Новини сайту

Європейський Союз скоротив риболовне навантаження у західному Середземномор’ї, запровадив щорічні ліміти, контроль і компенсації. Частина запасів почала відновлюватися. Але 11 із 20 оцінюваних запасів досі залишаються надмірно експлуатованими, а малі сімейні господарства втрачають економічну стійкість. 

Для України, яка саме переносить норми Спільної рибогосподарської політики ЄС у національне законодавство, це не чужа історія — це можливість не повторити вже відомі помилки.

У липні 2026 року Дослідницька служба Європейського парламенту оприлюднила оцінку виконання багаторічного плану управління донними рибними запасами західного Середземномор’я — WestMed MAP. Документ мав допомогти Комітету Європейського парламенту з питань рибальства зрозуміти, чому після понад п’яти років обмежень план одночасно демонструє позитивну динаміку і не досягає частини своїх головних цілей.

На папері логіка була переконливою: поступово знизити промисловий тиск, відновити популяції до рівня максимального сталого вилову та забезпечити довгострокове майбутнє галузі. У 2020 році риболовне зусилля тралового флоту мали скоротити на 10%, а протягом наступних чотирьох років — ще на 30%. Так з’явився широко відомий показник: 40% скорочення риболовних днів за п’ятирічний перехідний період.

Проте екосистема виявилася складнішою за адміністративну формулу. Рибу не можна відновити лише календарним скороченням виходів у море. На її стан одночасно впливають температура води, забруднення, втрата нерестовищ, донне тралення, інвазійні види, дефіцит кисню, просторове витіснення рибальства енергетикою і туризмом, а також нерівна якість контролю в різних країнах.

Позитивний результат є — але він не такий простий

Оцінка EPRS не стверджує, що план провалився. Риболовний тиск справді зменшився, біомаса багатьох запасів зросла, а смертність риби внаслідок промислу скоротилася. Щорічне визначення можливостей для вилову зробило переговори між Францією, Італією та Іспанією більш структурованими. Держави почали краще координувати рішення, а сам флот поступово рухався до більш збалансованої моделі.

Однак європейський план не відновив усі запаси до цільового рівня у встановлений строк. Особливо складним залишається стан європейського хека та норвезького омара. Представники галузі й окремі держави водночас заперечують проти механічного прочитання цих оцінок і вимагають удосконалення наукових моделей.

Це принциповий момент. Якщо обмеження залежать від стану ресурсу, але держава не спроможна достатньо точно виміряти цей стан, природоохоронне рішення втрачає довіру. Воно може бути біологічно виправданим, але суспільство сприйматиме його як адміністративну кару. Або навпаки: політичний тиск змусить послабити обмеження раніше, ніж екосистема встигне відновитися.

Коли найслабший запас зупиняє весь промисел

Одна з найбільш суперечливих норм WestMed MAP вимагає визначати риболовні можливості відповідно до стану найбільш вразливого запасу. Для змішаного промислу це створює так званий ефект «вузького горла».

Траулер не виловлює лише один вид. Разом із поширеними видами до снастей потрапляє і вразлива риба. Щойно встановлений для неї поріг вичерпано, судно фактично втрачає можливість продовжувати промисел інших, стабільніших запасів. Екологічно це зрозуміло: найслабшу популяцію не можна принести в жертву загальній економічній вигоді. Соціально ж таке правило здатне зупинити роботу сімейного підприємства, яке не має іншого району промислу чи фінансової подушки.

Саме тому Франція, Італія та Іспанія вимагають переглянути модель. Але головне питання полягає не в тому, чи треба відмовитися від захисту вразливого виду. Питання — чи може система запропонувати точніші територіальні рішення, селективні знаряддя, тимчасові закриття конкретних зон і компенсації, замість однакового скорочення для всіх.

81% флоту — це не корпорації, а малі господарства

Середземноморський флот ЄС складається приблизно з 30 тисяч суден. Близько 81% — маломасштабні судна, часто сімейні підприємства. Вони забезпечують значно меншу частку вилову за масою, ніж великий флот, але підтримують робочі місця, прибережну економіку, локальні ринки й спосіб життя громад.

У 2023 році середземноморський риболовний флот забезпечував 57 616 робочих місць. Майже половина з них припадала на малі судна. Середня річна оплата праці в цьому сегменті становила близько 11,4 тисячі євро — менш ніж половину відповідного показника на великих суднах.

Тому формула «менше днів у морі — більше риби» не може бути єдиною державною політикою. Для людини в прибережному містечку скорочений день промислу означає не абстрактну природоохоронну одиницю, а менший дохід, неоплачений ремонт судна, відкладене навчання дітей або рішення взагалі залишити професію.

ЄС відповів компенсаційними механізмами — фінансовою підтримкою та додатковими риболовними днями за виконання природоохоронних умов. Але EPRS звертає увагу, що компенсації стали настільки важливою частиною щорічних переговорів, що іноді почали послаблювати сам природоохоронний ефект плану.

Не всю кризу створили рибалки

Середземноморський регіон нагрівається приблизно на 20% швидше, ніж планета загалом. Підвищення температури змінює розподіл видів, погіршує кисневий режим і впливає на продуктивність запасів. Щороку до моря потрапляють орієнтовно 230 тисяч тонн пластику. До харчових ланцюгів додаються фармацевтичні забруднювачі та інші нові речовини.

У Середземному морі виявлено понад тисячу немісцевих видів. Частина з них конкурує з місцевими популяціями або безпосередньо знищує комерційно важливі види. Водночас деградують морські трав’яні луки та інші критичні оселища, де риба нереститься і знаходить корм.

Якщо політика реагує лише обмеженням промислу, вона перекладає значну частину вартості екологічної кризи на тих, кого найпростіше перевірити, — легальних рибалок. Забруднювачі, руйнування оселищ, кліматичні зміни та незаконний промисел при цьому можуть залишатися недостатньо контрольованими.

Україна вже стоїть перед цим вибором

План законопроєктної роботи Верховної Ради України на 2026 рік передбачає приведення українського регулювання рибного господарства у відповідність до вимог ЄС. Ідеться, зокрема, про імплементацію положень чотирьох базових європейських регламентів.

20 лютого 2026 року у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №15040 щодо імплементації законодавства ЄС та вдосконалення державного регулювання рибного господарства. 3 березня з’явився альтернативний законопроєкт №15040-1, який додатково охоплює сферу аквакультури.

Станом на 20 липня обидва документи опрацьовуються в парламентському комітеті. Альтернативний проєкт уже отримав низку суттєвих зауважень: екологічний комітет рекомендував його доопрацювати, а окремі комітети та Головне науково-експертне управління висловили застереження або запропонували повернення суб’єкту законодавчої ініціативи.

Це не привід зупиняти реформу. Навпаки, це шанс провести її без поспіху, який перетворює євроінтеграцію на механічне переписування назв і повноважень. Україна має імплементувати не лише заборони, дозволи, реєстри й дистанційний контроль суден. Вона повинна перенести всю логіку європейської політики: наукове обґрунтування, прозорість даних, простежуваність продукції, участь виробників, захист екосистем, компенсації та регулярне оцінювання результатів.

Чорне море не може бути копією Середземного

Українська ситуація складніша. Чорне й Азовське моря зазнали наслідків російської агресії, мінної небезпеки, обмеження доступу до акваторій, воєнного забруднення та руйнування прибережної інфраструктури. Знищення Каховської ГЕС змінило водний режим Дніпра, лиманів і північно-західної частини Чорного моря. Частина територій, підприємств і наукових потужностей залишається недоступною.

У таких умовах історичні показники вилову вже не можуть автоматично вважатися надійною основою для майбутніх лімітів. Дані, зібрані до повномасштабної війни, описують іншу екосистему й іншу економіку. Україна потребує нової базової оцінки запасів, оселищ, забруднення, міграційних маршрутів і реальної промислової спроможності флоту.

Показово, що у 2026 році Україна активізувала участь у міжнародному проєкті «Оживлення Чорного моря». Ініціатива має підтримати дослідження, екоінновації, інвестиційне планування та зменшення забруднення. Але такі проєкти повинні працювати разом із реформою рибного господарства, а не існувати в паралельних відомчих світах.

Експертна думка: право ЄС — це не колекція заборон

Європейський досвід важливий саме тому, що він неідеальний

WestMed MAP продемонстрував, що багаторічне планування може зменшити промисловий тиск і запустити відновлення запасів. Він також показав межі політики, яка надмірно покладається на єдиний показник, працює з неповними даними та недостатньо швидко реагує на соціально-економічні наслідки.

Європейська комісія вже готує перегляд регіональних багаторічних планів. Серед головних тем — визначення найбільш вразливого запасу, якість наукових оцінок, передбачуваність рішень, модернізація і декарбонізація флоту, майбутнє аквакультури та зміна поколінь у професії.

Україна входить у європейську систему в момент, коли сам Європейський Союз переглядає частину власних правил. Тому наша мета — не імпортувати вчорашню модель напередодні її реформування. Парламент має уважно розрізняти незмінні принципи ЄС і механізми, які вже потребують корекції.

Незмінними залишаються стале використання ресурсів, боротьба з незаконним промислом, простежуваність, наукове обґрунтування та відповідальність держави за збереження екосистем. Натомість конкретні ліміти, територіальні режими, компенсаційні механізми й моделі контролю мають бути адаптовані до українських водойм, воєнної реальності та спроможності громад і бізнесу.

Для українського парламенту оцінка WestMed MAP є своєчасним попередженням. Здорове море і життєздатна рибна галузь — не протилежні цілі. Без відновлених запасів не буде довгострокового промислу. Але й без людей, підприємств, науки та довіри не буде політики, здатної захистити ці запаси.

Море не читає регламентів. Воно реагує лише на реальні зміни — чистішу воду, збережені оселища, менший незаконний вилов, науково обґрунтоване навантаження та відповідальність усіх, а не лише тих, кого найпростіше перевірити.