Формування Координаційного центру з оцінки екологічної шкоди дозволяє Україні перейти до моделі, сумісної з європейською системою відповідальності.

Для мене участь у складі Дирекції Координаційного центру є не формальною роллю, а частиною політичної відповідальності перед громадами, які живуть поруч із забрудненими річками, пошкодженими промисловими об’єктами, замінованими землями та зруйнованою інфраструктурою. Саме тут парламентський мандат поєднується з практичною роботою експертів, Держекоінспекції, ПРООН та міжнародних партнерів: ми формуємо не просто черговий орган, а механізм, який має перетворити екологічні наслідки війни на юридично значущі докази.

Це включає інтеграцію підходів:

• Environmental Liability Directive (ELD)
• Water Framework Directive (WFD)
• Industrial Emissions Directive (IED)
• INSPIRE (екологічні дані)

Ми створюємо систему, яка говорить мовою європейського права.

Від даних до юридичної позиції

Передача лабораторій, розвиток моніторингу та підготовка інспекторів формують доказову базу, сумісну зі стандартами ЄС.

Саме ця сумісність визначає, чи стане шкода предметом компенсації.

“Якщо держава не здатна порахувати екологічну шкоду — вона не здатна вимагати компенсацію. А якщо вона не вимагає компенсацію — вона перекладає цю ціну на власних громадян.”

Парламент як міст між людьми і Європою

Екологічна політика формується не в кабінетах. Вона починається з людей.

Саме народні депутати щоденно чують проблеми громад і доносять їх до національного та європейського рівня.

“Ми чуємо людей у громадах. І наше завдання — зробити так, щоб ці голоси були почуті не лише в Києві, а й у Брюсселі.”

У цьому контексті робота депутатів, які мають постійний контакт із територіями, зокрема Юрія Корявченкова, дозволяє інтегрувати реальні кейси у державну політику.

Про розрив, який більше не можна ігнорувати

Між державною політикою і реальними потребами громад досі існує розрив.

Це особливо видно у питаннях:

• екологічних наслідків війни
• оцінки впливу на довкілля великим бізнесом
• доступу людей до правдивої інформації

Урядові інституції повинні навчитися говорити тією ж мовою, якою говорять люди в регіонах.

Не мовою формальних звітів.

А мовою реальних наслідків.

Про відповідальність

Затримки у виконанні екологічних євроінтеграційних зобов’язань створили ситуацію, коли частину рішень доводиться впроваджувати вже під час війни.

І відповідь за це перед людьми — політична.

Саме народні депутати залишаються тими, хто відповідає перед виборцями.

Україна формує систему, яка поєднує людей, парламент і європейське право.

І саме через цю систему ми забезпечимо головне — відповідальність.