Повномасштабна війна рф проти України зруйнувала не лише інфраструктуру та економіку, але й природну основу функціонування держави — той фундамент, без якого неможливі ні відновлення територій, ні довгострокове економічне зростання.
За наявними оцінками, понад 30% природоохоронних територій України — близько 900 об’єктів і 1,2 млн гектарів — вже зазнали впливу бойових дій. Це переводить питання довкілля з категорії екологічної політики у площину бюджетних рішень, міжнародної відповідальності та державного контролю.
У цій ситуації приєднання України до глобальної ініціативи BIOFIN означає значно більше, ніж участь у черговій міжнародній програмі. Йдеться про поступовий перехід до моделі, у якій відновлення природного капіталу інтегрується у фінансову систему держави, а екологічна політика перестає бути ізольованою сферою, що існує окремо від бюджету, економіки та стратегічного планування.
Саме тому ключове питання полягає не лише у масштабі ресурсів, які потенційно можуть бути залучені на відновлення біорізноманіття. Ключове питання — у здатності держави управляти цими ресурсами системно, прозоро і підконтрольно.
Саме тут важливою є практична робота Координаційного центру з оцінки шкоди довкіллю, створеного в межах проєкту ПРООН за підтримки Уряду Швеції, у складі Дирекції якого я беру участь. Якщо BIOFIN має допомогти державі вибудувати фінансову модель відновлення біорізноманіття, то Координаційний центр формує іншу, не менш важливу основу — доказову й методичну. Без достовірної оцінки шкоди, без розуміння масштабу втрат екосистем і без зрозумілих критеріїв відновлення будь-яка фінансова архітектура ризикує залишитися набором правильних, але відірваних від реальності документів.
Від екології до фінансової системи
Традиційно екологічна політика в Україні існувала окремо від бюджетного процесу. Це призводило до ситуації, коли навіть стратегічні документи, правильні за змістом, не мали достатнього фінансового забезпечення, а природоохоронні цілі залишалися залежними від залишкового принципу фінансування.
BIOFIN змінює цю логіку, формуючи рамку, у якій оцінка екологічних втрат трансформується у конкретні бюджетні рішення. Йдеться не просто про підрахунок шкоди, а про створення фінансової моделі, яка має показати, скільки коштує відновлення біорізноманіття, які джерела можуть бути залучені та які механізми контролю мають супроводжувати використання цих ресурсів.
План фінансування біорізноманіття у цьому контексті не може бути черговим формальним документом. Він має стати дорожньою картою для держави, міжнародних партнерів, місцевого самоврядування та природоохоронних установ, які працюватимуть із відновленням територій, пошкоджених або змінених внаслідок війни.
У практичному вимірі це означає перехід до інструментів, які вже застосовуються у європейській політиці: екологічно орієнтованого бюджетування, платежів за екосистемні послуги, розвитку зелених фінансових інструментів та стимулювання інвестицій у природний капітал. Таким чином, довкілля вперше починає розглядатися не як додаткова стаття витрат, а як складова фінансової архітектури держави.
У межах проєкту ПРООН уже напрацьовуються підходи, які безпосередньо важливі для фінансування біорізноманіття: методики оцінки збитків, аналіз втрат екосистемних послуг, оцінка вартості відновлення природних територій, а також пілотні кейси, зокрема щодо Національного природного парку «Кам’янська Січ». Такі напрацювання дозволяють перейти від загальної фрази «природа постраждала» до конкретних фінансових параметрів: яка шкода завдана, які відновлювальні заходи потрібні, скільки вони можуть коштувати і які результати мають бути перевірені після використання коштів.
Післявоєнне відновлення як економічний сектор
Масштаб руйнувань створює новий сектор економіки — відновлення природного середовища. Він охоплює рекультивацію земель, відновлення водних ресурсів, управління природно-заповідним фондом, відновлення лісів, підтримку територій Смарагдової мережі та створення нових механізмів адаптації екосистем до наслідків війни.
Цей сектор потребує значних ресурсів і водночас характеризується високою складністю оцінки результатів. На відміну від класичних інфраструктурних проєктів, де результат можна побачити у вигляді дороги, мосту або будівлі, природоохоронний результат часто має довгостроковий характер і залежить від природних процесів, кліматичних умов, якості моніторингу та професійності виконавців.
Саме ця особливість створює принципову проблему: чим складніше виміряти результат, тим складніше забезпечити контроль. Тому фінансування біорізноманіття не може будуватися лише на довірі до виконавців або на формальних звітах. Воно має спиратися на прозорі критерії, відкриті дані, незалежну оцінку та парламентський контроль.
Інституційна архітектура: баланс чи конфлікт
Реалізація BIOFIN передбачає взаємодію кількох інституцій — органів виконавчої влади, парламенту, міжнародних партнерів, фінансових установ, природоохоронних організацій та установ природно-заповідного фонду. Формально така модель створює збалансовану систему, однак на практиці вона може породжувати ризик розмиття відповідальності.
Без чіткої координації багаторівнева модель управління може призвести до ситуації, коли рішення ухвалюються фрагментарно, виконавці працюють у різних логіках, а контроль за результатами стає формальним. У сфері, де йдеться про значні фінансові ресурси і складні природоохоронні показники, така розмитість є особливо небезпечною.
Саме тому ключовим завданням є формування системи управління, яка забезпечує чітке розмежування повноважень, прозорість процедур, підзвітність усіх учасників процесу та можливість незалежної оцінки результатів.
Європейський вимір: стандарти, що визначають довіру
Європейський підхід до екологічної політики базується на інтеграції довкілля у фінансову систему через чіткий зв’язок між витратами, результатами та відповідальністю. Саме така логіка лежить в основі Європейського зеленого курсу, політики екологічної відповідальності, управління водними ресурсами та сучасного підходу до фінансування природоохоронних заходів.
Для України участь у BIOFIN означає поступове наближення до цих стандартів, але водночас підвищує вимоги до якості управління. Міжнародні партнери оцінюватимуть не лише факт запуску програми, а й те, наскільки Україна здатна забезпечити прозоре, ефективне і вимірюване використання ресурсів.
Саме довіра стане головною валютою післявоєнного відновлення. Її неможливо замінити красивими презентаціями або формальними звітами. Вона формується лише тоді, коли кожне рішення має логіку, кожен проєкт має вимірюваний результат, а кожна витрачена гривня або євро можуть бути пояснені суспільству.
Корупційні ризики: “зелене відновлення” як зона підвищеної небезпеки
Найбільш складним викликом у реалізації BIOFIN є не формування фінансових ресурсів, а управління ризиками, пов’язаними з їх використанням. Природоохоронні проєкти мають специфіку, яка ускладнює контроль: результати є відкладеними, показники — складними для перевірки, а оцінка ефективності часто залежить від експертних висновків.
Це створює середовище, у якому можливості для маніпуляцій значно вищі, ніж у традиційних секторах. У практичному вимірі це означає ризики завищення вартості природоохоронних заходів, реалізації проєктів із формальними результатами, використання складності екологічних показників для приховування неефективності та концентрації рішень у вузькому колі виконавців без належного контролю.
Особливість українського контексту полягає в поєднанні цих ризиків із масштабною міжнародною допомогою, яка потребує швидких рішень, але не завжди забезпечує оперативний контроль. Якщо держава не створить прозорої системи відбору проєктів, моніторингу результатів і фінансової підзвітності, “зелене відновлення” може стати не інструментом модернізації, а новою зоною фінансових зловживань.
Найбільший ризик для біорізноманіття — це відновлення, яке існує у звітах, але не відбувається в реальності.
Саме тому фінансування природоохоронних заходів має спиратися не лише на заявки виконавців, а й на незалежну верифікацію, екологічний моніторинг, відкриті дані та зрозумілу логіку доказів. У 2026 році в межах проєкту ПРООН передбачені напрями, які можуть прямо посилити таку систему контролю: оновлення методик оцінки екологічної шкоди, удосконалення процедур збору й збереження доказів, дослідження стану водних екосистем Сейму, Десни та Рось, а також підготовка рекомендацій щодо відновлення територій, пошкоджених війною. Для фінансової архітектури біорізноманіття це означає головне: гроші мають йти не туди, де найкраще написаний звіт, а туди, де є підтверджена шкода, обґрунтована потреба і вимірюваний результат.
Роль парламенту: інституція глибини і контролю
У цих умовах Верховна Рада України набуває принципово нової ролі — не лише законодавчого органу, а інституції, здатної забезпечити системне розуміння і контроль складних процесів відновлення. Саме парламент має можливість розглядати біорізноманіття не як вузьку галузеву тему, а як питання економіки, фінансів, європейської інтеграції та безпеки держави.
На відміну від виконавчої влади, яка часто працює в режимі короткострокових управлінських рішень, народні депутати мають політичний мандат і інституційну можливість аналізувати такі питання комплексно. Це особливо важливо тоді, коли йдеться про складні фінансові механізми, міжнародні зобов’язання та довгострокові наслідки для громад.
Саме народні депутати України, працюючи з аналітикою, законодавством, європейськими стандартами і запитами громадян, фактично залишаються ключовою інституцією, здатною забезпечити глибоке, професійне і системне розуміння фінансової архітектури відновлення довкілля. Це не питання політичної конкуренції. Це питання інституційної спроможності.
І саме від ефективності парламентського контролю залежить, чи стане BIOFIN інструментом реформ, чи перетвориться на формальну конструкцію без реального змісту.
Україна як тест для нової моделі
Впровадження BIOFIN у воєнних умовах робить Україну унікальним кейсом для міжнародної спільноти. Йдеться не лише про відновлення екосистем, а про перевірку здатності держави інтегрувати екологічні пріоритети у фінансову систему, не втративши при цьому контроль, прозорість і довіру.
Результат цього процесу визначатиме не лише стан довкілля. Він визначатиме рівень довіри до всієї системи післявоєнного відновлення України. Якщо модель буде успішною, вона може стати прикладом для інших країн, які стикаються з наслідками війни, руйнування екосистем або масштабних екологічних криз.
Якщо ж модель буде формальною, це створить ризик втрати не лише коштів, а й довіри — найважливішого ресурсу для України у післявоєнний період.
Відновлення біорізноманіття після війни є складним управлінським завданням, яке вимагає не лише фінансових ресурсів, але й здатності держави ними ефективно управляти. BIOFIN у цьому контексті виступає не просто інструментом фінансування, а механізмом трансформації державної політики, який визначатиме якість управління у післявоєнний період.
Україна вже довела, що здатна захищати свою територію. Тепер вона має довести, що здатна відновлювати її чесно, професійно і за правилами, які визнає Європа.
“Відновлення довкілля після війни — це не лише екологічне завдання, а тест на здатність держави управляти складними фінансовими системами.”
