NDU.KR.UA — Інфохаб: парламентська аналітика України

У травні 2026 року Європейська парламентська дослідницька служба опублікувала брифінг, присвячений британській оборонній промисловості та співпраці між ЄС і Великою Британією. На перший погляд, тема може здатися вузькою: промислові кластери, правила доступу до європейських фондів, партнерські механізми після Brexit. Насправді ж ідеться про значно більше — про те, чи здатна Європа вибудувати повноцінну оборонну силу в умовах затяжної війни Росії проти України, нестабільності американської політики та зростання конкуренції у світі.

Велика Британія більше не є членом Європейського Союзу. Але вона залишається ядерною державою, постійним членом Ради Безпеки ООН, одним із найпотужніших військових союзників України, ключовою країною НАТО та одним із небагатьох європейських центрів, здатних поєднувати високотехнологічну оборонну промисловість із реальним бойовим плануванням. Тому питання не в тому, чи потрібна Британія Європі. Питання в іншому: чи зможуть Лондон і Брюссель подолати політичну інерцію Brexit швидше, ніж Росія скористається роз’єднаністю Заходу.

Війна в Україні змінила саме поняття оборонної промисловості

Російська агресія проти України змусила європейські держави переглянути базове уявлення про безпеку. Упродовж десятиліть значна частина оборонного планування у Європі будувалася на припущенні, що великомасштабна високоінтенсивна війна на континенті є малоймовірною. Український фронт розбив цю ілюзію. Сучасна війна вимагає не лише техніки, а й здатності швидко відновлювати втрати, масштабувати випуск боєприпасів, модернізувати дрони, інтегрувати штучний інтелект і скорочувати цикл від ідеї до серійного виробництва.

Саме в цьому контексті британська оборонна промисловість отримує нове значення. Згідно з даними, наведеними у брифінгу EPRS, у 2024 році оборонний сектор Великої Британії сформував оборот у 36,4 млрд фунтів стерлінгів, забезпечував пряме працевлаштування понад 181 тисячі людей і експортував продукції на 13,7 млрд фунтів. За останнє десятиліття обсяги обороту сектора зросли на 64 %, а експорт — на 52 %. Це вже не просто галузь національної економіки. Це один із фундаментів британської безпекової політики.

Показовою є й таблиця, де зафіксовано місце провідних британських компаній у світовій оборонній ієрархії. BAE Systems посідає шосту позицію у світі за оборонними доходами, Rolls-Royce — двадцять п’яту, Babcock International — тридцять шосту. За цими назвами стоять не абстрактні корпорації, а спроможності у сферах авіації, кораблебудування, ядерного стримування, двигунобудування, радіоелектронної боротьби, ракетних систем і модернізації сухопутних платформ.

Британія переходить від «ефективного менеджменту» до воєнної готовності

У 2025 році британський уряд представив Strategic Defence Review — документ, який фактично оголосив кінець епохи, коли оборонна політика визначалася передусім логікою оптимізації витрат. Новий підхід формулюється через поняття warfighting readiness — готовність до ведення війни. Це дуже важлива зміна акценту. У центрі уваги тепер не лише збереження наявних сил, а їхня здатність діяти у тривалому, технологічно насиченому конфлікті високої інтенсивності.

Уряд Великої Британії заявив про намір підвищити оборонні витрати до 2,5 % ВВП із квітня 2027 року, а також про довгострокову амбіцію подальшого зростання. Паралельно НАТО у 2025 році погодило нову рамку оборонних і безпекових інвестицій до 2035 року. Це означає, що питання оборонних бюджетів більше не розглядається як тимчасова реакція на війну. Воно стає структурною характеристикою політики держав, які визнають: конфронтація з Росією і загроза ширшої нестабільності триватимуть роками.

Але гроші самі по собі не створюють армію нового типу. Саме тому британський Strategic Defence Review пов’язує бюджетне зростання з чотирма пріоритетами: технологічна інтеграція військ, відновлення запасів і виробництва боєприпасів, оновлення ядерного стримування та реформування системи закупівель.

Особливо показовою є концепція digital targeting web — цифрової мережі ураження, яку британці планують реалізувати як один із центральних елементів майбутньої армії. Її логіка, сформована під впливом досвіду війни в Україні, полягає в об’єднанні сенсорів, командирів та засобів ураження в єдиний швидкий контур прийняття рішень. Ціль, виявлена супутником, кораблем або радаром, повинна передаватися на той засіб ураження, який може діяти найефективніше: винищувач, безпілотник, далекобійна система або кіберінструмент.

Це дуже близько до уроків українського фронту. Війна показала, що перевагу отримує не завжди той, хто має більше одиниць техніки, а той, хто швидше бачить поле бою, швидше передає дані, швидше адаптується і швидше завдає точного удару. Саме тому Британія робить ставку на автономні системи, штучний інтелект, дрони, цифрові платформи й електромагнітний домен.

Боєприпаси, дрони, заводи: стратегія, яка вчиться на українському фронті

Один із найважливіших акцентів британської оборонної ревізії — повернення до масштабного виробництва боєприпасів. Уряд визначив інвестиції в мільярди фунтів для розвитку безперервної виробничої спроможності, нових заводів, енергетичних матеріалів та створення запасів, здатних витримувати тривалий конфлікт. Йдеться про відмову від логіки «виробити під конкретне замовлення» на користь моделі «постійно працюючої» оборонної бази.

Україна давно попереджала партнерів: війна на виснаження вимагає не лише рішень про передачу техніки, а й синхронізації виробничих циклів. Снаряди, ракети, дрони, системи радіоелектронної боротьби, ремонтні потужності — усе це має бути вбудовано в довгострокову стратегію. Те, що сьогодні британська політика прямо говорить про always on виробництво боєприпасів, є свідченням того, що досвід України став основою для модернізації військового мислення Заходу.

Водночас британська стратегія не обмежується класичними військовими витратами. Вона намагається перетворити оборону на двигун економічного зростання. У Defence Industrial Strategy 2025 передбачено інвестиції у регіональні оборонні кластери, нові технічні коледжі, підтримку малого і середнього бізнесу, розширення експортного фінансування та реформу закупівель. Такий підхід змінює політичну оптику: оборонні видатки більше не подаються як тягар для бюджету, а як вкладення у промислову стійкість держави.

ЄС і Велика Британія: стратегічна близькість після політичного розриву

Brexit розірвав інституційну рамку, але не скасував географію, загрози та глибоку промислову взаємозалежність. Європейські і британські оборонні компанії десятиліттями будували спільні виробничі екосистеми. Airbus, Leonardo, Thales, MBDA, Safran, BAE Systems, Rolls-Royce — ці назви не вкладаються у просту формулу «ЄС окремо, Британія окремо». Ланцюги виробництва, стандарти, компоненти, програми бойової авіації, ракетні системи та озброєння давно перетнули Ла-Манш.

Саме тому у травні 2025 року ЄС і Велика Британія підписали Security and Defence Partnership — нову рамку співпраці у сфері безпеки й оборони. Документ передбачає регулярний політичний діалог, консультації щодо Росії, України, Західних Балкан, гібридних загроз, координацію у кіберсфері, можливість участі Британії в окремих безпекових ініціативах ЄС, а також перспективу взаємодії у місіях цивільного і військового кризового реагування.

Це важливий зсув. Уперше після Brexit Лондон і Брюссель створили не ситуативний канал взаємодії, а політичну платформу, яка може перерости у більш системну оборонну архітектуру. Особливо цінним є те, що в документі Україна не винесена на периферію, а прямо названа одним із ключових напрямів спільної роботи.

SAFE: партнерство є, повної інтеграції ще немає

Однак нова оборонна близькість не означає автоматичного повернення Британії у всі фінансові й промислові інструменти ЄС. Найбільш показовий приклад — SAFE, інструмент Європейського Союзу обсягом до 150 млрд євро у формі позик для спільних оборонних закупівель. Він має допомогти державам ЄС швидко нарощувати оборонні інвестиції, координувати замовлення і зміцнювати європейську промислову базу.

Велика Британія має угоду про безпекове партнерство з ЄС і, відповідно, потенційно може бути залучена до спільних закупівель. Проте повноцінна участь британських компаній у таких механізмах залишається предметом складних переговорів. У брифінгу EPRS зазначено, що перемовини про ширший доступ Лондона до інструментів ЄС просувалися важко, а політичні суперечки щодо фінансових умов гальмували досягнення угоди.

Це і є головна суперечність нинішнього етапу. З погляду безпеки Європі потрібна Британія. З погляду права і політичної логіки членства ЄС прагне не розмити переваги для держав Союзу. В результаті виникає небезпечна пауза: стратегічна необхідність інтеграції очевидна, але інституційні механізми не встигають за темпом загроз.

Україна вже є спільним безпековим простором ЄС і Британії

Найпереконливішим доказом реальності нового європейсько-британського зближення є не дипломатичні декларації, а підтримка України. Велика Британія з початку повномасштабного вторгнення зобов’язалася надати Україні 10,8 млрд фунтів військової допомоги й підтримувати щорічне фінансування на рівні 3 млрд фунтів до 2030–2031 фінансового року. Окремо Лондон бере участь у механізмі G7, який використовує доходи від знерухомлених російських активів для підтримки України.

Європейський Союз і держави-члени, зі свого боку, мобілізували десятки мільярдів євро військової підтримки, продовжують фінансувати підготовку українських військових через EUMAM Ukraine і розробляють масштабні інструменти довгострокової фінансової допомоги. Брифінг EPRS фіксує, що британська операція INTERFLEX і місія EUMAM разом забезпечують підготовку десятків тисяч українських військовослужбовців, формуючи фактично спільний трансатлантичний простір навчання й бойової адаптації.

Для України це принципово. Підтримка Лондона та Брюсселя більше не виглядає як два паралельні потоки допомоги. Вона дедалі сильніше перетворюється на взаємопов’язану систему — із координацією навчання, закупівель, санкцій, оборонної промисловості та дискусіями про майбутні гарантії безпеки.

Чому Європарламент підтримує зближення Лондона і Брюсселя

Позиція Європейського парламенту у цій дискусії є доволі чіткою. У резолюціях 2025–2026 років Європарламент неодноразово наголошував на необхідності більш структурованої співпраці з Великою Британією у сфері безпеки, обміну розвідувальною інформацією, військової мобільності, кіберзахисту, кризового реагування та підтримки України. У центрі цієї логіки — розуміння, що без Британії європейська оборонна архітектура буде неповною, а без України — не матиме реального стратегічного змісту.

Важливо, що йдеться не про ностальгію за часами членства Британії в ЄС. Йдеться про тверезу оцінку реальності. Європа вже не може дозволити собі розкіш розділяти інституційні амбіції та безпекові потреби. Якщо континент прагне зменшити критичні залежності, нарощувати оборонне виробництво, зміцнювати східний фланг і підтримувати Україну до перемоги, він має працювати з усіма державами, які реально додають сили.

Що це означає для України

Для України зближення ЄС і Великої Британії має щонайменше чотири практичні наслідки.

По-перше, воно підвищує шанси на довгострокову, а не ситуативну підтримку. Коли Британія та ЄС координують підходи до санкцій, навчання, закупівель і оборонної промисловості, українська безпека менше залежить від коротких політичних циклів.

По-друге, це відкриває нові можливості для інтеграції української оборонної промисловості в європейські виробничі ланцюги. Дрони, системи РЕБ, програмні рішення, бойовий досвід українських конструкторів і військових уже змінюють оборонне мислення Заходу. Наступний крок — перетворити цей досвід на спільні виробничі програми.

По-третє, європейсько-британське зближення створює політичне підґрунтя для майбутніх гарантій безпеки України. Лондон відіграє провідну роль у координації коаліції держав, готових обговорювати безпекові механізми після припинення вогню. Брюссель, у свою чергу, має фінансові, регуляторні та інституційні інструменти. Разом вони можуть сформувати не декларацію, а реальну систему стримування.

По-четверте, це надсилає важливий сигнал Москві: Захід не розпадається на окремі оборонні острови, а поступово збирає спільну архітектуру сили. І якщо російська стратегія розраховує на втому, розбіжності й повільність демократій, то саме координація Лондона, Брюсселя і Києва може зруйнувати цей розрахунок.

Британська оборонна політика 2025–2026 років демонструє, що Європа поступово виходить із періоду стратегічної самозаспокоєності. Вона повертає у центр політики промислову спроможність, боєприпаси, технології, ядерне стримування, цифрову війну та довгострокові союзи. У цій картині Велика Британія є не зовнішнім партнером ЄС, а одним із його незамінних безпекових співтворців.

Для України це має принципове значення. Чим глибше Лондон і Брюссель координують оборонну політику, тим сильнішою стає спільна підтримка України. Чим швидше європейці і британці навчаться діяти як єдина стратегічна система, тим менше шансів у Росії перетворити затяжну війну на інструмент виснаження Заходу.

Справжнє питання полягає не в тому, чи повернеться Британія до європейської оборони. Вона вже повертається. Питання в тому, чи встигне Європа оформити це повернення у дієву архітектуру сили — до того, як історія вимагатиме від неї ще більшої ціни.