25 березня 2026 року Комітет Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури розпочав розгляд одного з найбільш чутливих інфраструктурних питань — стану мостів, шляхопроводів та інших штучних споруд у місті Києві.

Сам формат засідання, яке відбулося у закритому режимі, засвідчив особливу вагу цієї теми для держави. Йдеться вже не лише про міське господарство чи технічне утримання об’єктів, а про стан критичної інфраструктури, безпеку громадян, надійність транспортного сполучення столиці та стійкість державного управління в умовах війни.

Порядок денний засідання був сформований таким чином, щоб охопити не тільки технічний стан мостів і шляхопроводів, а й фінансові, управлінські та правові аспекти проблеми. Зокрема, Комітет виніс на розгляд питання про стан мостів та шляхопроводів у Києві, фінансування їх будівництва, реконструкції, ремонту й утримання у 2022–2025 роках, висновки та рекомендації Рахункової палати і Державної аудиторської служби України, дотримання гарантійних зобов’язань підрядними організаціями, а також заходи, вжиті після обстежень мостових споруд спеціалізованими інституціями.

Окрему увагу привертає той факт, що частина розглядуваних об’єктів належить до критичної інфраструктури. Саме тому засідання відбулося у закритому форматі. Такий підхід видається виправданим в умовах воєнного стану, коли інформація про технічний стан окремих транспортних вузлів, їхню вразливість, пропускну спроможність або потребу в термінових втручаннях може мати значення не лише для міської мобільності, а й для безпеки столиці в ширшому сенсі.

До участі у засіданні були залучені представники Рахункової палати, Міністерства розвитку громад та територій України, Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної аудиторської служби України, Служби безпеки України, Збройних Сил України, Київської міської державної адміністрації, Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Казначейства у місті Києві, а також профільних комунальних і державних підприємств. Такий склад учасників свідчить про те, що питання мостової інфраструктури вийшло далеко за межі суто технічної дискусії. Воно поєднує фінансовий контроль, державний нагляд, безпекову оцінку, інженерну експертизу та політичну відповідальність.

За підсумками обговорення народні депутати порушили значну кількість гострих та об’єктивних питань, які потребували уточнення і додаткових даних. Саме тому під час засідання було прийнято рішення зробити перерву. Розгляд проблеми критичного стану київських мостів буде продовжено на наступному засіданні Комітету після отримання додаткової інформації. Це рішення виглядає логічним і виваженим: проблема такого масштабу не може бути зведена до формального заслуховування або політичної заяви. Вона потребує повного масиву технічних, фінансових та організаційних даних.

Коли міст стає більше, ніж спорудою

У звичайних умовах міст або шляхопровід сприймається громадянами як елемент повсякденного міського середовища. Проте в умовах війни та підвищених вимог до стійкості державної інфраструктури будь-який великий транспортний об’єкт стає елементом стратегічної системи. Через мости проходять логістичні маршрути, забезпечується доступ до критично важливих районів міста, підтримується мобільність громадян, екстрених служб, військових і комунальних структур. Саме тому питання їхнього стану вже давно виходить за межі дискусії про «ремонт дорожнього полотна».

Поява цього питання на рівні парламентського комітету означає, що ситуація потребує не просто управлінського реагування міста, а державної оцінки. Якщо стан штучних споруд викликає настільки серйозне занепокоєння, що до розгляду долучаються аудитори, правоохоронні органи, органи безпеки та військові, це свідчить про наявність системного ризику. Йдеться не лише про можливе зношення конструкцій, а й про ефективність витрачання коштів, якість проведених робіт, дотримання гарантійних строків та здатність держави своєчасно реагувати на інфраструктурні загрози.

Фінансування без результату ?

Одним із ключових блоків порядку денного стало фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання мостів і шляхопроводів у Києві за період 2022–2025 років. Саме цей аспект є особливо важливим для парламентського контролю. Якщо об’єкти інфраструктури продовжують викликати серйозне занепокоєння попри значні витрати, постає питання про ефективність використання бюджетних ресурсів.

У такій ситуації важливо оцінювати не тільки обсяги виділеного фінансування, а й реальні результати виконаних робіт. Парламентський підхід, близький до практик Європейського парламенту, полягає саме у тому, щоб поєднувати інституційний контроль із вимогою доказовості: які роботи були виконані, який їхній фактичний ефект, чи усунули вони загрози, чи не повторюються дефекти, чи відповідає технічний стан споруд заявленим витратам. Якщо між фінансуванням і фактичним результатом виникає розрив, суспільство має право очікувати чітких відповідей.

Аудит і гарантії підрядників як тест на зрілість системи

Не менш показовим є те, що у порядку денному окремо передбачено розгляд висновків та рекомендацій Рахункової палати і Державної аудиторської служби України, а також дотримання гарантійних зобов’язань підрядними організаціями. У сучасній європейській практиці саме ці два елементи — незалежний фінансовий аудит і реальна відповідальність виконавців робіт — є фундаментом довіри до інфраструктурної політики.

Якщо після реконструкції, ремонту чи будівництва інфраструктурні об’єкти знову потрапляють до переліку проблемних, це означає необхідність перевірити не лише технічні рішення, а й договірну архітектуру, механізми нагляду та якість прийняття робіт. Гарантійні зобов’язання мають бути не формальністю в контракті, а реальним інструментом захисту публічного інтересу. У цьому сенсі засідання Комітету може стати важливим етапом переосмислення самої моделі інфраструктурного управління.

Чому засідання не завершили одразу

Рішення зробити перерву у розгляді не свідчить про слабкість парламентського контролю. Навпаки, воно демонструє готовність працювати з питанням серйозно, а не декларативно. Значна кількість гострих і об’єктивних питань, озвучених народними депутатами, показує, що проблема має багаторівневий характер. Без повної картини причин, наслідків, джерел фінансування, відповідальних виконавців і фактичного стану об’єктів будь-які остаточні висновки були б передчасними.

У цьому і полягає цінність інституційного підходу: замість швидких політичних формулювань — вимога до системного аналізу, замість ситуативного реагування — пошук рішень, здатних змінити практику управління. Саме так працює зрілий парламентський контроль, орієнтований не на інформаційний ефект одного дня, а на формування довгострокових рішень.

Для мешканців Києва та всіх, хто користується транспортною інфраструктурою столиці, ця тема має цілком практичний вимір. Йдеться про безпеку щоденного пересування, надійність транспортних зв’язків, ризики аварійних ситуацій, можливі обмеження руху та перспективи нових бюджетних витрат. Якщо інфраструктура зношується швидше, ніж держава встигає її оновлювати, це означає зростання суспільної вразливості. Саме тому питання мостів не можна розглядати як суто внутрішню справу профільних служб.

Для громадян важливо не лише те, які саме технічні рішення будуть ухвалені далі, а й те, чи вдасться державі забезпечити прозорість, підзвітність і ефективність у цій сфері. Парламентський контроль має служити саме цьому — перетворювати складні технічні проблеми на предмет відповідальної державної політики.

Розгляд стану мостів і шляхопроводів Києва на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань транспорту та інфраструктури став важливим сигналом про необхідність системного перегляду підходів до управління стратегічними об’єктами. Закритий формат засідання, залучення широкого кола державних інституцій, увага до фінансування, аудиту та гарантій підрядників, а також рішення продовжити розгляд після отримання додаткових даних — усе це свідчить про масштаб проблеми.

Сьогодні вже очевидно: мова йде не просто про технічний стан окремих мостів. Йдеться про здатність держави забезпечити безпеку критичної інфраструктури, відповідальне управління публічними коштами та довіру суспільства до інституцій. Наступне засідання Комітету матиме не лише процедурне, а й стратегічне значення. Від його результатів значною мірою залежатиме, чи отримає країна не чергове констатування проблеми, а чіткий план дій для її вирішення.