Йдеться про відповідь ЄС на складний виклик: як одночасно зберегти жорстку кліматичну політику та не допустити втрати конкурентоспроможності енергоємної промисловості в умовах глобальної економічної конкуренції.
Для України, яка перебуває в стані повномасштабної війни та паралельно адаптує своє законодавство до acquis ЄС, цей процес має стратегічне значення. Чи стане європейський підхід прикладом для української промислової трансформації ? Чи зможе Україна інтегруватися у нову кліматичну архітектуру ЄС без втрати власного виробничого потенціалу ?
З 1 січня 2026 року механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM) перейшов у повноцінний режим застосування . Одночасно розпочалося поступове скасування безкоштовних квот у межах Системи торгівлі викидами ЄС (EU ETS) для секторів, охоплених CBAM, із повним припиненням до 2034 року.
Цей процес створює структурний виклик:
• Європейські виробники, що експортують продукцію за межі ЄС, втрачають безкоштовні квоти.
• Їхні конкуренти на світових ринках часто не сплачують за викиди CO₂.
• Виникає ризик «carbon leakage» — перенесення виробництва до юрисдикцій із менш жорсткою кліматичною політикою .
У доповіді Маріо Драґі 2024 року цей ризик прямо названо загрозою європейській конкурентоспроможності .
Саме на цей перехідний період і пропонується Тимчасовий фонд декарбонізації як «місткове рішення» до запланованого перегляду директиви ETS у 2026 році .
Законодавча пропозиція 2025/0418(COD) передбачає такі ключові характеристики :
1️⃣ Часова обмеженість
• Подання заявок — у 2028 році.
• Підтримка — за виробництво 2026–2027 років.
• Виплати — до кінця 2029 року.
2️⃣ Джерело фінансування
• 25 % надходжень від продажу сертифікатів CBAM за 2026–2027 роки.
• Орієнтовний обсяг фонду — близько €633 млн .
3️⃣ Цільові сектори
Фонд стосується лише окремих товарних підкатегорій (за кодами CN), зокрема:
• алюміній;
• добрива;
• залізо та сталь .
Не охоплено цемент, електроенергію та водень, хоча вони присутні у переліку CBAM.
4️⃣ Умовність підтримки
Оператори повинні:
• виконати рекомендації енергетичних аудитів відповідно до Директиви з енергоефективності, або
• довести, що строк окупності перевищує 5 років, або
• взяти юридичне зобов’язання щодо інвестицій у декарбонізацію .
Таким чином, фонд не є просто компенсацією — він прив’язаний до інвестиційної поведінки підприємств.
Європейський парламент раніше закликав до «експортного рішення» для секторів CBAM (резолюції квітня та червня 2025 року) .
Водночас реакція зацікавлених сторін була неоднозначною :
• Eurofer розкритикувала обмежений перелік продукції та тимчасовість інструменту.
• European Aluminium закликала до галузевого рішення.
• Climate Action Network Europe застерегла щодо ризику підриву цілісності вуглецевого ціноутворення.
• Carbon Market Watch попередила про можливий конфлікт із правилами СОТ.
Чи є фонд інструментом підтримки модернізації, чи прихованою формою субсидування ? Це питання вже стало предметом публічної дискусії.
Для України, яка рухається до членства в ЄС і планує впровадження власної системи торгівлі викидами, досвід TDF має кілька вимірів:
🔹 Інституційний
Модель поєднання кліматичної політики та промислової підтримки може бути врахована під час розробки українського механізму вуглецевого регулювання.
🔹 Економічний
Українські виробники сталі, добрив та алюмінію, орієнтовані на експорт до ЄС, фактично інтегруються у CBAM-простір.
🔹 Безпековий
У воєнних умовах питання деіндустріалізації набуває критичного значення. Втрата промислового потенціалу означає ослаблення економічної стійкості держави.
Чи здатна Україна одночасно декарбонізувати виробництво і відновлювати зруйновану інфраструктуру ? Чи буде створено національний інструмент підтримки зеленого переходу для експортерів ?
• CBAM та скасування безкоштовних квот створюють короткостроковий ризик для експортерів.
• TDF є перехідним, обмеженим за часом і ресурсами інструментом.
• Підтримка прив’язана до виконання умов декарбонізації.
• Дискусія триває між промисловими та екологічними акторами.
• Україна має врахувати цей досвід при гармонізації кліматичного законодавства.
Тимчасовий фонд декарбонізації — це не просто бюджетний інструмент. Це маркер нового етапу європейської кліматичної політики, де баланс між амбіцією та конкурентоспроможністю стає центральним питанням.
ЄС демонструє готовність коригувати політику, якщо її впровадження створює дисбаланси. Водночас стратегічний курс на декарбонізацію залишається незмінним.
Для України цей досвід є сигналом: зелений перехід потребує не лише нормативного запровадження, а й фінансових механізмів підтримки.
Запрошую до дискусії:
🔹 Чи має Україна створити аналогічний тимчасовий фонд підтримки експортерів ?
🔹 Яким має бути баланс між екологічною амбіцією та економічною стійкістю ?
