Що ми хочемо бачити від політиків, які займаються ЗЕЛЕНИМ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ?

🏛️Щонайменше, законодавці повинні відобразити у своїх законопроектах ключові пріоритети екологічної політики ЄС та Європейського зеленого курсу – інтеграцію кліматичних і екологічних цілей у відбудову, перехід до низьковуглецевої циркулярної економіки, охорону вод, боротьбу із забрудненням і втратами біорізноманіття. Особливо прогресивним буде  встановлення принципу “не нашкодь” та системи оцінки сталості з технічними критеріями, гармонізованими з підходами ЄС (Регламентом ЄС 2020/852) – це забезпечить стратегічну узгодженість із таксономією сталого фінансування ЄС і спрямує інвестиції у “зелені” проєкти. 

Разом з тим, для повної відповідності acquis ЄС майбутні законопроєкти мають враховувати конкретні зобов’язання та механізми: слід чіткіше зафіксувати довгострокові кліматичні цілі (нейтральність до 2050), впровадити вимоги європейських директив щодо управління відходами (насамперед, інструменти розширеної відповідальності виробників та обмеження одноразового пластику), гарантувати застосування найкращих доступних технологій при відновленні промисловості, а також забезпечення дієвої реалізації принципу “забруднювач платить”.

Важливо усунути потенційні лазівки, що дозволять відступати від еко-норм під час відбудови: екологічна оцінка (ОВД/СЕО) та дотримання природоохоронних вимог мають бути інтегровані в процес відновлення навіть за умов швидкого будівництва. Необхідно більш формально пов’язати заходи відновлення з існуючими планами та стандартами ЄС – наприклад, узгодити відновлення водних об’єктів з басейновими планами, а відбудову регіонів – з цілями регіональної політики ЄС щодо сталого розвитку. Нарешті, законопроєкти варто доповнювати соціально-економічними інструментами (захистом зайнятості, навчанням, участю громад), щоб наблизити його до комплексного підходу “Green Deal”.

Отже, для повної відповідності законодавству ЄС Україні потрібно не лише декларувати європейські принципи, а й закріпити конкретні правові норми та кількісні орієнтири, а також розбудувати інституційні механізми їхнього виконання. Лише за таких умов “зелене” відновлення України відповідатиме найкращим європейським практикам та зобов’язанням.

♻️Які конкретні рекомендації  я пропоную щодо усунення не відповідностей із європейським екологічним законодавством на сучасному законодавчому полі України ?

⁉️ Довгострокові цілі Green Deal (клімат, справедливий перехід) - чіткіше закріпити у законодавстві або супровідній Національній стратегії зеленого відновлення зобов’язання досягти кліматичної нейтральності до 2050 року та проміжні цілі (наприклад, скорочення викидів не менше ніж на 55% до 2030 р. у порівнянні з 1990 р. ). Це можна прописати як принцип державної політики або мету стратегії. Впровадити положення про «справедливий перехід»: розробити механізми підтримки громад, економічно залежних від старих (вуглецево інтенсивних) галузей, та вразливих груп населення. Наприклад, створити фонд або програми перекваліфікації для працівників, забезпечити консультації з громадськістю при плануванні відновлення, щоби «жодна людина і жоден регіон не залишилися осторонь» .

⁉️Інтеграція принципу «забруднювач платить» - доповнити законопроєкти нормами, що покладають фінансову відповідальність за шкоду довкіллю на її винуватців. Зокрема, при фінансуванні заходів відновлення слід вимагати, щоб підприємства, чия діяльність спричинила екологічні збитки, відшкодовували витрати на відновлення (як цього вимагає принцип «забруднювач платить» ). Розглянути включення положення, що забруднювач не може отримувати державне співфінансування відновлення, якщо не виконав свої зобов’язання з усунення шкоди. Також варто передбачити механізми стягнення коштів з винних у забрудненні довкілля під час війни (у тому числі шляхом міжнародних позовів до агресора) для фінансування зеленого відновлення.

⁉️Реалізація принципу обережності (precautionary principle) - внести уточнення у законопроєкти, що при плануванні заходів відновлення ризик екологічної шкоди оцінюється навіть за відсутності повної наукової визначеності, і за необхідності застосовуються запобіжні заходи. Наприклад, якщо вплив нової технології або матеріалу на довкілля до кінця не вивчений, слід проводити пілотні оцінки чи застосовувати найобережніші припущення, аби не допустити потенційної шкоди. Така норма узгодить законопроєкти з підходом ЄС до обережності, додавши вимогу оцінювати невизначені ризики та діяти превентивно.

⁉️Краща імплементація циркулярної економіки (EPR, показники) - рекомендую  встановити конкретні кількісні цілі та індикатори циркулярної економіки в підзаконних актах або стратегії: напр., досягти визначених рівнів перероблення відходів до певних дат (близьких до цілей ЄС – 55% перероблення муніципальних відходів до 2025, 60% до 2030, 70% перероблення будівельних відходів тощо). Ввести положення про розширену відповідальність виробників (РВВ) – наприклад, доповнити Закон «Про управління відходами» вимогами директиви 2008/98/ЄС щодо мінімальних умов RВВ (фінансування збору і утилізації продукції після використання, стимулювання екодизайну товарів). Це забезпечить практичне впровадження цих принципів (виробники будуть мотивовані випускати більш довговічну і ремонтопридатну продукцію). Також варто розробити національну програму запобігання утворенню відходів, як вимагає право ЄС, скоординовану із завданнями зеленого відновлення.

⁉️Відходи від війни та управління ними - для специфіки післявоєнного відновлення рекомендую розробити окремі підзаконні акти чи настанови з поводження з будівельними та небезпечними відходами, утвореними внаслідок бойових дій. Необхідно впровадити процедури сортування та переробки будівельного сміття (відповідно до ієрархії: максимально повторно використовувати придатні матеріали при відбудові, що зменшить потребу в первинній сировині ). Встановити вимоги до екологічно безпечної утилізації уламків військової техніки, відпрацьованої зброї, забрудненого ґрунту тощо – згідно з найкращими практиками ЄС у сфері небезпечних відходів. Доцільно включити положення, що під час відновлення пріоритет надається технологіям рециклінгу та рекультивації, аби мінімізувати обсяги відходів, які йдуть на полігони.

⁉️Промислові об’єкти: відповідність НДТ та інтегрованим дозволам - врахувати у нових законопроектах, щоб усі відбудовані або нові промислові установки відповідали вимогам Директиви IED. Для цього: (1) Доповнити законопроекти нормою, що заходи з відновлення промисловості повинні здійснюватися згідно із законом про інтегроване запобігання та контроль промзабруднень (тобто, підприємства мають одержати інтегрований дозвіл і впровадити найкращі доступні технології та методи управління). Наприклад, зазначити, що звільнення від вимог майбутніх Законів не звільняє від дотримання екологічних стандартів ЄС для промислових об’єктів. (2) Скасувати або звузити воєнні винятки  щодо екологічних критеріїв: дозволити їх лише для критичної інфраструктури з коротким терміном експлуатації і з обов’язком пізніше провести оцінку сталості та модернізацію до зелених стандартів. (3) Розробити галузеві критерії з урахуванням довідників НДТ ЄС, щоб фінансування отримували лише ті проекти, що відповідають сучасним екостандартам (наприклад, не підтримувати відбудову застарілих вугільних ТЕЦ, натомість – інвестувати в BAT-котли на біомасі чи електрофільтри на заводах).

⁉️Удосконалення інтегрованого управління водними ресурсами - для повної відповідності Водній рамковій директиві слід посилити зв’язок з басейновим принципом: при розробці планів відновлення регіонів обов’язково враховувати плани управління річковими басейнами та плани з досягнення «доброго» стану вод. Рекомендується, до нових законопроєктів, додати вимогу, щоб заходи з відновлення не тільки не погіршували стан водних об’єктів, а й були узгоджені з цілями відповідного басейнового плану. Також варто передбачити впровадження сучасних європейських підходів до водокористування: наприклад, стимулювати використання очищених стічних вод повторно (відповідно до Регламенту ЄС 2020/741 про повторне використання води), запровадити облік і тарифи на воду з урахуванням принципу відшкодування витрат (ст.9 WFD) – щоб забезпечити стале фінансування водного господарства. Окремо слід розробити механізми захисту малих річок та відновлення деградованих водно-болотних угідь як природного захисту від повеней – такі nature-based solutions відповідають цілям і директивам ЄС та можуть бути частиною зеленого відновлення.

⁉️Впровадження вимог щодо одноразового пластику - необхідно якнайшвидше  імплементувати положення Директиви (ЄС)2019/904 у національне законодавство. Рекомендую  прийняти окремий нормативний акт (постанова або зміни до закону про відходи), який заборонить продаж найбільш шкідливих одноразових пластикових виробів на території України (як-от пластикові соломинки, ватні палички, столові прибори, посуд із пінополістиролу тощо ). Також встановити цільові показники скорочення споживання для іншого одноразового пластику (наприклад, поступове зменшення використання пластикових стаканів і контейнерів на X% до 2026 р., за аналогією з вимогами директиви ). Ввести обов’язкові вимоги до дизайну упаковки (кришечки, що не відокремлюються від пляшок; мінімум 25% вторинного пластику в ПЕТ-пляшках з 2025 р. та 30% – з 2030 р. ). Започаткувати схеми розширеної відповідальності для виробників пластикових виробів та тари: зобов’язати їх фінансувати збір і переробку пластикових відходів, інформаційні кампанії для споживачів, прибирання сміття . Ці заходи можна включити до планів реалізації Національної стратегії або до змін профільного закону, щоб підтримати загальні положення проекту про запобігання засміченню.

⁉️Громадська участь та прозорість (ОВД/СЕО) - необхідно законодавчо закріпити забезпечення  повноцінного  залучення громадськості до планування і оцінки заходів відновлення, як того вимагають директиви про ОВД/СЕО та Оргуські принципи. По-перше, слід явно вказувати, що проведення будь яких оцінок не скасовує необхідності проведення ОВД та СЕО згідно з чинним законодавством – тобто всі проекти відновлення, які підпадають під критерії ОВД, мають пройти процедуру оцінки впливу з публічними консультаціями та обговореннями. По-друге, результати альтернативні оцінки варто робити публічними: рекомендується доповнити нові законопроєкти  вимогою оприлюднювати висновки оцінки сталості на офіційних вебпорталах, щоб громади могли ознайомитися. По-третє, у процесі підготовки Національної стратегії зеленого відновлення і планів заходів доцільно проводити громадські слухання та консультації (можна закріпити обов’язок центрального органу проводити консультації, виконуючи вимоги про СЕО). Це підвищить рівень відповідності принципу належного врядування та забезпечить прозорість, аналогічну європейським підходам.

⁉️ Захист природи при відновленні - для узгодження з директивами ЄС про збереження природи, у нових законопроектах,  слід посилювати  гарантії охорони видів і оселищ під час відбудови. Пропоную передбачити, що будь-який проект відновлення, що може вплинути на території Смарагдової мережі чи інші цінні природні території, проходить перевірку на відсутність значного негативного впливу (аналог процедури оцінки впливу на об’єкти Natura 2000). Це можна реалізувати через доповнення до Закону «Про ПЗФ» або через вимогу у нових законопроектах узгоджувати проекти з Міндовкілля. Крім того, слід стимулювати природоорієнтовані рішення: включити у державні будівельні норми вимоги врахування зелених насаджень, відновлення екосистемних послуг (наприклад, створення парків замість просто відбудови будівель на місці зруйнованих, відновлення заплав для протипаводкового захисту тощо). ЄС робить акцент на відновленні природних екосистем як частині Green Deal (наприклад, ініціатива щодо відновлення природи). У відбудові України варто аналогічно приділяти увагу екологічній реконструкції: ці заходи можна додатково фінансово стимулювати грантами або включити як критерій пріоритетності проектів.

⁉️Закріплення проміжних механізмів контролю та звітності - нарешті встановити чітку систему моніторингу виконання цілей зеленого відновлення та регулярну звітність, сумісну з практиками ЄС. Наприклад, зобов’язати Кабмін щороку оприлюднювати звіт про досягнення шести екологічних цілей (клімат, вода, відходи тощо) із кількісними показниками, і раз на 2-3 роки – переглядати плани заходів з урахуванням цього моніторингу. Це відповідає підходу ЄС, де держави-члени звітують щодо імплементації екологічних директив (наприклад, звіти по ВРД, ОВД тощо). Також варто передбачити аудит ефективності стимулів: урядові органи мають оцінювати, чи працюють надані податкові та фінансові пільги для стимулювання зеленої модернізації (і за необхідності коригувати їх). Така адаптивна система управління забезпечить реальне наближення до стандартів ЄС, а не лише декларативну.

📚Які механізми впровадження запропонованих змін (відповідно до практик ЄС) я пропоную ?

• Фінансові стимули. Запровадити спеціальні фінансово-економічні механізми, що спонукатимуть інвестувати у сталу відбудову. Наприклад, ввести податкові пільги або прискорену амортизацію для підприємств, які впроваджують найкращі доступні технології чи циркулярні рішення при відновленні виробництва. Можна створити систему «зелених» державних гарантій або пільгових кредитів для проектів, що пройшли оцінку сталості (аналогічно до інструментів Європейського інвестиційного банку). Доцільним є випуск «зелених» облігацій внутрішньої державної позики для залучення коштів під екопроекти відбудови – такий підхід активно застосовується в ЄС. Спрямувати частину міжнародної фінансової допомоги у фонд зеленого відновлення, встановивши правило, що ці кошти використовуються лише на проекти, які відповідають критеріям сталості (подібно до того, як ЄС виділяє 30% фонду NextGenerationEU на Зелену угоду ). Окремо варто розробити стимули для громад і бізнесу: грантові програми для громадських ініціатив з відновлення довкілля, конкурсні фонди для стартапів у сфері чистих технологій, співфінансування заходів з енергоефективності житла (за аналогією з програмами ЄС з термомодернізації будівель). Фінансові стимули мають бути підкріплені умовністю: отримувачі повинні досягати вимірюваних екологічних результатів, інакше пільги скасовуються.

• Управлінські моделі. Створити ефективну систему управління та координації зеленого відновлення, враховуючи принципи належного врядування ЄС. Доцільно заснувати міжвідомчий координаційний орган (наприклад, Раду або офіс Омбудсмена зеленого відновлення) з повноваженнями контролю за виконанням екологічних критеріїв у проектах відбудови. Цей орган має включати представників Міндовкілля, Мінрегіону, Мінекономіки, НБУ (для зеленого фінансування) та залучати експертів ЄС у якості радників. На місцевому рівні слід впровадити децентралізовані моделі управління: наприклад, доручити обласним адміністраціям розробляти регіональні плани зеленого відновлення (в рамках національної стратегії) і створити при них громадські ради з питань екологічної відбудови. Це відповідає практиці ЄС із залучення регіонів та міст до реалізації Зеленого курсу. Необхідно інтегрувати принцип прозорості та участі: впровадити електронні платформи моніторингу, де публікуються дані про екологічні показники проектів, витрати коштів, досягнення цілей – так само, як ЄС відкрито звітує про прогрес Green Deal. В управлінні проектами варто застосувати принцип умовності (eco-conditionality): екологічні критерії мають бути включені до технічних завдань усіх тендерів на відбудову (green public procurement). Для цього органи влади повинні мати фахівців із зелених закупівель і оцінки життєвого циклу, можливо, навчатися за підтримки європейських колег. Така модель менеджменту забезпечить належний нагляд та адаптивність політики – проєкти можна буде коригувати, якщо вони не дають очікуваного екологічного ефекту.

• Інструменти підтримки сталого розвитку. Використати перевірені інструменти ЄС для стимулювання екологічно сталих рішень у відбудові:

• Регуляторні інструменти: Розробити та впровадити вторинне законодавство (постанови КМУ, накази міністерств) із чіткими технічними критеріями сталості. Ці критерії слід синхронізувати з відповідними регламентами ЄС (наприклад, стандартами енергоефективності будівель, викидів автотранспорту Євро-6/7, граничними значеннями забруднення води тощо) – тоді бізнес матиме зрозумілі орієнтири, яких технологій дотримуватися. Також ввести нормативи на основі найкращих доступних технологій для ключових галузей відбудови (енергетика, металургія, цементна промисловість) – по суті, адаптувати довідники НДТ ЄС до українських реалій, аби нові установки проєктувались із запасом відповідності майбутнім нормам ЄС.

• Ринкові інструменти: Враховуючи європейський досвід, можна запровадити елементи торгівлі квотами або плату за забруднення, щоб внутрішньо стимулювати екологізацію. Наприклад, розширити систему торгівлі викидами парникових газів (СО₂) на більше секторів економіки або підняти ставки екоподатків до рівня, де забруднювати стане невигідно. Отримані кошти цільово спрямовувати у фонд зеленого відновлення (це реалізація принципу «забруднювач платить»). Аналогічно, можна запровадити депозитно-поворотні системи для тари (склотара, пластик) – щоб стимулювати збір і переробку, зменшуючи навантаження на довкілля. В ЄС такі системи вже діють і показують високі результати (до 90% повернення пляшок) .

• Освітньо-технологічні інструменти: Інвестувати у підготовку кадрів та трансфер знань. Створити на базі університетів і технопарків центри експертизи з “зелених” технологій відновлення, за підтримки програм ЄС (Horizon Europe, Life Programme). Навчати місцеві громади та бізнес інструментам енергоефективності, управління відходами, відновленню екосистем – через семінари, обміни досвідом з містами ЄС. Це формуватиме культуру сталого розвитку знизу.

• Планування та моніторинг: Запровадити індикатори сталого розвитку на національному та місцевому рівні (вуглецевий слід відбудови, відсоток відходів, що перероблено, кількість створених «зелених» робочих місць, площа відновлених екосистем тощо). Моніторинг цих індикаторів має бути публічним і прив’язаним до системи мотивації чиновників (досягнення цілей – критерій оцінки ефективності їх роботи). ЄС практикує подібний підхід через регулярні звіти і рейтингування (наприклад, індекс прогресу SDG).

• Підтримка бізнесу і інновацій: Створити умови для розвитку «зелених кластерів» – об’єднань підприємств, що працюють над циркулярними проектами (переробка матеріалів, виробництво екотехнологій). Надати їм податкові канікули на старті, гранти на НДДКР, пріоритет у держзакупівлях. Залучати МСП до програм відновлення через систему «зелених» ваучерів – держава компенсує частину витрат малим бізнесам на екологічну модернізацію. Такі інструменти використовуються в Європі (наприклад, ваучери Circular Economy в деяких країнах ЄС) і стимулюють підприємництво в регіонах.

• Громадські ініціативи та просвіта: Запустити загальнонаціональні інформаційні кампанії про цілі зеленого відновлення, успішні приклади проектів, вигоди для громадян (чистіше повітря, економія на енергоресурсах тощо). Це підвищить підтримку реформ. Також варто підтримувати NGO та волонтерські проєкти у сфері екологічного моніторингу відбудови – можливо, через міні-гранти або участь у наглядових радах. У ЄС громадянське суспільство – важливий гравець контролю за виконанням екополітики, тому Україні слід інтегрувати його потенціал.

✅ Застосування наведених механізмів – від фінансових стимулів до освітніх програм – сприятиме ефективному впровадженню євроінтеграційних екологічних змін. Таким чином, Україна зможе не тільки формально узгодити законодавство із правом ЄС, але й забезпечити реальну трансформацію процесу відновлення на принципах сталості, інноваційності та широкого залучення всіх зацікавлених сторін, що відповідає найкращим практикам ЄС і наближає країну до членства в європейській спільноті.

Олена Криворучкіна, народна депутатка України, заступниця голови Комітету Верховної Ради України з екологічної політики та природокористування