Європейський Союз готує новий етап політики у сфері напівпровідників. Ідеться вже не лише про промисловість чи інновації. Ідеться про оборону, енергетику, штучний інтелект, транспорт, космос і здатність Європи не залежати від зовнішніх постачальників у критичний момент.
У Європі поступово змінюється саме розуміння технологічної політики. Якщо ще кілька років тому напівпровідники сприймалися переважно як складова цифрової економіки, то тепер вони стали частиною економічної безпеки. Чип — це вже не лише деталь у смартфоні чи комп’ютері. Це елемент системи протиповітряної оборони, автомобільної промисловості, енергетичної інфраструктури, дата-центрів, штучного інтелекту, супутників і військових технологій.
Саме тому підготовка Європейською Комісією ініціативи Chips Act 2.0 має значення далеко за межами внутрішнього ринку ЄС. Для України ця тема також не є абстрактною. Держава, яка веде війну високої технологічної інтенсивності, добре розуміє: у сучасному світі стійкість країни визначається не лише кількістю сталі, бетону чи пального. Вона дедалі більше залежить від доступу до мікроелектроніки, сенсорів, навігаційних систем, енергетичної автоматики, дронів і безпечних ланцюгів постачання.
Європа більше не може дозволити собі бути технологічно сильною в науці, але слабкою у виробництві. Якщо лабораторія не доходить до фабрики, а фабрика не доходить до ринку, стратегічна автономія залишається політичним гаслом.
Чипи стали новою мовою суверенітету
Європейська парламентська дослідницька служба у брифінгу щодо Chips Act 2.0 прямо визначає напівпровідники як основу промислової політики, конкурентоспроможності, безпеки та технологічного суверенітету ЄС. Глобальний ринок напівпровідників у 2025 році, за даними документа, сягнув 796 млрд доларів США, або приблизно 704 млрд євро. Це стало наслідком вибухового попиту на дата-центри, системи штучного інтелекту, логічні та пам’ятеві чипи.
Ці цифри важливі не самі по собі. Вони показують масштаб нової економіки, у якій держава, що не контролює критичні технологічні ланцюги, ризикує втратити не лише частину ринку, а й частину власної політичної свободи. Залежність від зовнішніх постачальників у такій сфері означає, що будь-яка криза — пандемія, війна, торговельний конфлікт, санкційний тиск або геополітичний шантаж — може зупинити виробництво автомобілів, оборонних систем, енергетичного обладнання чи цифрової інфраструктури.
Чому першого Chips Act виявилося недостатньо
Перший Chips Act, ухвалений у 2023 році, був реакцією на шок пандемії COVID-19, коли глобальні ланцюги постачання напівпровідників виявилися надзвичайно вразливими. Але реакція на кризу і довгострокова промислова стратегія — це не одне й те саме. Саме тому нинішня дискусія в ЄС переходить від логіки надзвичайного реагування до логіки системної технологічної політики.
У центрі критики опинилося кілька проблем. По-перше, ЄС досі не має достатньої виробничої спроможності для передових чипів нижче 10 нанометрів. По-друге, існує слабка координація між національними інвестиціями держав-членів і спільними цілями Союзу. По-третє, частина заявлених інвестицій тримається переважно на державній допомозі окремих країн, тоді як спільний бюджетний внесок ЄС залишається набагато меншим за масштаб виклику.
Європейська рахункова палата звернула увагу на те, що перший Chips Act готувався в умовах терміновості та без повноцінної оцінки впливу. Це створило ризик повторення попередніх помилок: Європа може мати добрі наміри, але недостатньо чіткі цілі, слабке вимірювання результатів і повільну реакцію на промислову конкуренцію з боку США, Китаю та інших центрів сили.
Для України важливо бачити в цьому урок: технологічна політика не працює, якщо вона складається лише з декларацій. Потрібні цілі, бюджет, інституції, попит, підготовка кадрів і зрозумілий міст між дослідженнями, виробництвом та оборонно-промисловими потребами.
Найслабше місце Європи — не наука, а масштабування
Європа не є технологічною периферією. Навпаки, у ній є компанії світового значення, зокрема у сфері обладнання для виробництва передових чипів. Є сильні наукові школи, інженерні компетенції, промислові кластери, автомобільна галузь, енергетичне машинобудування, оборонні технології, фотоніка, силова електроніка, сенсори та мікроконтролери.
Проблема в іншому: Європа часто програє там, де потрібно швидко перетворити дослідження на промисловий масштаб. У брифінгу EPRS окремо підкреслюється складність виробничого ланцюга. Виробництво чипів складається з дизайну, власне виробництва на фабриках і фінального складання, тестування та пакування. Передова фабрика може коштувати близько 20 млрд доларів США. Ланцюг постачання спирається приблизно на 300 вхідних компонентів і понад 50 класів високотехнологічного обладнання.
Це означає, що проста формула “побудувати більше заводів” не є достатньою. Потрібна система, яка одночасно підтримує дизайн, матеріали, обладнання, виробництво, тестування, кадри, енергетику, попит і доступ до ринку. Саме тому Chips Act 2.0 має шанс стати не просто оновленням регламенту, а тестом на здатність ЄС проводити справжню промислову політику нового покоління.
Питання безпеки: від автомобілів до дронів
Напівпровідники є товарами подвійного призначення. Вони використовуються і в цивільних, і у військових системах. Це комп’ютери, медичні пристрої, мережі 5G, дата-центри, системи штучного інтелекту, аерокосмічна галузь, оборонні та енергетичні системи.
Для України ця теза є абсолютно практичною. Дрони, засоби зв’язку, навігація, сенсори, системи спостереження, енергетичні контролери, промислова автоматика, транспортна безпека — усе це залежить від мікроелектроніки. Тому європейська політика у сфері чипів має розглядатися Україною не лише як питання майбутнього членства в ЄС, а як частина поточної безпекової архітектури.
Особливо показовим є приклад автомобільної промисловості. За оцінками, наведними в документі EPRS, потенційні збої навколо одного з великих постачальників можуть поставити під ризик роботу європейських автомобільних виробничих ліній упродовж кількох тижнів. Це не просто промислова проблема. Це демонстрація того, як вузьке місце у ланцюгу постачання може швидко перетворитися на політичний і соціальний ризик.
Гроші, бюрократія і політична чесність
Європейська індустрія напівпровідників просить не косметичних змін. Серед рекомендацій галузі — стимулювання попиту на європейські чипи, підтримка стартапів у масштабуванні, розвиток дизайну, посилення зв’язку між дослідженнями та промисловими застосуваннями, зменшення бюрократії, залучення індустрії до управління політикою та подолання дефіциту навичок.
Окремо звучить питання фінансування. Індустрія говорить про потребу в 30–60 млрд євро фінансування ЄС упродовж наступних семи років, що могло б мобілізувати до 300 млрд євро інвестицій. Інші учасники дискусії наполягають на окремому бюджетному рядку для напівпровідників у майбутній багаторічній фінансовій рамці ЄС.
Це момент політичної чесності. Якщо технологічний суверенітет оголошується стратегічною метою, він не може фінансуватися залишковим принципом. Якщо Європа хоче бути не лише регулятором, а й виробником критичних технологій, вона має поєднати правила, інвестиції, швидкість ухвалення рішень і довгостроковий попит з боку критичних секторів.
Український інтерес: у майбутніх переговорах з ЄС Україна має говорити не лише про доступ до фондів чи ринку. Україна має пропонувати себе як частину європейської екосистеми стійкості: оборонні технології, інженерні кадри, тестування рішень у реальних умовах, цифрову інфраструктуру та промислові ланцюги відновлення.
Чому ціль у двадцять відсотків вже стала проблемою
У межах цифрової політики ЄС було поставлено амбітну ціль: до 2030 року виробляти щонайменше 20 відсотків світових передових напівпровідників за вартістю. Але саме ця ціль дедалі частіше критикується як надто широка і недостатньо реалістична. За прогнозом Європейської Комісії, який згадується у брифінгу, реальна частка ЄС у 2030 році може становити лише 11,7 відсотка.
Це не означає, що Європа має відмовитися від амбіцій. Навпаки, це означає, що амбіції потрібно зробити точнішими. Не кожна ділянка ланцюга вартості має однакове значення. Є сфери, де ЄС може стати незамінним: обладнання для виробництва, фотоніка, силова електроніка, енергоефективні чипи, сенсори, мікроконтролери, квантові технології, advanced packaging, критичні компоненти для оборони, енергетики та транспорту.
Стратегічна автономія не означає повну ізоляцію. Вона означає здатність контролювати критичні вузли, розуміти власні вразливості, мати резервні сценарії та бути незамінним партнером у глобальному ланцюгу. Для України така логіка також є корисною. У післявоєнній промисловій політиці потрібно буде обирати не всі напрями одразу, а ті, де країна може створити реальну додану вартість для європейської безпеки.
Що Україна має винести з цієї дискусії
Перший висновок — критичні технології потребують довгої державної політики. Неможливо створити стійку технологічну екосистему окремими грантами, короткими програмами чи деклараціями. Потрібна послідовність: освіта, інженерні кадри, індустріальні парки, R&D, стандарти, закупівлі, захист інтелектуальної власності, доступ до капіталу та міжнародні партнерства.
Другий висновок — оборона і промисловість більше не можуть існувати окремо. Технології подвійного призначення стали серцевиною сучасної війни. Український досвід має бути використаний не лише як доказ стійкості, а як аргумент для входження у європейські ланцюги технологічної безпеки.
Третій висновок — Україна має готуватися до участі в європейських технологічних програмах не після вступу, а вже зараз. Це означає переклад політики Chips Act 2.0 на мову українських інституцій: які університети можуть бути партнерами, які підприємства здатні працювати у суміжних сегментах, які оборонні й енергетичні потреби можуть формувати попит, які регіони можуть стати частиною майбутніх виробничих або інженерних кластерів.
Україна не повинна дивитися на Chips Act 2.0 як на далеку європейську дискусію. Це карта того, як формується нова економіка безпеки. У цій економіці сильними будуть не ті, хто лише купує технології, а ті, хто здатний створювати, інтегрувати, захищати й масштабувати критичні рішення.
Chips Act 2.0 — це не технічне оновлення старого регламенту. Це спроба Європи відповісти на запитання, чи може вона залишатися глобальним центром сили у світі, де технології визначають оборону, енергетику, економіку та політичну незалежність.
Для України ця дискусія має подвійне значення. З одного боку, вона показує, у якому напрямі рухатиметься ЄС як майбутній політичний і економічний простір для України. З іншого — вона відкриває можливість сформулювати українську роль не як периферії, що очікує допомоги, а як партнера, який вже сьогодні створює унікальний досвід технологічної стійкості в умовах війни.
Майбутнє європейської безпеки писатиметься не лише в дипломатичних документах. Воно писатиметься в лабораторіях, на фабриках, у дата-центрах, у виробництві сенсорів, у системах ППО, у дронах, у енергомережах і в тих державах, які зрозуміють: технологічний суверенітет — це вже частина національної оборони.
Джерело: European Parliamentary Research Service, “Chips act 2.0”, Pre-Legislative Synthesis, PE 785.742, May 2026. Матеріал підготовлено редакцією ndu.kr.ua у межах інформаційно-аналітичного проєкту Інфохаб.
