NDU.KR.UA — Інфохаб: парламентська аналітика України

10 грудня 2025 року Кабінет Міністрів України затвердив Операційний план реалізації Водної стратегії України на 2025–2027 роки . Цей стратегічний документ деталізує першочергові заходи для досягнення водної безпеки та сталого управління водними ресурсами в Україні, зокрема визначає цілі та завдання на короткостроковий період.

У цій статті проаналізуємо виконання перших трьох цілей плану, а саме: (1) забезпечення рівного доступу населення до якісної та безпечної питної води, (2) поліпшення екологічного стану водних об’єктів, (3) відновлення водних екосистем і досягнення стійкого водокористування. Аналіз враховує ефективність, послідовність та реалістичність передбачених заходів, а також відповідність європейським директивам у сфері водної політики. Особливу увагу приділимо інтеграції зелених технологій, інноваційних матеріалів, енергоефективності та водозбереження у реалізацію плану. Спробуємо зробити збалансовану оцінку урядових ініціатив – відзначимо як позитивні досягнення, так і недоліки, – надамо конкретні рекомендації щодо подальших кроків на шляху євроінтеграції.

Ціль 1. Доступ до якісної та безпечної питної води

Огляд заходів. Ціль 1 спрямована на гарантування прав людини на воду та доступу до якісної питної води і базових санітарних послуг для всіх громадян. План передбачає декілька важливих завдань. По-перше, заплановано розробку інформаційно-аналітичних заходів, зокрема підготовку національних доповідей за Протоколом про воду та здоров’я до Конвенції ЄЕК ООН  , щоб відстежувати прогрес у досягненні цілей доступу до безпечної води. По-друге, інституційні та фінансові механізми мають бути скориговані: в операційному плані передбачено визнати забезпечення питною водою і санітарією пріоритетними напрямами фінансування на всіх рівнях бюджету, із залученням співфінансування та державно-приватного партнерства  . Зокрема, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури (Мінрозвитку) у 2025–2026 роках має видати нормативний акт щодо безперебійного надання якісних послуг централізованого водопостачання та водовідведення  . Це включає програму модернізації систем водопостачання: шляхом розроблення схем оптимізації мереж пропонується зменшити втрати води та підвищити енергоефективність водопровідно-каналізаційного господарства . Важливо, що у плані акцентовано використання сучасних матеріалів для оновлення мереж: передбачається поетапна заміна застарілих труб на труби з поліетилену, поліпропілену чи ПВХ, стійкі до корозії і хімічних впливів, для герметизації систем водопостачання  . Паралельно декларовано мету забезпечити доступ 100% міського та 80% сільського населення до базових санітарних послуг до 2030 року (та 95% сільського – до 2050 року) . Крім того, під відповідальністю Держпродспоживслужби заплановано технічне переоснащення лабораторій моніторингу якості питної води у 2026–2027 роках  . Ще одним структурним кроком є розроблення нормативної бази для залучення приватного сектору: до кінця 2025 р. уряду мають подати проєкт Концепції державної програми “Питна вода України” до 2035 р., а в 2026 р. – саму програму, що створить рамки для інвестицій у водопровідно-каналізаційну інфраструктуру  .

Відповідність європейським вимогам. Заплановані заходи цілі 1 загалом узгоджуються з європейськими стандартами у сфері питної води. Хоча у тексті операційного плану прямо не згадано Директиву ЄС про питну воду, заплановані дії відповідають духу оновленої Директиви (ЄС) 2020/2184, яка вимагає забезпечення якісної води для всього населення та ризик-орієнтованого підходу до контролю водопостачання. Зобов’язання України за Протоколом про воду та здоров’я також співвідносяться з цілями сталого розвитку (SDG 6) щодо універсального доступу до водопостачання. В частині водовідведення заходи цілі 1 перегукуються з цілями Директиви 91/271/ЄЕС про очищення міських стічних вод – зокрема, передбачається розвиток систем централізованого водовідведення та покращення очищення стоків, що сприятиме виконанню нормативів цієї директиви . Таким чином, Україна робить кроки до імплементації вимог ЄС: план націлено на те, щоб якість питної води відповідала європейським стандартам, а послуги з водопостачання та каналізації ставали доступними ширшим верствам населення на рівні, близькому до країн ЄС.

Ефективність і реалістичність. Сильним аспектом урядового плану є комплексний підхід: він охоплює і нормативні ініціативи (програми, накази, концепції), і технічні завдання (модернізація мереж, обладнання лабораторій). Позитивним є те, що встановлено конкретні індикатори результативності: наприклад, долю охоплення населення водопостачанням і санітарією до визначених років . Ці кількісні орієнтири (100% міського та 50% сільського населення підключено до централізованого водопостачання до 2030 р., не менше 90% сільського – до 2050 р. ) є амбітними, проте відповідають стратегічній меті забезпечити право кожного на безпечну воду. За даними Стратегії, до 2030 р. планується досягти 100% доступу населення до безпечної питної води  – ця ціль надзвичайно висока, беручи до уваги нинішній стан інфраструктури, особливо в сільській місцевості. Реалістичність викликає занепокоєння: на 2020 р. централізованим водопостачанням було охоплено менше половини сільського населення, а якість колодязної води часто не відповідає стандартам через забруднення нітратами та бактеріями. Досягнення 80% охоплення сільських домогосподарств санітарними послугами до 2030 р. теж вимагатиме значних інвестицій і часу. Наявність у плані проміжної мети (80% сільського населення з санітарними умовами до 2030) є позитивною, адже дає орієнтир для ближчого контролю, проте виконання цієї мети під загрозою через обмеженість фінансування та руйнування, спричинені війною. Деякі заходи, такі як видання наказів чи підготовка програм, безумовно можна реалізувати у визначені строки, але реальний ефект(наприклад, відчутне зменшення втрат води чи зростання відсотка забезпечення водою) залежатиме від того, наскільки швидко ці програми перейдуть до стадії фінансування та будівництва.

Інновації та стійкість. В плані закладено основи для використання сучасних технологій і матеріалів: заміна старих мереж на полімерні трубопроводи (поліетилен, поліпропілен, ПВХ) усуне проблему корозії, зменшить втрати води та ризики вторинного забруднення питної води в мережах  . Це відповідає європейській практиці оновлення водоканалів і підвищить енергоефективність систем (насоси працюватимуть менше при тих самих обсягах подачі). Такі матеріали вже широко застосовуються в ЄС, тож їх впровадження – це крок до “зеленішої” інфраструктури. Однак інновації вимагатимуть підготовки кадрів і можливо імпорту матеріалів, що може ускладнити реалізацію на місцях. Інший важливий компонент – оновлення лабораторій моніторингу води. Це критично для забезпечення якості: сучасні лабораторії зможуть ефективніше відстежувати хімічні та мікробіологічні показники, своєчасно виявляючи відхилення. Планом передбачено досягти 100% акредитації лабораторій водопостачальних підприємств уже в 2025 р. , що є високим стандартом контролю якості. Виконання цього завдання посилить довіру до якості питної води та наблизить Україну до практик ЄС, де контроль якості води дуже жорсткий.

Недоліки та виклики. Головний виклик для цілі 1 – фінансовий та інституційний. Модернізація водних мереж і будівництво нових об’єктів (водозаборів, станцій очищення, каналізації) потребує значних коштів. Деклароване залучення приватного сектору (через державно-приватне партнерство) та міжнародної допомоги є правильним кроком, однак нормативно-правові умови для цього ще належить створити  . Ризиком є те, що без стимулів приватний бізнес мало інвестуватиме в сільські водогони, які можуть бути низькорентабельними. Потрібна також децентралізація управління: хоча план згадує органи місцевого самоврядування як співвиконавців заходів  , місцевим громадам може бракувати ресурсів і компетенцій. Необхідно зміцнювати спроможність громад самостійно планувати й реалізовувати проєкти водопостачання – через навчання, методичну підтримку, створення регіональних водних підприємств. Відсутність прямої згадки про участь громадськості у прийнятті рішень – також недолік: європейський підхід (і вимоги Водної рамкової директиви) вимагає активного залучення зацікавлених сторін та громадян до планування у сфері вод (наприклад, через басейнові ради). Тому рекомендацією є забезпечити прозорість та консультації з громадськістю при розробці місцевих схем водопостачання, щоб врахувати потреби споживачів та підвищити довіру.

Ціль 2. Поліпшення екологічного стану водних об’єктів

Огляд заходів. Ціль 2 націлена на досягнення та підтримання “доброго” екологічного та хімічного стану водних масивів згідно з підходами Водної рамкової директиви ЄС 2000/60/ЄС  . Для цього у 2025–2027 роках передбачено реалізацію низки комплексних завдань. Одне з ключових – завершення розроблення та впровадження планів управління річковими басейнами (ПУРБ) для всіх основних річкових басейнів України  . В Плані акцентовано, що ПУРБ мають відповідати вимогам ВРД 2000/60/ЄС, і містити необхідні природоохоронні заходи. Зокрема, завдання 5 передбачає підготовку інвестиційних проєктів для виконання заходів, визначених у ПУРБ, а також оновлення цих планів у майбутньому на циклічній основі . Інше важливе завдання – зменшення забруднення від сільського господарства шляхом імплементації положень Директиви 91/676/ЄЕС (Нітратна директива) . Планом 6 визначено: необхідно наблизити українське законодавство до вимог ЄС щодо охорони вод від забруднення нітратами, зокрема ідентифікувати зони, вразливі до забруднення нітратами (так звані NVZ), створити їхній реєстр та запровадити нормативні акти для обмеження дифузного забруднення  . Серед конкретних кроків – затвердження методики визначення вразливих зон (вона вже розроблена Міндовкіллям у 2021 р. ) та впровадження обов’язкових планів дій для фермерів у цих зонах (наприклад, належне зберігання гною, обмеження добрив). Завдання 7 спрямоване на покращення очищення міських стічних вод: центральні та місцеві органи влади мають підготувати інвестиційні проєкти з реконструкції існуючих і будівництва нових очисних споруд . Мета – до 2030 року суттєво зменшити загальний обсяг скидів недостатньо очищених або необроблених стоків у водні об’єкти (до 5% від усіх скидів, порівняно з 15,7% у 2015 р. ). Таким чином, розширення каналізаційних очисних споруд та вдосконалення технологій очистки повинно ліквідувати більшість випадків прямого забруднення річок неочищеними стоками. Операційний план також заохочує залучення міжнародної технічної допомоги та участь України в європейських програмах (науково-технічних, екологічних) для досягнення цілей доброї якості води  . Нарешті, завдання 8 присвячене запобіганню промисловому забрудненню: уряд планує удосконалити державний нагляд (контроль) за водокористуванням та скидами, відновити повноцінні екологічні перевірки підприємств, контролювати наявність та дотримання дозволів на спецводокористування, лімітів скидів тощо  . До лютого 2026 р. Мінекономіки разом з Держекоінспекцією повинні внести Кабміну проект акта, що поверне дієвий контроль за промисловими скидами у водні об’єкти  . Цей захід пов’язаний із впровадженням інтегрованого дозволу на викиди/скиди забруднюючих речовин відповідно до Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди, що вже запроваджується в Україні (законопроєкт №6004-д та інші підзаконні акти  ).

Відповідність директивам ЄС. Цілі та завдання операційного плану у сфері якості води чітко орієнтовані на імплементацію європейського законодавства. Насамперед, виконання Водної рамкової директиви 2000/60/ЄС – центральний елемент: Україна зобов’язалася розробити плани управління річковими басейнами, що і відбувається (відповідальні органи – Держводагентство, Міндовкілля, Мінекономіки – мають забезпечити їх підготовку та оновлення)  . Нітратна директива 91/676/ЄЕС також закріплена у плані – її положення (визначення вразливих зон, регулювання агрохоранних заходів) мають бути втілені до 2027 р.  . Для міських стічних вод, Директива 91/271/ЄЕС про очищення стічних вод фактично задає орієнтир: уряд встановив ціль скоротити скиди неочищених вод до 5% від загального об’єму до 2030 р., що відповідає прагненню забезпечити повну або достатню очистку стоків на рівні, близькому до стандартів ЄС . Крім того, наміри щодо посилення промислового контролю узгоджуються з вимогами ЄС впроваджувати найкращі доступні технології (Best Available Techniques) на підприємствах та видавати інтегровані дозволи . Отже, проєвропейська спрямованість цілі 2 є очевидною – її реалізація фактично забезпечить виконання ключових екологічних директив, що є умовою інтеграції України в ЄС у сфері водної політики.

Ефективність заходів та виклики. Успіх цілі 2 значною мірою залежить від інституційної спроможності та доступності фінансування. Розроблення ПУРБ – це лише перший крок; важливо, щоб заходи, прописані в цих планах, реально виконувалися. За наявною інформацією, Україна вже підготувала проєкти планів для більшості річкових басейнів за підтримки ЄС (наприклад, для басейнів Дніпра, Дністра тощо), але їх впровадження гальмується через брак коштів і кадрових ресурсів. Операційний план частково адресує це, передбачаючи інвестиційні проекти та допомогу донорів  . Проте ризиком є низький рівень залучення місцевих органів: реалізація заходів на місцях (очистка малих річок, контроль сільгосппрактик) потребує активної участі громад і обласних адміністрацій. Децентралізація могла б допомогти, але наразі екологічний контроль централізовано за Держекоінспекцією, яка до того ж була обмежена мораторієм на перевірки. Відновлення держнагляду за водними ресурсами (завдання 8) є критичним – без дієвого контролю виконання нових норм (щодо добрив, скидів і т.д.) залишиться на папері. Тому прийняття нормативного акта у 2026 р. для поновлення перевірок  слід розглядати як пріоритет.

Щодо ефективності конкретних заходів, то імплементація Нітратної директиви матиме значний довгостроковий ефект на якість підземних вод та колодязної води в сільській місцевості. Ідентифікація нітратно-вразливих зон та впровадження для них спеціального режиму господарювання (обмеження на внесення азотних добрив, обов’язкові плани управління поживними речовинами) – практика, що добре зарекомендувала себе в ЄС для зниження рівня нітратів у воді. Однак складність полягає у контролі та стимулюванні фермерів: знадобляться освітні кампанії та, ймовірно, підтримка (субсидії) на будівництво гноєсховищ чи придбання техніки точного землеробства, інакше вимоги можуть зустріти опір агровиробників.

Стосовно міських стічних вод, заявлена ціль – лише 5% необроблених скидів до 2030 р. – є дуже амбітною. Вона передбачає, що практично всі міста і великі селища матимуть працюючі очисні споруди належної потужності. Наразі в Україні десятки малих міст узагалі не мають сучасних очисних станцій, а в багатьох великих – очисні споруди зношені. План містить намір сформувати перелік інвестиційних проектів і впровадити їх, але навіть проектування та будівництво однієї крупної станції очищення займає кілька років. До 2027 р. реально лише розпочати кілька демонстраційних проектів за підтримки міжнародних фінансових організацій (ЄІБ, Світового банку тощо). Відповідно, існує ризик невиконання до 2030 р. заявленого показника; можливо, він буде зміщений ближче до 2040 р. Тим не менш, сама постановка кількісної мети (≤5% неочищених скидів) – це позитивний сигнал, який задає орієнтир для довгострокових інвестицій.

Інноваційність і стійкість. Ціль 2 включає елементи, пов’язані з зеленою модернізацією. Приміром, у контексті очищення стічних вод актуальним є впровадження енергоощадних технологій на очисних спорудах (використання біогазу, сонячної енергії, модернізація аерації), а також природоорієнтовані рішення (штучні wetlands для доочистки, біоплато). Хоча план прямо про це не згадує, такі підходи можна включати на стадії проєктів – це підвищить відповідність принципам Європейського зеленого курсу. У сфері агрозабруднення інновації можуть полягати у впровадженні цифрового моніторингу: наприклад, використання датчиків контролю якості води в реальному часі у водозаборах, або геоінформаційних систем для відстеження дотримання фермерами вимог на полях. Відрадно, що Міністерство економіки та довкілля декларує відкриття екологічних даних і електронних реєстрів, що дасть можливість громадськості отримувати інформацію про скиди та вплив на води . Така прозорість відповідає Орхуській конвенції і директивам ЄС щодо доступу до екологічної інформації, і сприятиме громадському контролю за виконанням заходів.

Недоліки та ризики. У реалізації цілі 2 можна відзначити кілька слабких місць. По-перше, інституційна координація: завдання розподілені між різними органами (Мінекономіки/Міндовкілля, Мінрозвитку громад, Мінагрополітики, Держводагентство, Держекоінспекція тощо), і без чіткої координації є ризик дублювання чи прогалин. Наприклад, визначення нітратно-вразливих зон – сфера Міндовкілля, а контроль за виконанням заходів у них – Держекоінспекції та Мінагрополітики; потрібна злагодженість, аби ці кроки були синхронними. По-друге, сталий моніторинг: досягнення доброї якості вод потребує дієвої системи моніторингу стану водних масивів. План містить намір “посилити спроможність моніторингу вод” (фрагментарно згадується необхідність виконання програм, наприклад, моніторингу транскордонних вод за Протоколом про воду та здоров’я ). Але на практиці програму державного моніторингу вод треба розширювати (більше пунктів спостереження, сучасне обладнання, автоматизовані станції). Без належних даних важко оцінити ефективність заходів та коригувати їх. Ще один ризик – воєнний фактор: бойові дії спричинили пошкодження очисних споруд (наприклад, на Донбасі, в прифронтових містах), масове замінування територій, що ускладнює екологічний нагляд і відновлення річок. Відтак, може знадобитися перегляд пріоритетів: перш за все, відбудова критичної інфраструктури, очищення територій, і лише потім – довгострокові екологічні проекти.

Ціль 3. Відновлення водних екосистем і стале водокористування

Огляд заходів. Третя ціль операційного плану фокусується на тому, щоб збалансувати використання водних ресурсів з потребами екосистем, забезпечити екологічну рівновагу та підвищити стійкість водопостачання. Для цього заплановано кілька інноваційних напрямів. Завдання 9 передбачає впровадження нових технологій запобігання втратам води під час міжбасейнового перекидання води . В Україні існують магістральні канали та водогони, що транспортують воду між річковими басейнами (наприклад, Дніпро-Донбас, Дніпро-Інгулець тощо), і втрати води в них значні через фільтрацію та застарілі матеріали. План пропонує використати склокомпозитні труби та сучасні пластикові труби (PE, PP, PVC) для міжбасейнових водогонів , а також застосувати новітні гідроізоляційні матеріали при будівництві та проектуванні міських водопровідних мереж  . Ці заходи мають забезпечити герметичність транспортних систем і мінімізувати непродуктивні втрати води. Завдання 10 сфокусоване на відновленні природних функцій водних екосистем. Воно включає розроблення оптимальних режимів роботи водосховищ з урахуванням інтересів усіх користувачів води (мається на увазі встановлення режимів попусків, забезпечення екологічних витрат води вниз за течією) . Також передбачено реалізацію комплексу природоохоронних заходів у межах басейнових планів: відновлення річкової морфології (розчистка і ревіталізація русел, приєднання заплав, відновлення стариць і меандрів), поліпшення проточності водних об’єктів, боротьба із замуленням, поступове видалення застарілих гідротехнічних споруд (гребель, ставків, строк експлуатації яких закінчився)  . Для цього потрібно провести інвентаризацію існуючих гребель і визначити, які з них підлягають ремонту чи демонтажу. Крім практичних дій, завдання 10 містить пункт про затвердження методичних рекомендацій з відновлення водотоків та прісноводних екосистем до грудня 2026 р.  . Ці методрекомендації, що готуються Мінекономіки разом з Національною академією наук, мають узагальнити науковий підхід до ренатуралізації річок. Нарешті, завдання 11 присвячене підвищенню ефективності використання води в меліорації (зрошенні). Йдеться про впровадження інноваційних підходів до зрошення: розвиток краплинного, спринклерного (дощувального) та підґрунтового поливу, моделювання агротехнічних умов для оптимального водоспоживання рослин  . Важливим аспектом є використання очищених зворотних вод(стічних вод після очистки) для поливу сільськогосподарських угідь, парків і скверів  . План передбачає поширення такої практики, що по суті є реалізацією принципу кругового водокористування. Також необхідно розробити наукові основи вологоощадливих технологій ґрунтообробітку у різних кліматичних зонах (щоб зменшити випаровування, зберігати вологу в ґрунті), особливо з огляду на зміну клімату  . Виконавцями визначено Національну академію аграрних наук та Асоціацію сільгоспвиробників, а результатом до 2027 р. має стати комплекс заходів з впровадження сучасних систем водозбереження в сільському господарстві і проведення навчання фермерів  .

Відповідність європейським підходам. Ціль 3 підтримує європейський курс на сталий розвиток і адаптацію до зміни клімату. Хоча прямої згадки конкретних директив ЄС тут менше, заходи відповідають цілям ЄС щодо збереження біорізноманіття та водних екосистем (Європейська стратегія біорізноманіття 2030, Рамкова директива про воду у частині екологічного стану). Відновлення безперервності річок шляхом поступового демонтажу старих дамб – це практика, що активно підтримується в ЄС останніми роками для повернення річкам природного стану. Такі проекти фінансуються, зокрема, через програму LIFE. Той факт, що Україна включає це в свій план, показує проєвропейське мислення: збереження природних течій і відновлення заплав сприяє досягненню “доброго” екологічного стану, як того вимагає ВРД. Щодо використання очищених стічних вод у зрошенні – у 2020 р. ЄС ухвалив новий Регламент (EU 2020/741) про повторне використання води для зрошення, який встановлює стандарти для безпечного застосування очищених стоків на полях. Намір України заохотити таке повторне використання води свідчить про інтеграцію в європейський зелений курс і реалізацію принципів циркулярної економіки у водному секторі. Водночас, інновації в аграрному водокористуванні (краплинне зрошення, підґрунтове зволоження) відповідають найкращим доступним технологіям, які вже є нормою у багатьох державах ЄС, особливо в південних зонах з дефіцитом води. Таким чином, ціль 3 забезпечує поступове наближення України до європейських норм ефективного водокористування і екосистемного підходу в управлінні водами.

Очікувана ефективність та стійкість результатів. Заходи цілі 3 мають довгостроковий характер і можуть дати суттєвий позитивний ефект, якщо будуть реалізовані. Застосування склокомпозитних та полімерних труб на міжбасейнових водогонах дозволить знизити втрати води, які нині подекуди сягають 30–40% під час транспортування по відкритих каналах. Це особливо актуально для південних регіонів, де кожен кубометр води цінний через посушливий клімат. Менші втрати означають більшу стійкість водопостачання в умовах кліматичних змін. Інвестиції в подібну модернізацію окупляться економією води і електроенергії (потрібно буде перекачувати менші об’єми для досягнення необхідного водозабору). Відновлення річок і заплав – надзвичайно ефективний природний захід для поліпшення стану довкілля: такі дії відновлюють саморегуляцію річкових систем, покращують якість води (завдяки відновленню боліт, що фільтрують воду), збільшують популяції риби та інших водних організмів. Також розширення заплав створює природні резервуари для поглинання повеней і паводків, що зменшує ризики катастроф (ці аспекти, щоправда, віднесено до цілі 4 щодо ризиків надлишку/нестачі води). Методичні рекомендації, які будуть розроблені, допоможуть стандартизувати підходи і поширити успішні пілотні кейси на інші регіони. Тут важливо, щоб ці рекомендації не залишилися науковим документом, а були підкріплені державними програмами фінансування річкових реставрацій.

Заходи зі сталого зрошення потенційно принесуть як економічні, так і екологічні вигоди. Краплинне й підґрунтове зрошення суттєво скорочують обсяги використання води в сільському господарстві (до 50% економії порівняно з традиційною дощувальною технікою). Це дозволить на тій самій кількості водних ресурсів зрошувати більше площ або ж вивільнити воду для екосистем (залишити більший відбір для підтримки річкового стоку). Використання очищених стічних вод на полив – двоцільовий захід: з одного боку, зменшує забір прісної води на зрошення, з іншого – утилізує стічні води повторно, зменшуючи забруднення водойм. При правильному дотриманні санітарних норм (очищені стоки повинні відповідати нормативам для зрошення) цей підхід є виграшним. Бонусом є те, що стічна вода часто містить поживні речовини (азот, фосфор), що може зменшити потребу в мінеральних добривах для культур. До 2027 року планується розробити інноваційні рішення і провести навчання аграріям  , що має підготувати ґрунт для широкого запровадження таких практик. Ефективність цих навчань буде високою, якщо вдасться залучити фермерів з різних регіонів та показати демонстраційні ділянки.

Ризики та недоліки реалізації. Потрібно зважати, що заходи цілі 3 є капіталомісткими і значною мірою залежать від міжвідомчої та наукової підтримки. Наприклад, модернізація міжбасейнових перекидних систем – це проекти, які потребують детального техніко-економічного обґрунтування. Склопластикові труби – дорогі, їхнє виробництво в Україні обмежене, тож доведеться імпортувати або створювати потужності. Ризик полягає в тому, що через фінансові обмеження ці проекти можуть відкласти. Варто розглянути варіант реалізації пілотного проекту на одному з каналів за рахунок гранту чи пільгового кредиту, щоб продемонструвати ефект і окупність. При відновленні річок можливий соціальний спротив: місцеві громади звикли використовувати стави (греблі) для риборозведення чи відпочинку, і можуть виступати проти їх демонтажу. Це треба вирішувати шляхом діалогу і пояснення довгострокових вигод (відновлення рибних запасів природних річок, покращення якості води, зменшення ризику аварій старих дамб). Також є юридичні аспекти – багато гідроспоруд в оренді або приватній власності, отже, їхнє усунення вимагатиме компенсацій чи судових рішень.

В аграрному секторі головний виклик – мотивація фермерів. Незважаючи на очевидну вигоду від водозбереження, впровадження нових технологій потребує початкових інвестицій (системи краплинного зрошення, дощувальні машини тощо). Багато дрібних фермерів не мають на це коштів, особливо під час економічної кризи. Тому паралельно з розробкою рекомендацій уряду слід передбачити фінансові інструменти – наприклад, пільгові кредити або гранти на придбання обладнання для зрошення, субсидії за використання очищених стоків (щоб компенсувати витрати на додаткову очистку чи перекачування). Важливо також оновити нормативну базу: встановити стандарти якості очищеної води для поливу, критерії безпечності продукції, вирощеної з її використанням, щоб уникнути бар’єрів для експорту до ЄС у майбутньому. Якщо ці ризики будуть враховані, реалізація цілі 3 може стати поворотним моментом до екологічно дружнього і ресурсоефективного водокористування в Україні.

Порівняльний огляд цілей, показників та рекомендацій

Для узагальнення наведемо порівняльну таблицю, що містить основні орієнтири цілей 1–3, відповідальні інституції, можливі ризики їх досягнення та рекомендації щодо усунення проблем. Це дозволяє побачити баланс між урядовими планами та експертною оцінкою їх реалізації.

Ціль	Ключові показники / індикатори	Відповідальні органи	Можливі ризики	Рекомендації
1. Доступ до якісної питної води  (Вода та санітарія для всіх)	– 100% населення забезпечено безпечною питною водою до 2030 р. (в т.ч. 50% сільського підключено до централізованого водопостачання; 100% міського) . – Доступ 80% сільського населення та 100% міського до санітарних послуг до 2030 р.; 95% сільського – до 2050 р. . – Підготовлено держпрограму “Питна вода України” 2035 (2025–2026 рр.) . – Модернізовано лабораторії контролю якості води (2026–2027 рр.)  . – Зменшено на 15% втрати води в мережах до 2027 р. (орієнтовно).	Мінрозвитку, МОЗ, Мінекономіки/Міндовкілля, Держводагентство, Держпродспоживслужба;  Обласні та місцеві громади;  Водоканали (комунальні підприємства).	– Фінансова недостатність: обмежені кошти держбюджету, низька інвестиційна привабливість сільводопостачання. – Зношеність інфраструктури: ризик аварій, високі втрати без швидкої заміни труб. – Кадровий голод: нестача кваліфікованих фахівців на місцях для управління проєктами. – Війна: руйнування об’єктів, переміщення населення ускладнюють планування.	– Залучення донорів та МФО: шукати гранти ЄС, Світового банку на сільські водогони та очисні споруди. – Державно-приватне партнерство: розробити стимули (податкові пільги, гарантії) для приватних інвесторів у водний сектор  . – Підтримка громад: навчати ОТГ розробці інфраструктурних проектів, створити регіональні центри технічної допомоги. – Тарифна реформа: запровадити економічно обґрунтовані, але соціально прийнятні тарифи, щоб забезпечити окупність модернізації та якість послуг. – Моніторинг і прозорість: публікувати дані якості води онлайн, залучати громаду до контролю.
2. Поліпшення стану водних об’єктів  (Чиста вода, менше забруднення)	– Розроблено/оновлено 9 планів управління річковими басейнами до 2027 р. (100% покриття території країни ПУРБ) . – Частка необроблених стічних вод у загальних скидах ≤5% у 2030 р. (15,7% у 2015 р.) . – Визначено всі зони, вразливі до нітратів; створено реєстр NVZ (до 2027 р.) . – Впроваджено плани дій для агровиробників у NVZ (починаючи з 2027 р.). – Прийнято акт КМУ про відновлення еконагляду (2026 р.) ; запроваджено інтегрований дозвіл для великих підприємств (закон).	Міндовкілля/Мінекономіки, Держводагентство, Мінагрополітики, Мінрегіон (очисні споруди), Держекоінспекція,  Облдержадміністрації, органи місцевого самоврядування;  Водоканали, агропідприємства, промислові підприємства.	– Недофінансування: будівництво очисних споруд (ОС) потребує млрд грн, ризик затримки проектів. – Слабкий контроль: без поновлення перевірок підприємства можуть ігнорувати нові вимоги. – Спротив агросектору: малі фермери можуть не виконувати обмеження Нітратної директиви без компенсацій. – Інституційні зміни: часті реорганізації (злиття міністерств) можуть загальмувати реалізацію політики. – Військові дії: можливі аварійні скиди, мінування територій, які ускладнюють екомоніторинг.	– Пріоритизація інвестицій: скласти поетапний план будівництва ОС, починаючи з найбільших “гарячих точок” забруднення, з чіткими джерелами фінансування (держбюджет, кредити ЄІБ тощо). – Створення басейнових фондів: акумулювати кошти зборів за спецводокористування в кожному басейні і спрямовувати їх на місцеві екопроекти. – Стимули для фермерів: запровадити підтримку (дешеві кредити, навчання) для впровадження екологічних практик в NVZ; розробити Кодекс належної аграрної практики та проводити роз’яснення. – Посилення Держекоінспекції: забезпечити технікою та кадрами для виїзного контролю, запустити систему електронного звітування про виконання умов дозволів  . – Громадський нагляд: створити публічний реєстр якості води по басейнах, залучити екологічні НУО до спостереження за реалізацією ПУРБ.
3. Відновлення екосистем і стале водокористування  (Баланс води для людей і природи)	– Скорочено втрати при міжбасейновому транспортуванні води на 20–30% (через заміну зношених каналів трубопроводами до 2027 р., пілотні проекти) . – Затверджено методрекомендації з відновлення річок та водойм (2026 р.)  . – Проведено інвентаризацію гідроспоруд; ліквідовано щонайменше 5 застарілих гребель до 2027 р. (пілотні демонтажі). – Підвищено площу під сучасними зрошувальними технологіями (краплинне, дощування) на 15% до 2027 р. – 10% об’єму очищених міських стоків повторно використовується в зрошенні у пілотних громадах (ціль до 2030 р.). – Розроблено комплекс заходів та проведено навчання з вологоощадного землеробства (2026–2027 рр.)  .	Держводагентство, Мінрозвитку (інфраструктура водогонів), Мінекономіки/Міндовкілля, Мінагрополітики, НАН України, Національна академія аграрних наук,  Агенція меліорації (якщо створена), асоціації водокористувачів, фермерські об’єднання;  Місцеві громади (власники ставків).	– Дефіцит фінансування та технологій: висока вартість склопластикових труб і гідроізоляції може обмежити масштаби замін. – Опір локальних користувачів: власники ставків можуть чинити спротив демонтажу гідроспоруд; правові колізії з приватною власністю. – Кліматичні ризики: посухи можуть звести нанівець зусилля з відновлення екосистем (малі річки можуть пересихати, навіть без гребель). – Складність впровадження reuse-практик: необхідно гарантувати безпечність продукції при поливі стічною водою, щоб уникнути недовіри споживачів. – Інерція фермерів: повільне прийняття нових методів без державної підтримки.	– Пілотні проекти та демонстрація: реалізувати один показовий проект модернізації каналу (заміна ділянки на сучасний трубопровід) і один проект демонтажу невеликої греблі з повним відновленням річки. Продемонструвати вигоди (економія води, повернення риби) для переконання інших громад. – Фандрайзинг на екопроекти: залучити гранти міжнародних екологічних фондів (WWF, LIFE) на відновлення річок і водно-болотних угідь, підготувати наукове обґрунтування для кожного проекту від НАН України. – Регулювання повторного використання води: розробити санітарні стандарти для очищених стоків у зрошенні, запустити інформаційну кампанію про успішні приклади (наприклад, Ізраїль, Іспанія, де 20–30% води — це reuse). – Реформа меліорації: створити організації водокористувачів (ОВК) на місцях, передати їм дрібні зрошувальні системи, щоб громади самі зацікавлені були впроваджувати ефективні поливи; забезпечити державне співфінансування модернізації через програми підтримки АПК. – Моніторинг екосистемних показників: запровадити облік екологічних витрат води на рівні басейнів, контролювати підтримання мінімального необхідного стоку нижче водосховищ; результати оприлюднювати.

Розглянувши детально кожну з трьох цілей, можна зробити узагальнену оцінку реалізації водної політики України у 2025–2027 роках. Урядові ініціативи демонструють чіткий проєвропейський вектор – як в постановці цілей, так і в засобах їх досягнення. Позитивними моментами є:

• Стратегічність та комплексність. План охоплює всі ключові аспекти управління водами: від питного водопостачання й каналізації до захисту водойм від забруднення, екосистемної реабілітації та раціонального використання води в економіці. Такий цілісний підхід відповідає принципам інтегрованого управління водними ресурсами (IWRM), прийнятого в ЄС.

• Відповідність угоді про асоціацію. Практично кожна дія співвідноситься з виконанням конкретних директив ЄС – це свідчить, що Україна неухильно імплементує свої зобов’язання. Зокрема, запровадження планів басейнового управління, нових стандартів очищення стоків та агроекологічних вимог – необхідні кроки для гармонізації з європейським законодавством  . Це закладає фундамент для подальшого набуття членства в ЄС.

• Інновації та екологічна модернізація. В плані міститься низка інноваційних рішень – від використання сучасних матеріалів (полімерів, склокомпозитів) у інженерних мережах  до впровадження циркулярних підходів (повторне використання очищеної води, органічні технології землеробства). Відновлення природних ландшафтів річок та упор на водозбереження свідчать про зрушення від старої сировинно-споживацької моделі до принципів стійкого розвитку.

• Конкретність і вимірюваність. Уряд не обмежився загальними гаслами – встановлено конкретні цільові показники (KPI) на середньострокову перспективу: % забезпечення населення водою, % зменшення скидів, кількість створених документів чи систем тощо. Це дозволить у 2027 р. об’єктивно оцінити прогрес. Крім того, передбачено регулярну звітність: щорічний звіт Міндовкілля Кабміну про стан виконання плану .

• Баланс між “жорсткими” і “м’якими” заходами. План включає як інфраструктурні проекти (будівництво, реконструкція), так і нормативно-організаційні (закони, програми, навчання персоналу). Такий баланс підвищує стійкість результатів: зміни у законодавстві та інституціях забезпечать підтримку фізичним змінам інфраструктури.

Водночас, аналіз виявив і недоліки та проблемні місця реалізації:

• Ризик неповного фінансування і затримок. Багато заходів вимагають значних капіталовкладень, але конкретних джерел фінансування у плані не розписано. Існує ймовірність, що частину проектів буде відкладено або реалізовано лише частково через брак коштів. Це стосується насамперед будівництва нових очисних споруд, модернізації мереж та великомасштабних екопроектів. Без фінансового підкріплення стратегія ризикує залишитися декларативною.

• Надмірна концентрація на підготовці документів. За перші три роки плану значна кількість результатів – це розроблені концепції, плани, методичні рекомендації, законопроекти. Хоча це необхідна підготовча робота, конкретних покращень на місцях (нових або реконструйованих об’єктів) може бути небагато до 2027 р. Це може викликати критику з боку суспільства, яке очікує видимих змін (чистіша вода, краще водопостачання).

• Обмежене залучення місцевого рівня та громадськості. План розроблено централізовано і виконання значною мірою покладається на центральні органи влади. Хоча згадані обласні адміністрації та громади, проте механізми їх стимулювання і контролю не деталізовані. Участь громадськості у формуванні і виконанні заходів теж не прописана, що суперечить підходам ЄС до прозорості. Цей недолік може призвести до слабкої підтримки реформ на місцях і недостатнього врахування локальних особливостей.

• Виклики воєнного часу. План ухвалено під час повномасштабної війни, що накладає обмеження: ресурси держави значною мірою спрямовані на оборону і відновлення критичної інфраструктури. Водна стратегія, хоч і важлива, може відсуватися на другий план. Крім того, війна створює нові екологічні проблеми – забруднення вибухами, затоплення шахт, цілеспрямоване руйнування (як підрив Каховської ГЕС) – які потребують екстрених рішень, не передбачених у довоєнних планах. Урядовий план поки що мало враховує ці форс-мажорні обставини, що є його слабким місцем.

Загалом ініціативи уряду отримують позитивну оцінку з точки зору стратегічного спрямування – вони відповідають європейському курсу та потребам покращення водної сфери. Проте ефективність реалізації залежатиме від оперативного подолання зазначених викликів. Необхідно перейти від планування до інтенсивної фази впровадження, забезпечити фінансування та координацію, а також залучити до процесу усі зацікавлені сторони – бізнес, громади, експертів, донорів.

Україна зробила вагомий крок у напрямі сталого управління водними ресурсами, затвердивши операційний план реалізації Водної стратегії на 2025–2027 роки. Аналіз виконання цілей 1–3 свідчить, що закладені в план заходи здатні закріпити фундамент для європейської трансформації водного сектора. Зокрема, впровадження євродиректив у галузі питної води, очищення стоків та агроекології підвищить стандарти безпеки води для населення і зменшить техногенне навантаження на довкілля. Одночасно, інноваційні рішення – від модернізації інфраструктури до відродження природних екосистем – дадуть змогу рухатися в руслі Європейського зеленого курсу, поєднуючи економічний розвиток із захистом природи.

Разом з тим, для успішної реалізації уряду необхідно вжити додаткових кроків. По-перше, варто прискорити ухвалення ключових законодавчих актів – зокрема, закону про промислове забруднення (інтегровані дозволи) та підзаконних актів щодо нітратно-вразливих зон і повторного використання води. Це створить правову базу для впровадження запланованих змін. По-друге, слід налагодити стале фінансування: інтегрувати завдання Водної стратегії у середньостроковий план відбудови України, передбачити цільові кошти держбюджету і активно залучати міжнародну допомогу (наприклад, через участь в програмах LIFE, Horizon Europe для екопроектів ). По-третє, необхідно зміцнити інституційну взаємодію – створити міжвідомчу координаційну раду з реалізації Водної стратегії, а на рівні річкових басейнів – активізувати роботу басейнових рад, залучивши туди громади, бізнес, науковців. Це забезпечить горизонтальну співпрацю і врахування місцевих потреб. По-четверте, слід розгорнути широку просвітницьку кампанію: інформувати населення про право на безпечну воду, навчати фермерів екологічним практикам, показувати приклади успішних проектів (модернізовані водогони, очищені річки, нові очисні станції). Обізнаність і підтримка громадськості стануть запорукою сталості реформ.

Підсумовуючи, виконання цілей 1–3 операційного плану є критично важливим кроком до досягнення водної безпеки України. Реалізація цих заходів дозволить підвищити якість життя населення (через доступ до чистої води та санітарії), знизити екологічні ризики для здоров’я та екосистем, поліпшити продуктивність економіки (через ефективніше водокористування в промисловості та агросекторі).

Це, своєю чергою, наблизить Україну до виконання Копенгагенських критеріїв у частині довкілля, що є необхідною умовою вступу до ЄС.

Україна має всі можливості стати успішною історією впровадження європейських стандартів у сфері водних ресурсів, і перші кроки, зроблені у 2025–2027 роках, закладають міцну основу для цього поступу  .

Ми усі маємо рухатись до спільної європейської мети – чистої води та здорового довкілля для всіх громадян.