Промислова спадщина Кривбасу: як зберегти пам’ять і не залишити людям забруднення
Для родини гірника стара шахта — це частина життя. Для інвестора її територія може бути майбутнім майданчиком. Для громади — водночас пам’яттю, можливістю розвитку й джерелом ризиків. Європейський досвід показує, як промислова спадщина отримує нове призначення. Але для України під час війни головне питання звучить гостріше: хто забезпечить, щоб разом із новим простором люди не успадкували небезпечне забруднення?
Кривбас неможливо зрозуміти без історії видобутку, металургії, промислового транспорту та праці. Ця історія живе у виробничих спорудах, технічних документах, родинних фотографіях і знаннях людей. Водночас майбутнє промислових територій потребує відповідей на цілком сучасні питання: що відбувається з ґрунтами й водою, наскільки безпечні конструкції, кому належить майно і хто платитиме за його відновлення.
У своїй співпраці з Програмою розвитку ООН — ПРООН — я приділяю увагу питанням сталого розвитку та відновлення. У темі промислової спадщини вважаю принциповим поєднати збереження історії з екологічною безпекою та практичною користю для громади. Красивий фасад має бути частиною відповідального проєкту, який враховує стан усієї території.
Європа зберігає історію праці — і шукає для неї майбутнє
Вересневий брифінг Дослідницької служби Європейського парламенту пояснює: промислова спадщина охоплює значно більше, ніж покинуті заводи. Це також діючі історичні об’єкти, транспортні й енергетичні системи, машини, архіви, професійні навички та пам’ять робітничих громад. Важлива вся історія взаємодії виробництва, людей і місця.
У німецькому Рурі маршрут промислової спадщини поєднує колишні шахти, виробничі комплекси та інші об’єкти в спільну розповідь про регіон. У чеській Остраві комплекс Дольні Вітковіце, пов’язаний із видобутком вугілля та виробництвом металу, отримав освітні, культурні й громадські функції. Такі приклади показують можливість зберегти впізнаваність промислового міста, одночасно розширюючи його економічне та суспільне життя.
Особливо показовий італійський парк Bosco delle Querce. Він виник після очищення території, забрудненої внаслідок хімічної катастрофи 1976 року. У брифінгу цей приклад пов’язаний із пам’яттю про аварію, екологічною відповідальністю та відновленням довкілля. Для українських громад це важливий акцент: історія промисловості має включати також її наслідки для здоров’я, природи й безпеки праці.
Як промислова спадщина отримує нове життя
66% міст відновлювали та повторно використовували промислові об’єкти.
72% міст включали промислову спадщину до своїх культурних програм.
Для Кривбасу перше питання — безпека території
Європейські приклади не дають підстав оголошувати кожну стару промислову споруду майбутнім туристичним центром. У Кривбасі потрібна окрема оцінка кожного об’єкта: його історичної цінності, технічного стану, екологічних ризиків і можливого використання. Промислова спадщина може бути складною за масштабом, а її збереження — дорогим.
Для колишніх виробничих і видобувних майданчиків слід перевіряти можливе забруднення, стан підземних і поверхневих вод, стійкість конструкцій та геотехнічні ризики. Перелік обстежень визначають фахівці відповідно до історії та умов конкретної території. Висновок про безпечність не можна робити за фотографією або лише за зовнішнім станом будівлі.
Показова практична ситуація: громада розглядає можливість створення навчального центру в колишньому цеху. До початку переобладнання потрібно з’ясувати, чи придатні приміщення для такого використання, які роботи необхідні для усунення ризиків і скільки коштуватиме подальше утримання. Саме ці відповіді дозволяють порівняти задум з іншими потребами громади.
Під час війни додаються загрози обстрілів, можливого мінного забруднення та пошкодження інфраструктури. Документування промислової історії вже сьогодні має сенс, однак доступ до небезпечних ділянок і оприлюднення чутливої інформації потребують відповідального підходу. Для діючих підприємств збереження спадщини слід узгоджувати з виробничою та безпековою необхідністю.
Чотири умови відповідального відновлення
Історична цінність. Визначити, що саме потрібно зберегти: споруду, обладнання, архів, ландшафт або професійні знання.
Екологічна й технічна безпека. Обстежити територію та встановити необхідні заходи перед її новим використанням.
Користь для людей. Обрати функцію, на яку є попит: освіта, громадський простір, музей, майстерні або інша обґрунтована діяльність.
Відповідальність і ресурси. Визначити власника, оператора, джерела фінансування та витрати на утримання.
Пам’ять про людей також потребує збереження
Дитина може знати, що її дід працював у шахті, але не розуміти, як була організована ця праця і чому навколо підприємства сформувався цілий район. Усні свідчення, технічні креслення, робітничі фотографії та історія професій допомагають відновити цей зв’язок між поколіннями.
Частину цієї роботи можна починати без великої реконструкції: збирати свідчення за згодою людей, упорядковувати архіви, описувати обладнання, залучати музеї та освітні заклади. Водночас історія має бути чесною — із повагою до праці, увагою до виробничих травм, екологічних наслідків і боротьби за безпечні умови.
Що має забезпечити парламент
Український Закон «Про охорону культурної спадщини» вже передбачає категорію об’єктів науки і техніки, до якої належать, зокрема, унікальні промислові та видобувні об’єкти. Тому парламентська робота має починатися з оцінки того, як наявні механізми працюють для промислової спадщини та яких практичних рішень бракує.
Вважаю необхідним поєднати питання охорони спадщини, довкілля та розвитку територій. Потрібні зрозумілі процедури оцінювання цінності об’єктів, правила їхнього пристосування до нових функцій і визначення відповідальності за усунення небезпечних наслідків попереднього використання. Державна підтримка має спиратися на обґрунтовану суспільну користь і прозорий розподіл витрат між учасниками проєкту.
Публічні кошти потребують публічного результату. Для підтриманого проєкту варто заздалегідь визначати, які ризики буде усунуто, яку частину спадщини збережено, хто користуватиметься простором і за рахунок чого він працюватиме після відкриття. Участь громади потрібна вже на етапі вибору нового призначення території.
Європейська підтримка починається з підготовленого проєкту
EPRS називає серед інструментів підтримки промислової спадщини Creative Europe, Horizon Europe, Європейський фонд регіонального розвитку та Фонд справедливого переходу. Однак цей перелік описує європейську систему підтримки. Він не означає, що кожен український об’єкт може автоматично отримати кошти з будь-якого названого фонду.
Для українського проєкту потрібно окремо перевіряти умови конкретної програми й конкурсу, доступність участі, вимоги до партнерства та допустимі витрати. Витрати на дослідження, культурну співпрацю, очищення території та будівельні роботи можуть потребувати різних джерел фінансування.
Громада посилює свої можливості, коли має підтверджений правовий статус майна, фахову оцінку ризиків, погоджену концепцію використання та план утримання. Така підготовка допомагає розмовляти з партнерами предметно й уникати обіцянок, які неможливо виконати.
Зелене відновлення має залишати громаді більше можливостей
Повторне використання придатних споруд може подовжувати їхній життєвий цикл і зменшувати потребу в нових матеріалах. Але екологічну доцільність слід оцінювати для конкретного проєкту, враховуючи очищення, ремонт, енергоспоживання та майбутню експлуатацію.
Для Кривбасу промислова спадщина може стати одним із напрямів розвитку поряд із сучасним виробництвом, освітою та іншими видами діяльності. Її цінність визначатиметься тим, чи допомагає вона людям розуміти своє місто, здобувати знання, працювати й користуватися безпечним середовищем.
«Ми маємо зберегти пам’ять про працю так, щоб наступне покоління успадкувало знання, можливості та безпечне довкілля. Саме цим має вимірюватися успіх зеленого відновлення промислових громад».
Джерела: EPRS, Industrial heritage in the EU, PE 791.493, вересень 2026 року; автори — Alina-Alexandra Georgescu та Luca Ballico. Брифінг є дослідницьким матеріалом для парламентської роботи й не становить офіційної позиції Європейського парламенту. Закон України «Про охорону культурної спадщини».
