NDU.KR.UA — Інфохаб: парламентська аналітика України

Українські дрони перетворили склади найбільшого російського маркетплейсу на нову лінію економічного фронту. Але за пожежами Wildberries стоїть значно більше, ніж історія найбагатшої жінки рф: сотні тисяч підприємців, банки, державні гроші, товари подвійного призначення, санкції, міжнародне гуманітарне право — і незручне питання про те, де у війні XXI століття закінчується цивільна логістика.

Усе починається майже буденно.

Десь у рф невеликий підприємець закуповує партію товару. Хтось продає прикраси. Хтось — дитячий одяг. Хтось — електроніку. Коробки їдуть на величезний склад Wildberries, алгоритм визначає подальший маршрут, а через день або два покупець забирає замовлення у найближчому пункті видачі.

Так виглядає мирна економіка.

А потім уночі над складом з'являються дрони.

Вогонь за кілька годин знищує товар, обладнання, робочі місця, майбутні продажі й частину кредитних планів десятків або навіть тисяч підприємців. Для військової карти це одна точка. Для малого бізнесу — іноді все, що він мав.

Саме так війна перестає бути телевізійним сюжетом.

І саме це сьогодні відбувається з Wildberries — найбільшим російським онлайн-маркетплейсом і компанією, яка за два десятиліття стала частиною повсякденної інфраструктури рф.

Імперія, побудована на тому, що війни ніби немає

Wildberries починався у 2004 році як невеликий інтернет-бізнес. Колишня викладачка англійської Тетяна Кім разом із тодішнім чоловіком Владиславом Бакальчуком продавали через інтернет одяг із європейських каталогів.

Через два десятиліття компанія стала одним із ключових елементів російської споживчої економіки, а Кім — найбагатшою жінкою рф.

The New York Times наводить масштаб, який пояснює, чому історія Wildberries давно перестала бути приватною корпоративною історією: майже 95 тисяч пунктів видачі по країні, регулярні покупки більш ніж половини населення та частка, що оцінюється приблизно у десяту частину російських роздрібних продажів.

Після повномасштабного вторгнення рф в Україну значення таких платформ лише зросло. Частина західних компаній залишила російський ринок. Ланцюги постачання перебудовувалися. Китайські виробники, паралельний імпорт і російські бренди займали звільнені ніші.

Wildberries став одним із механізмів цієї адаптації.

На фронті могла тривати велика війна. Нафтопереробні заводи могли горіти. Військові витрати могли дедалі сильніше тиснути на бюджет. Але ввечері звичайна людина натискала кнопку «замовити» — і наступного дня отримувала коробку.

Ця звичайна коробка була маленьким доказом того, що для значної частини російського суспільства життя нібито продовжується як раніше.

Потім почали горіти склади

Матеріал The New York Times, який став відправною точкою для цього дослідження, описує вже не окремий епізод, а системну кампанію. Станом на 8 серпня видання повідомляло щонайменше про 23 атаковані об'єкти Wildberries.

За наведеною NYT оцінкою аналітичної компанії Data Insight, Wildberries міг втратити до третини складських площ і товарів приблизно на 480 млрд рублів — орієнтовно 5,9 млрд доларів.

Reuters, використовуючи, зокрема, супутникові знімки, станом на 7 серпня підтверджував атаки щонайменше на 20 об'єктів та оцінював пошкоджену або знищену площу приблизно у 1,18 млн квадратних метрів — понад п'яту частину складських потужностей компанії.

Associated Press згодом наводив оцінки втрати близько п'ятої частини складських потужностей та можливих збитків у кілька мільярдів доларів.

Тому найточніше формулювання сьогодні таке: масштаб втрат уже вимірюється мільярдами доларів, але остаточної економічної ціни кампанії ще немає.

За кожним квадратним метром є люди

За статистикою дуже легко втратити головне.

The New York Times описує історію 44-річної Катерини Кордік, яка створила невеликий бізнес із продажу прикрас у стилі бохо. Цей бізнес забезпечував її родину з п'яти людей.

Під час першої атаки на склад Wildberries вона втратила приблизно третину товарних запасів. Частина товару залишалася в інших місцях, але удари продовжувалися. Після атаки на комплекс у Тулі було втрачено ще значну частину продукції.

Із приблизно двох тисяч позицій у продажу залишалося близько сотні.

Жінка розповіла журналістам, що вперше в житті звернулася по допомогу до психіатра.

Є й історія 24-річної працівниці складу поблизу Санкт-Петербурга. Після ударів по об'єкту, де вона працювала, та ще одному неподалік її дому вона вирішила звільнитися, хоча до цього була задоволена роботою.

Ці люди не ухвалювали рішення про вторгнення в Україну. Але війна поступово приходить і до них — через робоче місце, товар, борг, страх і невизначеність.

Що саме Україна вважає військово значущим

Українська позиція не зводиться до твердження, що Wildberries є великим російським бізнесом.

Київ пояснював окремі удари тим, що відповідні логістичні центри були залучені до забезпечення російських сил товарами та обладнанням, які можуть використовуватися у війні, зокрема компонентами для безпілотних систем, навігаційним обладнанням та спорядженням.

І доказова база для такого питання існує.

Журналісти The New York Times на початку серпня знайшли на Wildberries FPV-дрони, котушки оптоволоконного кабелю та оголошення про безпілотник із системою скидання. В одному з випадків продавець на запитання потенційного покупця підтверджував можливість використання товару під час так званої «спеціальної військової операції».

Водночас NYT зробив принципово важливе застереження: журналісти не змогли підтвердити, що конкретні дрони з таких оголошень були фактично придбані або відправлені російським військовим.

Wildberries офіційно забороняє продаж зброї та озброєнь. Однак сама природа сучасної війни створює величезну сіру зону товарів подвійного призначення.

Комерційний квадрокоптер може знімати весілля — і вести розвідку. Оптоволоконний кабель може працювати у цивільній телекомунікаційній мережі — і вести FPV-дрон до цілі в умовах радіоелектронної боротьби. Тепловізор може використовувати мисливець — і військовий.

Саме тому факт продажу dual-use товарів на платформі не дає автоматичної відповіді на питання про статус кожного конкретного складу.

Цивільний склад не стає військовою ціллю лише через FPV-дрон у каталозі

Тут емоції повинні закінчитися. Починається міжнародне гуманітарне право.

Цивільний об'єкт не можна атакувати просто тому, що він економічно важливий для держави-противника.

Саме по собі бажання створити незручності населенню, завдати шкоди великому бізнесу або збільшити економічний тиск не перетворює цивільний об'єкт на військову ціль.

За міжнародним гуманітарним правом військовими цілями щодо об'єктів є ті, які за своєю природою, місцезнаходженням, призначенням або використанням роблять ефективний внесок у військові дії та чиє повне або часткове знищення, захоплення чи нейтралізація за конкретних обставин дає визначену військову перевагу.

Один логістичний центр теоретично може відповідати таким критеріям.

Інший — ні.

Це не формальність. Це межа, яка має принципове значення, коли об'єкти одночасно обслуговують величезну кількість цивільних продавців і покупців.

Навіть військова ціль не скасовує захист цивільних

Юридичний аналіз не завершується встановленням військового характеру цілі.

Залишається принцип пропорційності: забороняються атаки, від яких можна очікувати випадкових втрат серед цивільного населення або пошкодження цивільних об'єктів, що були б надмірними порівняно з конкретною і безпосередньою очікуваною військовою перевагою.

Так само сторона, яка планує або здійснює удар, повинна вживати практично можливих запобіжних заходів, перевіряти характер цілі та мінімізувати цивільну шкоду.

Тому професійна дискусія не може закінчуватися формулою:

«Там продавали дрони — отже будь-який удар законний».

Але так само недостатньо сказати:

«Там працювали цивільні — отже об'єкт за жодних обставин не міг бути військовою ціллю».

Міжнародне гуманітарне право складніше. І саме ця складність відрізняє юридичний аналіз від пропаганди.

РФ версія: «удари по мирних людях»

Тетяна Кім назвала атаки терористичними та наголосила, що Wildberries продає товари, аналогічні тим, які можна придбати через Amazon, Alibaba або інші глобальні торговельні платформи.

РФ сторона подає кампанію як удари по цивільній економіці, працівниках, підприємцях та покупцях.

Частина цієї картини реальна: серед постраждалих справді є цивільні люди, а економічний і психологічний ефект атак виходить далеко за межі безпосередньо знищених будівель.

Проте твердження, що Wildberries існує абсолютно окремо від російської воєнної економіки, також потребує доказів.

Сучасний маркетплейс — це вже не просто магазин. Це інформаційна система, фінансова інфраструктура, логістична мережа і сотні тисяч незалежних продавців, серед товарів яких присутні й категорії подвійного призначення.

Коли маркетплейс стає частиною екосистеми війни

Сучасна війна дедалі менше нагадує класичну схему, де військовий завод виробляє військовий товар, який військовим транспортом доставляють на військову базу.

Безпілотна війна особливо сильно розмила межу між цивільним і військовим ринком.

Камери. Процесори. Батареї. Антени. Кабелі. Ноутбуки. 3D-принтери. Комерційні безпілотники. Генератори. Позашляховики. Рації. Тепловізійне обладнання.

Усе це є товарами звичайної економіки.

І все це може використовуватися на фронті.

Саме тому торгові й логістичні платформи стають потенційною частиною військової екосистеми навіть тоді, коли самі формально не є оборонними підприємствами.

Незручне дзеркало

Є ще одна обставина, яку не можна оминути.

РФ сама регулярно використовує аргументацію про товари подвійного призначення, військову логістику або військову функцію, пояснюючи удари по українських промислових, транспортних та логістичних об'єктах.

Це не створює політичної чи моральної симетрії.

РФ розпочала повномасштабну агресію проти України. Україна реалізує право на самооборону.

Але право ведення бойових дій — jus in bello — діє незалежно від того, яка сторона є агресором.

Війна виходить зі складу і заходить у банк

Фізичне руйнування — лише перший рівень економічного ефекту.

Найцікавіше починається після того, як пожежу загасили.

Уявімо невеликого підприємця. Товар куплений за кредитні кошти. Він переданий маркетплейсу. Склад знищено. Товару немає. Продажів немає. А кредит залишився.

Підприємець не платить постачальнику.

Пункт видачі втрачає оборот.

Банк бачить погіршення кредитного портфеля.

І раптом дрон, який фізично влучив у склад, через кілька тижнів з'являється у банківській звітності як ризик проблемного кредиту.

Reuters повідомляв, що вже наприкінці липня російський Сбербанк розглядав питання збільшення резервів під можливі кредитні втрати через проблеми продавців та постачальників Wildberries. На той момент сотні компаній зверталися щодо реструктуризації боргів.

Головна сила Wildberries стала його слабкістю

Протягом років Wildberries будував конкурентну перевагу на масштабі.

Великі складські комплекси. Висока концентрація товару. Автоматизація. Швидке сортування. Мільйони замовлень.

У мирній економіці це майже ідеальна модель.

Чим більший логістичний хаб, тим дешевше обробити одиницю товару. Чим більше потоків проходить через один центр, тим ефективнішою може бути система.

Але війна змінює математику.

Великий хаб одночасно є великою концентрацією ризику.

Одна пожежа може вразити товар тисяч продавців. Втрата одного вузла може змусити перебудовувати логістику цілих регіонів.

Те, що у мирній економіці називалося ефективністю, у війні отримує друге ім'я — вразливість.

Тому Wildberries уже змушений переходити до більш децентралізованої моделі розподілу товарів і перебудовувати логістичну інфраструктуру.

Держава отримує рахунок

Wildberries є приватним бізнесом. Значна частина товарів належить незалежним продавцям. Пункти видачі часто є малим підприємництвом.

Але коли втрати набувають системного масштабу, приватна проблема починає перетворюватися на державну.

Російська влада та компанія обговорювали механізми підтримки постраждалих продавців, кредитні канікули, податкові послаблення та інші форми допомоги. Wildberries проводив власні виплати та запроваджував окремі страхові механізми для ризику атак безпілотників.

Виникає парадокс.

Спочатку ризик є приватним. Потім збиток стає масовим. Далі проблеми переходять до банків. І зрештою держава змушена визначати, яку частину воєнного ризику вона готова взяти на бюджет або державну фінансову систему.

Чим дорожчою стає війна для цивільної економіки Росії, тим більше ресурсів потрібно витрачати лише на підтримання відчуття, що економіка працює нормально.

Wildberries — уже не просто магазин

Додатковий вимір історії відкриває фінансова структура групи.

У 2026 році російський державний банк VTB отримав міноритарну частку у Wildberries Bank із можливістю подальшого розвитку партнерства.

Сам Wildberries Bank також опинився під західними санкціями.

Велика Британія включила банк до санкційного списку у червні 2026 року. У липні санкційне рішення щодо Wildberries Bank ухвалив і Європейський Союз.

Європейська санкційна аргументація стосується участі банку у російській фінансовій системі та секторах економіки, що забезпечують доходи державі.

Але санкції демонструють інше: екосистема Wildberries давно вийшла за межі нейтральної історії про онлайн-шопінг. Це вже торговельна, логістична, цифрова та фінансова інфраструктура загальнонаціонального масштабу.

Довгі руки одного дрона

Ефективність подібних операцій не можна оцінювати лише квадратними метрами зруйнованого складу.

Перша хвиля — фізична втрата будівлі та товару.

Друга — затримки постачання.

Третя — падіння обороту підприємців.

Четверта — проблеми з кредитами.

П'ята — збільшення страхових витрат.

Шоста — перебудова логістики.

Сьома — необхідність додаткового захисту інфраструктури.

Восьма — державна допомога та регуляторні рішення.

Саме тому економічний ефект одного далекобійного удару може існувати значно довше, ніж пожежа, яку бачить камера.

Чи змінить це ставлення росіян до війни?

Українська стратегічна логіка зрозуміла: значна частина населення держави-агресора роками залишалася географічно та економічно віддаленою від безпосередніх наслідків війни.

Якщо війна починає означати не лише телевізійний сюжет, а проблеми з бензином, роботою, товаром, кредитом або доставкою, відстань між фронтом і повсякденним життям скорочується.

Але з цього не випливає автоматично, що суспільне невдоволення буде спрямоване проти Кремля.

Можливі щонайменше три реакції:

невдоволення владою;

адаптація до нової реальності;

ще більша антиукраїнська радикалізація під впливом пропаганди.

Тому твердження, що удари по Wildberries обов'язково змусять росіян виступити проти Путіна, сьогодні не має достатньої доказової бази. Значно точніше сказати інше: вони руйнують економічну дистанцію між війною і російським повсякденням.

Найнебезпечніше для Кремля — не сама пожежа

Російська економіка неодноразово демонструвала здатність адаптуватися.

Санкційні обмеження обходять через нові маршрути. Імпорт перебудовується. Західні товари замінюють китайськими. Нові компанії стають посередниками. Виробничі та логістичні ланцюги змінюються.

Але кожна така адаптація має ціну.

Довший маршрут.

Дорожчий кредит.

Більший страховий ризик.

Новий склад.

Додаткова охорона.

Протиповітряний захист.

Резервна логістика.

Реструктуризація боргу.

Найнебезпечнішим для російської економіки може виявитися не знищення одного конкретного об'єкта, а ситуація, коли вся система стає дорожчою лише тому, що вона функціонує всередині держави, яка веде велику війну.

Український урок Wildberries

Історія російського маркетплейсу  повертає нас до України.

Якщо відкинути пропаганду, цей кейс містить дуже конкретний урок:

Це стосується не лише складів.

Енергетики. Центрів обробки даних. Водопостачання. Паливних баз. Поштових центрів. Телекомунікацій. Систем управління. Логістичних терміналів. Резервів продовольства.

Україна вже багато чого навчилася децентралізувати під ударами рф.

Але децентралізація повинна перестати бути лише аварійною реакцією на черговий ракетний удар.

Вона має стати елементом державної економічної політики.

Не один центр — а мережа.

Не одне джерело живлення — а резервування.

Не один великий склад — а розподілена логістика.

Не один канал зв'язку — а дублювання.

Не надія на те, що об'єкт ніколи не буде уражений, а здатність системи продовжити працювати після його втрати.

Страхування війни — вже не вузьке питання страхового ринку

Другий український урок — страхування.

Військовий ризик руйнує класичну страхову модель саме тоді, коли страхування найбільше потрібне.

Хто компенсує втрату великого логістичного центру?

Хто покриває товар малого підприємця?

Де закінчується приватний ризик і починається державна відповідальність?

Яку частину ризику може взяти страховик, яку — держава, а яку — міжнародні фінансові інституції?

Для України ці питання мають безпосереднє значення для майбутнього відновлення та залучення приватних інвестицій. Без зрозумілої системи страхування воєнних і політичних ризиків будь-яка інвестиція у великий інфраструктурний об'єкт буде дорожчою.

І тут має з'явитися Верховна Рада

Українська дискусія про стійкість усе ще занадто часто починається після удару.

Знищено об'єкт — шукаємо резерв.

Пошкоджено енергетику — терміново купуємо генератори.

Втрачено склад — переносимо товар.

Але країна, яка живе в умовах тривалої війни, повинна перейти від реагування на втрату до законодавчого проєктування стійкості.

Для парламенту це означає розвиток механізмів страхування воєнних ризиків, стимули для децентралізації критичної логістики, правила безперервності діяльності для системно важливих операторів, резервування енергетичних і цифрових систем та прозорі механізми державної підтримки бізнесу після воєнних збитків.

Особливо важливо не допустити моделі, за якої прибуток у мирний період залишається приватним, а після першої великої втрати весь ризик автоматично перекладається на державний бюджет.

Ще один український урок — юридичний

Україна має очевидний інтерес у тому, щоб далекобійні операції були не лише військово ефективними, а й юридично захищеними.

Особливо тоді, коли йдеться про складні об'єкти подвійного використання.

Якість верифікації цілі, документування її військової функції, оцінка пропорційності та вжиті запобіжні заходи мають значення не лише в момент атаки.

Вони формують доказову історію війни.

РФ систематично намагається розмивати межу між цивільною та військовою інфраструктурою України.

Для України було б стратегічною помилкою відповідати розмиттям власних стандартів. Навпаки: чим складнішою стає ціль, тим професійнішою повинна бути юридична аргументація.

Wildberries не обов'язково впаде

Було б помилкою передчасно оголошувати найбільший російський маркетплейс знищеним.

Компанія має величезну клієнтську базу, цифрову інфраструктуру, фінансові ресурси та складну логістичну систему.

Вона вже намагається розподіляти товарні потоки, створювати нові логістичні рішення та зменшувати залежність від найбільших вузлів.

Можливо, через певний час Wildberries матиме більше малих хабів замість частини мегаскладів.

Можливо, логістика стане дорожчою, але стійкішою.

Можливо, частина продавців перейде до конкурентів.

Можливо, частину витрат допоможе компенсувати держава.

Але навіть якщо компанія збереже домінуючу позицію, українські удари вже внесли у її бізнес-модель нову постійну статтю витрат — війну.

Коли війна приходить із доставкою

Можливо, саме тут знаходиться головний сенс історії Wildberries.

Російська модель війни тривалий час спиралася на географічну та психологічну дистанцію.

Фронт — там.

Зруйновані українські міста — там.

Ракети — там.

Смерть — там.

А тут — доставка завтра.

Ця конструкція починає ламатися не лише тоді, коли горить склад.

Вона ламається тоді, коли війна входить у звичайне економічне рішення:

Куди покласти товар?

Чи дадуть кредит?

Чи страхувати склад?

Чи відкривати новий пункт видачі?

Скільки коштуватиме захист великого комплексу?

І хто компенсує збиток після наступного удару?

Саме так війна перестає бути абстракцією.

Не переплутати стратегію з помстою

Для України тут існує ще одна принципова межа.

Цивільний страх не є самостійною військовою перемогою.

Зруйнований приватний бізнес не може бути самоціллю.

Людські втрати не повинні перетворюватися на статистичний шум лише тому, що вони відбуваються на території держави-агресора.

Стратегічна цінність таких операцій може бути обґрунтованою там, де вони реально зменшують здатність рф вести війну, руйнують військово значущі логістичні зв'язки, змушують державу витрачати додаткові ресурси та відповідають міжнародному гуманітарному праву.

Саме ця межа відділяє військову стратегію від помсти.

Wildberries став одним із символів рф, яка після 2022 року навчилася жити так, ніби великої війни можна не помічати.

Алгоритм приймав замовлення.

Банк давав кредит.

Підприємець купував товар.

Фура їхала на склад.

Пункт видачі відкривався вранці.

І велика машина повсякденного споживання продовжувала працювати.

Тепер у цій машині з'явився новий параметр — дальність українського дрона.

Для Кремля проблема полягає не лише в кількості втрачених складів.

Проблема у тому, скільки додатково коштуватиме рф кожна наступна спроба зробити війну невидимою для власної економіки та суспільства.

А для України найважливіший висновок — інший.

На ці пожежі варто дивитися не тільки як на картинку з території противника.

На них варто дивитися як на креслення власного майбутнього.

Децентралізована енергетика.

Розподілена логістика.

Резервовані цифрові системи.

Страхування воєнних ризиків.

Підготовлений бізнес.

Міжнародне право, яке працює навіть тоді, коли дуже хочеться його спростити.

І держава, яка здатна втратити один вузол — але не втратити систему.