Коли міжнародна система охорони здоров’я втрачає гроші, людей і довіру, це звучить як далека дипломатія. Але для України це дуже практична історія: вакцинація дітей переселенців, інфекційний контроль у лікарнях, антибіотикорезистентність, лабораторії, безпечна вода, психічне здоров’я війни та доступ до медичної допомоги на прифронтових і деокупованих територіях.

Світова організація охорони здоров’я опинилася у точці, де старі проблеми стали надто дорогими.

Недостатнє й жорстко прив’язане фінансування, політичний тиск, слабкі інструменти примусу, фрагментація глобальної охорони здоров’я та хвилі дезінформації — усе це більше не є внутрішньою кризою однієї міжнародної інституції.

Для України це питання стійкості держави, громад і лікарень у час війни.

Для України, яка живе у війні, відповідь має бути не емоційною, а інституційною. Нам потрібна сильна взаємодія з ВООЗ і ЄС, але одночасно — власна спроможність: лабораторна мережа, епіднагляд, чесна комунікація ризиків, контроль інфекцій у лікарнях, готовність до спалахів, моніторинг стічних вод, політика щодо антибіотиків і захист права людини на здоров’я.

ВООЗ сьогодні: три вузли кризи

1. Фінансова нестабільність

Після виходу США організація втратила значну частину ресурсів, персоналу та експертизи.

2. Політичний тиск

ВООЗ має координувати глобальну відповідь, але часто залежить від держав, донорів і політичних компромісів.

3. Дезінформація

Фейки про вакцинацію, пандемії та міжнародні правила підривають довіру до медицини й державних рішень.

Що сталося з ВООЗ

ВООЗ десятиліттями залишалася центральним майданчиком глобальної охорони здоров’я. Саме з її роллю пов’язують викорінення натуральної віспи, майже повне подолання поліомієліту, розширення дитячої імунізації, реакцію на ВІЛ/СНІД, COVID-19, формування міжнародних медичних стандартів, класифікацій хвороб і правил реагування на надзвичайні ситуації.

Але тепер організація переживає одну з найскладніших фінансових і політичних криз за свою історію. Після виходу США з ВООЗ, ініційованого у січні 2025 року, організація зіткнулася з дефіцитом приблизно 1,3 млрд доларів, скороченням персоналу на 25 %, втратою експертизи та призупиненням частини програм. На 2026–2027 роки бюджет ВООЗ зменшено приблизно на 9 % порівняно з попереднім дворічним періодом.

Це не просто бухгалтерія. У глобальній охороні здоров’я скорочення бюджету означає менше аналітики, менше експертів, повільнішу реакцію, менше підтримки для країн, які не мають достатньої власної спроможності.

У чому головна слабкість

Проблема ВООЗ не лише у нестачі коштів. Значна частина фінансування надходить як добровільні внески, часто прив’язані до конкретних програм і пріоритетів донорів. Це робить організацію менш гнучкою: гроші можуть бути на одну тему, але не на іншу; на гучну кризу — але не на системну профілактику; на глобальну безпеку — але не на рутинну підтримку первинної медицини.

У мирний час така модель створює управлінські труднощі. У кризовий час — ризик запізнення. Пандемія COVID-19 вже показала, що швидкість, довіра й можливість перекидати ресурси є не менш важливими, ніж формальні мандати.

Що означає слабша ВООЗ для України

Менше підтримки системи

Лікарні, лабораторії та епіднагляд більше залежать від власної організації держави.

Більше значення даних

Україна має доводити потреби не загальними словами, а якісними показниками, планами й моніторингом.

Більше відповідальності парламенту

Законодавство має створювати реальні інструменти для громад, лікарень, лабораторій і контролюючих органів.

Україна не може дивитися на кризу ВООЗ як на зовнішню новину. Війна створила для нашої системи охорони здоров’я навантаження, які не вкладаються у звичайну логіку реформ.

У прифронтових громадах лікарня часто працює між повітряною тривогою, нестачею кадрів, евакуацією пацієнтів і потребою приймати поранених та цивільних одночасно. У громадах, що приймають ВПО, зростає навантаження на первинну медицину, вакцинацію, психосоціальну підтримку, інфекційний контроль. На територіях, які були або залишаються під окупацією, проблема ще глибша: держава часто не має повної медичної картини, а люди — стабільного доступу до послуг.

Саме тому міжнародні стандарти, протоколи, епідеміологічний нагляд, дані та координація — це не абстракція. Це основа для рішень, які мають працювати у Кривому Розі, Нікополі, Зеленодольську, Павлограді, Синельниковому, у великих лікарнях і маленьких амбулаторіях.

Європейський вимір

Європейський Союз залишається одним із ключових партнерів ВООЗ. ЄС підтримує реформу організації, посилення її фінансової стабільності, роль у глобальній безпеці здоров’я, боротьбі з антимікробною резистентністю, підготовці до пандемій, розвитку лабораторних спроможностей і систем охорони здоров’я.

Для України цей вимір особливо важливий через шлях до ЄС. У сфері охорони здоров’я євроінтеграція — це не лише закони. Це здатність держави працювати за спільними правилами: швидко обмінюватися даними, визнавати ризики, управляти спалахами, впроваджувати стандарти безпеки, пояснювати людям складні рішення без паніки та маніпуляцій.

Якщо ВООЗ слабшає, ЄС фактично бере на себе ще більшу роль у підтримці глобальної архітектури здоров’я. Для України це шанс і виклик одночасно: ми маємо бути не пасивним отримувачем допомоги, а партнером, який здатен доводити власні потреби даними, плануванням і якістю виконання.

Дезінформація як медична загроза

Окрема слабкість, яку визнає сама міжнародна система, — дезінформація. Під час пандемій, гуманітарних криз і воєн фейки стають не просто інформаційним шумом. Вони впливають на поведінку людей: відмову від вакцинації, недовіру до лікарів, самовільне вживання препаратів, паніку, віру в небезпечні «методи лікування».

Україна добре знає, як виглядає інформаційна атака. У сфері здоров’я вона може бути не менш небезпечною, ніж атака на енергетику. Бо коли люди перестають довіряти офіційним каналам, система втрачає час. А в епідеміології час часто важливіший за гроші.

Парламентський вимір

Для українського парламенту ця тема має кілька практичних напрямів.

Що має бути у фокусі законодавців

Перше. Потрібно оцінити готовність законодавства до нових міжнародних правил у сфері реагування на надзвичайні ситуації в охороні здоров’я.

Друге. Україні потрібна сильніша політика щодо антимікробної резистентності: контроль застосування антибіотиків, інфекційний контроль у лікарнях, екологічний вимір фармацевтичних відходів і стічних вод.

Третє. Слід розвивати моніторинг стічних вод як інструмент раннього попередження про інфекційні ризики. Для промислових і прифронтових регіонів це може стати частиною ширшої системи безпеки.

Четверте. Потрібне фінансування лабораторій, цифрового епіднагляду та комунікації ризиків не «після кризи», а до неї.

П’яте. Право на здоров’я має залишатися частиною політики щодо ВПО, ветеранів, людей на деокупованих територіях і громад, які живуть поруч із фронтом.

«Для України ця дискусія про ВООЗ — не про абстрактну міжнародну організацію, а про якість наших власних рішень. Коли держава імплементує європейські стандарти у сфері охорони здоров’я, екологічної безпеки, лабораторного контролю чи антимікробної резистентності, важливо не просто переписати норми, а зробити їх придатними для застосування в українських громадах.

Війна показала, що ризики для здоров’я не існують окремо від довкілля, води, відходів, лікарняної інфраструктури та якості державного управління. Якщо громада не має зрозумілого епіднагляду, якщо лікарня не має інфекційного контролю, якщо стічні води не моніторяться, якщо антибіотики використовуються без системної політики — це вже не лише медична проблема. Це проблема безпеки.

Саме тому парламентська робота має бути максимально практичною: законодавство повинно створювати не декларації, а інструменти — для лабораторій, громад, лікарень, контролюючих органів і людей, які мають право на захист здоров’я навіть у прифронтових умовах».

Оксана Козачок — секретар Робочої групи з питань розробки законодавчих ініціатив щодо імплементації в українське законодавство норм і рекомендацій ЄС у сфері екологічного контролю, екологічної шкоди та екологічної відповідальності.

Криза ВООЗ не означає, що міжнародна система охорони здоров’я більше не потрібна. Навпаки — вона показує, що без спільних правил світ стає вразливішим. Але для України головний урок інший: жодна міжнародна організація не замінить власної державної спроможності.

Сильна ВООЗ потрібна Україні. Сильний ЄС у глобальній охороні здоров’я потрібен Україні. Але найбільше Україні потрібна система, яка сама вміє бачити ризики, працювати з даними, говорити з людьми, захищати лікарів, підтримувати громади й не чекати катастрофи, щоб почати діяти.

Глобальна охорона здоров’я починається не в Женеві й не в Брюсселі. Для України вона починається в громаді, лікарні, лабораторії, системі водопостачання, рішенні парламенту й довірі людей до держави.