На засіданні Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури ми продовжили розгляд законопроєкту №3023, який має врегулювати правила для користувачів легкого персонального електротранспорту, велосипедистів і пішоходів. Це не вузька технічна тема про електросамокати. Це питання безпеки людей у щоденному міському русі.
Електросамокати, велосипеди та інші засоби мікромобільності вже стали частиною українських міст. Завдання парламенту — не заборонити нову мобільність, а зробити її зрозумілою, безпечною і відповідальною для всіх: дітей, батьків, пішоходів, водіїв, громад і правоохоронців.
Під час обговорення народні депутати звернулися з питаннями до представників Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції. У центрі дискусії були умови користування персональним легким електротранспортом дітьми та неповнолітніми, вікові обмеження, можливість руху тротуарами, велосипедними доріжками, проїзною частиною або узбіччям, а також відповідальність за порушення Правил дорожнього руху.
Це питання виявилося складнішим, ніж може здатися на перший погляд. Ми не можемо просто дозволити або заборонити електросамокати. Потрібна така модель, яка працюватиме на практиці: у великих містах, невеликих громадах, біля шкіл, на тротуарах, біля зупинок громадського транспорту, на велосипедних доріжках і на дорогах, де велоінфраструктури ще немає.
Що має врегулювати законопроєкт №3023
| Вік користувачів | чіткі правила для дітей, підлітків і дорослих |
| Місце руху | тротуари, велодоріжки, велосмуги, край проїзної частини або узбіччя |
| Видимість і захист | ліхтарі, світлоповертачі, шоломи, технічна справність транспортного засобу |
| Відповідальність | реальний механізм контролю за порушеннями, а не лише декларація правил |
Чому Комітет не поспішив із фінальним рішенням
За підсумками обговорення Комітет вирішив додатково опрацювати надані пропозиції на засіданні підкомітету з питань безпеки дорожнього руху та безпеки на транспорті. Після цього рішення щодо законопроєкту має бути ухвалене на наступному засіданні Комітету.
Це відповідальний підхід. Закон, який регулює безпеку руху, не може бути ухвалений лише тому, що тема давно назріла. Він має бути зрозумілим для громадян, придатним для виконання поліцією, узгодженим із чинним законодавством і реалістичним для громад, які відповідатимуть за розвиток інфраструктури.
Важливо, що остаточну узгоджену позицію МВС та Національної поліції народні депутати отримали безпосередньо під час засідання Комітету. Це означає, що фінальна редакція потребує уважного техніко-юридичного опрацювання. У таких питаннях поспіх може створити більше проблем, ніж вирішити.
Діти і тротуари — найчутливіша частина майбутніх правил
Найскладніший блок законопроєкту — це участь дітей і неповнолітніх у дорожньому русі. Для батьків електросамокат або велосипед часто виглядає як зручний засіб короткої поїздки. Для пішохода на тротуарі швидкий електросамокат може бути джерелом небезпеки. Для водія на дорозі дитина на легкому електротранспорті — це завжди підвищений ризик.
Тому правила мають бути простими. Дитина, батьки, поліція і громада повинні однаково розуміти, з якого віку можна рухатися тротуаром, коли потрібен супровід дорослих, де дозволений рух велосипедною доріжкою, а де — лише за умови дотримання додаткових вимог безпеки.
Окремо на засіданні акцентувалося на необхідності інформаційних та освітніх заходів для неповнолітніх. Це правильний акцент. Не можна очікувати безпечної поведінки від дітей, якщо їм не пояснили базові правила дорожнього руху, логіку пріоритету пішохода, небезпеку руху в навушниках або користування телефоном під час руху.
Моя позиція: правила для дітей мають бути не декоративними, а реально виконуваними. Якщо норма складна для пояснення школяру або батькам, вона буде складною і для поліції, і для суду, і для громади.
Без відповідальності нові права не працюватимуть
Законопроєкт №3023 фактично переводить регулювання мікромобільності у площину Закону України «Про дорожній рух». Це правильна логіка. Якщо велосипедисти та користувачі легкого електротранспорту є учасниками дорожнього руху, їхні права та обов’язки мають бути визначені законом, а не залишатися у правовій сірій зоні.
Ключова новела — закріплення основних прав і обов’язків велосипедистів та користувачів легких персональних електричних транспортних засобів. Йдеться про рух велосипедними доріжками і смугами, а за їх відсутності — краєм проїзної частини або узбіччям. Також ідеться про вимоги до технічної справності, рух у напрямку загального потоку, використання ліхтарів у темну пору доби та заборону небезпечної поведінки.
Але є принциповий момент: права не можуть існувати без відповідальності. Якщо користувач отримує право рухатися певною частиною дороги, він має одночасно нести відповідальність за рух у стані сп’яніння, небезпечне перевезення пасажирів, відсутність освітлення, користування телефоном у руці або створення загрози для пішоходів.
Саме тому питання змін до законодавства про адміністративні правопорушення не можна відкладати на невизначене майбутнє. Без механізму контролю закон ризикує залишитися добрим наміром. А в безпеці дорожнього руху добрих намірів недостатньо.
Термінологія має бути точною
На перший погляд, різниця між поняттями «персональний легкий електротранспорт», «легкий персональний електричний транспортний засіб» або «низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб» може здаватися технічною. Насправді це питання правозастосування.
Якщо різні закони використовуватимуть різні поняття для схожих транспортних засобів, поліція, суди, органи місцевого самоврядування та оператори прокату отримають різні рамки тлумачення. Це може ускладнити контроль, створити простір для спорів і знизити ефективність самого закону.
Тому узгодження термінології — не бюрократична дрібниця. Це основа для того, щоб правила були однаково зрозумілими в Києві, Кривому Розі, Львові, Дніпрі, Харкові, Одесі та в невеликих громадах.
Видимість на дорозі — питання життя
Окрему увагу потрібно приділити світлоповертачам, габаритним ліхтарям, освітленню та шоломам у ризикових сценаріях. У темну пору доби користувач електросамоката або велосипеда без світла може бути практично невидимим для водія. Це особливо небезпечно на узбіччях, погано освітлених вулицях, у сільських громадах і на дорогах біля населених пунктів.
Водночас правила не повинні створювати надмірного бар’єра для щоденного використання велосипедів і засобів мікромобільності. Потрібен розумний компроміс: обов’язкова видимість, технічна справність, підвищені вимоги для дітей, руху в темну пору доби, руху поза населеними пунктами або по краю проїзної частини.
Безпека — це не лише штраф. Це культура поведінки, освіта, інфраструктура і зрозуміле правило, яке люди можуть виконати без юридичного словника в руках.
Закон не спрацює без велоінфраструктури
Найбільший практичний виклик для громад — інфраструктурний. Якщо в місті немає безпечної велосипедної мережі, велосмуг, правильних перехресть і зрозумілої навігації, користувач легкого електротранспорту опиняється між двома ризиками: тротуаром із пішоходами та дорогою з автомобілями.
Тому законопроєкт №3023 має розглядатися не ізольовано, а як частина ширшої політики сталої та безпечної мобільності. Він має бути пов’язаний із плануванням вулиць, розвитком веломережі, безпечними маршрутами до шкіл, вокзалів, університетів, лікарень, адміністративних центрів і громадських просторів.
Для регіонів це особливо важливо. Там, де громадський транспорт працює з перебоями, де частина інфраструктури зношена або пошкоджена війною, мікромобільність може бути корисною альтернативою коротким поїздкам. Але без правил і без інфраструктури вона може стати джерелом конфліктів і травматизму.
Що потрібно доопрацювати до фінального рішення
| Вікова логіка | просте правило для дітей, підлітків і дорослих користувачів |
| Термінологія | узгодження понять із чинним транспортним законодавством |
| Безпека | ліхтарі, світлоповертачі, шоломи для ризикових сценаріїв |
| КУпАП | окремий механізм адміністративної відповідальності |
| Інфраструктура | зв’язок із розвитком веломережі, велосмуг і безпечних перехресть |
Парламент має ухвалити не символічне, а робоче рішення
Законопроєкт №3023 має всі підстави стати важливим кроком для безпеки дорожнього руху. Але його сила залежатиме від фінальної редакції. Якщо ми залишимо нечіткий вік, нечітке місце руху, нечітку термінологію і нечітку відповідальність, закон не вирішить проблему. Він лише перенесе її з вулиці в юридичні суперечки.
Моє бачення просте: мікромобільність повинна мати право на розвиток, але безпека людини має бути вищою за зручність будь-якого транспортного засобу. Пішохід повинен почуватися безпечно на тротуарі. Дитина повинна мати зрозумілі правила. Водій повинен бачити велосипедиста або користувача електросамоката в темну пору доби. Поліція повинна мати інструмент реагування. Громада повинна розуміти, яку інфраструктуру їй потрібно розвивати.
Саме в такій логіці Комітет має завершити роботу над законопроєктом. Не як над документом про електросамокати. А як над законом про нову культуру безпечного руху в українських містах і громадах.
Законопроєкт №3023 має стати законом, який не просто визнає нову мобільність, а робить її безпечною. Якщо правила будуть простими, видимими і контрольованими, Україна отримає сучасний інструмент для міст і громад. Якщо ні — конфлікт між пішоходом, велосипедом, електросамокатом і автомобілем лише посилиться.
