Кабінет Міністрів України запустив експериментальний механізм, який має допомогти українським виробникам підтверджувати, що аграрна продукція для експорту до Європейського Союзу не пов’язана зі знелісенням або деградацією лісів після 31 грудня 2020 року. Це рішення важливе не лише для аграрного ринку. Це частина екологічної євроінтеграції України, де довіра до експорту дедалі більше залежатиме від якості даних, прозорості походження продукції та відповідальності за землю.
Моя позиція проста: Україна має входити до європейського ринку не як постачальник сировини без історії походження, а як держава, здатна довести, де, як і з дотриманням яких екологічних стандартів була вирощена її продукція.
Постанова Кабінету Міністрів України № 646 від 20 травня 2026 року відкриває новий етап у практичному впровадженні права Європейського Союзу у сфері запобігання знелісенню та деградації лісів. На перший погляд, це спеціальний урядовий документ для аграрного експорту. Насправді він має значно ширше значення: держава починає створювати цифрову систему довіри до походження української продукції.
У центрі цього рішення — Державний аграрний реєстр, геоінформаційна система, кадастрові номери земельних ділянок, GeoJSON-координати, електронна заява про належну перевірку, унікальний номер, QR-код і відповідальність виробника за достовірність поданих даних. Тобто мова йде не про чергову довідку, а про новий цифровий ланцюг відповідальності: від конкретної земельної ділянки до конкретної партії продукції, яка може бути експортована до ЄС.
Для виробника. Потрібно не просто декларувати обсяг продукції, а пов’язати її з конкретними земельними ділянками, документами, кадастровими номерами та геолокацією.
Для держави. Державний аграрний реєстр стає не лише обліковою системою, а інструментом підтвердження відповідності українського експорту вимогам ЄС.
Для європейського покупця. Витяг із заяви про належну перевірку та QR-код мають дати можливість перевірити походження партії продукції.
Для громад і довкілля. Прозорість землекористування стає частиною експортної політики, а захист лісів — частиною економічної конкурентоспроможності.
Європейський ринок змінює мову довіри
Європейський Союз поступово переходить від формального контролю товарів до глибшої логіки простежуваності. Для продукції, пов’язаної з ризиком знелісення, вже недостатньо сказати, що вона якісна, безпечна або конкурентна за ціною. Потрібно довести, що вона не походить із земель, де після контрольної дати відбулося знелісення або деградація лісів.
Саме тому українська відповідь на європейський Регламент 2023/1115 має бути не декоративною, а практичною. Виробник має мати зрозумілий механізм подання інформації. Держава має мати цифрову систему перевірки. Європейський покупець має отримати документ, який можна перевірити. А суспільство має бачити, що екологічна політика — це не абстрактна вимога Брюсселя, а реальна умова доступу до ринку.
Чому це екологічна політика, а не лише аграрна процедура
На першому етапі дія Порядку поширюється на соєві боби за кодом УКТЗЕД 1201. Але не варто звужувати значення документа лише до однієї товарної позиції. Соя є першим практичним тестом. За ним стоїть значно ширше питання: чи здатна Україна створювати системи, які відповідають європейським правилам не на папері, а в щоденній роботі виробника, реєстру, експортера, митного оформлення і міжнародного контракту.
Для екологічної політики це принциповий момент. Боротьба зі знелісенням — це не лише заборони і штрафи. Це також точні дані про землю, якісні реєстри, прозорість ланцюгів постачання, відповідальність за інформацію та здатність держави відокремити добросовісного виробника від ризикових практик.
Український агроекспорт до ЄС входить у нову епоху. Конкурентною перевагою стає не лише врожайність, логістика чи ціна, а здатність довести екологічно чисте походження продукції.
Як працюватиме цифровий механізм
Порядок передбачає, що виробник сільськогосподарської продукції, яка планується для експорту до держав — членів ЄС, може скористатися програмними засобами Державного аграрного реєстру для формування заяви про належну перевірку. У цій заяві зазначаються дані про виробника, опис продукції, код УКТЗЕД, країна походження, кількість продукції, маркетинговий рік, місце вирощування та інші відомості, які підтверджують відсутність дій із знелісення або деградації лісів.
Особливу роль відіграють дані про земельні ділянки. Вони можуть автоматично завантажуватися до електронного кабінету виробника або вноситися виробником через кадастровий номер. До цього додається геолокація у форматі GeoJSON, яка має відображати стан земельної ділянки на 31 грудня 2020 року і давати змогу встановити, чи була вона вкрита лісовою рослинністю.
Це важливо, тому що європейська вимога щодо продукції, не пов’язаної зі знелісенням, фактично прив’язує товар до простору і часу. Питання більше не звучить лише як “що експортується ?”. Воно звучить так: “де саме це вирощено, що було на цій землі на контрольну дату і чи можна це перевірити ?”.
Земельна ділянка. Кадастровий номер, площа, координати, стан на 31 грудня 2020 року.
Виробник. Дані про суб’єкта, обсяг продукції, маркетинговий рік, документи щодо походження.
Державний аграрний реєстр. Електронна заява, автоматизована перевірка, унікальний номер.
Експорт до ЄС. Витяг із QR-кодом передається оператору ЄС як частина пакета підтвердження відповідності.
Де система може зупинити експортну історію
Поданій заяві має бути присвоєно унікальний номер протягом 24 годин після накладання електронного підпису. Але Порядок передбачає важливі винятки. Унікальний номер не присвоюється, якщо є інформація, що хоча б одна земельна ділянка була вкрита лісовою рослинністю станом на 31 грудня 2020 року. Також система може зупинити заяву, якщо задекларована кількість продукції перевищує показники середньої врожайності на відповідну площу за офіційною статистикою попереднього року.
Це дуже важливий запобіжник. Він не дозволяє перетворити чисту ділянку на формальний “екран” для продукції іншого походження. Якщо дані про площу, врожайність, обсяг і походження не узгоджуються між собою, система має право зупинити підтвердження. Саме так цифровий контроль стає елементом екологічної доброчесності.
Для бізнесу це означає: порядок у земельних документах, точність кадастрових даних, реальний облік врожаю і прозорість партій продукції стають не бюрократичною формальністю, а умовою доступу до європейського ринку.
QR-код як символ нової довіри
Після присвоєння унікального номера формується витяг із заяви про належну перевірку. Під час формування такого витягу Державний аграрний реєстр автоматично генерує QR-код для підтвердження достовірності даних. Витяг надається оператору ЄС — покупцеві відповідної партії сільськогосподарської продукції.
На практиці це означає, що український виробник надає не лише товар, а й цифровий доказ його походження. У цій логіці QR-код — не декоративний елемент. Це місток між українським полем, українським реєстром, європейським покупцем і європейськими правилами належної перевірки.
Заява та додатки до неї зберігаються протягом п’яти років. Виробник несе відповідальність за достовірність інформації. Якщо автоматизована перевірка виявить невідповідність, унікальний номер заяви може бути автоматично анульований, а інформація про це відобразиться в особистому кабінеті користувача Державного аграрного реєстру.
Чому це важливо для громад
На перший погляд, ця тема може здаватися далекою від громад. Але саме громади є простором, де земля має конкретну історію, конкретного користувача, конкретні ризики і конкретну відповідальність. Якщо система належної перевірки працюватиме якісно, вона може поступово підсилити прозорість землекористування, дисциплінувати облік, зменшити простір для маніпуляцій із походженням продукції та зробити екологічну відповідальність частиною економічної політики територій.
Для України, яка відновлюється під час війни, це особливо важливо. Ми не можемо будувати майбутню економіку на принципі “експортувати будь-що і будь-якою ціною”. Європейська інтеграція вимагає іншої моделі: виробництво, експорт і охорона довкілля мають бути з’єднані між собою. І саме такі цифрові механізми можуть допомогти зробити цю модель реальною.
Українська відповідь має бути системною
Я розглядаю постанову № 646 як важливий тест для держави. Чи зможемо ми швидко створити зручний цифровий сервіс для виробника ? Чи буде реєстр працювати стабільно ? Чи будуть дані якісними ? Чи отримає європейський покупець документ, якому можна довіряти ? Чи зможемо ми масштабувати цей підхід на інші товарні групи, якщо цього вимагатиме європейське право ?
Відповіді на ці питання важливі не лише для експорту сої. Вони важливі для всієї архітектури екологічної євроінтеграції України. Бо acquis ЄС — це не лише тексти директив і регламентів. Це щоденна адміністративна спроможність держави: реєстри, дані, перевірки, відповідальність, цифрові докази, взаємодія з бізнесом і прозорість для партнерів.
Для України важливо не просто виконати чергову вимогу Європейського Союзу. Важливо показати, що ми здатні будувати сучасну екологічну державу, де походження продукції, стан землі, цифрові дані й доступ до ринку працюють в одній системі довіри.
Експериментальний проєкт щодо впровадження правил ЄС проти знелісення — це не вузька аграрна історія. Це практичний приклад того, як європейська екологічна політика входить у реальну економіку України. Вона входить через поле, кадастровий номер, електронний кабінет, GeoJSON-координати, QR-код, відповідальність виробника і довіру покупця.
Україна має використати цей момент правильно. Не як формальність для експорту, а як шанс підняти якість екологічного врядування, захистити добросовісних виробників, посилити довіру до української продукції та довести, що наша інтеграція до ЄС є не декларацією, а практикою.
Європейський ринок майбутнього вимагатиме не лише якісного товару. Він вимагатиме доказу відповідального походження. І Україна має бути готовою до цього стандарту вже зараз.
