Як народний депутат України, який опікується питаннями екологічної політики, я хочу поділитися з вами інформацією про надзвичайно важливий інструмент у боротьбі зі зміною клімату – систему торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ). Це той механізм, який вже довів свою ефективність у світі та Європі, і впровадження якого в Україні відкриває нові можливості для нашої економіки та довкілля.
У цій статті я розповім, що таке СТВ, як вона працює в ЄС, як запроваджується в Україні, який вплив матиме на економіку, бізнес та кожного з нас. Я закликаю вас до обговорення цих питань – адже успіх екологічних реформ залежить від активної участі громадян. Долучайтеся до діалогу про чисте майбутнє України !
Що таке система торгівлі квотами на викиди парникових газів ?
Система торгівлі квотами на викиди (або СТВ) – це ринковий механізм, який дозволяє контролювати обсяги викидів парникових газів шляхом встановлення ліміту (квоти) на загальні викиди та надання можливості компаніям торгувати дозволеними квотами між собою. Простіше кажучи, держава визначає граничну кількість викидів (наприклад, тонн CO₂), які можна здійснити за рік, і розподіляє ці дозволи між підприємствами. Ті компанії, які скорочують свої викиди більше, ніж вимагається, можуть продати надлишок своїх квот тим, кому їх не вистачає. Натомість підприємства, що перевищують ліміт, повинні докупити квоти або сплатити штраф. Такий підхід створює економічний стимул зменшувати викиди: забруднювач платить, а ефективний виробник отримує винагороду.
Цей інструмент також відомий як принцип “cap-and-trade” – «обмежуй і торгуй». Він поєднує екологічну мету (загальне обмеження викидів) з гнучкістю ринку (можливістю торгівлі квотами). СТВ вважається одним з найбільш економічно ефективних способів скорочення викидів парникових газів . Недарма найбільші економіки світу обирають саме системи торгівлі викидами як інструмент вуглецевого регулювання – нині третина населення планети живе в країнах, де діє той чи інший різновид СТВ, і таким чином охоплено близько 17% глобальних викидів CO₂ (цей показник постійно зростає) . Іншими словами, світ рухається до того, що за викиди парникових газів потрібно платити, і Україна не стоїть осторонь цього процесу.
Для кращого розуміння можемо навести приклад: уявімо дві електростанції – одна модернізувала обладнання і зменшила викиди, а інша поки що ні. Перша станція має “зайві” квоти, а друга – дефіцит. Через СТВ перша може продати свої квоти другій і отримати додаткові кошти, а друга – виконає нормативи, заплативши за перевищення. В результаті обидві мають стимул рухатися до чистіших технологій: перша – бо заробляє на екологічності, друга – щоб у майбутньому не витрачатися на квоти. Такий ринковий підхід створює постійний фінансовий мотив інвестувати у скорочення викидів.
Європейський досвід: як працює цей механізм у країнах ЄС ?
Європейський Союз запровадив власну систему торгівлі викидами (EU ETS) ще у 2005 році, і з того часу вона стала центральним елементом кліматичної політики ЄС . Європейська СТВ – це перший і найбільший у світі вуглецевий ринок, що охоплює всі країни-члени ЄС, а також Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію і з недавнього часу Швейцарію (через угоду про об’єднання ринків) . На сьогодні EU ETS охоплює приблизно 40% усіх викидів парникових газів в ЄС, зокрема від ~10 000 великих установок у енергетиці та промисловості, а також від авіаперевезень внутриєвропейського сполучення . З 2024 року до системи додано і частину викидів морського транспорту, що свідчить про постійний розвиток та розширення сфери дії цього механізму .
Як функціонує EU ETS? Євросоюз установлює загальний ліміт (стелю) викидів для визначених секторів на певний період. В межах цього ліміту підприємствам видаються або продаються квоти (дозволи) на викиди CO₂. Квоти є товаром – їх можна купувати і продавати на спеціалізованому ринку. Ціну на них визначає попит і пропозиція: якщо багато підприємств потребують додаткових квот, їхня ціна зростає, стимулюючи компанії швидше скорочувати викиди. Важливо, що ЄС постійно знижує загальний ліміт квот з кожним періодом, щоб досягати все більшого скорочення викидів у довгостроковій перспективі. За майже 20 років існування EU ETS пройшла кілька фаз удосконалення : наразі триває четверта фаза (2021–2030), протягом якої ЄС ще більше посилив вимоги та запровадив нові інструменти, такі як Резерв стабільності ринку (для усунення надлишку квот на ринку).
Ключові особливості європейської СТВ можна підсумувати так:
• Принцип «забруднювач платить». Система змушує підприємства платити за свої викиди, тим самим економічно заохочуючи їх скорочувати ці викиди . Ті, хто впроваджує чисті технології, виграють, а хто забруднює понаднормово – несуть додаткові витрати.
• Покриття основних секторів. EU ETS діє в усіх країнах ЄС (а також деяких інших європейських державах) і охоплює найбільші електростанції, заводи та авіакомпанії – загалом близько 45% викидів CO₂ Європи . Таким чином, майже половина викидів ЄС перебуває під прямим регулюванням цього ринкового механізму.
• Торгівля квотами. Кількість квот на ринку обмежена встановленим лімітом, тож формується їхня ринкова ціна . Підприємства можуть отримувати частину квот безкоштовно (про це нижче) або купувати на аукціонах, а також вільно торгувати між собою. Якщо завод скоротив викиди і має невикористані квоти – він може їх продати або зберегти на майбутнє .
• Використання коштів на екологію. Кошти від продажу квот (аукціонів) надходять до бюджетів країн ЄС, і переважно спрямовуються на фінансування зеленого переходу: розвиток відновлюваної енергетики, підвищення енергоефективності, впровадження низьковуглецевих технологій . Також частина коштів наповнює спеціальні фонди ЄС – наприклад, Інноваційний фонд, який підтримує новаторські кліматичні проекти.
• Запобігання «витоку вуглецю». ЄС усвідомлює ризик, що надто жорсткі екологічні вимоги можуть спонукати підприємства переносити виробництво в країни, де таких вимог нема. Щоб цього не сталося, в EU ETS найвразливіші галузі отримують частину квот безкоштовно . Розподіл безкоштовних квот відбувається за показниками ефективності (бенчмарками): найбільш ефективні 10% підприємств галузі задають планку, і що кращий показник у підприємства, то більше безкоштовних квот воно отримає . Щороку ця планка підвищується (бенчмарки знижуються), стимулюючи поступову модернізацію. В результаті, станом на 2020 рік близько 40% усіх квот розподілялося безоплатно за такими правилами . Однак з 2026 року ЄС почне поступово скорочувати обсяги безкоштовних квот у зв’язку з повноцінним запровадженням нового механізму прикордонного вуглецевого коригування (CBAM) .
CBAM – це так званий “вуглецевий тариф” на імпорт продукції з країн, де відсутнє власне ціноутворення на вуглець. Таким чином, або виробник сплачує за викиди у своїй країні, або імпортер платить збір при ввезенні до ЄС. Це нововведення стимулює і сусідів Євросоюзу, у тому числі Україну, впроваджувати свої системи обмеження викидів, щоб українські експортери не платили подвійно.
Європейський досвід показує, що торгівля квотами на викиди працює: за час існування EU ETS викиди у секторах, охоплених системою, значно скоротилися, а сама система стала зразком для багатьох країн. До європейської СТВ вже приєдналися Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн, Швейцарія, а інші держави розробляють свої програми за схожими принципами. Для України цей багаторічний досвід є неоціненним – ми можемо врахувати найкращі практики ЄС (ефективне МЗВ, поступове впровадження, прозоре використання коштів) і уникнути помилок, щоб наша національна система була максимально ефективною.
Впровадження в Україні: нормативно-правова база та етапи плану дій
Україна взяла курс на впровадження власної системи торгівлі викидами у рамках виконання міжнародних зобов’язань та гармонізації з ЄС. Ще у 2014 році наша держава підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка передбачає імплементацію європейського кліматичного законодавства. Зокрема, стаття 365(c) та Додаток ХХХ до Угоди містять вимогу створити систему торгівлі квотами на викиди парникових газів, аналогічну до європейської . Європейські партнери постійно наголошують на необхідності імплементації Директиви 2003/87/ЄС (головного акта ЄС щодо СТВ) в українське законодавство . Іншими словами, запровадження СТВ – це не лише наша внутрішня ініціатива, а й важлива умова євроінтеграції та розвитку торгівлі з ЄС.
Першим кроком до запуску СТВ стало створення системи моніторингу, звітності та верифікації викидів (МЗВ) – без неї неможливо ані визначити, скільки квот потрібно видавати, ані контролювати виконання. В 2019 році було прийнято рамковий Закон України “Про принципи моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів”, а з 2021 року великі підприємства вже почали подавати щорічні звіти про свої викиди CO₂ за цими правилами . Така МЗВ-система багато в чому відповідає європейській і охоплює основні галузі (енергетику, металургію, виробництво цементу, скла тощо) . Зібрані за кілька років дані про фактичні обсяги викидів є базою для розробки параметрів СТВ (наприклад, визначення загального ліміту квот) . Повноцінна статистика викидів – один з критично важливих елементів підготовки до торгівлі квотами.
Наступний історичний крок – ухвалення комплексної кліматичної стратегії. 8 жовтня 2024 року Верховна Рада прийняла Закон “Про засади державної політики у сфері зміни клімату” . Цей документ визначає принципи кліматичної політики України на найближчі десятиліття і прямо передбачає створення системи торгівлі викидами як одного з інструментів досягнення кліматичних цілей. Закон встановлює, що для регульованих секторів економіки має бути запроваджено «абсолютний ліміт» викидів парникових газів (тобто фіксований верхній поріг, як у EU ETS), і що сама система буде створюватися на підставі окремого рішення уряду . В законі також закріплено нашу національну ціль – до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% від рівня 1990 року (це оновлений Національно визначений внесок України до Паризької угоди, НВВ2) . Отже, політична воля на найвищому рівні оформлена: Україна визначила напрямок на низьковуглецевий розвиток і закріпила СТВ як один із ключових механізмів.
Паралельно з законодавчою роботою розробляється і дорожня карта впровадження СТВ. Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів у червні 2024 року оприлюднило проєкт Стратегії впровадження СТВ до 2033 року та винесло його на публічне обговорення . Цей стратегічний документ окреслює поетапне запровадження системи торгівлі викидами в Україні, а саме три стадії розвитку :
• 2024–2025: Підготовчий етап. Розробка та прийняття необхідної законодавчої бази (закон про СТВ, підзаконні акти), створення інституційної інфраструктури, удосконалення МЗВ та навчання фахівців і учасників ринку . Фактично, цей етап вже триває: закон прийнято, Кабінетом Міністрів затверджено план першочергових заходів у лютому 2025 року , готуються рішення щодо функціонування реєстру викидів, виділення повноважень органам влади тощо .
• 2026–2028: Пілотна фаза. На цьому етапі система торгівлі викидами запрацює у тестовому режимі. Буде визначено обмежену кількість учасників або секторів, на яких обкатуватиметься механізм СТВ, проводитимуться пробні аукціони квот. Мета – перевірити готовність всіх процесів, виявити слабкі місця та поступово адаптувати промисловість. За планами уряду, перший запуск пілоту може відбутися вже у 2025 році , однак повноцінне функціонування пілотної системи очікується протягом 2026 року . Експерти зауважують, що для успішного пілоту бажано мати не менше трьох років якісних даних МЗВ та відпрацьовані процедури торгівлі .
• 2029–2033: Повномасштабне впровадження і розвиток. Після успішного пілоту СТВ має запрацювати на повну силу з розширенням на всі заплановані сектори і, можливо, збільшенням охоплення до більшої частки економіки . На цьому етапі передбачається вдосконалення системи, її інтеграція з європейським ринком (у перспективі – можливе об’єднання української і європейської СТВ), а також підготовка до нових цілей після 2030 року. За проектною Стратегією, повна взаємодія з EU ETS розглядається після 2030 року , що логічно з огляду на очікуваний вступ України до ЄС.
Хочу зазначити, що хоча уряд окреслив амбітні строки, реальне впровадження залежатиме від ситуації в країні. Через війну та економічні труднощі повноцінний запуск СТВ може відбутися пізніше, ніж планується на папері . Зокрема, Європейська Бізнес Асоціація пропонує більш обережний підхід – розпочати пілот у 2028 і повномасштабно запустити СТВ лише після стабілізації економіки до 2031 року . Водночас, ми не стоїмо на місці: вже зараз закладаються основи, готуються всі необхідні рішення, щоб одразу після нашої перемоги і відновлення промисловості Україна могла швидко інтегруватися в нову кліматичну реальність. Важливо, що наша національна система проєктується у відповідності до європейських правил – враховуються українські особливості, але загальні принципи мають відповідати Директиві ЄС 2003/87/EC . Це гарантія того, що українська СТВ буде сумісною з європейською і взаємовигідною для всіх сторін.
Вплив на економіку та довкілля: які переваги для бізнесу та суспільства ?
Впровадження системи торгівлі викидами – це не тільки про довкілля, але й про економіку. По суті, ми вводимо новий ринок – ринок викидів парникових газів, який матиме свої правила, учасників, ціну на вуглець. Як же це вплине на різні сфери?
Екологічний вимір. Головна мета СТВ – скорочення викидів парникових газів, а отже протидія глобальній зміні клімату. Для України, як і для всього світу, це питання безпеки і виживання у довгостроковій перспективі. Ми вже відчуваємо наслідки змін клімату: аномальна спека, посухи, зміщення сезонів, екстремальні погодні явища. Виконання цілей Паризької угоди (а Україна, нагадаю, взяла зобов’язання не перевищити 35% від рівня 1990 року до 2050 та досягти вуглецевої нейтральності до 2060 ) потребує рішучих дій. СТВ забезпечить системне та прогнозоване скорочення викидів, яке можна буде відстежити статистично і коригувати за потреби. Окрім глобального кліматичного ефекту, будуть і локальні екологічні вигоди. Зменшення спалювання викопного палива означає чистіше повітря у наших містах, менше викидів шкідливих речовин (не лише CO₂, а й супутніх забрудників – пилу, SO₂, NOₓ), а значить – кращу ситуацію зі здоров’ям населення. Отже, довкілля та люди в перспективі виграють від запровадження СТВ.
Економічні переваги. На перший погляд може здатися, що додаткові обмеження – це тягар для промисловості. Але досвід показує, що правильно впроваджені ринкові механізми стимулюють інновації та модернізацію. Бізнес, який швидше інвестує в енергоефективність, відновлювані джерела енергії, чисті технології, отримає конкурентну перевагу. По-перше, такі підприємства зменшать свої витрати в довгостроковому періоді (менше енергоспоживання – менші рахунки) і зможуть навіть заробляти на продажу незадіяних квот. По-друге, на глобальних ринках зростає попит на продукцію з низьким вуглецевим слідом. Вже незабаром при експорті в ЄС вимагатимуть враховувати “вуглецевий слід” товару – тут вступає в дію згаданий механізм CBAM. Якщо українське підприємство не сплачує за викиди CO₂ у себе вдома, то, експортуючи продукцію (сталь, добрива, цемент тощо) до Євросоюзу, імпортер буде змушений доплатити збір на кордоні за викиди, втілені в цій продукції . Фактично, гроші замість українського бюджету отримають європейці. Тому впровадження СТВ вигідне з точки зору захисту нашого бізнесу на зовнішніх ринках – краще ми самі створимо внутрішній механізм і спрямуватимемо ці кошти на розвиток України, ніж дозволимо грошам витікати за кордон через екологічні тарифи.
До того ж, запуск торгівлі емісійними квотами може відкрити для України додаткові фінансові можливості. Європейський Союз та міжнародні фінансові організації підтримують країни, що стають на шлях низьковуглецевого розвитку. Це може означати технічну допомогу, інвестиції у “зелені” проекти, участь у спільних програмах. Коли СТВ запрацює, українські підприємства зможуть брати участь у транснаціональних проєктах скорочення викидів, продавати надлишкові квоти, можливо, навіть інтегруватися в європейський ринок торгівлі. У перспективі, якщо наша система буде сумісною з EU ETS, це спростить торгівлю квотами між українськими та європейськими компаніями, що потенційно принесе додатковий дохід і підвищить довіру інвесторів.
Соціально-економічний ефект. Важливо згадати, що кошти від продажу квот держава планує спрямовувати на екологічні та інноваційні проекти, як це робить ЄС . Це означає створення нових робочих місць у сферах “зеленої” енергетики, екомодернізації, екологічного моніторингу. Наприклад, можуть з’явитися програми з енергоефективності для житлового сектору, частково фінансовані за рахунок доходів від СТВ, – отже мешканці зможуть утеплити будинки чи встановити сонячні панелі з меншими витратами. Таким чином, вигоду від системи відчує не лише великий бізнес, але й широке коло громадян.
Підсумовуючи, національна СТВ – це інвестиція в модернізацію України. Вона допоможе нам перейти до економіки майбутнього, де зростання не означатиме забруднення, а якість життя покращиться. Бізнес отримає чіткі довгострокові правила гри та стимули інновацій, суспільство – чистіше середовище і нові можливості розвитку, держава – виконання міжнародних зобов’язань і рух до інтеграції з європейським простором.
Як це торкнеться підприємств та громадян ?
Запровадження СТВ неодмінно позначиться на діяльності українських підприємств та в певній мірі на житті громадян. Розгляньмо конкретніше, чого очікувати кожній з цих груп.
Для підприємств. Насамперед система торкнеться великих промислових підприємств у енергетиці, металургії, хімічній промисловості, виробництві будматеріалів тощо – тобто тих, що є основними джерелами викидів парникових газів. Багато з них вже зараз знаходяться у переліках операторів, що звітують за МЗВ. Після запуску СТВ кожне таке підприємство отримає річний ліміт викидів (квоти) та зобов’язання не перевищувати його без компенсації. Практично це означатиме, що завод муситиме або вкластися у виділену кількість тон CO₂, або придбати додаткові квоти на ринку, якщо планує перевищити ліміт. Держава може спочатку надавати частину квот безкоштовно (як згадувалось, для найважливіших галузей на перехідний період), але з часом частка безоплатних дозволів зменшуватиметься – бізнес поступово перейде на повну оплату за свої викиди.
Для підприємств це буде викликом, але водночас і мотивацією. Керівники та власники компаній вже зараз повинні закладати у свої стратегії питання декарбонізації виробництва. Хто зуміє швидше знизити питомі викиди – матиме конкурентну перевагу. Наприклад, металургійний комбінат, що модернізує доменні печі чи переходить на електродугові, буде витрачати менше квот (а отже – менше коштів) на тонну сталі. Більш того, надлишкові квоти можна буде продати іншим учасникам ринку, отримавши прибуток. Натомість неефективні та застарілі виробництва будуть змушені витрачатися на купівлю дозволів або штрафи, що робитиме їх продукцію дорожчою. Така жорстка логіка ринку вуглецю стимулює технологічне переозброєння промисловості. Уряд, зі свого боку, планує допомагати підприємствам у трансформації – зокрема, через цільове спрямування частини доходів від СТВ на інвестиційні проекти в промисловості (модернізація, впровадження найкращих доступних технологій, R&D у сфері декарбонізації).
Крім того, українським компаніям доведеться опановувати нові процедури: вести детальний облік викидів, проходити незалежний аудит (верифікацію) кожного року , навчитися торгувати квотами на спеціальних аукціонах чи біржах. З’явиться навіть новий вид діяльності – вуглецевий менеджмент, фахівці якого будуть оцінювати “вуглецевий слід” продукції, оптимізувати використання квот, укладати угоди купівлі-продажу квот. Для багатьох підприємств це виклик – але й шанс вийти на сучасний рівень управління, який вже є нормою в Європі.
Для громадян. Пересічні люди не будуть безпосередніми учасниками ринку квот (звісно, ніхто не змушуватиме купувати дозволи на користування автомобілем чи опалення будинку в приватному секторі). Однак непрямий вплив СТВ на громадян все ж буде. По-перше, якщо підприємства несуть нові витрати (купівля квот), частково це може відобразитися на ціні їхньої продукції чи послуг. Наприклад, якщо теплова електростанція повинна купити квоти, собівартість виробленої електроенергії зросте; отже, це може дещо підвищити тарифи на електроенергію. Але уряд обіцяє запроваджувати СТВ поступово, щоб унеможливити різке зростання цін, і використовувати компенсаторні механізми. Згадаємо, що на початкових етапах частину квот видаватимуть безкоштовно, тож різкого стрибка витрат для підприємств не станеться. Крім того, держава може підтримати вразливі верстви населення за рахунок тих самих доходів від продажу квот. У Європі, наприклад, коштом фондів, наповнених від аукціонів СТВ, фінансуються програми енергоефективності житла для домогосподарств з низькими доходами – подібний підхід до соціальної справедливості може бути застосований і в нас.
По-друге, громадяни виграють як споживачі і мешканці довкілля. Адже мета системи – зробити товари і послуги більш екологічними. Через кілька років ми можемо побачити на полицях більше продукції з маркуванням “carbon neutral” або “виготовлено з використанням відновлюваної енергії” – і це буде не просто маркетинг, а реальний результат переходу підприємств на низьковуглецеві технології під впливом СТВ. Покращиться якість повітря та стан довкілля, особливо поблизу великих промислових центрів, що позитивно позначиться на здоров’ї людей. З’являться нові робочі місця в “зелених” галузях, як от відновлювана енергетика, екомоніторинг, виготовлення та обслуговування обладнання для скорочення викидів. Тобто, для громадян це перспектива кращого здоров’я, нових можливостей працевлаштування і зрештою – вищих стандартів життя у чистішому середовищі.
Важливим є і психологічний та поведінковий аспект. Введення ціни на викиди формує у суспільстві розуміння, що вуглецевий слід – це реальний фактор вартості. Люди починають більше задумуватися над енергоефективністю у побуті, над вибором транспорту, над підтримкою екологічних ініціатив. Звичайно, одна лише СТВ не розв’яже всіх екологічних проблем, але вона закладає економічний фундамент для широких змін, до яких згодом залучаться і бізнес, і громадяни.
Перспективи та виклики: що ще потрібно для ефективної реалізації ?
Попереду – велика робота, щоб зробити національну систему торгівлі викидами реально дієвою та результативною. Деякі виклики вже очевидні:
• Війна та відновлення економіки. Наразі пріоритетом країни є перемога та відбудова. Частина підприємств зупинена або зруйнована війною, економіка переживає спад. У таких умовах впровадження нового екологічного регулювання – непросте завдання. Уряд і парламент мають дуже виважено підійти до таймінгу: з одного боку, не гальмувати реформи, з іншого – не створити надмірного тиску на бізнес, що відновлюється. Імовірно, повномасштабний запуск СТВ узгоджуватиметься з післявоєнним відновленням: спочатку — відбудувати та модернізувати промисловість (бажано вже на основі нових, чистіших технологій), і паралельно — вводити ринкові механізми, щоб закріпити цей зелений курс. Недарма в рекомендаціях експертів зазначено, що запуск повноцінної СТВ доцільний не раніше ніж через три роки після завершення дії воєнного стану . Тож маємо планувати реалістично, з урахуванням економічних реалій.
• Завершення формування правової бази. Поки що прийнято рамковий закон про засади кліматичної політики. Попереду – розробка і ухвалення спеціального Закону про систему торгівлі викидами (очікується, що відповідний законопроєкт буде внесено в 2024 році) . Також необхідно розробити десятки підзаконних актів: порядок функціонування реєстру квот, правила проведення аукціонів, методики розподілу квот між установками, правила моніторингу та звітності для нових секторів тощо. Цей процес уже розпочато: Кабмін затвердив План заходів, де детально прописані всі кроки – від створення глосарію термінів до визначення відповідальних органів влади . Парламентський комітет з екологічної політики здійснює контроль за виконанням цих завдань. Я, як парламентар, приділяю цьому особливу увагу – аби не було зволікань і система запрацювала якнайшвидше та прозоро.
• Технічна та інституційна готовність. СТВ – це високотехнологічна система, що потребує сучасної ІТ-інфраструктури. Потрібно створити електронний реєстр викидів і квот, де кожне підприємство матиме свій аккаунт з інформацією про видані квоти, проведені операції, залишок. Необхідна платформа для проведення аукціонів з продажу квот (можливо, на базі біржі чи спецмайданчика НКЦПФР – Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку, яка, до речі, залучається до роботи за згодою ). Також треба визначити адміністратора системи – орган або установу, відповідальну за ведення реєстру та загальну координацію (в ЄС цим займається Єврокомісія, а у нас, ймовірно, функції виконуватиме Міндовкілля або спеціальне агентство) . Все це – нові виклики для нашого держапарату, потрібні навчені кадри, обмін досвідом з європейцями, можливо, залучення міжнародних радників. На щастя, Україна не першопроходець – ми маємо партнерів, готових допомогти в розбудові потрібних інституцій.
• Встановлення обґрунтованих квот і цілей. Одне з ключових питань – визначення початкового обсягу квот (кап), тобто скільки сумарно тонн CO₂ дозволено викидати учасникам СТВ на рік. Цей ліміт має відповідати нашій траєкторії скорочення викидів згідно НВВ (65% від 1990 до 2030) та подальшим цілям. Для цього Україні необхідно буде оновити свій Національно визначений внесок (НВВ-3) після завершення бойових дій – адже війна істотно змінила економічну ситуацію, і попередні прогнози потребують перегляду. НВВ-3 стане орієнтиром, скільки викидів ми можемо дозволити собі до 2030 чи 2035 року, і на основі цього розрахують ліміт квот для СТВ . Потрібно досягти балансу: квот не має бути надто багато (щоб був стимул зменшувати викиди і ціна CO₂ не була нульовою), але й не настільки мало, щоб наша промисловість не задихнулася від дефіциту дозволів. Тому розрахунки капу будуть базуватися на глибокому аналізі даних МЗВ, прогнозів розвитку економіки та консультаціях з бізнесом і науковцями.
• Інтеграція з європейським ринком. Довгострокова перспектива – об’єднання української СТВ з EU ETS. Це вигідно всім: компанії отримають більший ринок для торгівлі квотами і єдині правила гри, Україна глибше інтегрується в ЄС, а європейці поширять свій механізм на сусідню країну, уникнувши ризику витоку вуглецю. Але для цього наша система має відповідати всім технічним і правовим критеріям ЄС. Тож ми маємо з самого початку проектувати СТВ з думкою про майбутнє об’єднання. Вже зараз в уряді декларують, що стратегічна мета – максимально наблизити українську систему до вимог ЄС . Якщо нам це вдасться, то в 2030-х роках можемо побачити, як українські підприємства торгують квотами нарівні з німецькими чи французькими, а ціна на вуглець вирівнюється в усій Європі. Для бізнесу це зніме останні бар’єри, пов’язані з кліматичною політикою, у торгівлі з ЄС.
Звісно, викликів багато – проте їх можна подолати при належному плануванні і співпраці усіх залучених сторін. Перспективи ж від впровадження СТВ величезні. Україна отримує шанс здійснити «зелений стрибок» – модернізуватися, не повторюючи помилок старої індустріальної моделі, а відразу інтегрувати найсучасніші екологічні стандарти. Врешті-решт, наша ціль – досягти кліматичної нейтральності до 2060 року , і ринкові механізми, такі як торгівля квотами, стануть важливими інструментами на цьому шляху. Я переконаний, що за підтримки суспільства та бізнесу ми здатні реалізувати цю трансформацію успішно.
Взаємодія з громадськістю: як долучитися до обговорення та впливати на екологічну політику ?
Наостанок – про роль кожного з нас у формуванні та впровадженні кліматичної політики. Система торгівлі викидами, хоч і виглядає технічною і «бюрократичною», насправді потребує широкого залучення громадськості. Чому це важливо ?
По-перше, рішення у сфері клімату впливають на все суспільство, і голос громадян має бути почутий. По-друге, підтримка населення гарантує сталий курс незалежно від політичних змін – коли люди розуміють і схвалюють реформу, її важче згорнути.
Як можна долучитися ? Є кілька рівнів участі
• Громадське обговорення і консультації. Коли уряд готує нові нормативні акти (закони, стратегії, плани), він часто проводить публічні консультації. Так було із проектом Стратегії СТВ у 2024 році . Кожен міг подати свої зауваження та пропозиції. Я закликаю стежити за анонсами на сайтах Міндовкілля та Верховної Ради – коли з’являються проекти документів щодо клімату, долучайтеся до їх обговорення. Ваші ідеї або застереження можуть бути враховані! Наприклад, бізнес-асоціації вже подали ряд пропозицій, як краще поетапно вводити СТВ . Громадські екологічні організації теж активно висловлюють позицію. Дуже важливо, щоб і звичайні громадяни не лишалися осторонь – пишіть звернення, запитуйте у своїх депутатів про їхню позицію, вимагайте амбітних дій для захисту довкілля. Я, як депутат, завжди відкритий до конструктивних пропозицій від виборців і експертів.
• Діалог з бізнесом і місцевою владою. Якщо ви працюєте на підприємстві, якому будуть цікаві ці зміни, – ініціюйте дискусію всередині компанії. Можливо, варто звернутися до керівництва з питанням: що ми робимо, щоб підготуватися до СТВ? Такий конструктивний тиск зсередини допоможе бізнесу не відкладати екологічні інновації. На рівні громад також важлива ініціатива – місцева влада може впроваджувати проекти зі зниження викидів (енергозбереження, озеленення, електротранспорт), і активні мешканці здатні стимулювати ці процеси, звертаючись до місцевих керівників, беручи участь у громадських слуханнях.
• Просвіта та поширення інформації. Тема клімату і викидів парникових газів досі є новою для багатьох українців. Ми разом маємо підвищувати рівень обізнаності. Якщо ви прочитали цю статтю і вважаєте інформацію важливою – поділіться нею з колегами, друзями, родиною. Обговоріть, що для вас означають кліматичні зміни і чи підтримуєте ви ідею “забруднювач платить”. Такі розмови формують суспільну думку. А коли суспільство усвідомлює проблему і підтримує рішення – влада діє сміливіше.
Особливо в сучасному світі важливу роль відіграють соціальні мережі. Через Facebook, Twitter, Telegram, Instagram можна швидко донести інформацію і організувати обговорення на широку аудиторію. Закликаю всіх екосвідомих громадян активно використовувати ці канали для просування ідей кліматичної політики. Ось кілька кроків, які може зробити кожен:
• Facebook: Поширюйте новини про кліматичні ініціативи, діліться аналітикою щодо СТВ, вступайте в дискусії на сторінках екологічних організацій. Ви можете написати пост про те, що дізналися про систему торгівлі викидами, і запитати думку своїх друзів – це спровокує цікаву розмову.
• Twitter (X): Підписуйтеся на офіційні акаунти Міністерства довкілля, кліматичних проєктів, експертів-економістів. Репостіть (ретвітіть) важливі оголошення, використовуйте хештеги на кшталт #кліматичнаполітика, #СТВ, #EUETS, #ClimateAction. Короткі повідомлення в Твіттері допоможуть тримати тему СТВ в інформаційному полі.
• Instagram: Діліться візуальними матеріалами – інфографікою, короткими відео, інструкціями. Наприклад, інфографіка про те, як працює СТВ, або про топ-5 підприємств-викидачів у вашому регіоні, або фото порівняння міста з смогом і без – такі образи привертають увагу і спонукають задуматися. Ви можете записати сторіз, де за хвилину поясните своїм підписникам, чому впровадження торгівлі викидами важливе для України. Використовуйте популярні екотеми, відмічайте екоблогерів чи ЗМІ – мережевий ефект може бути дуже потужним.
Як представник влади, я щиро запрошую всіх громадян до активної співпраці. Пишіть нам, приходьте на обговорення, діліться своїми ідеями. Кліматична політика – це сфера, де кожен голос має значення, адже йдеться про наше спільне майбутнє. Без вашої підтримки нам буде складніше впровадити такі амбітні зміни. Але з вашою участю – впевнений – ми зможемо створити в Україні ефективну систему торгівлі квотами, яка стане запорукою екологічно безпечної економіки. Давайте разом зробимо так, щоб Україна стала прикладом успішної зеленої трансформації! Ваші думки та пропозиції дуже цінні – залишайте коментарі, задавайте запитання, вступайте в діалог. Тільки спільними зусиллями ми досягнемо мети: чистого неба, сталого розвитку і процвітання для нинішнього і майбутніх поколінь українців.
🇺🇦♻️Разом – до чистого майбутнього !
З повагою
Олена Криворучкіна
