Аудит Рахункової палати показав: правильна за змістом ідея підтримки ветеранів була масштабована швидше, ніж держава створила для неї нормативну, кадрову, цифрову та контрольну основу.
Ветеранська політика — це не лише бюджетні програми, штатні розписи чи урядові плани. Це щоденна перевірка того, чи здатна держава бути поруч із людиною після війни. Ветеран повертається не до абстрактної системи, а до конкретної громади, конкретного кабінету, конкретного фахівця, конкретного документа і конкретної проблеми, яку потрібно вирішити без приниження, черг і бюрократичного лабіринту.
Саме тому інститут помічника ветерана, а згодом фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб, мав стати не просто новою посадою, а людським інтерфейсом держави. Його завдання — допомогти людині перейти від військової служби до цивільного життя: з документами, соціальними гарантіями, медичними питаннями, реабілітацією, працевлаштуванням, житлом, правовим статусом, взаємодією з органами влади.
Але звіт Рахункової палати про результати аудиту відповідності засвідчив болючу управлінську проблему: держава почала масштабувати систему раніше, ніж створила для неї стабільну основу. У документах були великі плани, мільярдні бюджетні призначення та очікування десятків тисяч фахівців. На місцях — нерівна спроможність громад, нестача підготовлених кадрів, неповна цифровізація, ручна звітність, відсутність єдиних стандартів робочого місця і невизначені показники якості.
П’ять місць, де система втратила стійкість
1. Планування. Потребу у фахівцях не було об’єктивно визначено. Початкові показники спиралися не на реальну спроможність громад, а на завищені очікування.
2. Фінансування. Бюджетні рішення випереджали кадрову, нормативну та організаційну готовність. Значна частина коштів не працювала за прямим призначенням.
3. Робоче місце. Не було обов’язкового мінімального стандарту, який гарантує конфіденційність, доступність і безпеку персональних даних.
4. Цифровізація. Цифрові інструменти не забезпечували автоматизованої звітності та повної інтеграції з реєстрами.
5. Моніторинг. Система бачила статистику, але не бачила головного — якості допомоги, фактичного навантаження і реального результату для ветерана.
Масштабування без готовності
Ключовий висновок аудиту полягає в тому, що рішення про масштабування та збільшення фінансування були ухвалені до повного нормативного врегулювання, забезпечення кадрової готовності та впровадження дієвої системи моніторингу. Інакше кажучи, фінансова рамка з’явилася швидше, ніж практична здатність держави реалізувати задум.
Експериментальний проєкт 2023 року мав відпрацювати механізм переходу від військової служби до цивільного життя. Але він не був належно інтегрований у планування Уряду і Міністерства. Ключові нормативні та фінансові рішення ухвалювалися із запізненням, а географію проєкту розширили до десяти регіонів попри обмежений час і неповну готовність системи.
У результаті планову кількість працевлаштованих фахівців у межах експерименту зменшили майже втричі — з 550 до 198 осіб. Фактично ж було працевлаштовано лише 7 осіб, а касові видатки становили менше 1 відсотка від передбаченого обсягу. Попри це, ще до отримання повноцінних результатів Мінветеранів почало планувати загальнонаціональне масштабування.
Це не означає, що сама ідея була неправильною. Навпаки — інститут супроводу ветеранів є необхідним. Але в соціально чутливій сфері не можна запускати масштабну державну систему за логікою «спочатку великі цифри, потім правила». Тут порядок має бути іншим: спочатку перевірена модель, стандарти, люди, цифрова інфраструктура, контроль якості — і лише потім масштаб.
Сигнал для державної політики
Ветеранська підтримка не може вимірюватися лише кількістю створених посад. Її реальний показник — чи отримав ветеран своєчасну, конфіденційну, доступну і якісну допомогу в конкретній громаді.
Субвенція як симптом управлінської слабкості
Найбільш промовистою частиною аудиту є фінансування. У 2024 році субвенцію на забезпечення діяльності фахівців із супроводу було затверджено в обсязі 3,8 млрд грн, у 2025 році — 2,9 млрд грн. Але через необґрунтоване планування ці обсяги суттєво скорочувалися, а фактичне використання залишалося низьким.
За 2024 рік та січень — вересень 2025 року 84 відсотки коштів субвенції, або 5,7 млрд грн, були перерозподілені на інші напрями. Тобто інструмент, який мав працювати як фінансова основа підтримки ветеранів у громадах, частково перетворився на резерв для подальшого бюджетного маневру.
Це важливо не лише з точки зору бюджетної дисципліни. Для ветерана така ситуація означає ризик, що держава декларує підтримку, але не забезпечує її вчасно там, де людина реально живе. Для громади — що вона отримує завдання без достатньо зрозумілих правил, підтверджених даних і стабільної організаційної моделі. Для парламенту — що контроль має бути не за рядком у бюджеті, а за фактичним результатом.
Бюджетний ланцюг ризику
1 Завищений план кількості фахівців.
2 Субвенція під план, який громади не можуть виконати.
3 Невикористані кошти і повторні перерозподіли.
4 Підрив довіри до спроможності держави забезпечити підтримку.
Робоче місце фахівця — це питання гідності ветерана
Один із найважливіших блоків звіту стосується матеріально-технічного забезпечення. На перший погляд, це може здаватися другорядним: кабінет, ноутбук, принтер, інтернет, сейф, робочий телефон. Насправді для ветеранської політики це не побутові деталі, а базові гарантії гідності, конфіденційності та безпеки.
Аудит встановив, що через відсутність єдиного обов’язкового мінімуму забезпечення робочого місця якість сервісу залежала від фінансової спроможності конкретної громади. У перевірених установах фахівці часто працювали у затісних кабінетах або разом з іншими працівниками. Це унеможливлювало приватну розмову з ветераном. Окремі приміщення не були пристосовані для осіб з інвалідністю. Подекуди фахівці використовували власні ноутбуки, телефони, багатофункціональні пристрої та мобільний інтернет.
У сфері підтримки ветеранів така ситуація є неприпустимою. Розмова може стосуватися здоров’я, травми, бойового досвіду, втрати документів, сімейних обставин, права на виплати, проблем із житлом або реабілітацією. Якщо ця розмова відбувається в кімнаті, де поруч сидять сторонні люди, або якщо персональні дані обробляються через особистий ноутбук і месенджер, держава не гарантує належного рівня захисту.
Тому стандарт робочого місця фахівця із супроводу має бути не рекомендацією, а обов’язковою умовою. Він має включати простір для конфіденційного спілкування, доступність для людей з інвалідністю, службову техніку, захищений зв’язок, доступ до цифрових сервісів, належне зберігання документів і зрозумілий механізм перевірки.
Цифровізація не може бути імітацією
Окрема проблема — цифрові інструменти. Платформа «е-Ветеран» використовувалася як цифровий інструмент, але її функціонал не забезпечував автоматизованої звітності та повної інтеграції з іншими реєстрами і сервісами. Використання «е-Ветеран» та застосунку «Ветеран Pro» не було нормативно визначене як обов’язкове.
У результаті фахівці змушені були витрачати значну частину часу на ручне формування звітності та дублювання даних. Це означає, що час, який мав би працювати на ветерана, ішов на папери й таблиці. Для держави це створювало іншу проблему: управлінські рішення ґрунтувалися на даних, які містили суттєві розбіжності.
На одну й ту саму дату у звітності фігурували різні показники кількості заяв. У системі ЄДРВВ було відображено 56 487 заяв, що майже вдвічі менше за показники щомісячної звітності. За таких умов «е-Ветеран» не міг бути повноцінним інструментом оперативного контролю.
Модель якісного супроводу
Людина. Підготовлений фахівець, який має реальне навантаження, а не формальну посаду.
Місце. Безпечний і доступний простір для конфіденційного спілкування з ветераном.
Дані. Єдина цифрова система, де заява не губиться між папером, таблицею і реєстром.
Результат. Не кількість звітних рядків, а вирішена проблема конкретної людини.
Парламентський вимір: контроль за якістю, а не за цифрами
Звіт Рахункової палати буде надісланий Верховній Раді України, Кабінету Міністрів, Мінветеранів, структурним підрозділам обласних адміністрацій та комунальним установам. Це означає, що питання виходить за межі внутрішнього адміністрування і стає предметом парламентської та урядової відповідальності.
Для парламентського контролю важливо не зупинятися на питанні, скільки коштів передбачено в державному бюджеті. Головне — чи перетворюються ці кошти на реальну підтримку. Якщо субвенція виділена, але громада не має підготовлених фахівців, робочих місць, доступу до цифрової системи або чітких правил звітності, ветеран не отримує належного сервісу.
У цій сфері контроль має бути людиноцентричним. Він має відповідати на прості, але принципові питання: чи знає ветеран, куди звернутися; чи може він отримати консультацію без розголошення персональних обставин; чи не змушений він повторювати свою історію в різних кабінетах; чи не губиться його заява; чи є відповідальний фахівець; чи бачить держава реальне навантаження на громаду.
Повернення з війни не має бути приватною проблемою
Україна неминуче проходитиме через масштабне повернення військових до цивільного життя. Це буде один із найскладніших післявоєнних тестів для держави. Його неможливо скласти лише патріотичною риторикою. Його можна скласти лише через сервіс, який працює щодня — у великому місті, у малій громаді, у лікарні, у ветеранському просторі, у прифронтовому регіоні, у тиловій області.
Аудит Рахункової палати важливий саме тому, що він переводить розмову з рівня гасел у площину управлінської відповідальності. Держава вже має розуміти: ветеранська політика не може бути набором неузгоджених програм. Вона має бути системою повернення людини до мирного життя, де кожен елемент — фінансування, кадри, приміщення, цифрові сервіси, стандарти, моніторинг — працює на один результат.
Рекомендації Рахункової палати фактично пропонують перейти від «гонитви за кількістю» до якості підтримки. Йдеться про обґрунтоване планування, перевірені дані, поетапне масштабування, зв’язок між фінансуванням і реальною готовністю громад, автоматизацію звітності, верифікацію інформації, обов’язкові організаційні стандарти та прозорий відбір фахівців.
Інститут помічника ветерана має працювати не як адміністративна кампанія, а як сервіс довіри. Його успіх вимірюється не кількістю посад, а тим, чи отримує ветеран реальну допомогу без втрати гідності, часу і конфіденційності.
Ідея фахівця із супроводу ветерана залишається правильною і необхідною. Але тепер вона потребує не рекламного масштабування, а інституційного дорослішання. Ветеранська підтримка має бути однакової якості незалежно від того, у якій громаді живе людина. Вона має бути цифровою, але не бездушною. Вона має бути контрольованою, але не бюрократизованою. Вона має бути державною, але людяною.
Саме так формується довіра: коли ветеран бачить не чергову реформу на папері, а конкретну людину і конкретний сервіс, який допомагає повернутися до мирного життя.
Підтримка ветерана починається не з бюджетного рядка, а з поваги до його гідності. Якщо держава створює інститут супроводу, вона має гарантувати не лише посаду фахівця, а якість, конфіденційність, доступність і реальний результат для людини.
Джерело: звіт Рахункової палати про результати аудиту відповідності на тему «Інститут помічника ветерана: підтримка та реінтеграція ветеранів до мирного життя», затверджений рішенням Рахункової палати від 28.05.2026 № 17-4.
