Спочатку поле перевіряють сапери. Зникають червоні таблички, згортають сигнальну стрічку, у документах з’являється довгоочікуване слово — «розміновано». А далі настає дивна тиша. Бо міни вже шукали. А що шукати в самій землі — і хто має це робити — Україна досі не вирішила до кінця.


На вигляд ґрунт може бути звичайним. Темним, вологим після дощу, готовим прийняти насіння. Він не попереджає про пальне, що пішло вглиб після удару, про продукти детонації, метали чи пошкоджений родючий шар. Земля взагалі рідко попереджає. Вона просто зберігає те, що з нею сталося.

Розмінування повертає людині можливість ступити на землю. Але лише дослідження може відповісти, чи безпечно на ній жити, вирощувати їжу, брати воду і будувати майбутнє.

Монголія далеко. Проблема — під ногами

З 17 до 28 серпня 2026 року в Улан-Баторі відбудеться COP17 — сімнадцята Конференція Сторін Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням. Її тема звучить майже як обіцянка: «Відновлюючи землю — відновлюємо надію». За одним столом мають зібратися представники 197 Сторін — 196 держав і Європейського Союзу.

Світ говоритиме про посухи, пасовища, воду, продовольчі системи, деградацію ґрунтів і гроші на їх відновлення. За даними UNCCD, деградація вже зачіпає до 40% суші планети. Для більшості країн це повільна криза. Для України до неї додалася інша — раптова, вибухова, нерівна. В одному місці поле роками втрачає родючість. В іншому — одна ніч змінює його хімію, рельєф і майбутнє.

Тому українська присутність на COP17 не повинна зводитися до правильної промови про шкоду війни. Наше питання складніше: як повернути територію так, щоб акт про безпеку не випередив саму безпеку?

ЩО МИ БАЧИМО — І ЧОГО НЕ БАЧИМО

На поверхні: вирва, уламки, сліди важкої техніки, знищена рослинність, попереджувальні знаки.

У ґрунті: можливі локальні осередки пального, продуктів горіння й детонації, металів, порушення водного режиму та родючого шару.

У майбутньому: ризик для води, врожаю, здоров’я людей, кредитування, страхування, забудови і повернення громади.

«Розміновано» — слово не остаточне

У прифронтовій громаді все починається з цілком практичних речей. Фермер чекає, коли зможе завести трактор. Родина хоче повернутися до будинку. Місцева влада вже позначає на карті майбутню школу, житловий квартал або сонячну електростанцію. Час тисне. Грошей обмаль. І в цей момент дуже легко прийняти відсутність вибухівки за повну безпеку.

Та саперне обстеження і дослідження стану ґрунту відповідають на різні запитання. Перше — чи можна пройти. Друге — що станеться, якщо тут жити роками. Між цими запитаннями сьогодні залишається адміністративна щілина. Саме в неї можуть провалитися і відповідальність, і кошти на відновлення, і довіра людей.

FAO вже допомагає Україні картувати постраждалі сільськогосподарські землі, оцінювати здоров’я ґрунтів, визначати забруднення та пріоритети допомоги. Українські фахівці проходять підготовку з відбору проб, виявлення забруднювачів і відновлення земель. Це важлива робота. Але поки що вона радше нагадує світло окремих лабораторій у дуже великій темній кімнаті.

Ігор Жданюк — експерт з питань екологічної безпеки, відбудови та оцінки шкоди довкіллю внаслідок війни, консультант парламентських процесів із понад 20-річним досвідом аналітичної та проєктної роботи.

«Повернення ділянки до використання не повинно завершуватися словом “розміновано”. Потрібен підтверджений ланцюг: безпечно для людини, досліджено для довкілля, придатно для визначеного способу використання. Інакше держава просто передає невидимий ризик далі — фермеру, громаді або майбутньому власнику».

Європа вирішила спочатку виміряти

У листопаді 2025 року Європейський Союз ухвалив Директиву 2025/2360 про моніторинг і стійкість ґрунтів. Це перша спільна рамка ЄС, яка намагається подивитися на ґрунт не як на безмовну площу під сільське господарство чи будівництво, а як на живу систему, стан якої треба знати.

Логіка Директиви проста лише на перший погляд. Територію потрібно охопити системою ґрунтових районів та одиниць моніторингу. Дані — зробити порівнюваними. Потенційно забруднені ділянки — виявляти, досліджувати за ризик-орієнтованим підходом і вносити до реєстру. А ризик оцінювати не у вакуумі, а з огляду на те, як землею користуються зараз і як планують користуватися завтра.

Перші вимірювання в державах ЄС мають бути проведені до 17 грудня 2030 року, надалі — повторюватися шестирічними циклами. Реєстр потенційно забруднених і забруднених ділянок має запрацювати до 17 грудня 2029 року. Це не швидка система. Власне, у цьому й полягає її чесність: здоров’я ґрунту не перевіряється одним підписом.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ МАРШРУТ

Побачити: створити постійну мережу вимірювань, а не ще одну разову карту шкоди.

Назвати: внести ділянку до геопросторового реєстру зі зрозумілим статусом і рівнем ризику.

Вирішити: обрати заходи відповідно до майбутнього використання землі, а не за універсальним шаблоном.

Довести: перевірити результат і залишити дані доступними для людей, громад та інвесторів.

Ділянка під дитячим садком, зерновим полем, водозабором чи промисловою зоною не може мати однакову модель оцінювання. Десь достатньо обмежити використання і вести спостереження. Десь знадобиться видалення забрудненого шару, ремедіація або тривале відновлення. Європейський підхід не обіцяє однаково очистити кожен гектар. Він вимагає не приховувати, що з цим гектаром відбувається.

Парламент бачить частини. Цілого ще немає

Україна не стоїть на порожньому місці. Є Національний план дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням. Є Національна стратегія протимінної діяльності до 2033 року. Є агрохімічні обстеження, екологічний моніторинг, дані дистанційного зондування, лабораторії, проєкти міжнародної допомоги. Багато окремих ліній. Але вони ще не утворюють одного маршруту повернення землі.

План законопроєктної роботи Верховної Ради України на 2026 рік містить важливі євроінтеграційні завдання: захист вод від нітратного забруднення із сільськогосподарських джерел, регулювання продукції, пов’язаної зі знелісненням та деградацією лісів, закон про відходи видобувної діяльності. Кожен із цих напрямів торкається ґрунтів. Однак окремої рамки щодо здоров’я ґрунтів, воєнно забруднених ділянок і єдиного реєстру у Плані немає.

Формально час нібито є: держави ЄС повинні транспонувати нову Директиву до 17 грудня 2028 року, а Україна ще проходить свій шлях до членства. Насправді часу майже немає. Бо повернення вже відбувається. Трактор, будівельна техніка й родина з ключами від уцілілого будинку не чекатимуть, поки міністерства остаточно домовляться, чий це реєстр і хто оплачує аналіз.

ДЕ СЬОГОДНІ РОЗРИВАЄТЬСЯ ЛАНЦЮГ

Сапери підтверджують відсутність вибухонебезпечних предметів, але не дають повної екологічної характеристики ділянки.

Екологи й лабораторії можуть дослідити ґрунт, але не мають єдиного загальнонаціонального маршруту після розмінування.

Громади планують відбудову, але не завжди бачать повну історію ризиків конкретної земельної ділянки.

Людина отримує дозвіл повернутися, але не завжди отримує доказ того, що саме повернення є безпечним у довгій перспективі.

П’ять рішень без красивої магії

У цій темі не буде однієї технології, яка вилікує всю землю, і одного закону, після якого карта стане зеленою. Потрібна довга, місцями незручна система. Не дуже ефектна для презентацій. Зате зрозуміла для людини.

1. Звести дані докупи. Інформація протимінної діяльності, екологічного моніторингу, агрохімічної паспортизації, супутникових спостережень і лабораторних досліджень має працювати в сумісній системі.

2. Створити геопросторовий реєстр. Не чорний список територій, який назавжди знижує їхню цінність, а живу карту зі статусом дослідження, рівнем ризику, допустимим використанням і виконаними роботами.

3. Зробити процедуру наскрізною. Розмінування, екологічна діагностика, відновлення, контроль води й фінальний висновок про придатність повинні бути етапами одного процесу, а не п’ятьма кабінетами, між якими ходить власник.

4. Назвати того, хто платить. Бюджет, міжнародні програми, принцип «забруднювач платить», майбутній компенсаційний механізм — ці джерела мають доповнювати одне одного, а не залишати рахунок громаді після завершення проєкту.

5. Дати людині право знати. Настільки відкрито, наскільки дозволяє безпека. Не лише «ділянку обстежено», а що саме виявлено, що зроблено, яке використання дозволене і коли потрібна наступна перевірка.

Для держави — політика. Для людини — криниця

Великі системи завжди називають великими словами: моніторинг, ремедіація, ризик-орієнтований підхід. У житті все звучить простіше. Чи можна набрати воду з криниці? Чи можна посадити картоплю? Чи пустити дитину у двір? Чи дасть банк кредит під це поле? Чи погодиться страховик працювати там, де є лише довідка про розмінування?

Для громади достовірні дані означають можливість планувати не навмання. Для фермера — шанс повернути виробництво без прихованого ризику. Для донора — побачити вимірюваний результат: скільки гектарів досліджено, який ризик усунуто, яке використання відновлено. Для держави — зібрати докази шкоди, за яку одного дня має бути сплачена компенсація.

І ще дещо. Відкритий реєстр — це не лише про контроль. Це спосіб повернути землі біографію. Не ту, що починається з кадастрового номера, а ту, де записано: тут був удар, тут відібрали проби, тут очистили воду, тут відновили родючий шар, тут знову можна жити.

ЩО УКРАЇНА МАЄ ПРИВЕЗТИ З COP17

Міжнародне визнання: воєнно пошкоджені землі — окремий напрям екологічної, безпекової та кліматичної політики.

Ширше фінансування: не лише розмінування, а й діагностика, ремедіація, відновлення водного режиму та родючості.

Сумісність із ЄС: українські методики й дані повинні входити до майбутнього європейського простору моніторингу ґрунтів.

Захист громад: прихована екологічна небезпека не може залишитися приватним фінансовим тягарем тих, хто повертається.

А що проросте навесні?

Україні не варто механічно копіювати чужу систему. Європейська модель створювалася без нашого масштабу мінування, вирв, згорілої техніки й територій, де лабораторія інколи не може працювати через повторний обстріл. Нам потрібен власний маршрут. Але він має бути сумісним із ЄС, науково чесним і зрозумілим без перекладача з бюрократичної мови.

Улан-Батор може стати початком такої політики. А може залишитися красивою точкою на карті, де Україну вислухають, поспівчувають і перейдуть до наступної панелі. Різниця між цими сценаріями з’явиться не в підсумковій декларації. Вона з’явиться пізніше — у державному бюджеті, у законі, в лабораторії, у кабінеті землевпорядника. І, зрештою, на конкретному полі.

Навесні розмінована земля знову зазеленіє. Вона майже завжди зеленіє — навіть після найтемнішої зими.

Питання лише в тому, чи знатимемо ми, що саме повернулося до життя разом із нею.

Джерела:

Офіційна сторінка UNCCD COP17 та медіакіт COP17.

Директива (ЄС) 2025/2360 про моніторинг і стійкість ґрунтів.

Національний план дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням і Національна стратегія протимінної діяльності до 2033 року.

План законопроєктної роботи Верховної Ради України на 2026 рік, затверджений Постановою Верховної Ради України від 10 лютого 2026 року № 4774-IX; матеріали FAO щодо картування, дослідження та відновлення сільськогосподарських земель України, пошкоджених війною.