Новини сайту

З Днем молоді приблизно так було багато років.

Можливо, саме тому 12 серпня варто почати не з привітання, а з одного трохи незручного запитання:

Відповідь несподівано далека від концертів.

Це свято створили не для того, щоб молодь привітати

У 1998 році на Всесвітній конференції міністрів, відповідальних за молодь, у Лісабоні запропонували зробити 12 серпня Міжнародним днем молоді. У грудні 1999 року Генеральна Асамблея ООН підтримала цю ініціативу, а вперше International Youth Day відзначили 12 серпня 2000 року.

Логіка була не святкова, а політична: раз на рік змусити уряди, суспільства і міжнародні організації подивитися на реальне становище молодих людей.

Міжнародний день молоді став частиною ширшої рамки ООН щодо молодіжного розвитку. У 2026 році його тема — “Different Contexts, Common Aspirations” / «Різні обставини — спільні прагнення»: молоді люди живуть у різних країнах і дуже різних реальностях, але прагнуть гідності, якісної освіти, гідної праці, безпеки, змістовної участі та майбутнього, яке можна планувати.

Тобто 12 серпня — це насправді маленька щорічна ревізія.

Не бухгалтерська.

Політична.

І є ще одне питання, яке урядам зазвичай подобається найменше:

А звідки ви знаєте, що ваша молодіжна політика взагалі працює?

Тест ООН: як відрізнити політику від красивої імітації

Тут потрібна важлива точність. ООН не має одного універсального рейтингу молодіжної політики держав із балом від 0 до 100. Натомість документи системи ООН — зокрема World Youth Report, Youth2030 та інструменти оцінювання meaningful youth participation — формують набір ознак, за якими можна перевірити, чи є молодіжна політика реальною, ресурсною і підзвітною.

Сучасна логіка ООН фактично вчиться рахувати не кількість молодих людей у конференц-залі.

Вона намагається зрозуміти:

Що змінилося після того, як вони з цього залу вийшли?

А тепер поставимо поруч Україну

У 1990-х ця модель була зрозумілою. Економіка падала, старі соціальні механізми руйнувалися, ринки праці перебудовувалися. Молодіжна політика була значною мірою політикою виживання.

Держава дивилася на молодого громадянина приблизно так:

У цьому було багато доброго. Але майже не звучало інше:

Саме тому більшу частину перших десятиліть незалежності Україна будувала політику для молоді. Молодіжні організації, соціальні служби, державні програми, конкурси, підтримка молодих сімей — усе це розширювало можливості. Але ключі від кімнати, де приймають рішення, залишалися переважно у дорослих.

А потім молодь перестала чекати дозволу

Після 2014 року українське суспільство почало змінюватися швидше, ніж нормативні тексти.

Волонтерство. Громадські організації. Місцеві ініціативи. Нові медіа. Стартапи. Молодіжні простори. Неформальна освіта. Участь у громадах.

Держава ще писала положення.

А суспільство вже змінилося.

У 2021 році ця зміна нарешті стала частиною закону. Україна ухвалила Закон «Про основні засади молодіжної політики». Сьогодні закон визначає молодь як осіб віком від 14 до 35 років включно, а метою політики називає створення умов для самореалізації, розвитку потенціалу і підвищення самостійності молоді.

Того ж року з’явилася Національна молодіжна стратегія до 2030 року. І того ж року Україна перенесла День молоді з останньої неділі червня на 12 серпня — дату Міжнародного дня молоді ООН.

Наче в самій мові держави почало змінюватися головне дієслово.

Було: «підтримувати».

Додалося: «залучати».

А потім — значно небезпечніше для будь-якої бюрократії:

«дати впливати».

Але держава не встигла завершити цю реформу

24 лютого 2022 року все стало іншим.

Молодіжна політика раптом перестала бути красивим розділом соціальної політики. Вона стала питанням демографії, війни, міграції, психічного здоров’я, ринку праці, повернення українців з-за кордону, людського капіталу і відновлення.

Нова державна програма «Молодь України: покоління стійкості — 2030», затверджена у 2026 році, вже прямо говорить про переосмислення ролі молоді — від об’єкта державної політики до рівноправного партнера у процесах ухвалення рішень, відбудови та модернізації держави.

Це фраза, яку варто прочитати повільніше.

Бо між цими двома словами — майже вся історія української молодіжної політики.

77% проти 44%. Між цими цифрами ховається країна

Найсильніше сучасний стан видно не в лозунгах, а в цифрах дослідження UNDP і Міністерства молоді та спорту «Вплив війни на молодь в Україні — 2025», презентованого у березні 2026 року.

Ось між цими двома числами — 77 і 44 — ховається, можливо, головна проблема всієї української молодіжної політики.

Готовність діяти значно більша, ніж відчуття реального впливу.

Молодь готова.

А система?

Не завжди.

І це не єдині цифри. 68% опитаних молодих людей не хотіли б виїжджати з України, але 29% розглядають еміграцію. При цьому 78% оцінюють власне майбутнє з надією. Це покоління одночасно втомлене, тривожне, мобільне — і дивовижно неготове відмовитися від своєї країни.

Бо інфраструктура вже є. Тепер питання — чи є вплив

Наприкінці 2024 року в Україні діяли 603 молодіжні ради, а їхній сумарний склад сягнув 9486 людей. Державна програма 2026–2030 передбачає розвиток молодіжної участі, стійкості, економічної самостійності, грантових механізмів, міжнародного співробітництва та цифрової молодіжної роботи.

Тобто формальна архітектура вже існує.

І ось тепер починається найнеприємніша частина тесту ООН:

А рішення є?

Не рішення «провести ще один молодіжний форум».

А рішення, яке змінила молодь.

Ось тут кількість стільців у молодіжній раді вже нічого не доводить.

Більше того: щорічна доповідь Мінмолодьспорту фіксує парадокс. Попри розвиток мережі молодіжних рад, 59% молоді не знають про такі інструменти молодіжного «голосу», а лише невелика частка реально долучена до консультативно-дорадчих органів. Серед викликів самі представники молодіжних рад називають обмежений вплив на рішення, нестале фінансування та слабке формальне включення їхніх ініціатив у місцеві й державні політики.

Одна молодіжна рада. Два абсолютно різні світи

Саме тому сучасна модель ООН так наполягає на meaningful youth participation — змістовній участі.

Якщо маршрут обривається після слова «обговорення» — це не участь.

Це декорація.

Європа тут говорить дуже просто

Стратегія Європейського Союзу щодо молоді 2019–2027 побудована навколо трьох дієслів:

Не розважати. Не виховувати «правильну молодь». Не влаштовувати політичну екскурсію для майбутніх виборців.

А створювати умови, за яких молоді люди можуть бути частиною демократичного життя і впливати на нього.

Рада Європи формулює участь ще жорсткіше: молоді люди мають мати право, засоби, простір, можливість і підтримку, щоб впливати на рішення.

А війна додає ще одне слово: час

В України його небагато.

Молодіжна політика сьогодні — це вже не питання того, чи буде в місті хороший молодіжний центр.

Це питання того, чи залишиться молода людина у цьому місті.

Чи залишиться вона в Україні.

Чи повернеться з Варшави. Берліна. Праги. Вільнюса.

Чи знайде тут роботу.

Чи зможе винайняти квартиру.

Чи ризикне народити дитину.

Чи відкриє бізнес.

Чи повірить, що професійний успіх в Україні можливий без правильної родини, телефонного номера або партійного квитка.

Воно проходить між освітою і першим робочим місцем. Між житловою політикою та транспортом. Між місцевим бюджетом і стартапом. Між психологом і людиною, яка четвертий рік прокидається від повітряної тривоги. Між військовою службою і поверненням до цивільного життя.

Україна проходить тест ООН. Але не всі відповіді вже відомі

Саме тут проходить межа між сучасною молодіжною політикою і сучасною презентацією про молодіжну політику.

Можливо, ми взагалі неправильно називаємо молодь «майбутнім»

Це звучить красиво.

«Молодь — наше майбутнє».

Але у цієї фрази є дивний побічний ефект.

Вона весь час відкладає молодих людей на потім.

Майбутні керівники.

Майбутні підприємці.

Майбутні політики.

Майбутні науковці.

Майбутні громадські діячі.

Колись.

Пізніше.

Коли наберетеся досвіду.

Коли станете старшими.

Коли ми вирішимо, що ви вже готові.

Але молоді українці давно живуть не в майбутньому.

Вони воюють зараз.

Волонтерять зараз.

Сплачують податки зараз.

Запускають бізнес зараз.

Створюють технології зараз.

Працюють у громадах зараз.

Виховують дітей зараз.

Відновлюють країну зараз.

І от цією владою доведеться ділитися.

Можливо, саме це і є справжнім сенсом 12 серпня

Україна вже змінила дату.

Змінила закон.

Змінила стратегію.

Поступово змінила навіть державну мову про молодь — від «об’єкта політики» до «рівноправного партнера».

Залишилося, мабуть, найскладніше.

Змінити звичку влади.