Нещодавня заява генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо про можливе зупинення підприємства схвилювала громаду Кривого Рогу. Адже комбінат – найбільший працедавець регіону (до повномасштабного вторгнення там працювало ~22 тис. осіб, а одне робоче місце створювало ще 7–8 у суміжних галузях) .

Зупинка гіганта означала б критичне зростання безробіття та втрату значних надходжень до бюджетів різних рівнів . Щоб зрозуміти, наскільки реальна ця загроза, розглянемо чинники збитковості комбінату: воєнні обставини і надвисоку ціну електроенергії, а також порівняємо умови для металургів в Україні та ЄС.

Воєнні фактори: логістика, ринки та безпека виробництва

Повномасштабна війна завдала потужного удару по діяльності комбінату. Від початку вторгнення підприємство працювало в надскладних умовах: порушена логістика, блокування портів Чорного моря, що відрізало доступ до ключових ринків збуту, постійні ризики обстрілів . Через недоступність морського експорту обсяги виробництва різко скоротилися – завод був завантажений менш ніж на 50% потужностей, а половина працівників перебувала в простої . За підсумками 2022 року комбінат зафіксував чистий збиток 48,3 млрд грн (для порівняння, у 2021-му був прибуток 25,3 млрд) . У 2023 році збиток зменшився приблизно вчетверо – до ≈12 млрд грн, але залишився суттєвим  . Головною причиною збитковості у 2022–2023 роках стала саме втрата традиційних ринків і логістичні проблеми: морська блокада не дозволяла доправляти продукцію в Азію, що змусило різко скоротити експорт . Додатково війна створила постійні витрати на безпеку і резервне енергоживлення – підприємство інвестувало в генератори, пальне, ремонт пошкодженого обладнання (зокрема після аварійного відключення енергії на коксохімі у червні 2024 р.)  . Усі ці фактори збільшили собівартість і негативно вплинули на фінансовий результат.

Втім, навіть у таких умовах керівництво «АрселорМіттал» заявляє, що основний виклик наразі – не військові ризики, а вартість електроенергії. Повністю оптимізувавши витрати й адаптувавшись до воєнних реалій, комбінат усе одно лишається збитковим – і головною перешкодою для відновлення рентабельності називають тарифи на електрику .

Тарифний прес: як електроенергія впливає на собівартість

За словами Мауро Лонгобардо, причиною гучної заяви про можливу зупинку став не сам факт війни, а «невиправдано високі, монопольні ціни на енергоносії» в Україні . Комбінат змушений купувати електроенергію за тарифом близько 146 доларів за МВт·год, що приблизно на $100 більше, ніж у конкурентів в країнах ЄС . Для прикладу, у Франції діє механізм регульованого доступу до дешевої атомної генерації – близько €42 за МВт·год з діючих АЕС . В результаті українська металопродукція опиняється в завідомо гіршому конкурентному становищі за витратами на енергію.

Навантаження електротарифів на собівартість стрімко зросло. Якщо у 2021 році частка витрат на електроенергію в ціні продукції «АрселорМіттал» була ~7%, то у 2025 році вона досягла 20% . Такий стрибок фактично робить виробництво сталі та залізорудного концентрату економічно нежиттєздатним . За словами керівництва, без системного рішення з боку держави щодо енергетичних тарифів підприємство не зможе продовжувати роботу – нинішнє завдання хоча б вийти в нуль, щоб зупинити фінансові втрати .

Динаміка фінансових показників підтверджує цю тривожну тенденцію. Підприємство четвертий рік поспільпрацює у збиток . У 2022 році був найбільший провал (майже –50 млрд грн), надалі збитки зменшувалися, але чистого прибутку не отримано ні у 2023-му (≈–12 млрд грн), ні у 2024-му (≈–9 млрд грн) . За оцінками фахівців комбінату, 2025 рік також завершиться від’ємним фінрезультатом . Водночас, показово, що енергетичні компанії отримують рекордні прибутки: наприклад, державний «Нафтогаз» у 2024 р. мав майже +24 млрд грн чистого прибутку, а за перше півріччя 2025 р. – понад 14 млрд . Схожа картина і в інших виробників електроенергії. Така диспропорція виглядає несправедливою на тлі стагнації містоутворюючого комбінату . Фактично, 93% сталі в ЄС виробляється в країнах, де електроенергія дешевша, ніж в Україні , тобто українські металурги опинилися в умовах чи не найвищих тарифів на континенті. Для виробників залізорудного концентрату ситуація ще гірша – електроенергія займає до 60% їхніх витрат , тож подорожчання струму буквально «з’їдає» маржу експортерів.

Отже, високі ціни на електроенергію стали одним із ключових чинників збитковості «АрселорМіттал Кривий Ріг», посиливши і продовживши кризу, спровоковану війною. На думку менеджменту, без втручання держави ситуацію не виправити . Компанія вже не просить прямих дотацій – вимагають лише справедливих і конкурентних умов на енергоринку . Фінансовий директор Павло Задорожний відкрито заявив: якщо вартість електроенергії залишатиметься надвисокою, підприємство ризикує повністю припинити роботу . Це ставить руба питання державної політики: що може зробити уряд, аби зберегти металургію?

Енергетична підтримка металургії в ЄС: інструменти та приклади

На відміну від України, де ціна електроенергії на РДН зараз одна з найвищих у Європі (середньорічний індекс ~5338 грн/МВт·год, тоді як у більшості країн ЄС < €75/МВт·год) , багато європейських держав цілеспрямовано допомагають енергоємним галузям. У країнах ЄС (Франція, Німеччина, Польща, Швеція, Фінляндія, Італія, Іспанія тощо) діють різні механізми, які забезпечують промисловість більш доступною електроенергією . Зокрема, використовуються такі інструменти підтримки:

• Податкові пільги для промисловості. Уряди знижують або скасовують акцизи та збори на електроенергію для виробників сталі та інших енергоємних підприємств. Наприклад, у Німеччині в 2024–2025 роках ставку електроподатку для промислових споживачів знижено до мінімуму ЄС (0,05 євроцентів/кВт·год замість стандартних 1,537) . Також на 5 років подовжено програму компенсації частки витрат на CO₂ для підприємств під ETS та обмежено сумарні витрати на вуглецеві квоти для найбільш енергоємних виробників . Подібні податкові пільги діють у скандинавських країнах – електроенергія, спожита у металургійних процесах, часто звільнена від акцизу або оподатковується за зниженими ставками .

• Прямі субсидії та компенсації тарифів. Європейські уряди виділяють значні бюджетні кошти, щоб стримати ціну електроенергії для промисловості. У відповідь на енергетичну кризу 2022–2023 рр. ЄС пом’якшив правила держдопомоги, дозволивши надавати тимчасові компенсації енергоємним споживачам . Наприклад, Німеччина запланувала пакет в €42 млрд для зниження цін на електрику в 2026–2029 рр., з них €26 млрд – на субсидування тарифів на передачу струму  . Уже в 2024 р. німецький уряд направив ~€12 млрд на екстрену підтримку: компенсації росту цін та стримування підвищення тарифів на мережеві послуги  . Польща також запровадила програми допомоги енергоємним підприємствам: зокрема, узгоджено виділення близько 5,5 млрд злотих (≈€1,2 млрд) на покриття частини витрат промисловості від росту цін на енергію . Тобто держава фактично бере на себе частину витрат, аби зберегти конкурентоспроможність своїх виробників.

• Регулювання цін і преференції для дешевої генерації. У деяких країнах історично діють механізми, що гарантують низьку ціну електроенергії для промисловості за рахунок дешевих джерел. Найвідоміший приклад – Франція, де за спеціальною програмою ARENH існує регульований доступ до «старої» ядерної електрики: EDF зобов’язана продавати частину обсягу атомної генерації за фіксованою ціною €42/МВт·год . Це дозволяє французьким металургам і іншим виробникам отримувати струм значно дешевше за ринковий. Інші країни також застосовують адмінресурс: наприклад, в Іспанії та Португалії у 2022 р. вводили тимчасове обмеження ціни газу для ТЕС, щоб опосередковано знизити оптову ціну електроенергії для споживачів (так званий «Іберійський механізм»). Уряди країн Східної Європи (наприклад, Румунія, Угорщина) під час кризи вводили стелі цін на електрику для промисловості або примушували держгенерацію продавати струм по собівартості для критичних споживачів . В умовах надзвичайної ситуації держава в ЄС нерідко бере на себе роль регулятора цін.

• Доступ до «зеленої» і власної енергії. Багато європейських металургійних компаній отримують вигоду від відносно дешевого струму з ВДЕ (гідро-, вітрових і сонячних електростанцій), що підтримується державою. У Швеції та Фінляндії значна частка електроміксу – гідро- й АЕС, які забезпечують низьку базову ціну для великих споживачів. Уряди стимулюють підприємства укладати довгострокові прямі контракти (PPA) з виробниками відновлюваної енергії, надають гранти на будівництво власних генерацій (вітропарків, біоТЕЦ тощо) на базі заводів . Крім того, в ЄС діють програми підтримки «зеленої» трансформації металургії: субсидії на перехід до виробництва сталі на водні, фінансування модернізації печей для зниження електровитрат . Хоч ці заходи спрямовані на декарбонізацію, побічно вони також дають доступ до дешевшої енергії в довгостроковій перспективі.

У підсумку, європейська практика демонструє активну роль держави у збереженні конкурентоспроможності металургії. Влада країн ЄС різними способами знижує енергетичне навантаження на собівартість сталеливарних компаній, розуміючи, що без такого підґрунтя галузь не витримає глобальної конкуренції – особливо в умовах енергокризи. Для України цей досвід є показовим орієнтиром.

Український контекст: необхідність державної підтримки в умовах війни

На жаль, наразі умови для металургів в Україні виглядають гіршими, ніж у більшості конкурентів з ЄС. Внутрішні ціни на електроенергію значно перевищують середньоєвропейські , що ставить наших виробників у невигідне становище навіть без урахування воєнних руйнувань. Як було зазначено, 93% європейської сталі виплавляється там, де струм дешевший, ніж у нас . Це означає, що українська металургія фактично позбавлена рівних умов конкуренції за критично важливим ресурсом. В умовах воєнного стану така ситуація набуває стратегічного характеру. На думку експертів, висока вартість електроенергії стала питанням національної безпеки: без швидких і скоординованих рішень існує ризик втратити значну частину промислового потенціалу країни .

Держава декларує підтримку бізнесу в умовах війни, але великий промисловий сектор поки що не отримав дієвих преференцій на енергоринку. Уряд України має інструменти для змін – зокрема, вплив на ціноутворення атомної та гідроенергії, які в нас традиційно дешевші. Наразі опрацьовується рішення, яке дало б промисловим споживачам прямий доступ до частини ресурсу АЕС: за ініціативи «АрселорМіттал» підготовано проєкт змін до постанови КМ №499, що дозволить підприємствам гірничо-металургійного комплексу купувати до 20%необхідної електрики безпосередньо у «Енергоатома» за двосторонніми контрактами . Якщо уряд підтримає цю пропозицію, комбінат та інші заводи Криворіжжя зможуть суттєво здешевити частину електроенергії і підвищити свою життєздатність . Це критично, адже проблеми торкнулися не лише АМКР – у червні 2025 р. через борги за електроенергію була відкрита справа про банкрутство сусіднього Криворізького залізорудного комбінату . Восени 2023-го часткове розблокування портів для експорту металу дало надію на покращення збуту , проте без розв’язання питання тарифів навіть зростання виробництва не гарантує прибутковості (за оцінками, при нинішніх цінах понад половина потенційного обсягу виробництва все одно буде збитковою ).

Роль державної політики стає визначальною. Уряди європейських країн вже продемонстрували, що готові втручатися заради збереження стратегічної галузі. В Україні теж назріла потреба в «потужній державній підтримці» металургії . Йдеться не про прямі дотації, а про створення умов, за яких наші заводи отримають конкурентний за європейськими мірками енергоресурс. Інакше іноземні інвестори – навіть такі стійкі, як ArcelorMittal (яка, до речі, вклала понад $1 млрд у підтримку українського підрозділу за останні три роки)  – не зможуть нескінченно покривати збитки. Керівництво АМКР наголошує, що акціонери досі вірять у розвиток підприємства (лише за 2022–2024 рр. капінвестиції склали ~$325 млн) , проте «терпіння інвесторів не безмежне» . Якщо ж держава залишатиметься осторонь, наслідки можуть бути критичними – від втрати тисяч робочих місць і падіння ВВП до послаблення обороноздатності (через скорочення бюджету та зникнення ключового експортоорієнтованого виробництва в центрі країни)  . Недарма аналітики застерігають: заплющувати очі на цю проблему – значить спровокувати «ризик падіння промислового виробництва на Криворіжжі»  і серйозно підірвати економічну стійкість у воєнний час.

Моя позиція однозначна : високі ціни на електроенергію відіграють вагому роль у збитковості «АрселорМіттал Кривий Ріг», підсилюючи негативний ефект воєнних факторів. Європейський досвід доводить, що конкурентоспроможність металургії значною мірою залежить від державної політики у сфері енергозабезпечення.

Для України наразі вкрай важливо запровадити механізми зниження тарифного тиску на стратегічні підприємства – аби вберегти промисловість під час війни і закласти основу для її відновлення після нашої Перемоги  .