Початок 2026 року став для України часом одночасної боротьби на два фронти – військового та внутрішнього. На тлі повномасштабної війни із російським агресором питання корупції набуло особливої гостроти. Довіра суспільства і міжнародних партнерів прямо залежить від того, наскільки держава здатна забезпечити ефективні антикорупційні заходи та підзвітність влади.

В умовах воєнного стану будь-які випадки збагачення на потребах армії чи махінацій з гуманітарною допомогою сприймаються як удар у спину країни. Недарма президент Володимир Зеленський заявив, що «цинізм і хабарництво під час війни – це фактично державна зрада». Українське суспільство, згуртоване перед зовнішньою загрозою, вимагає такої ж рішучості і на антикорупційному фронті: за опитуваннями, 77% громадян вважають корупцію серед найсерйозніших проблем країни . Тож нині, у лютому 2026 року, боротьба з корупцією є не менш значущою для виживання та розвитку держави, ніж відсіч військовій агресії.

Аналіз проблеми корупції у воєнний час

Війна створила як нові виклики, так і спокуси для корупціонерів. З одного боку, величезні обсяги бюджетних і донорських коштів терміново спрямовуються на армію, відбудову та гуманітарні потреби. Це відкриває простір для зловживань у закупівлях і розподілі ресурсів, особливо коли деякі процедури спрощено або засекречено через воєнні потреби. З іншого боку, суспільна нетерпимість до будь-яких проявів корупції різко зросла – українці усвідомлюють, що внутрішня корозія може підірвати національну стійкість не гірше за зовнішнього ворога. Показовим став скандал з військовими комісарами: у серпні 2023 року після виявлення масових зловживань при мобілізації Зеленський звільнив усіх обласних воєнкомів, наголосивши, що систему очолять ветерани, «які знають, чому цинізм і хабарництво під час війни – це зрада» . Одночасно було відкрито 112 кримінальних справ щодо хабарництва в військкоматах . Цей випадок продемонстрував: навіть під час критичних боїв держава готова карати корупціонерів, а суспільство підтримує такі кроки. В умовах війни підзвітність влади виходить на перший план, адже від прозорості рішень залежить довіра і солідарність як всередині країни, так і з міжнародними партнерами.

Небезпека корупції у воєнний час проявилася і в інших сферах. Енергетична криза 2025 року, спричинена обстрілами інфраструктури, ускладнилася корупційним скандалом в державному Енергоатомі. НАБУ викрило масштабну схему «відкатів» в атомній енергетиці: група посадовців отримала близько $100 млн неправомірної вигоди, вимагаючи 10–15% «відкату» від комерційних партнерів Енергоатома  . Цинізм ситуації шокував громадськість – записи розмов свідчать, що один з фігурантів пошкодував, що гроші довелося витрачати на захист електростанцій від російських бомбардувань, адже їх «можна було вкрасти» . Скандал отримав промовисту назву «Операція Midas», а серед підозрюваних опинилися впливові особи, зокрема колишній високопосадовець та давній бізнес-партнер президента . Цей випадок підкреслив: корупція під час війни напряму підриває обороноздатність, позбавляючи армію ресурсів, і тому викликає справедливий гнів суспільства. У відповідь Зеленський негайно звільнив причетних міністрів, позбавив підозрюваного бізнесмена громадянства та наклав санкції . Таким чином, навіть у розпал війни держава вимушена витрачати сили на внутрішню боротьбу з корупційними схемами, без якої неможливо зберегти єдність і ефективність спротиву агресору.

Антикорупційна інфраструктура України: НАБУ, НАЗК, САП, ВАКС

За останнє десятиліття Україна вибудувала розгалужену антикорупційну інфраструктуру, що продовжує функціонувати й під час війни. Створені раніше інституції – Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Вищий антикорупційний суд (ВАКС) та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) – складають, по суті, паралельну систему органів, покликаних викривати, розслідувати, переслідувати і запобігати корупційним злочинам серед високопосадовців. Президент Зеленський зазначив, що Україна створила «найширшу антикорупційну інфраструктуру в Європі» і жодна інша країна не має стільки спеціалізованих органів . Попри певну гіперболізацію, в цих словах є правда: дієві незалежні антикорупційні інститути стали новим стандартом для постреволюційної України.

В умовах воєнного стану антикорупційні органи продовжують роботу, хоча і стикаються з новими обмеженнями. Наприклад, на початку війни було тимчасово закрито публічний доступ до електронних декларацій посадовців з міркувань безпеки. Проте під тиском громадськості та міжнародних зобов’язань Верховна Рада відновила обов’язкове електронне декларування: закон був ухвалений у вересні 2023 року, а після вето президента, який наполіг на повному відкритті даних без відтермінувань , реєстр декларацій знову зробили публічним  . НАЗК поновило перевірку статків посадовців, використовуючи оновлену автоматизовану систему моніторингу . Таким чином, навіть під час війни базові механізми прозорості державної служби були збережені і вдосконалені.

Кожна з антикорупційних інституцій адаптувалася до воєнних реалій. НАБУ та САП активно розслідують воєнні кейси – від розкрадань у Міноборони до зловживань у обленерго. ВАКС, попри труднощі, продовжує судовий розгляд гучних справ, часто в режимі відеоконференцій. НАЗК запустило реєстр збитків, завданих війною, та моніторить конфлікти інтересів навіть у секторі оборони. Міжнародні партнери високо оцінили стійкість української антикорупційної екосистеми в екстремальних умовах: Рада Європи (GRECO) відзначила «рішучу відданість України антикорупційним зусиллям в надзвичайно складний час війни», наголосивши, що країна продовжує успішно працювати над реформами навіть під ударами агресора . Фактом є те, що антикорупційна інфраструктура стала невід’ємною частиною державного ладу, і її збереження під час війни – це досягнення як влади, так і громадянського суспільства, яке контролює незалежність цих органів.

Резонансні антикорупційні ініціативи та розслідування

Впродовж останніх двох років Україна побачила низку гучних резонансних розслідувань і антикорупційних ініціатив, які засвідчили дієвість нових інститутів та активну позицію суспільства. Одним з переломних моментів став так званий “скандал із золотими яйцями” – викриття корупції в системі харчових закупівель для армії. На початку 2023 року журналістське розслідування Dzerkalo Tyzhnia виявило, що Міністерство оборони замовляло продукти харчування за цінами вдвічі-втричі вищими за ринкові (зокрема яйця по 17 грн за штуку) . Ці викриття миттєво спричинили кадрові й політичні наслідки: профільний заступник міністра оборони подав у відставку, Верховна Рада скликала термінові слухання і вимагала пояснень , а згодом цей скандал став однією з причин відставки Міністра оборони Олексія Резнікова у вересні 2023 року . Та найважливіше – справа отримала продовження в юридичній площині. НАБУ і САП провели розслідування, повідомили про підозру екс-керівнику департаменту Міноборони, ряду бізнесменів-постачальників та іншим особам, що незаконно привласнили понад 700 млн грн на завищених цінах продовольства  . У вересні 2025-го слідство було завершено і матеріали передано обороні, готується передача справи до ВАКС  . Таким чином, за два роки шлях від журналістського розголосу до судового розгляду пройдено, і це є прецедентом невідворотності покарання за розкрадання в армії.

На законодавчому фронті також є приклади важливих антикорупційних ініціатив. Важливим кроком стало впровадження в Україні правил щодо лобізму – сфери, яка раніше була в тіні. У 2023 році Верховна Рада ухвалила Закон “Про лобіювання” за участі НАЗК . Цей документ визначив прозорі правила взаємодії депутатів із представниками бізнесу та груп впливу, що було однією з рекомендацій GRECO. Одночасно прийнято зміни до Кодексу про адмінправопорушення, що вводять відповідальність за порушення законодавства про лобіювання . Запровадження прозорого лобізму – європейська практика, яка сприятиме цивілізованому діалогу між владою та бізнесом і зменшить простір для кулуарної корупції.

Інший напрям – забезпечення прозорості використання бюджетних коштів у період відбудови. Наприклад, у 2024 році уряд спільно з парламентом запустили пілотні проєкти відкритого контролю за виділеними на реконструкцію коштами, де кожен громадянин може відстежувати онлайн, як витрачається допомога на відбудову громад. Такі цифрові інструменти, як система Prozorro і портал відкритих даних, залишаються ключовими антикорупційними заходами, що мінімізують людський фактор і дають змогу громадськості та журналістам контролювати чиновників. Попри війну, Україна продовжує розвиток цих ініціатив: зокрема, впроваджується модуль “Prozorro+” для потреб оборони, що дозволяє прозоро закуповувати критичні товари без ризику витоку військових таємниць.

Варто відзначити і серію силових чисток у владі, що відбулися протягом 2023–2025 років. Окрім згаданого очищення військкоматів, було викрито корупційні схеми у Фонді держмайна, Податковій службі, на митниці – ці розслідування супроводжувалися звільненнями високопосадовців і арештами. Кожен такий крок влади, як-то звільнення одразу кількох заступників міністрів та голів ОВА на початку 2023 року, демонстрував суспільству й партнерам, що «зачистка» тилу триває. Хоча критики можуть зауважити точковий характер цих акцій, загальний тренд очевидний: корупційні скандали більше не замовчуються, а стають приводом для публічного розголосу, політичної реакції та кримінального переслідування. Це і є зміна, якої вимагав Майдан і яку тепер підсилює війна – нульова толерантність до корупції.

Роль громадських організацій та журналістських розслідувань

Українське громадянське суспільство довело, що є потужним союзником (а за потреби – і опонентом) влади у справі протидії корупції. Громадські організації (ГО) антикорупційного спрямування та незалежні медіа системно контролюють дії посадовців, викривають тіньові схеми і тримають тему очищення влади в суспільному порядку денному. В умовах війни роль активістів і журналістів-розслідувачів не зменшилася – навпаки, вони стали ще важливішими, оскільки суспільство потребує впевненості, що жертви на фронті не марні через чиюсь жадібність у тилу.

Прикладом впливовості громадськості стала історія з електронними деклараціями. Коли восени 2023 року парламент спробував залишити декларації закритими для громадськості ще на рік, суспільство відреагувало блискавично. Менш ніж за добу було зібрано десятки тисяч підписів під петицією з вимогою вето на цей закон . Активісти, антикорупційні ГО і звичайні громадяни в соцмережах одностайно вимагали прозорості. Врешті президент наклав вето, погодившись, що реєстр має бути відкритий «прямо зараз, а не через рік» . Верховна Рада змушена була оперативно виправити закон. Ця ситуація показала: голос громадськості здатен скоригувати державну політику, особливо коли йдеться про засадничі принципи підзвітності.

Журналістські розслідування залишаються одним з основних рушіїв антикорупційних змін. Саме розслідувачі першими виявили багато проблем, які згодом лягли в основу кримінальних проваджень. Окрім згаданих “яєць для ЗСУ”, можна згадати матеріали про зловживання при закупівлі бронежилетів, розкрадання гуманітарної допомоги, оборудки з гуманітарними вантажами, схеми на митниці тощо – усі вони публікувалися в незалежних медіа (Бігус.Інфо, Схеми, Українська правда та інші) і чинили тиск на правоохоронців розпочати дії. Ба більше, суспільний резонанс навколо розслідувань часто ставав детонатором для політичних рішень. Наприклад, після виходу серії матеріалів про збагачення деяких нардепів під час війни НАЗК ініціювало перевірки їх способу життя, а парламентський комітет з етики розглянув питання порушення депутатської доброчесності. Громадські організації, такі як Transparency International Україна, Центр протидії корупції, DEJURE, постійно надають експертні оцінки антикорупційним реформам, пропонують законодавчі ініціативи і моніторять призначення на ключові посади. Саме вони били на сполох, коли влітку 2025 року у Верховній Раді з’явився законопроєкт, що міг обмежити незалежність НАБУ та САП – у результаті масштабної критики всередині країни і за кордоном цей наступ було відбито  . Показово, що тисячі українців тоді вийшли на вулиці, попри загрозу ракетних ударів, протестуючи проти підриву антикорупційних органів . Це були найбільші акції від початку вторгнення – сигнал, що суспільство не дозволить згортати реформи навіть під час війни.

Отже, громадянське суспільство в Україні сьогодні – це очі й вуха демократії. Його активність забезпечує додатковий рівень контролю там, де не завжди встигають державні інститути. Підзвітність влади стала спільною справою: держава створює механізми прозорості, а громадськість уважно стежить, щоб вони працювали чесно. Така взаємодія – запорука того, що боротьба з корупцією не скотиться до формальності, а лишатиметься дієвою та невідворотною.

Міжнародна співпраця: GRECO, ЄС, Світовий банк

Боротьба з корупцією в Україні тісно пов’язана з підтримкою та вимогами з боку міжнародних партнерів. Україна є учасником антикорупційних ініціатив під егідою ООН, ОБСЄ, Ради Європи, тісно співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським Союзом та США у впровадженні реформ. Зворотний бік цієї співпраці – регулярний зовнішній моніторинг і оцінка українського прогресу, що стимулює Київ тримати планку.

Ключову роль відіграє моніторингова група Ради Європи GRECO (Group of States against Corruption). Наразі Україна перебуває під оцінюванням Четвертого раунду GRECO, що стосується запобігання корупції серед парламентарів, суддів і прокурорів. За останнім звітом GRECO (лютий 2025 р.) Україна повністю або частково виконала 18 з 31 рекомендації  . Експерти відзначили прогрес у відновленні контролю за декларуванням активів та впровадженні регулювання лобізму (ухвалення відповідного закону Верховною Радою) . Водночас лишається ряд невиконаних пунктів – зокрема, щодо прозорого і автоматичного розподілу справ між прокурорами та посилення дисциплінарної відповідальності у прокуратурі . Загалом GRECO визнає, що Україна демонструє «стійку відданість» антикорупційним реформам навіть під час війни, і закликає довиконати решту рекомендацій  . Важливо, що виконання вимог GRECO стало частиною порядку денного євроінтеграції: у переговорах з ЄС враховується прогрес за цими рекомендаціями , адже вони фактично збігаються з європейськими стандартами доброчесності.

Європейський Союз загалом виступає не лише як партнер, але і як умовний модераторантикорупційної програми України. Отримавши статус кандидата на вступ до ЄС у 2022 році, Україна взяла на себе сім ключових зобов’язань, серед яких – помітний прогрес у боротьбі з корупцією та деолігархізація. Єврокомісія уважно відстежує виконання цих критеріїв. У щорічній доповіді 2025 року ЄС визнав Україну одним з лідерів серед кандидатів за темпами реформ, попри війну . Зокрема, відзначено зміцнення антикорупційних інституцій і реформу правосуддя. Втім, Брюссель одночасно сигналізував про занепокоєння окремими негативними тенденціями – спробами підірвати незалежність антикорупційних органів і тиском на громадянське суспільство . «Негативні тенденції мають бути рішуче зупинені», підкреслила Єврокомісія у своєму висновку . Така відверта позиція ЄС стала своєрідним запобіжником: українська влада відмовилася від ідей, що загрожували НАБУ та САП, усвідомлюючи ризик втрати підтримки Заходу . Також ЄС продовжує пряму підтримку антикорупційних проєктів в Україні через спеціальну програму EUACI (Ініціатива ЄС з антикорупції) та фінансування навчань, обладнання, ІТ-рішень для НАЗК, НАБУ та ВАКС. Європейські експерти консультують український парламент і уряд щодо імплементації європейських норм – від законодавства про фінансовий моніторинг до захисту викривачів корупції. Спільна мета – щоб до моменту вступу України в ЄС її інституції були інтегровані в загальноєвропейську систему боротьби з шахрайством і корупцією.

Міжнародні фінансові інститути, такі як МВФ та Світовий банк, також відіграють значну роль у стимулюванні антикорупційних реформ. У меморандумі з МВФ 2023 року українська влада зобов’язалася відновити електронне декларування та посилити відповідальність за недостовірні дані – це було структурним маяком для отримання чергового траншу . Світовий банк та країни G7, які очолюють координацію допомоги Україні, наголошують: прозорість і належне управління коштами – ключова умова продовження фінансової підтримки. Зокрема, при створенні у 2023 році Фонду відновлення України міжнародні партнери вимагали незалежного аудиту і громадського контролю за проєктами, щоб жоден цент допомоги не було розкрадено. Україна погодилася на ці умови, запросивши до наглядової ради фонду авторитетних міжнародних експертів. Більше того, Київ долучився до міжнародної Ініціативи прозорості відбудови (CoST) та співпрацює зі Світовим банком у розробці цифрових систем моніторингу будівництва, щоби мінімізувати корупційні ризики при повоєнній реконструкції.

Отже, міжнародна співпраця приносить двояку користь: з одного боку – технічну та фінансову допомогу, з іншого – зовнішній тиск, який не дозволяє звернути з обраного шляху. Організації на кшталт GRECO, ЄС, Світового банку та МВФ стали для України своєрідними сторожовими псами антикорупційних перетворень, і українська влада усвідомлює, що успіх у боротьбі з корупцією є передумовою для перемоги у війні та інтеграції у західний світ.

Парламентський вимір: роль Верховної Ради в антикорупційному законодавстві

Верховна Рада України як вищий законодавчий орган відіграє центральну роль у формуванні антикорупційної політики держави. Саме через парламент проходять усі ключові рішення – від створення нових інституцій до ухвалення антикорупційних стратегій, законів і контролю за їх виконанням. За роки після Революції Гідності Рада ухвалила цілу низку законів, що заклали фундамент нинішньої інфраструктури: про НАБУ, про НАЗК, про ВАКС, про захист викривачів, про електронні закупівлі тощо. У воєнний період законодавча робота на антикорупційному напрямі не лише не зупинилася, а й набула нових пріоритетів.

Одним із напрямків діяльності Ради стало усунення прогалин і вдосконалення чинних норм з урахуванням вимог воєнного часу та євроінтеграції. Так, у 2023–2024 роках депутати внесли зміни до законів, які забезпечили безперервну роботу антикорупційних органів під час воєнного стану. Було спрощено процедури призначення керівників САП і НАБУ (на той момент конкурс на очільника САП тривав майже два роки і нарешті завершився призначенням переможця), а також продовжено строки повноважень керівників НАЗК, аби уникнути вакууму на час війни. У відповідь на виклики дня Верховна Рада оперативно реагувала на корупційні скандали: після історії з завищеними цінами Міноборони профільний комітет ініціював зміни до порядку оборонних закупівель, вимагаючи звітності Міноборони перед парламентом та Рахунковою палатою. Це дозволило посилити нагляд за витрачанням коштів на армію, не розкриваючи публічно чутливих деталей.

Законодавча влада також виступила рушієм нових реформ, продиктованих євроінтеграційними прагненнями. Як вже згадувалося, парламент ухвалив рамковий закон «Про лобіювання», чим виконав одну з рекомендацій Ради Європи . Також у першому читанні прийнято законопроєкти про прозорість фінансів політичних партій, про гармонізацію національного законодавства з європейськими нормами щодо боротьби з відмиванням коштів та реформу Служби безпеки України (щоб позбавити її невластивих функцій у сфері економіки). Окремо варто згадати ухвалення наприкінці 2023 року нової редакції закону про Архітектуру Бюро економічної безпеки (БЕБ) – парламент спробував перетворити цей орган з потенційно дублюючої структури на аналітичний центр боротьби з фінансовими злочинами, підзвітний уряду. Хоча результати роботи БЕБ поки скромні, сама спроба парламенту навести лад у правоохоронній системі свідчить про усвідомлення проблеми дублювання функцій і необхідності оптимізації зусиль.

Верховна Рада відіграє критичну роль і в затвердженні стратегічних документів. Наприклад, Антикорупційна стратегія на 2021–2025 роки довго буксувала, але зрештою була ухвалена Радою в 2022 році. Зараз на порядку денному – нова Антикорупційна стратегія на 2026–2030 роки, проект якої презентували НАЗК і експерти у грудні 2025-го . Голова парламенту Руслан Стефанчук на антикорупційному форумі Integrity 2030 чітко заявив, що ефективність антикорупційних зусиль є критично важливою для стійкості України в умовах війни та для просування по шляху європейської інтеграції . Це сигнал, що парламент налаштований ухвалити нову стратегію і надати їй статус закону, як це було з попередньою. Стратегія окреслить пріоритети на п’ять років, зокрема: удосконалення антикорупційної освіти, врегулювання конфлікту інтересів, захист викривачів, протидію корупції в високоризикованихсекторах (обороні, митниці, судочинстві, державних підприємствах) . Роль Ради – розглянути ці пропозиції, доповнити їх з урахуванням актуальних викликів і затвердити консолідований курс боротьби з корупцією на найближче майбутнє.

Не менш важливий аспект – парламент не має допустити відкату реформ. Практика показала, що серед політикуму іноді виникають спокуси послабити антикорупційні норми. Однак українське суспільство та західні партнери пильно стежать за подібними ініціативами. Тому відповідальні депутати усвідомлюють: будь-яка спроба згорнути незалежність НАБУ чи скасувати електронне декларування наштовхнеться на потужний опір і матиме негативні наслідки для міжнародної підтримки. Таким чином, Верховна Рада несе відповідальність не лише за творення нових законів, а й за збереження тих здобутків, які вже досягнуті великою ціною. Загалом, парламентський вимір у боротьбі з корупцією – це постійний пошук балансу між швидкістю реформ та їх якістю, між потребою контролю і ризиками надмірного втручання. На сьогодні можна констатувати, що український парламент у співпраці з урядом і президентом тримає антикорупційний курс, необхідний для євроінтеграція Україна, і розуміє свою ключову роль законодавчого гарантa незворотності цього курсу.

Парламентський контроль та відкритість влади

Окрім законотворчості, Верховна Рада здійснює важливу функцію – парламентський контрольза виконанням законів і діяльністю уряду. Саме ця функція забезпечує реальну дію антикорупційного законодавства на практиці. Механізми парламентського контролю різноманітні: від заслуховування звітів правоохоронних органів на комітетах до створення тимчасових слідчих комісій (ТСК) для розслідування конкретних корупційних випадків. У воєнний час робота багатьох ТСК обмежена з міркувань безпеки, але парламент все ж використовує наглядові інструменти там, де це можливо.

Антикорупційний комітет Верховної Ради (Комітет з питань антикорупційної політики) регулярно аналізує найрезонансніші справи. Приміром, після згаданого скандалу з продовольчим забезпеченням армії, комітет викликав на слухання представників НАБУ, САП та Міноборони, домагаючись детального звіту. Це не лише сприяло пришвидшенню розслідування, а й змусило Міністерство оборони запровадити внутрішні антикорупційні зміни. Важливо, що парламентський контроль часто реалізується в тісній взаємодії з громадськістю: депутати опираються на дані журналістських розслідувань і аудитів Рахункової палати, які виявляють проблеми. Така взаємодоповнюваність підсилює загальний контрольний потенціал держави.

Верховна Рада також дедалі більше уваги приділяє відкритості власної роботи, адже очищення влади починається з самого верху. Ще до війни було забезпечено поіменне електронне голосування – тепер кожен громадянин онлайн може перевірити, як голосував той чи інший депутат за важливі рішення. НАЗК раз на рік проводить моніторинг дотримання депутатами вимог фінансового контролю, і у 2023 році вперше притягнуто народного депутата до відповідальності за внесення недостовірних відомостей у декларацію (йому призначено штраф судом). Такі прецеденти показують, що недоторканних немає, і сам парламент це підтримує, не «виправдовуючи» колег порушників. Більше того, у 2024 році в апараті Верховної Ради запроваджено посаду уповноваженого з етики, який приймає звернення про порушення етичних норм чи конфлікт інтересів депутатами – це новація, покликана підвищити внутрішню підзвітність в стінах парламенту.

З точки зору відкритості, український парламент намагається відповідати найкращим європейським практикам. Засідання комітетів, де не розглядають секретні питання, транслюються онлайн, що дозволяє ЗМІ та експертам стежити за дискусіями. Законопроєкти проходять антикорупційну експертизу, висновки якої публікуються публічно – це стримує появу норм, виписаних під чийсь інтерес. Депутати більшості і опозиції спільно проводять заходи з підвищення прозорості роботи Ради: наприклад, у 2025 році було оновлено веб-сайт парламенту, де в режимі реального часу відображається хід розгляду кожного законопроєкту, його автори, правки, результати голосувань та навіть стенограми обговорень. Це значно полегшує громадськості й журналістам контроль за законотворчим процесом і знижує ризики кулуарних маніпуляцій.

Окремо слід згадати про відкритість даних щодо бюджету. Верховна Рада запровадила практику, коли до другого читання проекту Державного бюджету додається розширене обґрунтування всіх витрат, а депутати мають можливість задавати уряду запитання по кожній статті. У 2024 році, наприклад, під тиском парламенту уряд деталізував у бюджеті витрати на фонд відновлення, чітко розписавши, скільки коштів іде на дороги, скільки – на житло, скільки – на підтримку бізнесу. Така деталізація унеможливлює приховане перенаправлення коштів і полегшує аудит. У підсумку, парламентський контроль і відкритість – це дві взаємопов’язані складові: чим відкритіша влада, тим ефективніший контроль може здійснити парламент, і навпаки – ефективний контроль примушує владу бути відкритішою. Україна намагається впроваджувати цю філософію навіть у тяжкі часи, розуміючи, що інакше не заслужити довіри ані власного народу, ані європейської спільноти.

Європейський досвід боротьби з корупцією

Досвід європейських демократій багато в чому став дороговказом для України в її антикорупційних перетвореннях. Хоча корупція – явище, притаманне усім країнам без винятку, масштаби та форми її різняться. Більшість країн ЄС за останні десятиліття вибудували ефективні системи запобігання та протидії корупції, і цей європейський досвід ліг в основу українських реформ після 2014 року.

Одна з ключових засад європейської моделі – це незалежність антикорупційних органів і судів. Приміром, у Румунії створення спеціалізованої антикорупційної прокуратури (DNA) та спеціального суду дозволило притягнути до відповідальності сотні високопосадовців, що було умовою вступу країни до ЄС. Словаччина та Хорватія також впровадили окремі підрозділи прокуратури для боротьби з корупцією на верхівці влади. Україна перейняла цю практику, заснувавши НАБУ, САП і ВАКС за схожим принципом – вузька юрисдикція, конкурентний добір кадрів, міжнародний нагляд за створенням. Європейці показали, що тільки маючи незалежні від політичного впливу органи, можна досягти реальних результатів, і Київ дотримується цього курсу.

Другий важливий елемент – прозорість і цифровізація державних послуг. Скандинавські країни, Естонія, Нідерланди суттєво знизили побутову корупцію шляхом впровадження електронних сервісів: коли отримання довідки або дозволу здійснюється онлайн, без контакту з чиновником, зникає й можливість вимагати хабар. Україна до війни була одним з лідерів у сфері цифровізації (застосунок «Дія» тощо) і продовжує цей шлях. Такий підхід відповідає європейським тенденціям і допомагає боротися з корупцією системно, викорінюючи підґрунтя для неї.

Європейські практики також включають жорстке декларування майна посадовців і контроль за витратами. У багатьох країнах ЄС чиновники зобов’язані не лише публічно декларувати свої статки, а й пояснювати їх походження. Будь-які невідповідності можуть стати підставою для розслідувань і звільнень. В деяких державах (наприклад, у Великій Британії) працюють незалежні комісії з етики, що слідкують за поведінкою міністрів і депутатів. В Україні система електронного декларування та моніторинг способу життя, які здійснює НАЗК, – це крок в тому ж напрямку. Показово, що відновлення декларування було одним із перших реформаторських рішень під час війни, навіть попри ризики для посадовців – цей європейський стандарт Україна ставить вище за тимчасові незручності.

Варто згадати і про культуру політичної відповідальності, притаманну європейським демократіям. У багатьох країнах ЄС чиновник або політик, запідозрений у корупції чи навіть етичному проступку, як правило, добровільно йде у відставку, не чекаючи суду. Це негласне правило політичної культури, яке формується суспільним осудом будь-яких зловживань. В Україні така культура тільки утверджується. Позитивні зрушення видно: хвиля відставок після серії скандалів 2023 року – від заступників міністрів до очільників ОВА – свідчить, що урядовці починають розуміти важливість репутації. І хоча ще трапляються випадки чіпляння за крісло до останнього, суспільство та медіа швидко вказують на таких осіб, роблячи їх подальше перебування на посаді неможливим.

Європейський Союз на рівні наднаціональних інституцій також посилює антикорупційні механізми. Створено Офіс Європейського прокурора (EPPO), що розслідує шахрайство з коштами ЄС, працює Європейське бюро з протидії шахрайству (OLAF). Ці інституції вже співпрацюють з українськими – наприклад, НАБУ/САП консультуються з EPPO щодо методик розслідувань, а НАЗК переймає досвід OLAF у моніторингу використання міжнародної допомоги. У перспективі вступу до ЄС Україна, ймовірно, інтегрується у ці структури, що стане додатковим запобіжником від корупції, особливо при витрачанні коштів Євросоюзу.

Сумарно європейські практики можна звести до кількох принципів: верховенство права (незалежні суд і слідство), прозорість (максимум відкритих даних про владу та її рішення), невідворотність покарання, профілактика через етику та освіту, а також партнерство влади і суспільства. Україна сьогодні активно імплементує ці принципи – часто під тиском необхідності, але дедалі більше усвідомлено, як власну потребу. Адже досвід наших сусідів у Центральній Європі показує: успішна євроінтеграція України неможлива без глибинного подолання корупції.

Прозорість як умова євроінтеграції України

Для України, яка визначила своєю стратегічною метою вступ до Європейського Союзу, питання боротьби з корупцією має не лише внутрішнє, а й важливе зовнішньополітичне значення. Євроінтеграція України прямо залежить від виконання критеріїв верховенства права, демократичного врядування та прозорості. У досвіді розширення ЄС завжди однією з найскладніших вимог для кандидатів була саме антикорупційна реформа, адже вона торкається усталених інтересів впливових груп. Для Києва цей виклик посилюється умовами війни, але водночас і стимулюється ними – українське суспільство нині як ніколи вмотивоване позбавитися ярлика «корумпованої держави», щоби стати повноправним членом європейської сім’ї.

На рівні офіційних переговорів Україна вже отримала позитивні сигнали щодо перспектив членства, проте з конкретними застереженнями. Європейська комісія у 2025 році похвалила прогрес реформ, наголосивши, що «попри безпрецедентні виклики війни, Україна залишається відданою курсу на ЄС» . Однак паралельно Брюссель чітко дав зрозуміти: подальший рух до членства можливий лише за умови результатів у подоланні корупції на всіх рівнях . У практичній площині це означає, що до відкриття повноцінних переговорів про вступ Україна повинна продемонструвати:

• стійку роботу антикорупційних органів без політичного втручання (зокрема, наявність постійних керівників НАБУ, САП, ефективні вироки ВАКС);

• дієву систему фінансового контролю та підзвітності влади (відкриті реєстри, прозорі держзакупівлі, контроль за деклараціями);

• результати в гучних справах (реальні терміни ув’язнення для високопосадовців, якщо їх вина доведена судом);

• зменшення простору для великих олігархів у політиці та економіці (виконання закону про деолігархізацію, конкурентні ринки замість монополій).

Ці вимоги не є формальністю – ЄС має власний інтерес убезпечитися, що приймає до свого складу країну з належним рівнем управління, аби гроші європейських платників податків (структурні фонди, аграрні дотації, тощо) не розчинилися в корупційних схемах. Як влучно зауважив представник ПРООН в Україні Ауке Лутсма, «прозорість та підзвітність – це більше не просто технічні цілі, а передумови європейського майбутнього України» . Тому прозорість – це своєрідний пароль, без якого двері Європи не відчиняться.

Україна вже сьогодні намагається вписати принципи прозорості в усі сфери політики, пов’язані з ЄС. Наприклад, у 2023 році парламент переглянув закон про національне агентство з управління активами, на яке покладено завдання повертати виведені капітали – цей крок продиктований стандартами ЄС щодо боротьби з відмиванням коштів. Ще приклад: при підготовці угод про “безвізовий промисловий режим” (так званий «промисловий безвіз» з ЄС) українська сторона зініціювала аудит сертифікаційних органів, щоб запобігти корупції в отриманні підприємствами європейських сертифікатів. Тобто навіть у таких точкових питаннях відчувається інтеграція антикорупційного компоненту.

Не менш важливою є прозорість у сфері відбудови, яку ЄС уважно моніторить. В 2024 році Україна приєдналася до платформи ЄС Reconnect Ukraine, через яку відстежуються проекти відбудови, профінансовані Європою. Кожен проект – чи то ремонт школи, чи відновлення мосту – відображається з кошторисом, підрядниками і статусом виконання. Це новий рівень публічності, порівняний з європейськими порталами використання структурних фондів. Для Києва це подвійна вигода: громадяни бачать, що гроші ЄС реально працюють, а Брюссель бачить, що Київ відповідально витрачає допомогу і впроваджує антикорупційні заходи в процесі відбудови.

Шлях до ЄС – це марафон, де прозорість є одним із ключових елементів витривалості. Без подолання корупції євроінтеграція гальмуватиметься, незалежно від військових заслуг України чи геополітичної доцільності. Уроки інших країн-кандидатів, наприклад балканських, вчать нас: реформи заради галочки не працюють, потрібна зміна практик і менталітету. Україна вже робить ці кроки. Успішне виконання домашнього завдання в сфері антикорупції здатне не лише відкрити двері до переговорів про вступ, а й зміцнити позиції України на цих переговорах. Адже держава, що продемонструвала здатність очиститися навіть у розпал війни, матиме потужний моральний авторитет і довіру серед європейських партнерів.

Спільна відповідальність і майбутні кроки

Боротьба з корупцією в Україні – це не тимчасова кампанія, а довгострокова стратегія національного виживання і розвитку. Як народний депутат, я переконаний: на нас, парламентарях, лежить особлива відповідальність задавати тон у цій боротьбі. Ми маємо бути прикладом доброчесності, адже суспільство справедливо питає з нас більше. Верховна Рада вже зробила чимало кроків, але мусить і надалі залишатися рушієм антикорупційних змін – ухвалювати мудрі закони, контролювати їх виконання і не допускати жодних спроб повернути старі порядки. Водночас влада – це не тільки державні інституції. Громадянське суспільствоУкраїни довело, що є співтворцем антикорупційної політики. Волонтери, активісти, журналісти – це наші союзники, які часто першими б’ють на сполох і не дають замовчати проблему. Тому я вважаю, що партнерство між державою і суспільством має бути зміцнене: відкритий діалог, залучення експертів ГО до напрацювання рішень, спільні антикорупційні заходи в регіонах. Лише об’єднавши зусилля, ми зможемо подолати глибоко вкорінені корупційні практики.

Майбутні кроки. Попереду – великий обсяг роботи. Передусім, необхідно втілити в життя вже започатковані реформи. Парламенту та уряду слід швидко прийняти і реалізувати Антикорупційну стратегію 2026–2030 років, заклавши механізми її фінансування і контролю. Критично важливо забезпечити сталість антикорупційних органів: призначити вчасно нових фахових керівників, якщо спливають їхні каденції, гарантувати достатнє фінансування НАБУ, САП, ВАКС навіть у складних бюджетних умовах. Наступний крок – удосконалення роботи судової системи, адже без чесних судів боротьба з корупцією кульгає. Потрібно завершити судову реформу, очистити Вищу раду правосуддя і забезпечити, щоб вироки ВАКС не «топилися» в апеляціях.

Окремий фронт – деолігархізація та запобігання політичній корупції. Закон про олігархів має запрацювати без вибірковості, а антимонопольне законодавство – гарантувати рівні правила гри в економіці. Фінансування партій і виборчих кампаній слід зробити максимально прозорим, аби великі гроші не купували політичних рішень. У Верховній Раді нового скликання (вибори, ймовірно, відбудуться після закінчення військового стану ) мають бути впроваджені оновлені стандарти депутатської етики і відповідальності, можливо навіть з елементами саморегуляції – наприклад, кодекс поведінки депутата, як радять експерти GRECO  .

Надзвичайно важливо інтегрувати антикорупційний компонент у план відбудови України. Мільярди доларів, які підуть на відновлення інфраструктури, житла, економіки, не повинні стати здобиччю для нечистих на руку ділків. Потрібно створити ефективну систему запобігання розкраданням: цифрові платформи відстеження проектів, незалежний аудит, участь громадськості в контролі на місцях. Показовим має стати і впровадження найкращих світових практик – відкритих бюджетів громад, прозорих офісів надання адміністративних послуг, електронних реєстрів черг на соціальне житло тощо. Кожен громадянин має відчути, що корупцію витіснено з тих сфер, з якими він стикається щодня.

Зрештою, боротьба з корупцією – це марафон без фінішної стрічки. Навіть ставши членом ЄС, Україна повинна буде продовжувати вдосконалювати антикорупційну політику, як це роблять і інші європейські країни. Але нині ставки надзвичайно високі. Перемога у війні і відбудова країни неможливі без довіри – довіри громадян до власної держави і довіри партнерів до України. Корупція цю довіру підточує, натомість прозорість і доброчесність зміцнюють. Тому боротьба з корупцією – наш другий фронт, на якому не має бути ні кроку назад. Верховна Рада і громадянське суспільство разом мають забезпечити, щоб Україна вийшла з теперішніх випробувань сильнішою, з чистішою та більш ефективною владою. Це наш обов’язок перед майбутніми поколіннями українців – побудувати державу, де чесність і добропорядність владибудуть такою ж невід’ємною нормою, як і свобода та гідність.

Ми на цьому шляху, і ми доведемо, що Україна здатна перемогти не лише зовнішнього ворога, а й внутрішню корупцію, здобувши повноправне місце в європейській спільноті.