Щодня кожен із нас стикається з матеріалами, що контактують з харчовими продуктами: упаковка, пляшки, банки, кухонний посуд, контейнери для зберігання. Але чи замислюємося ми, які саме хімічні речовини можуть мігрувати з цих матеріалів у їжу ?
У лютому 2026 року Європейська служба парламентських досліджень оприлюднила комплексний аналіз стану регулювання матеріалів, що контактують з харчовими продуктами (Food Contact Materials, FCMs) у Європейському Союзі . Документ засвідчує: питання більше не обмежується технічним регулюванням. Йдеться про здоров’я населення, довіру до ринку та відповідальність законодавців.
Для України, яка рухається шляхом європейської інтеграції в умовах повномасштабної війни, ця тема має стратегічне значення. Вона стосується одночасно продовольчої безпеки, екологічної політики, хімічної безпеки та гармонізації законодавства з acquis ЄС.
За даними брифінгу, в ЄС дозволено понад 8 000 речовин для використання у матеріалах, що контактують з їжею, а у світі потенційно використовується понад 12 000 .
Наукові дослідження підтверджують, що хімічні речовини можуть мігрувати з упаковки до продуктів харчування, особливо за умов високої температури, тривалого контакту або великої площі поверхні .
Особливе занепокоєння викликають:
• фталати;
• бісфеноли (зокрема BPA);
• пер- та поліфторовані речовини (PFAS).
Ці сполуки можуть мати ендокриноруйнівні, канцерогенні або репродуктивно-токсичні властивості .
Чи враховує чинне регулювання так званий «коктейльний ефект» — сумарний вплив кількох речовин одночасно ? Поки що — лише частково.
Основою є Регламент (ЄС) № 1935/2004, який встановлює загальні вимоги безпеки та маркування . Його доповнює Регламент про належну виробничу практику № 2023/2006 .
Втім, повністю гармонізовані правила існують лише для чотирьох типів матеріалів:
• пластики;
• кераміка;
• регенерована целюлозна плівка;
• активні та інтелектуальні матеріали .
Для паперу, картону, чорнил, клеїв, гумових виробів, металів та інших матеріалів застосовуються переважно національні правила. Це створює фрагментацію, різні стандарти безпеки та складність для бізнесу.
Після оновленої наукової оцінки EFSA у 2023 році допустима добова норма BPA була знижена у 20 000 разів . Унаслідок цього у 2024 році ЄС ухвалив рішення про заборону використання BPA у матеріалах, що контактують з харчовими продуктами, а з січня 2025 року нові правила набрали чинності .
Окремо, Регламент про упаковку та упаковкові відходи (PPWR) передбачив обмеження PFAS у харчовій упаковці з 2026 року .
Ці рішення стали результатом активної позиції Європейського парламенту, який наполягав на посиленні захисту споживачів.
Згідно з оцінкою Європейської Комісії 2022 року, законодавча рамка лише частково відповідає поставленим цілям .
Основні виклики:
• недостатній контроль неінтенційно доданих речовин (NIAS);
• відсутність гармонізованих правил для більшості матеріалів;
• обмежені можливості нагляду та тестування;
• недостатнє врахування кумулятивного впливу;
• складність для малих та середніх підприємств.
У 2024 році повідомлення про ризики, пов’язані з FCM, становили 3 % усіх попереджень у системі агропродовольчого контролю ЄС, причому 70 % з них стосувалися можливих ризиків для здоров’я .
У контексті воєнного стану продовольча безпека України є не лише економічним, а й безпековим питанням. Післявоєнна відбудова та гармонізація законодавства мають враховувати:
• інтеграцію принципу обережності у хімічну політику;
• посилення парламентського контролю;
• створення прозорої системи оцінки ризиків;
• синхронізацію з REACH та майбутньою реформою FCM у ЄС.
Чи готова Україна адаптувати підхід, який враховує не лише окремі речовини, а й сукупний вплив ?
Чи має парламент достатні аналітичні інструменти для оцінки таких складних технічних регламентів ?
Це питання до дискусії.
Європейський досвід показує: саме парламент став рушійною силою посилення стандартів безпеки .
Для України це означає:
• необхідність системної парламентської просвіти;
• відкриті консультації з експертами та громадськістю;
• посилення контролю за імпортованою продукцією;
• розвиток лабораторної спроможності.
Громадянське суспільство може відіграти ключову роль у моніторингу ризиків, адвокації змін та підвищенні обізнаності споживачів.
Регулювання матеріалів, що контактують з їжею, — це не технічна дрібниця. Це питання здоров’я дітей, довіри до ринку, сталого розвитку та конкурентоспроможності.
Європейський Союз демонструє перехід від фрагментарного до системного підходу. Україна, рухаючись шляхом європейської інтеграції, має можливість врахувати ці уроки вже зараз.
Запрошую читачів до дискусії:
• Чи повинна Україна запровадити більш жорсткі обмеження щодо PFAS та інших стійких хімічних речовин ?
• Чи достатньо уваги приділяється кумулятивному впливу хімічних речовин у законодавстві ?
• Яку роль має відігравати парламент у формуванні хімічної політики ?
Обговорення цих питань — це частина формування відповідального громадянського суспільства.
