Новини сайту

Для Німеччини, Іспанії та Бельгії стійкість означає модернізувати економіку після кризи. Для українського регіону — не втратити тепло, воду, світло й зв’язок після наступного удару. Це не слабша версія європейської політики, а її воєнний фундамент. Однак фундамент не повинен стати стелею.

Одна назва — дві різні політики

Три аналітичні огляди Європейської парламентської дослідницької служби — про плани Німеччини, Іспанії та Бельгії — описують стійкість як довгий інвестиційно-реформаторський цикл. Його відправною точкою була пандемія COVID-19, але предметом стали давні структурні проблеми: енергетична залежність, недостатня цифровізація, повільна державна машина, дефіцит житла, нерівність, слабка мобільність, нестача навичок і низька продуктивність.

Українські Комплексні плани стійкості регіонів та окремих міст народилися з іншої загрози. Росія не просто створила економічний шок — вона системно руйнує генерацію, підстанції, котельні, насосні станції, водогони, транспортні вузли й зв’язок. Тому українська стійкість у 2026 році — це передусім фізичний захист, резервування і здатність швидко відновити базові послуги.

Що насправді планує Україна

Рішення РНБО від 3 березня 2026 року, введене в дію Указом Президента № 239/2026 від 14 березня, схвалило Комплексні плани стійкості регіонів та окремих міст. Документи мають забезпечити проходження осінньо-зимового періоду 2026/2027 року та життєдіяльність населення в особливий період. Передбачено щомісячне інформування РНБО й Кабінету Міністрів про стан виконання та можливе коригування заходів.

Публічно визначено чотири головні напрями: захист критичної інфраструктури; розвиток розподіленої генерації; безперебійне теплопостачання; безперебійне водопостачання. Це дуже конкретна архітектура виживання. Вона охоплює захисні споруди для енергооб’єктів, когенераційні установки, блочно-модульні котельні, резервні джерела живлення, альтернативні водозабори, децентралізацію мереж і підготовку до аварійних режимів.

На етапі схвалення уряд називав загальну вартість планів у 216,32 млрд грн. 20 березня в офіційному повідомленні ширшу потребу у фінансуванні вже було оцінено у 278 млрд грн. У липні уряд повідомив, що на реалізацію планів спрямовано 67,8 млрд грн із державного бюджету та ще 9,6 млрд грн із місцевих бюджетів. Сам факт мобілізації такого ресурсу важливий. Водночас різниця між публічними оцінками загальної вартості показує, наскільки потрібні відкриті версії фінансового паспорта: що додано, що переглянуто, які витрати є першочерговими, а які — наступними етапами.

Оцінювати регіони уряд планує через зведений Індекс стійкості. Це правильний напрям. Але для суспільної довіри потрібен і відкритий рівень цього інструмента: без оприлюднення чутливих координат, схем захисту та вразливостей, проте з доступними показниками готовності, строками, відповідальними установами й динамікою виконання.

Німеччина: стійкість як модернізація держави

Німецький план має ресурс €30,3 млрд грантів і складається із семи місій. Серед них — кліматична політика та енергетичний перехід, цифровізація економіки й освіти, соціальна інклюзія, стійка до пандемій система охорони здоров’я, сучасне державне управління та REPowerEU.

Щонайменше 44,9% ресурсу спрямовано на зелений перехід, а 45,8% — на цифрову трансформацію без урахування REPowerEU. Станом на червень 2026 року Німеччина отримала €24,35 млрд, а результативні виплати були пов’язані з виконанням 79% передбачених етапів і цілей. Гроші тут не просто «освоюють»: наступний транш залежить від того, чи відбулася реформа, чи введено потужність, чи досягнуто вимірюваного результату.

Німецький урок для України — не тільки у фінансуванні. У федеральному Міністерстві фінансів працює координаційний підрозділ, який відстежує показники, контролює фінансові дані, готує платіжні запити й має виявляти відхилення до того, як вони перетворяться на провал. Водночас EPRS фіксує і слабкість: землі Німеччини критикували пізнє та недостатнє залучення до підготовки плану. Для українських громад це пряме попередження — план, написаний про регіон без регіону, може бути технічно правильним, але операційно слабким.

Іспанія: стійкість як зміна економічної моделі

Іспанський план — €102,6 млрд, 12 напрямів політики, 32 компоненти та 248 інвестиційних і реформаторських заходів. 37% ресурсів передбачено для зеленого переходу, 22,7% — для цифровізації. Але принципово важливіше інше: стійкість охоплює міську й сільську мобільність, житлову реновацію, водні ресурси, біорізноманіття, агропродовольчий сектор, малі й середні підприємства, освіту, зайнятість молоді, охорону здоров’я, науку та державне управління.

Після катастрофічних повеней 2024 року до плану додали окремий напрям реагування на природні лиха. Тобто документ не є застиглим кошторисом: він адаптується до нової реальності, але зберігає систему цілей і контрольних точок. Станом на липень 2026 року Іспанія отримала €71,4 млрд після виконання 54% усіх етапів і цілей плану.

Іспанія також створила багаторівневу систему управління, антикорупційний контур, окремий сайт із тендерами та інформацією для малого бізнесу. Водночас громадські організації критикували недостатню участь парламенту, муніципалітетів і громадянського суспільства у підготовці плану. Це важливий урок для України: прозорість закупівель ще не дорівнює участі громади у визначенні пріоритетів.

Бельгія: стійкість у складній федерації — і ціна фрагментації

Бельгійський план має ресурс близько €5,264 млрд. Він об’єднує сім осей: клімат та інновації, цифрову трансформацію, мобільність, соціальну згуртованість, економіку майбутнього, публічні фінанси та REPowerEU. На зелений перехід припадає 51,1%, на цифровий — 27,2%.

Його особливість — шість адміністрацій федерального, регіонального та спільнотного рівнів. Кожен проєкт закріплений за конкретною відповідальною інституцією; політичний моніторинг здійснює міжміністерська конференція, адміністративний — спеціальний комітет, а аудит розділено між незалежними органами.

Ця складність має ціну. У 2025 році Єврокомісія відзначала значні затримки, коли було виконано лише 28,3% етапів і цілей; станом на липень 2026 року Бельгія отримала 58,3% передбаченого ресурсу. Бельгійський досвід показує: багаторівневість може бути сильною стороною лише тоді, коли кожен захід має одного власника результату, однакові правила даних і механізм раннього виявлення затримок.

Українська модель не гірша. Вона працює під вогнем

Було б методологічною помилкою механічно порівнювати українські регіональні плани з європейськими національними планами. Німеччина, Іспанія та Бельгія не готують свої системи водопостачання до повторних ракетних ударів і не проєктують зимову автономність лікарень під загрозою дронових атак. Їхні документи мають інший масштаб часу, іншу природу ризику та значно стабільніше фінансове середовище.

Україна вже створює те, чого багатьом європейським системам довелося б навчатися в момент реальної катастрофи: розподілену генерацію, резервні контури, фізичний захист, швидке проєктування й будівництво, міжвідомчу координацію та управління системами під постійно змінювану тактику атак. Це не «недорозвинений європейський план». Це окрема школа інфраструктурної живучості.

Проте небезпечно дозволити, щоб воєнна необхідність звузила саме поняття стійкості лише до наступного опалювального сезону. Якщо захищена котельня працює в місті, де скорочується економіка, виїжджають люди, бракує медиків, руйнується житло й немає роботи, громада залишається вразливою. Європейський досвід нагадує: інфраструктура, людський капітал, місцева економіка, цифрові сервіси та соціальна згуртованість — це одна система.

Що варто додати до українських планів

1. Два рівні відкритості

Операційні карти, технічні вразливості й деталі захисту мають залишатися закритими. Але громадяни повинні бачити безпечний публічний паспорт: вартість, джерела коштів, строки, відповідальних, частку готовності, автономність систем, кількість створених резервних контурів і час відновлення послуги. Такий поділ поєднає безпеку з підзвітністю.

2. Фінансування за підтверджений результат

Європейський RRF прив’язує платежі до етапів і цілей. Україна може адаптувати цю логіку: аванс — для швидкого старту, наступні транші — після підтвердження функціональної готовності. Критерієм має бути не кількість закупленого обладнання, а введена потужність, наявність підключення, запас пального, навчений персонал і перевірений сценарій роботи під час знеструмлення.

3. Горизонт довший за одну зиму

До воєнного контуру мають поступово додаватися економічна диверсифікація, підтримка малого бізнесу, житло, медицина, освіта, кіберстійкість, мобільність, енергоефективність і повернення людей. Саме так захищена інфраструктура перетворюється на регіон, у якому є майбутнє.

4. Реальна участь громад

Критика з боку німецьких земель, іспанських муніципалітетів і громадянського суспільства показує: навіть фінансово сильний план втрачає якість, коли місцевий рівень долучають запізно. Українські громади мають бути не прохачами обладнання, а співвласниками плану — з правом обґрунтовувати пріоритети і з обов’язком відповідати за експлуатацію.

5. Парламентський контроль без розкриття чутливих даних

Верховна Рада має контролювати не схеми розміщення захисту, а архітектуру політики: достатність фінансування, законність прискорених процедур, якість закупівель, розподіл ресурсу між регіонами, виконання показників і сталість експлуатаційних витрат. Потрібні регулярні відкриті звіти профільних комітетів із закритими додатками для безпекової інформації.

Наступна зима справді є невідкладним пріоритетом. Та якщо кожна витрачена гривня одночасно створюватиме резервування, енергоефективність, сучасне управління і довший економічний горизонт, Україна не просто витримає черговий сезон. Вона почне будувати власну модель європейської стійкості — сформовану не в кабінетах після кризи, а в громадах, які вчаться жити, працювати й розвиватися під час війни.

Автор публікації : Руслан Шамрін — депутат Криворізької міської ради, експерт із питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку