В умовах триваючої війни питання післявоєнного відновлення набуває стратегічного значення. Попри невизначеність термінів миру, українське суспільство та міжнародні партнери вже зараз обговорюють концепцію «план Маршалла для України».
Цей термін – аналог відомої програми відбудови Європи після Другої світової війни – став символом надії на масштабну міжнародну допомогу для повоєнного відновлення України . Війна завдала Україні колосальних втрат, тож планування відбудови навіть у розпал бойових дій дає орієнтир для майбутнього. Тематика післявоєнного відновлення країни безпосередньо пов’язана з нинішніми викликами: зруйновані міста і села, мільйони переміщених осіб, підрив енергетичної безпеки, екологічні катастрофи та необхідність забезпечити стійкість держави. Розуміння того, яким може бути «план Маршалла для України», важливе як для громадян, так і для української влади та союзників, адже йдеться про довгострокову стратегію виживання та розвитку країни в європейському контексті.
Потреба у відбудові та масштаби руйнувань
Повномасштабна війна призвела до руйнувань інфраструктури та економіки України, безпрецедентних в Європі з часів Другої світової. За оцінками Світового банку та ЄС, станом на кінець 2024 року загальна вартість реконструкції та відновлення України сягнула $524 млрд , що майже втричі перевищує прогнозований ВВП України 2024 року. Прямі фізичні збитки від атак становлять близько $176 млрд . Найбільше постраждали житло, транспорт, енергетика, торгівля та освіта . Знищено чи пошкоджено 13% усього житлового фонду країни – це понад 236 тисяч будівель (209 тис. приватних будинків, 27 тис. багатоповерхівок) . Без домівок залишилися мільйони людей. Зруйновано 26 тис. км доріг, підірвано мости, пошкоджено залізничні колії та об’єкти портової інфраструктури . Крім того, агресор цілеспрямовано б’є по соціальній сфері: за даними Центру протидії дезінформації РНБО, за майже чотири роки вторгнення пошкоджено або знищено щонайменше 4358 навчальних закладів та 2530 медичних установ . Це фактично позбавляє сотні тисяч дітей права на освіту, а громади – доступу до лікарень, підриваючи базові права людини.
Особливо критичними є втрати в енергетиці. Російські удари по енергетичній інфраструктурі спричинили справжню енергокризу: пошкоджено або зруйновано до 85% потужностей теплової генерації та половину гідроелектростанцій України . Окрім того, внаслідок окупації Запорізької АЕС від мережі постійно відключені кілька ядерних енергоблоків . Лише за 2023 рік збитки енергосектору зросли на 70% – російські атаки пошкодили електростанції, трансформаторні підстанції, теплоцентралі, що призводило до масових відключень світла взимку. Такі удари не лише завдають матеріальної шкоди, а й мають на меті зламати моральний дух населення.
Екологічна складова руйнувань також драматична. Підрив Каховської ГЕС і бої спричинили затоплення та деградацію родючих земель на півдні, горять ліси, знищується довкілля. Сумарні збитки довкіллю перевищують $60 млрд і зростають щоденно . Забруднення ґрунтів і вод, замінування величезних територій, знищення заповідників – усе це ставить питання про “зелену” відбудову, тобто відновлення з урахуванням екологічних стандартів. Паралельно треба ліквідовувати тонни уламків і відходів війни: лише на розмінування та розбір завалів знадобляться мільярди (за оцінками, близько $13 млрд піде на прибирання уламків) .
Отже, масштаб руйнувань вимагає надзвичайних зусиль. Необхідна масштабна відбудова України – інвестиції у відновлення її інфраструктури та економіки будуть безпрецедентними за обсягом . Фактично, країні потрібен багаторічний план підтримки, аналогічний за амбіціями до повоєнного Плану Маршалла. Міжнародна допомога вже надходить, але щоб покрити потреби, знадобиться синергія державних ресурсів, приватних інвестицій та донорських коштів. Відбудова України інвестиції – це виклик, що потребує консолідації світових фінансових зусиль. Без такого плану відбудови наслідки агресії ще довго гальмуватимуть розвиток держави.
Економіка України та потреби у відновленні
Незважаючи на війну, Україна зберегла функціональність фінансової системи та поступово адаптується до умов воєнного часу. Після рекордного падіння ВВП на 29–30% у 2022 році економіка почала повільне відновлення. У 2023 році зафіксовано зростання близько +5,5% , але у 2024 темпи сповільнилися до ~2,9% . Прогнози на 2025 обережні – близько 2% зростання , адже невизначеність бойових дій стримує інвестиції. Воєнна економіка працює на межі можливостей: значна частина ВВП іде на оборону, приватний сектор страждає від ризиків і перебоїв, логістика ускладнена. Державний бюджет має хронічний дефіцит, що покривається зовнішнім фінансуванням. Наприклад, у проєкті бюджету-2026 закладена потреба в зовнішніх запозиченнях понад ₴2 трлн (близько $50 млрд) – без підтримки партнерів ці кошти залучити неможливо. Для утримання макрофінансової стабільності Україна отримує пакети допомоги від ЄС, США, МВФ та інших кредиторів. Зокрема, економічна стабілізація України значною мірою залежить від програм ЄС: Євросоюз ухвалив так званий План України (Ukraine Facility) – фінансовий пакет до €50 млрд на 2024–2027 роки для підтримки бюджету, реформ та першочергового відновлення . Це своєрідний «фінансовий кисень», що дозволяє уряду виконувати соціальні зобов’язання й одночасно інвестувати в ремонт критичної інфраструктури.
Уряд вже розпочав окремі відбудовчі проєкти навіть під час війни, зосереджуючись на критичній інфраструктурі та регіонах, де бойові дії вщухли. Створено спеціальний Фонд ліквідації наслідків збройної агресії, наповнений коштом конфіскованих російських активів і перевищенням прибутку Нацбанку . У 2023 році з цього фонду фінансувались програми компенсації за зруйноване житло та відбудови об’єктів на звільнених територіях . У 2025 році уряд заклав продовження цих програм – кошти спрямують на два основні напрямки: виплати громадянам за знищене житло та відновлення пріоритетної інфраструктури (енергетика, комунальні послуги) . Попри триваючу загрозу обстрілів, у відносно безпечних регіонах вже зводяться нові об’єкти. Приміром, 2023 року відкрито декілька модульних містечок для переселенців, відбудовано мости на Київщині, триває ремонт лікарень та шкіл по країні. Міжнародна допомога часто адресна: окремі країни беруть шефство над відновленням конкретних міст (наприклад, Франція допомагає відбудувати об’єкти в Чернігові, Італія – в Одесі тощо). У 2025 році виділено фінансування на будівництво очисних споруд у Херсонській області та оновлення системи енергопостачання в Чернігові – ці проєкти реалізуються навіть під загрозою обстрілів, щоб забезпечити базові потреби населення.
Водночас ресурси України обмежені, тому міжнародна допомога залишається визначальною для відбудови. Партнери вже надають значні обсяги коштів на невідкладні потреби: за даними уряду, на 2025 рік разом з донорами було мобілізовано $7,3 млрд на першочергові потреби, але все одно лишався дефіцит близько $10 млрд . У перспективі повоєнного відновлення основне навантаження ляже на зовнішні інвестиції, кредити та гранти. Влада веде перемовини про створення спеціальних трастових фондів, страхування воєнних ризиків для інвесторів та механізми використання заморожених російських активів. Відбудова України вже зараз планується з урахуванням європейських стандартів – від енергоефективності будівництва до цифровізації послуг. Незважаючи на війну, фундамент реформ продовжує закладатися: прозорі електронні системи, антикорупційні інституції, децентралізація – усе це має підвищити спроможність держави ефективно використати кожне євро допомоги. Таким чином, поточна економічна ситуація характеризується стабілізацією завдяки зовнішній підтримці та точковим проектам відновлення, але масштабна відбудова очікує завершення бойових дій або хоча б тривалого перемир’я.
Паралелі з Європейським Союзом: історичний досвід відбудови та роль ЄС
Шукаючи модель для повоєнного відновлення, аналітики й політики часто звертаються до історичного прикладу – плану Маршалла для повоєнної Європи (офіційно – Європейська програма відновлення, 1948–1952 роки). Той план, ініційований США, надав країнам Західної Європи допомогу у розмірі близько $13 млрд (що еквівалентно понад $115 млрд у цінах сьогодення) . Близько 80% коштів надавалися як гранти, решта – кредити . Гроші цільово спрямовувалися на закупівлю обладнання, пального, продовольства, а їх використання контролювали спільні фонди за участі американських і європейських представників . Фокус був на індустріальному відродженні: за чотири роки промислове виробництво в Європі зросло на 35%, а доходи населення – на 20% . Західна Німеччина отримала близько 12% усіх коштів, що сприяло її економічному диву . Важливо, що фінансову допомогу доповнювали комплексні реформи – лібералізація цін, дерегуляція бізнесу, податкові стимули, боротьба з монополіями . Такий симбіоз грошей і реформ заклав підвалини довготривалого підйому. Історичний висновок:успішна відбудова вимагала не лише коштів, а й політичної волі до змін, прозорості та відмови від популізму.
Для сучасної України ситуація в чомусь подібна, а в чомусь відмінна. Подібність – у масштабі завдань і потребі поєднати інвестиції з глибокими реформами. Відмінність – війна ще триває, тобто реалізовувати повноцінний «план Маршалла» доведеться, можливо, не після, а паралельно із завершенням війни. Це більше схоже на досвід окремих європейських країн, які відбудовувалися після конфліктів кінця ХХ століття (Боснія і Герцеговина, Косово) за підтримки міжнародних донорів і під егідою ЄС. Європейський Союз має власний досвід післявоєнної трансформації – наприклад, інтеграція Східної Німеччини після 1990 року, відновлення Балкан. У всіх випадках ключову роль відігравали значні фінансові вливання, європейська інтеграція як стимул та впровадження європейських норм.
Нині ЄС фактично стає координатором зусиль міжнародної спільноти щодо відбудови України. Під егідою Єврокомісії і країн G7 створено багатосторонню платформу донорів, що працює аналогічно до формату «Рамштайн», але з фокусом на фінанси та реконструкцію. Щороку проводяться Конференції з відновлення України (Ukraine Recovery Conference, URC) – у 2022-му в Лугано, у 2023-му в Лондоні, у 2025-му в Римі. Там країни-донори, міжнародні організації та приватний сектор узгоджують пріоритети допомоги. На конференції в Римі в липні 2025 року, наприклад, було підписано угоди на €2,3 млрд, що мають мобілізувати до €10 млрд інвестицій у енергетику, житло та інфраструктуру . На відміну від 1948 року, зараз донорів десятки, і завдання – скоординувати їх, аби уникнути дублювання чи прогалин. Цим опікується згадана координаційна платформа під спільним головуванням України, ЄС, США та міжнародних фінансових інституцій. Роль ЄС у цьому процесі визначальна: Союз не лише надає левову частку коштів, а й спрямовує зусилля на те, щоб відбудова наближала Україну до членства в ЄС. Єврокомісія наполягає, що допомога має йти пліч-о-пліч із виконанням Копенгагенських критеріїв – верховенство права, боротьба з корупцією, прозоре врядування. По суті, відбудова України розглядається як частина її європейської інтеграції. Це додає історичної ваги процесу: аналогій небагато, хіба що План Маршалла свого часу теж прискорив європейську єдність і став одним з каталізаторів створення Європейського Союзу.
Водночас самі європейці, пам’ятаючи уроки XX століття, розуміють: занедбувати відновлення не можна, інакше континент чекає нестабільність. Після Другої світової війни США спочатку вагалися (план Моргентау пропонував зробити Німеччину аграрною пусткою), але швидко зрозуміли помилковість такого підходу . Зрештою, інвестиція в підйом зруйнованих економік окупилася: Європа стала процвітаючим партнером. Тепер Євросоюз має шанс застосувати цей досвід щодо України. Як зауважив один з експертів, «важливо не втратити перші повоєнні роки, як це сталося після 1945-го» – план Маршалла запрацював лише через 3 роки після війни . Україна ж сподівається почати відновлення негайно, не гаючи часу. А ЄС прагне стати для України тим самим, ким США були для Європи в середині ХХ століття – головним союзником в економічному відродженні.
Вплив на громадян, громади та права людини
Війна боляче вдарила по кожному українцю, і успіх післявоєнної відбудови вимірюватиметься передусім покращенням життя людей. Нині мільйони громадян стали внутрішньо переміщеними особами або біженцями за кордоном. Всередині країни офіційно зареєстровано близько 4,6 млн ВПО (станом на листопад 2025) – це люди, що втратили домівки через бойові дії та вимушено переїхали в більш безпечні області. Ще приблизно 5–6 мільйонів українцівперебувають за кордоном у статусі тимчасового захисту чи біженців . Практично кожна громада в Україні приймає переселенців або оплакує загиблих на фронті.
Соціальні наслідки війни надзвичайно складні. Тисячі сімей втратили житло – особливо це стосується Донбасу, Харківщини, Херсонщини, де бої були найінтенсивнішими . Люди живуть у тимчасових модульних будинках, гуртожитках, або тісняться у родичів. Відбудова житлового фонду – питання не тільки матеріальне, а й гуманітарне, адже йдеться про право громадян на гідні умови життя. Держава вже запустила програму компенсацій за знищене житло, щоб постраждалі могли отримати кошти або нову квартиру замість втраченої оселі . Це питання справедливості та довіри людей до влади. Важливо, щоб ці компенсації були максимально прозорими, аби уникнути зловживань і забезпечити рівність – незалежно від регіону чи соціального статусу.
Освіта і медицина – ще два фронти, де відбудова прямо стосується прав людей. Як зазначалось, тисячі шкіл, лікарень, садочків зруйновані . Учні на окупованих або прифронтових територіях місяцями вчилися дистанційно чи взагалі не мали доступу до навчання. Відбудова шкіл – це інвестиція в майбутнє, адже діти повинні повернутися до нормального навчального процесу. Аналогічно, відновлення лікарень і амбулаторій є критично необхідним: у прифронтових зонах часто найближчий медпункт знаходиться за десятки кілометрів. Тут важливий підхід «build back better» – відбудовуючи, зробити установи сучаснішими, доступнішими (особливо для людей з інвалідністю) та стійкішими до потенційних загроз. Приміром, нові школи проектуються одразу з бомбосховищами, а лікарні – з автономними джерелами енергії.
Особливий виклик – реабілітація та соціальна інтеграція ветеранів і людей з інвалідністю. За час війни сотні тисяч українців пройшли через горнило боїв; багато хто дістав поранення, ампутації, психологічні травми. Після війни вони потребуватимуть робочих місць, протезування, лікування посттравматичного синдрому. Відбудова має враховувати їх потреби: від створення безбар’єрного середовища (пандуси, ліфти, адаптивна інфраструктура) до програм перекваліфікації та підприємництва для ветеранів. Держава вже зараз ухвалює законодавство про статус ветерана, пільги на освіту, кредити на бізнес тощо – але реалізація цих прав вимагатиме значних ресурсів. Громади також відіграють роль: успішна реінтеграція воїнів у мирне життя залежить від толерантності та підтримки на місцях.
У регіональному розрізі, велика тема – реінтеграція регіонів, що були під окупацією. Йдеться як про повернення контролю держави над деокупованими територіями, так і про відновлення довіри місцевого населення. Наприклад, на звільнених районах Херсонщини чи Харківщини треба не лише відновити адміністрації та поліцію, а й забезпечити людей водою, світлом, зв’язком у найкоротший строк. У вересні 2025 року уряд затвердив план відновлення регіонів на 2025–2027 роки, який містить заходи з відбудови та реінтеграції деокупованих територій . Це означає будівництво житла замість втраченого, відновлення місцевого самоврядування, очищення інформаційного простору від ворожої пропаганди, допомогу людям у оформленні документів тощо. Фактично, держава повинна повернути цим регіонам не тільки фізичну інфраструктуру, а й відчуття єдності з рештою України. В цьому контексті надзвичайно важлива робота з подолання наслідків психологічних травм та розколів у суспільстві, які могли спричинити окупація і війна.
Окремо слід згадати інформаційну безпеку та протидію дезінформації. Російська пропаганда продовжує атакувати український інформаційний простір, прагнучи посіяти зневіру щодо відбудови. Один з наративів кремлівської дезінформації – нібито «Україна занадто корумпована, допомога Заходу розкрадається, тож немає сенсу її відбудовувати». Інший – «Захід втомиться і кине Україну, це не їхня війна» . Такі меседжі спрямовані як на закордонну аудиторію (щоб зменшити підтримку України), так і на самих українців (щоб посіяти паніку і недовіру до влади). Тому паралельно з реальними відновлювальними діями влада та громадянське суспільство мають вести інформаційну роботу: регулярно звітувати про використання коштів, показувати конкретні результати відбудови, спростовувати фейки. Прозорість і залучення громадськості до контролю – найкраща протидія ворожим інсинуаціям. Наприклад, українські медіа та волонтерські проєкти висвітлюють процес відбудови, публікують історії успіху громад, що повертаються до життя. Це підвищує довіру людей і створює відчуття, що «нас не покинули, про нас піклуються».
Підсумовуючи, люди – в центрі плану відновлення. Не лише великі цифри ВВП чи інвестицій, а саме відновлені будинки, лікарні, школи, нові робочі місця визначатимуть успіх «плану Маршалла для України». Відстоювання прав громадян – на житло, освіту, медицину, безпеку – є тим орієнтиром, заради якого й розгортається цей безпрецедентний проєкт відбудови.
Парламентський вимір: роль Верховної Ради, бюджетні рішення та ініціативи
Верховна Рада України відіграє ключову роль у формуванні політики відновлення – через закони, бюджет та парламентський контроль. По-перше, парламент ухвалює стратегічні документи і рамкові закони. Ще в 2022 році Рада створила Тимчасову спеціальну комісію з питань відновлення, яка напрацювала підходи до післявоєнної відбудови. На основі цих напрацювань було сформовано проект Державного плану відновлення, представлений на міжнародних конференціях. Верховна Рада затвердила у 2023–2024 роках низку важливих законів: про компенсацію за зруйноване та пошкоджене майно, про спрощення відведення землі під будівництво для ВПО, про особливості закупівель для відбудови тощо. Ці закони створюють правове підґрунтя, щоби гроші на відновлення можна було використовувати оперативно і за призначенням.
По-друге, парламент визначає бюджетні пріоритети і контролює фінанси. В бюджетах на 2023–2025 роки депутати закладали окремі фонди на відбудову. Як згадано, у 2023-му було створено Фонд ліквідації наслідків агресії, куди спрямували понад ₴17 млрд, отриманих від конфіскації російських активів , та ₴35,5 млрд перерахованого прибутку НБУ . Рада також прийняла закон про реєстр пошкодженого майна і компенсації – тепер громадяни можуть подати заявку через застосунок «Дія» на відшкодування за знищене житло, а виплати здійснюватимуться з цього фонду . У Держбюджеті-2024 закладено кошти на кілька програм відновлення, у тому числі співфінансованих з європейськими банками розвитку (наприклад, програма відновлення України спільно з ЄІБ). На 2026 рік уряд запросив рекордні видатки розвитку, і тепер слово за Радою – вона має затвердити бюджет, збалансувати військові та відновлювальні витрати, не роздуваючи дефіцит надміру. Парламентарі все частіше ставлять питання ефективності використання донорських коштів: проводяться слухання за участі урядовців, де ті звітують про хід реконструкції. Такий контроль важливий, щоб ані гривня, ані євро допомоги не пішли надаремно – адже міжнародна допомога залежить від довіри до українських інституцій.
По-третє, Верховна Рада просуває реформи, необхідні для успішної відбудови та євроінтеграції. Умовою отримання значної частини допомоги є виконання «домашнього завдання» щодо верховенства права та антикорупції. Тому депутати у 2023–2025 роках призначили нових керівників антикорупційних органів, поновили електронне декларування (попри скандальне вето, закон зрештою набув чинності), посилили відповідальність за незаконне збагачення. Крім того, ухвалено закони для полегшення інвестицій: про індустріальні парки, страхування воєнних ризиків, державно-приватне партнерство. Законодавчий фундамент для залучення приватного капіталу – необхідна складова «плану Маршалла», адже державних коштів усіх донорів все одно не вистачить. Рада ратифікує міжнародні угоди про кредити та гранти: тільки за 2023–2024 рр. схвалено десятки угод з МБРР, ЄІБ, ЄБРР, урядами країн, які надають пільгові позики на відбудову доріг, лікарень, енергомереж.
Верховна Рада також є платформою для політичного консенсусу щодо післявоєнної стратегії. Представники різних фракцій беруть участь у міжнародних заходах, презентуючи бачення відновлення. Існує неформальне розуміння серед основних політичних сил, що відбудова – поза партійною боротьбою, адже йдеться про національні інтереси. Це дозволяє більш злагоджено приймати необхідні рішення. Парламентарі від опозиції, своєю чергою, можуть через запити й комітети вказувати на проблеми – наприклад, затримки в реконструкції чи непрозорість тендерів – спонукаючи владу реагувати. Взаємодія парламенту та уряду особливо важлива для синхронізації з європейськими вимогами. Оскільки значна частина фінансування йде через інструменти ЄС, українське законодавство має гармонізуватися з європейським у сферах екологічних стандартів, публічних закупівель, містобудування тощо. Рада вже імплементує відповідні директиви ЄС.
Нарешті, парламент – це голос народу, тому довіра громадян до відбудови значною мірою залежить від комунікації депутатів. Мажоритарники у своїх округах пояснюють виборцям плани відновлення, збирають інформацію про першочергові потреби громад і доводять її до Кабміну. Такий зворотний зв’язок допомагає коригувати державні програми, щоб вони враховували реальну ситуацію на місцях. Наприклад, якщо в якомусь регіоні проблеми з водопостачанням після бойових дій – депутат лобіює виділення субвенції на новий водогін. Отже, Верховна Рада виступає сполучною ланкою між людьми і виконавчою владою у процесі відновлення.
Загалом, роль парламенту у реалізації «плану Маршалла для України» можна порівняти з роллю архітектора і наглядача. Він затверджує проєкт (закони, бюджет), контролює будівельників (уряд і чиновників) та коригує план по ходу виконання. Від політичної єдності та відповідальності Верховної Ради значною мірою залежить, наскільки ефективно й чесно будуть використані історичні шанси на відбудову.
Європейський контекст: практики допомоги та міжнародні інституції
Відбудова України вже стала справою глобального масштабу – за участю урядів десятків країн, міжнародних фінансових установ та громадських організацій. Європейський Союз координує ці зусилля і впроваджує власні механізми допомоги. Окрім згаданого Плану України (€50 млрд до 2027 року) , ЄС раніше надав Україні рекордні обсяги макрофінансової допомоги – €5 млрд у 2022-му, €18 млрд у 2023-му, ще мільярди очікуються щороку. Європейська комісія також створила спеціальний фонд Ukraine Trust Fund, куди країни-члени та інституції можуть робити внески на грантові проекти відбудови. Паралельно, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) уже інвестують у відновлення критичної інфраструктури та підтримку бізнесу. ЄІБ у 2022–2023 рр. мобілізував понад €1,7 млрд на термінові ремонти доріг, мостів, енергомереж та житла, а також анонсував ініціативу Ukraine Reconstruction Platform для більш масштабних інфраструктурних проєктів . ЄБРР зосередився на підтримці українських підприємств і банківського сектора, забезпечивши фінансування ліквідності, зокрема для аграріїв посівної кампанії. Зараз ЄБРР планує інвестувати до €3 млрд щорічно протягом наступних 5 років, якщо дозволятимуть умови, з акцентом на «зелену» енергетику та приватний сектор.
Міжнародні фінансові організації відіграють подвійну роль – донорів і радників. Світовий банк провів уже чотири раунди оцінки збитків (RDNA – Rapid Damage and Needs Assessment) спільно з урядом України та Єврокомісією . Ці оцінки слугують “дорожньою картою” для інвесторів: визначено пріоритетні сфери (житло, енергетика, транспорт) і навіть орієнтовні кошториси. На основі останньої оцінки (лютий 2025) створено Фонд відновлення України під управлінням Світового банку – Multi-Donor Trust Fund, куди різні країни вносять кошти. Станом на серпень 2025 він акумулював $2,4 млрд, з яких $1,3 млрд вже було направлено на конкретні проекти . Цей фонд фінансує, зокрема, відновлення критичних об’єктів енергетики перед зимою, закупівлю мобільних котелень, ремонт доріг для гуманітарного доступу. Крім того, Світовий банк разом із ПРООН та урядом розробив рамкову програму «Build Back Better», щоб реконструкція проходила за принципом кращої стійкості – наприклад, нові ЛЕП будуються підземними там, де можливо, мости – із врахуванням паводків та сучасних навантажень.
Велику підтримку надають і окремі країни через двосторонні фонди. Наприклад, США у 2022–2023 роках виділили кілька мільярдів доларів на прямі бюджетні гранти, що дозволило уряду виплачувати пенсії та зарплати навіть у найважчі місяці. Японія, Великобританія, Канада створили свої фонди для відбудови України, спрямовані на конкретні потреби: Японія – на розмінування та обладнання для комунальної сфери, Канада – на кредитні гарантії для українського бізнесу, Британія – на фінансування малого і середнього підприємництва. Скандально відомі заморожені російські активи (близько $300 млрд золотовалютних резервів РФ) теж потенційно можуть стати джерелом коштів. ЄС наприкінці 2023 року розробив юридичний механізм, який дозволив би інвестувати прибутки від цих активів у відбудову України. Проте рішення потребує одностайності, і деякі країни висловлюють сумніви (скажімо, уряд Словаччини блокував пропозицію про використання російських заморожених активів, називаючи це ризиком ескалації ). Дискусії тривають, адже йдеться про прецедент у міжнародному праві. Але багато хто погоджується: справедливо було б змусити агресора заплатити за руйнування.
У міжнародному вимірі важлива роль відводиться приватним інвесторам і фондам. Україна спільно з найбільшими фінансовими компаніями світу працює над механізмами залучення приватного капіталу. Так, у січні 2024 року на Давоському форумі було презентовано ідею Фонду відбудови України у співпраці з BlackRock та JPMorgan Chase – своєрідного банку реконструкції. Цей фонд має акумулювати кошти інституційних інвесторів (пенсійних, суверенних фондів), пропонуючи їм надійні проекти в Україні під гарантії від втрат . Наразі вдалося отримати попередні зобов’язання на суму близько $500 млн, а мета – довести обсяг фонду до $1 млрд і більше . Ідея в тому, щоб за рахунок “каталізатора” у вигляді перших внесків від держав і МФО (які візьмуть на себе більшу частину ризиків) залучити набагато більші приватні суми . Це інноваційний підхід, покликаний перетворити Україну після війни на великий інвестиційний майданчик. Звісно, інвестори прийдуть за умови, що буде мінімізовано військові та політичні ризики – тому такий фонд, швидше за все, почне активно діяти ближче до закінчення бойових дій. Але підготовча робота ведеться вже зараз, у тісній співпраці з Офісом Президента України та спецпредставником США з економічного відновлення (ним призначено Пенні Пріцкер у 2023 році, яка координує зусилля США і шукає точки входу для американського бізнесу).
Крім фінансів, міжнародна спільнота ділиться і експертизою. До процесу долучені ООН та її структури – ПРООН, ЮНІСЕФ, ВООЗ – які допомагають розробляти стандарти “розумного відновлення”. Наприклад, українське Міністерство інфраструктури спільно з експертами ЄС впроваджує нові будівельні норми, що відповідають єврокодам. Європейські країни на двосторонній основі передають Україні технології: Німеччина постачає мостові конструкції для тимчасових переправ, Данія – модульні котельні, Франція – мобільні бетонні заводи для швидкого будівництва доріг. Також створено програми обміну досвідом між українськими громадами та містами ЄС (так зване Twinnings for Recovery). Польські, литовські, чеські міста-побратими допомагають організувати реконструкцію водоканалів, лікарень, діляться планами міської забудови.
Європейська інтеграція України фактично відбувається вже на практиці через ці ініціативи. Українські чиновники та інженери працюють пліч-о-пліч з європейськими колегами, зростає взаємосумісність систем. У червні 2023 року Україна приєдналася до європейської енергомережі ENTSO-E не лише аварійно, а й на постійній основі, що дозволило імпортувати електрику і стабілізувати енергосистему. Це приклад, як інтеграція допомагає відновленню стійкості. Інші сфери – транспорт (триває інтеграція в спільний авіаційний простір, залізничні євроколії до кордону), цифрова сфера (додаток «Дія» стає прикладом для ЄС у наданні електронних послуг). ЄС відкрив для України свої ринки, і тепер стоїть завдання по війні зробити ці можливості постійними, щоб стимулювати економічне зростання.
Отже, міжнародні інституції та європейські практики вже тепер формують основу “плану Маршалла” для України. Він, на відміну від історичного, є багатостороннім: координується ЄС, фінансується спільно США, Європою, фінорганізаціями, та спирається на десятки великих і малих ініціатив. Успіх цієї моделі залежить від злагодженості дій – і поки що Україна отримує всебічну підтримку: від мільярдів у бюджет до експертів на місцях. Можна сказати, світ готується інвестувати в Україну як у частину спільного європейського майбутнього.
Орієнтири для громадян та реалістичність «плану Маршалла»
Обговорюючи «план Маршалла для України», важливо розуміти і його значущість, і обмеження. З одного боку, вже зараз вибудовується безпрецедентна система підтримки України – фінансової, технічної, політичної. Міжнародна коаліція солідарності демонструє рішучість допомогти Україні вистояти та відродитися. Для українських громадян це сигнал, що вони не наодинці з бідою: світ готовий інвестувати в їхнє майбутнє. Концепція “післявоєнне відновлення”наповнюється конкретним змістом – від будівництва житла і доріг до реформ, які зроблять Україну сильнішою та більш процвітаючою, ніж до війни. Європейська інтеграція виступає дороговказом: орієнтири для громадян чіткі – рухатися до стандартів ЄС у всіх сферах, від демократії до екології. Реалізація плану відновлення стане також шляхом до членства в Євросоюзі, адже відбудова країни та впровадження європейських правил і цінностей ідуть пліч-о-пліч.
З іншого боку, потрібно тверезо оцінювати реалістичність впровадження такого «плану Маршалла» в умовах активної фази війни. Історичний план Маршалла почав діяти вже після перемоги союзників, тоді як Україна змушена думати про відбудову, не маючи ще повного миру. Це створює ризики: об’єкти, відбудовані сьогодні, можуть бути зруйновані завтра, якщо війна затягнеться. Інвестори безпеково остерігаються вкладати великі кошти, поки літають ракети. Тому поки що основний акцент – на «швидкому відновленні» (fast recovery) критично важливих систем та підтримці економічної життєздатності. Великі інфраструктурні проекти, як-от нові автобани чи аеропорти, ймовірно, розгорнуться вже після встановлення тривалого миру або надійних гарантій безпеки. До того часу «план Маршалла» для України існує радше як декілька паралельних процесів: екстрена відбудова і допомога зараз, планування і координація ресурсів на майбутнє, та поступове впровадження реформ, щоб бути готовими освоїти величезні кошти після війни .
Для громадян це означає, що не все буде швидко і легко. Відбудова займе роки, а то й десятиліття – навіть за наявності коштів. Важливо зберігати терпіння і активно долучатися на своєму рівні: контролювати владу на місцях, вимагати прозорості в розподілі допомоги, брати участь в обговоренні планів розвитку своїх громад. Кожне місто і село матиме свої проекти відновлення – люди повинні знати про них і впливати на пріоритети. Уряд зі свого боку має комунікувати чесно: не обіцяти «золотих гір» за місяць, а пояснювати етапи і черговість відбудови. Реалістичність плану полягає ще й в тому, щоб врахувати помилки минулого. Україна вже проходила програми відновлення – після 2014 року Донбасу, після повеней, пожеж. Не завжди кошти використовувались ефективно. Тепер, під пильною увагою міжнародної спільноти, є шанс зробити все правильно, але це вимагатиме нульової толерантності до корупції та максимального залучення незалежного аудиту. В цьому сенсі ініціативи на кшталт «план Маршалла» від German Marshall Fund, які передбачають моніторинг і підзвітність процесу відновлення , є дуже на часі.
Наостанок, варто відзначити: “план Маршалла для України” – не панацея, а інструмент. Він не замінить власних зусиль українців, а лише підтримає їх. Тому вже зараз, попри війну, в Україні зароджуються волонтерські проекти відбудови, бізнес готується до післявоєнного ривка, громади розробляють стратегії розвитку своїх міст. Ця внутрішня енергія відновлення – ключова; зовнішня допомога має її посилити. Якщо українське суспільство й надалі проявлятиме згуртованість і стійкість, а партнери – рішучість у підтримці, то навіть найбільш амбітні плани стануть реальністю.
Вислів «відбудова України – інвестиції у майбутнє» перестає бути абстракцією і наповнюється конкретним сенсом. Успішна реалізація сучасного «плану Маршалла» означатиме не тільки відновлення зруйнованого, а й економічну стабілізацію України та її трансформацію на європейський лад.
Це довгий шлях, але Україна вже на нього ступила, і за підтримки міжнародної спільноти прямує до мети – стати сильною, відновленою і процвітаючою європейською державою.
