На четвертому році повномасштабної війни тема військовополонених та зниклих безвісти залишається однією з найболючіших для українського суспільства. За кожною цифрою — родина, яка живе в невизначеності, військовослужбовець, який перебуває в полоні, або цивільна особа, про долю якої немає підтвердженої інформації.
У лютому 2026 року, коли Україна водночас протистоїть новим загрозам на фронті та продовжує переговори про вступ до ЄС, питання захисту прав військовополонених і зниклих безвісти є не лише гуманітарним, а й безпековим та міжнародно-правовим викликом.
Я переконаний: системна політика держави у цій сфері — це частина нашої європейської інтеграції та відповідь на дезінформаційні атаки ворога.
Україна діє в межах Женевських конвенцій та міжнародного гуманітарного права. Це означає:
• фіксацію статусу військовополонених;
• інформування міжнародних організацій;
• забезпечення доступу міжнародних інституцій;
• ведення реєстрів зниклих безвісти;
• підтримку родин.
Однак реальність війни у 2026 році залишається складною. Доступ міжнародних структур до місць утримання українських військовополонених на тимчасово окупованих територіях обмежений. Інформація часто використовується як елемент інформаційного тиску.
Саме тому державна політика має будуватися на трьох принципах:
1. Юридична фіксація кожного випадку.
2. Міжнародна адвокація та залучення партнерів.
3. Системна підтримка родин.
Проблема зниклих безвісти в умовах війни стосується як військовослужбовців, так і цивільних осіб на окупованих територіях.
Для родин це означає:
• невизначений правовий статус;
• складнощі із соціальними виплатами;
• психологічну травму;
• ризики маніпуляцій з боку ворожої пропаганди.
У 2026 році важливо забезпечити:
• ефективне функціонування єдиного реєстру;
• координацію між правоохоронними органами, військовими структурами та гуманітарними службами;
• цифровізацію процедур;
• захист персональних даних;
• недопущення витоку інформації, що може зашкодити безпеці.
Це питання безпосередньо пов’язане з інформаційною безпекою та протидією дезінформації.
Як народний депутат України, я розглядаю захист прав військовополонених і зниклих безвісти як один із ключових напрямів парламентського контролю.
Роль Верховної Ради полягає у трьох площинах:
1️⃣ Законодавче забезпечення
Ми повинні вдосконалювати правові механізми:
• уточнення процедур встановлення статусу зниклих безвісти;
• забезпечення соціальних гарантій для родин;
• гармонізація норм із європейськими стандартами прав людини;
• адаптація законодавства до вимог переговорного процесу з ЄС.
Це частина ширшого євроінтеграційного пакета у сфері прав людини.
2️⃣ Бюджетні рішення
Під час формування бюджетних рішень 2026 року необхідно:
• забезпечити фінансування роботи реєстрів;
• підтримати програми психологічної допомоги;
• посилити міжнародну правову роботу;
• підтримати цифрові системи обліку та координації.
3️⃣ Контроль за виконанням
Парламентський контроль передбачає:
• перевірку ефективності роботи виконавчих органів;
• моніторинг взаємодії з міжнародними партнерами;
• запобігання корупційним ризикам;
• прозору комунікацію з громадянами.
Україна у 2026 році перебуває на новому етапі переговорів про вступ до ЄС. Питання захисту прав військовополонених і зниклих безвісти безпосередньо пов’язане з:
• верховенством права;
• гарантіями прав людини;
• функціонуванням судової системи;
• стандартами поводження з військовополоненими.
У країнах ЄС питання обліку зниклих безвісти під час конфліктів вирішуються через:
• незалежні механізми розслідування;
• участь міжнародних гуманітарних структур;
• цифрові реєстри з високим рівнем захисту даних;
• парламентський нагляд.
Також важливо враховувати стандарти НАТО щодо поводження з військовополоненими та документування порушень.
Для України це означає:
• підвищення інституційної спроможності;
• систематизацію доказів для міжнародних судів;
• підготовку до майбутніх процесів відповідальності.
Захист прав військовополонених і зниклих безвісти не можна розглядати ізольовано від загальної ситуації війни.
Пошкодження енергетичної інфраструктури, обстріли транспортних вузлів, руйнування громад у прифронтових регіонах ускладнюють:
• проведення розшукових заходів;
• ексгумаційні процеси;
• ідентифікацію осіб;
• координацію між регіонами.
Саме тому відновлення критичної інфраструктури та цифровізація державних процесів є частиною гуманітарної політики.
Ворог системно використовує тему військовополонених і зниклих безвісти як інструмент психологічного тиску.
У 2026 році особливо актуально:
• оперативно спростовувати фейки;
• не допускати маніпуляцій списками;
• забезпечити єдину державну комунікацію;
• захистити родини від інформаційного шантажу.
Свобода слова не може означати безконтрольне поширення неперевіреної інформації, яка шкодить безпеці держави.
Лютий 2026 року — це не лише річниця чотирьох років повномасштабного вторгнення. Це період, коли Україна доводить свою зрілість як європейська держава.
Захист прав військовополонених і зниклих безвісти — це:
• питання гідності;
• питання міжнародного права;
• питання парламентської відповідальності;
• питання нашої європейської інтеграції.
Я вважаю своїм обов’язком забезпечити, щоб кожне рішення Верховної Ради у цій сфері було системним, юридично виваженим і підзвітним суспільству.
Права людини під час війни — це не декларація. Це конкретні механізми, конкретні закони і конкретний контроль.
Саме так Україна зміцнює свою державність у 2026 році — через верховенство права навіть у найскладніші часи.
