Цього тижня я брала участь у регіональній конференції «Відновлення водної безпеки – основа стійкості громад», що відбулася у Криворізькому районі. Для багатьох це був ще один фаховий захід. Для мене — чіткий сигнал, що тема води в Україні остаточно вийшла за межі галузевої дискусії і стала питанням національної безпеки, здоров’я людей і відповідальності держави .
Після підриву Каховської ГЕС ми всі побачили реальність, до якої не були готові: вода може бути знищена так само, як мости, дороги чи енергетика. А отже, водна інфраструктура — це частина системи стійкості країни в умовах війни.
Чи маємо ми право сьогодні говорити про «повернення до того, як було» ?
Чи не час чесно визнати, що стара модель водного управління більше не працює ?
Що показала конференція
Захід об’єднав представників громад, органів влади, міжнародних організацій, науковців та екологічних експертів. І головне — він дав чітке розуміння, де саме система дала збій і що потрібно змінювати .
1. Водна безпека більше не є технічним питанням
Після Каховської катастрофи стало очевидно:
• водопостачання — це питання життя і здоров’я людей;
• доступ до питної води напряму впливає на стійкість прифронтових і постраждалих громад;
• вода стала ціллю війни, а не просто ресурсом.
Саме тому оновлення Водної стратегії України до 2050 року більше не може відбуватися без урахування воєнних ризиків, кліматичних змін і втрати великих гідротехнічних об’єктів.
2. Відновлення ≠ відбудова
Ключова теза, яку я послідовно відстоюю і в парламенті, і на таких майданчиках:
відновлення має означати трансформацію.
Йдеться про:
• децентралізовані системи водопостачання;
• резервні та мобільні системи очищення;
• smart-water management і водозбереження;
• рішення, які дають громадам більше автономії та стійкості, а не нову залежність.
Те, що ще вчора вважалося пілотами, сьогодні для прифронтових регіонів — єдиний шанс мати воду взагалі.
3. Екоцид потребує не лише фіксації, а й відповідальності
Окрема панель конференції була присвячена екоциду як наслідку війни, зокрема підриву Каховської ГЕС та інших гідротехнічних споруд .
Це не лише екологічна трагедія.
Це міжнародний злочин, наслідки якого Україна відчуватиме десятиліттями.
Без:
• системної фіксації шкоди,
• доказової бази,
• міжнародної правової оцінки
не буде ні справедливості, ні повноцінного відновлення.
4. Громади — не об’єкти політики, а партнери
Один із найважливіших висновків конференції:
там, де громади залучені до:
• планування водних ресурсів;
• контролю якості води;
• громадського моніторингу,
рішення працюють значно ефективніше.
Держава має дати рамку і ресурси.
Міжнародні партнери — підтримати.
А громади наповнюють ці рішення реальним змістом і довготривалою стійкістю.
Як заступниця голови профільного Комітету Верховної Ради, я чітко усвідомлюю свою відповідальність:
напрацювання таких конференцій не можуть залишатися лише у резолюціях.
Вони мають:
• лягти в основу змін до державних стратегій;
• бути враховані у законодавчих ініціативах;
• стати предметом парламентського контролю.
І я готова брати ці пропозиції в роботу.
Питання до кожного з нас
Вода — це не лише про екологію.
В умовах війни — це про виживання, справедливість і відповідальність.
Чи готові ми будувати систему, стійку до нових загроз ?
Чи готові слухати громади і діяти на випередження, а не після катастроф ?
Запрошую до фахової дискусії — громадськість, експертів, представників місцевого самоврядування. Саме зараз формується нова водна політика України, і вона має бути чесною, стійкою і спільною.
#ВоднаБезпека #Екоцид #КаховськаГЕС #СтійкіГромади #ЕкологічнаПолітика #Парламент #ВідновленняУкраїни #NDU
