Європейський Союз узяв чіткий курс на кліматичну нейтральність до 2050 року та суттєве скорочення викидів уже у найближче десятиліття. Європейський зелений курс (European Green Deal) передбачає трансформацію економіки таким чином, щоб досягти щонайменше 55% скорочення чистих викидів парникових газів до 2030 року порівняно з рівнем 1990-го.
Ця мета зафіксована у Європейському кліматичному законі і стала основою для пакету законодавчих ініціатив, відомого як Fit for 55. Пакет Fit for 55 охоплює всі сектори економіки ЄС – від енергетики і транспорту до промисловості та будівництва – аби привести їх у відповідність до нових кліматичних цілей справедливо та ефективно . Іншими словами, Євросоюз цілеспрямовано змінює правила гри, щоб забезпечити скорочення викидів на 55% до 2030 року і підготувати ґрунт для повної декарбонізації у 2050-му.
Енергоефективність займає особливе місце в зеленому порядку денному Європи. Принцип “energy efficiency first” («енергоефективність передусім») тепер закріплений у європейському законодавстві – спочатку треба розглянути та реалізувати заходи з економії та раціонального використання енергії, і лише потім нарощувати виробництво. У 2021 році Єврокомісія представила пакет Fit for 55, який включав перегляд Директиви про енергоефективність (Energy Efficiency Directive, EED). Після переговорів Рада ЄС і Європарламент у 2023 році ухвалили оновлену редакцію цієї Директиви з більш амбітними цілями. Зокрема, ставиться обов’язкова ціль скоротити кінцеве споживання енергії на 11,7% до 2030 року (відносно прогнозного сценарію 2020 року) . У абсолютних значеннях це означає, що до 2030-го сумарне споживання енергії в ЄС має бути не більше 763 млн тонн нафтового еквіваленту в перерахунку на кінцеве споживання . Для досягнення цього показника держави-члени беруть індикативні національні внески, розраховані за формулою з урахуванням їхніх обставин (ВВП, потенціалу економії, попередніх зусиль тощо) . Якщо якийсь із членів відставатиме, буде задіяний механізм «вирівнювання розриву».
Окремо варто відзначити, що нова Директива більш ніж удвічі підвищує вимоги щодо щорічного енергозбереження. Так, у період 2024–2025 років кожна країна ЄС має забезпечити додаткове річне зниження споживання на 1,3%, у 2026–2027 роках – на 1,5%, а у 2028–2030 роках – на 1,9% щороку . Ці кумулятивні збереження енергії стимулюватимуть економію у будівлях, промисловості, транспорті та інших секторах.
Європейський Зелений Курс включає і масштабну ініціативу з оновлення будівель під назвою Renovation Wave(«Хвиля реновації»). Адже в ЄС будівельний фонд споживає до 40% енергії та генерує значну частку викидів. Renovation Wave націлена до 2030 року здійснити термомодернізацію 35 мільйонів будівель, що вимагатиме принаймні подвоїти нинішні щорічні темпи енергореновацій . Оновлення будівель – від утеплення стін і заміни вікон до модернізації систем опалення – дасть змогу суттєво скоротити споживання енергії та рахунки за комунальні послуги. Паралельно це створює робочі місця у будівельній галузі та підвищує комфорт життя європейців . Єврокомісія акцентує, що «Хвиля реновації» не тільки знижує енергоспоживання і викиди, але й допомагає боротися з енергетичною бідністю – понад 34 мільйони європейців до останнього часу не могли належно обігрівати свої домівки . Вкладення коштів у модернізацію будівель зараз розглядається як частина антикризових заходів: ЄС спрямовує значну частину фонду відновлення NextGenerationEU саме на проєкти Green Deal . Це одночасно стимулює економічне зростання після пандемії і наближає мету кліматичної нейтральності.
Для України цей європейський контекст надзвичайно важливий. Наша держава взяла курс на інтеграцію з ЄС, і вже зараз ми адаптуємо своє законодавство під євродирективи. Зокрема, імплементація Директиви ЄС про енергоефективність і пов’язаних нормативних актів стане обов’язковою умовою в рамках вступу. Більше того, європейські ініціативи дають Україні дорожню карту, яким шляхом рухатися. Наприклад, нещодавно поновлена Національна економічна стратегія України до 2030 року вже враховує положення Green Deal та Fit for 55 у розділах, що стосуються енергетики та клімату. Це означає, що ми маємо перейняти найкращий досвід ЄС і уникнути їхніх помилок, прискорено модернізувати економіку, щоб енергоємність українського ВВП знизилася до європейського рівня.
Кращі практики країн ЄС: досвід Польщі, Чехії, Литви
Україна – не перша країна, яка стикається з необхідністю підвищувати енергоефективність будівель та інфраструктури. Наші сусіди з Центрально-Східної Європи за останні десятиліття пройшли схожий шлях, і їхній досвід може багато чого нас навчити. Розгляньмо приклади Польщі, Чехії та Литви – держав ЄС, які мають схожий клімат, спадщину старої радянської інфраструктури та амбітні цілі у сфері зеленої трансформації.
Польща: масова термомодернізація житла і боротьба зі «смогом»
Польща ще у 1990-х усвідомила масштаб проблеми неефективних будівель. На кінець 90-х близько 67% усього будівельного фонду Польщі становило житло, половина будинків була збудована до 1980 року і більшість з них зовсім не утеплені або слабо утеплені . Старі панельні блоки та приватні будинки «гуляли за вітром», витрачаючи величезні обсяги тепла марно. У відповідь польський уряд ухвалив ще в 1998 році Закон про термомодернізацію, який заклав правові та фінансові основи для оновлення житлового фонду . Відповідно до закону, у 1999-му стартувала державна програма фінансової підтримки енергоефективних заходів – Фонд термомодернізації. З 2008 року він трансформувався у Фонд термомодернізації та ремонту (TMRF), що діє й донині .
Суть польського підходу – держава частково компенсує витрати власників будинків на утеплення та модернізацію. Через державний банк BGK власникам надаються пільгові кредити, а після завершення робіт частина кредиту погашається за рахунок Фонду як грантова компенсація . За рахунок цієї програми за період 1999–2018 років було видано близько 43 тисяч грантів на термомодернізацію, успішно задовольнялося понад 90% заявок . Це означає десятки тисяч утеплених будинків – від багатоповерхівок до приватних осель – і відповідне скорочення споживання енергії. Водночас експерти відзначають, що навіть таких темпів недостатньо: житловий фонд Польщі нараховує мільйони будівель, тож попит на програму міг би бути значно більшим . Уряд постійно дофінансовує Фонд, залучає кошти ЄС та стимулює участь домогосподарств, аби прискорити темпи оновлення житла.
Крім того, Польща останніми роками реалізує програми, спрямовані на заміну старих неефективних котлів та печей, які спричиняли смог у містах. Програма «Чисте повітря» (Czyste Powietrze) пропонує гранти власникам приватних будинків на заміну вугільних пічок на сучасні газові чи теплові насоси, а також на утеплення будинку. Комплексний підхід – одночасна модернізація опалення і утеплення – дозволяє не лише знизити викиди й покращити якість повітря, а й суттєво скоротити рахунки поляків за енергію. Цей досвід важливий для України, де проблема забруднення повітря через спалювання вугілля і дров у домогосподарствах теж актуальна в деяких регіонах.
Чехія: «Нова зелена угода для заощаджень» – субсидії для еко-осель
Чеська Республіка відома своєю державною програмою «Нова зелена úsporám» (Nová zelená úsporám), що в перекладі означає «Нові зелені заощадження». Ця програма підтримує енергоефективні заходи у приватних будинках і квартирах – утеплення, заміну вікон, встановлення сонячних панелей, теплових насосів тощо. Вперше програму було запущено ще у 2009 році як «Зелена úsporám» (фінансувалася за рахунок продажу квот на викиди CO₂), а з 2014 року вона перезапущена як «Нова зелена úsporám» з додатковим фінансуванням, зокрема з доходів від європейської системи торгівлі викидами (ЄТС).
Результати вражають: станом на 2021 рік через програму було виділено понад 10 млрд чеських крон субсидій, що отримали більше 65 тисяч бенефіціарів . За словами тодішнього міністра довкілля Ріхарда Брабця, це один з найефективніших та найдоступніших грантових інструментів для населення . Попит постійно зростає – лише за першу половину 2021 року кількість поданих заявок зросла на 45% порівняно з попереднім роком . Програма мотивує громадян до комплексних реконструкцій: можна отримати вищий грант, якщо поєднати кілька заходів (наприклад, утеплення + заміна котла + установка сонячних панелей) – держава навіть дає додаткові бонуси за «комплексність» . Максимально компенсація може покрити до 50% вартості заходів , що суттєво полегшує фінансовий тягар родин.
Важливо, що фінансування програми стало довгостроковим: уряд заклав щонайменше 39 млрд крон (~1,5 млрд євро) на наступне десятиліття реалізації NZÚ . Частина коштів – з Національного плану відновлення (фонди ЄС, спрямовані на подолання наслідків пандемії), інша частина – з доходів від продажу квот на викиди (ЄТС) . Таким чином, Чехія поєднала екологічну політику з економічною стимуляцією: «забруднювач платить», а виручені кошти йдуть на енергоефективність для громадян. Програма розширюється – тепер нею можуть скористатися не тільки власники індивідуальних будинків, а й багатоквартирних (ОСББ) по всій країні, а також навіть власники дачних будинків, якщо вони використовуються для постійного проживання . До NZÚ інтегровано й інші «зелені» заходи, наприклад система збору дощової води (програма «Деšťовka») – тепер все можна оформити однією заявкою .
Для України чеський досвід корисний тим, що показує: прозора і добре профінансована програма підтримки енергоефективності користується величезним попитом населення. Люди хочуть утеплювати оселі та встановлювати сучасне обладнання, якщо держава їм у цьому допомагає фінансово й адміністративно. Важливо також, що Чехія зробила акцент на простоті отримання гранту: створено єдине вікно, де громадянин може податися і на утеплення, і на сонячні панелі, і на інші заходи за одним пакетом . Це зменшує бюрократію і стимулює робити комплексну модернізацію одразу, а не розтягувати на роки. Українським програмам варто взяти це на озброєння.
Литва: тотальна модернізація багатоповерхівок – шлях до енергетичної незалежності
Литва – країна з населенням близько 2,8 млн, яка, як і Україна, у минулому мала величезний фонд типових багатоквартирних будинків радянської забудови. Після вступу до ЄС литовці зробили ставку на комплексну модернізацію цього житлового фонду, використовуючи фінансові інструменти та кращі європейські практики. Результати вражають: станом на початок 2021 року в Литві вже було відремонтовано понад 3000 багатоквартирних будинків, а ще більш ніж 1000 – у процесі підготовки до реновації . Понад 100 тисяч сімейтепер живуть у утеплених оселях і економлять 50–70% на рахунках за опалення завдяки цим заходам .
В Литві діє державна Агентура з енергоефективності житла (BETA), яка адмініструє програму реновації. Суть – держава (за підтримки коштів ЄС, зокрема Європейського фонду регіонального розвитку) надає довгострокові пільгові кредити на модернізацію багатоповерхівок, а також компенсує частину витрат субсидіями. Типово мешканці багатоквартирного будинку сплачують близько 30% вартості проєкту, а 70% покривається державою і міжнародними фондами як безповоротна допомога або пільгове фінансування. Це зробило реновацію привабливою навіть для людей з невисокими доходами. Спершу литовці вагалися – ще у 2011 році тільки 5,4% мешканців міст вірили, що масштабна реновація можлива, а 93% були скептичні . Але з часом, бачачи успіх вже оновлених будинків і зростання комфорту, підтримка населення зросла до ~79% – настільки респонденти в 2020 році заявили, що хотіли б відремонтувати свій будинок за сприятливих умов .
Литовська стратегія має довгострокову мету: оновити всі 38 тисяч багатоквартирних будинків до сучасних стандартів енергоефективності до 2050 року . Зараз темпи – близько 500 будинків на рік, а в 2030-х планують вийти на 1000 будинків на рік , щоб встигнути досягнути мети. Після термомодернізації будівлі досягають в середньому 60% економії енергії, а викиди CO₂ знижуються на 80% і більше . Тобто результат – не лише комфорт мешканців і нижчі платіжки, а й значний внесок у енергетичну незалежність країни та боротьбу зі зміною клімату.
Ці перетворення фінансуються у співпраці з міжнародними партнерами. Литва активно залучила механізм JESSICA від Європейського інвестиційного банку для створення фонду реновації, що надавав пільгові кредити ОСББ. Крім того, донори (наприклад, Північна екологічна фінансова корпорація NEFCO, фонд E5P) надавали гранти для зниження кредитного навантаження. Важливу роль зіграли і муніципалітети: влада міст допомагала організувати мешканців, надавали консультантів, типові проекти, іноді співфінансували частину витрат. Як відзначають у BETA, успіх програми багато в чому забезпечений активністю місцевої влади та самих громадян, які повірили в “сарафанне радіо” – люди бачать, що сусідній будинок став красивим, теплим і платіжки зменшилися, тож і собі хочуть так само .
Для України приклад Литви – це показник, що масштабна модернізація житла реально можлива, якщо є політична воля, фінансова підтримка і комунікація з громадянами. Близько двох третин литовців жили у старих багатоповерхівках (у нас схожа ситуація в містах), і за десятиліття вже тисячі будинків оновлено. Так, шлях довгий, але з кожним оновленим будинком суспільство отримує історію успіху і додатковий стимул рухатися далі. Литовці також інноваційно підійшли до самих проектів реновації – наприклад, в окремих будинках встановлюють геотермальні теплові насоси, сонячні панелі на дахах, а не лише традиційне утеплення . Це дає ще більші результати: споживання енергії може впасти з 140 кВт·год/м² до 25 кВт·год/м², як було досягнуто у кращому проекті року в місті Маріямполе . У підсумку відбувається і економія, і підвищення вартості житла на ринку (вартість квартир у відремонтованих будинках зростає на 25–30% в містах) . Це ще один аргумент на користь інвестицій в енергоефективність.
Отже, досвід сусідів демонструє: державні програми з чітким фінансуванням та партнерством з ЄС приносять реальні плоди. Польща оновлює житло через механізм часткової компенсації кредитів; Чехія стимулює приватних власників субсидіями і спрощує процедури; Литва здійснює комплексну модернізацію багатоповерхівок, залучаючи кошти ЄС і виграючи підтримку населення. Україна може використати ці напрацювання, адаптувавши їх до наших умов. Багато інструментів вже запускаються у нас, про що далі піде мова.
Приклад реалізації у Зеленодольській громаді Криворізького району
Глобальні стратегії та державні програми важливі, але не менш показовими є конкретні успішні кейси на місцях. Як представник Криворізького регіону, я хочу навести приклад Зеленодольської громади у Криворізькому районі Дніпропетровщини. Ця громада поступово перетворюється на «зелену енергетичну спільноту» навіть в умовах сусідства з великою традиційною енергетикою.
Зеленодольськ історично виріс як місто-супутник Криворізької ТЕС (теплова електростанція). Але сьогодні громада спрямована у майбутнє: тут створено умови для розвитку альтернативної енергетики, розвиваються заходи з енергоефективності та екологізації промисловості. Зокрема, на території громади діє сонячна електростанція “Solar Park Maryanske” – один з найбільших сонячних парків у Дніпропетровській області площею понад 40 гектарів . Ця СЕС виробляє чисту електроенергію, знижуючи залежність громади від викопного палива і скорочуючи викиди.
Крім того, на підприємствах міста проведено екологічну модернізацію: встановлені нові фільтри, реконструйовано обладнання, що дозволило суттєво зменшити обсяги шкідливих викидів в атмосферу . Тобто навіть традиційна електростанція стала «чистішою» завдяки інвестиціям у найсучасніші технології, і це прямо впливає на якість життя мешканців (менше пилу, смогу, краща екологія).
Громада робить акцент і на енергоефективності бюджетних установ та житлового фонду. За даними місцевої стратегії розвитку, одним із пріоритетів визначено «підвищення енергоефективності через впровадження систем енергоменеджменту, розробку енергопланів та реалізацію проєктів» . Практично це означає, що у школах, дитсадках, лікарнях Зеленодольська проводять енергоаудити, впроваджують облік і моніторинг споживання енергії (енергоменеджмент), визначають, де найбільші втрати, і поступово їх усувають. Наприклад, утеплюються стіни і дахи, замінюються старі дерев’яні вікна на енергозберігаючі склопакети, модернізується система опалення (встановлюються сучасні котли або ІТП – індивідуальні теплопункти з автоматикою). Такі термомодернізаційні заходи вже реалізовано у кількох бюджетних будівлях громади за підтримки обласного бюджету та донорів. Хоча конкретні цифри економії ще збираються, очевидно, що споживання газу і тепла зменшується, а умови перебування дітей і пацієнтів покращуються.
Особливо хочеться підкреслити локальні ініціативи та залучення громади. При міській раді Зеленодольська активно працює молодіжна рада, яка є ініціатором екологічних акцій та просвітництва серед населення . Молодь проводить заходи з озеленення, прибирання, популяризує роздільний збір сміття і ощадливе споживання ресурсів. Такі низові ініціативи формують культуру раціонального використання енергії – діти й підлітки розуміють цінність енергозбереження і несуть цю культуру в сім’ї. Громада також активно бере участь у різних проєктах технічної допомоги. Зокрема, у рамках проектів USAID та U-LEAD фахівці Зеленодольська переймали досвід у європейських муніципалітетів-побратимів щодо ефективного управління енергією на місцевому рівні . Це допомагає запроваджувати системний підхід – енергоменеджери навчились складати енергобаланси, інвентаризувати викиди CO₂, планувати заходи зі зниження споживання .
Зеленодольська громада – гарний приклад синергії великого бізнесу, місцевої влади і громади. З одного боку, підприємство (ТЕС) виконує екологічні зобов’язання, з іншого – громада приваблює інвестиції у ВДЕ(сонячна станція), з третього – впроваджує енергоефективні рішення в побуті. Як наслідок, навіть перебуваючи у прифронтовій зоні, Зеленодольськ показує приклад стійкості. До речі, під час російських обстрілів у 2022 році громада теж постраждала – були пошкоджені в тому числі сонячні панелі на її території . Але їх оперативно відновили, доводячи, що зелену інфраструктуру можна швидко ремонтувати, на відміну від традиційних великих ТЕС. Це ще один аргумент на користь розподіленої відновлюваної енергетики.
Підсумовуючи, досвід Зеленодольської громади демонструє, що енергетичний перехід можливий і на рівні невеликої громади. Важливо мати політичну волю (стратегічне бачення розписане до 2028 року), залучати інвесторів у “зелені” проекти, модернізувати існуючу інфраструктуру і виховувати культуру енергоощадності. Як народний депутат від цього регіону, я пишаюся таким прикладом і вважаю за потрібне поширювати його на інші громади України.
Адаптація енергоефективних рішень до умов війни: стійкість, економія, енергонезалежність
Російська агресія проти України поставила перед нами безпрецедентні виклики в енергетиці. Масовані ракетні удари по електростанціях, підстанціях, тепломережах восени-взимку 2022/23 рр. фактично перетворили питання енергоефективності та локальної генерації з суто економічного на питання національної безпеки та виживання. В умовах, коли ворог намагається занурити наші міста в темряву і холод, збереження кожного кіловата і альтернативні джерела енергії стали фронтом оборони.
По-перше, в умовах дефіциту потужності найважливішим стало зниження споживання та економія енергії. Восени 2022 року уряд і енергетики звернулися до громадян із закликом обмежити використання електроприладів, особливо у пікові години вечорами . Вперше в історії країни було запроваджено примусові обмеження електропостачання по графіках відключень, аби збалансувати систему . Киян та мешканців інших міст просили не вмикати енергоємні прилади (бойлери, пральні машини тощо) у вечірні години, адже «навіть невелика економія в кожному домогосподарстві допоможе стабілізувати роботу енергосистеми», як зазначав мер Києва Віталій Кличко . Українці дослухалися: споживання електроенергії у вечірні піки впало на 5-10%, що допомогло операторам менш жорстко застосовувати аварійні відключення. Таким чином, енергозбереження стало актом солідарності і оборони – люди буквально «гасили світло, щоб наблизити перемогу».
По-друге, війна показала критичну необхідність розбудови стійкої, децентралізованої енергетичної інфраструктури. Центральні великі електростанції та підстанції стали мішенню для ракет – президент Володимир Зеленський повідомляв у жовтні 2022-го, що лише за перші два тижні атак ворог зруйнував близько 30% українських електростанцій . В результаті трапилися масові вимкнення по всій країні. Це привернуло увагу до того, що локальні джерела енергії – генератори, сонячні панелі з батареями, вітрові установки, мала гідроенергетика – можуть підтримати життєдіяльність навіть коли центральна мережа пошкоджена. Буквально кожна громада задумалася про енергетичну автономність для своїх критичних об’єктів: лікарень, водоканалів, пунктів обігріву.
Найшвидшим рішенням стало масове розгортання дизель-генераторів. Але генератор – це лише аварійний тимчасовий захід, до того ж дорогий і неекологічний (шум, вихлопи, залежність від пального). Тому паралельно почалися ініціативи з використання відновлюваних джерел з накопичувачами енергії для критичних потреб. Наприклад, цієї зими та весни за підтримки міжнародних партнерів встановлювалися сонячні панелі з акумуляторами на лікарнях, школах, адміністративних будівлях. Одна з показових історій – Greenpeace у квітні 2024 року профінансував встановлення гібридних сонячних електростанцій (сонячні панелі + батареї) у ліцеї в Гостомелі (Київщина) та амбулаторії в Миколаєві . Ці установки потужністю 5 кВт (панелі) з акумуляторами 10 кВт·год покривають значну частину потреб закладів і дозволяють їм працювати автономно 100% часу на сонячній енергії у ясні дні . Головна мета – зменшити використання дизель-генераторів і їхній шкідливий вплив на здоров’я, а також скоротити витрати на пальне . За розрахунками, школа і амбулаторія вже в найближчі місяці зможуть повністю перейти на живлення від СЕС у світлий час, а генератор вмикатиметься лише у крайньому разі . Сонячні батареї зберігають залежність від вразливої мережі на мінімумі – навіть якщо знову будуть блекаути, система забезпечить освітлення, роботу комп’ютерів, критичного обладнання . Пілотні проекти, що довели свою ефективність, планується масштабувати: аналогічні гібридні СЕС хочуть ставити на сотнях інших шкіл, садків, лікарень, особливо поблизу прифронтових зон із нестабільним енергопостачанням . Це чудовий приклад того, як відновлювана енергетика прямо підсилює стійкість і безпеку громад під час війни.
Власне, український уряд вже взяв курс на те, щоб відбудова енергетики після руйнувань здійснювалася за принципом «build back better and greener» – відбудувати краще і екологічніше. Це включає кілька аспектів: ширше впровадження розподіленої генерації (сонячні панелі на дахах, біогазові установки на фермах, малі модульні реактори в перспективі), створення мікромереж, резервування систем важливих об’єктів накопичувачами енергії, заміну зруйнованого обладнання на більш сучасне і енергоефективне.
Також війна підштовхнула прискорення інтеграції України з європейською енергомережею. В березні 2022 року, на рік раніше плану, українська енергосистема аварійно синхронізувалася з ENTSO-E – загальноєвропейською мережею. Це дозволило нам у критичні моменти імпортувати електроенергію з ЄС, щоб покрити дефіцит, а в інші моменти – експортувати надлишок. Європа, своєю чергою, отримала можливість постачати обладнання і фінансово допомагати відновлювати нашу енергетику, розглядаючи це як частину своєї енергобезпеки. Адже міцна, децентралізована і “зелена” енергосистема України – це стабільність і для Європи. На самітах ЄС неодноразово звучало, що українська післявоєнна відбудова повинна бути “зеленою” . Запущено спеціальні програми допомоги, як-от EU4Green Recovery, що мають на меті підтримати проекти з відновлення з урахуванням енергоефективності та кліматичних цілей .
Окремо слід зазначити, що енергоефективність під час війни – це ще й економія коштів держави та громадян, яка зараз надзвичайно актуальна. Кожна гігакалорія тепла чи кіловат-година електроенергії, які нам вдається не витратити, – це зекономлені тонни палива, гривні бюджету і додаткові ресурси, які можна спрямувати на оборону. Уряд оцінював, що падіння споживання електрики на 10% економить сотні мільйонів доларів, які б пішли на купівлю палива чи імпорт струму. В умовах, коли війна “проїдає” до 50% бюджету, такі резерви є критично важливими. Тому всі державні установи отримали накази скоротити енергоспоживання: температурний режим у приміщеннях взимку знижено (до ~18°C), освітлення вулиць урізано, поза робочим часом техніка вимикається повністю тощо. Багато хто з громадян теж переглянув свої звички – масово встановлювали енергоощадні LED-лампи (до речі, ЄС розпочав програму безкоштовної роздачі 30 млн LED-лампочок Україні), утеплювали вікна, хто міг – інвестував у генератори чи сонячні панелі для приватних домівок. Так, ці кроки часто були вимушеними, але вони підвищили загальну обізнаність про енергоефективність.
Зрештою, війна лише підкреслила те, що експерти говорили роками: енергоефективність та відновлювані джерела – це основа енергетичної безпеки і незалежності. Як влучно зазначив один з координаторів проєктів з енергоменеджменту, зараз наша повоєнна повістка включає перемогу, відбудову і “зелену” трансформацію енергетики через децентралізацію, енергоменеджмент, модернізацію інфраструктури та розвиток ВДЕ . Відмовившись від російського газу і нафти, ми водночас повинні відмовитися і від марнотратного використання енергії. Кожен утеплений будинок, кожен сонячний модуль на даху, кожен модернізований котел – це цеглинка в фундамент енергонезалежності України, яка вже ніколи не дозволить шантажувати себе енергоносіями чи занурити у темряву.
Фінансові інструменти реалізації: державні програми, міжнародна допомога, державно-приватне партнерство
Досягнення цілей енергоефективності й розвитку “зеленої” інфраструктури потребує значних інвестицій. Проте ці інвестиції окупаються через зекономлені енергоресурси і підвищення добробуту громадян. Важливо правильно вибудувати систему фінансових інструментів, щоб залучити кошти держави, бізнесу та міжнародних партнерів. Розглянемо основні джерела фінансування і механізми, які вже працюють або можуть бути задіяні в Україні.
1. Державне фінансування та стимули. Український уряд ще з 2014 року започаткував програми підтримки енергоефективності. Спочатку діяла програма “теплих кредитів”: держава через Ощадбанк та інші банки відшкодовувала частину суми кредиту, взятого населенням або ОСББ на утеплення, заміну котла тощо (20–35% компенсації). Цей механізм дозволив тисячам сімей оновити житло. З 2019 року запущено більш інституційний підхід – створено Фонд енергоефективності України (ФЕЕ). Фонд став основним провайдером грантової підтримки для ОСББ, що бажають здійснити комплексну модернізацію багатоквартирних будинків.
На сьогодні Фонд енергоефективності реалізує програму “Енергодім”, за якою ОСББ отримують компенсацію ~50–70% вартості робіт з термомодернізації будинку (точний відсоток залежить від глибини модернізації). До фінансування програми долучився Європейський Союз та уряд Німеччини, надавши внески до капіталу ФЕЕ. Саме завдяки підтримці ЄС Фонд має ресурси, щоб надавати значні гранти. У 2020–2021 рр. десятки проєктів в різних містах успішно завершені: ОСББ утеплили свої багатоповерхівки, модернізували освітлення, вентиляцію, і люди вже отримали взимку зниження платіжок на 30-50%. Цей напрямок є надзвичайно перспективним – попит від ОСББ великий, і держава планує продовжити та розширити програму.
Окремо в умовах війни Фонд енергоефективності запустив дві нові ініціативи. Перша – програма “ВідновиДІМ”(віднови дім), яка фінансує відновлення житлових будинків, пошкоджених від військової агресії, покриваючи 100% вартості ремонтних робіт за грантові кошти ЄС . Тобто, якщо в багатоповерхівці вибиті вікна, пошкоджений дах чи фасад – ОСББ може податися, і витрати на відбудову компенсуються повністю грантом. Це вкрай важливо для підтримки людей, що постраждали від обстрілів, і водночас такі ремонти здійснюються одразу з урахуванням енергоефективності (ставлять сучасні вікна, утеплюють при відновленні тощо). Друга ініціатива – “GreenDIM”: програма стимулювання встановлення сонячних електростанцій на дахах багатоповерхівок, де Фонд компенсує 70% вартості обладнання . Мета – забезпечити будинки резервним джерелом енергії на випадок блекаутів, щоб мешканці мали світло, воду, тепло від електроприладів в автономному режимі . Це також дозволить надалі економити ресурси та наближати енергетичну незалежність України, оскільки домівки частково забезпечуватимуть себе самі за рахунок сонця. Обидві програми фінансуються з донорських коштів (ЄС, уряд Німеччини) і керуються ФЕЕ спільно з Мінгромад.
Крім Фонду, держава може стимулювати енергоефективність і податковими та регуляторними інструментами. Наприклад, вже діє правило, що енергоефективні матеріали і обладнання обкладаються зниженим ПДВ. Обговорюється ідея зробити капітальні інвестиції в енергомодернізацію (наприклад, для бізнесу) базою для податкових пільг. На місцевому рівні органи влади теж можуть долучатися: багато міст (Львів, Київ, Вінниця та ін.) співфінансують проекти ОСББ, компенсуючи додатково 20-30% вартості заходів з міського бюджету. Таким чином, складається модель, коли кошти держави, міста і самих мешканців разом покривають витрати – це теж приклад державно-приватного партнерства на мікрорівні.
2. Міжнародна допомога та фінансові організації. Як показує досвід українського Фонду і литовський кейс, без зовнішньої підтримки фінансувати масштабні енергоефективні програми важко. На щастя, наші партнери розуміють пріоритетність цього напряму. Європейський Союз, окремі країни-донори (Німеччина, Франція, США, країни Скандинавії) та міжнародні фінансові організації (Світовий банк, ЄБРР, ЄІБ, IFC) вже виділяють ресурси на «зелену» відбудову України.
Зокрема, ЄС у 2023 році оголосив спеціальну ініціативу EU4Green Recovery для України та Молдови – кошти підуть на проекти відновлення інфраструктури з фокусом на енергоефективність, стійкість до змін клімату та екологічність . NEFCO (Північна екологічна фінансова корпорація) запустила Програму зеленого відновлення для України, яка допомагає містам фінансувати відбудову громадських будівель за сучасними стандартами (енергоаудит, утеплення, відновлювальні джерела) . Таких прикладів багато. Вже зараз Україна отримує цільові гранти і кредити на модернізацію систем теплопостачання (наприклад, ЄІБ надав кредит на 300 млн євро для відновлення тепло- та водомереж після ударів), на розширення відновлюваної енергетики (ЄБРР фінансує будівництво нових ВДЕ-станцій, батарей для «Укренерго» тощо).
Важливо, що міжнародні партнери наголошують: зелена трансформація повинна стати ядром плану відбудови України. На конференціях з відновлення (Лугано-2022, Лондон-2023) тема «Green Recovery» звучала дуже сильно. Для нас це шанс залучити величезні інвестиції і одночасно стрибнути у розвитку – відразу будувати нове за найкращими стандартами. Донори готові вкладати в проекти, які дають подвійний ефект – і відбудову, і декарбонізацію. Наприклад, відновлюючи зруйновану шкільну будівлю, одразу зробити її пасивною чи з нульовим споживанням (NZEB); замість відновлення старої котельні – звести міні-ТЕЦ на біомасі чи теплонасосну станцію; прокладаючи нові електромережі – закладати можливості для приєднання розподілених ВДЕ, установлювати “розумні” системи керування. Всі ці речі коштують дорожче, ніж просто замінити розбите на аналогічне. Тому міжнародна фінансова допомога має покрити цю різницю – і ми вже бачимо таку готовність. Від нас вимагається лише підготувати якісні проекти і гарантувати прозоре використання коштів.
3. Державно-приватне партнерство (ДПП) та роль бізнесу. Окремим важливим джерелом фінансування є приватні інвестиції. Бізнес вкладається в енергоефективність тоді, коли бачить у цьому прибуток або економію. Наше завдання – створити умови, за яких проекти енергомодернізації та зеленої енергетики стануть комерційно вигідними. Тут можливі різні моделі.
Одна з таких моделей – ESCO-контракти (Energy Service Company). Це коли приватна компанія за власні кошти здійснює енергоефективні заходи в будівлі (наприклад, в школі міняє котел і утеплює, або на заводі оптимізує електроспоживання), а замовник потім розраховується з нею зі згенерованої економії. В Україні законодавство для ЕСКО в бюджетній сфері прийнято ще у 2015–2017 рр., і сотні шкіл, лікарень, дитсадків вже уклали такі договори. Приватні фірми інвестували в модернізацію, а школи тепер платять менше за тепло, частину економії віддаючи інвестору як плату. Після завершення контракту вся подальша економія лишається закладу. Ця схема дозволяє залучати гроші бізнесу туди, де в держави бракує ресурсів. Я вважаю, що цей механізм треба далі розширювати – наприклад, дати більше гарантій для приватних інвесторів, розробити типові рішення для ОСББ тощо.
Ще один напрям – публічно-приватне партнерство у великих інфраструктурних проектах. Наприклад, модернізація систем централізованого теплопостачання міст. У багатьох країнах Східної Європи приватні компанії заходили в управління теплокомуненерго за концесійними договорами, інвестували кошти в оновлення котелень, мереж, впроваджували когенерацію. В Україні поки мало прикладів, але після війни можливо варто розглянути залучення приватних операторів до відбудови зруйнованих ТЕЦ чи теплоцентралей, із зобов’язаннями перевести їх на сучасні технології (біомаса, сміттєспалення з енергетичною утилізацією, теплоакумуляція тощо). Держава могла б залишатися власником, але приватний партнер – інвестувати і отримувати потім частку прибутку від діяльності. Головне – прописати соціальні умови (щоб тарифи були під контролем) і вимоги щодо якості послуг.
Приватний сектор також є рушієм розвитку відновлюваної енергетики. До війни Україна залучила понад 10 млрд доларів інвестицій у ВДЕ (сонячні, вітрові, малі ГЕС, біогаз). Це були саме приватні гроші, в тому числі іноземні, завдяки системі «зеленого» тарифу. Зараз, на жаль, більшість цих станцій на півдні простоює або зруйнована. Але у перспективі відновлення ми маємо створити нову модель стимулювання – аукціони на продаж «зеленої» електроенергії, контракти на різницю (CFD) тощо – аби інвестори знову прийшли. Вже сьогодні є хороший сигнал: в червні 2023 року український уряд схвалив Національний план розвитку відновлюваної енергетики до 2030 року, де ставиться ціль довести частку ВДЕ в електроенергетиці до ~50%. Виконати це можна лише залучивши приватний капітал, бо державні компанії стільки не побудують. Тому ми повинні забезпечити гарантії для інвесторів навіть у складних умовах (зокрема, страхування воєнних ризиків через міжнародні механізми типу MIGA).
Окремо згадаю роль міжнародних фондів та програм обміну досвідом. Інколи цінність має не лише фінансування як таке, а й передача знань. До прикладу, Ініціатива “Bridges of Trust” поєднувала українські громади з муніципалітетами ЄС, де однією з тем співпраці була енергетика . Українці вчились писати грантові заявки, планувати сталий енергетичний розвиток, шукати інвесторів. Це невидима, але дуже важлива інвестиція – в наш людський капітал. Зараз кілька українських міст беруть участь у проекті Green City Accord з ЄС, що теж дає доступ до консультантів і нових фінансових можливостей.
Підсумовуючи, фінансовий «продукт» для зеленої трансформації України має складатися з:
• Державних коштів (бюджетні програми, Фонд енергоефективності, субвенції громадам) – вони запускають процес і дають сигнал.
• Міжнародних донорських коштів (гранти ЄС, кредити МФО з пільгами) – вони дозволяють масштабувати і роблять проекти доступними для людей.
• Приватних інвестицій (через механізми ДПП, ЕСКО, стимулювання ВДЕ) – вони покриють те, куди держава не дотягується, і принесуть інновації.
• Партнерства між усіма сторонами. Як слушно було сказано на форумі ReBuild Ukraine 2024, ключ до успішної відбудови – це партнерство державної влади, місцевих громад, бізнесу та міжнародних організацій . Усі мають працювати як трикутник: гранти + залучення громад + дешеві кредити – це формула масштабного впровадження енергоефективності . Без просвітницької роботи з населенням, без підтримки місцевої влади жодні гроші самі по собі не дадуть ефекту, і навпаки – коли є злагоджена співпраця, ресурси знайдуться.
Як щодо регіональної політики ?
В ході цього огляду я вкотре наголошую, що підвищення енергоефективності та розвиток “зеленої” інфраструктури – це багатогранне завдання, яке включає і високорівневу стратегію, і конкретні проекти в громадах, і законодавчі зміни, і зміну поведінки людей. Для України ця тема набуває особливого значення з огляду на два чинники: євроінтеграція та воєнні виклики. Перший змушує нас впроваджувати найкращі європейські стандарти, другий – робить цю трансформацію питанням виживання та швидкої відбудови. Як народний депутат, я бачу своїм обов’язком просувати ці зміни як на загальнодержавному рівні, так і через підтримку ініціатив у рідному регіоні.
Ось кілька конкретних рекомендацій, які випливають з вищевикладеного аналізу:
• Інтегрувати європейські цілі та норми в регіональні стратегії розвитку. Кожна область і громада України має при плануванні врахувати Європейський зелений курс: цілі скорочення викидів, підвищення енергоефективності, розвитку відновлюваних джерел. Регіональні програми (наприклад, Програма розвитку області до 2027 чи 2030 року) слід узгодити з цілями 55% скорочення викидів до 2030-го та кліматичною нейтральністю до 2050-го. Це не абстракція – це означає прописати конкретні показники: скільки котелень перевести на біопаливо, скільки будинків утеплити щороку, який відсоток електроенергії в регіоні має бути “зеленою” до певної дати тощо.
• Вивчати і запозичувати кращі практики сусідів. Органам місцевого самоврядування варто активно переймати досвід польських, чеських, литовських міст. Можна організувати обміни, стажування для голів громад, комунальних енергоменеджерів. Наприклад, у тій же Литві міста відіграли ключову роль у реновації – хай поділяться, як їм вдалося переконати мешканців. Чеські колеги можуть розказати про роботу пунктів консультування населення щодо утеплення чи допомоги з документами для грантів. Такі знання безцінні, бо дозволяють уникнути “винаходу велосипеда”.
• Підтримувати місцеві демонстраційні проекти. У кожному регіоні доцільно реалізувати кілька пілотних «зелених» проектів, які стануть вітринами успіху. Наприклад, модернізувати з десяток шкіл і дитсадків за найвищим класом енергоефективності – щоб потім інші бачили результат (тепло, світло, малі рахунки) і теж хотіли так. Або збудувати модельний квартал з автономним теплопостачанням від відновлюваних джерел. У Криворізькому районі можна було б, скажімо, створити “пілот енергоефективної громади” на базі того ж Зеленодольська – забезпечити ресурси і експертизу, щоб громада повністю перейшла на LED-освітлення, впровадила енергоменеджмент скрізь, поставила сонячні панелі на всі адмінбудівлі тощо. Потім цей досвід масштабувати на інші громади.
• Адаптувати енергоефективні рішення до умов війни. Як ми бачили, деякі заходи набувають додаткового сенсу під час війни. Регіональна влада має подбати, щоб у критичних установах (лікарнях, пунктах обігріву, центрах управління) були резервні системи енергозабезпечення – бажано з відновлюваними джерелами. Слід інвентаризувати всі генератори, які передано громадам, і оцінити, де їх можна доповнити сонячними панелями чи акумуляторами, щоб зменшити витрати на пальне. Також важливо готуватися до наступних зим: продовжити програми роздачі LED-ламп, утеплення найвразливіших будинків (зокрема, де проживають багато переселенців чи постраждалих). Війна – не час відкладати енергоефективність, навпаки, це час для максимальної мобілізації в цій сфері.
• Залучати фінансування через фонди та партнерства. Регіонам варто активніше подаватися на міжнародні гранти. Зараз є безліч можливостей: і від згаданого NEFCO і в рамках Плану відновлення. Можливо, варто створити в кожній області при ОВА спеціальний відділ або проектний офіс з питань зеленої відбудови, який буде писати заявки, шукати донорів, координувати з центральною владою. Також партнерство з бізнесом: стимулювати підприємства інвестувати у власну енергоефективність (наприклад, обласні конкурси “Енергоефективне підприємство року”), пропонувати їм пільгові кредити спільно з банками. А для сфери ЖКГ – шукати інвесторів на умовах концесій. Центральна влада готова тут допомогти нормативно, але ініціатива має йти знизу: якщо місто підготує прозорий проект ДПП, знайдуться і охочі вкластися.
• Комунікувати з населенням і виховувати культуру енергоощадності. Жодні технічні заходи не дадуть повного ефекту, якщо люди не розумітимуть їх важливості. Треба продовжувати інформаційні кампанії: від шкільних уроків про зміну клімату і енергетику до порад для домогосподарств, як зекономити тепло і світло. Важлива ініціатива – залучення ОСББ, бо це реальні господарі будинків. Треба на рівні області проводити навчання для голів ОСББ, як брати участь у програмах Фонду, як реалізувати проект утеплення. Позитивна конкуренція теж діє: відзначати найкращі громади за показниками скорочення споживання чи впровадження ВДЕ, щоб інші брали приклад.
На завершення хочеться наголосити: енергоефективність – це та сфера, де виграють усі. Громадяни отримують тепліші оселі і нижчі рахунки. Держава отримує зміцнену енергетичну безпеку і менше імпорту енергоносіїв. Довкілля отримує скорочення викидів і чистіше повітря. Економіка отримує нові робочі місця в будівництві, виробництві матеріалів, сфері послуг. А в умовах війни додається ще один вимір – стійкість перед ударом ворога.
Тож, я і надалі просуватиму законодавчі ініціативи та практичні проекти, що наблизять нас до зеленої, енергонезалежної України. Європейський вибір дає нам чіткий дороговказ, а приклад наших сусідів доводить, що успіх досяжний. Уже сьогодні у наших громадах, як-от Зеленодольськ, закладаються паростки зеленої енергетики – їх потрібно плекати і множити. Вірю, що спільними зусиллями держави, бізнесу і суспільства ми зробимо Україну прикладом успішної зеленої трансформації у післявоєнному світі, де світло, тепло і чисте довкілля стануть невід’ємними атрибутами добробуту кожного українця. Це не лише про економію грошей – це про наше місце в майбутньому, про цивілізаційний вибір і перемогу на ще одному фронті – енергетичному. Ми обов’язково переможемо і на ньому, зробивши Україну сильнішою, ніж будь-коли.
