NDU.KR.UA — Інфохаб: парламентська аналітика України

Коли мова стає питанням державної спроможності

Упродовж багатьох років мовну політику в Україні часто намагалися звести до культурної дискусії, до питання особистої звички або до чергової лінії суспільного розмежування. Річний звіт Уповноваженої із захисту державної мови за 2025 рік демонструє іншу реальність. Українська мова дедалі чіткіше постає як інституційна основа держави — така сама необхідна, як публічне право, інформаційна безпека чи здатність органів влади діяти за єдиними правилами.

Цей зсув уже закріплений не лише в політичній риториці, а й у законодавстві. Захист державної мови внесено до базових орієнтирів національної безпеки. Це означає принципову зміну рамки: порушення мовного законодавства більше не сприймається як дрібна комунікаційна недбалість. Воно стає індикатором того, наскільки держава контролює власний публічний простір, наскільки єдиними є стандарти офіційної комунікації й чи здатна країна зберігати суб’єктність в умовах війни.

Саме тому звіт за 2025 рік важливий не лише як статистичний документ. Він показує, що Україна поступово виходить із моделі реактивного реагування на окремі скарги й переходить до системної політики мовної стійкості. У цій політиці поєднуються контроль і превенція, адміністративна відповідальність і просвіта, робота із сервісом і місцевим самоврядуванням, школа й цифрові платформи, українська мова всередині країни й мовні потреби українців за кордоном.

Зростання скарг — не ознака слабкості, а доказ пробудження суспільного контролю

У 2025 році до Уповноваженої надійшло 2888 скарг на порушення мовних прав громадян. Це на 32,1 % більше, ніж роком раніше. На поверхні ці цифри можуть виглядати як свідчення погіршення ситуації. Насправді вони мають складніший зміст. Зростання звернень означає, що громадяни краще знають власні права, частіше фіксують порушення й дедалі менше готові сприймати їх як «звичну дрібницю».

Найбільше скарг і надалі припадає на сферу обслуговування. Йдеться про мову сайтів і сторінок бізнесу в соціальних мережах, інформацію про товари та послуги, а також безпосереднє спілкування зі споживачем. У 2025 році таких звернень було 1426 — майже половина від загальної кількості. Це показово. Мовна політика для громадянина найчастіше проявляється не в абстрактних доктринах, а в щоденних ситуаціях: у магазині, в онлайн-замовленні, в рекламі, у відповіді оператора, в повідомленні сервісу.

Дуже відчутно зросла кількість скарг щодо реклами та інформації для загального ознайомлення — 547 звернень проти 325 у 2024 році. Помітне збільшення відбулося і в сегменті органів державної влади та місцевого самоврядування. Це особливо важливий сигнал: суспільство дедалі чіткіше очікує, що носіями мовної дисципліни мають бути не лише бізнес і медіа, а передусім ті, хто представляє державу.

Окремої уваги заслуговує географія звернень. Київ, Одеська, Харківська та Дніпропетровська області формують понад три чверті всіх скарг. Це великі урбанізовані простори, де перетинаються високий рівень громадської активності, щільна сфера послуг, значний бізнесовий і медійний обіг, а в окремих випадках — інерція старих мовних практик. Для Дніпропетровщини, зокрема для промислових громад Криворізького регіону, це не периферійна тема, а частина ширшої дискусії про якість сервісу, політичну культуру й повагу до громадянина.

Державний контроль став інтенсивнішим — але законодавчі обмеження ще гальмують відповідальність

У 2025 році було завершено 1005 заходів державного контролю, тоді як роком раніше — 608. У 773 випадках встановлено порушення. Така динаміка свідчить не лише про зростання кількості перевірок, а й про професіоналізацію самої інституції Уповноваженої. Контроль перестає бути епізодичним і набуває системного характеру.

Важливо, що 74,5 % встановлених порушень було усунуто повністю або частково. Це означає: механізм реагування працює. Значна кількість суб’єктів господарювання не намагається тривалий час конфліктувати з державою, а приводить свою діяльність у відповідність до вимог закону. Саме тому звіт фіксує переважання попереджень над штрафами — у 2025 році серед адміністративних санкцій 81 % становили попередження, а 19 % — штрафи.

Водночас звіт відкриває важливу системну проблему. У 196 випадках справи про адміністративне правопорушення довелося закрити через закінчення двомісячного строку накладення стягнення. Іншими словами, держава встановлює факт порушення, але не завжди встигає завершити юридичний цикл до моменту, коли відповідальність стає неможливою. Це не просто процесуальна деталь. Це сигнал для законодавця: реальна невідворотність покарання потребує не лише політичної волі, а й адекватних строків адміністративного провадження.

Цифрові сервіси — новий фронт мовного права

Звіт чітко показує, що значна частина порушень сьогодні концентрується не в традиційній офлайн-комунікації, а в цифровому просторі. Найчастіше порушувалися вимоги статті 27 Закону про державну мову, яка стосується інтерфейсів комп’ютерних програм і вебсайтів. Це 318 встановлених порушень. На другому місці — сфера обслуговування споживачів, на третьому — інформація для загального ознайомлення.

У цьому є важлива логіка. Якщо українська мова відсутня або відсунута на другий план у цифровому сервісі, держава програє не лише символічно. Вона поступово втрачає контроль над мовою повсякденного досвіду громадянина. Вибір мови інтерфейсу, мова першого завантаження сайту, мова автоматичних повідомлень, мова консультаційного чат-бота — це вже не дрібні технічні налаштування. Це частина інформаційної архітектури країни.

Позитивні тенденції також очевидні. Моніторинг засвідчив, що 98,5 % досліджених онлайн-медіа мають україномовну версію сайту, а у 88,8 % випадків саме вона завантажується за замовчуванням. Понад 92 % сторінок у соціальних мережах ведуться державною мовою. Це свідчить про те, що українська вже стала нормальною мовою цифрової публічності. Однак наступний етап значно складніший: не просто бути присутньою в цифровому просторі, а стати його повноцінною мовою високої складності — мовою правничої аналітики, медицини, інженерії, штучного інтелекту й наукових корпусів.

Освіта: боротьба вже не лише за урок, а за середовище

Одним із найсильніших політичних фрагментів звіту є розділ про освіту. Формально українська мова зміцнила позиції. У приватних школах Києва, Дніпра, Харкова та Одеси 98,6 % закладів здійснюють навчання виключно державною мовою. Водночас кількість скарг у сфері освіти зросла до 195, а найпоширенішими проблемами залишаються використання недержавної мови під час освітнього процесу, у позашкільній освіті, на курсах, у гуртках, спортивних секціях і в неформальному навчанні.

Особливої уваги заслуговує поняття «позаурочна двомовність», яке фактично вводить нову аналітичну рамку. Йдеться про ситуацію, коли формальні вимоги закону виконуються під час уроку, але на перерві, у коридорі, в неформальному спілкуванні чи в цифровому контенті дитина знову повертається в російськомовне середовище. Так виникає подвійний стандарт: державна мова є мовою системи, але не завжди мовою живого середовища.

Це набагато серйозніший виклик, ніж окремий дисциплінарний проступок. Освіта формує не лише знання, а й відчуття норми. Якщо українська мова не стає природною мовою дружби, гри, гумору, відеоконтенту, клубної активності та молодіжної культури, держава закріплює її в підручнику, але не завжди закріплює в житті.

Саме тому рекомендації звіту виходять за межі класичної адміністративної логіки. Вони говорять про розвиток українськомовного ігрового простору, про роботу з молодіжними аудиторіями, про формування цілісного україноцентричного середовища для дитини. Це правильна постановка питання. Держава не може виграти мовну політику лише перевірками. Вона повинна створювати культурну й цифрову привабливість української мови.

Місцеве самоврядування: слабке місце не лише мовної, а й управлінської дисципліни

Звіт демонструє помітний прогрес на рівні центральної влади. У діяльності Верховної Ради України та Кабінету Міністрів порушень не зафіксовано. Українська мова повноцінно функціонує як робоча мова уряду, парламенту, офіційної комунікації та нормотворчої діяльності.

Натомість на рівні місцевого самоврядування проблема залишається відчутною. У 2025 році кількість скарг щодо порушення мовного законодавства у діяльності органів влади та місцевого самоврядування зросла до 102. Під час заходів державного контролю в цій сфері порушення встановлено у 32 випадках. Переважна більшість таких порушень стосується саме представників місцевої влади — посадових осіб органів самоврядування та депутатів місцевих рад.

Моніторинг пленарних засідань 50 місцевих рад засвідчив позитивну динаміку: кількість рад, у роботі яких фіксувалося використання мови, відмінної від державної, зменшилася з 12 у 2024 році до 5 у 2025-му. Проте паралельно звіт виявив іншу проблему — недостатню прозорість окремих органів самоврядування. Відсутність або вибіркове оприлюднення відеозаписів засідань, низька якість звуку, неможливість ідентифікувати промовців фактично ускладнюють громадський і державний контроль.

Таким чином, питання мови на місцевому рівні пов’язане не лише з лексичним вибором окремого депутата. Воно впритул торкається прозорості влади, якості публічної комунікації й поваги до виборця. Там, де рада не забезпечує відкритість власної роботи, виникає ризик не тільки мовних порушень, а й ширшої управлінської закритості.

Контент, культура і «Тисячовесна»: мова не виживає лише заборонами

Один із найважливіших висновків звіту полягає в тому, що державна мовна політика не може обмежуватися юридичним мінімумом. Контроль і відповідальність необхідні, але їх недостатньо. Українська мова потребує потужної присутності в культурному продукті, у відеоформатах, у дитячому контенті, в серіалах, у музиці, у нових цифрових жанрах.

Саме в цій логіці звіт розглядає програму «1000 годин українського контенту», що отримала назву «Тисячовесна». У 2026 році ця концепція вже вийшла на рівень державної ініціативи підтримки культурного продукту. Її значення виходить за межі культурної політики. Йдеться про створення повноцінної альтернативи російському контентному середовищу й про формування української мови як мови сучасного емоційного досвіду.

У цьому сенсі мова перестає бути лише об’єктом охорони. Вона стає інвестицією в конкурентність країни. Бо громадянин обирає українську не лише тому, що так вимагає закон, а й тому, що саме українською створено сильний фільм, якісний подкаст, популярний серіал, інтелектуальну розмову, яскравий дитячий формат і середовище, в якому хочеться залишатися.

Цифровий суверенітет: українська має бути не лише в законі, а й в алгоритмах

Особливо сучасною частиною звіту є розмова про «GPT-революцію» та цифрову видимість української мови. Це одна з тих тем, які ще донедавна виглядали суто академічними, але сьогодні прямо впливають на безпеку й розвиток держави. Якщо мова слабо представлена в якісних корпусах текстів, якщо вона недостатньо описана у фахових термінологічних системах, якщо алгоритми штучного інтелекту працюють з нею як з другорядним ресурсом, країна ризикує отримати нову форму периферійності.

Звіт пропонує амбітну відповідь — розбудову Державного електронного тезауруса української мови, розвиток національних лінгвістичних корпусів, створення фахових глосаріїв із права, медицини, технічних наук. Це не дрібний лінгвістичний проєкт. Це інтелектуальна інфраструктура держави, без якої неможливі якісний переклад права ЄС, сучасна наука, юридична точність, українськомовні цифрові сервіси та повноцінна присутність у глобальній економіці знань.

Що має зробити парламент і уряд

Рекомендації звіту мають виразний політичний характер. Верховній Раді пропонується посилити законодавчу базу мовної політики, зокрема просунути рішення щодо українськомовного освітнього середовища, унеможливити використання мови держави-агресора як мови освітнього процесу в приватних закладах загальної середньої освіти, врегулювати порядок застосування української жестової мови та продовжити приведення публічних назв у відповідність до стандартів державної мови.

Не менш важливою є пропозиція щодо підвищення відповідальності за порушення мовного законодавства. Держава вже має систему контролю. Наступний крок — зробити її достатньо швидкою, достатньо відчутною й юридично ефективною, щоб порушення не перетворювалося на розрахований ризик.

Окремої уваги потребують рекомендації для органів влади й місцевого самоврядування: забезпечити реальну мовну дисципліну в офіційній комунікації, підвищити прозорість пленарних засідань, працювати з просвітницькими осередками, підтримувати регіональні мовні програми. Українська мова не може залишатися політикою лише Києва. Вона повинна бути щоденною практикою кожної громади.

Річний звіт Уповноваженої із захисту державної мови за 2025 рік — це не документ про «мовні конфлікти». Це документ про державу, яка вчиться захищати власний публічний простір системно й без комплексів. Він показує, що українська мова вже міцно закріпилася у ключових сферах суспільного життя, але одночасно виявляє зони, де інерція минулого ще зберігається: у сервісі, у місцевій владі, у неформальному освітньому середовищі, у цифровому просторі.

Для мене головний висновок очевидний: мовна політика України входить у нову фазу. На першому етапі держава мала захистити базове право громадянина на інформацію і послуги українською. Тепер завдання ширше — сформувати цілісне українськомовне середовище, здатне працювати в школі, бізнесі, культурі, праві, штучному інтелекті й міжнародній комунікації.

Мова — це не додаток до державності. Це її щоденна форма. Вона визначає, як влада говорить із громадянином, як дитина сприймає норму, як бізнес будує сервіс, як країна входить у цифрову епоху і як суспільство відчуває себе єдиною політичною спільнотою. Саме тому захист української мови сьогодні є не питанням символу, а питанням стійкості.