Європейський Союз готує два законодавчі акти — про інновації та про дослідження. На перший погляд, це внутрішня технічна дискусія Брюсселя. Насправді — це розмова про те, хто у найближче десятиліття створюватиме технології, виробництва, оборонні рішення, робочі місця і нові правила глобальної конкуренції. Для України ця тема не може залишатися зовнішньою.
Європа намагається відповісти на проблему, яку вже не можна приховати красивими формулами про “економіку знань”. Європейські університети, дослідницькі центри та інженерні школи здатні продукувати ідеї світового рівня. Але дуже часто ці ідеї не перетворюються на великі компанії, промислові ланцюги, експортні технології та стратегічну автономію. Саме цей розрив між наукою і масштабуванням стає однією з головних слабкостей ЄС у конкуренції зі США та Китаєм.
У новому порядку денному ЄС ідеться про два взаємопов’язані інструменти. European Research Act має посилити дослідницьку базу, інвестиції у R&D, координацію між державами-членами та мобільність знань. European Innovation Act має допомогти інноваційним компаніям отримувати фінансування, доступ до інфраструктури, ринків, талантів і регуляторного середовища, де нові рішення можна не тільки вигадувати, а й тестувати, запускати та масштабувати.
Що саме змінює нова інноваційна рамка ЄС
Дослідження: більше інвестицій у науку, ціль 3 % ВВП на R&D, краща координація між ЄС і державами-членами, вільніший рух дослідників, знань і технологій.
Інновації: доступ стартапів і scale-up компаній до капіталу, дослідницької інфраструктури, інтелектуальних активів, ринків і регуляторних пісочниць.
Конкурентоспроможність: менше фрагментації, більше спільних європейських пріоритетів, швидше перетворення ідей на промислові рішення, технології подвійного призначення та нові ринки.
Європейська проблема: ідеї є, масштабування бракує
У європейській дискусії дедалі частіше звучить поняття “scale-up gap” — розрив масштабування. Це ситуація, коли технологічна ідея народжується в Європі, але велике комерційне зростання, фінансування, виробничий ривок або глобальний ринок часто з’являються вже поза Європейським Союзом. Для континенту, який хоче зберігати технологічний суверенітет, це не просто економічна незручність. Це стратегічний ризик.
У брифінгу EPRS підкреслюється, що ЄС досі не досягає бажаного рівня інвестицій у дослідження та розробки. Ціль 3 % ВВП на R&D багато років залишається політичним орієнтиром, але не стала однаково виконаною нормою для всіх. Додаткова проблема — фрагментація. Значна частина дослідницького фінансування залишається на національному рівні, тоді як глобальна конкуренція вимагає більших, спільних і стратегічно сфокусованих проєктів.
Це має прямий зв’язок з українським майбутнім. Україна після війни не зможе відновлюватися тільки за логікою ремонту зруйнованого. Нам потрібна економіка, яка вміє створювати додану вартість: від оборонних технологій і енергетики до інфраструктурних рішень, цифрових сервісів, матеріалознавства, агротехнологій, водної безпеки та промислової модернізації. Якщо Україна буде лише споживачем європейських технологій, ми залишимося на периферії. Якщо зможемо стати частиною європейських дослідницьких і виробничих ланцюгів, отримаємо іншу позицію у майбутньому єдиному ринку.
Регуляторні пісочниці: не хаос, а контрольований простір для прориву
Один із важливих елементів майбутнього European Innovation Act — регуляторні пісочниці. Для українського читача це поняття може звучати технократично. Насправді йдеться про просту річ: держава створює контрольоване середовище, де інноваційне рішення можна тестувати під наглядом регулятора, не руйнуючи загальні правила безпеки, конкуренції та захисту прав громадян.
Для України це особливо важливо у сферах, де технології рухаються швидше, ніж законодавство. Дрони, системи моніторингу інфраструктури, енергетичні накопичувачі, smart grid, цифрові транспортні сервіси, військово-цивільні технології, екологічний моніторинг, водна безпека — усі ці напрями потребують не тільки коштів, а й розумного регулювання. Заборонити все нове — означає програти конкуренцію. Дозволити все без правил — означає створити ризики для людей і держави. Пісочниця є проміжним інструментом: тестувати, контролювати, навчатися і потім масштабувати.
Український вимір: де така логіка потрібна вже зараз
Оборонні технології: швидке тестування рішень подвійного призначення без втрати контролю за безпекою.
Відбудова: нові матеріали, цифровий технагляд, модульна інфраструктура, енергоефективні рішення для громад.
Енергетика: накопичувачі, розподілена генерація, мікромережі, цифрове управління споживанням.
Інфраструктура: інтелектуальні транспортні системи, контроль стану мостів і доріг, логістика, безпечні коридори до ЄС.
“П’ята свобода” ЄС і шанс для українських дослідників
Окрема ідея, яка проходить крізь європейську дискусію, — “п’ята свобода”: вільний рух дослідників, знань і технологій. Поруч із класичними свободами єдиного ринку — рухом товарів, послуг, капіталу та людей — Європа дедалі більше говорить про свободу знань як умову конкурентоспроможності.
Для України це питання не абстрактне. Війна розкидала українських науковців, інженерів, студентів і підприємців по різних країнах. Частина з них працює у європейських університетах, лабораторіях, компаніях і дослідницьких центрах. Частина залишається в Україні, часто в умовах браку обладнання, нестабільного фінансування і ризиків безпеки. Завдання держави — не просто “повернути всіх назад” гаслом, а створити систему циркуляції знань: щоб українці за кордоном могли працювати з Україною, а українські інституції — входити у європейські консорціуми, програми і технологічні мережі.
Європейський Parliament у своїх позиціях звертає увагу на мобільність дослідників, взаємне визнання дослідницьких кар’єр, кращу координацію транснаціональних R&D ініціатив і потребу в юридично сильнішій рамці для європейського дослідницького простору. Для України це означає, що переговори про інтеграцію до ЄС мають включати не лише митні, аграрні чи транспортні питання. Дослідження, інновації та технологічна політика мають бути частиною реальної передвступної інтеграції.
Парламентський вимір: інновації потребують не лозунгів, а правил
Український парламент має дивитися на цю європейську дискусію не як на далеку політику. Якщо ЄС готує нові правила для інновацій, Україна вже зараз має думати, які законодавчі рішення дадуть змогу нашим компаніям, громадам, університетам і дослідницьким командам не опинитися поза майбутньою рамкою.
Потрібні щонайменше чотири напрями. Перший — правова рамка для інноваційних компаній і стартапів, які працюють не тільки на український, а й на європейський ринок. Другий — правила для регуляторних пісочниць у секторах, де держава може дозволити контрольоване тестування нових рішень. Третій — інтеграція українських дослідницьких установ і бізнесу до програм Horizon Europe, майбутнього European Competitiveness Fund та інших інструментів ЄС. Четвертий — прозора система підтримки технологій подвійного призначення, щоб воєнний досвід України не був втрачений після завершення активної фази війни, а став основою нової безпекової економіки.
Парламентський чек-поінт
Чи має Україна законодавчу рамку для регуляторних пісочниць у технологічних секторах?
Чи готові українські університети й дослідницькі центри до системної участі в європейських консорціумах?
Чи можуть українські стартапи масштабуватися в ЄС, не втрачаючи зв’язку з Україною?
Чи перетворюємо ми воєнні технологічні рішення на довгострокову індустріальну політику?
Що це означає для Кривого Рогу, промислових регіонів і відбудови
Для промислових регіонів України європейська інноваційна політика має дуже практичне значення. Кривий Ріг, Дніпропетровщина, промислові міста сходу і півдня не можуть будувати майбутнє лише на старій моделі сировинної економіки. Їм потрібні нові матеріали, технології переробки, енергоефективність, екологічна модернізація, промислова автоматизація, цифровий контроль інфраструктури, водна безпека і нова якість професійної освіти.
Саме тут інновації перестають бути словом для конференцій. Вони стають питанням робочих місць, податків громад, конкурентності підприємств, екологічної безпеки і здатності регіону втримати молодь. Якщо європейські правила відкриватимуть більше можливостей для інноваційного фінансування, дослідницької інфраструктури і промислового масштабування, українські регіони мають бути готові запропонувати не прохання про допомогу, а зрілі проєкти.
Це означає іншу культуру підготовки рішень: техніко-економічні обґрунтування, партнерства з університетами, участь бізнесу, нормальна проєктна документація, зрозумілі показники результату, відповідність acquis ЄС і здатність працювати з міжнародними фінансовими інституціями. У новій Європі виграватимуть не ті, хто голосніше просить, а ті, хто якісніше готує проєкти.
European Innovation Act і European Research Act ще перебувають у процесі підготовки, але політичний сигнал уже зрозумілий. ЄС хоче зшити науку, капітал, промисловість, ринок і регуляторику в одну систему конкурентоспроможності. Для України це має стати сигналом діяти на випередження.
Ми не повинні чекати моменту, коли нові європейські правила вже будуть ухвалені, а українські інституції тільки почнуть їх читати. Потрібно вже зараз готувати законодавчі рішення, пілотні проєкти, університетські та промислові партнерства, регіональні інноваційні програми і механізми для стартапів. Це особливо важливо в умовах війни, коли Україна щодня доводить, що здатна швидко створювати технологічні рішення під тиском реальності.
“Україна має увійти до європейського інноваційного простору не як прохач, а як партнер, який приніс у Європу досвід стійкості, швидких рішень і технологій, перевірених найважчими умовами. Наше завдання — перетворити цей досвід на законодавство, інституції, інвестиції та робочі місця”.
