Період 2021–2025 років став для Державної екологічної інспекції України (ДЕІ) випробуванням на міцність та ефективність. Ще до початку повномасштабної війни інспекція зіштовхувалася з хронічними проблемами – застарілими підходами до контролю, низькими штрафами, корупційними ризиками та нескінченною “реформою екоконтролю”, що ніяк не могла вийти за межі декларацій .
З 2022 року додалися нові виклики: воєнні дії завдали колосальної шкоди довкіллю, і саме на плечі ДЕІ лягло завдання фіксації цих збитків та реагування на численні екологічні надзвичайні ситуації. За період повномасштабного вторгнення українському довкіллю було завдано не один трильйонпрямих збитків . Ця цифра – тривожний індикатор масштабів роботи, що постала перед інспекцією в умовах війни. Водночас воєнний стан обмежив планові перевірки бізнесу, оголивши давні структурні недоліки ДЕІ та поставивши руба питання: чи здатна інспекція виконувати свою місію за таких екстремальних умов?
У цій статті проведено критичний аналіз діяльності ДЕІ за 2021–2025 роки з акцентом на: загальну ефективність роботи, реагування на екокатастрофи (особливо у воєнний період), проблеми корупції та стан реформування, порівняння з попередніми періодами, виконання міжнародних екологічних зобов’язань, а також особливості ситуації в різних регіонах України. Аналіз спирається на офіційні звіти та заяви ДЕІ, парламентські й урядові документи, журналістські розслідування, а також висновки екологічних громадських організацій.
Загальна ефективність роботи ДЕІ: показники та динаміка
Кількість перевірок та виявлених порушень. У 2021 році, попри пандемічні обмеження, Держекоінспекція продовжувала здійснювати планові та позапланові перевірки. Загалом інспектори склали близько 15 тисяч протоколів про порушення і наклали штрафів на суму 4,6 млн грн у сфері поводження з відходами – саме ця сфера традиційно лідирує за кількістю виявлених порушень . Однак середній штраф за екопорушення досі мізерний: у 2021 році він складав лише ≈305 грн у сегменті відходів . Це абсурдно мала сума, що не створює превентивного ефекту. Для порівняння, навіть грубі екологічні порушення досі караються адміністративними штрафами в кількасот гривень, успадкованими ще з радянського законодавства. Логічно, що основним інструментом впливу інспекції стали не штрафи, а розрахунок збитків, завданих довкіллю, з подальшим виставленням претензій порушникам на добровільне чи судове відшкодування .
Великі екологічні збитки та стягнення. За допомогою розрахунку шкоди ДЕІ у 2021 році виставила рекордні претензії окремим підприємствам-порушникам. Прецедентом стала справа ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – найбільшого металургійного комбінату країни. У вересні 2021-го інспекція виявила, що підприємство незаконно розміщувало відходи (шлами аглоцехів) на непризначеній для того ділянці без жодних екологічних дозволів . Це створювало ризики забруднення ґрунтів і підземних вод важкими металами. ДЕІ розрахувала збитки на 456,7 млн грнта пред’явила відповідну претензію підприємству . Голова ДЕІ тоді публічно наголосив, що комбінат має модернізувати виробництво замість накопичувати величезні збитки, а інспекція “продовжуватиме позапланові перевірки і нараховуватиме нові штрафи, доки підприємство не приведе свої процеси у відповідність до закону” . У підсумку «АрселорМіттал» отримав за 2021 рік претензій на ~474 млн₴ (окрім основного штрафу, ще дві нараховані суми – 8,8 млн та 15,3 млн грн за іншими порушеннями) . Цей кейс став показовим: з одного боку, він продемонстрував здатність ДЕІ фіксувати масштабні порушення і нараховувати суттєві збитки, з іншого – висвітлив проблему подальшого стягнення. Підприємство оскаржило претензію, навколо штрафу точилася правова боротьба (суд навіть тимчасово блокував рахунки комбінату) . Врешті-решт, така ситуація вказує на недоліки системи: інспекція може виявити порушення, але довести справу до реального відшкодування збитків – тривалий процес, що залежить від судів.
Вплив війни на діяльність інспекції. З початком повномасштабної агресії (2022) планові перевірки по країні були суттєво обмежені через правовий режим воєнного стану. Уряд тимчасово заборонив ряд контрольних заходів бізнесу, аби не створювати додаткового тиску на економіку. Це призвело до різкого спаду кількості перевірок у 2022 році (у порівнянні з попереднім періодом). Фактично інспекція зосередилася на двох напрямках: реагування на аварії/злочини проти довкілля, пов’язані з війною, та контроль критичних об’єктів, що можуть становити небезпеку (за окремими дозволами). Брак доступу до окупованих територій унеможливив еконагляд на значній площі країни, а активні бойові дії створювали постійні нові загрози для природи, які інспекція могла лише частково документувати (через обстріли було знищено частину стаціонарних постів моніторингу, заміновано 139 тис. км² земель тощо ). У цих умовах ДЕІ дещо переформатувала свою роботу: було створено спеціальний Штаб з фіксації воєнних еко-злочинів, розроблено методики оцінки шкоди під час війни , активізовано співпрацю з СБУ, військовими адміністраціями та міжнародними партнерами.
Втім, у другій половині 2023 – у 2024 роках, із певною стабілізацією ситуації в тилових регіонах, інспекція почала нарощувати активність. За офіційними звітами т.в.о голови Держекоінспекції Ігора Зубовача , майже всі показники діяльності ДЕІ у 2024 році суттєво зросли порівняно з 2023-м . На розширеній нараді ДЕІ у квітні 2025 т.в.о. голови інспекції Ігор Зубович подякував колегам за “ефективну роботу” і відзначив позитивну динаміку, що свідчить про поступове відновлення контролю . Зокрема, було висловлено пропозицію відновити планові перевірки хоча б у тих регіонах, де не ведуться бойові дії, аби не допустити повного розхолодження екоконтролю . Народні депутати – керівництво профільного комітету – підтримали цю ідею, визнавши, що тривала відсутність планових перевірок негативно впливає на екологічну ситуацію .
Водночас слід чесно визнати: кількісне зростання показників ще не дорівнює якісним зрушенням. Наразі інспекція переважно реагує на вже скоєні порушення (принцип “пожежної команди”), але майже не реалізує превентивної екологічної функції. Система екологічного моніторингу та раннього виявлення ризиків перебуває поза прямою компетенцією ДЕІ і потребує посилення з боку Міндовкілля та місцевої влади. Бізнес-асоціації вказують, що пріоритети влади і бізнесу в екосфері досі слабо синхронізовані: підприємства очікують стимулів до екомодернізації і прозорих правил, а контролюючий орган здебільшого діє карально, часом невиправдано прискіпливо до дрібниць, але не може впоратися з найбільшими забруднювачами без системних змін . Отже, ефективність ДЕІ наразі обмежена рамками застарілої моделі роботи, що потребує негайного реформування – про це детальніше далі.
Реакція на екологічні катастрофи і надзвичайні ситуації
Воєнні екоцидні злочини і роль ДЕІ. Безпрецедентний за масштабом виклик для довкілля України – повномасштабна війна, розв’язана рф. З першого дня вторгнення (24.02.2022) Держекоінспекція включилася у роботу з фіксації екологічних збитків та наслідків бойових дій. Українські екоінспектори не просто збирають дані про руйнування, а формують доказову базу для міжнародних судів – адже знищення природи розглядається Україною як елемент екоциду, за який агресор має відповісти . Війна випалила сотні тисяч гектарів лісів, забруднила річки, замінувала ґрунти, знищила заповідники, спричинила викиди сотень тонн шкідливих речовин в атмосферу .
Одним із найбільших екоцидів став підрив росіянами у червні 2023 року греблі Каховської ГЕС. Ця катастрофа спричинила затоплення ~600 км² територій, втрату 14 кубічних кілометрів дніпровської води та масову загибель живих ресурсів. Держекоінспекція оперативно оцінила збитки від підриву дамби: станом на річницю трагедії (6 червня 2025 р.) підтверджено щонайменше 78 млрд грн прямих збитків довкіллю, а за повної оцінки (включно з окупованими на той час територіями) прогнозована сума може сягнути 146 млрд грн . Левова частка цих втрат – понад 75 млрд – припадає на непоправну шкоду унікальним заповідним екосистемам Нижнього Дніпра та національним паркам (“Великий Луг”, “Кам’янська Січ”, “Нижньодніпровський”, “Білобережжя Святослава”), ще понад 1,3 млрд грн – це втрата водних ресурсів Каховського водосховища . Інспекція наголошує, що остаточні цифри будуть ще більшими після деокупації територій – адже зараз фахівці не мають доступу до багатьох зон лиха і можуть лише прогнозувати масштаб впливу .
Крім Каховської трагедії, щоденно фіксуються інші воєнні екоінциденти. Для прикладу, лісові пожежі на окупованій Луганщині влітку 2025 р. – через бойові дії та відсутність належного гасіння – охопили площі понад 300 гектарів і стали справжнім екологічним лихом. Спеціалісти Луганської обласної ДЕІ, попри перебування в евакуації, дистанційно проаналізували дані й розрахували колосальну суму потенційних збитків – близько 133 млрд грн . Станом на 31 липня 2025 р. офіційно підтверджено понад 763,9 млн тис. грн шкоди довкіллю від цих пожеж (очевидно, цифра буде уточнюватися) . Цей приклад свідчить про методологію ДЕІ в умовах війни: навіть без фізичного доступу до місця події, інспектори збирають інформацію (через супутникові знімки, покази очевидців, дані ДСНС) і роблять розрахунки збитків, які згодом увійдуть до консолідованого позову України про репарації.
Варто зазначити, що Міндовкілля та ДЕІ трактували екологічний контроль під час війни як питання національної безпеки. Заступниця міністра довкілля Вікторія Киреєва підкреслювала: “Екоінспектори не просто фіксують руйнування – вони закладають фундамент для відновлення природи і сталого розвитку… Держекоінспекція – одна з ключових ланок системи охорони природи” . Таким чином, війна фактично підвищила статус інспекції, адже без неї Україна ризикує втратити мільярдні компенсації за екопошкодження, якщо не буде належної доказової бази . З іншого боку, воєнний час оголив і вразливість самої інституції: пролунали навіть пропозиції ліквідувати ДЕІ та передати її функції іншим відомствам, мотивуючи це недієздатністю старої структури (про це – далі у розділі про реформи).
На моє глибоке переконання, такий крок у розпал війни ставив би під загрозу всю справу екологічної відповідальності агресора – фактично, “з такими поспішними рішеннями ліквідації ДЕІ нам і окупантів не треба: те, що вони не донищили, ми самі зруйнуємо”, влучно зауважила моя колега-експертка .
Надзвичайні ситуації мирного характеру. Окрім воєнних викликів, Держекоінспекція у 2021–2025 роках реагувала і на традиційні екологічні надзвичайні ситуації (аварії, забруднення, стихійні лиха). Наведу кілька найбільш резонансних випадків, що ілюструють як успіхи, так і проблеми.
• Аварія на “АрселорМіттал” (Кривий Ріг). У грудні 2021 року на ГМК “АрселорМіттал” стався прорив дамби технічного резервуару, внаслідок чого вилилося ~80 тисяч м³ забрудненої води . Вода затопила прилеглі сільгоспугіддя та ринула в балки. Реакція ДЕІ була оперативною: фахівці одразу виїхали на місце, провели огляд, відібрали зразки ґрунту для лабораторного аналізу та притягнули винних посадових осіб підприємства до адміністративної відповідальності . Інспекція попередньо заявила, що розрахує розмір збитків довкіллю, щойно підтвердиться забруднення ґрунтів . Тобто цей кейс показує здатність інспекції діяти швидко і у межах повноважень: виїзд, фіксація, проби, штрафи. Проте подальша доля справи залежить від розвитку подій – чи сплатить підприємство збитки добровільно, чи буде судова тяганина, – і це знову повертає до питання, наскільки дієвим стримувальним фактором є такі аварії для промисловців.
• “Чорний сніг” у Сумах. У лютому 2021 року жителі Сум забили на сполох через осадження чорної сажі на снігу біля місцевої ТЕЦ. ДЕІ спробувала провести позапланову перевірку компанії “Сумитеплоенерго” за цією скаргою, але наштовхнулася на прямий саботаж: інспекторів просто не пустили на підприємство . Керівництво ТЕЦ відмовило у допуску, посилаючись на бюрократичні процедури – мовляв, не узгоджено час, нема керівника тощо . Інспектори навіть приїздили до головного офісу разом із журналістами, але там їх виставили за двері під приводом відсутності дозволу на перевірку . Цей випадок наочно оголив проблему безсилля інспекції перед недобросовісними підприємствами: чинне законодавство станом на 2021 рік не передбачало дієвих механізмів примусового доступу, а штраф за недопуск був сміховинним. Саме тому уряд заклав у проект реформи екоконтролю нову норму – величезний штраф до 3% від річного обороту підприємства за недопуск інспекторів . Випадок “чорного снігу” фактично став ілюстрацією необхідності такої норми: через прогалину в законі забруднювач уникнув перевірки, і потенційне порушення залишилося недоведене.
• Забруднення Чорного моря пальмовою олією. Попри війну, трапляються і надзвичайні події за участі іноземних суден. Наприклад, наприкінці 2022 року в акваторії Чорного моря біля Одеси іноземний суховантаж спричинив витік пальмової олії, забруднивши значну ділянку моря та узбережжя. Держекоінспекція Південно-Західного округу зафіксувала порушення, зібрала доказову базу і виставила судновласнику претензію на відшкодування. Результат – до державного бюджету стягнуто понад 64 млн грн компенсації від компанії-власника судна . Це можна розцінювати як успішний кейс: оперативна робота інспекції + ефективне міжнародно-правове врегулювання збитків. На жаль, такі випадки поки радше виняток – нерідко забруднювачі уникають відповідальності або затягують справи в судах.
• Лісові пожежі та повені. У західних регіонах протягом 2021–2025 рр. великою проблемою залишалися незаконні вирубки лісів, які підвищують ризики паводків і пожеж. ДЕІ регулярно виявляла факти самовільних рубок та порушень з боку лісгоспів. За офіційними даними, лише 2020 року незаконні рубки завдали Україні 445 млн грн шкоди (у Закарпатті – 35,5 млн) . У 2021-му тенденція продовжилась: інспекція фіксувала тисячі кубометрів незаконно зрубаного лісу. Проблема, однак, у тому, що винні притягаються максимум до адмінвідповідальності, а корупційні зв’язки на місцях часто унеможливлюють реальні покарання. Показовий випадок трапився на Донеччині (ще до війни): начальник і головний спеціаліст місцевої екоінспекції взяли хабар 25 тис. грн за “зам’яття” справи про незаконну вирубку, перекваліфікувавши її з криміналу в адмінправопорушення . Їх затримали, але ситуація демонструє, як корупція може нівелювати зусилля з охорони лісів. У Західній Україні схожі ризики: інспектори залежать від сприяння правоохоронців і прокуратури, а ті не завжди належно реагують на “лісову мафію”. Отже, реагування ДЕІ на стихійні лиха (паводки, зсуви, пожежі) здебільшого зводиться до констатації факту і розрахунку збитків – і далі питання фінансування відновлення лягає на місцеву владу.
Підсумовуючи, Держекоінспекція в 2021–2025 рр. реагувала на кожну більш-менш значну екологічну подію: від воєнних екоцидів до аварій на підприємствах та забруднень природи. Часто її дії були професійними та своєчасними – як у випадку з проривом дамби чи розливом олії. Однак на кожен успішний кейс припадає й по одному, де інспекцію зупинили законодавчі або корупційні бар’єри (недопуск на перевірку, “вирішення питання” за хабар тощо). Це переконливо доводить: без глибокої реформи системи держекоінспекції і підвищення її спроможностей навіть найкращі наміри інспекторів розбиватимуться об стіну старих проблем.
Корупція та реформування: чи стала ДЕІ ближчою до європейських стандартів?
Репутація та корупційні ризики. Ні для кого не секрет, що історично Державна екоінспекція мала сумнівну славу одного з найбільш корумпованих контролюючих органів. Як влучно висловився мій колега, нардеп Олександр Маріковський, “ДЕІ – орган, який до війни був відомий своєю корупцією та залякуванням підприємств на різних рівнях і який нічого не міг зробити з дійсними забруднювачами” . Схема “домовитися з перевіряючим” десятиліттями підточувала екоконтроль зсередини. У регіонах існували “такси” за приховування порушень або зменшення штрафів. Наведений вище приклад з Донеччини (хабар за заниження збитків при незаконній рубці) – лише один із численних випадків . У суспільстві склався образ екоінспектора як чиновника, що шукає, до чого б причепитися, аби отримати вигоду, натомість справжні еконегодники залишаються “поза кадром” за домовленістю. Звісно, такий стереотип частково несправедливий до багатьох чесних працівників ДЕІ, але “диму без вогню не буває”. Протягом 2021–2022 рр. правоохоронці не раз затримували співробітників інспекції на гарячому – окрім згаданого випадку, були викриття в інших областях. Антикорупційна програма ДЕІ існує, однак її дієвість залежить від політичної волі керівництва та невідворотності покарань. У 2023 році, в умовах війни, акценти дещо змістилися: корупцію в еконагляді суспільство вже не терпить, і будь-який скандал отримує розголос. Це позитивно стимулює очищення рядів, але ризики повного “перезавантаження” органу на цій підставі теж є (про них нижче).
Хронічна “реформа ДЕІ”. Про необхідність докорінної реформи системи держекоінспекції говорять щонайменше останні 10 років. Ще у 2017 році Кабмін затвердив Концепцію реформування екоконтролю, яка передбачала створення нової служби замість ДЕІ, зміну підходів до перевірок, посилення відповідальності тощо.
Проте, як це часто буває, на папері все залишилось – “Чи виконана вона? Ні! Чи хтось аналізував, чому невиконана? Ні!” – вимушена констатувати я, як у 2023 так і в 2025 році . Більше того, за попередні роки зміни часто зводилися до косметики. Згадувана стратегія 2017-го фактично лягла під сукно. У 2019–2020 рр. уряд Гончарука декларував “тотальну боротьбу з корупцією” і також анонсував перезапуск ДЕІ, але далі риторики справа не пішла. Лише у 2020 році, спираючись на напрацювання активістів та експертів, депутати подали довгоочікуваний законопроєкт №3091 “Про державний екологічний контроль”.
Проект 3091 став би правовою основою реформи: він містив норми про ліквідацію ДЕІ і створення замість неї нового органу – Державної природоохоронної служби (або інспекції з охорони довкілля) , впроваджував ризик-орієнтований підхід до перевірок, радикально підвищував штрафи (у тому числі за недопуск, як зазначалося – до 3% від обороту) , вводив сучасні інструменти роботи: автоматизовану систему для моніторингу дій інспекторів (трекінг місцеперебування, відео-аудіо фіксація перевірок тощо) , єдиний електронний реєстр підприємств з усіма дозволами і історією перевірок , більш жорсткі санкції для юридичних осіб, а також нові права інспекторів. Фактично 3091 намагався встановити прозорі правила гри і одночасно оснастити оновлену екоінспекцію потужним “зубами” для боротьби з великими забруднювачами .
Парламент влітку 2021 року підтримав цей законопроект у першому читанні (повторно) конституційною більшістю – 251 голос . Здавалося б, справа за малим – доопрацювати і ухвалити в цілому. Проте війна внесла корективи: у 2022-му реформу екоконтролю відклали як “не на часі”. Більше того, всередині влади почали лунати голоси за взагалі скасувати ДЕІ негайно і не чекати нових законів. Народний депутат, член екоКомітету Маріковський у травні 2022 відверто заявив: “Ми з колегами розробляємо проект ліквідації цього атавізму і передачі деяких функцій до МВС, а бюджет ДЕІ – на потреби ЗСУ!” . Мовляв, у воєнний час не до екології, а корумповану структуру краще прибрати зовсім, ніж латати. Ця позиція знайшла певну підтримку серед силовиків, адже є логіка передати, наприклад, функції охорони лісів чи природно-заповідного фонду лісовій охороні або поліції.
Однак ми з екологічною спільнотою одностайно виступили проти поспішної ліквідації ДЕІ без створення заміни. У розпал війни таке рішення загрожувало руйнуванням системи фіксації воєнних злочинів проти довкілля. Як справедливо зауважила виконавча директорка ЕПЛ Олена Кравченко, у збиранні доказів шкоди ключову роль грають фахівці ДЕІ – хіміки, екологи, гідрологи, геологи, юристи, і МВС їх не замінить. Якщо інспекцію ліквідувати, доказова база в судах “злетить”, і “Україна не доотримає сотні мільйонів доларів компенсацій” . Більше того, між ліквідацією старого органу і запуском нового неминуче виник би часовий вакуум – пролом у системі екоконтролю, коли нікого немає на посту. Це могло зіграти на руку агресору, який прагне максимального нищення нашої держави . Наш профільний Комітет категорично не підтримав ідею згорнути інспекцію врозпал війни. Натомість ми повернулися до системної роботи над реформою, залучивши міжнародних експертів.
Новий імпульс реформі (2023). У 2023 році Міндовкілля несподівано представило оновлену Концепцію реформування екоконтролю, яка багато в чому повторювала ідеї 2017-го, але додавала радикальний пункт: ліквідувати ДЕІ та всі її територіальні органи до кінця 2023 року і створити з нуля новий орган – Державну природоохоронну інспекцію (ДПІ) . Фактично це пропонувалося зробити урядовою постановою, не чекаючи закону 3091 (який так і завис у парламенті). На моє переконання, такий крок був погано прорахованим і передчасним. По-перше, “реформа не повинна стати черговою зміною вивіски” – не можна просто перейменувати орган, зберігши старі проблеми . Потрібна зміна принципів і процедур, а не табличок на дверях. По-друге, концепція взагалі не містила фінансово-економічного обґрунтування цієї ліквідації. Скільки коштуватиме створити нову службу? Звільнення тисяч людей, конкурси і навчання нових, паралельна робота старої і нової структур – все це величезні витрати. Мінфін прямо вказав, що “в період воєнного стану у держави є інші пріоритети витрат, ніж просто змінювати назви ЦОВВ” . У держбюджеті-2023 і проекті-2024 не було передбачено додаткових коштів на такий “шабаш” – отже, постало питання: за рахунок чого? Скоротити витрати на оборону чи соцсферу, щоб створити ДПІ? Абсурд.
Я публічно розкритикувала цю концепцію Міндовкілля як непослідовну і шкідливу . В результаті, уряд не став наразі реалізовувати план швидкої ліквідації ДЕІ. Натомість було вирішено повернутися до законопроєкту 3091 після доопрацювання. Станом на серпень 2025 року, Комітет ВРУ з екополітики провів низку консультацій з європейськими експертами (зокрема з Європарламенту) щодо найкращих практик еконагляду . Міжнародна робоча група, яку я створила при Комітеті, напрацьовує якісні рішення для реформи .
Принципова позиція: реформувати треба зміст, а не форму. Якщо й створювати нову службу, то з чіткими європейськими принципами: незалежність від політичних впливів, достатнє фінансування, фаховість кадрів, прозорі процедури. В деяких країнах ЄС (наприклад, у Німеччині) екоконтроль здійснюють автономні агентства, які об’єднують функції моніторингу і нагляду та не залежать від міністерств . В Україні ж історично “секторальні органи” (ДЕІ, Держлісагентство, Держводагентство тощо) розпорошені та підпорядковані політичному керівництву, що породжує конфлікт інтересів . Реформа має рухатися в напрямі інституційної незалежності екоконтролю, аби жоден міністр чи губернатор не міг “збити” перевірку чи зам’яти порушення за дзвінком згори.
З позитиву слід згадати, що вдалося зробити навіть без повного перезапуску ДЕІ. Так, у 2022–2023 рр. прийнято низку важливих підзаконних актів: методики розрахунку збитків від надзвичайних ситуацій і під час війни , уніфіковано підходи до дозволів на викиди , цифровізовано окремі сервіси (наприклад, запущено “ЕкоСистему” для подання екозвітності онлайн). ДЕІ також почала публікувати рейтинги ефективності регіональних інспекцій – це елемент внутрішнього аудиту, що дозволяє бачити, які області працюють результативніше (наприклад, за 2021 рік лідерами стали Донецька, Дніпропетровська та Київська області, а аутсайдерами – Хмельницька, Миколаївська, Полтавська ). Такий рейтинг – крок до підвищення внутрішньої конкуренції та виявлення проблемних терорганів.
Проте все це – дрібні острівці змін у морі старих проблем. На практиці реформування інспекції буксує: “Замість модернізації – декларації. Замість інституційної трансформації – косметичні зміни” , як я писала у своєму зверненні до Комітету. Яскравий приклад – запровадження “нового інструменту оцінки ризиків” для планування перевірок. ДЕІ гучно заявила про нього як про прорив, але фактично це виявилося просто переписуванням інструкцій, без реального цифрового рішення, без аналітики і системного підходу . Тобто інспекція ніби й робить крок уперед, але методи лишаються бюрократичними, паперовими. Також викликає питання кадрова політика. У 2023 році змінилося керівництво: після відставки голови Андрія Мальованого (очолював ДЕІ у 2020–2022 рр.), виконувати обов’язки голови призначали то одного заступника, то іншого. Чергове призначення в.о. голови – Олександра Субботенка у 2023 р. – я відкрито розкритикувала, адже в кризовий час керівником має бути антикризовий менеджер із баченням реформ, а не черговий “в.о.” без чіткої програми дій . Відверто кажучи, протягом 2022–2023 рр. ДЕІ перебувала у стані управлінської стагнації: не було ні публічної активності, ні проактивних кроків у відповідь на виклики, лише “мовчання, пасивність, відсутність позиції та навіть мінімального управлінського темпу” . Це вимусило наш Комітет викликати керівництво інспекції на килим – у листопаді 2023 р. було проведено спільну нараду за участі народних депутатів, Міндовкілля та міжнародних партнерів ПРООН . На цій нараді, до речі, голова Комітету Олег Бондаренко і я як заступниця голови наголосили на тісній взаємодії Комітету та ДЕІ у сфері реформування системи держекоконтролю . Фактично, парламентський контроль і підтримка зараз – запорука того, що реформу не спустять на гальмах.
Резюме по реформі: станом на 2025 рік Держекоінспекція все ще працює за старими правилами, хоча готові рішення та нова-стара оновлена Концепція реформування екоконтролю 2025 знову лежать на столі. Закон №3091 поки не ухвалено остаточно; питання ліквідації ДЕІ відкладено принаймні до післявоєнного періоду (і ймовірно, в нинішньому вигляді не буде реалізоване). Корупційні прояви вдалося дещо стримати точковими зачистками і пильною увагою громадськості – проте система взаємодії бізнесу та екоконтролю не стала прозорою і довірливою. Бізнес, як і раніше, часто бачить у інспекції каральний орган, що “кошмарить” підприємців, натомість влада і суспільство справедливо чекають від інспекторів реальних результатів у вигляді чистішого повітря, води і землі. Цього поки що немає. Саме тому назріла необхідність “повного перезавантаження ДЕІ”, про яке говорять і в уряді , і експерти. Але зробити це потрібно розумно – забезпечивши спадкоємність найкращих практик, збереження кадрового потенціалу і одночасно усунувши можливості для корупції. Реформа держекоконтролю “потребує справжніх дій, а не імітації”, як зазначала президентка Професійної асоціації екологів Людмила Циганок . На жаль, поки ми бачили більше імітації (концепцій, меморандумів, пілотних проектів), ніж конкретних змін на місцях.
Порівняння з попередніми періодами: тенденції
Щоб об’єктивно оцінити роботу ДЕІ у 2021–2025 роках, варто поглянути в ретроспективі: чи відбулося покращення порівняно з, скажімо, 2010-ми роками або навіть доєвроінтеграційним періодом? На жаль, відповісти ствердно важко. Основні риси екоконтролю залишаються схожими на ті, що були десятиліття тому: він “використовує застарілі підходи ще радянських часів” , а екологічна політика донедавна була на периферії уваги уряду . Тільки з підписанням Угоди про асоціацію з ЄС (2014) Україна отримала чіткий дороговказ реформ у довкіллєвій сфері . Але їх втілення просувалося повільно.
Позитивні зміни у 2021–2025 (порівняно з 2000-2010-ми):
• Підвищилася відкритість інформації: сьогодні ДЕІ публікує на своєму сайті всі плани перевірок, результати та звіти , чого раніше не було. Також працює “гаряча лінія” для громадян, електронні сервіси, присутність у соцмережах.
• З’явився акцент на стратегічних питаннях: наприклад, проблема промислового забруднення почала вирішуватися системно – у 2023 році ВРУ нарешті ухвалила Закон “Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення” (№6004-д), що імплементує директиви ЄС про інтегровані дозволи (IED). Це великий крок, який створює нові вимоги до підприємств, а ДЕІ отримає в майбутньому функції контролю за їх виконанням.
• Так само у 2022 році ухвалено базовий Закон “Про управління відходами” – він вводить європейську ієрархію поводження з відходами і ліквідує хаос у цій сфері. Для інспекції це означає оновлення критеріїв оцінки порушень: більші повноваження щодо стихійних звалищ, контроль за реєстрами відходів тощо.
• Екологічні зобов’язання України до 2030 року стали амбітнішими: оновлено Національно визначений внесок (НВВ2) до Паризької угоди – Україна взяла мету скоротити викиди парникових газів на 65% від рівня 1990 року . Це означає, що держава спонукає промисловість до глибокої модернізації. У 2000-х про таке годі було й мріяти. Відповідно, роль контролюючого органу виростає: він має стежити, щоб підприємства дотримувалися нових екостандартів (наприклад, щодо викидів СО₂, забруднюючих речовин, енергоефективності). У попередні періоди подібних завдань не ставилося взагалі – екологічний контроль був суто санкційним, а не стимулюючим до екологізації.
Негативні моменти (що не покращилося або погіршилося):
• Кадровий потенціал інспекції виснажився. Багато досвідчених інспекторів звільнилися за останні роки через низьку зарплатню і постійний стрес. Нових талановитих фахівців важко залучити: молодь не надто прагне йти в орган з заплямованою репутацією та окладом який нижче ніж в охоронця з продуктової мережі магазинів АТБ. Війна погіршила ситуацію – частина працівників мобілізовані або виїхали за кордон. В 2000-х роках, попри всі мінуси, в екоінспекції працювали ентузіасти-екологи старої школи. Нині ж є небезпека втратити “інституційну пам’ять”. Недарма євроексперти радять в ході реформування подбати про перенавчання і збереження кращих кадрів.
• Матеріально-технічне забезпечення мало чим краще за минулі десятиліття. У інспекції все ще не вистачає сучасного обладнання: лабораторії у більшості обласних підрозділів застарілі, прилади для вимірювання забруднень – дефіцит. Про автоматизований контроль викидів (на трубах заводів) мова навіть не йде – це окрема задача. У 2021–25 роках кілька проєктів міжнародної допомоги (від ПРООН, ОБСЄ) передали ДЕІ нові прилади, але цього краплина в морі.
• Судова практика щодо екологічних правопорушень як була, так і лишається складною. Більшість позовів ДЕІ тягнуться роками, а іноді суди стають на бік забруднювачів, визнаючи розрахунки інспекції некоректними або скасовуючи штрафи з процедурних підстав. Це частково стимулює недобросовісний бізнес затягувати справи, знаючи, що держава не завжди дотисне до кінця. У 2010-х було подібно, наразі – теж. Сподіваємося, новий закон про екоконтроль запровадить ефективніші механізми стягнення.
• Інтегрованість екоконтролю в загальну екосистему управління довкіллямзалишається низькою. В ідеалі, інспекція мала б тісно співпрацювати з органами місцевого самоврядування, громадами, природоохоронними NGO. Формально взаємодія є (при ДЕІ діє Громадська рада, працюють громадські інспектори ). Але реальний вплив громадськості на екоконтроль усе ще обмежений. Для прикладу, у 2019–2021 роках в регіонах активно створювалися при ОДА Екологічні штаби – майданчики для координації дій по найгостріших проблемах (вирубки, сміттєзвалища). ДЕІ входила до них, але часто такі штаби перетворювалися на безрезультатні наради. В цьому плані наразі не набагато краще, ніж раніше.
Отже, комплексно оцінюючи, можна сказати: ДЕІ у 2021–2025 рр. не зазнала революційних змін у своїй сутності. Вона успадкувала більшість хронічних проблем від попередніх періодів. Але водночас під впливом євроінтеграції та війни з’явилися “точки росту”: ухвалені сучасні екозакони (на виконання міжнародних зобов’язань), суспільство стало нетерпимішим до екозлочинів, а значить, зростає попит на ефективний контроль. Цей попит – хороший стимул для завершення реформи, яку так і не було доведено до кінця раніше.
Виконання міжнародних екологічних зобов’язань України і роль ДЕІ
Євроінтеграція і екоконтроль. В межах Угоди про асоціацію з ЄС Україна взяла на себе масштабні зобов’язання гармонізувати національне екозаконодавство з нормами ЄС – імплементувати 26 директив та 3 регламенти ЄС у сферах якості повітря, водних ресурсів, відходів, охорони природи, змін клімату та промислового забруднення . Станом на початок 2022 року прогрес у виконанні цих зобов’язань був нерівномірним, і серед усіх галузевих напрямків саме реформи довкіллєвої сфери мали найнижчий рівень наближення до вимог ЄС . Це обумовлено як об’єктивними складнощами (війна, висока вартість екологічних заходів), так і традиційною недооцінкою екопитань у минулі роки.
Проте за 2021–2025 рр. Україні таки вдалося прийняти кілька ключових законодавчих актів, передбачених асоціацією, про два з них вже згадувалося: Закон про відходи та Закон про промислове забруднення. Також оновлено закони про моніторинг повітря (впроваджено європейські стандарти спостережень, інтегровано дані різних служб) , про доступ до екологічної інформації (реалізовано вимоги Оргуської конвенції). На підході – впровадження Директиви про очищення стічних вод, Регламенту REACH (хімбезпека) тощо.
Виконання міжнародних зобов’язань напряму залежить від ефективності контролюючих органів. Європейські директиви, як правило, містять вимогу про створення системи інспекційного наглядуза дотриманням екологічних норм. У деяких випадках згадується необхідність незалежності таких інспекцій. Примітно, що в ЄС немає уніфікованої моделі: десь є окремі агентства, десь функції розподілені між різними відомствами. Але усюди діє принцип невідворотності покарання за порушення еконорм. Україні ще належить впровадити цей принцип.
Наведемо кілька конкретних міжнародних зобов’язань і оцінимо, як їх виконання корелює з роботою ДЕІ:
• Директива про промислові викиди (2010/75/ЄС) – вимагає запровадити інтегровані екологічні дозволи для великих забруднювачів і здійснювати їх регулярні перевірки за графіком, залежно від категорії ризику об’єкта. Україна лише починає імплементацію: закон ухвалено, тепер нове Міністерсво має видати підзаконні акти. ДЕІ ж отримає нову функцію: контроль за виконанням умов інтегрованих дозволів (наприклад, відповідності викидів найкращим доступним технологіям). Це велика відповідальність, адже треба буде контролювати всі ТЕС, металургійні комбінати, хімзаводи тощо за новими стандартами. Чи готова інспекція? Поки рано казати. У країнах ЄС, наприклад, є інспекційні органи з високою експертизою, що перевіряють цілу низку параметрів на підприємствах (емісії, управління відходами, енергоефективність). У нас доведеться цю експертизу піднімати “з нуля”. І тут знову постає питання реформування ДЕІ – без нього, навіть із новим законом, контроль за промзабрудненням може буксувати.
• Паризька кліматична угода (НВВ2) – хоча контроль викидів парникових газів більше сфера колишнього Міндовкілля (моніторинг, реєстри), ДЕІ теж дотична опосередковано. Зокрема, інспектори контролюють виконання умов дозволів на викиди (пил, СО₂, NOx тощо) на місцях. Нещодавно поновлено звітність операторів установок у межах МЗВ (моніторинг викидів парникових газів) – законопроект №12131 від 2024 р. повертає обов’язкову звітність, яка через війну стала добровільною . Це все частини міжнародних зобов’язань за Рамковою конвенцією ООН зі зміни клімату. Для ДЕІ це означає: доведеться перевіряти і достовірність цих звітів, і наявність на підприємствах систем моніторингу. Крім того, Україна декларує впровадження європейського механізму торгівлі викидами (ETS) – там також потрібен контроль верифікації. Хоча поки ці плани на перспективу після війни, закладати фундамент треба зараз.
• Конвенція про охорону дикої природи (Бернська, Смарагдова мережа) та вимоги ЄС щодо захисту біорізноманіття. Україна створює Смарагдову мережу територій, має посилити контроль за заповідниками. ДЕІ вже звітує, що проводить перевірки на територіях природно-заповідного фонду і виявляє там порушення (як-от у Чорнобильському радіаційно-екологічному заповіднику) . Це позитивно, але обсяг роботи великий – площа заповідників збільшується, а штат інспекторів ні. ЄС приділяє велику увагу збереженню природи, отже, інспекція має теж нарощувати фокус на ПЗФ. Проте зараз, в умовах війни, цей напрям дещо відійшов на другий план.
• Організація екологічного контролю на кордоні в контексті Базельської конвенції (транскордонне перевезення небезпечних відходів) та Монреальського протоколу (озоноруйнуючі речовини). Це теж міжнародні зобов’язання. Ще до війни ДЕІ спільно з митницею перевіряла вантажі, ловила незаконне ввезення відходів або фреонів. Під час війни обсяги перевезень зросли (в т.ч. імпорт пального, хімії), контроль послабився. Після перемоги доведеться відновити повномасштабний екологічний контроль на митницях, можливо, створити окремий підрозділ в структурі нового органу. В ЄС така функція є (митні екологічні інспектори), нам теж слід це врахувати.
Підсумовуючи, виконання міжнародних зобов’язань підштовхує Україну до реформ, але самі реформи ще не доведені “до землі”. Держекоінспекція зараз радше “наздоганяє” зміни: нові єврозакони приймаються, а інспекція потім підлаштовує свою діяльність під них. Було б краще, якби реформування ДЕІ випереджало ці зобов’язання – тоді імплементація директив йшла б швидше. На практиці ж реформа застопорилася (як вже описано вище), що уповільнює і євроінтеграцію в екосфері. Втім, є і успішні приклади: після ухвалення законів про відходи колишнє Міндовкілля разом з ДЕІ вже розробили нові критерії перевірок у цій галузі, готувались підігнати під європейські стандарти і методи інспекційного нагляду (тут допомагають проекти ОБСЄ, які аналізують європейські стандарти моніторингу наслідків війни та контролю за дотриманням природоохоронного законодавства ). Тобто, хоч повільно, але рух є.
Регіональна специфіка: аналіз по основних областях
Стан екологічного контролю та екологічні проблеми значно різняться залежно від регіону України. Розглянемо окремо ситуацію в східних, південних, центрально-північних та західних областях, спираючись на конкретні кейси 2021–2025 рр.
Східна Україна
Екологічний фронт війни. Донеччина і Луганщина – регіони, які з 2014 року були зоною екологічного лиха через бойові дії, а з 2022-го перетворилися на епіцентр екоциду. Держекоінспекція в цих областях працює в умовах евакуації: обласні управління релоковані (Донецьке – до Краматорська/Дніпра, Луганське – до Лисичанська/Дніпра раніше, тепер до Києва можливо). Прямий контроль на окупованих територіях відсутній, проте інспектори фіксують наслідки дистанційно та на деокупованих землях. Проблеми комплексні: це і масове замінування полів та лісів (тисячі гектарів палаючих лісів, приклад – пожежі біля Сєвєродонецька у 2023-25 рр. зі збитками 133 млрд₴ ), і ризики затоплення шахт та забруднення підземних вод (десятки покинутих шахт, зокрема сумнозвісна “Юнком” з ядерною капсулою, – ці процеси важко контролювати, ДЕІ може лише констатувати і попереджати про загрози). За даними колишнього Міндовкілля, понад 600 промислових об’єктів Донбасу зруйновано чи пошкоджено внаслідок війни – хімзаводи, нафтобази, шахти, очисні споруди. Інспекція разом із ДСНС проводить обстеження на звільнених територіях: так, восени 2022 року після деокупації частини Харківщини (хоч це вже Слобожанщина) інспектори виїжджали на об’єкти, брали проби води в річках (фіксували забруднення Сіверського Дінця тощо). У квітні 2025 на згаданій розширеній нараді ДЕІ представники територіальних органів доповідали про актуальні проблеми регіону, зокрема називали забруднення річок Сейм та Десна (це Сумщина/Чернігівщина) серед гострих питань . Тобто наслідки війни на сході – не локальні, вони б’ють по всьому довкіллю України.
Промислові гіганти під наглядом. До війни на підконтрольній частині Донеччини залишалися великі металургійні підприємства (Маріупольські вже знищені війною, але, наприклад, Авдіївський коксохім працював до 2022 р.), коксохіми, об’єкти енергетики. Екоінспекція фіксувала порушення: так, Донецька ДЕІ у 2021 р. притягала до відповідальності Авдіївський коксохім за перевищення концентрацій викидів, виставляла штрафи. Також в топ-5 забруднювачів 2021 згадувалася шахта “Бужанська” ДП “Волиньвугілля” (це Волинь, але теж вугледобувна галузь) – вона три роки працювала без дозволу і незаконно добула 50 тис. тонн вугілля . У Донбасі, ймовірно, багато шахт теж порушували умови, але виявити це за відсутності контролю складно.
Корупційні інциденти. Донбас неодноразово ставав “героєм” корупційних скандалів у ДЕІ. Окрім наведеного факту хабара за перекваліфікацію незаконної рубки на адмінпорушення , були повідомлення про системний “кришування” бізнесу деякими екопосадовцями. У 2021 р. голова Луганської ОДА публічно звинуватив обласну екоінспекцію в бездіяльності та змові з порушниками, просив Київ втрутитись. Врешті, керівництво Луганської ДЕІ було замінено. Проте війна розкидала кадри, і зараз важко навіть укомплектувати штати в прифронтових областях.
Підсумок для сходу: регіон потребує особливого режиму екорегулювання після війни. Можливо, доцільно буде створити спеціальну міжрегіональну екоінспекцію із розширеними повноваженнями, щоб впоратися з післявоєнною відбудовою та ліквідацією наслідків екоциду. Вже зараз очевидно, що стандартних сил ДЕІ замало для контролю і відновлення – потрібні інвестиції, залучення міжнародних експертів. Але це питання майбутнього. На сьогодні ж ДЕІ максимально документує шкоду: наприклад, за зверненнями військово-цивільних адміністрацій фахівці інспекції склали сотні актів обстеження знищених об’єктів. Ця робота менш помітна громадськості, але стратегічно важлива.
Південна Україна (Причорномор’я, Приазов’я, Крим)
Воєнні виклики. Південь України також сильно потерпає від війни – Херсонська, Запорізька, Миколаївська області частково окуповані чи були окуповані. Найбільша катастрофа – підрив Каховської ГЕС – вже розглянута вище. ДЕІ в південних регіонах фіксувала й інші воєнні злочини проти довкілля: наприклад, умисні підпали лісів росіянами на Зміїному острові, забруднення акваторії Чорного моря через затоплення суден, знищення природного парку “Кам’янська Січ” тощо. Окремо треба згадати ситуацію в окупованому Криму та навколо: окупанти ще з 2014 року завдали там величезної шкоди (знищення заповідників, незаконний видобуток піску, викачування води з Нижнього Дніпра). ДЕІ, звісно, не мала доступу до Криму, але збирала інформацію для міжнародних позовів. Зокрема, задокументовано факти незаконного вивезення російськими окупантами піску з коси Тендрівська (Миколаївщина) до Криму для будівництва, що є порушенням міжнародного права – цю інформацію інспекція передала в Мін’юст для позову.
Морське середовище і порти. Південь – це моря і порти, що мають свою специфіку контролю. Раніше екологічний контроль суден у портах здійснювала Морська екологічна інспекція, скасована у 2019 році через корупцію (це була окрема екоінспекція на воді). Її функції повернули ДЕІ, але фактично екоконтроль у портах був призупинений під тиском бізнесу (судновласники скаржилися на побори). У 2021 році знову піднялося питання відновлення контролю баластних вод, скидів у морі – особливо після аварії танкеру “Delfi” 2019 р. і розливів нафти. Однак втілити це не встигли – почалася війна, морські порти заблоковані, екологічний контроль суден обмежений “зерновою угодою”. Тим важливіше, що ДЕІ відстояла свої повноваження у випадку з розливом пальмової олії в Одесі: це довів успішний штраф 64 млн грн, стягнутий з винуватця . Вочевидь, після війни питання екоконтролю в портах треба буде комплексно вирішувати, можливо, створивши окремий підрозділ морської інспекції у складі нового органу.
Запорізька область (Приазов’я) – окремий сюжет. Там розташована ЗАЕС (Енергодар), яку окупанти перетворили на фактор екологічної та ядерної загрози. ДЕІ не має прямого стосунку до ядерної безпеки (це Держінспекція ядерного регулювання), але потенційна аварія на ЗАЕС – це й екологічна катастрофа (як Чорнобиль). Інспекція на рівні Міндовкілля бере участь у оцінках ризиків, планах евакуації тощо. Інша проблема Запоріжжя – Металургійний комбінат “Запоріжсталь” та інші заводи, які лишаються одними з топ-забруднювачів. Війна дещо зменшила їх активність (були зупинки), але повітря в Запоріжжі все одно забруднене. ДЕІ здійснює контроль там за можливості: наприклад, у 2021 р. проводилися перевірки “Запоріжсталі”, нараховувалися збитки за понаднормові викиди (суми, щоправда, невеликі). Після початку війни і до кінця 2023 такі перевірки не проводилися (мораторій), що, звісно, не сприяло покращенню екології. Тільки у 2024 р. ініціюється відновлення контролю на цих об’єктах.
Миколаївська область – її найбільша екологічна проблема (крім війни) – Південний Буг та лимани. Ще раніше були конфлікти щодо Олександрівської ГЕС (підняття рівня води затоплює Бузький гард). ДЕІ реагувала на скарги зелених – штрафувала “Укргідроенерго” на дрібні суми. Але суті проблеми це не вирішувало. 2022 року, коли Миколаїв зазнавав постійних обстрілів, екологічні питання відійшли на другий план. Наразі основне завдання – відновити водопостачання (через підрив Каховської ГЕС область втратила джерело води). Тут ДЕІ мало як може зарадити, більше робота лягає на водників.
Одеська область – крім згаданого кейсу з пальмовою олією, варто згадати Дністровський лиман(випуск стоків, які погіршують якість води). У 2021–22 рр. Одеська ДЕІ неодноразово перевіряла очисні споруди, виявляла скиди і штрафувала комунальників. Але системно це питання ще не вирішено, потрібні інвестиції в очисні.
Підсумок для півдня: війна завдала колосальної шкоди екосистемам (Херсонські плавні, узбережжя, ліси). Після деокупації цих територій ДЕІ матиме фронт роботи на роки вперед – від оцінки забруднення ґрунтів (той же Каховський мул пониззя Дніпра) до контролю відновлювальних робіт (наприклад, щоб розчищення русел, будівництво дамб йшло з дотриманням ековимог). В Криму – окрема історія, там довкілля відновлюватимуть, сподіваємось, після повернення України.
Центральна та Північна Україна
Умовно до цього макрорегіону віднесемо столицю, Київську, Черкаську, Полтавську, Сумську, Чернігівську, Житомирську області. Це регіони з відносно стабільною довоєнною ситуацією, але які відчули наслідки війни і мають свої проблеми.
Київ та область. Основні виклики: забруднення повітря (особливо промзонам у самому Києві та навколо – Дарницька ТЕЦ, Бортницька станція аерації, металургійні цехи у Білій Церкві тощо), сміттєві полігони (зокрема, полігон №5 під Києвом постійно горить). ДЕІ у 2021 р. досить активно працювала в столиці: підприємство “Енергія” (спалює сміття) отримало приписи, “Дарницькому депо” УЗ було нараховано >10 млн грн збитків за складування відходів , органи місцевого самоврядування притягалися за сотні несанкціонованих сміттєзвалищ . Тобто у столиці інспекція показувала роботу. У 2022–2025 перевірки майже не проводили (мораторій, знову ж). Екологічний стан Києва, на жаль, не покращився: смоги від спалювання трави, перевищення по формальдегіду і пилу фіксуються. ДЕІ тут більше покладається на дані моніторингу (в столиці розгорнуто датчики повітря, але вони переважно громадські чи від колишнього Міндовкілля). Співпраця з КМДА: була створена екоКомісія при міськраді, куди входить інспекція.
Полтавська область. Вирізняється потужним гірничо-збагачувальним комплексом (Єристівський і Полтавський ГЗК). У 2021 році ДЕІ виявила масштабне порушення: Єристівський ГЗК самовільно зайняв 160 га земель під відвали – збитки оцінено у 800 млн грн . Це рекорд, який став №1 у рейтингу екопорушників 2021. Судячи з даних, підприємство справді не оформило належним чином землю. Ця ситуація триває роками, і от тільки 2021-го інспекція “накрила” їх по-крупному. Чим закінчилося – відомостей немає, ймовірно, йдуть суди. Але для Полтавщини (та й загалом України) це показово: десятиліття потужний бізнес працював у режимі напівтіні щодо землекористування, і контроль лише зараз наздогнав. ДЕІ треба принципово довести цю справу до сплати коштів.
Також Полтавщина – нафтогазовидобуток (Кременчуцький НПЗ, бурові установки). Інспекція регулярно виявляла порушення на нафтопромислах (розливи нафтоводяної суміші, забруднення ґрунтів тощо) і штрафувала “Укрнафту”, “Укргазвидобування”. Суми збитків були не захмарні, але у 2021 таких кейсів кілька. Це тиха, але важлива робота.
Черкаська область – ключова проблема: хімічне виробництво (АЗОТ) і загалом якість повітря у Черкасах. Там з року в рік фіксуються перевищення забруднення від хімзаводу. ДЕІ мала обмежені важелі, бо підприємство було під санкціями, простоювало, потім знов запускалося. Певний час (2017-2019) “Азот” не працював, і повітря покращилось, але потім запуск. Інспекція проводила перевірки в 2021, знову виявляла порушення. Проте штрафи для такого гіганта – копійки. Ситуація не змінилась, а зараз, під час війни, “Азот” важливий для економіки (добрива), тож екоконтроль тимчасово на другому плані.
Сумська та Чернігівська області. Це прикордонні регіони, які з березня 2022 постійно під обстрілами. Екологічні проблеми там: забруднення річок (через промисловість і агросектор) – зокрема, Сейм і Десна, згадані у звітах ДЕІ . Чернігівщина пережила катастрофічну повінь 2018 року, і ДЕІ тоді оцінювала збитки, однак висновки щодо запобігання новим зроблені не були. У 2023 знову велика повінь – випробування для очисних споруд тощо. Це показує, що інспекції бракує повноважень впливати превентивно: вона не може вимагати від місцевої влади укріпити дамби або модернізувати очисні перед повінню – лише постфактум рахувати збитки від проривів каналізації в річки.
Чорнобильська зона (Київська обл.) – тут екологічний нагляд має свою специфіку. Під час окупації зони військами РФ (лютий-березень 2022) відбулися численні пожежі, акти мародерства на екологічних об’єктах, підвищення радіації через рух техніки. Після вигнання окупантів ДЕІ спільно з агентством з управління зоною провела низку перевірок підприємств, що працюють у зоні (ДСП “Пуща-Північна” тощо), виявила порушення природоохоронного законодавства і навіть притягнула винних до відповідальності . Це цікавий момент: війна війною, а порушення в зоні (не пов’язані прямо з війною, а з госпдіяльністю) все одно фіксуються. Зокрема, було з’ясовано, що лісгосп у зоні відчуження не дотримується правил відшкодування шкоди за самосів лісу (це нюанс лісового законодавства) – акцентували увагу на застосуванні ст.107 Лісового кодексу . Тобто навіть у таких унікальних умовах інспекція намагається виконувати функції.
Підсумок для центру і півночі: ситуація тут найближча до “мирної” – регіони не мали настільки кричущих проблем, як Донбас чи Придніпров’я, але й тут роботи не бракує. Загалом у 2021 році центральні та північні обл. не були лідерами ні за кількістю перевірок, ні за сумами збитків – вони посередині рейтингу. Під час війни ці області стали тиловими базами, багато промислових підприємств переїхало сюди зі сходу. Це створює нові виклики: на Полтавщині, Київщині з’явилися релоковані виробництва, які теж потребують контролю. ДЕІ треба буде це врахувати у планах перевірок після війни.
Західна Україна (Карпатський регіон, Волинь)
Карпатські ліси. Західні області – Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька – це легені Європи, Карпати. Найгостріша проблема – незаконні вирубки лісів. Попри заборони і мораторії, масові рубки тривали і у 2010-х, і на початку 2020-х. За оцінками екологів, за 20 років Карпати втратили ~161 тис. га лісу . ДЕІ у цих областях працювала доволі активно: виявляла десятки випадків самовільних порубок, виписувала штрафи лісгоспам, передавала матеріали в прокуратуру. Але система покарання лісопорушників недосконала: більшість справ закінчується штрафом кілька тисяч гривень або адмінпокаранням майстра лісу. Великі штрафи (мільйони грн) виставляються рідко. У 2021 році ДЕІ оцінила збитки від незаконних рубок по країні в 445 млн грн , але реальних стягнень було набагато менше.
Ще одна біда – суцільні санітарні рубки під виглядом законних. Тут інспекція часто безсила: лісгосп показує акт про хворий ліс – і формально рубка законна, хоч масштаби її катастрофічні. Проте були випадки, коли ДЕІ таки ловила лісівників на зловживаннях. Наприклад, у 2020 р. розголосу набув інцидент у заказнику “Проліски” (Закарпаття), де місцевий екс-голова села вирубав ділянку пралісу – інспекція зафіксувала порушення, передала в правоохоронні органи . Такі випадки, на жаль, поодинокі.
Бурштинова лихоманка. Північні райони Рівненської, Волинської (часто теж відносять до Заходу) славились нелегальним видобутком бурштину. У 2010-х це була екокатастрофа – тисячі гектарів місячного ландшафту. В 2020 прийняли закон, ситуація трохи втихла. ДЕІ у 2021 робила рейди по цих районах спільно з поліцією, вилучала мотопомпи. Але повністю проблема не ліквідована – старателі ховаються. За час війни, ймовірно, знов “активізувалися” (контроль ослаб). Повна ліквідація цього явища – питання альтернативних можливостей для місцевого населення.
Промислові осередки. На Заході також є промпідприємства – нафтовидобуток (Борислав, Долина), хімзаводи (Луцьк “СКФ”, “Рівнеазот”), енергетика (Бурштинська ТЕС). ДЕІ за мирний час їх перевіряла: у 2021 виставляла претензії “Рівнеазоту” за викиди аміаку під час аварії (там була НС у серпні 2021), контролювала викиди Бурштинської ТЕС (але власник – приватна компанія – зазвичай сплачує екоподаток і намагається уникнути конфліктів). Під час війни частина з цих об’єктів скоротила виробництво або зупинилась (та ж Бурштинська ТЕС часто простоює). Це дало тимчасове покращення повітря, але питання модернізації (наприклад, фільтри на ТЕС) не вирішене.
Транскордонні річки. Західні області – це витоки Дунаю (Тиса, Прут) та Дністра. Україна несе міжнародні зобов’язання щодо їх охорони (Рамсарська конвенція, угоди з ЄС). На жаль, проблемою залишаються побутові відходи у річках, які течуть з наших Карпат до ЄС. Щовесни Угорщина і Румунія скаржаться на українське сміття в Тисі. ДЕІ Закарпаття організовувала операції по розчистці берегів (акції з громадськістю), але доки не запрацює система управління відходами, це не вирішити. Прикордонна співпраця існує (спільні моніторинги води), і це плюс.
Регіональні особливості контролю. На заході у 2021 р. почали утворювати міжрегіональні округи ДЕІ (Карпатський округ – для декількох областей). Це мало б оптимізувати роботу, але іноді громади скаржаться, що тепер інспекторів менше фізично. Є також ініціативи створити муниципальні інспекції (наприклад, на Львівщині громади хотіли мати своїх екологічних інспекторів, щоб оперативніше реагувати). Закон це не дозволяє поки. Але майбутня реформа могла б залучати більше місцевих інститутів.
Підсумок для заходу: регіон зберігає найбільше природних екосистем, тому пріоритет – охорона природи і недопущення тихої деградації (ліси, водні ресурси). ДЕІ тут має переорієнтувати зусилля: замість ганятися за дрібними підприємцями, краще сконцентруватися на стратегічних речах – лісах, надрах. Поки що інспекція робила, що могла, але без реформ їй складно боротися з організованими схемами (бурштин, ліс). Війна менше зачепила Захід, тому після перемоги саме цей регіон може стати полігоном для впровадження євростандартів екоконтролю – тут легше створити пілотні проекти (наприклад, електронний облік деревини вже введено, можна і контроль рубок автоматизувати). Також західні області отримують допомогу від ЄС для довкілля – важливо, щоб ДЕІ була партнером в цих проектах, а не стороннім спостерігачем.
Висновки та рекомендації
Аналіз діяльності Державної екологічної інспекції України у 2021–2025 роках показує суперечливу картину. З одного боку, інспекція виконувала своє базове призначення – виявляла і фіксувала тисячі порушень, нараховувала мільярдні збитки, реагувала на надзвичайні ситуації та навіть адаптувалася до воєнних реалій, ставши однією з ключових структур на екологічному фронті війни . В її активі – історичні штрафи (як от 450 млн₴ для “АрселорМіттал” ), успішні кейси стягнення компенсацій (наприклад, 64 млн₴ від судновласника за забруднення моря ), документування збитків екоцидного масштабу (2 трлн₴ шкоди від війни ). З іншого боку, системні проблеми так і не були вирішені: корупційні скандали не зникли , превентивна роль контролю залишається мінімальною (інспекція майже не здатна запобігати екозлочинам, лише констатувати їх постфактум), багато рішень “нагорі” так і залишилися на папері (реформу не завершено, ДЕІ часто діє методами минулого, що визнають і самі посадовці ).
Особливо висвітлила слабкі місця ситуація війни: коли стара вертикаль “затихла”, виявилося, що без ініціативного керівництва інспекція впадає в сплячку – “мовчання, пасивність, відсутність публічної позиції” були характерні для 2021–2025 рр. . Це яскраво показує дефіцит ефективного менеджменту та політичної волі на рівні керівництва ДЕІ . Одна з причин – постійний статус “в.о.” голови Держекоінспекції, який не має достатнього мандату для рішучих кроків і, можливо, побоюється брати на себе відповідальність за кардинальні зміни.
Натомість позитивним чинником стала посилена увага суспільства і міжнародних партнерів до теми довкілля під час війни. Це підштовхує і уряд, і парламент рухатися в напрямку реформ. Як заступниця профільного Комітету я наполягаю: невідкладно потрібно поновити публічний розгляд стану реформи ДЕІ. Я звернулася з відповідним офіційним листом до голови Комітету ВРУ, де запропонувала:
1. заслухати звіт керівництва інспекції про фактичний стан справ,
2. обговорити хід виконання Стратегії реформування,
3. з’ясувати долю анонсованих “нововведень” на кшталт ризик-орієнтованої системи . На моє переконання, публічне обговорення цих питань на рівні парламентського Комітету є не лише доцільним, а й обов’язковим кроком для забезпечення відповідальності, прозорості та реального реформування державної екологічної служби .
З огляду на проведений аналіз, сформулюємо ключові рекомендації:
• Невідкладно завершити законодавчу реформу держекоінспекції. Повернутися до розгляду законопроєкту №3091 у другому читанні, врахувавши уроки війни (не допускати ліквідації без заміни, забезпечити безперервність фіксації еко-злочинів). Новий закон має ліквідувати прогалини (недопуск, мізерні штрафи) і запустити єдину електронну систему контролю . Вкрай важливо передбачити достатнє фінансування реформи – без цього вона перетвориться на бутафорію.
• Забезпечити стале керівництво інспекції. Призначити на посаду Голови ДЕІ компетентну особу з мандатом на реформу (припинити практику постійних “в.о.”). Вимагати від керівництва чіткої стратегії дій на період воєнного стану: пріоритети, показники ефективності, план відновлення екоконтролю на деокупованих територіях.
• Посилити прозорість і підзвітність. Продовжувати практику публічних звітів (ДЕІ вже публікує річні публічні звіти – це добре). Розширити взаємодію з громадськістю: активно залучати екологічні організації до спільних перевірок, як це робиться у деяких проектах . Реагувати на обґрунтовані звернення громадян оперативно і звітувати про вжиті заходи.
• Боротьба з корупцією. Посилити внутрішню безпеку в ДЕІ: регулярні перевірки доброчесності інспекторів, ротація кадрів у корупційно ризикованих напрямках (ліс, надра). Інформацію про затриманих хабарників публічно висвітлювати, співпрацювати з НАБУ, СБУ. Жодного толерування “рішал” у системі. Це питання довіри суспільства.
• Модернізувати матеріальну базу. Шукати можливості (через міжнародну допомогу) для оснащення ДЕІ сучасними лабораторіями, приладами, транспортом. Запровадити цифрові рішення: електронні екопротоколи, гаджети для інспекторів, онлайн-бази даних. Людський фактор і бюрократію треба мінімізувати – це найкраща профілактика корупції та підвищення ефективності.
• Інтегруватися у європейську мережу екоагентств IMPEL. Вчитися у колег з ЄС, переймати найкращі практики (наприклад, досвід незалежних агенцій Австрії чи Німеччини ). Використати статус кандидата в ЄС: можливо, залучити експертів Європейського екологічного агентства до тренінгів для наших інспекторів. Також варто розглянути можливість у перспективі створити автономну Національну екологічну агенцію з функціями моніторингу і контролю, підзвітну парламенту – це мрія, але цілком реалістична, якщо буде політична воля.
Насамкінець хочу наголосити: екологічний контроль – це щит, що захищає право українців на безпечне довкілля і гарантує, що забруднювач заплатить по рахунках. У воєнний час цей щит став частиною національної безпеки, у післявоєнний – стане запорукою сталого “зеленого” відновлення країни. Тому ми просто не маємо права відкладати реформування Держекоінспекції “на потім” чи зводити його до зміни вивіски. Потрібні глибинні зміни – і їх час настав.
Вірю, що спільними зусиллями парламенту, уряду, громадянського суспільства ми доб’ємося того, що ДЕІ (чи нова природоохоронна інспекція) стане європейською за стандартами, прозорою, цифровізованою службою, якій довірятимуть громадяни і яку боятимуться забруднювачі. Мої зусилля як законотворця й громадянина спрямовані саме на це.
Без перебільшення, на кону – екологічна безпека і здоров’я нинішніх та майбутніх поколінь українців.
