Вода має дивну властивість: вона пам’ятає усе, навіть те, що бюрократи намагаються заховати за сухими формулюваннями офіційних протоколів. Коли на екрані з’являються два десятки прямокутників Zoom, а посадовці виголошують звичні цифри, здається, що ми повністю контролюємо процес. Але чи справді ми керовано ведемо цю гру з підземними стихіями Кривбасу?


6 серпня відбулося чергове засідання Міжвідомчої робочої групи з питань скидання мінералізованих шахтних вод. Як заступник голови екологічного Комітету ВРУ та заступник голови цієї групи, я знову спіймала себе на відчутті певної нестиковки.

Ми знову намагалися втиснути у півтори години онлайн-зустрічі речі абсолютно несумісні: мільйонні борги за електроенергію, судові вироки і фундаментальні, майже сакральні питання про те, що буде з регіоном через п’ять чи десять років.

Ключові показники

Кривбас у цифрах, які не можна приспати протоколом

2942 мг/дм3 — концентрація хлоридів під водозбірними спорудами Саксагані.

6612 мг/дм3 — показник сухого залишку.

4,124 млн м3 — обсяг води у ставку-накопичувачі балки Свистунова, або приблизно 82–83% проєктного наповнення.

11 м3/с — подача дніпровської води каналом «Дніпро — Інгулець».

 Парадокс сірого протоколу: чому ми все ще граємо в календар?

«Пропонується збиратися раз на квартал...» — пролунало в динаміках на початку зустрічі. І в цей момент стало майже фізично відчутно, як формалізм намагається заколисати проблему.

Збиратися раз на три місяці, коли під водозбірними спорудами Саксагані концентрація хлоридів досягає 2942 мг/дм3, а сухий залишок зашкалює за 6612 мг/дм3? Це не просто неприпустимо. Це ілюзія безпеки, за яку хтось колись виставить дуже високий рахунок.

Я змушена була перебити цей заспокійливий ритм. Якщо потрібно — ми мусимо збиратися і двічі на тиждень. Але головне — це не частота, а спроможність розділити два світи, які ми постійно плутаємо.

Оперативний світ

Борги «Кривбасзалізрудкому», які нарешті збили зі 120 до 50 мільйонів, але досі не скріпили підписом; електроенергія; насоси, які не мають права зупинитися ні на хвилину, бо шахти просто підуть під воду.

Стратегічний світ

Чим є регламентний скид? Це вимушений компроміс, який ми роками сором’язливо називаємо «рішенням». Але компроміс, повторений тридцять разів поспіль, стає хронічною хворобою.

Балка Свистунова: 82 відсотки мовчання

Ставок-накопичувач у балці Свистунова сьогодні схожий на велетенський заснулий резервуар. Він здається спокійним: 4,124 мільйона кубометрів води — це приблизно 82–83% від його проєктного наповнення. До граничної межі у 7,5 мільйона ще є запас. Бухгалтерія ризиків каже: «Все контрольовано».

Але будь-який інженер знає: спокій буває оманливим.

Ідея розділити балку на дві секції, аби реконструювати її «на ходу», не зупиняючи відкачування, — красива й раціональна. Проте вона схожа на операцію на відкритому серці під час марафону.

Без глибокого гідрогеологічного дослідження, без чесної оцінки впливу на довкілля, без сучасного моделювання це може перетворитися на черговий експеримент з невизначеним фіналом.

Три умови, без яких реконструкція стає експериментом:

1. Глибоке гідрогеологічне дослідження.

2. Чесна оцінка впливу на довкілля.

3. Сучасне моделювання руху підземних і поверхневих вод.

Саксагань та Інгулець: дзеркало з каламутною водою

Канал «Дніпро — Інгулець» подає свої 11 м3/с дніпровської води, намагаючись розбавити солону гіркоту Кривбасу. І суха статистика показує відносну стабільність.

Але Саксагань... Вона наче сигналізує нам про щось значно глибше. Коли вода в річці стає гіршою, ніж у місці скиду під час регламенту, це означає, що система має приховані витоки, про які ми воліємо не говорити на офіційних нарадах.

Ми вирішили розширити наукові дослідження і включити Саксагань у загальне рівняння. Але чи готові ми до відповідей, які отримаємо?

П’ять кроків крізь сумніви

Ми пишемо запити до GIZ та проєкту PABS, чекаємо відповідей із Брюсселя та Берліна. Але європейські експерти — це прагматики, які фінансують не драми й емоції, а цифри, ТЕО і прозорі інженерні карти.

Моє бачення п’яти практичних кроків залишається твердим, хоч і позбавленим ілюзій:

1. Парламентський контроль Комітету ВРУ — жорсткий і без огляду на чини.

2. Тематичні сесії замість загальних порядків денних.

3. Чесний порівняльний аналіз усіх альтернатив, навіть тих, що здаються занадто дорогими або складними.

4. Відкритий моніторинг, коли кожен мешканець Кривого Рогу бачить реальні показники води у своєму крані й річці.

5. Пряма фінансова відповідальність промисловості.

Інтрига під водотривкими верствами

Під час засідання знову згадувалася альтернативна схема — ідея закачувати мільйони кубометрів шахтних вод у глибокі, ізольовані підземні горизонти. Звучить майже як порятунок: прибрати проблему з очей, заховати її на глибину сотень метрів під водотривкі породи.

Але коли дивишся на геологічні карти, постає одне незручне запитання, яке поки що ніхто не наважився виголосити вголос:

Що саме станеться, якщо тиск у підземних пластах знайде тріщину, про яку не знають навіть науковці, і куди піде ця солона маса, коли вирішить повернутися на поверхню?

Відповідь на це запитання ми шукатимемо вже на першій тематичній сесії. Якщо, звісно, наважимося зазирнути глибше, ніж написано у стандартному порядку денному.