Війна принесла Україні не лише людські та матеріальні втрати, а й безпрецедентну кількість військових відходів – зруйнованої техніки, будівельного уламтя, гільз, нерозірваних боєприпасів та іншого «військового сміття».

Це не просто питання прибирання територій, а проблема екологічної безпеки, яка матиме наслідки на десятиліття вперед . Як народна депутатка, я усвідомлюю свою відповідальність: парламент має очолити зусилля для вирішення цієї проблеми – через законодавче врегулювання, контроль за виконанням рішень та мобілізацію ресурсів держави і суспільства. Наша мета – перетворити повоєнне прибирання на частину Green Recovery Україна, тобто «зеленого відновлення», інтегрувати найкращі європейські практики і забезпечити сталий розвиток навіть у розпал війни.

Російська агресія призвела до утворення мільярдів тонн відходів руйнувань – за оцінками експертів, понад 1,5 мільярда тонн лише будівельного уламтя . Це найбільший обсяг воєнного сміття у Європі з часів Другої світової війни . Найбільш постраждали прифронтові і деокуповані області. Наприклад, на Донеччині через активні бої постійно додаються нові завали: станом на середину 2024 року там накопичено понад 73 тисячі тонн відходів руйнувань , і поки що ці гори тільки ростуть. На Херсонщині та в інших звільнених регіонах ситуація подібна – тисячі знищених об’єктів, засмічені поля і узбіччя технікою та боєприпасами. У Київській області, що однією з перших відчула на собі бойові дії, за два роки після вторгнення теж довелося розібрати близько 200 тисяч тонн завалів , залишених ворогом на місці розбитих містечок і сіл.

Показово, що навіть офіційна статистика фіксує величезні обсяги такого сміття. За даними Міністерства захисту довкілля, станом на кінець 2024 року в Україні було обліковано майже 600 тисяч тонн відходів від руйнувань . Реальна кількість, ймовірно, ще більша, адже не всюди є можливість повноцінно порахувати та зібрати ці відходи. Багато територій залишаються небезпечними через міни та вибухонебезпечні залишки війни. Наземні міни та нерозірвані снаряди становлять смертельний ризик і для людей, і для довкілля – їхній вплив відчуватиметься десятиліттями .

Особливо тривожна ситуація там, де досі господарює окупант. На тимчасово захоплених територіях ворог не переймається ані утилізацією, ані екологією. За повідомленнями, на окупованій частині Донеччини майже 4 мільйони тонн сміття та відходів лежать просто неба, без жодного контролю або переробки . Така відсутність управління відходами загрожує регіону екологічною катастрофою: токсичні речовини просочуються в ґрунти й води, хвороботворні організми розмножуються на стихійних звалищах. Цей контраст лише підкреслює, наскільки важливо Україні самій дбати про належне поводження з військовими відходами на звільнених територіях – і наскільки це питання є частиною нашої національної безпеки.

 

Саме тому проблема військових відходів має розглядатися не лише як питання прибирання чи утилізації, а як складова ширшої роботи з оцінки шкоди довкіллю, завданої війною. Участь у складі Дирекції Координаційного центру з оцінки шкоди довкіллю, створеного в межах проєкту ПРООН за підтримки Уряду Швеції, дозволяє бачити цю проблему системно: від фіксації фактів забруднення до підготовки доказів, методик оцінки збитків і рішень для безпечного відновлення територій. Для громад це означає, що кожен уламок техніки, кожна вирва, кожна забруднена ділянка має бути не просто прибрана, а правильно обстежена, задокументована і включена в логіку майбутнього відшкодування шкоди.

Попри всі труднощі війни, в Україні вже діють численні ініціативи, спрямовані на утилізацію та переробку військового сміття. В першу чергу варто відзначити зусилля місцевої влади та громад. Наприклад, Київщина стала полігоном для впровадження сучасних підходів: у місті Бородянка за підтримки Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA) запущено першу в Україні повноцінну лінію переробки будівельних відходів за новітніми стандартами . Спеціально створене комунальне підприємство з допомогою японської техніки сортує, подрібнює та рециклює уламки зруйнованих будівель. Вже «на старті» проекту в області було розібрано 33 тимчасових звалища будівельного сміття, підготовлено до 15–20 тисяч тонн вторсировини для повторного використання протягом 2024 року, а на 2025 рік було заплановано переробити понад 50 тисяч тонн  . Цей пілотний проект оснащений всім необхідним – від аналізаторів азбесту до систем пилопридушення – і демонструє, що навіть під час війни можна налагодити безпечний цикл поводження з відходами руйнації. Отриманий щебінь та бій цегли вже використовують для ремонту доріг та фундаментів , а надалі розглядається переробка на нові будматеріали після затвердження державних стандартів.

Херсонщина, значна частина якої перебувала під окупацією, теж бере ініціативу. У 2025 році Херсонська область першою в країні затвердила власний регіональний план управління відходами до 2034 року, розроблений за новим законом та європейськими підходами  . В цьому плані враховано всі типи сміття, зокрема і відходи руйнувань, а його реалізація допоможе створити сучасну інфраструктуру для сортування і утилізації. Місцева влада вже співпрацює з бізнесом: один з агрохолдингів оголосив про проект будівництва заводу з переробки будівельного уламтя та військових відходів на Херсонщині. Такий завод зможе сортувати, обробляти і утилізувати наслідки бойових дій, перетворюючи їх на вторинні ресурси для відбудови – щебінь, металобрухт, вторинну деревину тощо. Для південного регіону, де екологія особливо вразлива (степи, лимани), це надважливий крок, що поєднує екологічні наслідки війни з економічними можливостями.

Не менш вражаючим є приклад волонтерських та громадських ініціатив. У прифронтових громадах люди самоорганізуються, щоб очистити свої міста і села. Так, команда Zero Waste Kharkiv разом із місцевими жителями села Руська Лозова на Харківщині демонтувала руїни знищеного сільського клубу і зуміла повторно використати більшість матеріалів  . Всього за місяць добровольці середнього віку розібрали завали вручну, відібрали 13 тисяч цеглин (їх безкоштовно віддали родинам для ремонту домівок), щебінь використали для засипки ям і воронок, деревину спрямували на опалення та будівництво, а металолом здали на переробку . До кінця 2024-го на місці колишніх руїн вже постала нова будівля сільради – фактично зібрана з матеріалів, що ще донедавна вважалися відходами. Цей випадок показує, що навіть невеличка громада може своїми силами зробити внесок у утилізацію військового сміття. Волонтери та активісти по всій країні беруть участь у подібних проєктах: хтось збирає гільзи і уламки, хтось допомагає сортувати та вивозити будівельне сміття. Так формується дієвий громадський контроль за станом довкілля – суспільство не стоїть осторонь, а долучається до очищення своєї землі від наслідків війни.

Український уряд і армія також системно підійшли до питання військових відходів. За дорученням Кабінету Міністрів з червня 2023 року Міністерство оборони організувало збір, транспортування та облік брухту, що залишається після боїв . Станом на кінець 2023-го на близько 80 спеціальних майданчиках по країні зосереджено вже понад 12 тисяч тоннметалобрухту, зібраного з підбитої техніки . Цей «військовий металолом» – цінний ресурс: лише продаж брухту, за оцінками профільної асоціації, може принести до бюджету близько 7 млрд грн (близько $200 млн) і створити 2000–2500 нових робочих місць . Утім, для цього потрібне врегулювання експорту та переробки такого брухту. Зараз українське законодавство забороняє його необроблений вивіз за кордон, тож Міністерство оборони працює над тим, щоб або залучити інвесторів для переробки всередині країни, або отримати дозвіл на експорт надлишків  . Слід зауважити, що значна частина бронетехніки виготовлена зі спеціальних сплавів, які потребують особливих технологій переробки – приблизно третину «броньованого»брухту з російських танків Україна поки що не може переробити самотужки через вміст легуючих металів . Тому тут вкрай доречна міжнародна співпраця – спільно з партнерами налагодити необхідні технологічні цикли. Позитивний приклад уже є: фахівці Міноборони спільно з колегами з ЄС та США розробили план, як безпечно утилізувати і переробити боєприпаси, що не вибухнули, та інші небезпечні залишки війни – аби вони не отруювали землю і воду.

Масштабне скупчення військових відходів несе суттєві ризики для довкілля. Залишки пального, мастил, вибухових речовин просочуються у ґрунти й ґрунтові води, отруюючи їх . Фрагменти боєприпасів містять важкі метали (свинець, мідь тощо) і токсичні сполуки, які можуть потрапити в річки й озера, а зрештою – у питну воду та харчові ланцюги. У районах інтенсивних боїв формуються справжні «токсичні ландшафти»: на полях лежать уламки снарядів і мін, вигоріла військова техніка, контамінований ґрунт. За даними екологічних моніторингових груп, середовище забруднюють токсичні залишки війни, до яких відносять залишки вибухівки, розлите пальне, уламки пластику й гуми, а також забруднений металобрухт . Усі вони поступово виділяють шкідливі речовини в екосистеми. Уже зараз фіксуються випадки загибелі дикої фауни через ці фактори, зокрема масова загибель риби від хімікатів після вибухів на складах чи затоплення шахт на Донбасі. На додаток, пожежі від обстрілів спустошують ліси й поля, вивільняючи в повітря продукти горіння пластику, гуми, будівельних матеріалів – а це токсичний дим, що шкодить здоров’ю людей і тварин.

У таких випадках особливо важливими стають не припущення, а точні вимірювання: відбір проб ґрунту й води, аналіз залишків вибухових речовин, важких металів, нафтопродуктів, азбестовмісних матеріалів та інших небезпечних компонентів воєнних відходів. У межах проєкту ПРООН уже посилюються технічні можливості Держекоінспекції — через підтримку лабораторій, міні-мобільних лабораторій, обладнання для виявлення азбесту, дистанційного моніторингу та навчання фахівців. Це критично важливо, бо військове сміття часто виглядає як звичайний уламок, але насправді може бути джерелом довготривалого забруднення ґрунтів, води й повітря. 

Щоб подолати ці наслідки, Україна разом з іноземними партнерами впроваджує новітні технології очищення та переробки. Уже згадуваний досвід Київщини з японськими мобільними установками – лише один приклад. Програма розвитку ООН (ПРООН) розгорнула масштабні роботи з прибирання завалів: станом на кінець 2023 року спільно з громадами вдалося розчистити майже 800 тисяч тонн уламків по країні, з яких 15 тисяч вже перероблено на гравій для ремонтних робіт . Це лише початок, адже загальний обсяг руйнувань колосальний. До допомоги долучаються і приватні компанії з усього світу. Приміром, австралійська компанія встановила під Києвом мобільний завод, що зі щебеню, скла і пластику виготовляє будівельні блоки, які збираються наче конструктор – без цементу . Такі блоки можна швидко використовувати для зведення тимчасового житла чи тротуарів. Це креативний підхід до повторного використання відходів війни.

Японські фахівці, крім техніки, передають нам свій досвід: вони навчають українців працювати на новітніх скелеломних установках, оснащених штучним інтелектом для сортування уламків . Вперше у зруйнованих містечках України випробовується роботизована техніка з елементами AI, яка може самостійно розбирати завали. Це надзвичайно перспективно, адже роботи здатні працювати там, де людям небезпечно через міни чи погану стабільність будівель, і роблять це швидше та дешевше. В місті Дергачі на Харківщині завдяки японським мобільним комплексам уже перероблено понад 100 тисяч тонн будівельного сміття, отриманого після обстрілів . Сучасні німецькі сортувальні машини з інфрачервоними сенсорами здатні опрацьовувати до 300 тонн уламків на годину, відділяючи пластик, метал і небезпечні домішки з високою точністю . На виході – чистий будівельний матеріал, який можна одразу використовувати, скажімо, для відсипання доріг або як наповнювач у бетон.

Окремо стоїть проблема «екологічно небезпечних» компонентів воєнних відходів – наприклад, азбесту з радянських будівель. Його дрібний пил при руйнуванні дуже шкідливий для дихання. У співпраці з європейськими експертами в Україні розробляються протоколи безпечного демонтажу та утилізації азбестовмісних матеріалів, щоб захистити і працівників, і мешканців. У рамках міжнародного проекту LIFE D2R – Green Recovery Ukraine тривають навчання для комунальних служб і будівельників, як правильно поводитися з такими відходами  . Створюються «регенеративні хаби» – демонстраційні майданчики, де відпрацьовується кругова економіка: зі сміття отримують ресурс, даючи йому «друге життя». В Ірпені, Бородянці та Гостомелі вже запускаються пілотні проєкти, що показують: зібрані й відсортовані уламки можна перетворити на нові матеріали для відбудови, тим самим зменшуючи обсяг сміття і навантаження на звалища . Важливо, що до цих ініціатив залучено не лише інженерів, але й науковців, місцеву владу і парламентарів – так ми переймаємо найкращий чужий досвід і формуємо власні стандарти на майбутнє.

Український парламент відіграє ключову роль у тому, щоб питання військових відходів було вирішене на державному рівні. Саме Верховна Рада формує «євроінтеграційний пакет»екологічного законодавства – ухвалює нові закони, наближаючи наші норми до європейських, і контролює їх виконання . За останні роки, попри воєнний стан, ми суттєво оновили базу екологічних законів. Зокрема, прийнято рамковий Закон «Про управління відходами», який запроваджує сучасну ієрархію поводження з відходами (спочатку запобігання, потім повторне використання, переробка, і лише в кінці – захоронення) та вводить принцип «забруднювач платить»  . Цей закон гармонізований з вимогами ЄС і зобов’язує громади планувати управління відходами на регіональному рівні, як ми бачимо на прикладі Херсонщини. Також парламент ратифікував ключові міжнародні угоди та директиви ЄС у сфері поводження з небезпечними відходами, охорони вод та ґрунтів від забруднення. В межах імплементації Директиви ЄС про відходи вже створюється система розширеної відповідальності виробників (щоб імпортери й виробники товарів фінансували збір свого сміття), ведуться реєстри перевізників і утилізаторів відходів, посилено вимоги до полігонів  . Усе це – частина нашого руху до стандартів обігу відходів, прийнятих у країнах НАТО та ЄС.

 

У 2026 році цю законодавчу роботу доцільно посилювати напрацюваннями Координаційного центру: оновленням методик оцінки екологічної шкоди, удосконаленням процедур збору й збереження доказів, підготовкою пропозицій щодо відповідальності за завдання шкоди довкіллю, а також приведенням нормативів щодо вибухових речовин і продуктів їх реакцій у ґрунтах до найкращих міжнародних практик. Для теми військових відходів це має пряме значення, адже без чітких правил вимірювання, документування та оцінки токсичного впливу Україна не зможе повноцінно ані відновити території, ані обґрунтувати вимоги до агресора щодо компенсації завданої шкоди.  

Окрім законодавчої роботи, парламент здійснює і функцію нагляду. Ми уважно слідкуємо, щоб урядові програми з очищення територій фінансувалися належним чином, щоб кожна гривня міжнародної допомоги на екологічне відновлення використовувалася ефективно. Депутатські запити і слухання в профільних комітетах – наш інструмент контролю за виконавчою владою. Уже зараз Комітет Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування разом з Комітетом інтеграції України до ЄС провадять спільний моніторинг: як впроваджуються норми нових законів на місцях, чи створені обіцяні пункти збору небезпечних відходів, чи працюють сортувальні лінії у деокупованих громадах. Парламент також підтримує тісний контакт з екологічними громадськими організаціями, які фіксують екологічні наслідки війни та порушення (в тому числі й випадки, коли військові відходи утилізуються неналежно). Спираючись на дані таких моніторингів, ми можемо оперативно реагувати – наприклад, ініціювати перевірки, коригувати законодавство або звертатися до правоохоронних органів, якщо має місце недбальство чи зловживання.

Парламентський контроль необхідний і для того, щоб екологічна тематика не відходила на другий план під час післявоєнної відбудови. З досвіду інших країн відомо: коли країна відновлюється після конфлікту, є ризик, що економічне відновлення переважить екологічні пріоритети . Наша ж позиція чітка – «зелена» реконструкція має бути частиною загального плану, а не додатком. Тому вже зараз ми закладаємо екологічні вимоги до законів про відбудову. Верховна Рада підтримує курс уряду на Green Recovery: створено міжфракційне об’єднання депутатів за зелену відбудову, яке співпрацює з європейськими колегами, обмінюється досвідом і просуває необхідні рішення. Приміром, ми працюємо над змінами до будівельних норм, щоб дозволити використання рецикльованих матеріалів у новому будівництві без втрати якості та безпеки  . Після цього значна частина щебеню і бетону, отриманого з переробленого воєнного сміття, зможе офіційно йти на спорудження доріг, будинків, інфраструктури. Це замкне цикл «від руїн – до ресурсу», мінімізуючи відходи.

Важливо підкреслити: наша законотворчість у сфері довкілля – це не лише внутрішня потреба, а й виконання зобов’язань на шляху до членства в ЄС. Згідно з Угодою про асоціацію, Україна має імплементувати 26 директив ЄС і 3 регламенти з охорони довкілля  , включно з директивами про відходи, про якість води й повітря, про промислове забруднення. Уже досягнуто значного прогресу – попри війну, ми спромоглися оновити базові закони про відходи, про контроль промислових викидів, про відкритість екоданих . Це створює основу для того, щоб у майбутньому Україна виконала всі євроінтеграційні екологічні вимоги. Парламент тут виступає гарантом: ми стежимо, щоб уряд не збавляв темпу екологічних реформ навіть у складні часи.

Проблема військових відходів – не унікальна для України. Світ уже стикався з подібними викликами, і ми ретельно вивчаємо чужий досвід. Після воєн у колишній Югославії, на Близькому Сході, в Африці міжнародна спільнота не раз допомагала очистити території від мін, знешкодити залишки зброї, утилізувати зруйновану техніку. Україна, як держава-кандидат у члени ЄС і претендент на членство в НАТО, розраховує на підтримку партнерів і одночасно готова дотримуватися їхніх високих стандартів.

НАТО давно приділяє увагу екологічним аспектам безпеки. Ще в 1969 році в межах Альянсу була створена Комітет з питань викликів сучасному суспільству, яка опікувалася проблемами забруднення і утилізації відходів . З початку 2000-х діє спеціальний Trust Fund механізм, через який НАТО фінансувала знищення застарілих боєприпасів і мін у країнах-партнерах – зокрема, і в Україні  . Завдяки одному з таких трастових фондів наша держава свого часу безпечно утилізувала сотні тисяч мін та тонни токсичного ракетного палива. Сьогодні НАТО має Екологічну робочу групу, яка розробляє стандарти (STANAG) щодо охорони довкілля під час військових операцій  . Наприклад, є спільні вимоги до поводження з відходами на полі бою (як збирати сміття, як зберігати паливо, щоб не було витоків, як утилізувати небезпечні речовини). Україні ці стандарти дуже знадобляться вже зараз, адже наша армія фактично вчиться воювати екологічно відповідально – мінімізуючи шкоду природі, наскільки це можливо в бойових умовах. Інтегруючись у НАТО, ми переймаємо цю культуру: від солдата, який не залишає після себе пластикових відходів на позиції, до генерала, що враховує ризики для довкілля при плануванні операцій. Альянс також допомагає нам практично – скажімо, фахівці з країн НАТО беруть участь у розмінуванні та навчанні наших саперів найкращим методикам знешкодження вибухових пристроїв без шкоди довкіллю (наприклад, як утилізувати міни, не спалюючи вибухівку у відкритому ґрунті, а використовуючи контрольовані полігони).

Європейський Союз підтримує Україну на шляху «зеленого» відновлення. Європейські стандарти поводження з відходами – це те, до чого ми прагнемо. В ЄС діє Стратегія кругової економіки і Європейський зелений курс, що передбачають максимальну переробку відходів, скорочення захоронення, суворий контроль за небезпечними матеріалами. Ми вже отримуємо конкретну допомогу від європейських країн у сфері військових відходів. Наприклад, Німеччинапередала нам сучасні системи фільтрації води і ґрунту від нафтопродуктів – їх використовують на деокупованих територіях, де ґрунт наситився соляркою після підриву техніки. Франціяпрофінансувала поставку мобільних лабораторій для екомоніторингу – аби швидко визначати рівень забруднення в місцях екологічних інцидентів. Швеція та Швейцарія діляться досвідом рекультивації земель, забруднених важкими металами: українські фахівці вчаться у них, як очищувати ґрунт за допомогою спеціальних рослин-фітоакумуляторів або хімічних реагентів. У рамках європейських програм технічної допомоги (таких як Instrument for Pre-Accession та LIFE Programme) реалізуються проєкти з покращення системи управління відходами в Україні за євростандартами . Окремо ЄС допомагає місцевим громадам: в різних містах встановлено десятки сміттєвозів, контейнерів для роздільного збору, техніки для сортування сміття – все це підсилює нашу інфраструктуру, яка подекуди постраждала від обстрілів .

Ми також переймаємо кращий іноземний досвід утилізації військового майна. Наприклад, у країнах НАТО існують практики переробки списаної військової техніки: танки і БТР розбирають на метал, вибухові речовини із боєприпасів використовують повторно в промисловості, а рештки утилізують безпечним способом. В Україні вже діє подібна схема: трофейну техніку, яку можливо відремонтувати, ставлять на озброєння, а все інше (що годиться лише для брухту або музеїв) – передають на переробку  . Міністерство оборони співпрацює з державними підприємствами та приватними переробниками, щоб налагодити циркулярний обіг металу. Тут ми стикаємося з бюрократичними викликами – як згадувалося, потрібні зміни до правил, щоб дозволити експорт чи гнучкий продаж такого специфічного брухту. Парламент, зі свого боку, готовий вносити необхідні поправки, аби прибрати зайві бар’єри. Адже перетворити розбиті ворожі танки на матеріали для відбудови – це не лише про економіку, а й символічний акт міжнародної співпраці і нашої незламності.

Військові відходи – це виклик, з яким Україна вже зараз вчиться справлятися цивілізовано і відповідально. В умовах війни ми закладаємо фундамент для майбутнього: впроваджуємо стандарти НАТО щодо екобезпеки, імплементуємо норми ЄС у сфері відходів, гуртуємо зусилля держави, громади та міжнародних партнерів. Як народна депутатка, я переконана: тема екологічних наслідків війни має залишатися в центрі уваги парламенту. Ми і надалі ініціюватимемо рішення, що сприятимуть екологічній безпеці – від суворішого контролю за утилізацією боєприпасів до стимулювання бізнесу інвестувати в «зелені» технології переробки.

Це питання не лише довкілля, а й нашої європейської інтеграції. Чисте та безпечне середовище – один з критеріїв членства в ЄС, частина європейських цінностей. Вирішуючи проблему військового сміття, ми фактично виборюємо для України «чисте» майбутнє в прямому і переносному сенсі. Адже міжнародна співпраця у цій сфері наближає нас до повноправного членства в європейській родині, демонструє, що Україна здатна дотримуватися високих екостандартів навіть у найскладніших умовах.

Попереду багато роботи – від розмінування кожного поля до будівництва сучасних переробних заводів у кожному регіоні. Але вже тепер зрозуміло: громадський контроль і участь людей, парламентська політична воля та допомога союзників здатні перетворити гори руїн на фундамент «зеленої» відбудови. Наша ціль – зробити так, щоб з попелу цієї війни постала оновлена Україна: безпечна для життя, чиста для природи і готова стати рівноправним членом європейської спільноти. Утилізація військових відходів – невід’ємна частина цього шляху, і ми її пройдемо гідно, з думкою про майбутні покоління.

🇺🇦 Дякую за увагу. Разом – до зеленої відбудови і перемоги!