Державне міжрайонне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро–Західний Донбас» (ДМП ВКГ «ДЗД») – це стратегічний об’єкт водопостачання, створений ще за радянських часів для забезпечення шахтарського регіону Західного Донбасу питною водою .
Будівництво першої черги магістрального каналу, що перекидає дніпровську воду, було завершено в 1982 році . Відтоді підприємство відіграє ключову роль у водопостачанні населених пунктів Дніпропетровської області, зокрема значної частини Синельниківського та Павлоградського районів. За оцінками, від стабільної роботи водогону залежить близько 300 тисяч мешканців регіону – це міста Павлоград, Тернівка, Синельникове, Першотравенськ, селище Іларіонове та десятки прилеглих громад . Функціонування «Дніпро–Західного Донбасу» має стратегічне значення не лише для населення, але й історично забезпечувало потреби промисловості та зрошення у Західному Донбасі і суміжних областях України .
За роки незалежності значення цього каналу не зменшилося – навпаки, для багатьох шахтарських міст він залишається єдиним джерелом якісної води. Особливо важливою є роль підприємства в умовах війни: території, яким воно постачає воду, розташовані поблизу зони бойових дій і не мають альтернативних джерел водозабезпечення. Таким чином, стабільна робота ДМП ВКГ «ДЗД» є критичною для життєдіяльності регіону та підтримання соціальної стабільності і обороноздатності прифронтових громад.
Головна причина багаторічного накопичення боргів підприємства – економічно несприятлива тарифна політика. Тарифи на воду, за якими «Дніпро–Західний Донбас» відпускає її споживачам, не покривали фактичної собівартості підйому і транспортування води. Зокрема, основні витрати ДЗД становлять оплата електроенергії для насосних станцій, податки та заробітна плата персоналу . Через невідповідність між діючим тарифом і реальними витратами утворилася так звана «різниця в тарифах», яка не була своєчасно компенсована державою. Саме через цю різницю і накопичилися критичні борги: станом на травень 2025 року сума заборгованості сягнула понад 660 млн грн і продовжує зростати щомісяця . Наразі борг перед енергопостачальною компанією (АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» та держпідприємством – постачальником останньої надії) наблизився до 700 млн грн . Це означає, що підприємство фактично працювало в збиток, субсидуючи споживачів, а закладений тариф не враховував повної вартості електроенергії та інших витрат.
Підприємство «Дніпро–Західний Донбас» протягом тривалого часу не продемонструвало спроможності самостійно вийти з фінансової кризи. Через арешт рахунків та зростаючі борги його фінансово-господарська діяльність паралізована . Фактично ДЗД перебуває у стані банкрутства: кожного місяця генеруються нові боргові зобов’язання, що лише погіршує ситуацію . Це свідчить про управлінську кризу – наявний менеджмент виявився неспроможним ані оптимізувати витрати (наприклад, за рахунок енергоефективних заходів чи скорочення втрат води), ані добитися перегляду тарифів чи додаткового фінансування. Інфраструктура водогону морально та фізично застаріла, потребує модернізації, проте інвестицій у оновлення не здійснювали через невирішене питання власності та боргів. У підсумку управлінська недієздатність лише посилила боргову проблему, зробивши підприємство нежиттєздатним без зовнішньої підтримки.
Додатковим фактором кризи стали обмеження правового характеру, які зв’язали руки місцевій владі у спробах урятувати ситуацію. По-перше, тарифи на воду для державних та міжрегіональних водоканалів затверджуються центральними регуляторами і не могли гнучко змінюватися за ініціативою самого підприємства чи місцевих органів. По-друге, Бюджетний кодекс України забороняє органам місцевого самоврядування та обласній владі напряму фінансувати чи покривати борги державних підприємств . Це означає, що навіть за наявності політичної волі у Дніпропетровської обласної ради чи військової адміністрації, вони не мали права виділити кошти з обласного бюджету на погашення боргів ДЗД . Таким чином, законодавчо регіон був позбавлений інструментів для компенсації тарифної різниці державному підприємству, а вся відповідальність за фінансовий стан ДЗД де-юре лежала на центральному рівні. Цей правовий вакуум унеможливив своєчасне оздоровлення підприємства силами місцевої влади і сприяв наростанню кризи.
«Дніпро–Західний Донбас» є державним підприємством, що перебуває у загальнодержавній власності. Управління ним здійснюється Кабінетом Міністрів України через уповноважені органи . Відповідно до законодавства, саме держава в особі центрального органу влади (уряду) є формальним власником підприємства і несе кінцеву відповідальність за його долю та зобов’язання. Закон чітко визначає обов’язки власника у випадку фінансової неспроможності підприємства: якщо неможливо погасити борги протягом одного місяця, власник (Кабмін) зобов’язаний вжити визначених заходів – провести позасудове врегулювання, реструктуризувати борги або ініціювати процедуру банкрутства . Такі кроки покликані розблокувати діяльність підприємства – зокрема, зняти арешт з рахунків – і створити умови для поступового оздоровлення, аби забезпечити безперервність критичного водопостачання . На практиці жоден із цих механізмів тривалий час не був задіяний, що й призвело до критичної ситуації.
Після багаторічних звернень на місцевому рівні, у 2022 році держава зробила крок до зміни моделі управління ДЗД. Верховна Рада України прийняла Закон №6060 (набув чинності як Закон №1485-IX), який дозволив передати цілісний майновий комплекс водоводу «Дніпро–Західний Донбас» зі сфери державної власності до спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області . Ця законодавча ініціатива була покликана надати обласній владі інструменти для порятунку підприємства. На виконання закону 29 березня 2024 року Кабінет Міністрів ухвалив розпорядження про передачу ДЗД до сфери управління Дніпропетровської обласної ради . Фактично це рішення започатковує тривалий процес прийняття водоканалу у комунальну власність громад області. Після завершення всіх юридичних процедур підприємство змінить підпорядкування – з державного стане обласним/комунальним.
Важливо зазначити, що передача підприємства в комунальну власність хоча і дозволена законом, але на практиці гальмується невирішеним питанням боргів. Умовою успішного переходу є погодження сторонами механізму погашення чи реструктуризації існуючої заборгованості. Обласна рада наголошує, що без компенсації боргів з державного бюджету прийняти ДЗД на баланс громади неможливо , адже це означало б перекласти на обласний бюджет тягар майже 700-мільйонного боргу, непосильного для регіону . Таким чином, юридичний статус ДЗД наразі перехідний: формально підприємство ще державне, але є правова можливість та намір передати його на місцевий рівень за умови фінансового врегулювання. До завершення цієї процедури вся відповідальність за стабільну роботу підприємства залишається за державою в особі Кабінету Міністрів.
Згідно із чинним законодавством, уряд зобов’язаний забезпечити безперервне водопостачання населенню, особливо коли йдеться про державне підприємство стратегічного значення. В ситуації з ДЗД закон вимагає від власника (держави) негайного втручання: або шляхом досудового врегулювання боргу (наприклад, домовленості з кредиторами і виділення коштів), або через санацію (реструктуризацію) чи контрольоване банкрутство з призначенням розпорядника майна . Метою всіх цих процедур є недопущення зупинки критично важливого водогону. Окрім того, державні органи мають враховувати норми Водного кодексу та Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», що гарантують громадянам право на безпечну питну воду. В умовах воєнного стану безперебійне забезпечення водою населення та об’єктів Збройних Сил набуває ще більшої пріоритетності, стаючи питанням національної безпеки. Таким чином, держава має як законодавчий обов’язок, так і моральну відповідальність втрутитися у кризу навколо ДМП ВКГ «ДЗД» та вжити всіх заходів для її розв’язання у правовому полі.
Накопичення боргів призвело до критичної точки, коли енергопостачальні компанії попередили про відключення об’єктів водогону від електроенергії. Зокрема, АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» виставило вимогу про повне знеструмлення ДЗД з 9:00 13 серпня 2025 року через несплату боргу . У разі реалізації цього сценарію подача води населенню була б повністю припинена протягом лічених годин. Без централізованого водопостачання залишилися б Павлоград, Тернівка, Синельникове, Шахтарське та інші міста і селища двох районів області . Загалом понад чверть мільйона людей опинилися б без питної і технічної води в розпал літа, що негайно спровокувало б масштабну комунальну катастрофу і гуманітарну кризу. Хоча відключення вдалося тимчасово відвернути (див. нижче), ризик повної зупинки підприємства залишається постійним, адже борги нікуди не зникли і тиск кредиторів лише зростає . Без оперативного вирішення питання навіть короткострокове припинення роботи ДЗД може мати незворотні наслідки для життєдіяльності регіону.
Відсутність водопостачання у великих містах неминуче призведе до різкого загострення соціальної напруги. Населення Павлоградського і Синельниківського районів вже знаходиться під стресом через воєнні дії, і перебої з базовим благом – питною водою – можуть стати «спусковим гачком» для масового невдоволення. Можливі некеровані протестні акції мешканців, зростання недовіри до влади та панічні настрої. Окрім прямої загрози здоров’ю людей (спалахи інфекцій через відсутність санітарних умов, зневоднення тощо), ситуація вплине на роботу критичних об’єктів – лікарень, шкіл, дитсадків, які не зможуть функціонувати нормально без води. Довготривале водопостачання за графіками чи підвіз води цистернами лише частково пом’якшать проблему, але не замінять повноцінної роботи системи. Таким чином, соціальні наслідки можуть включати відтік населення з уражених районів, зростання соціальної напруги і навіть надзвичайну ситуацію регіонального масштабу.
Окремо слід відзначити, що в зоні водозабезпечення ДЗД розташовано ряд військових підрозділів та об’єктів, які беруть участь в обороні області. Синельниківський та Павлоградський райони межують з Донецькою областю і фактично є прифронтовими – вони регулярно зазнають ворожих обстрілів і несуть на собі навантаження тилового забезпечення військ . В таких умовах стабільне постачання води є елементом обороноздатності: без води неможливе нормальне функціонування військових баз, казарм, госпіталів та інших об’єктів забезпечення армії. Голова обласної ради прямо наголошує, що залишити під час війни місцевих жителів та українських захисників без води – неприпустимо . Відсутність водопостачання може підірвати боєздатність підрозділів, створити додаткові ризики для особового складу і ускладнити логістику (доведеться відволікати ресурси на доставку води з інших регіонів). Таким чином, криза ДЗД має не лише соціально-економічний, а й оборонний вимір. Урядовим структурам варто розглядати підтримку цього підприємства як частину забезпечення національної безпеки в прифронтовому регіоні .
Підсумовуючи, бездіяльність у вирішенні проблем ДЗД прямо зараз загрожує багаторівневими негативними наслідками – від комунального колапсу і соціального вибуху до підриву оборонних можливостей на значній ділянці фронту. Це усвідомлюють як місцеві органи влади, так і населення, що зумовлює нагальну потребу в невідкладних заходах реагування.
Обласна рада, усвідомлюючи критичність ситуації, протягом останніх років вжила ряд кроків для розв’язання проблем «Дніпро–Західного Донбасу». Насамперед, депутати неодноразово піднімали це питання перед центральною владою. Були направлені офіційні звернення до Кабінету Міністрів та профільних міністерств, зокрема до Міністерства фінансів щодо виділення коштів на погашення заборгованості підприємства . Однак ці звернення успіху не мали – у відповідь Мінфін надав формальну відписку про відсутність можливості фінансування . Обласна рада також зверталася до Верховної Ради та вищого керівництва держави. 13 серпня 2025 року голова облради публічно звернувся до Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради, керівника бюджетного комітету парламенту та народних депутатів від Дніпропетровщини з вимогою втрутитися в ситуацію та знайти державні кошти для погашення боргів ДЗД . Така активність свідчить, що обласна рада проблему не замовчувала, а намагалася винести її на найвищий рівень.
Прагнучи отримати дієві важелі впливу, обласна рада ініціювала процес передачі підприємства у власність територіальних громад області. За підтримки депутатів від регіону у Верховній Раді було прийнято необхідний закон (№6060) , а уряд ухвалив розпорядження про передачу майна ДЗД під управління облради . Таким чином, на рівні рішень облрада досягла суттєвого прогресу – створено правові передумови для взяття водоканалу під опіку області. Ба більше, вже опрацьовуються плани щодо подальшої реорганізації та модернізації підприємства після зміни його статусу .
Втім, ефективність дій облради обмежена об’єктивними чинниками. Попри всі звернення, власних фінансових ресурсів чи повноважень для вирішення боргової проблеми в регіону немає. Обласна рада не може самостійно виділити 700 млн грн на погашення боргів – це прямо заборонено законом і перевищує можливості місцевого бюджету. Спроби переконати центральну владу поки що не дали результату, що створює враження декларативності дій. Проте слід визнати, що облрада використала майже всі доступні їй інструменти: інформування уряду і парламенту, законодавчі ініціативи, політичний тиск через публічні заяви. Її зусилля були реальними, але залишаються невтіленими через відсутність підтримки «зверху». В підсумку, без залучення державних ресурсів ефективність регіональних ініціатив обмежена – облрада фактично вперлася в стіну фінансово-правових обмежень. Вона продовжує контролювати ситуацію і готова перебрати управління ДЗД, але очікує від держави виконання своєї частини зобов’язань (погашення або реструктуризації боргу) .
Парламент України відіграв важливу роль у частковому вирішенні інституційної складової проблеми. Зокрема, Верховна Рада ще в липні 2022 року ухвалила законопроєкт №6060, який на законодавчому рівні дозволив змінити форму власності ДМП ВКГ «Дніпро–Західний Донбас» . Цей крок був критично необхідним, щоб надати місцевій владі можливість втрутитися – після переходу підприємства до спільної власності громад обласна рада матиме право реструктуризувати борги, надавати фінансову допомогу та модернізувати потужності водоканалу . Тобто парламент створив правові умови для поступового вирішення проблеми відключень і боргів, які ставили під загрозу воду для сотень тисяч людей . Це свідчить про розуміння народними депутатами масштабу загрози та їх готовність діяти в інтересах регіону.
Окремо слід відзначити роботу депутатів, що представляють Дніпропетровщину. Народний депутат Роман Каптєлов, обраний по Павлоградському округу, активно лобіював питання водоводу – після ухвалення закону №6060 він наголосив, що тепер багато залежить від Кабміну та рішення облради щодо прийняття об’єкта на баланс і подальших дій з його відновлення . Інші депутати від області (включно з автором цієї статті) порушували проблему у зверненнях до профільних органів. На сьогодні голова облради публічно закликав парламентарів від Дніпропетровської області звернутися до Міністерства фінансів з вимогою передбачити цільову субвенцію з держбюджету на погашення боргів ДЗД . Це питання може бути розглянуте в рамках роботи Комітету ВР з питань бюджету та при підготовці змін до Державного бюджету.
Втім, оцінюючи загальну ефективність дій Верховної Ради, варто зазначити, що законодавче рішення – лише перший крок. Попри наданий інструмент (закон №6060), ключова проблема – фінансова – залишається невирішеною. Парламент поки не ініціював окремої державної програми підтримки підприємства чи змін до бюджету, які б прямо виділили кошти на його порятунок. В умовах воєнного стану державні фінанси вкрай обмежені, і питання ДЗД могло загубитися серед інших пріоритетів. Це частково пояснює пасивність: Мінфін у 2023 році відмовив у фінансуванні, мотивуючи рішення браком коштів . Відтак, від парламенту наразі очікується більш наполеглива позиція – контроль за виконанням норм закону щодо відповідальності власника та, за необхідності, ухвалення рішення про виділення субвенції чи іншого механізму покриття боргів. Вирішення кризи ДЗД неможливе без політичної волі Верховної Ради спрямувати ресурси на цю ціль.Потенційно, депутати можуть ініціювати поправки до бюджету або окрему постанову про невідкладні заходи, що надасть уряду мандат і фінансування для дій (аналогічно до постанови №5607 від 2021 року про реструктуризацію боргів водоканалів, якщо така приймалась). Таким чином, парламент виконав свою роль у зміні власності, але має ще забезпечити реальне наповнення цього рішення фінансовим змістом – без цього ухвалені закони залишаться на папері.
Обласна державна (військова) адміністрація (ОДА/ОВА) як виконавчий орган на місцях безпосередньо залучена до врегулювання ситуації довкола ДЗД. Спільно з обласною радою апарат ОДА займався підготовкою звернень до центральних органів – зокрема, листи до Мінфіну щодо виділення коштів надсилалися від імені і облради, і ОДА . Керівництво ОВА (голова адміністрації та його профільні заступники) тримають питання на контролі, розуміючи загрозу для області. Свідченням проактивної позиції обласної влади стало запобігання знеструмленню водогону 13 серпня 2025 р.: завдяки зусиллям та координації з боку Дніпропетровської ОВА вдалося досягти домовленості з громадами-споживачами та енергетиками, і планове відключення електроенергії для ДЗД того дня не відбулося . Іншими словами, військова адміністрація в екстреному порядку згуртувала всіх місцевих стейкхолдерів (міські водоканали, органи влади громад, енергопостачальника) і відвернула негайну кризу. За наявною інформацією, водоканал продовжив роботу, а Павлоградський водоканал повідомив про скасування відключення . Це свідчить про оперативну ефективність ОВА в кризовий момент.
Крім того, ОВА разом із облрадою опрацьовує середньострокові рішення. Після отримання дозволу на прийняття підприємства у власність громад, адміністрація проводить необхідні організаційно-правові заходи для реалізації цієї передачі. Зокрема, йдеться про інвентаризацію майна, оцінку технічного стану водогону, розрахунки вартості його утримання (за повідомленнями ЗМІ, такі розрахунки наразі здійснюються спільно з Міністерством розвитку громад) тощо. ОВА залучає до цього процесу Антимонопольний комітет (для погодження переходу підприємства) та інші центральні органи влади . Одночасно, військова адміністрація готує плани забезпечення населення водою у разі погіршення ситуації – зокрема, переведення водопостачання на погодинний графік подачі (так, у Павлограді з 14 серпня запроваджено подачу води за графіком у зв’язку з кризою ДЗД) і організація підвозу води вразливим категоріям . Ці заходи, хоч і вимушені, демонструють прагнення ОВА пом’якшити наслідки проблеми для людей.
Однак, як і обласна рада, ОДА/ОВА обмежена у своїх можливостях. Законодавча заборона витрачати регіональні кошти на погашення боргів державного підприємства стосується і адміністрації . Фінансовий ресурс області навіть при наявності бажання не дозволяє самотужки покрити борги майже на 700 млн грн. Тому адміністрація зосередилась на координації дій і максимальному донесенні інформації до Києва. Ефективність її дій можна оцінити як високу в частині оперативного реагування (кризового менеджменту) і обмежену – в частині стратегічного розв’язання проблеми (що виходить за межі компетенції ОВА). В результаті, саме завдяки зусиллям обласної влади вдалося утримати ситуацію під контролем і виграти час. Але остаточне вирішення залежить від рішень на рівні центральної влади, про що керівництво ОВА відверто заявляє у своїх зверненнях . Загалом, Дніпропетровська ОДА/ОВА діє злагоджено з облрадою; їхні спільні дії продемонстрували максимальну можливу ефективність на регіональному рівні, яка, утім, не замінить державних рішень.
Для розв’язання ситуації з ДМП ВКГ «Дніпро–Західний Донбас» експертами пропонується поетапний план дій – від невідкладних антикризових заходів до системного довгострокового вирішення. Кожен етап підкріплений відповідним правовим обґрунтуванням:
1. Невідкладний антикризовий етап (забезпечення безперервної роботи). На цьому етапі першочерговою метою є недопущення зупинки водопостачання. Уряд повинен негайно втрутитися, виконавши свій обов’язок як власника: здійснити позасудове врегулювання або часткове погашення боргу перед енергопостачальниками, щоб скасувати загрозу відключення електроенергії . Оптимальним кроком було би рішення Кабінету Міністрів про виділення коштів з резервного фонду держбюджету на критичні потреби підприємства (це відповідає ст.24 Бюджетного кодексу щодо ліквідації надзвичайних ситуацій). Паралельно необхідно розпочати юридичну процедуру реструктуризації боргів ДЗД: укласти мирові угоди з кредиторами або ініціювати процес санації/банкрутства під контролем держави . Відповідно до закону, це дозволить розблокувати банківські рахунки підприємства та забезпечити проведення розрахунків за спожиту електроенергію в поточному періоді . Таким чином, негайні дії мають гарантувати безперервне електроживлення насосних станцій і стабільну подачу води, водночас заклавши правові підвалини для поступового погашення боргів.
2. Середньостроковий етап (стабілізація та передача у власність області). На цьому етапі пропонується реалізувати вже напрацьоване рішення щодо зміни форми власності підприємства. Після усунення загрози відключень і досягнення попередніх домовленостей з кредиторами Кабінет Міністрів спільно з Дніпропетровською облрадою мають завершити процес передачі «Дніпро–Західний Донбас» у спільну власність територіальних громад області (завершити процедури, передбачені розпорядженням КМУ від 29.03.2024) . Обласна рада, отримавши контроль над підприємством, зможе юридично взяти на себе вирішення фінансових питань. Зокрема, слід затвердити план реструктуризації накопичених боргів – наприклад, шляхом укладення мирової угоди в процесі банкрутства або отримання довгострокової безвідсоткової позики з державного бюджету для погашення боргу енергокомпанії. Важливо передбачити участь держави у цьому процесі: оптимальним є надання цільової субвенції з держбюджету Дніпропетровській області на покриття хоча б частини боргів ДЗД . Правова підстава – ст.97 Бюджетного кодексу (субвенції на виконання інвестиційних проєктів або ліквідацію заборгованостей, що мають соціальне значення). Після фінансового оздоровлення підприємства область зможе спрямувати власні кошти на його підтримку: як зазначалося, отримавши водоканал на баланс, облрада матиме право надавати йому фінансову допомогу та дотації . Одночасно необхідно переглянути тарифну політику: встановити економічно обґрунтований тариф на воду для місцевих водоканалів-споживачів, щоб не допускати повторного виникнення «тарифної різниці». Це може бути реалізовано через рішення НКРЕКП або новоствореної комунальної установи (в залежності від того, хто матиме повноваження після передачі). На середньострокову перспективу також варто залучити державні програми (через Мінрегіон або інші органи) для часткової компенсації витрат на електроенергію для стратегічних об’єктів водопостачання у прифронтових зонах – як тимчасовий захід до повної модернізації. Результатом середньострокового етапу має стати стабілізація роботи підприємства під контролем області, відсутність нових боргів та поступове зменшення старої заборгованості за узгодженим графіком.
3. Довгостроковий етап (модернізація та сталий розвиток). Після врегулювання нагальних боргових проблем та передачі підприємства громаді, слід зосередитися на стратегічному розвитку системи водопостачання «Дніпро–Західний Донбас». Головним завданням довгострокового періоду є технічна модернізація водогону та підвищення ефективності його роботи . Необхідно реалізувати комплекс інфраструктурних проєктів: заміна застарілого насосного обладнання на сучасне енергоощадне, ремонт і санація трубопроводів для зниження втрат води, впровадження автоматизованих систем контролю і обліку ресурсів. Це дозволить суттєво скоротити експлуатаційні витрати (передусім витрати електроенергії) і таким чином мінімізувати ризик появи нових боргів. Джерелом фінансування мають стати кошти державного та місцевого бюджетів, а також міжнародна допомога на відбудову (післявоєнні фонди, програми підтримки інфраструктури від ЄС та ін.). Вже зараз обласна влада заявляє про готовність вкладати бюджетні кошти платників податків у модернізацію ДЗД після переходу у комунальну власність . Поряд з технічними заходами, необхідно підвищити якість менеджменту підприємства: провести аудит діяльності, запровадити сучасні практики управління, можливе залучення на конкурсній основі професійної керуючої компанії чи інвестора (на умовах концесії або державно-приватного партнерства) – за умови збереження контролю громади над стратегічним об’єктом. На законодавчому рівні варто розглянути запровадження державного механізму страхування чи резервування коштів на випадок надзвичайних ситуацій у сфері водопостачання, щоб у майбутньому будь-яка криза (наприклад, стрибок цін на електроенергію) не ставила під загрозу базові послуги для населення. Кінцева мета довгострокового етапу – перетворити ДЗД на фінансово стале, модернізоване підприємство, інтегроване в обласну систему водопостачання, яке забезпечує громади якісною водою без перебоїв і не генерує збитків. Це створить умови для надійного водопостачання регіону на десятиліття вперед та унеможливить повторення нинішньої кризової ситуації.
Критична ситуація, що склалася навколо ДМП ВКГ «Дніпро–Західний Донбас», висвітлила системні проблеми у сфері стратегічного водопостачання та взаємодії центру і регіону. Головний висновок полягає в тому, що цю проблему неможливо вирішити виключно на регіональному рівні – необхідне пряме втручання та підтримка держави. Підприємство юридично належить державі, отже саме центральний уряд зобов’язаний ухвалити рішення щодо погашення його боргів і забезпечення подальшої роботи водогону . Органи місцевої влади – обласна рада та адміністрація – вичерпали свої інструменти і зробили максимум можливого, аби привернути увагу до загрози та підготувати підґрунтя для рішення (у тому числі домігшись дозволу на передачу об’єкта громаді). Тепер черга за центральною владою: Кабінет Міністрів та Верховна Рада мають діяти негайно, аби не допустити припинення водопостачання сотням тисяч українців і зриву забезпечення прифронтових територій. Необхідно виконати вимоги законодавства – здійснити фінансове оздоровлення підприємства, реалізувати процес його передачі в комунальну власність, а також мобілізувати ресурси держави на модернізацію критичної інфраструктури.
Закликаємо Уряд України та парламентські комітети невідкладно розглянути питання виділення цільових коштів із державного бюджету для погашення заборгованості «Дніпро–Західний Донбас» та забезпечення його стабільної роботи . Зволікання з рішенням недопустиме, адже кожен день невизначеності підтримує загрозу залишити цілі райони без води, що напряму ставить під удар нормальне життя людей і оборону держави . Досвід цієї ситуації свідчить про нагальну потребу вдосконалення державної політики у сфері житлово-комунального господарства: необхідно передбачати резерви і механізми підтримки стратегічних підприємств, особливо в умовах війни. Вирішення проблеми ДЗД має стати позитивним прецедентом успішної співпраці центру і регіону задля захисту інтересів громадян. Лише об’єднавши зусилля на всіх рівнях – від громади до Кабміну – можливо гарантувати жителям Західного Донбасу стабільну воду, а країні – міцний тил на цій ділянці фронту. Настав час державі виконати свій обов’язок і зробити все необхідне для недопущення комунально-гуманітарної катастрофи та забезпечення водної безпеки регіону.
Президент України та Рада національної безпеки і оборони також можуть бути залучені до розгляду цього питання, враховуючи його стратегічне значення. Урядовим структурам пропонується тримати громадськість у курсі вжитих заходів – прозорість і відкритість інформації сприятиме довірі населення та упевненості, що держава піклується про своїх громадян навіть у найскладніших умовах. Вирішення ситуації з «Дніпро–Західним Донбасом» стане важливим кроком у напрямі зміцнення стійкості критичної інфраструктури України та демонстрації того, що жоден регіон не залишиться сам на сам із бідою. Дніпропетровщина чекає на дієві рішення, і їх реалізація має розпочатися негайно.
