Атомна спадщина України: ЧАЕС, ЗАЕС і ХАЕС

Філіппіни вирішують, чи можна запустити атомну електростанцію, яка була завершена у 1984 році, але так і не виробила електроенергії. Перед Україною стоїть складніше питання: що робити з атомною спадщиною ХХ століття, якщо одна станція десятиліттями виводиться з експлуатації, друга окупована рф, а на третій держава планує добудовувати старі енергоблоки?

Чорнобильська, Запорізька та Хмельницька АЕС — це не три версії однієї проблеми. ЧАЕС потребує безпечної консервації, демонтажу та поводження з радіоактивними матеріалами. ЗАЕС спочатку треба повернути під контроль України, демілітаризувати й повністю переоцінити. ХАЕС-3 і ХАЕС-4 можна добудовувати лише після відкритого порівняння з новими технологічними й мережевими альтернативами.

Спільна для них вимога одна: держава повинна рахувати не лише майбутні мегавати, а повну ціну безпеки, відновлення, експлуатації, відходів і завершення життєвого циклу. А парламент має контролювати не окрему закупівлю або дозвіл, а всю систему відповідальності на десятиліття вперед.

Батаан: збудований реактор ще не є готовою електростанцією

Батаанську АЕС на Філіппінах почали будувати 1976 року. Один із чотирьох запланованих реакторів потужністю 621 МВт завершили 1984-го, але не ввели в експлуатацію. Після зміни влади й Чорнобильської катастрофи об’єкт законсервували, а ядерне паливо продали іншим країнам.

Станція не покинута: невелика команда підтримує механізми й захищає обладнання від подальшого руйнування. Однак зовнішня збереженість не дає відповіді на головні питання. Чи відповідають системи сучасним нормам? Скільки коштуватимуть заміна обладнання, підготовка персоналу, паливний цикл, фізичний захист, мережеве приєднання та майбутнє зняття з експлуатації?

За даними The New York Times, вартість будівництва Батаана перевищила 2 млрд доларів, а борг держава погашала ще близько двох десятиліть. Дослідження 2017 року оцінювало потребу замінити приблизно чверть обладнання орієнтовною вартістю 1 млрд доларів. Нове дослідження завершене, але його висновки публічно не розкриті.

ЧАЕС: спадщина, яку не можна просто закрити

Чорнобильська АЕС уже не виробляє електроенергію, але залишається одним із найскладніших промислових і екологічних об’єктів України. Її проблема не завершилася із зупинкою останнього реактора або спорудженням нового безпечного конфайнмента над зруйнованим четвертим енергоблоком.

На енергоблоках №1, №2 і №3 триває другий із чотирьох етапів зняття з експлуатації — остаточне закриття та консервація реакторних установок. За інформацією ДСП «Чорнобильська АЕС», на блоці №2 виконано 94% підготовчих фізичних робіт, на блоці №1 — 44%. Роботи за цими проєктами мають завершити до грудня 2028 року, а на блоці №3 фізичний етап планують розпочати 2027-го. Перехід до тривалого контрольованого зберігання передбачений із 2034 року.

Це показує справжній часовий масштаб атомної політики. Рішення, ухвалене одним поколінням, фінансують і технічно завершують наступні. Потрібні стабільні фонди, кваліфіковані працівники, сховища, лабораторії, екологічний моніторинг і міжнародна співпраця, незалежні від виборчого циклу.

Повномасштабна війна додала ще один ризик: навіть об’єкт, який не виробляє електроенергію, залишається частиною критичної ядерної інфраструктури. Окупація зони відчуження у 2022 році та подальші російські атаки довели, що безпека ЧАЕС має включати не тільки радіаційний контроль, а й фізичний захист, резервне живлення, протиповітряну оборону, кіберзахист і безперервність міжнародного фінансування.

ЗАЕС: деокупація не означає автоматичного запуску

Запорізька АЕС — найбільша атомна електростанція Європи — залишається захопленою рф. Її енергоблоки не постачають електроенергію українській енергосистемі, але станція потребує постійного охолодження, зовнішнього живлення, професійного персоналу та контролю за ядерними матеріалами. Присутність місії МАГАТЕ зменшує інформаційну темряву, але не повертає Україні суверенний контроль і не усуває воєнний ризик.

Після деокупації держава не зможе просто підняти український прапор і назвати станцію готовою до роботи. Спочатку потрібні демілітаризація та розмінування майданчика, перевірка реакторів і гермооболонок, кабельних систем, резервних генераторів, сховищ відпрацьованого палива, систем пожежогасіння, гідротехнічних споруд і зовнішніх ліній електропередачі.

Окреме питання — вода. Після руйнування Каховської греблі довоєнна модель охолодження більше не може вважатися гарантованою на майбутнє. До будь-якого рішення про поновлення генерації Україна має отримати довгострокову водогосподарську модель для ставка-охолоджувача та всього нижнього Дніпра, перевірену ядерним регулятором і незалежними фахівцями.

Не менш складне кадрове питання. Частина працівників виїхала, частина працювала під примусом, а управління станцією роками перебувало під незаконним російським контролем. Потрібні перевірка допусків, психологічна й соціальна підтримка персоналу, відновлення культури безпеки та формування нової команди експлуатації. Це може тривати роки.

ХАЕС: незавершене будівництво не можна оцінювати минулими витратами

Українська влада пов’язувала добудову третього і четвертого блоків Хмельницької АЕС із появою понад 2 ГВт додаткової потужності. Під час війни така перспектива має очевидну привабливість: атомна генерація дає великі обсяги стабільної низьковуглецевої електроенергії.

Але Батаан нагадує: ступінь будівельної готовності не є достатнім обґрунтуванням. Парламенту потрібна сучасна оцінка стану конструкцій, відповідності проєкту новим вимогам безпеки, походження та сумісності обладнання, строків ліцензування, фізичного захисту, вартості кредитів і майбутнього впливу на тариф.

Так само необхідне порівняння з альтернативами: новими блоками західного дизайну, малими модульними реакторами після підтвердження їхньої комерційної зрілості, розподіленою генерацією, накопичувачами, модернізацією мереж і керуванням попитом. Добудова може бути доцільною, але це має довести аналіз майбутніх витрат — не пам’ять про вже витрачені кошти.

Не одна проблема, а чотири режими відповідальності

Що Україні потрібно зробити

Перше — ухвалити Національну стратегію управління атомною спадщиною до 2050 року. Це авторське бачення, а не назва чинного документа. Стратегія має об’єднати продовження експлуатації, нове будівництво, повернення ЗАЕС, зняття з експлуатації ЧАЕС, радіоактивні відходи, кадрову політику та захист громад.

Друге — запровадити повну вартість життєвого циклу як обов’язковий стандарт парламентського рішення. У кожному проєкті мають бути пораховані не тільки будівництво й паливо, а кредити, мережі, фізичний захист, страхування, аварійні резерви, поводження з відходами та зняття з експлуатації.

Третє — захистити незалежність Державної інспекції ядерного регулювання України. Жоден оператор, міністерство, постачальник обладнання або кредитор не може визначати, коли блок є безпечним. Політичне рішення відкриває процес, але дозвіл на експлуатацію дає тільки регулятор.

Четверте — створити прозорий довгостроковий фінансовий контур. Кошти на зняття з експлуатації та радіоактивні відходи не повинні розчинятися у поточних потребах енергоринку. Парламентський і державний аудит мають відстежувати накопичення та використання цих ресурсів.

П’яте — перетворити досвід Чорнобиля на національну компетенцію. Україна вже володіє унікальним досвідом конфайнмента, демонтажу, радіаційного моніторингу та міжнародного управління складними проєктами. Це не тільки тягар минулого, а основа для власної школи безпечного завершення ядерного циклу.

Шосте — укладати з громадами довгострокові угоди безпеки й розвитку. Міста-супутники та сусідні громади мають бачити маршрути евакуації, стан медицини й оповіщення, водні ризики, екологічні дані, податкові наслідки та план зайнятості після завершення роботи блоків.

Європейська рамка і співпраця з ПРООН

Енергетичний acquis Європейського Союзу охоплює ядерну безпеку та радіаційний захист. Для України це означає не лише формальне наближення законів, а незалежний нагляд, оцінку впливу, доступ громадськості до інформації та прозоре поводження з відходами.

У співпраці з ПРООН у питаннях екологічної політики та зеленого відновлення ми постійно повертаємося до одного принципу: відновлення не може відтворювати старі ризики. Для атомної галузі це особливо важливо. Україна має не просто відбудувати втрачені потужності, а створити систему, в якій рішення про експлуатацію, добудову, повернення або демонтаж проходять однаково жорстку перевірку.

Моя позиція

Я не вважаю атомну спадщину України лише проблемою. Вона дала державі інженерну школу, стабільну генерацію та досвід, якого не мають багато країн. Але спадщина стає активом тільки тоді, коли держава здатна чесно оцінити її стан і взяти відповідальність за весь життєвий цикл.

ЧАЕС не можна залишити в категорії історичної пам’яті. ЗАЕС не можна планувати до запуску до завершення деокупації та повної оцінки. ХАЕС не можна добудовувати лише тому, що частину робіт уже виконано. А діючі блоки не можна продовжувати експлуатувати без сучасної переоцінки безпеки.

Авторка: Олена Криворучкіна — народна депутатка України, заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування; співпрацює з ПРООН у питаннях екологічної політики та зеленого відновлення.