Новини сайту

Український уряд пішов на безпрецедентний крок: 21 липня 2025 року Кабінет Міністрів ухвалив рішення об’єднати три важливі відомства – Міністерство економіки, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів і Міністерство аграрної політики та продовольства – в єдине Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України  .

Це рішення, оформлене постановою № 903, офіційно ліквідує дві окремі установи (Мінагрополітики та Міндовкілля) і передає всі їхні функції новоствореному мегаміністерству . Таким чином, замість трьох профільних міністерств, відтепер діятиме один центральний орган виконавчої влади, на який покладається комплекс завдань у сфері економічного розвитку, аграрної політики та охорони довкілля.

Ця реформа викликала жваве обговорення в суспільстві, експертному середовищі та серед міжнародних партнерів України. Одні розглядають об’єднання як шлях до оптимізації державного управління та скорочення бюрократії під час воєнного стану. Інші застерігають, що такий крок може мати негативні наслідки для природоохоронної справи та ефективності аграрної політики, особливо в контексті євроінтеграції  . Я пропоную свій аналіз та своє бачення цієї урядової реформи, порівняю її з практикою країн Європейського Союзу та оціню потенційні переваги і ризики.

Чи об’єднання вплине на ефективність природоохоронних заходів, якість екологічної політики та її координацію, на аграрний сектор і продовольчу безпеку, а також на доступ громадян до адміністративних послуг у цих сферах ?

Окрему зверну увагу європейському досвіду: як влаштовано екологічну та аграрну політику в країнах ЄС (Німеччині, Франції, Польщі, державах Балтії тощо) і які уроки може винести Україна.

Мої висновки щодо ефективності цього рішення, будуть враховувати європейську практику реформ державних інституцій.

Обговоримо, яку роль можуть відіграти парламентські ініціативи та законотворчі зміни у забезпеченні добробуту громадян та належного управління природними ресурсами в нових умовах.

Чи стане нове мегаміністерство рушієм позитивних змін, чи, навпаки, підірве здобутки екологічної та аграрної політики?

Спробуймо розібратися, зважуючи всі «за» і «проти», та запрошую читачів до дискусії з цього надзвичайно важливого для країни питання.

Передумови реформи: навіщо об’єднали міністерства?

Контекст і мотиви. Рішення про укрупнення міністерств ухвалено в умовах повномасштабної війни та необхідності посилення економічної стійкості держави. Президент Володимир Зеленський і новопризначена прем’єр-міністерка Юлія Свириденко оголосили курс на оптимізацію уряду, усунення дублювання функцій та концентрацію зусиль на ключових напрямах – обороні, економіці, соціальній підтримці . Зеленський прямо заявив, що потрібно “усунути всю зайву бюрократію і дублювання функцій… це дозволить зменшити непотрібні витрати” . Об’єднання економічного, аграрного та екологічного блоків в одному відомстві розглядається урядом як крок до більш цілісного бачення розвитку країни та зміцнення її економічного потенціалу . За словами нового міністра економіки, довкілля та сільського господарства Олексія Соболєва, синергія об’єднаного міністерства має бути спрямована на “зміцнення економічного потенціалу України”, причому нова структура стане “інституційною основою для комплексного підходу до розвитку країни” .

Об’єднання трьох міністерств також дозволяє скоротити керівні посади (мінус два міністри в уряді) та спростити управлінську ієрархію. В умовах воєнного стану бюджетні кошти обмежені, тому скорочення апарату сприймається як спосіб зекономити ресурси і направити їх на більш нагальні потреби (оборону, відновлення інфраструктури тощо). Крім того, на тлі кадрових ротацій в уряді, влада вирішила провести “повне перезавантаження” Кабміну, зокрема обговорюючи створення саме “мегаміністерства” з економіки, агро та довкілля . Очевидно, йдеться про реалізацію політичної установки на “уряд технократів”, здатний швидко ухвалювати рішення у складні часи.

Історичний досвід. Варто зауважити, що спроби укрупнення міністерств – не новина для України. Подібний експеримент вже проводився у 2019 році, коли уряд Олексія Гончарука скоротив кількість міністерств з 25 до 17, об’єднавши деякі з них. Зокрема, тоді було об’єднано Міністерство економічного розвитку і торгівлі з Міністерством аграрної політики (створено Мінекономіки, торгівлі та сільського господарства), а також злито Міністерство енергетики та вугільної промисловості з Міністерством екології та природних ресурсів (створено єдине Міністерство енергетики та захисту довкілля)  . Ті реформи виявилися тимчасовими. Уже за кілька місяців наступний уряд відновив самостійність Мінекології (Міндовкілля) і Мінагрополітики, визнавши, що надмірна концентрація різнопрофільних функцій зашкодила як охороні природи, так і розвитку агросектору. Експерти нагадують: попереднє об’єднання Мінприроди з Міненергетики у 2019-2020 роках було “невдалим досвідом”, який відкинув природоохоронну сферу назад – екологічні реформи загальмувалися на 9 місяців  . Так само і злиття аграрного відомства з економічним швидко визнали неефективним – уже у 2020 році Мінагрополітики повернули як окремий орган. Ці уроки минулого живлять нинішню дискусію: чи не наступаємо ми знову на ті ж граблі?

“Скажу чесно: задача, яка стоїть переді мною та командою, об’єктивно складна. І найменше, чого мені б зараз хотілося – це ходити по граблях” – зізнався новопризначений міністр Олексій Соболєв, закликаючи бізнес та громадськість долучитися до спільної роботи над змінами . Цим він фактично визнав ризики, пов’язані з повторенням помилок попередніх об’єднань, і наголосив на потребі широкої підтримки та контролю.

Новий мегаміністерство: структура і повноваження. Новостворене Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства успадкувало усі функції трьох попередніх відомств . Обсяг завдань вражає: у затвердженому Положенні про міністерство перелічено 570 пунктів повноважень на 80 сторінках тексту . До сфери його відповідальності входить економічна політика (макроекономіка, розвиток підприємництва, інвестиції, трудові відносини, зовнішня торгівля тощо), агропромисловий комплекс (сільське господарство, продовольча безпека, земельні відносини) та охорона довкілля і природних ресурсів (екологічний контроль, збереження природи, лісове і водне господарство, надра, поводження з відходами, кліматична політика). Відповідно, через нового міністра уряд тепер спрямовує роботу одразу 9 центральних органів виконавчої влади, серед яких: Державне агентство лісових ресурсів, Держгеонадра, Держводагентство, Державна екологічна інспекція, Держгеокадастр, Агентство меліорації та рибного господарства, а також Держслужби праці та експортного контролю тощо .

По суті, формується величезне “міністерство ресурсів” (так його неформально називали ще на етапі обговорення) , яке опікуватиметься всім – від промислового розвитку до збереження лісів. Подібна концентрація влади в одних руках, з одного боку, може спростити координацію між суміжними політиками (економічною, екологічною та аграрною). З іншого боку, виникає питання: чи зможе один міністр та одна команда ефективно управляти настільки широким фронтом робіт? Адже недарма критики вже охрестили нову структуру “триповерховим ліжком”, натякаючи на потенційний хаос і тісноту інтересів всередині неї .

Погляд зсередини: аргументи на підтримку об’єднання

Щоб зрозуміти логіку уряду, розглянемо очікувані переваги, які декларують ініціатори реформи. На офіційному рівні звучать наступні аргументи:

• Синергія політик. Об’єднання має забезпечити цілісне бачення розвитку країни. Раніше економічна, аграрна та екологічна політики часто формувалися окремо, інколи вступаючи в конфлікт. Тепер їх планують інтегрувати. “Плануємо, що це буде нова інституційна платформа для цілісного бачення розвитку країни… Ми шукаємо максимальної синергії в новому великому об’єднаному міністерстві, аби вдало реалізувати все задумане”, – зазначив міністр О. Соболєв . Ідея в тому, що економічні рішення враховуватимуть екологічні наслідки, а аграрна політика буде тісно пов’язана з економічним плануванням і екологічними вимогами, але без бюрократичних бар’єрів між відомствами.

• Євроінтеграція та реформи. Нове міністерство відповідатиме одразу за 15 із 35 переговорних глав для вступу в ЄС – від економіки і сільського господарства до екології та клімату . Урядовці вважають, що такий “єдиний центр” прискорить виконання Acquis communautaire – адже замість трьох різних координаторів буде один, хто відповідальний за більшість реформ. Олексій Соболєв наголошує, що євроінтеграція стане “наскрізною політикою уряду і міністерства в цілому”, а адаптація законодавства ЄС у сферах економіки, агропромисловості, екології та природних ресурсів – його стратегічний пріоритет . Дехто навіть висловив думку, що злиття міністерств “може прискорити євроінтеграційні процеси”, якщо нова структура ефективно впровадить цифровізацію і спростить процедури  . Наприклад, впровадження європейських стандартів для продукції (т.зв. “промисловий безвіз” з ЄС) триватиме за планом, а можливо й швидше, бо рішення прийматимуться в одному відомстві .

• Дерегуляція і цифрові сервіси. Уряд хоче використати об’єднання для масштабної дерегуляції, переведення послуг в електронний формат та зменшення перевірок бізнесу . Об’єднавши три міністерства, легше уніфікувати і оцифрувати адміністративні послуги. Наприклад, дозвільні процедури (у тому числі екологічна оцінка, ліцензії для аграріїв тощо) будуть переглянуті на предмет спрощення. Представник Конфедерації будівельників України Олександр Червак позитивно відзначив, що ключові процедури (як-от оцінка впливу на довкілля – ОВД) нікуди не зникнуть і надалі будуть обов’язковими для великих проектів, але є сподівання на підвищення якості сервісу через цифровізацію  . За його словами, законодавство про ОВД не змінюється, проте “очікується, що якість послуг зросте завдяки цифровізації та спрощенню процедур” . Інакше кажучи, один великий офіс може запровадити єдині онлайн-вікна для всіх пов’язаних дозволів – від екологічних до аграрних – що зручно для громадян і бізнесу.

• Інвестиції та донорська допомога. Уряд розраховує, що об’єднання посилить позиції України у залученні міжнародної фінансової допомоги на проекти розвитку. Коли екологія та агро будуть під крилом економічного блоку, легше інтегрувати їх у загальнонаціональні програми відбудови та залучення інвестицій. “Є багато перспективних проєктів в секторах АПК та охорони довкілля, які чудово підходять для використання Ukraine Investment Framework”, – зазначає міністр, обіцяючи максимальну синергію в залученні фінансування . Зараз робиться акцент на проектах у сфері надрокористування, водного господарства, меліорації, лісового господарства, управління відходами, агропереробки тощо – на все це планується шукати інвесторів та донорів спільно, єдиним фронтом . Влада очікує, що інтеграція дозволить краще підготувати пропозиції для донорів: наприклад, комбіновані проекти з відновлення сільського господарства разом з відбудовою зруйнованої екосистеми в постраждалих регіонах.

• Цілісна робота з ресурсами і землями. Окремо підкреслюється, що у єдиному міністерстві легше синхронізувати управління землями, природними ресурсами та інвестиціями . Адже раніше, скажімо, питання земельного кадастру (Держгеокадастр) відносилося до аграрного блоку, а питання надр і водних ресурсів – до екологічного. Тепер усі ці агентства координуватиме один міністр . Олександр Червак зауважив: “є надія, що об’єднання економічного, аграрного та екологічного блоків дозволить синхронізувати роботу із землями, ресурсами та інвестиціями” . Потенційно це означає, що проекти з використання природних ресурсів (будівництво, видобуток корисних копалин, сільгосп освоєння земель) зможуть плануватися комплексно – з урахуванням екологічних обмежень, але без зайвих міжвідомчих узгоджень.

• Зручність для громадян і бізнесу. При належній реалізації реформування може спростити доступ людей до державних послуг. Наприклад, фермеру, який потребує і аграрної дотації, і дозволу на спеціальне водокористування для зрошення, теоретично буде легше отримати все в одному міністерстві, ніж бігати по двох установах. Бізнес очікує “відкритості та зрозумілої комунікації з боку держави” в процесі реорганізації . Якщо Мінекономіки успішно інтегрує інформаційні системи Мінагро і Міндовкілля, громадяни зможуть бачити єдиний портал послуг. Влада також обіцяє, що жодних прав громадян це об’єднання не скасовує: конституційне право на безпечне довкілля залишається чинним, ОВД та екоконтроль ніхто не відміняє, адміністративні процедури в агросекторі теж збережені – змінюється лише структура управління. Теоретично, “єдине вікно” може зробити спілкування зі державою швидшим і менш бюрократизованим.

Отже, у кращому разі урядова реформа могла б дати “ефект 3 в 1”: зменшення бюрократії, прискорення реформ та зручність для суспільства. Але чи не надто оптимістичні ці сподівання? Далі розглянемо критику та потенційні проблеми, про які попереджають фахівці.

Ризики та застереження: що кажуть екологи і експерти?

Об’єднання екологічного та аграрного міністерств з економічним блоком викликало хвилю критики з боку природоохоронної спільноти, частини депутатів та незалежних експертів. Ще до офіційного рішення понад 20 громадських екологічних організацій виступили зі спільною заявою, закликаючи уряд не ліквідовувати Міндовкілля як самостійне відомство . Активісти назвали це кроком, що “стане інституційною катастрофою для довкілля, національної безпеки та стратегічного курсу держави на європейську інтеграцію” . Наведемо основні аргументи проти об’єднання, висловлені опонентами реформи:

• Нівеляція екологічних пріоритетів. Головна пересторога – екологічна політика ризикує відійти на задній план у новому “супер-міністерстві”. Природоохоронні ГО наголошують, що Міндовкілля мало виконувати роль “незалежного регулятора, контролера, представника інтересів довкілля та громадського здоров’я” в уряді . Інтеграція цього відомства у структуру, що одночасно відповідає за економіку та агросектор, означає постійний конфлікт інтересів в центрі ухвалення рішень . Як попередили активісти у заяві: “Інтеграція цього міністерства у структуру, яка одночасно відповідає за економіку, аграрну політику та охорону довкілля, означає нівелювання екологічних пріоритетів та постійний конфлікт інтересів у самому центрі прийняття рішень” .

• Домінування економічної доцільності. Експерти побоюються, що в об’єднаному відомстві природні ресурси почнуть розглядатися виключно крізь призму економічної або аграрної вигоди . Такий утилітарний підхід суперечить самій суті охорони довкілля. “Питання охорони довкілля ризикують стати менш пріоритетними порівняно з отриманням прибутку та веденням виробництва”, – йдеться у заяві екологів . Приклад: якщо постане вибір між запуском прибуткового агропромислового проекту та збереженням заповідної степової ділянки, є ризик, що пріоритет надаватиметься економічній вигоді, а не природі . Активісти прямо говорять: “За таких умов природні ресурси починають розглядатися як інструмент для досягнення економічних цілей, що суперечить самій суті охорони довкілля” .

• Ослаблення контролю та незалежності. Коли орган, що мав контролювати екологічні порушення, стає частиною економічного блоку, є небезпека послаблення екоконтролю. Екологи  прогнозують, що охорона природи буде в новому міністерстві “на останньому плані”, і турбуються про відтік професійних кадрів з екологічного департаменту  . Вони застерігають, що об’єднання паралізує роботу за напрямами, і бракуватиме компетентних спеціалістів для підготовки євроінтеграційних нормативних актів . Іншими словами, існує ризик інституційної деградації екологічного блоку всередині гігантського міністерства. Найгірший сценарій – через певний час уряд зрозуміє помилку і буде змушений заново відбудовувати Міндовкілля, але втрачений час та природу вже не повернеш . Вони впевнені, що через якийсь час знову зрозуміють свою помилку і почнуть відновлювати міністерство з нуля. Але втратимо і час, і природу…” .

• Загроза для євроінтеграції. Більшість експертів сходяться на думці, що ліквідація самостійного Міндовкілля негативно вплине на виконання Україною євроінтеграційних зобов’язань  . Світлана Берзіна, голова ВГО “Жива планета”, вважає, що злиття трьох міністерств “може загострити ряд проблем по всім трьом секторам… і суттєво пригальмувати налагоджені за останні 2 роки євроінтеграційні процеси” . Вона нагадує, що за результатами роботи об’єднаного у 2019 році міністерства “Енергетики + Екології” Україна отримала оцінку “1” за п’ятибальною системою щодо наближення екологічного законодавства до права ЄС . Лише після роз’єднання відомств і напруженої роботи було досягнуто суттєвого прогресу, який Єврокомісія позитивно оцінила під час скринінгу в червні 2025 року . Тому крок назад у вигляді злиття може знову погіршити оцінки України за розділом “Довкілля” в переговорах з ЄС. Активісти підкреслюють, що згідно з законодавством ЄС система захисту довкілля повинна бути рівноцінною економічному сектору в структурі управління і не може послаблюватися шляхом дерегуляції . Іншими словами, в Європі екологічне врядування – на рівних правах з економічним, і згортання екологічної інституції суперечить євроінтеграційному духу.

• Національна безпека та воєнні ризики. Деякі критики називають ліквідацію окремого Міндовкілля не просто помилкою, а навіть “злочином” в нинішніх умовах . Директор Київського еколого-культурного центру, емоційно заявив: “Це не просто помилка – це злочин. Закривати міністерство захисту природи в країні, яка майже вся потерпає від локальних екологічних криз…” . Він нагадав про знищення українських лісів, забруднення повітря, висихання річок, розорення останніх степів, зникнення видів і ерозію ґрунтів – на цьому тлі згортати екологічне відомство вважає неприпустимим . Координаторка ініціативи “Голос природи”, зауважила, що об’єднання трьох міністерств під час війни – це “удар по інституційній спроможності держави та нацбезпеці” . Вона навіть сказала, що голосувати за таке “триповерхове ліжко” можуть лише ті, хто не бачить майбутнього своїх онуків в Україні . Жорсткість цих висловлювань свідчить про глибоку стурбованість: у воєнний час, коли довкілля цілеспрямовано нищиться окупантом (екоцид, підрив ГЕС, забруднення ґрунтів і вод), держава навпаки мала б посилювати природоохоронні інституції, а не скорочувати їх . Активісти прямо зазначили: “Виклики, спричинені повномасштабною війною, вимагають не скорочення, а посилення екологічних інституцій, а також гарантій їхньої сталості” . Адже документування екологічних злочинів рф, розрахунок збитків для майбутніх репарацій, контроль за хімічною безпекою – всім цим опікується саме екологічне відомство. Якщо його роль розмиється, це може вдарити по можливостях України у міжнародних судах щодо екоциду та у забезпеченні екологічної безпеки населення.

• Кадрові та організаційні втрати. Практичний аспект – процес злиття неминуче супроводжується “місяцями паперової тяганини” та внутрішніх терть  . Експертка Агенції законодавчих ініціатив зазначила, що злиття міністерств паралізує їх роботу надовго, адже “потрібно місяці, щоб перепризначити співробітників, затвердити нові положення, розподілити повноваження”  . В цей час ефективність роботи відомств падає до низького рівня . Вже зараз створено ліквідаційні комісії, які шість місяців займатимуться формальностями закриття старих міністерств . Є ризик втратити частину кваліфікованих кадрів: не всіх співробітників вдасться інтегрувати у нову структуру, хтось може звільнитися, не бажаючи працювати в змінених умовах чи переїжджати. Особливо вразливі фахівці екологічного профілю, яких і так бракує це може призвести до втрати фахового колективу Міндовкілля . Якщо провідні експерти, екологи, юристи, які займалися, приміром, імплементацією директив ЄС чи заповідною справою, підуть – відновити їхню експертизу буде важко. Таким чином, навіть якщо через рік-два вирішать повернути окремий екоміністерство, доведеться все будувати з нуля, витративши час і ресурси.

З огляду на ці застереження, багато хто питає: чи врахував уряд усі можливі негативні наслідки? Чи є план, як запобігти знеціненню екологічної політики та підтримати аграріїв у новій моделі? Далі ми спробуємо оцінити конкретний вплив реформи за ключовими напрямами: на природоохоронну діяльність, на аграрну галузь, на послуги для громадян – і порівняємо це з практиками країн ЄС.

Вплив на природоохоронні заходи та екополітику

Чи постраждає охорона довкілля? Це одне з найгостріших питань. Наразі зрозуміло, що формально всі функції збереження природи та екологічного контролю залишаються прописаними за новим міністерством . Йдеться про здійснення державної екополітики, нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства, видачу екологічних дозволів, оцінку впливу на довкілля (ОВД), управління заповідниками, ліси, водні ресурси, кліматичні програми тощо. Закони і нормативні акти, які регулюють ці процеси, продовжують діяти – об’єднання міністерств їх не скасовує. Наприклад, як вже згадувалось, процедура ОВД залишиться обов’язковою для великих проектів (будівництво доріг, заводів, ГЕС тощо), і її надалі проводитиме екологічний підрозділ у складі нового міністерства .

Проте, одне діло – наявність функції “на папері”, інше – реалізація на практиці. Критики побоюються, що без окремого “адвоката природи” у Кабміні реалізація екополітики буде слабшою. Раніше міністр захисту довкілля мав прямий мандат захищати екологічні інтереси, навіть якщо це гальмувало деякі економічні ініціативи (наприклад, вводити мораторій на рубки, наполягати на екологічній експертизі інвестиційних проектів, блокувати шкідливі для природи рішення). Тепер же міністр насамперед відповідальний за економіку країни, отже може бути менш схильним казати “ні” проектам розвитку з мотивів захисту рідкісних видів чи ландшафтів.

Приклад конфлікту: аграрний інвестор бажає освоїти велику площу цілинного степу під посіви, що дасть робочі місця і валютну виручку. Екологи ж зауважують, що ця ділянка – середовище існування червонокнижних видів, і наполягають створити там заповідник. Раніше Міндовкілля могло стати на захист степу, навіть всупереч Мінекономіки чи Мінагро. Тепер всі ці ролі уособлює один міністр. Чи стане він сам із собою сперечатися і блокувати “вигідний” проект заради збереження природи? Це риторичне питання, що викликає занепокоєння в екоспільноти.

Експертне опитування, проведене ЕкоПолітикою, показало, що більшість фахівців дають негативні прогнози щодо захисту довкілля після злиття . Звучить думка, що природоохоронні ініціативи гальмуватимуться, відкладатимуться або пом’якшуватимуться. Зокрема, є ризик, що реформування екологічного контролю (створення Служби довкіллєвих розслідувань, посилення екоінспекції), впровадження європейських директив (про промислові викиди, відходи, збереження оселищ тощо) піде повільніше або втратить пріоритетність.

Усім відомо, що довелося докласти багато зусиль, аби надолужити згаяний час після невдалого об’єднання 2019 року, і цю роботу було “гідно оцінено Єврокомісією” у 2025-му . Нове злиття може знову все загальмувати. Тим більше, розробкою нормативно-правових актів для євроінтеграції займається обмежене коло людей, і якщо вони випадуть або будуть перевантажені, ніхто інший цю роботу не зробить . Це ставить під загрозу виконання екологічного блоку Плану дій щодо членства в ЄС.

Окремий пласт – природоохоронні заходи на місцях: відновлення лісів, очищення річок, створення нових заказників, моніторинг стану довкілля. Тут багато залежить від фінансування і пріоритетів. У спільній заяві ГО зазначили, що Україні потрібне “сильне, незалежне, фахове міністерство із належною інституційною спроможністю” для інтеграції екополітики у всі сфери держуправління . Якщо ж екологічний напрямок буде ослаблений інституційно, це може відбитися на ефективності природоохоронних заходів: від контролю за забруднювачами до реалізації національних парків.

Уряд, зі свого боку, запевняє, що “велика увага приділятиметься виконанню міжнародних зобов’язань України з захисту довкілля” і реалізації пріоритетних програм в галузі екології . Згадуються партнерські проекти, продовження програм підтримки від донорів у сфері клімату, охорони природи. Це позитивний сигнал, але його ще належить перевірити ділом. Є побоювання, що без окремого “гравця” за столом уряду екологічні програми отримуватимуть менше фінансування при розподілі бюджету, поступаючись економічним та оборонним статтям. Адже вже зараз, у військовому бюджеті, природоохоронні витрати часто урізаються як “несуттєві” – і тільки наявність профільного міністра дозволяла боротися за них.

Контроль та громадський вплив. Важливо розуміти, що сила екологічної політики – не тільки у положеннях, а й у голосі громадськості. У минулі роки природоохоронні активісти могли напряму комунікувати з Міндовкілля, подавати звернення, ініціювати обговорення. Чи збереже нова структура відкритість до екоспільноти? Олексій Соболєв публічно запросив громадський сектор “багато працювати разом” і пообіцяв максимальну відкритість . Це обнадіює. Однак громадські організації побоюються втратити свого головного союзника. Наприклад, процес оцінки впливу на довкілля передбачає громадські слухання – раніше Міндовкілля ретельно реагувало на зауваження НГО. Тепер, якщо екодепартамент буде маргіналізований, голос громадськості може стати менш впливовим при ухваленні фінальних рішень.

Висновок по екополітиці. Україна зобов’язана продовжити всі природоохоронні заходи і реформи, незалежно від назви міністерства. Але ефективність цих заходів після об’єднання викликає сумніви. “Захист довкілля не можна підпорядковувати органам, пріоритетом яких є розвиток економіки чи агросектору, оскільки в такій конфігурації на практиці пріоритет завжди надається економічній доцільності”, – наголошують природоохоронці . Щоб цього не сталося, нове міністерство повинне реально створити всередині себе потужний екологічний блок – із достатніми повноваженнями і ресурсами, окремим заступником міністра з екології, збереженням Держекоінспекції як дієвого органу. Інакше є ризик, що ефективність природоохоронних заходів знизиться, а довкілля вийде із сфери пріоритетів, поступившись місцем економічним інтересам.

Вплив на аграрну політику та продовольчу безпеку

Не менш важливо оцінити, як ліквідація окремого Мінагрополітики вплине на сільське господарство і продовольчу безпеку. Адже аграрний сектор є стратегічним для України – це і робочі місця у селах, і значна частина експорту, і гарантія того, що українці будуть з хлібом насущним навіть під час війни.

Потенційні вигоди для агросектору. Прихильники об’єднання вважають, що аграрна політика виграє від інтеграції з економічною. Адже сільське господарство – це бізнес, який потребує інвестицій, кредитів, розвитку переробки, торгівлі. Тепер всім цим опікуватиметься єдиний економічний блок, що теоретично дозволить комплексно розвивати аграрну галузь. Олексій Соболєв уже заявив про плани активно залучати інвестиції саме в АПК (агропромисловий комплекс), подавати аграрні проекти на фінансування в межах міжнародних програм (Ukraine Investment Framework тощо)  . Також очікується дерегуляція в агросекторі, що може зменшити бюрократичний тягар для фермерів – скорочення перевірок, спрощення отримання дозвільних документів на господарську діяльність . Якщо ці обіцянки будуть виконані, агробізнес може отримати нові стимули для зростання.

Інший позитивний момент – зовнішня торгівля і підтримка експорту. Раніше аграрії скаржилися на проблеми з експортом зерна, квоти, логістику. Торговий представник (заступник міністра економіки) традиційно займався цими питаннями. Тепер аграрна і торговельна політика об’єднані під одним керівництвом. Координація переговорів з ЄС щодо експорту сільгосппродукції, “зернової ініціативи” щодо Чорного моря, відкриття нових ринків – все це може стати оперативнішим, коли аграрний блок – частина економічного міністерства. Зокрема, Тарас Качка, який був заступником міністра економіки з питань торгівлі, тепер підвищений до віцепрем’єра з євроінтеграції . Він продовжить відповідати за торговельні переговори, в т.ч. й по аграрних питаннях. Отже, інтереси аграріїв мають бути представлені на високому рівні.

Також аграрний сектор тепер ближче інтегрований з політикою розвитку регіонів. Бо економічний блок займається і держрезервами, і меліорацією, і земкадастром – а все це важливо для села. Наприклад, зрошення (меліорація) і відновлення систем поливу півдня – критично для урожайності. Держагентство меліорації тепер координуватиметься через єдиного міністра , що може полегшити реалізацію великих інфраструктурних проектів на зразок відбудови іригації в Херсонській області. Те ж стосується Держлісагентства: ліси – і екологічний, і аграрний ресурс (лісова галузь). Під одним дахом можна більш узгоджено вирішувати питання ведення лісового господарства, боротьби зі шкідниками, протидії незаконним рубкам у контексті як екополітики, так і потреб деревообробної промисловості.

Можливі ризики для агрополітики. Утім, аграрна спільнота також висловлює певні побоювання. Фермери звикли мати “свого” міністра, який лобіює їх інтереси в уряді – від дотацій до паливних акцизів. Тепер такого окремого голосу немає. Є ризик, що на фоні масштабних економічних викликів аграрні проблеми можуть отримати менше уваги від керівництва. Наприклад, продовольча безпека, програми підтримки фермерства, регулювання цін на соціальні продукти – все це потрібно тримати у фокусі. Чи не стануть ці питання другорядними, якщо одночасно доведеться вирішувати макрофінансову стабільність чи залучення інвестицій?

Крім того, унікальні питання аграрної галузі – такі, як земельна реформа, управління запасами зерна, ветеринарний та фітосанітарний контроль – вимагають спеціалізації і розуміння специфіки. Оптимально, якщо у новому міністерстві буде потужний аграрний департамент і профільний заступник міністра з питань АПК. Поки що очевидно, що куратором агросектору може стати хтось із колишніх топ-чиновників Мінагро (є інформація про призначення профільних заступників). Але організаційно аграрний блок розчиняється у великому відомстві, що несе ризик ослаблення його інституційної ваги.

Продовольча безпека. Особливо актуально це у контексті війни. Україна має забезпечувати населення продовольством, контролювати ціни, створювати запаси. Раніше існувала ціла вертикаль: від Мінагро до обласних департаментів агропромислового розвитку, держрезерв зерна, Аграрний фонд тощо. Тепер усе це в структурі Мінекономіки. Важливо, щоб функція моніторингу продовольчої безпеки не загубилась серед десятків інших. Наприклад, чи буде новий міністр приділяти стільки ж уваги посівним кампаніям, стану озимих, як це робив профільний агроміністр? У воєнний час держава має оперативно реагувати на виклики – посуха, підрив Каховської ГЕС (що залишив аграріїв Півдня без зрошення), проблеми з експортом через порти. Чимало цих задач досі координувало Мінагро у тісній співпраці з військовою адміністрацією та фермерами. Є ризик уповільнення реакції через бюрократичні збої від реорганізації.

З іншого боку, інтеграція з економічним блоком може дати агросектору сильні важелі. Наприклад, зараз уряд декларує пріоритетний розвиток переробки с/г продукції, щоб експортувати не лише сировину (зерно), а й продукти з більшою доданою вартістю. Нове міністерство, контролюючи і інвестиції, і аграрну політику, може запустити програми стимулювання заводів із переробки зерна в борошно, олійних – в олію тощо. Це позитивна можливість, але знову ж – чи вистачить фокусу у керівництва на ці питання?

Голос фермерів. Не варто забувати про доступність адмінпослуг для сільгоспвиробників. Мінагрополітики надавало низку послуг: реєстрація сільгосптехніки, сертифікація насіння, держпідтримка (дотації), земельні питання. Багато з них здійснюються через державні агентства та обласні органи. За задумом, для фермерів нічого не має змінитися – просто табличка на будівлі зміниться. Але у перехідний період можливі збої: скажімо, поки йде реорганізація, комісії з ліквідації можуть затримувати прийняття рішень. Вже зараз триває два місяці строк, протягом якого кредитори можуть подавати вимоги до старого Мінагрополітики . Сподіваємося, це не вплине на виплати за програмами підтримки АПК.

Окремий нюанс – наукове забезпечення агросектору. Дослідні інститути, аграрна освіта традиційно координувались Мінагро. Тепер вони, ймовірно, відійдуть під МОН (освіта) або НААН (академія аграрних наук). Це може викликати плутанину у короткостроковій перспективі, але малопомітно для широкого загалу.

Висновок по агросектору. Аграрна політика України отримує новий формат: тепер це частина великої економічної стратегії. У найкращому випадку це означатиме кращу інтеграцію агросектору у загальний економічний розвиток, доступ до інвестицій, ефективний експорт. У гіршому – аграрні питання можуть потонути в морі економічних проблем, якщо їх не будуть цілеспрямовано просувати. Ключову роль відіграє особистість керівника та команди. Якщо міністр (О. Соболєв) і профільні заступники розумітимуть важливість підтримки села і фермерства, агросектор не постраждає. Ба більше – може навіть виграти від дерегуляції та цифровізації. Проте якщо пріоритети будуть зміщені лише в бік промисловості та фінансів, а село залишать “на самоплив”, це може загрожувати продовольчій безпеці. “Ми повинні стати не стороною конфлікту, а стороною рішень”, – казала про об’єднання Людмила Циганок, маючи на увазі інтеграцію екології в економіку . Це ж саме стосується і аграріїв – вони мають стати активною стороною в новому міністерстві, аби рішення враховували їхні потреби.

Доступ громадян до адміністративних послуг: простіше чи складніше?

Реформа неминуче впливає на сервіси, якими користуються громадяни та бізнес у сферах екології та сільського господарства. Розглянемо, як об’єднання може позначитися на отриманні дозволів, довідок, консультацій тощо.

Екологічні послуги. До них належать: подання декларацій про відходи, отримання дозволів на викиди, спеціальне водокористування, ОВД, довідки про екологічний стан для будівництва, погодження лімітів використання природних ресурсів, дозвіл на полювання чи рибальство тощо. Раніше всі ці послуги координувало Міндовкілля (частково через обласні департаменти екології, частково через ЦНАПи). Поки триває перехідний період, громадянам і бізнесу рекомендують користуватися послугами як і раніше, зміни будуть поступовими. Надалі уряд обіцяє об’єднати електронні сервіси і створити зручні онлайн-платформи. Якщо слова про цифровізацію справдяться, то, наприклад, екологічні дозволи можна буде оформлювати швидше і без зайвої паперової бюрократії. Вже зараз діє Єдина екологічна платформа “ЕкоСистема” для багатьох послуг – її підтримку, ймовірно, перебере нове міністерство.

Однак ризики є. Тимчасова дезорієнтація: люди не розуміють, куди тепер подавати документи, особливо якщо поміняються назви структур. Десятки сайтів та бланків містять старі назви міністерств – їх треба оновити. Може виникнути затримка в розгляді заяв, бо старі міністерства ліквідовують, а нове ще не повністю розгорнуло структуру. Наприклад, екологічна інспекція, підпорядкована вже новому міністру, має затвердити новий план перевірок, узгодити його з Мін’юстом – все це час. В цей перехідний момент потенційно можуть “зникнути” чи затягнутися деякі послуги. Особливо це небезпечно для підприємців, яким потрібні дозволи на початок діяльності – затримки створюють збитки.

В урядовій постанові доручено новому міністерству підготувати зміни до актів законодавства, що випливають з реформи . Тобто найближчим часом до Верховної Ради внесуть пакет правок, аби замінити у законах назви, перерозподілити функції. Парламент, скоріше за все, підтримає ці зміни, але до того моменту можлива правова невизначеність: наприклад, Закон “Про відходи” згадує повноваження Міндовкілля – тепер це автоматично переходить до Мінекономіки. Юридично такі моменти регулюються принципом правонаступництва (міністерство-правонаступник виконує обов’язки), тому грубих порушень прав громадян не буде. Але на практиці чиновники на місцях можуть плутатися, чиє погодження потрібне.

Аграрні послуги. Це і видача ліцензій на ветеринарну практику, і реєстрація племінних господарств, і погодження ввезення- вивезення насіння, сертифікація якості продукції, держпідтримка (компенсації % за кредити, дотації на корів тощо). Багато з цих функцій виконують спеціальні структури – Держпродспоживслужба (ветеринарія, санітарний контроль), Український держфонд підтримки фермерів, Аграрний реєстр і т.д. Вони не ліквідовуються. Тож фермер, як і раніше, отримуватиме довідку про статус господарства в своєму районному управлінні, а ветеринарний сертифікат – у лікаря ДПСС. Але координація цих органів зміниться. Наприклад, Держпродспоживслужба раніше підпорядковувалася Мінагрополітики, а тепер її можуть перевести, скажімо, до Мінекономіки або навіть до МОЗ (в деяких країнах санітарний контроль під МОЗ). Це ще треба вирішити на рівні уряду. Поки ж такого рішення не оприлюднено, можна припустити, що ДПСС теж перейде під крило нового міністерства (але вона не була в списку агентств під його координацією, наведеному в постанові , можливо її координуватиме Віцепрем’єр з євроінтеграції, оскільки фітосанітарія – частина переговорів).

Для пересічного аграрія в короткостроковій перспективі зміниться хіба що назва органу на печатці. Надалі – якщо збудують єдиний портал послуг – реєстрація техніки або подання заявки на дотацію можуть стати онлайн, що було б суттєвим покращенням.

Комунікація з громадянами. Виклик реформи – донести людям, куди тепер звертатися. Тут влада має діяти на випередження: оновити інформацію на Урядовому порталі (вже оновлено назву міністерства ), в центрах надання адмінпослуг розвісити оголошення, що Міндовкілля ліквідовано, але його функції виконує Мінекономіки (із зазначенням контактів). Особливо це стосується питань екологічної експертизи: громади, які хочуть оскаржити шкідливе будівництво через процедуру ОВД, мають знати, до кого писати. Наразі зрозуміло, що це робитиме Департамент охорони довкілля у складі нового міністерства. Та щоб не виникало плутанини, потрібно широке інформаційне роз’яснення.

На своїй Facebook-сторінці Міністерство економіки України вже повідомило про перейменування та підкреслило, що “усі повноваження та завдання Міндовкілля і Мінагрополітики виконуватиме нове відомство” . Це сигнал для громадян: продовжуйте звертатися, ми працюємо. Можливо, у центрах надання адмінпослуг (ЦНАП) тимчасово будуть перейменовані послуги відповідно до нової структури. Але це дрібниці, які вирішаться в процесі.

Захист права на безпечне довкілля. Важливий аспект доступу громадян – реалізація конституційного права (ст.50) на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Активісти нагадують, що це право гарантується статтями 16 і 50 Конституції і “не може бути скасоване в угоду ‘оптимізації’ чи управлінському популізму” . Дійсно, держава повинна забезпечувати це право незалежно від адміністративних реформ. Кожен громадянин має право отримати інформацію про стан довкілля, звернутися зі скаргою на забруднення, вимагати компенсації за екологічну шкоду. Міністерство – це лише механізм реалізації цього. Тож оцінювати успіх реформи люди будуть по тому, чи відчують вони покращення чи погіршення у таких простих речах:

• Чи швидше стали надавати екодозвільні документи?

• Чи не зменшилась кількість перевірок підприємств-забруднювачів (аби вони не почувалися безкарними)?

• Чи отримують фермери обіцяну допомогу і консультації без затримок?

• Чи є куди звернутися при екологічній проблемі на місцевому рівні (наприклад, несанкціоноване звалище, отруєння пестицидами)?

Поки що рано робити висновки, але суспільство повинно пильно стежити за цим. Парламентський Комітет з екополітики вже, напевно, планує заслухати нове керівництво щодо того, як буде забезпечено доступ до адмінпослуг і дотримання екоправ. Громадяни також можуть контролювати: якщо щось піде не так (наприклад, перестануть публікуватися реєстри ОВД або зникне відкритість даних), треба бити на сполох.

Висновок по послугах. Об’єднання міністерств може підвищити зручність отримання послуг у майбутньому за рахунок “єдиного вікна” і цифрових рішень. Проте у короткостроковому періоді варто очікувати певних збоїв і затримок, поки нова структура налагодить роботу. Головне – аби ці тимчасові незручності не переросли у системні проблеми. Громадянам варто бути уважними: якщо стикаєтесь з труднощами у зв’язку зі зміною міністерства – інформуйте про це органи влади, гарячі лінії, народних депутатів. Це допоможе швидше виявити й усунути “вузькі місця” реформи.

Як це роблять в Європі: моделі управління екологією та агрополітикою

Україна прагне до європейських стандартів державного управління. Тож варто поглянути, як у країнах ЄС організовані міністерства, що відповідають за охорону довкілля та сільське господарство. Чи об’єднують там ці функції під одним дахом, чи тримають окремо? Досвід різних держав ЄС дуже цікавий і повчальний – є як приклади злиття відомств, так і приклади чіткого розмежування. Розглянемо кілька кейсів.

Німеччина: окремі профільні міністерства та стратегічне партнерство

У Федеративній Республіці Німеччина екологічна та аграрна політики традиційно куруються окремими федеральними міністерствами. Є Федеральне міністерство довкілля, охорони природи, ядерної безпеки та захисту споживачів (BMUV) та Федеральне міністерство продовольства та сільського господарства (BMEL). Вони існують паралельно ще з 1980-х років (Міндовкілля було створено в 1986 після катастрофи на ЧАЕС, до того екополітику вів спецвідділ в Мінгосподарства). Така структура забезпечує, що охорона природи має свого окремого “адвоката” в уряді, а сільське господарство – свого.

Водночас, Німеччина постала перед тією самою проблемою координації: аграрне відомство і екологічне часто конфліктували – наприклад, щодо застосування пестицидів, добрив, розорювання лук під пасовища. У нинішньому німецькому уряді (коаліція соціал-демократів, зелених і лібералів) обидва міністри – представники “Зелених” (Стеффі Лемке очолює Міндовкілля, а Джем Оздемір – Мінсільгосп). Це унікальна ситуація, що дозволила налагодити тісну співпрацю між відомствами. У 2022 році вони навіть проголосили “стратегічний альянс” заради інтеграції цілей кліматичної і природоохоронної політики в реформу сільського господарства  . Міністр Лемке заявила, що криза клімату та втрата біорізноманіття – загрози, які треба долати разом, і її відомство працюватиме з аграрним над дружньою політикою для природи . А міністр Оздемір пообіцяв покласти край “дрібним чварам” між міністерствами, сказавши, що “не буде марнування енергії на дріб’язкові суперечки, як було в минулому”, бо тепер обидва відомства стали “друзями” . Вони спільно впроваджують заходи: збільшення частки органічного землеробства до 30% до 2030 року , введення обов’язкового маркування методів утримання тварин на м’ясопродуктах, реформи розподілу субсидій ЄС (CAP) на користь тих фермерів, що зберігають природу  . Цей приклад демонструє, що ефективна координація можлива і без формального злиття – достатньо політичної волі і спільного бачення.

На рівні земель (регіонів) у Німеччині трапляються різні моделі: в деяких федеральних землях є об’єднані міністерства, що включають і аграрні, і екологічні питання плюс, наприклад, енергетику чи регіональний розвиток . Але на федеральному рівні – чіткий поділ. Важливо, що німецьке екологічне міністерство має у своєму підпорядкуванні потужні агентства: Федеральне відомство з охорони природи, Федеральне агентство з охорони довкілля тощо, з кількома тисячами співробітників  . Це забезпечує високий професійний рівень розробки політики.

Отже, німецький підхід – сильні незалежні профільні інституції та механізми співпраці між ними. Є вислів, що Міндовкілля в Німеччині мусить “відстоювати свої пріоритети у відносинах з іншими – економіки, фінансів чи сільського господарства” . Це визнає, що конфлікти є, але вирішуються політично. Україна, маючи тепер навпаки об’єднання, можливо, уникне міжвідомчих конфліктів, але ризикує втратити незалежність екополітики. Німецький же досвід каже: злагоджена робота можлива навіть при окремих міністерствах – треба лише синхронізувати цілі (як це зробили за “зеленого” уряду).

Франція: екологічний перехід окремо, аграрна продовольча політика окремо

Французька Республіка традиційно також має окреме Міністерство екології (офіційно нині – Міністерство екологічного переходу та територіальної згуртованості) і окреме Міністерство сільського господарства та продовольчого суверенітету. Протягом років назви трохи змінювались, але сутність та ж: є окремий потужний екологічний блок, який включає енерго- та кліматичну політику (раніше звався Міністерством сталого розвитку, чи Міністерством екології та енергетики в різні роки), а Міністерство сільського господарства займається агропромом, продбезпекою, лісами і рибальством. Ці два відомства мають рівний статус у французькому уряді і координують політику через спільні робочі групи та на рівні прем’єр-міністра.

Французький досвід цікавий тим, що навпаки – у 1970-х створення Міністерства охорони природи відбувалося як усвідомлення, що екологічні питання потребують окремої інституції, бо до того ними відали або Мінсільгосп, або Мінпром частково. Нині міністерство екології у Франції відповідає за широкий спектр – від транспорту, енергетики, клімату до охорони природи. І часто є серйозним гравцем у суперечках, скажімо, проти Мінфіну за зелені бюджети або проти Мінсільгосп за зменшення пестицидів. Французи прямо визнають, що Міністерство екології повинно нав’язувати свої пріоритети іншим – економіки, фінансів чи сільського господарства . Тобто очікується певний здоровий конфлікт інтересів як запорука балансу.

Щодо сільського господарства – французьке аграрне відомство (зараз його очолює Марк Фесно) реалізує спільну аграрну політику ЄС на національному рівні, має в кожному регіоні свої управління (DRAAF) для комунікації з місцевими фермерами . В екологічній сфері Франція останні роки робить акцент на понятті écologie intégrée, інтегрованої екології, коли всі міністерства повинні враховувати зелені цілі. Але, незважаючи на це, не йдеться про злиття – радше про кращу координацію.

Наприклад, у Франції просувається концепція агроекології, щоб подолати історичний поділ між екологією та сільським господарством . Для цього створюються спільні програми, але інституції лишаються окремими. Міністерство сільського господарства впроваджує ініціативи зі сталого землеробства, зменшення хімікатів, підтримки органіки – але часто під тиском Міністерства екології та громадськості.

Цікавий момент: у 2007 році Франція експериментувала, об’єднавши екологію та енергетику з транспортом в одне “суперміністерство” (MEEDDAT) . Але аграрне все одно залишили окремо. Суперміністерство проіснувало недовго, знову розділившись. Це свідчить, що надмірне укрупнення може виявитись неефективним навіть у розвинених бюрократіях.

Висновок з Франції: чітке розмежування і спеціалізація дозволяють і екології, і агросектору мати власні стратегії, але водночас вимагають складної міжвідомчої взаємодії. Французький уряд вирішує це через стратегії “зеленої трансформації”, які очолює прем’єр або президент, залучаючи обидва міністерства. Проте навіть у Франції екологи часто критикують Мінсільгосп за консерватизм, а фермерам не завжди подобаються обмеження від Мінекології. Такий дуалізм, як не парадоксально, створює стримування і противаги – жодна зі сторін не бере гору повністю, рішення – компроміс.

Україні ж тепер треба шукати баланс всередині одного відомства, а не між двома. Це новий виклик: забезпечити плюралізм думок і інтересів всередині мегаміністерства. У Франції за цим слідкують різні міністри; у нас – повинна слідкувати, наприклад, колегія міністерства або віце-прем’єр.

Польща: окремий аграрний блок та екологія в контексті клімату

Польща, наш сусід і член ЄС, також зберігає окремість міністерств: існує Міністерство сільського господарства і розвитку сільських територій (Ministerstwo Rolnictwa i Rozwoju Wsi) та Міністерство клімату і довкілля (Ministerstwo Klimatu i Środowiska). Цікаво, що польський уряд у 2020 році перейменував своє Міндовкілля на Мінклімату і довкілля, підкресливши пріоритет кліматичної політики. Але аграрне відомство лишилося відокремленим.

Це відображає підхід Польщі: аграрна політика – окрема потужна сфера, особливо з огляду на важливість польського села і фермерства (Польща – один з найбільших отримувачів субсидій CAP). Міністр сільського господарства Польщі займається переважно підтримкою фермерів, цінами, інтервенціями на ринку, тобто сфокусований на економічній підтримці агросектору. Водночас екологічні питання – і промислові, і природоохоронні – зосереджені в іншому відомстві. В польському випадку ці два міністерства можуть мати різні політичні погляди (наприклад, міністр клімату може бути більш проєвропейським в питанні скорочення викидів, а міністр агро – більш консервативним щодо заборони пестицидів). Але такі розбіжності вирішуються на рівні уряду.

Показовий епізод: польські екологи та аграрії разом протестували проти деяких норм CAP, які зобов’язували виділяти землю під екологічні цілі – фермери боялись втратити прибутки, екологи – що норма буде слабкою. Цей спір вирішувався не злиттям міністерств, а національним діалогом і пошуком компромісу в CAP-плані.

Ще момент: Польща активно розвиває фермерське лобі в ЄС, її аграрне міністерство – сильний гравець у Брюсселі. В Україні теж завжди існувало Мінагро як опора для аграріїв у перемовинах з ЄС (квоти, ветеринарні вимоги). Тепер цим займатиметься наш Мінекономіки від імені агросектору. Польська модель підказує, що аграрні інтереси мають бути артикульовані чітко, бо інакше партнери по ЄС не зрозуміють, чи ми просуваємо позицію фермерів. Тому в новому міністерстві потрібна окрема структура для роботи з CAP і ЄС. Сподіваємося, Taras Kachka як віце-прем’єр цю функцію виконає.

В цілому, польський досвід схожий з німецьким і французьким: окремі відомства, що координуються між собою при потребі. Хоча назва “Мінклімату” сигналізує, що екологія зараз в Польщі інтегрується з енергетичною і кліматичною політикою (замість окремого “Мінприроди”). Але сільське господарство залишилось окремо – можливо, щоб убезпечити його від надмірного впливу екологічних обмежень, або просто через традицію сильного аграрного міністерства.

Країни Балтії: європейський підхід у мініатюрі

Держави Балтії – Естонія, Латвія, Литва – хоч і невеликі, але також дають приклади підходів. В цілому вони дотримуються європейської практики роздільності екологічного та аграрного управління, хоча є певні нюанси.

• Естонія. Тут є Міністерство охорони довкілля (Keskkonnaministeerium) та Міністерство регіональних справ і сільського господарства (Regionaal- ja Põllumajandusministeerium, утворене 2023 шляхом об’єднання Мінсільгосп з Мінрегіонів). Тобто аграрний блок об’єднали з регіональним розвитком, але довкілля залишили окремо. Естонські екологічні НУО активно слідкують за “зеленими” коштами CAP і вже критикували скорочення зеленого фінансування – вони звертались одночасно до міністра сільського господарства і міністра довкілля з вимогою не зрізати екологічні заходи в бюджеті CAP . Це свідчить, що і там відомства різні і потрібна взаємодія. Але факт звернення до двох різних міністрів підкреслює: громадськість бачить необхідність окремо впливати і на аграрну, і на екологічну політику.

• Латвія. Історично було Міністерство охорони довкілля та регіонального розвитку (Varam) та Міністерство сільського господарства. В 2023 році в Латвії реорганізували уряд: створили Міністерство аграрної політики (об’єднавши сільське господарство і регіональний розвиток) та окреме Міністерство клімату та енергетики (екологічні питання частково лишились у Varam). Латвійська модель зараз трохи змішана, але все одно є окремий центр, що займається кліматом, і окремо аграрний.

• Литва. Має Міністерство навколишнього середовища (Aplinkos ministerija) та Міністерство аграрної політики та продовольства (Žemės ūkio ministerija) роздільно.

Таким чином, балтійські країни не практикують включення екології у аграрне або економічне міністерство як постійне рішення. Навпаки, всюди довкілля або поєднане з кліматом/енергетикою, або з регіональним розвитком, але не з АПК. Єдина маленька країна ЄС, де історично довкілля входило до аграрного відомства – це Кіпр. Там існує Міністерство сільського господарства, розвитку села і довкілля  . Це певною мірою виняток, який, утім, відповідає кіпрським реаліям (мала країна, обмежений бюрократичний апарат). До речі, Австрія до 2020 року також мала об’єднане Міністерство сільського господарства, лісового господарства, довкілля та водних ресурсів. Але у 2020-му, коли до уряду зайшли зелені, Австрія роз’єднала: створено окреме Міністерство захисту клімату та довкілля, а аграрне лишилося окремо. Тобто тренд останніх років в Європі – посилення окремих екологічних відомств (через кліматичний компонент), а не злиття їх з іншими.

Приклади об’єднання: Британія, Іспанія, Австрія (раніше)

Для комплексності згадаємо кілька випадків, коли екологія та сільське господарство перебували чи перебувають в одному міністерстві – щоб зрозуміти, до чого це веде.

• Великобританія (не ЄС, але Європа). Там функціонує DEFRA – Department for Environment, Food & Rural Affairs, з 2001 року. Це аналог нашого об’єднання: довкілля + сільське господарство + сільські території. Британці пішли на це, коли зрозуміли, що сільська місцевість потребує цілісного управління природними ресурсами і фермерством. У складі DEFRA є окремі агенції для навколишнього середовища (Environment Agency) і для харчових стандартів, рибальства тощо. Цей досвід показує: можливе об’єднання може працювати, але важливо, що у Великобританії в уряді також існує окремий Департамент енергетики та змін клімату (нині переіменований), який займається кліматичною політикою. Тобто, екологія, пов’язана з селом (природа, забруднення, сільські екосистеми) – в DEFRA, а великі питання клімату і промислового забруднення вирішує інше відомство. Україні, яка має більш індустріальну екологічну проблематику (промислові викиди, енергетика), складніше – наш Міндовкілля опікувався не тільки природними ресурсами, а й загальним екоконтролем промисловості. Британський шлях частково схожий на наш, але там така система налаштована десятиліттями і має потужну кадрову спроможність у кожному підрозділі.

• Іспанія. В 2010-х роках Іспанія певний час мала Міністерство сільського господарства, продовольства і довкілля (MAGRAMA, 2011–2016) . Тобто уряд Маріано Рахоя об’єднав ці сфери. Однак у 2018 році, з приходом соціалістів, було створено окреме Міністерство екологічного переходу, а аграрне знову стало самостійним (Мінсільгосп і продовольства). Це показує, що об’єднання не виправдало очікувань або стало політично недоцільним. Іспанські екологи критикували такий формат, вважаючи, що екологія губиться під тиском аграрного лобі. Після роз’єднання екополітика Іспанії активізувалась – було прийнято амбітні цілі по ВДЕ, декарбонізації, іспанська міністерка з екопереходу Тереза Рібера стала відігравати помітну роль у ЄС. Отже, іспанський урок: злиття екології з агро – це не назавжди, багато залежить від політичного курсу.

• Австрія. Як вже згадувалось, Австрія тривалий час (до 2020) мала єдиний федеральний орган, що відповідав і за сільське господарство, і за довкілля (називався BMLFUW – Федеральне міністерство сільського та лісового господарства, довкілля та водних ресурсів). Це працювало, поки при владі були консервативні партії, для яких такий формат був зручним. Але коли до коаліції ввійшли Зелені, вони захотіли виокремити клімат і довкілля, аби цілеспрямовано прискорити зелені реформи. Так з’явилося окреме Міністерство захисту клімату, довкілля, енергетики і транспорту (очолюване представником Зелених), а аграрка лишилася у Міністерстві сільського господарства, регіонів і туризму (в підпорядкуванні консерваторів). Цей крок був визнанням, що для посилення екополітики треба окремий голос.

Отже, аналіз практик ЄС показує, що більшість країн не поєднують в одному відомстві економічні, аграрні та екологічні функції. Якщо й бувають об’єднання, то:

• або екологія з енергетикою/кліматом (щоб разом вирішувати промислові викиди, парникові гази),

• або агро з довкіллям/природними ресурсами (як тимчасово було в Іспанії, Кіпрі, Австрії колись, чи є в Британії).

Але усі три компоненти разом (економіка + агро + екологія) – це досить унікальна ситуація, яка практично не зустрічається в ЄС.

Україна фактично апробує модель, схожу на деякі уряди країн-кандидатів чи сусідів. Наприклад, у Хорватії є Міністерство економіки та сталого розвитку, що поєднує економічний розвиток і охорону природи (але при цьому аграрне міністерство в Хорватії окремо). Отже, ми навіть пішли далі, об’єднавши три в одне. Це ставить нас осібно у європейському ландшафті державного управління.

Що каже Європа? Формально ЄС не диктує країнам, як їм організовувати міністерства. Але при оцінці готовності до членства Єврокомісія дивиться на інституційну спроможність виконувати європейське законодавство. І в екологічній сфері, зазвичай, очікується, що є міцні структури для впровадження ~200 актів права ЄС (директив про воду, повітря, сміття, природу тощо). Якщо об’єднання призведе до ослаблення інституцій, Брюссель може висловити занепокоєння. Поки що публічно Єврокомісія більш стурбована антикорупційною реформою, але очевидно, що екологічні НУО донесли свою думку і до європейських колег, що це рішення – крок назад для євроінтеграції  .

Переваги і недоліки української моделі: порівняльна оцінка

Зібравши інформацію і думки, можна підсумувати потенційні позитивні та негативні наслідки об’єднання міністерств для України. Представимо їх у вигляді порівняльного списку:

Можливі переваги:

• Комплексне бачення розвитку. Єдиний центр ухвалення рішень може забезпечити узгодженість економічних, аграрних і екологічних політик, уникнути взаємних протиріч. Наприклад, земельна реформа враховуватиме і потреби аграрного виробництва, і вимоги екологів одночасно, а промислова політика узгоджуватиметься з кліматичними цілями.

• Швидкість прийняття рішень. Замість міжвідомчих узгоджень – внутрішньоміністерські наради. Це теоретично має прискорити підготовку законопроектів, стратегій, реагування на кризові ситуації. Особливо у воєнний час цінна оперативність.

• Оптимізація ресурсів. Скорочення керівного складу (менше міністрів, заступників, апарату) економить бюджетні кошти, які можна перекинути на реальні програми. Менше дублювання адміністративних функцій – наприклад, об’єднаються бухгалтерії, департаменти управління персоналом тощо.

• Дерегуляція і цифровізація. Об’єднання використовується як привід переглянути всі процедури, усунути зайві, оцифрувати послуги. Усі три сфери отримують імпульс до модернізації сервісів. Бізнесу обіцяно менше перевірок і бюрократії , що може поліпшити діловий клімат.

• Координація з міжнародними партнерами. За наявності адекватного управління, мегаміністерство може стати ефективною “точкою входу” для донорів. Донори часто фінансували проекти на стику екології та економіки (зелена енергетика, кліматичні інновації) – тепер легше узгодити такі програми в межах одного відомства.

• Синергія земельних і природних ресурсів. Управління надрами, водою, землею, лісами під одним дахом може дозволити більш стратегічно підходити до використання ресурсів. Наприклад, видача ліцензій на видобуток надр може одразу узгоджуватися з вимогами екології без переписки між двома міністерствами – все вирішується на рівні одного заступника чи департаменту.

• Єдиний голос на міжнародній арені. В переговорах з ЄС один високопосадовець (віцепрем’єр з євроінтеграції плюс міністр) координує майже половину питань порядку денного , що може давати кращий контроль і узгодженість української позиції.

• Гнучкість у пріоритетах. За потреби уряд може перерозподіляти ресурси між напрямами більш гнучко. Наприклад, якщо виникла загроза продбезпеці – міністр швидко зосередиться на агросекторі, не потребуючи погодження з окремим аграрним міністром, і навпаки.

• Можливість інтеграції екології в економіку. Якщо екологічний блок не буде маргіналізований, а натомість отримає слово у економічній політиці, є шанс, що “зелена логіка” буде враховуватися в усіх проектах розвитку. Це якраз те, на що сподівається частина експертів: “у спільному форматі можливе реальне управління трансформацією… якщо екополітика буде сильно представлена в єдиному економічному центрі рішень, це шанс для системних змін”  . Тобто, можливо, що інтеграція дозволить зробити економіку більш екологічно збалансованою, а аграрний сектор – більш стійким до кліматичних змін, саме завдяки спільній роботі.

Можливі недоліки:

• Розмивання пріоритетів і конфлікт інтересів. Найбільша вада – ризик, що економічна доцільність постійно перемагатиме екологічні та соціальні критерії. В одному органі з’являється внутрішній конфлікт інтересів, де охорона природи суперечить швидкому розвитку АПК чи промисловості. Без зовнішнього арбітра (як раніше Кабмін балансував позиції різних міністрів) існує загроза нехтування “тихішим” голосом природи заради “гучного” голосу економіки  .

• Втрата незалежності екоконтролю. Екологічний регулятор вбудований у проекономічну структуру може втратити суб’єктність. Екоінспекція підпорядкована тому ж міністру, що опікується нарощуванням ВВП – чи зможе вона суворо карати підприємства за порушення, якщо ті підприємства важливі для економіки? Є ризик пом’якшення контролю, збільшення корупційних ризиків (домовлятися легше, коли всі “свої”). Як зауважувалося, “диспетчер, виробник і контролер тепер одна інституція” – це створює підґрунтя для зловживань .

• Перевантаження та неефективність. Міністерство з 570 функціями – це надто багато. Управлінська наука стверджує, що надто громіздкі структури втрачають ефективність. Як казали критики, “чи можете ви уявити керувати цим гігантом?” . Великий апарат може загрузнути у внутрішніх процесах, погодженнях між департаментами. Замість трьох менших бюрократій отримаємо одну величезну, менш керовану.

• Тимчасовий параліч роботи. У короткостроковій перспективі – вже згадані місяці втрати продуктивності через перетрубації . Це конкретні збитки: не прийняті вчасно нормативні акти, не реалізовані програми (бо поки що все “на паузі” до затвердження нової структури).

• Відтік кадрів і знань. Люди – головна цінність, а вони можуть піти. Особливо ризикований масовий вихід екокадрів: якщо звільняться фахівці, що писали закони про відходи, кліматичну стратегію, оцінку впливу – хто це підхопить? Нових швидко не підготувати. Те ж саме в агро: поки нові люди увійдуть в курс справ, піде час. Втрата інституційної пам’яті – типова проблема реформ.

• Негативний сигнал суспільству. Ліквідація Міндовкілля може сприйматися як знецінення важливості екології. Активна частина суспільства вже обурена, і це підриває довіру до уряду в екопитаннях. Так само фермери можуть відчути, що їх інтереси розмиті – мовляв, немає більше “нашого міністерства”. Звісно, політики запевняють протилежне, але сприйняття важить.

• Євроінтеграційні ризики. Як наголошували експерти, може впасти темп впровадження євродиректив . А це прямо впливає на оцінку ЄС щодо готовності України. В гіршому випадку Брюссель може виставити претензію, що Україна демонтує екологічні інституції всупереч spirit of the law ЄС. Це може навіть вплинути на переговори, якщо ситуація погіршиться.

• Зниження прозорості та підзвітності. Велике міністерство складніше контролювати аніж кілька менших. Парламентському комітету з екополітики буде важче “дотягнутися” до міністра, який зайнятий тисячею справ не лише екологічних. Громадські ради, які існували при Мінекології чи Мінагро, можуть втратити вплив, якщо їх не інтегрують якось в нову структуру. Це послаблює громадський контроль.

• Можливий відкат реформ. Є побоювання, що під виглядом оптимізації будуть “поховані” деякі реформи. Наприклад, довго впроваджувалась реформа управління відходами – чи не загальмує вона тепер? Або запуск ринку землі – чи не виникне бажання переглянути умови на користь великих агрохолдингів (бо контроль послабшав)? Кожна така зміна може стати кроком назад.

• Психологічний ефект для персоналу. Люди, які працювали в окремих міністерствах, пишалися своєю місією (екологи – що рятують природу, аграрії – що годують країну). Тепер психологічно може настати “синдром розмитої відповідальності”: всі роблять все і ніхто конкретно ні за що. Це гіпотетично, але менеджмент це враховує – мотивація персоналу може впасти.

Таким чином, бачимо: плюси і мінуси дуже вагомі. Реформа виграє, якщо вдасться використати плюси (синергію, швидкість, інноваційність) і мінімізувати мінуси (втрату уваги до природи і села, хаос перехідного періоду). Це надскладне завдання. Багато залежить від політичної волі і контролю.

Що ж про це думають у Верховній Раді ? Парламентарі з різних фракцій висловлювались як “за”, так і “проти”. Більшість підтримала курс Президента на оптимізацію – про це свідчить позитивне голосування за призначення нового уряду, де ця реформа була частиною пакету . Експерти, як ми бачили, схильні до негативних оцінок більше, ніж до позитивних .

Реформа в умовах війни: виклики і пристосування

Особливий контекст цієї реформи – воєнний стан і повномасштабна війна. Треба врахувати, як війна вплинула на рішення про об’єднання та як, у свою чергу, об’єднання позначиться на спроможності країни протистояти викликам війни.

Причини реформи під час війни. Логіка влади зрозуміла: війна вимагає максимальної концентрації ресурсів, жодних зайвих витрат, жодної тяганини. В уряді прямо сказали: курс на самозабезпечення і швидкі дії, приорітет – оборона і економіка  . Об’єднати міністерства – значить зменшити бюрократичний апарат, щоб більше грошей пішло на армію, і щоб рішення ухвалювалися “швидко і рішуче”. До того ж, війна – це час, коли багато довгострокових речей (як реформи держапарату) складно здійснювати, але уряд зважився, бо вважає, що далі зволікати не можна.

Також війна відкрила можливість для “перезавантаження” уряду. Президент замінив прем’єра, багатьох міністрів – тобто скористався моментом змінити команду під свої завдання. Ліквідація Міндовкілля і Мінагро може бути частково зумовлена незадовільною роботою їх керівників раніше. Не секрет, що була критика на адресу Міндовкілля останніх місяців (екологи звинувачували міністерку Гринчук у провалі ключових напрямків роботи ). Мінагрополітики теж мало проблеми (невирішене питання з експортом зерна, складна ситуація у тваринництві тощо). Замість міняти персоналії, вирішили змінити всю систему. Це, звісно, ризикований шлях, але показує, що війна спонукає до радикальних рішень.

Військова економіка та довкілля. У воєнний час часто пріоритетом стає економіка для фронту, а екологія, м’яко кажучи, відходить на другий план. Чи означає це, що об’єднання – виправдане, бо все одно зараз не до екології ? Деякі мої колеги, можливо, так і думали: мовляв, зараз головне зброя, виробництво, а зелена політика почекає. Але такий підхід короткозорий. Екологічна безпека – частина національної безпеки. Війна показала, що руйнування довкілля – теж зброя агресора (ми бачили екоцидні акти: підрив греблі, підпали лісів, затоплення шахт). Тому мати сильне Міндовкілля в цей час було б плюсом. Втрачаючи його, ми трохи послаблюємо екологічний фронт.

Втім, інтеграція в Мінекономіки може мати і плюс у військових умовах: економічні пріоритети стануть більш екологічно відповідальними, наприклад при відбудові зруйнованої інфраструктури одразу враховуватимуть екологічні норми, а не після. Новий уряд декларує, що одним з пріоритетів є “розблокування економічного потенціалу” та “реформи для відновлення” . Якщо в ці процеси будуть інтегровані екологічні міркування – це добре. Але це поки гіпотеза.

Безпекові виклики. В умовах війни всі міністерства зіштовхуються з нестандартними завданнями. Для колишнього Міндовкілля це був облік збитків довкіллю від бойових дій, взаємодія з військовими щодо екологічної безпеки (теми типу поводження з небезпечними відходами – уламками ракет, розмінування тощо). Для Мінагро – розв’язання проблем замінованих полів, втрачених посівних площ, логістики експорту під обстрілами. Тепер все це в одному. Є надія, що координація з військовими стане краще: наприклад, питання розмінування сільгоспземель – це і аграрне, і екологічне завдання, і тепер один віцепрем’єр (напр., Мінекономіки) зможе координувати його з Міноборони, замість трьох. Але з іншого боку, якщо одна людина перевантажена, вона може щось не встигати.

Воєнний стан і законодавство. Під час війни деякі екологічні нормативи спрощені (мораторій на планові перевірки бізнесу, спрощені процедури ОВД для відбудови). Є ризик, що об’єднане міністерство захоче “тимчасові” послаблення зробити постійними під приводом дерегуляції. Це сподобається частині бізнесу, але може призвести до погіршення стану довкілля. Парламент тут повинен слідкувати: якщо уряд буде пропонувати прибрати якісь екостандарти, мотивуючи воєнною економією, треба це ретельно оцінювати. Як казали активісти, “система захисту довкілля не може бути послаблена чи спрощена шляхом дерегуляції”  навіть під час війни, бо наслідки будуть довготривалі.

Адаптивність системи. Українська державна система, на жаль чи на щастя, доволі гнучка з точки зору змін. За 30 років було безліч реорганізацій, і якось виживали. Можливо, і цього разу люди на місцях (в обласних департаментах екології чи АПК) просто перепідпорядкуються і продовжать робити свою роботу. Тобто на практичному рівні сильно може нічого не змінитись – інерція системи. Це добре, бо не буде провалів. Але й погано, бо, виходить, реформа дасть менше ефекту, ніж задумувалось (буде номінально одне міністерство, а всередині нього по суті сидітимуть три команди, як і були, тільки під одним керівником).

Повоєнне відновлення. Дуже важливо зрозуміти, що основні результати цієї реформи проявляться в період після перемоги, коли почнеться масова відбудова. Ось тоді і перевіримо, чи нова структура ефективна. Під час відновлення треба буде зважати на екологічні аспекти (всі говорять про green recovery, зелене відновлення). Якщо екоблок буде сильним – він інтегрує зелені стандарти в реконструкцію міст, поводження з будівельним сміттям, впровадження енергоефективності. Якщо ні – можемо отримати “старе мислення” забудови і використання ресурсів без сталості. Так само в аграрному: після війни треба повертати людей в села, відбудовувати ферми, відновлювати зрошення – чи зможе мегаміністерство впоратись з цим краще, ніж два окремих? Це покажуть майбутні роки.

З точки зору громадської безпеки, екологічні ризики (забруднена вода, повітря) можуть напряму впливати на здоров’я людей. Тут також треба, щоб у новій системі не загубилося реагування. Наприклад, якщо внаслідок ракетного удару десь сталася хімічна аварія (як було в Київській області задимлення від нафтобази), раніше Міндовкілля оперативно інформувало населення, давало рекомендації. Чи робитиме це Мінекономіки? Хочеться вірити, що так, але можливий і збій (просто не їх профіль).

Вплив на реформу децентралізації. В Україні ж тривала децентралізація, планували передавати більше повноважень громадам і областям у сфері АПК та екології. Тепер, можливо, цей процес загальмується, бо спочатку треба всередині нового міністерства розібратися. Але в довгостроковій перспективі, можливо, об’єднання дозволить створити на місцях єдині офіси для аграріїв і екологів. Вже є Центри надання адмінпослуг – їм буде навіть простіше, коли менше різних держорганів.

Воєнна логіка та довгострокова стійкість. Воєнний час диктує концентрацію влади, це зрозуміло. Але нагадаю думку активістів: “під час повоєнного відновлення Україна не може ризикувати довірою міжнародних партнерів, оскільки допомога залежить від прозорості, фаховості та підзвітності інституцій” . Злиття може похитнути цю довіру, якщо виглядатиме як згортання реформ. І навпаки, окреме професійне Міндовкілля було б гарантією, що екологічні гроші витрачатимуться за призначенням. Це серйозний момент: багато грантів і фінансів на клімат і довкілля (зелені фонди) дають тільки якщо є чіткі інституції-виконавці. Треба, щоб наш уряд доніс до партнерів, що нове міністерство теж здатне це реалізувати. Інакше щедрі екологічні фонди можуть вагатись.

Підсумовуючи: війна стала каталізатором цієї реформи, але водночас війна ускладнює реалізацію реформи. Це як ремонтувати двигун на ходу автомобіля. Українській державі не звикати до подібних викликів – реформувались і в більш складні часи. Головне – щоб “ремонт” покращив роботу “двигуна”, а не навпаки. Парламенту та громадськості треба особливо уважно моніторити, що відбувається, бо під прикриттям воєнної необхідності можна легко випустити з уваги важливі деталі.

Роль парламенту та законодавчі зміни: як вплинути на результати реформи

Об’єднання міністерств – ініціатива уряду, але парламент не стоїть осторонь. Верховна Рада вже взяла участь у формуванні нової структури, затвердивши склад Кабміну, включно з новим міністром економіки, довкілля та сільського господарства . Тепер на черзі – законотворчі кроки, необхідні для імплементації реформи. А також важлива контрольна функція парламенту, щоб реформа приносила користь громадянам, а не шкоду. Розглянемо, що саме може і повинна зробити Рада.

Необхідні законодавчі правки. Як згадувалось, Кабмін має подати законопроекти щодо внесення змін до законів, що випливають з постанови про об’єднання . Це, передусім, технічні правки: замінити назву “Міністерство аграрної політики та продовольства” і “Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів” на “Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства” у всіх законах, де вони фігурують. Таких згадок багато – в законах про охорону навколишнього природного середовища, про відходи, про оцінку впливу, про тваринний світ, про державну підтримку сільського господарства, про земельний кадастр тощо. Парламент, ймовірно, делегує профільним комітетам підготувати загальний законопроект з усіма змінами (щоб не розпорошувати).

Далі – бюджет. У Законі про держбюджет 2025 закладені видатки окремо по міністерствах. Злиття означає, що треба переписати додатки до бюджету: об’єднати бюджетні програми. Постанова КМУ прямо зобов’язала нове міністерство разом з Мінфіном підготувати пропозиції щодо змін до бюджету . Отже, Рада розгляне поправки до бюджету. Тут дуже важливо депутатам не втратити контроль, щоб під соусом об’єднання не “перетасували” кошти непрозоро. Комітет ВР з бюджету має спитати: чи не урізаються випадково якісь природоохоронні чи агропрограми? Наприклад, чи залишаться гроші на Меліорацію і зрошення, чи на ту ж інвентаризацію лісів, чи на гранти фермерам. Злиття може бути використане, аби перекинути фінанси з однієї статті на іншу. Парламент повинен чітко затвердити оновлений розпис, щоб ні агро, ні екологія не втратили фінансування понад обґрунтоване.

Підзвітність нового міністерства. У Верховній Раді є два профільні комітети: Комітет з питань аграрної та земельної політики і Комітет з питань екологічної політики та природокористування. Раніше вони взаємодіяли з “своїми” міністрами. Тепер обом доведеться мати справу з одним міністром. Можливо, варто на рівні регламенту продумати формат звітів: щоб і аграрний, і екокомітет могли повноцінно викликати і питати профільних заступників міністра з відповідних блоків. Наприклад, аграрному комітету є сенс запросити нового міністра і його команду найближчим часом – обговорити плани щодо посівної, експорту, підтримки фермерів за нових умов. Екокомітету – окремо заслухати, як будуть виконуватися еко-зобов’язання, чи не треба внести якісь корективи до екологічної стратегії тощо.

Парламент має право ініціювати парламентські слухання. Зважаючи на резонанс, можна було б провести слухання на тему цієї реформи – наприклад, “Оптимізація структури виконавчої влади у сфері екології та АПК: виклики і шляхи вирішення”. Це дало б майданчик висловитись всім сторонам: урядовцям, експертам, громаді, депутатам. Результатом могли б стати рекомендації – як забезпечити ефективність нової моделі. Проведення подібних слухань було б корисним, але з огляду на воєнний стан не факт, що знайдеться час. Однак сам факт обговорення важливий – можна у форматі комітетських слухань чи круглого столу.

Законотворчі ініціативи для пом’якшення ризиків. Депутати можуть допомогти збалансувати ситуацію, ініціювавши або прискоривши ухвалення законів, що підсилять гарантії захисту природи і підтримки фермерів, незалежно від структур. Наприклад:

• Законопроект про екологічний контроль (нову екоінспекцію) – щоб навіть у великому міністерстві був незалежний контролер з чітними повноваженнями. Якщо такий закон буде прийнято, екологічна інспекція матиме захищений статус (можливо, навіть окремого центрального органу в структурі).

• Закон про державний аграрний реєстр – інституціоналізувати підтримку фермерів, щоб її не можна було згорнути без рішення Ради.

• Поправки до земельного законодавства про відведення земель природно-заповідного фонду, щоб ускладнити розорювання цінних земель. Парламентарі можуть закласти запобіжники, аби ніяке мегаміністерство не змогло тихцем дати добро на використання заповідної землі під бізнес.

• Закон про стратегію низьковуглецевого розвитку (кліматичний закон). Він би зобов’язав уряд (незалежно від структури) виконувати конкретні цілі зі скорочення викидів, впровадження відновлюваної енергетики тощо. Це “прив’яже” економічний блок до екологічних цілей юридично.

• Закон про органічне землеробство або посилення існуючого – щоб аграрна політика мала чіткі параметри екологічності, знову ж незалежно від особи міністра.

Також депутати можуть звернути увагу на конституційний аспект: чи не суперечить ліквідація Міндовкілля ст.16 і 50 Конституції (обов’язок держави забезпечувати екобезпеку). Юридично – ні, бо функції залишились. Але як політичний жест, ВР могла б прийняти постанову або заяву, що “Верховна Рада зобов’язує Кабмін забезпечити пріоритетність охорони довкілля і продовольчої безпеки при реорганізації”. Це такий політичний сигнал суспільству: ми тримаємо руку на пульсі.

Парламентський контроль також включає звернення і депутатські запити. Уже зараз окремі депутати-екологи (з мого ж екокомітету) можуть зробити запит до прем’єра: просимо надати обґрунтування, як це узгоджується з євроінтеграцією, як уряд планує забезпечити виконання всіх природоохоронних програм. Відповідь буде офіційним документом, на основі якого потім можна звіряти дії.

Важливо, щоб парламентарі самі не втратили фокус: адже чимало народних депутатів мають профільну екологічну експертизу. Вони можуть стати провідниками інтересів своїх сфер в нових умовах. Наприклад, ініціювати створення при новому міністерстві громадських рад чи консультативних органів, де б були і фермери, і екологи. Це не пряма законодавча функція, але депутатський авторитет може це підказати уряду.

Нарешті, якщо реформу буде визнано невдалою, саме парламент може поставити питання про її перегляд. Поки що про це говорити рано, але, як припускають екологічні експерти, “через якийсь час знову зрозуміють помилку і почнуть відновлювати міністерство з нуля” . Якщо так станеться, Рада зможе наполягти на поверненні окремого Міндовкілля чи Мінагро. Але краще, звісно, зробити так, щоб реформа запрацювала правильно відразу, ніж потім переробляти.

Вплив на добробут громадян. У питанні реформ держуправління часто забувають згадати кінцеву мету: а чи стане людям жити краще, безпечніше, заможніше? Парламент як представницький орган має завжди тримати це в центрі уваги. Зміна назви міністерства не нагодує родину і не очистить повітря. Але якщо за цією зміною підуть корисні дії – тоді так. Отже, депутати мають оцінювати ефективність нового міністерства через призму результатів для громадян. Наприклад:

• Чи знизилися ціни на продукти? (продовольча безпека/економіка)

• Чи покращилась якість питної води і повітря? (екологія/здоров’я)

• Чи з’явилися нові робочі місця в зеленій економіці? (сталий розвиток)

• Чи легше стало відкрити фермерський бізнес або отримати екодозвіл? (адмінпослуги)

Ці питання можна формулювати і ставити їх уряду при заслуховуванні. Також парламент міг би ініціювати створення звіту про те, як реформа поліпшила показники, що важливі для людей. Це вже у майбутньому, але готуватися треба.

В цілому, роль парламенту – гарантувати, що при будь-якій перебудові уряду права громадян і якість управління ресурсами не постраждають, а краще – покращаться. Депутати як представники народу повинні діяти як запобіжник від можливих негативів і як драйвер підсилення позитивів реформи. В ідеалі – співпрацювати з урядом, але і контролювати його. Баланс влади ніхто не відміняв навіть у воєнний час.

Тож законотворці можуть взяти це об’єднання як шанс оновити законодавчу базу під сучасні вимоги: ухвалити накопичені проекти з екології (про запобігання промисловому забрудненню, про червоні книги, про відходи, які вже прийнято, але треба імплементація) і з агросфери (про локальні ринки, про страхування врожаїв тощо). Саме ці закони і визначатимуть, чи буде добробут громадян – чисте довкілля, якісна їжа, процвітаюче село. Структура міністерств – лише інструмент.

Оцінка ефективності рішення та шлях вперед

Чи виправдає себе об’єднання Мінекономіки, Міндовкілля та Мінагро ? На це питання однозначної відповіді поки немає. Мій аналіз показав, що таке рішення має як потенційні плюси (синергія, оптимізація, швидкість), так і серйозні мінуси (ризик послаблення екополітики, перенавантаження, кадрові втрати). Багато буде залежати від реалізації реформи – від конкретних дій нового керівництва, від уваги парламенту і суспільства, від коригувань у процесі.

Європейська практика швидше вказує, що виділення окремих галузевих міністерств – більш надійний спосіб забезпечити баланс інтересів. У більшості країн ЄС охорона довкілля і аграрна політика мають власні “ніші” в уряді, взаємодіючи через узгоджувальні механізми. Україна пішла протилежним шляхом – концентрації. Це не означає автоматично провал чи успіх, це просто інший шлях. Проте нам слід усвідомлювати: доведеться доводити партнерам, що навіть без окремого Міндовкілля ми не звернемо з зеленого курсу, а без окремого Мінагро – не забудемо про фермерів. Європейська інтеграція – не лише про переписування норм, а й про інституції. Тому потрібно інституційно забезпечити рівень уваги і компетентності не нижче, ніж був.

На цей момент багато експертів і екологічна спільнота критично оцінюють злиття, називаючи його регресивним кроком  . Вони попереджають про можливі негативні наслідки для довкілля і євроінтеграції. З іншого боку, представники бізнес-спільноти висловлюють обережний оптимізм, сподіваючись на спрощення процедур і прискорення реформ  . Урядовці ж переконані, що це необхідно для зміцнення економіки під час війни і системних змін в управлінні .

Отже, поки що є розрив очікувань: екологи бачать більше ризиків, економісти – більше переваг. Завдання держави – зменшити цей розрив, тобто мінімізувати ризики і реально втілити обіцяні плюси. Інакше реформа увійде в історію як невдала.

Отже, дозволю собі сформулювати кілька рекомендацій, як зробити це рішення ефективним:

1. Забезпечити інституційну вагу екологічного і аграрного блоків всередині міністерства. Це означає призначити сильних профільних заступників міністра (одного – відповідального за довкілля, другого – за агрополітику) і надати їм достатньо автономії керувати своїми напрямами. Також доцільно створити окремі колегії чи дорадчі ради по кожному блоку. Інакше голоси цих сфер можуть загубитись.

2. Тримати фокус на євроінтеграції. Новий віцепрем’єр з євроінтеграції та міністр мають спільно стежити, щоб ні законодавча імплементація, ні подання звітів в ЄС не просіли. Можливо, варто розробити “дорожню карту” – які екозаконопроекти, які аграрні ініціативи повинні бути прийняті і виконані у визначені терміни (де-факто такий план є – виконання Угоди про асоціацію, але варто актуалізувати під нову структуру).

3. Прозорість і діалог. Нове міністерство мусить бути навіть більш відкритим, ніж старі, щоб розвіяти сумніви. Варто регулярно звітувати перед суспільством: наприклад, щоквартально публікувати інтегрований звіт, що зроблено для економіки, для агро, для довкілля. Проводити спільні зустрічі з бізнес-асоціаціями і екологічними НУО. Це будуватиме довіру і допоможе вчасно врахувати зворотний зв’язок.

4. Законодавчі гарантії невідворотності екополітики і підтримки АПК. Тут, як згадано, парламент може допомогти, прийнявши ключові закони (про екоконтроль, про фонд декарбонізації, про агрострахування тощо). Сам уряд теж може запропонувати проекти, що закріплять важливі принципи. Наприклад, включити у закон “Про Кабмін” окрему норму про те, що міністр економіки, довкілля та с/г зобов’язаний щороку подавати Раді на затвердження Національну доповідь про стан довкілля і продовольчу безпеку. Це зробить його відповідальним у цих сферах, а не лише за ВВП.

5. Моніторинг ефективності. Вже зараз слід визначити KPI (ключові показники) для нового міністерства по кожному напрямку. Для економіки вони свої (темпи росту, інфляція тощо), для агро – обсяги виробництва, експорт, для довкілля – рівень забруднень, виконання еконорм. Через рік можна буде виміряти: чи не погіршились показники екологічної якості, чи не впало виробництво продовольства, чи зросли інвестиції? Якщо щось пішло вниз – бити тривогу і коригувати курс.

6. Готувати кадри. Потрібно вже зараз подумати про навчання для держслужбовців, які будуть працювати в об’єднаному відомстві. Їм доведеться опановувати суміжні сфери: екологам – трохи в економіку, аграрникам – в екологію тощо. Міждисциплінарність – вимога часу. Можна залучити міжнародних експертів (з тієї ж Великобританії, де DEFRA функціонує) для тренінгів, обміну досвідом.

Звичайно, читачі запитають: а що ми, громадяни, можемо зробити ? Насправді, громадяни мають більше впливу, ніж здається. По-перше, небайдужість: стежити за цією реформою, читати новини, ділитися інформацією. По-друге, голос: якщо ви підтримуєте чи не підтримуєте об’єднання – висловлюйтеся, звертайтеся до своїх депутатів, пишіть у соцмережах. Парламент чутливий до громадської думки, особливо зараз, коли готується до виборів після перемоги. По-третє, контроль на місцях: якщо ви працюєте в сфері екології чи сільського господарства, продовжуйте робити свою справу якісно і сигналізуйте наверх про проблеми. Знизу часто видніше, де виникає збій.

Наприкінці, наголошу: об’єднання міністерств – це інструмент. Як і будь-який інструмент, він може бути використаний майстерно і дати результат, а може – невміло і наробити шкоди. Європейський досвід вчить, що не структура сама по собі, а політична культура і воля до реформ визначає успіх. В одній країні можуть бути окремі відомства, але політики між ними сваряться – результат поганий. В іншій – зведуть до купи, але люди відповідальні – і все працює. Україна має показати, що ми здатні вчитися і адаптуватися.

“Наш уряд бере курс на самодостатність: військову, економічну і соціальну. Ми повинні діяти швидко і рішуче” – ці слова прем’єрки Юлії Свириденко відображають амбіцію, з якою проводиться реформа. Якщо вдасться, Україна отримає сучасну, гнучку систему управління, що сприяє перемозі у війні і сталому розвитку після неї. Але щоб це сталося, всім нам – владі, депутатам, експертам, громадянам – треба спільно працювати і контролювати курс реформи.

Наостанок, кілька питань для загального обговорення:

• Чи відчують мешканці громад позитивні зміни від укрупнення міністерств, чи це лишиться “грою кабінетних табличок” у Києві ?

• Як забезпечити, щоб захист природи не постраждав у гонитві за економічним зростанням ?

• Що важливіше для України в 2025 році: швидка відбудова промисловості чи дотримання екологічних стандартів ? А може, ці цілі не суперечать, якщо підходити правильно ?

• Які показники через рік покажуть нам: реформа вдала ? Може, кількість залучених інвестицій, або площа нових заповідників, або зростання експорту ?

Запрошую до дискусії читачів – громадян, журналістів, фахівців.

Ваші думки та дії  важливі. Парламент відкритий до пропозицій, а від зваженого суспільного діалогу виграємо всі. Пам’ятаймо: добробут громадян та якісне управління природними ресурсами – наша спільна мета, і вона досяжна лише разом, через контроль і участь. Нехай ця реформа стане імпульсом не для протистояння екологів та економістів, а для їх об’єднання заради майбутнього України – зеленої, заможної, процвітаючої і непереможної !