Постанова Кабінету Міністрів № 802 запроваджує порядок видалення дерев і чагарників поза межами населених пунктів. Це рішення може допомогти громадам, енергетикам, забудовникам і власникам землі діяти легально. Але воно також створює новий тест для держави: чи здатна Україна спростити процедури без втрати екологічного контролю.
Українська екологічна політика дедалі частіше народжується не в тиші кабінетів, а на перетині дуже практичних питань: аварійна лінія електропередачі після обстрілу, сухостійне дерево біля сільської дороги, заросла охоронна зона водогону, підготовка майданчика для відбудови, приватна ділянка, де старі дерева стали небезпечними для будинку.
Саме в цій зоні — між правом власності, безпекою, інфраструктурою і природоохоронними обмеженнями — Кабінет Міністрів запустив дворічний експеримент щодо видалення дерев та чагарників за межами населених пунктів. Формально йдеться про адміністративну процедуру. По суті — про те, як держава бачить баланс між відбудовою і збереженням природного середовища.
Уряд створює тимчасовий правовий механізм для дерев і чагарників, які не належать до лісового фонду, розташовані за межами населених пунктів і раніше часто випадали з чіткої процедури ухвалення рішень.
Що саме запровадив Кабмін
Постанова № 802 погоджує реалізацію експериментального проєкту строком на два роки. Координатором визначено Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства, а серед учасників — органи місцевого самоврядування та/або військові адміністрації, Державну екологічну інспекцію, Державне агентство лісових ресурсів, розпорядників земельних ділянок, власників і землекористувачів.
Затверджений Порядок описує, коли дерева і чагарники можуть бути видалені, хто ухвалює рішення, як формується комісія, які документи потрібні, у які строки видається ордер і коли можлива відмова. Тобто Уряд намагається замінити хаотичну практику зрозумілою адміністративною траєкторією.
Коли видалення допускається
Порядок не дає універсального дозволу на вирубку. Він визначає перелік ситуацій, у яких видалення може бути необхідним. Серед них — підготовчі та будівельні роботи, знесення аварійних, сухостійних і фаутних дерев, ліквідація наслідків аварій на інженерних мережах, роботи в охоронних зонах водо-, теплопостачання та водовідведення, газових мереж, магістральних трубопроводів, електронних комунікацій, а також ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій.
Окремо в документі передбачено видалення для підготовки ділянки до розробки родовища корисної копалини — але в межах спеціального дозволу, гірничого відводу та на підставі висновку з оцінки впливу на довкілля. Це важливе застереження, адже саме ресурсні проєкти часто несуть найбільший ризик для ландшафтів, ґрунтів, водного режиму та біорізноманіття.
Для громад це не абстрактне регулювання. У прифронтових і тилових регіонах дерева та чагарники можуть одночасно бути частиною екосистеми, джерелом аварійної небезпеки, перешкодою для ремонту мереж або захисним елементом ландшафту. Тому кожне рішення має оцінювати не лише «можна чи не можна зрізати», а й «що громада втратить і що отримає».
Що не потрапляє під експеримент
Документ одразу встановлює важливі межі. Порядок не поширюється на дерева та чагарники, віднесені до лісового фонду України, на видалення зелених насаджень у межах населених пунктів, на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, на об’єкти Червоної та Зеленої книг України, на самозалісені ділянки, а також на низку спеціальних режимів — від прикордонної смуги до окремих робіт в охоронних зонах енергетичних об’єктів.
Ці винятки — ключ до правильного читання постанови. Вона не замінює лісове, природоохоронне чи містобудівне законодавство. Вона створює тимчасову процедуру саме для тієї категорії зелених насаджень, яка раніше була проблемною для практичного управління.
Якщо обстеження стане формальністю, екологічний фільтр не спрацює.
Публікація інформації перед обстеженням має бути реальною, а не технічно непомітною.
Відновна вартість у визначених випадках не сплачується, тому потрібна політика компенсаційного озеленення на рівні громад.
Найчутливіше питання: відновна вартість
Порядок передбачає, що у визначених випадках відновна вартість дерев та чагарників не сплачується. Так само на приватній земельній ділянці, яка не належить до лісового фонду, видалення здійснюється за рішенням власника без сплати відновної вартості. Для будівельних майданчиків документ також встановлює: за наявності дозволу на виконання будівельних робіт інші документи дозвільного характеру для видалення дерев і чагарників у межах майданчика не вимагаються.
Це рішення має очевидну логіку дерегуляції. Воно зменшує адміністративні бар’єри для робіт, які часто пов’язані з безпекою, аваріями, відновленням мереж чи будівництвом. Але саме тут виникає найбільший екологічний ризик: коли плата не стягується, а процедура спрощується, контроль має бути не слабшим, а сильнішим.
Комісія як головний запобіжник
Процедура побудована навколо комісії. Вона має оцінити стан дерев і чагарників, перевірити, чи не належать вони до об’єктів, на які Порядок не поширюється, та скласти акт обстеження. До складу комісії мають входити представники компетентного органу, землекористувача, територіальних органів Держекоінспекції та Держлісагентства, а також представники громадськості за згодою.
Це правильна конструкція на папері. Але в українській реальності якість такої процедури залежатиме від трьох речей: чи будуть представники контролюючих органів реально брати участь, чи буде громада бачити інформацію до обстеження, і чи буде акт комісії достатньо змістовним для подальшої перевірки.
Коментар експертки
Оксана Козачок, фахівчиня з питань правової імплементації екологічних стандартів ЄС, звертає увагу, що головним тестом цього експерименту буде не сама можливість видалення дерев і чагарників, а якість адміністративної процедури.
«Якщо рішення про видалення зелених насаджень ухвалюється лише формально, без реального обстеження, без перевірки природоохоронних обмежень і без належної фіксації підстав, така процедура може створити нову екологічну прогалину. Але якщо акт комісії буде змістовним, публічним і перевірним, експеримент може стати кроком до більш зрозумілого та відповідального екологічного врядування на місцях».
Що отримують громади
Громади отримують інструмент, але разом із ним — відповідальність. Саме виконавчий орган місцевої ради або військова адміністрація видає ордер, організовує комісію, забезпечує оприлюднення інформації про ділянки обстеження, ухвалює рішення про видачу чи відмову.
Порядок також визначає, що дерева і чагарники, видалені не на приватних землях, можуть використовуватися для потреб територіальної громади, зокрема для малозабезпечених громадян, осіб з інвалідністю, учасників бойових дій, багатодітних сімей та інших вразливих категорій. У воєнній Україні це має практичний соціальний сенс. Але соціальна функція не повинна ставати прикриттям для непрозорого обігу деревини.
Практичний ефект для місцевого рівня
Для сільських, селищних і міських рад це означає появу нової адміністративної ролі. Вони мають не лише видати ордер, а й забезпечити якісне обстеження, публічність, фіксацію підстав і контроль за тим, що фактично буде зрізано.
У громадах, де не вистачає фахівців, це може стати проблемою. Там, де процедура буде організована професійно, експеримент здатен зменшити хаос і конфлікти навколо дерев за межами населених пунктів.
Парламентський вимір
Експеримент триватиме два роки, після чого профільне міністерство має подати Уряду звіт і пропозиції щодо змін до законодавства. Саме тут виникає парламентський вимір: Верховна Рада повинна буде оцінити, чи підтвердив експеримент свою ефективність, чи не створив він корупційних або екологічних лазівок, і які норми варто закріплювати на рівні закону.
Для законодавця важливо не чекати завершення дворічного строку пасивно. Уже під час реалізації експерименту потрібно збирати дані: кількість заяв, кількість відмов, підстави видалення, участь Держекоінспекції та Держлісагентства, кількість аварійних випадків, випадки оскарження, обсяги фактично видалених насаджень, наявність компенсаційних заходів.
Скільки дерев і чагарників видалено, з яких підстав, у яких громадах і на яких категоріях земель.
Чи не постраждали водоохоронні зони, самозалісені ділянки, червонокнижні види, локальні біотопи та захисні насадження.
Чи були конфлікти інтересів, скарги, судові спори, відмови членів комісій підписувати акти.
Які норми потрібно закріпити законом, які — змінити, а які не варто переносити з експерименту в постійну практику.
Порядок чи нова сіра зона
Постанова № 802 може стати корисним кроком, якщо її розглядати як інструмент відповідального управління. Україна справді потребує швидких і зрозумілих процедур для відновлення мереж, ремонту інфраструктури, ліквідації аварійних ситуацій і нормальної роботи громад. Але екологічна дерегуляція без контролю дуже швидко перетворюється на втрату природних ресурсів.
У цьому експерименті важливо не лише те, хто має право подати заяву і хто видає ордер. Важливо, чи залишиться в системі пам’ять про кожне рішення: чому дерево було видалене, хто це погодив, чи були альтернативи, чи не порушено природоохоронні обмеження, чи не використано війну та відбудову як універсальне виправдання.
Постанова № 802 це вже не просто технічна інструкція для громад. Це перевірка того, чи може Україна в умовах війни, відбудови і бюджетного тиску будувати сучасне екологічне врядування. Сильна сторона рішення — спроба навести порядок у сірій зоні. Слабке місце це ризик, що під гаслом спрощення частина рішень про видалення дерев перетвориться на швидку адміністративну формальність.
Для громад, законодавців і природоохоронних стейкхолдерів головне питання звучить просто: чи буде кожне дерево за межами населеного пункту розглядатися як перешкода, чи як частина екосистеми, яку можна втрачати лише тоді, коли це справді необхідно.
«Експеримент буде успішним лише тоді, коли він дасть громадам порядок, інфраструктурі — швидкість, а природі — реальний захист від рішень, які ухвалюються без пам’яті про наслідки».
