Українські морські порти під час великої війни стали не лише економічною артерією держави, а й одним із ключових вузлів її логістичної витривалості. Через них проходить експорт, гуманітарні вантажі, критичні товарні потоки, від яких залежить бюджет, бізнес і стійкість цілих регіонів. Саме тому ідея посилити захист портової інфраструктури через законопроєкт №15063 є своєчасною. Але парламентська дискусія показала: швидке рішення має бути не лише сильним, а й юридично точним.
Україна повинна захистити порти від ударів ворога, але не ціною створення нових непрозорих силових механізмів, розмитої відповідальності та фінансових «чорних скриньок».
Порти як інфраструктура національної стійкості
Після початку повномасштабної агресії Росії морські порти України перестали бути лише господарськими об’єктами. Вони стали частиною ширшої системи економічної оборони держави. Знищення перевалочних потужностей, атакування зернової та контейнерної інфраструктури, пошкодження енергетичних і складських вузлів — це не просто удари по окремих підприємствах. Це спроба підірвати зовнішню торгівлю, валютні надходження, продовольчу безпеку та довіру міжнародних партнерів до стабільності українських маршрутів.
У супровідній аналітиці до обговорення законопроєкту зазначається, що інтенсивність атак безпілотниками по портовій інфраструктурі у 2026 році могла зрости до 220–280 випадків проти 120–150 роком раніше. Навіть якщо сприймати ці цифри як експертну оцінку, політичний висновок залишається очевидним: портова безпека вже не є локальною справою адміністрацій портів. Це питання державної безпеки, стійкості експорту та збереження логістичного суверенітету України.
Що саме відбулося у парламенті
Участь в обговоренні взяли представники Міністерства розвитку громад та територій України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Національної поліції, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Антимонопольного комітету України, Державної прикордонної служби, ДСНС, СБУ, Адміністрації судноплавства, ДП «Адміністрація морських портів України» та ДУ «Держгідрографія». Такий склад учасників говорить сам за себе: законопроєкт торкається не лише портової галузі, а одночасно оборони, правоохоронної системи, публічних фінансів і конкурентної політики.
За результатами розгляду депутати не відкинули саму ідею посилення захисту портів, а вирішили доопрацювати законопроєкт у межах Робочої групи з питань діяльності підприємств морегосподарського комплексу України під час воєнного стану та підкомітету з питань морського транспорту із залученням авторів документа, Служби безпеки України та інших органів державної влади. Це важливий сигнал: політична потреба в законі визнається, але його механіка потребує точнішого налаштування.
Рішення про доопрацювання законопроєкту №15063 — це не відступ від теми безпеки. Це спроба не допустити, щоб правильна політична мета була реалізована через слабку правову конструкцію.
Що намагається вирішити законопроєкт
Логіка законопроєкту №15063 зрозуміла. Якщо порти стали системною мішенню для ворога, то держава повинна надати їм спеціальний режим захисту, швидший механізм фінансування безпекових заходів і більш оперативну модель реагування на загрози.
У поданій аналітиці до проєкту виділяються три опорні елементи. Перший — можливість створення або залучення відомчої воєнізованої охорони. Другий — запровадження посиленого внутрішньооб’єктового режиму доступу в портах. Третій — спеціальний фінансовий механізм, за яким до 10% портових зборів можуть бути спрямовані на заходи безпеки.
На рівні політичної мети такий підхід виглядає виправданим. Портова інфраструктура не може працювати за довоєнною логікою, коли загроза з повітря, диверсійні ризики й потреба в швидкому інженерному захисті були значно нижчими. Питання полягає в іншому: чи забезпечує проєкт достатню правову визначеність, щоб нові механізми не породили більше проблем, ніж вирішать.
Загроза
Порти — під системним тиском війни
Атаки на портову інфраструктуру вражають не тільки окремі об’єкти, а всю експортну й логістичну спроможність країни.
Відповідь законопроєкту
Охорона, режим доступу, фінансування
Проєкт прагне створити швидший контур захисту портів у період воєнного стану.
Проблема
Безпека не може працювати в «сірій зоні»
Правовий статус нових структур, умови застосування зброї та фінансові правила мають бути визначені чітко і саме законом.
Умова якісного доопрацювання
Сильний закон — це сильна безпека плюс сильна правова рамка
Потрібні чіткі повноваження, прозорий розподіл коштів, координація з військовим командуванням і запобіжник на період після війни.
Де виникає правова напруга
Найбільш чутливий вузол дискусії — пропозиція щодо відомчої воєнізованої охорони. На перший погляд, вона відповідає логіці воєнного часу: об’єкти високого ризику мають отримати посилений захист. Проте у сфері безпеки недостатньо просто створити нову структуру. Потрібно чітко визначити, хто саме несе відповідальність, які має повноваження, як взаємодіє із Збройними Силами, СБУ, Національною поліцією, Держприкордонслужбою та вже наявними службами портової безпеки.
Конституція України встановлює важливу рамку: оборона держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки й захист державного кордону — на відповідні військові формування та правоохоронні органи, порядок діяльності яких має визначатися законом. Тому будь-який новий безпековий механізм у портах не може існувати поруч із цією системою в режимі невизначеності. Він повинен бути в неї юридично вмонтований.
Питання не в тому, чи потрібен портам додатковий захист. Він потрібен. Питання в тому, чи буде цей захист частиною зрозумілої державної системи, а не новим паралельним контуром із нечіткою відповідальністю.
Особливої точності потребує і тема застосування зброї. Якщо закон надає певним формуванням право використовувати вогнепальну зброю чи спеціальні засоби для реагування на загрози, то такі повноваження мають бути визначені без двозначностей: у яких випадках, за якою процедурою, в межах чиєї координації, з яким контролем і відповідальністю. Передавати суттєві елементи цього регулювання лише на рівень підзаконних актів означало б залишити надто великий простір для ручного тлумачення.
Фінансування безпеки не може бути «чорною скринькою»
Друга велика дискусія — гроші. Законопроєкт відкриває можливість спрямовувати до 10% портових зборів на посилення безпеки. У воєнних умовах цей підхід може бути логічним: інженерний захист, технічні засоби спостереження, системи контролю доступу та інші рішення потребують стабільного ресурсу, який не завжди можна швидко отримати через загальні бюджетні процедури.
Але саме там, де з’являється постійний фінансовий потік, має з’являтися і максимальна прозорість. Необхідно визначити, про які саме збори йдеться, яка формула розподілу коштів застосовується, хто затверджує перелік заходів безпеки, як формується звітність і які інструменти парламентського та публічного контролю будуть доступні. Без цього навіть правильна ідея може перетворитися на джерело підозр, конфліктів і неефективного використання ресурсу.
Безпечні порти потребують грошей. Але довіра до державного рішення виникає лише тоді, коли кожна гривня такого фінансування має зрозуміле походження, ціль і підзвітність.
Тимчасові воєнні рішення повинні мати межу
Окремий ризик, який не можна ігнорувати, — доля запропонованих механізмів після завершення воєнного стану. Українське законодавство вже неодноразово стикалося з ситуаціями, коли тимчасові антикризові режими поступово ставали постійними, хоча для цього вже не існувало первинних підстав.
У випадку законопроєкту №15063 це питання має принципове значення. Якщо додаткові охоронні структури, спеціальні правила доступу та окремі фінансові канали створюються саме як відповідь на воєнну загрозу, закон повинен містити зрозумілий механізм перегляду або автоматичного припинення дії таких норм після зміни безпекових обставин. Сильна держава — це не та, що нескінченно розширює винятки, а та, що вміє вчасно повернутися до нормального правового режиму.
Чому доопрацювання — це правильний парламентський крок
Картка законопроєкту №15063 демонструє важливу деталь. З одного боку, експертиза з питань європейської інтеграції не встановила суперечності проєкту міжнародно-правовим зобов’язанням України в межах євроінтеграційного треку. З іншого боку, Головне науково-експертне управління Верховної Ради висловило зауваження до документа. Це не взаємовиключні оцінки. Перша говорить про відсутність очевидного конфлікту із зовнішніми зобов’язаннями, друга — про необхідність удосконалити якість внутрішньої правової конструкції.
Саме тому рішення підкомітету повернути законопроєкт до змістовного доопрацювання виглядає відповідальним. Ідея посилення захисту портів не була заблокована. Навпаки — парламентська робота переходить на рівень, де мають бути узгоджені позиції транспортного блоку, безпекових органів, фінансових інституцій та авторів проєкту. У такій темі поспіх без точності був би слабкістю, а не рішучістю.
Якісний доопрацьований законопроєкт має дати відповідь щонайменше на п’ять ключових питань. По-перше, чи створюється нова структура, чи розширюються функції вже наявних механізмів охорони. По-друге, як вона інтегрується в систему оборони й безпеки держави. По-третє, хто і в яких межах отримує право на застосування зброї. По-четверте, як саме працює фінансування через портові збори та хто контролює ці кошти. По-п’яте, що відбувається з усіма воєнними винятками після завершення дії особливого режиму.
Якщо ці відповіді будуть внесені до тексту закону прямо, без перекладання ключових питань на підзаконні акти, Україна отримає не просто реакцію на чергову хвилю атак, а справді системний інструмент захисту портової інфраструктури. Такий інструмент буде сильним не лише за наміром, а й за архітектурою.
Порт неможливо захистити правовою невизначеністю так само, як його неможливо захистити без реальних безпекових рішень. Законопроєкт №15063 має потенціал стати важливим елементом логістичної оборони України — але лише за умови, що в його фінальній редакції сила держави буде поєднана з точністю закону.
