У 2025 році Кабмін ліквідував і Мінагрополітики, і Міндовкілля. Через рік аграрному сектору повернули власного міністра, апарат і вертикаль управління. Екологічній політиці — ні. І це відбувається саме тоді, коли сам Уряд обіцяє Верховній Раді прискорити переговори про вступ до ЄС і відкрити «зелений» переговорний кластер.

Є рішення, які справді можна пояснити технічною оптимізацією. Є рішення, які можна виправдати воєнним станом, дефіцитом ресурсів або необхідністю скоротити бюрократію.

Але є момент, коли слово «оптимізація» перестає бути достатньою відповіддю.

Постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2026 року №1029 — саме такий момент.

Спочатку об'єднали все. Тепер повертають назад — але лише частину

21 липня 2025 року постановою №903 Кабінет Міністрів перейменував Міністерство економіки на Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України.

Одночасно Уряд ухвалив рішення ліквідувати два самостійні центральні органи виконавчої влади — Міністерство аграрної політики та продовольства і Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів — та передати їхні функції новому мегаміністерству.

Це була не косметична зміна вивісок. На той момент окремі апарати Мінекономіки, Мінагрополітики та Міндовкілля фактично збиралися в одну адміністративну конструкцію. Гранична чисельність нового відомства була сформована, зокрема, за рахунок попередніх 858 посад Мінекономіки, 300 посад Мінагрополітики та 241 посади Міндовкілля.

Далі протягом року держава методично переписувала під цю модель урядові постанови, положення про центральні органи виконавчої влади, схеми координації та галузеві процедури.

Але 17 липня 2026 року Кабмін постановою №963 змінив курс. Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства перейменували на Міністерство економіки та довкілля, а рішення про ліквідацію Мінагрополітики — скасували.

6 серпня постанова №1029 завершила оформлення нової системи: окремому Міністерству аграрної політики та продовольства повернули власне Положення, апарат і вертикаль управління.

І ось принципове питання
Якщо держава через рік дійшла висновку, що аграрна політика настільки складна, економічно важлива і критична для переговорів з ЄС, що потребує власного міністерства, то чому така сама інституційна логіка не була застосована до довкілля?

Питання не в назві міністерства. Питання — у політичній вазі функції

Треба бути професійними: Європейський Союз не встановлює для України обов'язкової назви міністерства і не вимагає, щоб у державі-кандидаті обов'язково існувало відомство з конкретною табличкою «Міністерство довкілля».

ЄС цікавить інше — чи здатна держава виконувати acquis, забезпечувати незалежний і ефективний контроль, створити достатню адміністративну спроможність і гарантувати практичне виконання європейських правил.

Саме тому критика постанови №1029 не повинна перетворюватися на примітивну дискусію про назви органів.

Значно серйозніше питання — чи створив Уряд після реорганізації достатню систему стримувань і противаг між політикою економічного зростання та політикою захисту довкілля.

Одне міністерство одночасно має прискорювати економіку і встановлювати їй екологічні межі

Нове Положення про Міністерство економіки та довкілля демонструє безпрецедентно широкий обсяг компетенцій.

В одному політичному центрі зосереджуються економічний і соціальний розвиток, промислова політика, зовнішня торгівля, інвестиційна політика, підприємництво, індустріальні парки, публічно-приватне партнерство, державна власність, закупівлі, фінансові інструменти та дерегуляція.

І там само — охорона довкілля, водні ресурси, надра, відходи, хімічна безпека, біорізноманіття, природно-заповідний фонд, атмосферне повітря, зміна клімату, оцінка впливу на довкілля, стратегічна екологічна оцінка та державний екологічний контроль.

Більше того, Міністерство економіки та довкілля визначене Національним координатором Ukraine Facility і єдиним контактним пунктом між державними органами України та Європейською Комісією щодо цього фінансового інструменту.

Саме по собі таке поєднання не є порушенням. Але воно створює надзвичайно високу вимогу до якості державного управління.

Держава не може допустити ситуації, коли економічне прискорення політично важить більше, ніж екологічна безпека, лише тому, що обидві функції опинилися під одним міністерським дахом.

Міністерство має одночасно залучати інвестиції — і встановлювати екологічні правила для інвестора.

Стимулювати промисловість — і вимагати від промисловості виконання екологічних норм.

Розвивати використання надр — і забезпечувати їх раціональне використання.

Прискорювати відбудову — і гарантувати, що швидкість відбудови не знищить оцінку впливу на довкілля.

Саме тут починається зона парламентського контролю.

Постанова №1029 створює ще одну проблему: екологічна політика і виконавчі інструменти тепер розходяться між міністерствами

Є ще одна деталь, яку не можна залишити поза увагою.

Положення про Міністерство економіки та довкілля залишає за ним формування державної політики щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової природоохоронної політики.

Але постанова №1029 спрямовує діяльність Державного агентства лісових ресурсів України через Міністра аграрної політики та продовольства.

Це не обов'язково означає конфлікт. Але це створює інституційну лінію розлому, яка потребує дуже чіткої відповідальності.

Особливо якщо одночасно проєкт Програми діяльності Уряду ставить перед аграрним блоком завдання збільшити обсяг заготівлі деревини до 15,5 млн кубічних метрів у 2027 році та розвивати ринок деревини, а перед екологічним блоком — збільшувати площу природоохоронних територій і забезпечувати збереження цінних екосистем.

Це дві легітимні державні політики. Але саме тому між ними потрібен не адміністративний туман, а прозорий механізм балансу.

Вода показує проблему ще гостріше

Міністерство економіки та довкілля отримує формування політики розвитку водного господарства, управління, використання та відтворення водних ресурсів.

Урядова Програма одночасно ставить перед ним завдання перейти до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом, створити єдину геоінформаційну систему даних про води та центр кадастру і моніторингу вод.

Водночас Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм переводиться під Міністра аграрної політики та продовольства.

А програмною метою аграрного блоку визначається, серед іншого, збільшення фактичних площ зрошення до 200 тисяч гектарів.

Для країни, яка пережила знищення Каховського водосховища, має гострий дефіцит водних ресурсів у південних і промислових регіонах та повинна переходити до європейської басейнової моделі управління водою, така система потребує бездоганної координації.

Вода не може бути для одного міністерства лише природним ресурсом, а для іншого — лише виробничою інфраструктурою. Це один ресурс, одна держава і одна відповідальність перед людьми.

Найжорсткіший аргумент проти Уряду міститься у його власній Програмі

17 серпня Кабінет Міністрів вніс до Верховної Ради проєкт Постанови №15521 про Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Уряд прямо проголошує одним із чотирьох головних напрямів своєї роботи «побудову спроможної європейської держави».

У документі записано, що практична фаза європейської інтеграції потребує масштабного узгодження законодавства, посилення інституцій та формування переговорних позицій.

Програмною ціллю віце-прем'єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції визначено відкриття переговорів за кластером 4 «Зелений порядок та стале з'єднання» у 2026–2027 роках.

І це принципово.

Не опозиція, не екологічні організації і не парламентські експерти — сам Кабінет Міністрів визнає, що для вступу до ЄС Україні потрібно посилювати інституції.

Тоді логічне парламентське запитання звучить дуже просто: чи є концентрація десятків економічних, інвестиційних, ресурсних та екологічних політик в одному органі саме тим «посиленням інституцій», яке Уряд обіцяє Верховній Раді?

Якщо так — це необхідно довести не аргументом про оптимізацію, а кадровою спроможністю, бюджетом, структурою, строками виконання acquis та результатами.

Європейський зелений кластер — це не «екологічний розділ» для звіту

Переговори про членство України в Європейському Союзі вже перейшли з політичної декларації у практичну площину.

Станом на літо 2026 року відкрито два з шести переговорних кластерів — «Основи процесу вступу» та «Зовнішні відносини».

Попереду — «Зелений порядок та стале з'єднання», до якого належить, зокрема, глава 27 щодо довкілля та зміни клімату.

Це вода і якість повітря. Відходи і промислове забруднення. Хімічна безпека. Біорізноманіття. Кліматична політика. Оцінка впливу на довкілля. Екологічний контроль. Моніторинг. Відповідальність.

І саме в цих сферах Україна має довести не здатність написати правильний закон, а спроможність змусити систему працювати.

Кривий Ріг — місце, де ця урядова конструкція перестає бути теорією

Для мешканців Кривого Рогу питання про те, де закінчується економічна політика і починається екологічна, ніколи не було теоретичним.

Воно вимірюється якістю повітря, станом води, промисловими викидами, шахтними водами, хвостосховищами, відвалами, промисловими відходами та відповідальністю великих природокористувачів.

Саме тому ми послідовно переводимо екологічні проблеми Кривбасу з формату листування у формат парламентського контролю.

Після рішення Комітету Верховної Ради щодо водної кризи, шахтних вод, питного водопостачання та наслідків руйнування Каховської ГЕС виконання визначених заходів було повторно заслухано у Кривому Розі у травні 2026 року.

Наш принцип тут простий: не «питання опрацьовується», а що виконано, що не виконано, хто відповідальний і коли буде результат.

Саме в Кривому Розі також був відкритий пункт екологічного контролю — інструмент, який має наближати державний контроль до території, де люди щодня живуть поруч із потужною промисловістю.

Парламентська відповідь уже формується

Наш підхід — не вимагати ще одного перейменування міністерства заради самого перейменування.

Парламент має будувати систему.

Законопроєкт №3091 про державний екологічний контроль, серед ініціаторів якого я є, має створити сучасну модель контролю замість системи, яка десятиліттями наздоганяла наслідки забруднення.

Закон №3855-IX про інтегроване запобігання та контроль промислового забруднення закладає іншу філософію взаємодії держави і великої промисловості — європейську модель інтегрованого дозволу та модернізації виробництва.

Парламентський контроль за водною кризою Кривбасу має забезпечити третій компонент — відповідальність державних органів за практичне виконання рішень.

Закон. Дані. Дозвіл. Моніторинг. Контроль. Відповідальність. Саме так виглядає система, сумісна з Європейським Союзом.

Що Верховна Рада має вимагати від Уряду

  • публічного аудиту кадрової та інституційної спроможності екологічного блоку Міністерства економіки та довкілля для виконання екологічного acquis ЄС;
  • чіткого календаря імплементації зобов'язань щодо вод, відходів, промислових викидів, клімату, хімічної безпеки, природоохоронних територій та екологічного контролю;
  • зрозумілого розмежування відповідальності Мінекономіки та Мінагрополітики у лісовій, водній, земельній та ресурсній політиці;
  • окремої оцінки ризиків поєднання в одному міністерстві стимулювання інвестицій, промислового розвитку, використання надр та природоохоронного регулювання;
  • завершення реформи державного екологічного контролю і побудови незалежної системи екологічних даних та моніторингу;
  • регулярної звітності перед профільним Комітетом Верховної Ради щодо виконання екологічної частини Програми діяльності Уряду та підготовки до переговорів за зеленим кластером.

І лише після цього можна чесно відповісти, чи потрібне окреме Міндовкілля

Я не пропоную підміняти інституційний аналіз політичною ностальгією за старою структурою Кабінету Міністрів.

Теоретично модель Міністерства економіки та довкілля може працювати.

Більше того, інтеграція екологічної політики безпосередньо в економічну та інвестиційну політику відповідає самій ідеї європейського зеленого переходу.

Але лише за однієї умови.

Довкілля всередині цього міністерства має бути не додатком до економіки, а рівнозначним центром державної політики, здатним зупинити економічне рішення, якщо воно порушує закон або створює неприйнятний ризик для людей.

Якщо Уряд здатний гарантувати це кадрово, фінансово, організаційно і політично — він має продемонструвати результат.

Якщо ні, питання відновлення самостійного центрального органу, відповідального за формування державної екологічної та кліматичної політики, повинно бути повернуто до парламентської дискусії без жодних табу.

Європейська інтеграція починається не в Брюсселі

Україна вже пройшла той етап, коли європейську інтеграцію можна було вимірювати кількістю прийнятих законів.

Наступний етап значно складніший.

Європейський Союз дивитиметься, чи працюють наші інституції. Чи можна довіряти екологічним даним. Чи реально контролюються промислові викиди. Чи захищені водні ресурси. Чи діє принцип «забруднювач платить». Чи є оцінка впливу на довкілля реальним запобіжником, а не формальним документом.

І чи відчуває людина в Кривому Розі, Нікополі, Марганці, Запоріжжі, Харкові або будь-якій іншій громаді, що європейський курс держави змінив не лише законодавство, а й якість середовища, в якому вона живе.

Повернення окремого Мінагрополітики показало важливу річ: Уряд здатний переглядати власні інституційні рішення. Це ознака не слабкості, а відповідальності — якщо рішення справді переглядається через результат.
Тепер так само чесно потрібно відповісти на питання про довкілля. Не тому, що комусь потрібне ще одне міністерство. А тому, що Україні потрібна держава, спроможна виконати правила Європейського Союзу і захистити своїх громадян.

Для Кривого Рогу це питання води, повітря і промислової безпеки.

Для України — питання якості державного управління.

Для вступу до Європейського Союзу — питання довіри до нашої здатності виконати те, що ми самі назвали стратегічним курсом держави.

Основні джерела:
Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року №903 «Деякі питання Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства».
Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2026 року №963 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».
Постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2026 року №1029 «Деякі питання діяльності Міністерства економіки та довкілля і Міністерства аграрної політики та продовольства».
Проєкт Постанови Верховної Ради України №15521 від 17 серпня 2026 року «Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України».
Матеріали Європейської Комісії щодо переговорного процесу про вступ України до Європейського Союзу.
Матеріали Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування щодо водної кризи Кривбасу та державного екологічного контролю.