NDU.KR.UA — Інфохаб: парламентська аналітика України

Є спокуса почати цю історію з тих, кому не дали державного фінансування. З відомих режисерів, міжнародних копродукцій, проєктів із фестивальною історією або вже залученими іноземними грошима.

Ми пішли іншим шляхом.

Перевірили правила конкурсу, рейтинг після професійної експертизи, фінальні результати, міжнародно підтримані проєкти, співфінансування, склад експертів, корпоративні зв’язки, механізми врегулювання конфлікту інтересів і державну стратегію культурної дипломатії.

І виявилося, що найпростіша версія цієї історії — неправильна.

Міжнародні проєкти держава не «викинула»

Один із перших можливих висновків звучав привабливо: Україна начебто не підтримує проєкти, які вже пройшли міжнародну професійну перевірку, мають іноземних партнерів і зовнішнє фінансування.

Контрольна група цього не підтвердила.

European Solidarity Fund for Ukrainian Films у 2025 році надав виробничу підтримку низці українських ігрових копродукцій із партнерами з Литви, Іспанії, Латвії, Хорватії та Великої Британії. Серед них були Antonivka, Happy Days, Magic Mountain, Times New Roman та інші проєкти із підтримкою по €150–180 тис.

Щонайменше чотири такі міжнародно підтримані проєкти — «Таймз Нью Роман», «Щасливі дні», «Магічна гора» та «Антонівка» — увійшли до переліку рекомендованих переможців.

Більше того, «міжнародний потенціал» безпосередньо закладений у критерії третього етапу: оцінюються зрозумілість і релевантність для іноземної аудиторії, перспективи фестивальної участі, міжнародної промоції та дистрибуції. Враховується також співфінансування.

Отже, проблема не в тому, що міжнародного критерію немає. Проблема — яку реальну вагу він має у фінальному рішенні і що відбувається з цим потенціалом після отримання фінансування.

Справжній перелом: між експертним рейтингом і фінальним рішенням

Другий етап конкурсу побудований доволі формально. Кожен проєкт оцінюють п’ять експертів. Найвищий і найнижчий сумарні результати відкидаються, із трьох інших формується середній бал. Проєкти вибудовуються в рейтинг.

Але фінальний пітчинг може цей рейтинг перекроїти радикально.

Вихідні рейтинги містяться в офіційних матеріалах Держкіно, а фінальний результат — у пропозиціях конкурсних комісій.

Такі стрибки самі по собі не означають порушення. Для того й існує пітчинг, щоб оцінити не тільки заявку на папері, а й виробничу готовність, бюджет, команду, реалістичність та міжнародний потенціал.

У відкритих правилах є перелік критеріїв, але немає прозорої для зовнішнього спостерігача формули, яка б дозволила відтворити фінальне рішення у вигляді зрозумілого співвідношення: попередній рейтинг — стільки відсотків, міжнародний потенціал — стільки, співфінансування — стільки, пітчинг — стільки.

І саме тут починається питання не художнього смаку, а підзвітності державного рішення.

П’ять хвилин презентації. Дві хвилини запитань

Наприкінці липня уряд змінив порядок проведення третього етапу. Фінальну презентацію обмежили сімома хвилинами: п’ять хвилин на пітчинг і дві — на запитання та відповіді.

Це не означає, що члени комісії бачать проєкт лише сім хвилин: вони можуть знайомитися з матеріалами заявки.

Але для складної міжнародної кінокопродукції — з financing plan, іноземними партнерами, дистрибуцією, територіями, sales strategy та фестивальним маршрутом — такий формат залишається надзвичайно стислим.

Чим більшою є можливість фінального етапу переписати попередній рейтинг, тим більшою має бути прозорість того, як саме це сталося.

Загальні правила передбачають відкритість засідань конкурсних комісій та онлайн-трансляції. Водночас засідання, на якому після пітчингів формуються пропозиції щодо переможців, було виведено з загального правила обов’язкової онлайн-трансляції. Результати голосування при цьому мають фіксуватися у протоколі.

Це не підстава називати конкурс «закритим».

Це підстава вимагати, щоб протокол був настільки повним, аби державне рішення можна було відтворити після його ухвалення.

Коли експерт одночасно є частиною ринку

Українська кіноіндустрія невелика. Якщо держава хоче, щоб заявки оцінювали справжні професіонали, вона неминуче залучає людей, які працюють у продакшенах, телеканалах, дистрибуції, копродукції та фестивальному середовищі.

Сам факт зв’язку експерта з компанією, яка бере участь у конкурсі, не є доказом порушення.

Але корпоративні перетини існують.

На офіційній сторінці «Тисячовесни» серед експертів представлені професіонали, які одночасно працюють у компаніях або групах, чиї структури також подавали проєкти на конкурс.

Наприклад, у фінальному переліку є два проєкти SFILM — «Школа Дарвіна» та «Суто робочі стосунки». У професійному описі експертів Анастасія Чичмаренко зазначена як директорка SFILM.

Серед експертів є також представники FILM.UA Group, а структури цієї групи мають власні проєкти серед рекомендованих.

Міністерка культури Тетяна Бережна заявляла, що декларації щодо конфліктів інтересів збиралися, а експерти з таким конфліктом не мали оцінювати відповідні заявки.

Водночас голова Держкіно Андрій Осіпов визнав, що процедурі бракувало додаткового механізму, через який заявник або один експерт міг би повідомити про можливий конфлікт іншого члена комісії.

Тобто слабке місце системи частково визнає сама система.

Політична версія: доказів «електоральної каси» ми не знайшли

Через масштаб програми та її політичне походження природно виникло припущення: чи не може «Тисячовесна» бути механізмом фінансування майбутнього політично або електорально зручного контенту?

Проведена перевірка не дала достатньої доказової бази для такого висновку.

Навіть найбільш очевидні кандидати для подібної гіпотези її не підтвердили. ТОВ «Кіноквартал» із проєктом «Випадкові родичі» перебувало на дуже високому місці після другого етапу, але у фінальному списку рекомендованих ігрових проєктів не опинилося. Не потрапив туди і проєкт «Дронарі» від компанії, пов’язаної з представниками творчої команди «Кварталу».

Це не доводить абсолютної політичної нейтральності всіх сотень рішень.

Але цього достатньо, щоб не перетворювати припущення на звинувачення.

«Тисячовесна» — не просто роздача державних грошей

Фінансова картина програми також виявилася складнішою.

За даними, презентованими після фінальних пітчингів, загальна вартість рекомендованих проєктів становить близько 5,7 млрд грн.

З них приблизно:

У кінематографічних напрямах співвідношення ще показовіше: орієнтовно 2,58 млрд грн державної підтримки та 2,15 млрд грн співфінансування.

Це сильна сторона програми.

Але агрегована цифра не відповідає на стратегічно важливе питання:

яке саме це співфінансування?

Власні кошти українського продакшену? Гроші телеканалу? Європейського фонду? Іноземного копродюсера? Попередній контракт із дистриб’ютором?

Бухгалтерськи це може бути однакова гривня.

Стратегічно — зовсім ні.

Україні потрібен міжнародний мультиплікатор державної гривні

€180 тисяч європейської підтримки разом із литовським, іспанським, латвійським чи хорватським копродюсером — це не просто додаткова сума у кошторисі.

Це доступ до іншого ринку. Іншої професійної мережі. Потенційного прокату. Фестивального маршруту. Іноземної аудиторії.

Тому для культурного продукту, який держава сама пов’язує з національною безпекою, було б логічно рахувати не лише загальне співфінансування.

Що держава взагалі купує за 3,37 млрд грн?

Це, можливо, головне питання всієї дискусії.

За правилами програми майнові права на створений культурний продукт залишаються у переможця. Після завершення виробництва держава отримує передбачені умовами програми права на некомерційне використання, а також механізм участі у доходах відповідно до договорів.

Отже, держава не просто «купує собі фільм».

Вона співфінансує створення культурного активу, який надалі живе на ринку.

Саме тому оцінювати ефективність «Тисячовесни» лише за фактом «проєкт вироблено» недостатньо.

Парадокс: міжнародна стратегія в України вже є

Було б несправедливо сказати, що Україна не розуміє значення культурної дипломатії.

У 2026 році МЗС представило оновлені стратегічні документи у сфері публічної дипломатії та стратегічних комунікацій. У цій логіці культурна дипломатія розглядається вже не як нейтральний культурний обмін, а як елемент міжнародної суб’єктності та національної стійкості.

Детальніше: Міністерство закордонних справ України.

Є й спеціалізовані механізми міжнародного просування. Український інститут разом із Eurimages реалізує програму proMOTION для просування українського кіно на міжнародних ринках.

Але залишається питання системного маршруту:

У відкритих документах ми не знайшли єдиного автоматичного механізму, який з’єднував би весь цей шлях від виробництва до міжнародного впливу.

І саме тут, а не в окремому рішенні щодо окремого фільму, може бути головний системний дефект.

Росія давно фінансує не тільки продукт — вона фінансує ланцюг

Російська модель важлива не тому, що її треба копіювати.

Вона показує, як держава, що системно використовує культуру як інструмент політичного впливу, організовує весь цикл: виробництво, внутрішнє ідеологічне завдання, прокат, міжнародні фестивалі, кіноринки та просування за кордоном.

Російські державні документи прямо передбачають фінансування міжнародного просування національного кінематографа та пов’язують культурну політику з просуванням за кордоном власної історичної й суспільної моделі.

Це не означає, що рф «перемагає Європу».

Її повернення з державним павільйоном на Венеційську бієнале 2026 року, навпаки, спричинило масштабний політичний конфлікт.

Але російська система впливу продовжує працювати.

Європейська служба зовнішніх дій систематично фіксує російські кампанії навколо «денацифікації», НАТО, вигаданих українських злочинів та інших конструкцій, спрямованих на виснаження підтримки України та розкол її союзників.

Джерело: European External Action Service.

І проти цього не завжди працює урядовий пресреліз.

Іноді сильніше працює історія людини.

Фільм. Документальне свідчення. Серіал. Вистава. Музика.

Історія, після якої теза про «українських нацистів» стає психологічно несумісною з людьми, яких іноземний глядач щойно побачив.

Що показав аудит гіпотез

Проблема не в 3,37 мільярда

Україна повинна вкладати кошти у власну культуру під час війни.

Ба більше — під час війни вона має ще більше причин це робити.

Якщо культурний продукт справді є елементом національної безпеки, держава повинна мати можливість відповісти на три дуже прості запитання.

Поки відповідь на перше питання частково губиться між рейтингом другого етапу і рішенням третього.

На друге — між виробництвом і системою міжнародної дистрибуції.

На третє — між культурною статистикою і реальною оцінкою стратегічного впливу.

Саме ці три розриви варто виправити перед наступним циклом програми.

Бо право розповідати про Україну вже стало полем війни

Суперечка навколо «Тисячовесни» почалася як дискусія про те, кому дали гроші, а кому ні.

Але її справжній масштаб значно більший.

Україна вже визнала культуру інструментом національної безпеки.

Вона має культурну дипломатію.

Має міжнародні інституції та партнерства.

Має продюсерів, режисерів, музикантів і митців, здатних конкурувати на світовому ринку.

І готова вкладати в український культурний продукт мільярди гривень.

Тепер потрібно зібрати ці частини в одну систему.

Бо у війні за право розповідати світові, ким є Україна, недостатньо просто створити свою історію. Потрібно зробити так, щоб світ її почув раніше, ніж хтось інший розповість нашу історію замість нас.