Брюссель і Вашингтон уже змагаються не стільки за родовища, скільки за контроль над усім ланцюгом — від геологічної розвідки до металу, магніту, акумулятора, мікрочипа та оборонної системи.
Україна входить у цю гонку з ресурсами й міжнародними угодами, але досі без настільки ж чіткої відповіді на головне питання: що залишиться в країні після того, як сировину піднімуть із надр?
Чи стане Україна виробничою ланкою євроатлантичної економіки — або лише територією видобування, з якої стратегічну сировину вивозитимуть разом із робочими місцями, технологіями та майбутніми податками?
Сировина, без якої не працює сучасна держава
Літій, графіт, титан, марганець, мідь, кобальт і рідкісноземельні елементи давно перестали бути вузькою темою геологів. Вони потрібні для електромереж, акумуляторів, вітрових турбін, електроніки, центрів обробки даних, штучного інтелекту, авіації та оборонного виробництва.
Європейська парламентська дослідницька служба попереджає: глобальний попит на окремі критичні мінерали може зрости вчетверо вже до 2030 року, а потреба в літії до 2050 року — більш ніж у п’ятнадцять разів. Одночасно світові бракує від 180 до 270 мільярдів доларів інвестицій у нові видобувні та переробні потужності.
Особлива вразливість полягає не лише в тому, де залягає руда. Вирішальне значення має те, хто здатний її очистити, розділити, переробити й перетворити на компонент для промисловості. Саме на цих етапах Китай зберігає домінування у багатьох критичних ланцюгах.
ЄВРОПЕЙСЬКА ФОРМУЛА ДО 2030 РОКУ
10% — видобування стратегічної сировини має забезпечуватися всередині Європейського Союзу.
40% — європейська частка переробки стратегічної сировини.
25% — необхідні потужності з рециклінгу та повернення матеріалів у виробництво.
Не більш як 65% — залежність від однієї третьої країни на будь-якому важливому етапі ланцюга.
Європа будує систему, а не відкриває окремі шахти
Регламент ЄС про критичну сировину охоплює 34 критичні матеріали, 17 із яких визнані стратегічними. Його логіка тримається на трьох опорах: власні виробничі ланцюги, диверсифіковані міжнародні партнерства та циркулярна економіка.
ЄС формує перелік стратегічних проєктів, скорочує строки дозвільних процедур, розвиває моніторинг ризиків, координує стратегічні запаси, готує спільні закупівлі та вимагає повернення критичних матеріалів із відходів у промисловий обіг.
Європейський парламент не обмежився ухваленням правил. Він бере участь у контролі за їх виконанням, стежить за роботою Ради з критичної сировини та вимагає прискорення диверсифікації постачання.
Це принципова різниця. Європейська стратегія починається не зі слів «дозволити видобування», а з питання, яку частину промислового суверенітету забезпечить кожен проєкт.
Американський підхід: запаси, оборонні гроші та право першого погляду
Сполучені Штати визначають критичними 60 мінералів та інших матеріалів. Американська модель жорсткіше прив’язана до економічної й національної безпеки: стратегічні запаси, оборонне фінансування, прискорення внутрішніх проєктів, довгострокові контракти на постачання та міжнародні угоди з країнами-партнерами.
Вашингтон використовує державні закупівлі, оборонні фонди, страхування ризиків, торговельні переговори та можливі цінові механізми, щоб зробити альтернативні Китаю проєкти економічно життєздатними.
ЄС і США є союзниками, але це не скасовує конкуренції. Кожна сторона прагне першою закріпити доступ до майбутнього видобутку, переробних потужностей і промислових технологій. Тому критична сировина дедалі більше нагадує енергетичну політику минулого століття: хто контролює ланцюг, той отримує стратегічну перевагу.
ДВА ПІДХОДИ — ОДНА МЕТА
Європейський Союз: нормативні цілі, стратегічні проєкти, диверсифікація, рециклінг, оцінювання екологічного сліду та парламентський нагляд.
Сполучені Штати: стратегічні запаси, оборонне фінансування, цінові механізми, довгострокові контракти й права на придбання майбутнього видобутку.
Україна вже всередині цієї конкуренції
В Українському плані уряд зазначає, що на території країни є родовища 22 із 34 критичних матеріалів, визначених Європейським Союзом. Україна входить до числа помітних виробників титану, цирконію, графіту та марганцю, має перспективи щодо літію, берилію, нікелю й окремих рідкісноземельних елементів.
У 2025 році набула чинності Угода про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови. Український внесок формуватиметься, зокрема, з половини майбутніх доходів держави від нових ліцензій і спеціальних дозволів щодо визначених природних ресурсів.
Фонд може отримувати інформацію про інвестиційні можливості та вести переговори щодо участі в проєктах і придбання видобутої продукції на ринкових умовах. У перші десять років прибутки Фонду мають реінвестуватися в українські проєкти.
Це може привести в Україну капітал, страхування політичних ризиків, нові технології та довгі гроші. Але сам факт створення Фонду не гарантує появи в Україні переробних заводів, дослідницьких центрів, виробництва акумуляторів або компонентів для оборонної промисловості.
Між інвестицією у кар’єр та інвестицією у промисловий ланцюг — величезна економічна різниця.
ВИБІР ДЛЯ УКРАЇНИ
Сировинний сценарій: ліцензія — видобування — експорт концентрату — екологічні витрати залишаються громадам.
Промисловий сценарій: геологічна розвідка — видобування — переробка — виробництво компонентів — рециклінг — робочі місця й технології залишаються в Україні.
Що вже бачить Верховна Рада — і чого ще не вистачає
Парламент ратифікував міжурядову угоду із заявою, що це не означає автоматичного схвалення майбутніх додаткових домовленостей, яких Верховна Рада на той момент не отримала. Це важливий запобіжник: економічне партнерство не може виводити стратегічні рішення з-під конституційного контролю.
До порядку денного включені законопроєкти №14249 та №14250 щодо гарантій інвесторам, стабільності надрокористування, повноважень дозвільних органів та відображення природоохоронних територій у геопросторових даних.
План законопроєктної роботи Верховної Ради на 2026 рік передбачає урядовий проєкт щодо угод про розподіл продукції для твердих корисних копалин. Його мета прямо пов’язана з розвитком видобування, переробки та реалізацією домовленостей у межах Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови.
Окремо заплановано закон про відходи видобувної діяльності відповідно до європейської Директиви 2006/21/ЄС. Такий закон має визначити правила поводження з відвалами й хвостосховищами, запобігання забрудненню води, ґрунтів і повітря, а також відповідальність за небезпечні об’єкти після завершення видобування.
Однак у законодавчій рамці поки не видно українського еквівалента формули 10/40/25. Є заходи щодо доступу до надр та залучення інвестора, але немає єдиних кількісних орієнтирів для внутрішньої переробки, рециклінгу, диверсифікації покупців і створення стратегічного резерву.
ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ РОЗРИВ
Уже є: гарантії інвесторам, нові механізми доступу до надр, підготовка угод про розподіл продукції та правила для відходів видобування.
Ще потрібно: цілі внутрішньої переробки, рециклінгу, стратегічних запасів, технологічної локалізації, прозорого контролю та участі громад.
Кривий Ріг знає ціну неповного ланцюга
Для Криворіжжя ця дискусія не є абстрактною. Промисловий регіон десятиліттями бачить одночасно дві сторони видобування: робочі місця й бюджетні надходження — та кар’єри, хвостосховища, пил, навантаження на воду, землю й здоров’я людей.
Саме тому громади мають оцінювати нові сировинні проєкти не лише за обсягом інвестицій на старті. Важливі глибина переробки, кількість кваліфікованих робочих місць, модернізація інфраструктури, водний баланс, безпечне поводження з відходами, фінансове забезпечення рекультивації та доступ громадськості до екологічної інформації.
Кривий Ріг може дати Україні не тільки гірничий досвід. Тут збережені інженерні компетенції, професійна освіта, логістика й промислова культура, необхідні для складнішого виробництва.
Завдання держави — створити умови, за яких наступний технологічний поверх будуватиметься поруч із ресурсом, а не за тисячі кілометрів від нього.
Оксана Козачок, експертка з права ЄС та екологічного контролю:
«Європейський підхід не протиставляє інвестиції та довкілля. Екологічна оцінка, управління відходами видобування, прозорість даних і відновлення територій є частиною інвестиційної якості проєкту. Гарантії інвестору не можуть перетворюватися на гарантії від екологічного й суспільного контролю».
Можливі цілі для української сировинної стратегії
1. ВНУТРІШНЯ ДОДАНА ВАРТІСТЬ
Стратегічні проєкти мають містити зобов’язання або вимірювані стимули для переробки сировини та виробництва компонентів в Україні.
2. ВІДКРИТІ ПРАВИЛА ВІДБОРУ
Критерії стратегічності, дані про власників, державні стимули, ключові умови конкурсів і виконання інвестиційних зобов’язань повинні бути публічними.
3. ЕКОЛОГІЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Потрібні оцінка впливу, водний баланс, контроль відходів, фінансові гарантії рекультивації та відповідальність за шкоду протягом усього життєвого циклу об’єкта.
4. ПРАВО ГРОМАДИ НА ЧАСТКУ РОЗВИТКУ
Частина економічного результату має повертатися територіям через інфраструктуру, освіту, екологічну модернізацію та довгострокові програми відновлення.
5. РЕЦИКЛІНГ І ВТОРИННА СИРОВИНА
Критичні матеріали необхідно повертати з акумуляторів, електроніки, магнітів і видобувних відходів, а не постійно відкривати нові ділянки.
6. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ
Уряд має регулярно звітувати про стратегічні проєкти, бюджетні внески, державні гарантії, виконання екологічних умов і частку переробки, що реально залишається в Україні.
Сировинне партнерство має вести до промислового союзу
Україні потрібні і Сполучені Штати, і Європейський Союз. Американський капітал, страхування ризиків та оборонні технології можуть прискорити проєкти, які в умовах війни інакше не розпочнуться. Європейське регулювання дає модель прозорості, циркулярності, екологічної відповідальності та парламентського нагляду.
Правильна українська стратегія має поєднати обидві переваги. Не обирати між США та ЄС, а використати партнерство зі США для входження в європейські виробничі ланцюги — із заводами, лабораторіями, інженерними центрами та рециклінгом усередині України.
У світі, де доступ до критичної сировини визначає здатність виробляти електроенергію, зброю, електроніку та системи штучного інтелекту, політика надр більше не може залишатися технічним додатком до економічної політики. Це питання державного суверенітету.
«Національне багатство вимірюється не тоннами руди, які вдалося вивезти. Воно вимірюється технологіями, робочими місцями, безпекою та частиною виробничого ланцюга, яку держава зуміла залишити своїм громадянам».
Джерела:
Європейська парламентська дослідницька служба, «EU and US critical raw materials strategies», PE 791.450, липень 2026 року.
Регламент Європейського Союзу про забезпечення безпечного та сталого постачання критичної сировини — Critical Raw Materials Act.
Угода між урядами України та Сполучених Штатів Америки про створення Американсько-українського інвестиційного фонду відбудови.
