Війна останніх років завдала Україні колосальних руйнувань інфраструктури і поставила розвиток регіонів у центр уваги державної політики.

За оцінками Світового банку, загальна вартість повоєнної відбудови України перевищує $520 млрд  – сума, що підкреслює масштаби виклику. В цих умовах державний бюджет України на 2026 рік (бюджет 2026 України) спрямований на фінансування критично важливих проєктів відновлення та модернізації інфраструктури, особливо в постраждалих від війни регіонах. Це питання актуальне не лише з погляду нагальних потреб громадян, але й стратегічно – для стійкості економіки, успішної відбудови і подальшої євроінтеграції держави.

Інфраструктурні проблеми, з якими стикається Україна, мають як давнє коріння, так і нові трагічні причини. Ще до війни спостерігалася нерівномірність розвитку: у деяких областях дороги, транспорт і соціальні об’єкти були в кращому стані, тоді як інші регіони відчували хронічне недофінансування. Повномасштабна агресія РФ багаторазово загострила ці диспропорції. Масштаб руйнувань важко переоцінити: постраждали всі ключові сектори – від житлового фонду (понад 2,5 млн домогосподарств втратили житло) до транспорту, енергетики, промисловості та освіти . За поточними оцінками, близько 13% усього житлового фонду України знищено або пошкоджено . Російські цілеспрямовані атаки на критичну інфраструктуру спричинили безпрецедентні втрати: кількість пошкоджених об’єктів енергетики зросла на 93% – від генеруючих станцій до мереж розподілу . Найбільше руйнувань зазнали прифронтові області – Донецька, Харківська, Луганська, Запорізька, Херсонська та частина Київської – на них сумарно припадає близько 72% загальних збитків . Це означає, що деякі регіони фактично відкинуті на десятиліття назад в інфраструктурному розвитку через бої та окупацію.

Особливо критичною є ситуація в громадах, що опинилися на лінії вогню. Щоденні обстріли там не лише руйнують дороги, мости, лінії електропередач та будівлі, а й підірвали місцеву економіку та податкові надходження. У 2023 році багато прифронтових громад зіткнулися з неможливістю виконувати базові функції без дотацій центру. У відповідь держава вперше запровадила в бюджеті 2026 окрему пряму підтримку таким територіям – 5,15 млрд грн для 249 громад у 10 областях, де бойові дії тривають і інфраструктура зазнає постійних пошкоджень . Ця цільова дотація покликана гарантувати мінімально необхідний рівень послуг там, де власні ресурси громад вичерпано війною. Таким чином, проблема розвитку інфраструктури нині двоаспектна: з одного боку, потрібно відбудувати зруйноване та захистити критичні об’єкти від подальших ударів; з іншого – подолати історичну нерівність, забезпечивши всім регіонам належні дороги, зв’язок, енерго- і водопостачання, щоб країна розвивалася збалансовано.

Поточна ситуація в Україні

Попри воєнний стан, Україна вже сьогодні планово інвестує значні ресурси у відбудову та модернізацію. Державний бюджет 2026 року України чітко відображає ці пріоритети: закладено фінансування масштабних проєктів у регіонах, спрямованих на відновлення економічної активності і покращення якості життя. Зокрема, 5,6 млрд грн передбачено на проєкти з відновлення та модернізації муніципальної інфраструктури у регіонах . Ці кошти підуть у вигляді субвенцій місцевим бюджетам та дозволять громадам відбудувати зруйновані соціальні об’єкти, покращити умови життя місцевих мешканців і внутрішньо переміщених осіб, які знайшли прихисток у відносно безпечних областях  . Додатково 2 млрд грн виділено до Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) – це на 1 млрд більше, ніж торік . ДФРР є інструментом співфінансування середньострокових проєктів розвитку громад, тож його посилення означає більшу підтримку пріоритетних інвестицій на місцевому рівні. Також 13,7 млрд грн закладено на реалізацію окремих публічних інвестиційних проєктів у ключових секторах – житловому будівництві, транспортній інфраструктурі, міських послугах . Йдеться, зокрема, про проєкти державного значення, що вплинуть на всю країну. Один із прикладів – будівництво європейської колії (1435 мм) залізниці на ділянці Мостиська–Скнилів у Львівській області, яке співфінансується із державного бюджету та за рахунок європейської грантової програми CEF . Це фактично інтеграційний проєкт, що дозволить у перспективі з’єднати Львів швидкісним сполученням з європейською залізничною мережею. У 2026 році суттєві ресурси спрямовуються і на інші види транспорту: 12,2 млрд грн – на відновлення та розвиток залізничного сполучення (включно з придбанням нових пасажирських вагонів у рамках програми оновлення парку ), 4,5 млрд грн – на проєкти в автотранспортній галузі (дорожня інфраструктура), а 0,9 млрд грн – на розвиток портів . Не оминуло увагою і питання енергетики: 2,75 млрд грн виділено на заходи з енергоефективності та енергозбереження , з яких левова частка піде на термомодернізацію будівель, утеплення, заміну мереж та відновлення пошкоджених об’єктів теплопостачання. Фінансування таких проектів підвищить стійкість критичної інфраструктури – утеплені школи, лікарні та житлові будинки споживатимуть менше енергії і будуть краще захищені на випадок перебоїв.

Окрім загальнодержавних програм, уряд підтримує регіони через низку цільових субвенційна найнагальніші потреби громад. У бюджеті 2026 додатково передбачено, зокрема, 1 млрд грнна облаштування укриттів у закладах освіти, 527,9 млн грн на відновлення медичної інфраструктури (ремонт і переоснащення лікарень) та 500 млн грн на забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб . Такі адресні вливання формують інвестиційний компонент місцевих бюджетів і дозволяють вирішувати проблеми, які громади не змогли б подужати самотужки. Важливо, що держава приділяє увагу не тільки фізичній відбудові, а і соціальному виміру: паралельно з ремонтом зруйнованого житла впроваджуються програми підтримки переселенців, ветеранів, створюються нові можливості для громад на звільнених територіях.

Критичною є і міжнародна допомога Україні, без якої реалізація багатьох проєктів була б неможливою. Українська економіка та бюджет нині несуть подвійне навантаження – військові видатки і відбудова – тож партнерська підтримка компенсує дефіцит фінансування. Значна частина коштів на інфраструктурні проєкти надходить через співпрацю з міжнародними банками та донорами. Так, у 2024 році Європейський інвестиційний банк погодив виділення €400 млн на пілотний проєкт будівництва соціального житла в Україні . Ця програма покликана створити близько 6–6,5 тисяч сучасних квартир для вразливих категорій населення (передусім переселенців) – фактично новий фонд доступного орендного житла . Паралельно Європейський банк реконструкції та розвитку спільно з Єврокомісією відкрив кредитну лінію на €100 млн для розвитку масштабованої платформи доступного енергоефективного житла в Україні . Йдеться про підтримку публічно-приватної ініціативи, яка забезпечить тисячі сімей безпечним житлом та дасть поштовх будівельній галузі . Одним з пріоритетів тут є саме житло для ВПО та інших соціально вразливих груп – вирішення житлової кризи, породженої війною, визнано спільним завданням уряду і міжнародних партнерів . У кінці 2025 року українські громади також отримали можливість подати заявки на участь у державному експериментальному проєкті створення фондів муніципального (соціального) орендного житла – очікується, що його співфінансування підтримає і ЄІБ .

Окрім великих фінансових установ, допомагають і окремі країни. Кошти направляються як безпосередньо, так і через мультинаціональні трастові фонди. Наприклад, Швейцарія у листопаді 2025 року надала грант майже $12 млн до Цільового фонду відновлення України (URTF) при Світовому банку для відбудови та модернізації медичної інфраструктури . Ці гроші будуть використані на відбудову зруйнованих лікарень, закупівлю сучасного обладнання та покращення доступу до базових медичних послуг, що особливо важливо для регіонів, перевантажених через наплив переселенців . Загалом станом на кінець 2025 року до фонду URTF внески зробили 17 держав (серед яких більшість країн Європи, США, Канада, Японія та інші)  – це показник безпрецедентної міжнародної солідарності з Україною. Така підтримка дозволяє започатковувати проєкти відбудови ще до завершення бойових дій, що скорочує відставання у розвитку. Водночас український уряд суворо звітує перед донорами щодо використання коштів, запроваджуючи механізми прозорості – від відкритих порталів даних до спільного моніторингу будівництва із залученням незалежних експертів.

Паралелі з ЄС

Досвід Європейського Союзу наочно демонструє, що інвестиції в інфраструктуру є локомотивом регіонального розвитку. Після Другої світової війни країни Західної Європи фактично відбудувалися завдяки плановим вкладенням у дороги, залізницю, енергетику – це заклало основу економічного дива. Пізніше, з розширенням ЄС, була створена потужна політика згуртування (cohesion policy), метою якої стало вирівнювання рівня розвитку між більш та менш розвиненими регіонами. У рамках цієї політики ЄС десятиліттями вкладає значні кошти в інфраструктурні проєкти своїх членів – будівництво автомагістралей, модернізацію залізниць, розвиток сільської місцевості, екологічні проєкти тощо. Нові члени Союзу, такі як Польща, Румунія, країни Балтії, за перші роки членства отримали мільярди євро на оновлення інфраструктури – і ці інвестиції дали відчутний результат. Наприклад, Польща за останні два десятиліття спорудила мережу сучасних автобанів та швидкісних залізничних ліній, багато в чому завдяки коштам ЄС. Це не лише покращило мобільність населення, але й зробило польські регіони привабливішими для бізнесу, сприяло зростанню ВВП і підвищенню рівня життя. Таким чином, паралель з ЄС очевидна: збалансований регіональний розвиток через інфраструктурні проєкти – випробуваний шлях економічного підйому і соціальної згуртованості. Україна, рухаючись у бік членства в ЄС, фактично вже імплементує схожий підхід, спрямовуючи ресурси на ті області та галузі, які цього найбільше потребують (зокрема, відбудову сходу та півдня).

Крім загальних принципів, є і конкретні приклади інтеграції української інфраструктури з європейською. У вересні 2025 року в Закарпатті відкрито першу в Україні залізничну лінію європейської колії (1435 мм) – 22-кілометрову ділянку Ужгород–Чоп, що з’єднала обласний центр напряму з залізничною системою ЄС . Будівництво цієї євроколії тривало лише рік, а половину вартості профінансував грант Євросоюзу . Тепер поїзди з Ужгорода курсують до Братислави, Відня, Будапешта без пересадки – ще кілька років тому таке було неможливим. Попереду – розширення євроколії далі на схід: ЄС уже схвалив грант у €76 млн на будівництво колії європейського стандарту від кордону до Львова  . Планується, що до 2027 року швидкісні поїзди зможуть заходити в сам Львів, а отже, українці дістануться європейських столиць залізницею ще швидше. Цей кейс демонструє, як тісно пов’язані відбудова інфраструктури і євроінтеграція: в процесі відновлення Україна одразу переймає європейські стандарти (колію, технології, менеджмент). Аналогічно відбувається і в автошляховій сфері – українські магістралі поступово включаються до загальноєвропейської мережі транспортних коридорів. Зокрема, у 2023 році Європейська Комісія офіційно внесла українські логістичні шляхи до індикативних мап Транс’європейської транспортної мережі (TEN-T) . Це стратегічне рішення означає, що пріоритетні маршрути з України (до польських, словацьких, румунських кордонів) будуть синхронізовані з планами розвитку інфраструктури ЄС. Фактично, українські регіони вже розглядаються як невід’ємна частина майбутнього єдиного європейського простору – і під їх потреби закладаються кошти в європейських фондах.

Європейський Союз також має успішний досвід швидкої відбудови після конфліктів на Балканах у 1990-х. Тоді ЄС очолив міжнародні зусилля з реконструкції мостів, лікарень, житлових кварталів у Боснії і Герцеговині, Хорватії, Косово. Ключовим уроком стало те, що інфраструктурні проєкти повинні йти пліч-о-пліч з інституційними реформами – лише відновити зруйноване замало, важливо ще запровадити сучасне управління, прозорі процедури і місцеве самоврядування, аби нова інфраструктура ефективно працювала. Україна враховує ці уроки, просуваючи паралельно будівництво доріг і децентралізацію, ремонт мостів і реформу дорожнього сектору, відбудову громад і оновлення законодавства про регіональну політику. Євроінтеграційні реформи стали дорожньою картою: парламент і уряд гармонізують будівельні норми, стандарти безпеки на транспорті, екологічні вимоги до проєктів – все, щоб українська інфраструктура відповідала критеріям ЄС. Отже, паралелі з європейським досвідом простежуються на кожному кроці: Україна не винаходить велосипед, а спирається на найкращі практики європейського парламентаризму і управління розвитком. Це означає чітке планування, прозору звітність, баланс між центральними інвестиціями і підтримкою місцевих ініціатив – підхід, який успішно працює в самій Європі.

Вплив на громадян, громади, економіку

Інфраструктура безпосередньо визначає якість життя людей – тому її розвиток чи занепад одразу відчувають і пересічні громадяни, і громади, і національна економіка. Вплив на громадян простежується у найпростіших речах: від того, чи є в домівках світло і вода, чи можуть діти ходити до школи, а хворі – потрапити до лікарні, залежить добробут і безпека населення. Війна наочно показала ціну втрати інфраструктури. Наприклад, місто Миколаїв влітку 2022 року залишилося без централізованого водопостачання через підрив окупантами водогону – сотні тисяч людей місяцями виживали на привозній воді. Лише наприкінці 2023-го було розпочато будівництво нової очисної станції для миколаївського водогону, яке планують завершити до кінця року . Це відновить подачу питної води у домівки, поверне людям базовий комфорт і гігієну. Подібні історії – по всій країні. У прифронтових регіонах відбудова пошкоджених електромереж повертає світло й тепло тисячам родин, а ремонт розбитих мостів відновлює транспортне сполучення, без якого села були відрізані від світу. Коли в жовтні 2023 року енергетики під обстрілами оперативно відновили пошкоджені лінії і вивели знову на мережу всі працюючі блоки АЕС, українці пройшли зимовий сезон без блекаутів – це прямий позитивний вплив інфраструктурної стійкості на повсякденне життя.

Дуже відчутний ефект інфраструктури на громади. Громада – це не лише люди, а й спільний простір, який їх об’єднує: школа, дорога, будинок культури, лікарня, водогін. Коли ці об’єкти руйнуються, громада втрачає життєздатність – люди виїжджають, бізнеси закриваються, бюджет пустіє. Відновлення інфраструктури буквально оживляє місцевість. Прикладом є нещодавній випадок у Миколаєві: там заново відбудували школу, зруйновану ракетним обстрілом . Це дало змогу сотням дітей повернутися до очного навчання в рідному районі, а вчителям – до роботи; батьки відчули, що місто дбає про майбутнє, навіть під час війни. Кожна відновлена школа чи лікарня – це осередок стабільності, довіри людей до того, що життя налагоджується. Окрім того, інфраструктура є фактором згуртованості громади. Спільна праця над її відбудовою (суботники, волонтерська допомога у розбиранні завалів, громадські слухання щодо планів реконструкції) сама по собі зміцнює горизонтальні зв’язки між мешканцями. Відбудовані культурні центри, спортивні майданчики, парки – все це створює простір для спілкування і розвитку, що особливо важливо для психологічної реабілітації людей після пережитого. Варто згадати і про медичну сферу: за даними МОЗ, станом на листопад 2025 року підтверджено пошкодження або знищення 2 530 об’єктів у складі 815 медичних закладів країни . Це лікарні, поліклініки, фельдшерські пункти, від яких залежать життя. Відновлення цих закладів дозволить громадам отримати доступ до базових медичних послуг на місці, не виїжджаючи за сотні кілометрів. Таким чином, розвиток інфраструктури – це інвестиція в соціальний капітал та людський потенціал кожної громади.

Покращення інфраструктури напряму позначається і на економіці та бюджеті країни. Тут є як негайний, так і довгостроковий ефект. У короткостроковій перспективі реалізація численних проєктів означає створення робочих місць у будівельній галузі, суміжних виробництвах (цемент, метал, обладнання), сфері логістики. Тисячі українців отримують роботу та зарплати, з яких сплачують податки – це наповнює як місцеві, так і державний бюджет. За оцінками експертів, інвестиції у великі інфраструктурні проєкти мають високий мультиплікатор: 1 гривня, вкладена в будівництво дороги чи моста, генерує кілька гривень приросту ВВП через пожвавлення ділової активності. У довгостроковій перспективі модернізація інфраструктури підвищує конкурентоспроможність економіки. Сучасні дороги і залізниця скорочують час і вартість перевезень, дозволяють бізнесу швидше доставляти товари до ринків. Якісний зв’язок (інтернет, мобільна мережа) в найвіддаленіших селах відкриває можливості для розвитку дистанційної роботи, освіти, телемедицини, що зрівнює шанси міста і села. Окремо слід відзначити транспортні коридори для експорту. Після блокади українських портів на Чорному морі країна вимушено переорієнтувалася на західні сухопутні кордони. І хоча пропускна здатність залізниці та автотранзиту до ЄС була обмеженою, завдяки екстреним домовленостям про «шляхи солідарності» Україні вдалося зберегти експорт. Від травня 2022 року до кінця 2023 року через ці альтернативні маршрути було перевезено майже 89 млн тонн зерна та іншої агропродукції  – величезний обсяг, що підтримав аграрний сектор і валютні надходження в бюджет. Цей приклад показує: там, де є інфраструктура (залізничні колії, доступні прикордонні переходи, перевалочні бази), там економіка знайде шляхи працювати навіть у кризу. Навпаки, бездоріжжя чи зруйновані мости автоматично гальмують розвиток бізнесу, відлякують інвесторів. Тому розвиток інфраструктури – це стратегічна передумова економічного зростання. За оцінками уряду, реалізація пріоритетних проектів у транспорті, енергетиці, житловому будівництві та інших сферах вже у 2025 році потребувала близько $17 млрд, з яких вдалося профінансувати близько $7,4 млрд за рахунок бюджету і донорів . Проте кожна відремонтована дорога чи відкрита школа поступово повертають економіку на довоєнну траєкторію. Для економіки і бюджету країни модернізація інфраструктури означає також зниження майбутніх витрат: енергоефективні будинки економлять бюджетні кошти на опаленні, міцніші мости потребують менше ремонту в майбутньому, цифровізація управління проєктами зменшує ризики нецільового використання коштів. Отже, вплив інфраструктурних проектів є мультиплікативним: громадяни отримують кращі послуги, громади – умови для розвитку, держава – зростання економіки і доходів бюджету.

Парламентський вимір

Верховна Рада України як вищий законодавчий орган відіграє ключову роль у формуванні та реалізації політики розвитку інфраструктури в регіонах. Передусім, саме парламент затверджує державний бюджет і контролює його виконання. Прийнятий Верховною Радою Закон «Про Державний бюджет України на 2026 рік» визначив пріоритетність видатків на відбудову та регіональний розвиток . Парламентарі підтримали збільшення фінансування фондів відновлення, освітніх і медичних субвенцій, програм житлової допомоги – фактично закріпили на законодавчому рівні ті пріоритети, про які йшлося вище. Розподіл коштів бюджету 2026 відображає консенсус народних депутатів щодо необхідності інвестувати в критичну інфраструктуру навіть у складний воєнний час.

Окрім бюджетних рішень, Верховна Рада займається удосконаленням правової бази, щоб прискорити реалізацію інфраструктурних проєктів і наблизити правила гри до європейських. Законодавчі ініціативи охоплюють широкий спектр напрямів. Зокрема, наприкінці 2025 – на початку 2026 року парламент ухвалив рамковий Закон «Про основні засади житлової політики», що має на меті комплексно реформувати застарілу систему забезпечення громадян житлом . Цей закон розроблявся у співпраці з міжнародними експертами і впроваджує найкращі європейські практики – від підтримки соціального орендного житла до прозорих механізмів державної допомоги тим, хто втратив житло через війну. Фактично, він замінює норми ще радянського Житлового кодексу 1983 року сучасною політикою, орієнтованою на потреби людей та відновлення справедливості . Також Верховна Рада приділяє увагу реформі містобудування: було внесено зміни до законодавства, які впроваджують електронну систему моніторингу будівництва та контролю за видачею дозволів. Це робиться, щоб унеможливити корупційні зловживання при забудові і забезпечити сейсмічну та архітектурну безпеку нових об’єктів. Депутати підтримали низку рішень щодо спрощення процедур залучення інвесторів до відбудови – удосконалюється закон про державно-приватне партнерство, вводяться стимулюючі норми для бізнесу, який інвестує у відновлення виробництв у постраждалих регіонах (наприклад, податкові пільги чи державні гарантії на кредити). Важливим напрямом є і євроінтеграційні реформи у сфері транспорту та інфраструктури: Верховна Рада вже ухвалила закони про приєднання України до спільного транзитного простору ЄС, про взаємне визнання сертифікацій будматеріалів, гармонізацію стандартів безпеки на залізниці та автошляхах з європейськими директивами. Усе це наближає українську інфраструктуру до європейських норм і полегшує подальше включення в єдиний ринок.

Крім нормотворчості, парламент здійснює важливу контрольну функцію. Щоб масштабні кошти на відбудову використовувалися ефективно і за призначенням, у Верховній Раді працюють профільні комітети (наприклад, з питань транспорту та інфраструктури, з питань бюджету), які регулярно заслуховують звіти урядовців щодо прогресу проектів. Створено й Тимчасову спеціальну комісію ВРУ з питань контролю за використанням міжнародної допомоги – вона відстежує, щоб жодна гривня чи євро, надані на відбудову, не були розтрачени або присвоєні нечистими на руку ділками. Такий парламентський нагляд відповідає найкращим стандартам європейського парламентаризму: прозорість, підзвітність виконавчої влади та нульова толерантність до корупції є принциповими умовами, за яких інфраструктурні проєкти здобувають підтримку суспільства і донорів. Народні депутати проводять й польову роботу – виїжджають у регіони, моніторять хід відбудови на місцях, спілкуються з місцевою владою та мешканцями про їхні потреби. Така взаємодія дозволяє вчасно вносити корективи до державних програм: скажімо, якщо громади сигналізують про критичну потребу у шкільних автобусах чи генераторах, парламент може оперативно переглянути бюджетні призначення або ініціювати спеціальну субвенцію. Відтак роль Верховної Ради полягає і в тому, щоб стати містком між державними рішеннями та інтересами громад на місцях – забезпечити, що голос регіонів буде почуто при прийнятті національних рішень.

Європейський контекст

Українська післявоєнна відбудова розгортається в тісній координації з європейськими партнерами і за їх активної підтримки. Для країн ЄС зміцнення інфраструктури України – це інвестиція у спільну безпеку і процвітання Європи. Нинішня війна показала, наскільки важливою є інтеграція України: міцні транспортні коридори, енергетична взаємопов’язаність, цифрова інфраструктура – усе це робить європейський континент стійкішим перед викликами. Не випадково на міжнародних конференціях з питань відновлення України європейські лідери неодноразово наголошували: допомога Україні – це не благодійність, а взаємна вигода. Європейський Союз вже виділяє значні ресурси на підтримку українського бюджету та першочергове відновлення. Протягом 2023–2024 років ЄС надав Україні пакети макрофінансової допомоги на десятки мільярдів євро, частина яких спрямована саме на відбудову зруйнованої інфраструктури та підтримку постраждалих громад. У червні 2025 року на Міжнародній конференції з відновлення України в Римі президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн оголосила про запуск нового Європейського фонду глобальної підтримки та реконструкції України . Початковий внесок до нього склав €2,3 млрд грантових коштів, і очікується подальше наповнення фондусу за рахунок внесків держав-членів та міжнародних інституцій . Цей фонд має стати гнучким інструментом швидкого фінансування проектів відбудови – від ремонту житла до відновлення критичних мереж – у тісній взаємодії з українською владою. Паралельно Єврокомісія запропонувала нову багаторічну фінансову допомогу Україні (так званий «Ukraine Facility») на 2024–2027 роки обсягом €50 млрд, значна частина якої призначена для інвестицій у відновлення економіки та інфраструктури України на шляху до членства в ЄС. Це безпрецедентний крок, що свідчить: ЄС планує довгострокову підтримку, розглядаючи українську відбудову як частину свого порядку денного.

Окрім суто фінансової допомоги, європейські партнери діляться технологіями, експертизою і беруть шефство над окремими напрямками відновлення. Наприклад, Франція очолила проєкти з відбудови критичних об’єктів енергетики (постачає Україні трансформатори, обладнання для ремонту електромереж), Данія взяла на себе координацію відновлення міста Миколаєва (включно з модернізацією систем водопостачання), Естонія допомагає відбудовувати Житомирську область, а Італія – Одеську. Такий розподіл зусиль дозволяє максимально ефективно використати сильні сторони кожної країни. Британія (хоча вже не в ЄС) фінансує проекти з відновлення мостів, надає інженерну техніку; Польща і Литва активно беруть участь у відбудові шкіл і лікарень на деокупованих територіях. Важливо, що партнерські проекти часто забезпечують трансфер сучасних технологій і стандартів. Скажімо, при відбудові мостів використовуються найновіші європейські розробки у сфері інженерії (з врахуванням стійкості до підривів), а при реконструкції житлових кварталів – принципи енергоощадної забудови, «розумного міста» тощо.

Європейський контекст відбудови проявляється і на політичному рівні. Питання допомоги Україні стало об’єднавчим для ЄС. Європейські уряди та суспільство розуміють, що успіх відновлення України буде спільною перемогою Європи. Як влучно зазначив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, відбудова України – це не лише про відбудову зруйнованих стін, а й про модернізацію та повернення до нормального життя; цей процес паралельний європейській інтеграції і важливий для всього континенту . Перемога України і її відновлення означатимуть перемогу спільних європейських цінностей та більш безпечний ЄС . Польща вже сьогодні відіграє особливу роль як тил і логістичний хаб: вона інвестувала в розширення доріг, залізничних сполучень, пунктів пропуску, через які проходить ~90% усього обсягу міжнародної допомоги в Україну  . Ці ж транспортні коридори завтра слугуватимуть і для доставки матеріалів на відбудову. Ба більше, вони стануть магістралями для торгівлі між Україною та ЄС у мирний час, що вигідно обом сторонам.

Варто зазначити, що європейська підтримка має комплексний характер: окрім фінансів, це експертний супровід реформ. ЄС допомагає Україні розбудувати інституції, необхідні для ефективного управління відновленням – від створення системи прозорого держзамовлення до підготовки кадрів для місцевого самоврядування. Задіяно інструменти Twinning, коли фахівці з країн ЄС консультують українські міністерства та громади. Європейський інвестиційний банк і ЄБРР надають не лише кредити, а й технічну допомогу в плануванні проєктів, проведенні тендерів за європейськими стандартами. Все це підвищує спроможність України ефективно освоювати ресурси відбудови. Для ЄС, у свою чергу, важливо, щоб кошти платників податків приносили реальний результат – відновлені дороги, збудовані домівки, запущені підприємства. Тому є спільне розуміння: відбудова має бути адресною, збалансованою і стратегічно спрямованою моделлю розвитку, яка дозволить Україні не просто повернути довоєнний стан, а вийти на новий рівень. Як підкреслюють європейські партнери, відбудова України закладає основу її майбутнього членства в ЄС . Саме тому європейські інституції тісно пов’язують допомогу з реформами: інфраструктура і антикорупція, дороги і верховенство права мають іти в парі. Такий комплексний підхід відповідає принципам європейського парламентаризму і довгостроковим інтересам як України, так і Євросоюзу.

Розбудова регіональної інфраструктури – це вклад у майбутнє, від якого залежатиме успіх повоєнної України. На початок 2026 року закладено добрий фундамент: визначено пріоритетні проєкти, забезпечено початкове фінансування, налагоджено взаємодію з міжнародними партнерами. Вже зараз видно перші результати – відновлюються школи, лікарні, будуються житлові квартали для переселенців, модернізується транспортне сполучення. Однак попереду – колосальний обсяг роботи. Необхідно реалізувати сотні проєктів різного масштабу в усіх куточках країни, подолати бюрократичні та технічні перешкоди, забезпечити безпеку будівництва в умовах триваючих загроз. Від успішного розвитку інфраструктури в регіонах виграють усі: громадяни отримають якісні послуги і нові можливості, громади стануть сильнішими та заможнішими, держава зміцнить свою економіку і наблизиться до членства в Європейському Союзі. Це довгострокова стратегія, результати якої вимірюватимуться десятиліттями, але діяти потрібно вже сьогодні.

Для мене, як народного депутата, що представляє інтереси виборців, питання відбудови і розвитку регіонів є одним із найважливіших. Я твердо переконаний, що міжнародна допомога Україні має поєднуватися з нашою власною відповідальністю і прозорим використанням кожної копійки . Моя особиста позиція – нульова толерантність до популізму та корупції в цьому процесі. Громадяни жертвують надто багато, аби ми могли дозволити марнувати ресурси чи зловживати довірою партнерів. Як парламентар, я відчуваю своїм обов’язком всіляко сприяти тому, щоб прийняті закони і рішення приносили реальну користь громадам: буду домагатися ефективного контролю, підтримувати євроінтеграційні реформи, спілкуватися з місцевою владою і мешканцями, щоб їхні потреби були враховані на державному рівні. Верховна Рада вже довела, що може діяти консолідовано в інтересах країни – і надалі парламент залишатиметься майданчиком, де формується загальнонаціональна стратегія відбудови.

Розвиток інфраструктури в регіонах – це наш спільний проект, який вимагатиме єдності та наполегливості від усіх гілок влади і суспільства. Вірю, що об’єднавши зусилля держави, громад та міжнародних партнерів, ми зможемо відновити Україну сильнішою та сучаснішою, ніж вона була до війни. Крок за кроком – від новозбудованої дороги до модернізованої електромережі – ми наближаємо той день, коли Україна стане повноправним членом європейської родини, з розвиненими регіонами та гідними умовами життя для кожного громадянина. Це і є наша велика спільна мета, і ми несемо відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями за її досягнення.