Україна дедалі частіше живе між посухою, воєнним руйнуванням водної інфраструктури та ризиком втрати врожаю. Але аудит Рахункової палати показав ще одну загрозу: навіть там, де державні зрошувальні систем доступні, у 2025 році фактично поливали лише 14,8 % їхньої проєктної площі. Це вже не вузька проблема аграріїв. Це питання ціни продуктів, зайнятості у громадах, стійкості регіонів і здатності держави готуватися до тривалих кліматичних та воєнних викликів.
Головний висновок аудиту: проблема не зводиться до браку води або фінансування. Державна система управління не забезпечує послідовного переходу від наявних активів і бюджетних програм до вимірюваного результату — политих гектарів, менших втрат води, справного обладнання та стабільнішого аграрного виробництва.
Стратегічний ресурс, який використовується фрагментарно
Рахункова палата оцінила експлуатацію, відновлення і модернізацію державних меліоративних систем у 2024–2025 роках як лише частково результативні та частково ефективні. На підконтрольній Україні території державні зрошувальні системи мали доступну проєктну площу 791,8 тис. га. Фактично у 2024 році було полито 114,0 тис. га, а у 2025-му — 116,8 тис. га. Це відповідно 14,4 % і 14,8 % потенціалу.
Контраст із осушувальними системами разючий: дренажем та регулюванням водного режиму охоплено 98,4 % доступної проєктної площі. Отже, державний комплекс не є однаково неспроможним у всіх сегментах. Провал концентрується саме у зрошенні — там, де поєдналися технічна несправність, низький попит, висока вартість подачі води, дефіцит обладнання, неповні дані та незавершене розмежування повноважень.
Це відбувається на тлі довгого спаду. За даними звіту, у 2016–2023 роках площа зрошуваних земель в Україні скоротилася з 1 693,7 до 642,5 тис. га — на 62 %. Фактично политі площі зменшилися з 467,7 до 136,0 тис. га — на 71 %. Після знищення Каховського водосховища у 2023 році південні регіони втратили ключове джерело водопостачання, але аудит показує: війна не пояснює всього. Значна частина проблем існувала і поглиблювалася через якість управління.
ЧОТИРИ ЦИФРИ, ЯКІ ПОКАЗУЮТЬ РОЗРИВ МІЖ ПЛАНОМ І РЕЗУЛЬТАТОМ
14,8 % — частка доступної проєктної площі державних зрошувальних систем, яку фактично поливали у 2025 році.
0,4 % — частка потреби у капітальних видатках, покрита у 2025 році без урахування японської грантової допомоги.
34 із 12 757 — кількість дощувальних машин, придбаних із компенсаційною підтримкою у 2024–2025 роках, порівняно з установленою потребою.
173,5 млн грн — кошти програми підтримки, які залишилися невикористаними, хоча відновлена площа не досягла навіть половини плану.
Держава фінансувала існування системи, але майже не фінансувала її відновлення
У 2024–2025 роках за бюджетною програмою експлуатації водогосподарсько-меліоративного комплексу було передбачено загалом 2,4 млрд грн. Проте близько 98 % структури фінансування становили видатки споживання, а частка видатків розвитку — лише близько 2 %. Фактичні капітальні видатки склали 1,8 млн грн у 2024 році та 1,4 млн грн у 2025-му.
Це принципова різниця між «утримувати» і «відновлювати». Зарплати, електроенергія та поточна експлуатація дозволяють системі не зупинитися сьогодні, але не замінюють трубопроводи, насосне й електросилове обладнання, не герметизують канали і не знижують витрати завтра. Запропонована програма реконструкції на 1 млрд грн, яка мала збільшити площі фактичного зрошення на 13 тис. га та підвищити надійність систем ще на 8,6 тис. га, фінансування не отримала.
Аудит виявив і інституційний парадокс. Держрибагентство відповідало за політику у сфері меліорації, але не мало доступу до Державного фонду розвитку водного господарства. Держводагентство такий доступ мало, хоча відповідні функції вже не виконувало. Лише 6 травня 2026 року урядова постанова №591 створила передумови для усунення цієї невідповідності. Тепер вирішальним буде не саме переписування правил, а те, чи з’являться профінансовані проєкти з чіткими показниками результату.
Коли вода губиться дорогою, бюджет оплачує не результат, а втрату
У системі Держрибагентства загальна частка технологічних витрат води була нижчою за використаний аудиторами аналітичний орієнтир у 20 %, але в окремих системах сягала 40–70 %. У системі Держводагентства вона становила 27,2 % у 2024 році та 35,3 % у 2025-му. Переважно йдеться про випаровування і фільтрацію у відкритих земляних каналах, а також про тріщини, просідання, заростання й несправність споруд.
Це не абстрактна «технологічна похибка». На забір і перекачування води витрачаються електроенергія, робочий час і бюджетні кошти, але частина ресурсу не доходить до водокористувача. У Вознесенському управлінні понаднормативні втрати за два роки становили 865,1 тис. куб. м, а на перекачування цієї води було витрачено 2,7 млн грн державних коштів.
Є і показовий для центральної України сигнал: в Управлінні каналів річки Інгулець частка технологічних витрат зросла з 34,2 % у 2024 році до 46 % у 2025-му. Коли майже половина забраної води втрачається під час транспортування, розширювати полив без модернізації означає масштабувати не лише послугу, а й неефективність.
Дніпропетровщина і Кіровоградщина: регіональна стійкість у цифрах
Дніпропетровська область має 167,4 тис. га доступної проєктної площі державних зрошувальних систем — один із найбільших показників на підконтрольній території. Але фактично полита площа зменшилася з 19,0 тис. га у 2024 році до 16,8 тис. га у 2025-му, тобто з 11,4 % до 10 % потенціалу.
У Кіровоградській області з 14,4 тис. га проєктної площі поливали 1,5 тис. га у 2024 році та 1,4 тис. га у 2025-му — відповідно 10,4 % і 9,7 %. Технічно справними та забезпеченими джерелом води аудит визнав системи лише на 42,4 % площі.
Для Криворізького регіону ця статистика має подвійне значення. У місті неефективність зрошення проявляється через вразливість продовольчих ланцюгів і ціни. У громадах — через урожайність, доходи фермерів, робочі місця та здатність утримувати господарську активність під час посухи. Війна робить ціну помилки ще вищою: пошкоджені джерела води, мінування територій, дефіцит енергії та техніки не залишають запасу для багаторічного управлінського дрейфу.
Підтримка існує, але не відповідає спроможності отримувачів
У 2024–2025 роках із 396,9 млн грн, передбачених на підтримку агровиробників і організацій водокористувачів, фактично використали 73,4 млн грн. Ще 150 млн грн було перерозподілено, а 173,5 млн грн залишилися невикористаними. Площа угідь із введеними в експлуатацію реконструйованими або новозбудованими системами досягла лише 44 % плану у 2024 році та 49 % у 2025-му.
Причини показують, чому простого збільшення асигнувань недостатньо: агровиробники не завжди спроможні попередньо профінансувати роботи; проєкти складні; частина систем розташована на окупованих, замінованих територіях або не має джерела води; інформація про потреби неповна; комунікація з потенційними отримувачами була слабкою. Отже, держава сформувала пропозицію підтримки, але не перевірила, чи здатен адресат реально нею скористатися.
Навіть міжнародна допомога може втрачати ефект у такій моделі. У межах японської грантової підтримки було отримано техніку та комплектуючі на 339,6 млн грн. Водночас 20 автомобілів загальною вартістю 32,4 млн грн понад рік не експлуатувалися через неоформлені сертифікати відповідності. Це точний образ системної проблеми: ресурс надійшов, але управлінський ланцюг не довів його до використання.
Європейський урок: більше зрошення не повинно означати більше марнотратства
Європейський підхід не зводиться до механічного розширення площ поливу. Водна рамкова директива ЄС вимагає управляти водою як обмеженим ресурсом, а Європейська палата аудиторів у спеціальному звіті про використання води в сільському господарстві попереджала: аграрна підтримка може стимулювати зростання водоспоживання швидше, ніж його ефективність.
Для України висновок особливо жорсткий. Після втрати Каховського водосховища відновлення зрошення є необхідністю, але відбудовувати стару модель відкритих каналів, неповного обліку й енергоємного перекачування — означає консервувати майбутні втрати. Європейська інтеграція у цій сфері має вимірюватися не кількістю затверджених документів, а обліком кожного кубометра, енергоефективністю насосних станцій, екологічною допустимістю водозабору та результатом на гектар.
Закон уже є. Тепер потрібен постзаконодавчий контроль
Україна має Стратегію зрошення та дренажу до 2030 року, план її реалізації та Закон №2079-IX про організації водокористувачів. Сам аудит показує, що нормативної рамки недостатньо, коли не затверджено вичерпні переліки державних меліоративних систем, не завершено інвентаризацію, організації водокористувачів не подають повної зіставної звітності, а бюджетні показники рахують заходи, а не вплив.
У Плані законопроєктної роботи Верховної Ради на 2026 рік є водна тематика, зокрема законодавчі зміни щодо збереження водності річок та імплементації Водної рамкової директиви ЄС. Проте висновки аудиту вимагають не лише нового законопроєкту. Потрібен парламентський контроль за тим, як уже ухвалені рішення працюють після набрання чинності.
ЩО МАЄ СТАТИ ПРЕДМЕТОМ ПАРЛАМЕНТСЬКОГО КОНТРОЛЮ
1. Повна інвентаризація і паспортизація систем із рішенням щодо кожної: відновити, модернізувати, передати, законсервувати або повторно оцінити економічну доцільність.
2. Обов’язкова звітність організацій водокористувачів про фактичну площу поливу, технічний стан, джерела води, причини простою та потреби в ремонті.
3. Поетапний план обліку води і скорочення втрат із вимірювальними приладами на точках забору та подачі.
4. Бюджетування за результатом: гривня має бути пов’язана з политою площею, зменшенням втрат, енергоефективністю та внеском у продовольчу безпеку.
5. Публічне заслуховування уряду профільними комітетами після контрольних строків 1 січня та 31 грудня 2027 року.
Що зміниться для людини
Для споживача меліорація часто невидима — до моменту, коли посуха зменшує врожай, а ціна овочів, зерна чи кормів зростає. Для фермера це різниця між передбачуваним сезоном і господарством, залежним від випадкового дощу. Для громади — податки, робочі місця та життєздатність сільських територій. Для держави під час війни — менша залежність від погодних шоків і надійніша продовольча база.
Саме тому аудит не повинен завершитися листуванням між установами. Його рекомендації мають стати публічним планом дій із відповідальними, бюджетом, строками і відкритими показниками. Інакше у 2027 році держава знову зможе відзвітувати про утримані управління, сплачену електроенергію та проведені заходи — але не про воду, яка дійшла до поля.
«Стійкість вимірюється не довжиною каналів і не кількістю бюджетних програм. Вона починається там, де облікований кубометр води доходить до поля, вкладена гривня дає результат, а відповідальний орган може пояснити громаді, що саме змінилося».
Джерела
1. Рахункова палата. Звіт про результати аудиту діяльності «Експлуатація державних водогосподарських об’єктів комплексного призначення та міжгосподарських зрошувальних та осушувальних систем», рішення від 28.07.2026 №20-4.
2. План роботи Рахункової палати на 2026 рік.
3. Стратегія зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року та план заходів з її реалізації.
4. Закон України №2079-IX про організації водокористувачів.
5. Європейська палата аудиторів. Sustainable water use in EU agriculture, Special Report 20/2021.
