Сьогодні хочу відверто і від першої особи розповісти про унікальну ініціативу, яка стала справжнім рятівним колом для нашої країни в часи війни – про проєкт «Солідарні шляхи» (EU-Ukraine Solidarity Lanes).
Ця ініціатива, започаткована в травні 2022 року спільно Європейським Союзом, Україною та Молдовою, дозволила налагодити нові транспортні маршрути та не дати українській економіці зупинитися навіть під час воєнного стану . З позиції депутата, який безпосередньо працює над транспортними питаннями, хочу поділитися історією створення цих «шляхів солідарності», їхньою роллю для нашого експорту та імпорту, значенням для інтеграції з ЄС та планами на майбутнє. Буду говорити не тільки мовою цифр і фактів, а й простою, живою мовою – як людина, якій небайдужа доля України і яка особисто підтримує цей проєкт.
Роки війни показали, наскільки важливою є надійна транспортна інфраструктура ЄС і України. Коли внаслідок повномасштабного вторгнення Росія заблокувала наші порти, постала загроза: українське зерно, сталь, руда та інші товари опинилися відрізаними від світових ринків . Це була криза не тільки для України, а й для світу – адже ми постачаємо мільйони тонн продовольства десяткам країн. Європейський Союз відреагував миттєво. Вже у травні 2022 року, всього через кілька місяців після початку вторгнення, Єврокомісія презентувала комплекс невідкладних заходів, аби створити альтернативні логістичні маршрути для українського експорту – так звані «коридори солідарності» . Як сказано у повідомленні ЄС, «українське зерно та інші сільськогосподарські товари вже не можуть бути доставлені за призначенням… ситуація загрожує глобальній продовольчій безпеці, тому терміново необхідно створити альтернативні логістичні маршрути з використанням усіх видів транспорту» . Ці слова я добре запам’ятав – вони підкреслюють, що йшлося не лише про економіку, а про порятунок від голоду сотень мільйонів людей по всьому світу.
Солідарні шляхи: як все починалося. Ініціатива «Шляхи солідарності» (вона ж – «Солідарні шляхи») офіційно стартувала 12 травня 2022 року. Європейська комісія спільно з державами-членами ЄС, що межують з Україною, організували ці маршрути як відповідь на блокаду наших чорноморських портів . Першочергово йшлося про вивезення зерна та агропродукції сухопутними шляхами до портів ЄС, звідки вони могли потрапити на світові ринки. Я особисто стежив за цим процесом: тисячі вагонів і вантажівок з українським зерном у травні 2022-го стояли на кордоні в чергах, час очікування подекуди сягав 16–30 діб . Сотні тисяч тонн збіжжя накопичувалися в силосах, ризикували зіпсуватися . У цій надзвичайній ситуації Україна і ЄС діяли як одна команда.
Для запуску «Солідарних шляхів» були задіяні всі можливі рішення. По-перше, розширення пропускної спроможності: бізнесу в ЄС було рекомендовано негайно надати додаткові вантажні вагони, контейнери, автомобілі й баржі. Єврокомісія створила спеціальну логістичну платформу для координації запитів перевезень, а країни ЄС відкрили «єдині вікна» – контактні пункти, що спрощували комунікацію щодо перевезень . По-друге, спрощення процедур на кордоні: національні митниці отримали вказівки бути максимально гнучкими та збільшити штат, щоб пришвидшити перевірки на пропускних пунктах . Як депутат, я підтримував ці зусилля й зі свого боку – ми в парламенті оперативно ухвалювали необхідні зміни до митних і прикордонних процедур, щоб усунути бюрократичні перепони. По-третє, пріоритизація експорту зерна: європейські залізниці виділили у своїх графіках окремі «вікна» для українських потягів з агропродукцією . По-четверте, пошук місць зберігання: ЄС допомагав знайти додаткові складські потужності на своїй території для тимчасового зберігання зерна, поки воно чекає на перевантаження . Усі ці кроки були екстреними, але надзвичайно ефективними.
ЄС-Україна «Solidarity Lanes» – справжня транспортна “артерія життя” для України: нові сухопутні та річкові маршрути з’єднали українську і європейську інфраструктуру, дозволивши підтримати економіку під час війни.
Уже в перші місяці роботи «Солідарних шляхів» стало зрозуміло, що вони суттєво пом’якшили продовольчу кризу. За період з травня до кінця жовтня 2022 року спільними зусиллями сухопутних коридорів та Чорноморської зернової ініціативи Україні вдалося експортувати близько 25 млн тонн зерна, олійних культур та супутніх продуктів на світові ринки . Причому «шляхи солідарності» тоді були єдиним каналом для всіх інших (несільськогосподарських) товарів, а також для імпорту критичних ресурсів – пального, гуманітарних вантажів, обладнання . Як результат, вже за перші півроку функціонування ці маршрути принесли українським фермерам і бізнесу понад 15 млрд євро життєво необхідних доходів . Це колосальні цифри, за якими стоять врятовані підприємства, збережені робочі місця і накормлені країни, що залежали від нашого зерна.
Економічне значення «шляхів солідарності» в цифрах і фактах
Давайте поглянемо на конкретні результати, яких вдалося досягти завдяки цій ініціативі. Говорячи як парламентар і член транспортного комітету, я звик спиратися на перевірені дані – і вони вражають. Отже, з травня 2022 року, тобто від старту проєкту і до сьогодні, «Солідарні шляхи» дозволили Україні експортувати близько 189 мільйонів тонн різноманітних товарів . Уявіть собі цю цифру – 189 млн тонн! З них приблизно 93 млн тонн – це сільськогосподарська продукція, в тому числі майже 87 млн тонн зерна та олійного насіння . Решта – 96 млн тонн несільськогосподарських вантажів: руда, метал, хімічна продукція та інше . Для мене, як депутата від Криворіжжя – регіону металургів і гірників – особливо знаково, що ця ініціатива допомогла вивезти українську руду та сталь за кордон навіть коли морські порти були заблоковані. Наші заводи продовжили працювати, продукція дісталася європейських споживачів – і в цьому теж величезна заслуга «шляхів солідарності».
Також імпорт в Україну великою мірою залежить від цих маршрутів. За цей самий період (травень 2022 – літо 2025) по «солідарних коридорах» ввезено близько 78–81 млн тонн різних вантажів . Серед них – пальне, добрива, обладнання, автомобілі, а також військова техніка й гуманітарна допомога. Знову ж таки, з досвіду роботи в парламенті можу підтвердити: коли навесні 2022 року в Україні виникла криза пального через знищення ворогом наших нафтобаз, саме європейське пальне, що надходило бензовозами й залізницею через західний кордон, підтримало посівну кампанію і мобільність армії. Близько 80% усього імпорту зараз приходить до нас через «шляхи солідарності» (лише 20% – морем) . Це означає, що без цих наземних “артерій” наша економіка задихнулася б від браку матеріалів, пального та техніки.
Загальний обсяг двосторонньої торгівлі, що пройшов по «солідарних маршрутах» – експорту й імпорту разом – оцінюється в понад 220 мільярдів євро за час функціонування проєкту . Тільки вдумайтеся: це майже чверть трильйона євро товарів, які рухалися між Україною та світом альтернативними шляхами, незважаючи на всі перешкоди війни! Для українського експорту цей показник сягає ~63–64 млрд євро виручки – грошей, які отримали наші підприємства, аграрії, держава врешті-решт (через податки та валютну виручку). Як депутат, я розумію, що ці кошти – це стійкість нашого бюджету, зарплати працівників, фінансування армії. Отже, економічна роль «шляхів солідарності» колосальна: вони забезпечили нам ринок збуту і постачання в умовах війни.
Хочу навести ще кілька цікавих фактів. У травні 2025 року близько 60% всього експорту української несільськогосподарської продукції йшло саме суходолом через ЄС (лише 40% – Чорним морем) . Тобто наш експорт металів, машин, дерева тощо зараз більшою мірою залежить від сухопутних коридорів. Щодо агроекспорту ситуація дещо інша: приблизно 20% зернових та олійних культур у травні 2025 ми вивозили через «шляхи солідарності», а 80% – морським шляхом . Здавалося б, морем йде більше. Але це пояснюється тим, що на той момент ще діяв (до липня 2023 року) так званий «зерновий коридор» – Чорноморська зернова угода. Про неї скажу окремо далі. Важливо інше: загалом із травня 2022 року 40% усього експорту зернових з України забезпечили саме сухопутні коридори (іншими словами, майже половину відвантажень продовольства ми здійснили не через порти, а через західні кордони) . Це мільйони тонн збіжжя, які поїхали в Європу залізницями і баржами Дунаєм, рятуючи світ від голоду.
Підсумовуючи цифри, які я як депутат ретельно проаналізував, можна з впевненістю сказати: «Солідарні шляхи» стали економічним рятівним колом України у 2022–2023 роках . Вони підтримали наш ВВП, допомогли уникнути обвалу національної валюти, наповнили бюджет. А для світу ці коридори забезпечили безперебійне постачання продовольства та сировини. Уявіть, якби цього не сталося – глобальні ціни на зерно били б рекорди, багато країн стикнулися б з дефіцитом продовольства. Натомість завдяки солідарності Європи та зусиллям українців ми втримали стабільність.
Впровадження ініціативи: координація України та ЄС
Як народний депутат, що працює у Комітеті з питань транспорту та інфраструктури, я хочу розповісти, хто саме і як реалізовував цю ініціативу на практиці. За лаштунками цифр про мільйони тонн стоїть титанічна робота команд в Україні та Європі.
Перш за все, це, безумовно, Європейська комісія – орган виконавчої влади ЄС. Саме Єврокомісія (очолювана президенткою Урсулою фон дер Ляєн) розробила План дій «Шляхи солідарності» і взяла на себе роль координатора. На рівні Єврокомісії ключову роль відігравала комісар з питань транспорту Адіна Велян. Вона ще у травні 2022 чітко окреслила масштаб завдання: «20 мільйонів тонн зерна повинні залишити Україну менш ніж за три місяці, використовуючи інфраструктуру ЄС. Це колосальний виклик…» . Ці слова пролунали, коли ми в парламенті тільки усвідомлювали обсяги проблеми. Команда комісара Велян разом з профільним генеральним директоратом (DG MOVE) запустила регулярні зустрічі з представниками сусідніх країн, України, Молдови, транспортними операторами. Було створено Спільну координаційну платформу, де узгоджували попит і пропозицію перевезень, розв’язували «вузькі місця» (bottlenecks) на кордонах . У цю платформу, до речі, увійшли і представники українського уряду та бізнесу.
З українського боку провідну роль у впровадженні «шляхів солідарності» відіграло Міністерство інфраструктури України (нині Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури). Наш міністр інфраструктури перебував на постійному зв’язку з колегами з ЄС. Пам’ятаю, як у червні 2023 року пан Кубраков разом з комісаром Велян підписували історичну Угоду про транспортне безвізове сполучення – підключення України до програми «Connecting Europe Facility», яка передбачає 33 мільярди євро на розвиток української транспортної інфраструктури . Ця угода офіційно зробила Україну частиною європейської транспортної мережі: кошти підуть на модернізацію прикордонних переходів, будівництво нових шляхів, розвиток експортної логістики на західному кордоні . Фактично, ЄС відкрив нам доступ до свого інфраструктурного фонду, чого раніше не траплялося з країнами-нечленами. Я був надзвичайно радий підтримати цю ініціативу як депутат – Верховна Рада ратифікувала всі необхідні угоди дуже швидко, бо розуміла їхню критичність.
Хочу відзначити внесок і нашого парламентського Комітету з питань транспорту та інфраструктури. Ми тісно співпрацювали з урядом, оперативно приймали рішення для імплементації домовленостей з ЄС. Зокрема, ще в 2022 році Верховна Рада затвердила угоду про так званий «транспортний безвіз» – взаємну відміну дозволів на вантажні автоперевезення між Україною та ЄС. До війни наші перевізники отримували обмежену квоту дозволів для фур до Європи, і цих дозволів хронічно бракувало . У червні 2022 року, коли багато східних шляхів було втрачено через бойові дії, Євросоюз пішов назустріч – і ми разом скасували цю бюрократію. Угода про лібералізацію вантажних автоперевезень була підписана в червні 2022-го, а згодом кілька разів подовжена (нині вона діятиме щонайменше до кінця 2025 року) . Що це дало? Українські фури тепер вільно їздять Європою без спеціальних дозволів, а європейські – в Україні . Це різко прискорило перевезення експорту через кордон. Крім того, домовились визнавати українські посвідчення водія – нашим далекобійникам більше не потрібно оформлювати міжнародні права . За перший рік дії “транспортного безвізу” експорт українських товарів автодорогами виріс на 45% . А найголовніше – ця угода підтримує ініціативу «Шляхи солідарності», бо спрощує транспортне сполучення і дозволяє перевозити життєво важливі товари швидше . Як підкреслив, у свій час, заступник міністра інфраструктури Сергій Деркач, завдяки цій лібералізації імпорт з ЄС до України зріс на 45%, а експорт нашими дорогами – також на 45% . Погодьтеся, це чудовий приклад того, як спільні дії на рівні політик дають конкретний результат.
До реалізації «шляхів солідарності» долучилися й інші українські відомства: Міністерство фінансів та Державна митна служба (щоб інтегрувати наші митні сервіси з європейськими – Україна приєдналася до спільної транзитної системи ЄС NCTS, що теж пришвидшило перетин кордону), Міністерство аграрної політики(керувало потоками зерна, взаємодіяло з європейськими колегами щодо квот, уникнення надлишку нашого зерна на їхньому ринку) та Міністерство закордонних справ (яке на дипломатичному фронті відстоювало продовження зернової угоди і паралельно домовлялося про підтримку наземних коридорів). Особливо хочу згадати про співпрацю з Республікою Молдова. Наш сусід теж став частиною цієї ініціативи: через Молдову пішли потоки вантажів до румунських портів. Був навіть відновлений старий залізничний відрізок Березине (Одесчина) – Басарабяска (Молдова), який не працював 25 років – його відкрили в серпні 2022-го, щоб пустити потяги з українським зерном до дунайського порту Джурджулешть. Це прекрасний приклад синергії: координація зусиль центральних органів влади України, Єврокомісії, сусідніх держав та приватного бізнесудала змогу швидко розгорнути нові логістичні маршрути .
Не можу не подякувати і нашим європейським сусідам – Польщі, Румунії, Словаччині, Угорщині. Попри окремі робочі питання (скажімо, суперечки щодо імпорту зерна, які виникали і які ми спільно намагаємось вирішувати), ці країни взяли на себе основний тягар перенаправлення потоків. Польща інвестувала у свої прикордонні дороги та залізниці, щоб збільшити пропускну спроможність. Румунія здійснила величезні зусилля на Дунаї: розширила канали Суліна та Бистре, збільшила кількість лоцманів, організувала цілодобову роботу своєї річкової інфраструктури . Завдяки цьому судна швидше проходять до українських дунайських портів Рені та Ізмаїл, зменшилися черги в дельті. Словаччина та Угорщина спростили транзитні процедури для наших вантажів. Єврокомісія відзначила, що прикордонні держави-члени ЄС «доклали величезних зусиль та багато інвестували, щоб полегшити ці торговельні маршрути» . Від себе додам: як очільник підкомітету з питань автомобільних доріг, я на власні очі бачив, як наші західні КПП (Краківець, Ягодин, Рава-Руська та інші) перетворилися на величезні транспортні хаби. Ми в Раді навіть жартували, що невеличкі містечка на кордоні стали «перевалочними столицями» України. Але це реальність війни – і з нею усі впоралися якнайкраще.
Міжнародна координація в дії: зустріч високого рівня у форматі QUINT (Україна – ЄС – США – Румунія – Молдова) в Кишиневі, січень 2025 року, присвячена розвитку Дунайського кластеру «шляхів солідарності». Завдяки скоординованим зусиллям Україна, сусідні країни та партнери працюють над розширенням альтернативних маршрутів експорту і підсиленням логістики Дунайського регіону.
Координація продовжується й досі. В січні цього року представники нашого комітету брали участь у робочій зустрічі в Одесі з делегацією Єврокомісії та Дунайської комісії: де обговорювали, як збільшити пропускну здатність дунайських портів, які інвестиції потрібні. Європейський інвестиційний банк, до слова, ще наприкінці 2022 року оголосив про план виділити до 300 млн євро на проєкти, що відповідають цілям «шляхів солідарності» (більша частина цих грошей піде на модернізацію автомобільних і залізничних шляхів) . Світовий банк підключився – у 2023-му підготував проект ремонту зруйнованої війною інфраструктури на $100 млн, з фокусом на залізницю та дороги, що ведуть до західних кордонів і дунайських портів . Тобто фінансування й експертиза надходять від усіх партнерів. Такі координовані зусилля продовжують розвивати “шляхи солідарності”, які стали важливим чинником підтримки української економіки та міжнародної стабільності .
Шлях до єдиного ринку ЄС та відбудови України
Ініціатива «Солідарні шляхи» має значення не лише як антикризовий захід. Вона вже зараз вплітає Україну в тканину єдиного європейського ринку та наближає нашу перемогу і повоєнне відродження. Як депутат, я бачу в ній прототип майбутньої інтеграції транспортних систем України та ЄС.
По-перше, завдяки цим коридорам відбулося де-факто приєднання України до внутрішнього ринку ЄС у сфері транспорту. Я вже згадав про “транспортний безвіз” – спрощення автоперевезень, яке було тимчасовим на час війни, але тепер його планують зробити постійним до кінця 2025 року . Ми також домовилися з ЄС про спільний авіаційний простір (авіабезвіз) – як тільки безпекова ситуація дозволить, українське небо відкриється для європейських перевізників і навпаки. У сфері залізниці теж відбуваються важливі речі. Україна і Молдова офіційно інтегруються до Транс’європейської транспортної мережі (TEN-T) – ключової інфраструктурної системи ЄС . Уже затверджено плани розширення чотирьох європейських коридорів TEN-T на територію України: це Балтійсько-Чорноморсько-Егейський, Рейнсько-Дунайський, Балтійсько-Адріатичний та Північно-Балтійський коридори . Простими словами, магістральні дороги й залізниці від портів Гданська, Роттердама, Гамбурга, від Балтії до Середземномор’я, тепер проєктно продовжуються до Львова, Києва, Одеси. Це колосальний крок до усунення бар’єрів у логістиці та зниження витрат на перевезення . Для українського бізнесу це означатиме швидші поставки і меншу бюрократію, а для споживачів – ширший вибір товарів і нижчі ціни.
Що важливо, інтеграція в TEN-T відкриває шлюзи для інвестицій. Згадаю знову про фонд Connecting Europe Facility: ставши його учасником, Україна може розраховувати на гранти ЄС, які покриватимуть до 50% вартості великих інфраструктурних проектів . Вже подано перші 6 проектних заявок від України, результат відбору очікуємо найближчим часом . Йдеться про будівництво нових пунктів пропуску, модернізацію залізниць європейської колії до наших логістичних центрів, покращення річкових портів на Дунаї тощо. Це не лише покращить логістику, але й дасть поштовх економіці: нові робочі місця, залучення інвесторів, технологічний розвиток . Інтеграція транспортних мереж – це частина повоєнної відбудови, яку ми починаємо вже зараз за підтримки ЄС.
По-друге, ініціатива «Шляхи солідарності» стала каталізатором для гармонізації наших правил і стандартів з європейськими. Працюючи над її втіленням, Україна прискорила імплементацію кількох євродиректив – зокрема щодо спрощення прикордонних процедур, санітарного та фітосанітарного контролю, взаємного визнання сертифікатів. Уряд створив спільні з європейцями робочі групи, де вирішуються технічні питання – наприклад, як уніфікувати електронні накладні, обмін митними даними, спростити сертифікацію вагонів і контейнерів. Усе це – невидима оку рутинна робота, але саме з таких речей і складається інтеграція до єдиного ринку ЄС. Показовий момент: у липні 2023 року, коли Росія вийшла зі “зернової угоди” і знову постала потреба наростити наземний експорт, президентка Єврокомісії фон дер Ляєн заявила, що «ЄС працюватиме над забезпеченням продовольчої безпеки всіма наявними способами – такими як коридори солідарності на кордонах з Україною» . Ця фраза – про “всі наявні способи” – насправді означає мобілізацію усіх політик і інструментів ЄС. І ми бачимо, як до справи підключаються різні галузеві ініціативи: і торговельні преференції (ЄС обнулив мита на українські товари), і програми підтримки фермерів, і фінансування бізнесу. Шляхи солідарності стали багатовимірним проєктом, який поєднав логістику, торгівлю, фінанси та дипломатію . Це справжній приклад найкращих європейських практик, коли вирішення кризи одночасно прискорює структурні реформи та інтеграцію.
По-третє, не можна не сказати про масштабну повоєнну відбудову України, де роль «шляхів солідарності» буде ключовою. Вже зараз, під час війни, ми фактично будуємо нову логістичну систему, орієнтовану на Захід і на весь світ, а не лише на традиційні напрямки. Після нашої перемоги ці маршрути не зникнуть – навпаки, вони отримають ще більше значення. Уявімо: Україна стане членом ЄС, отже, кордон з Польщею, Словаччиною, Румунією стане внутрішнім ринковим кордоном. Ті інфраструктурні проекти, що почалися зараз (нові дороги, модернізація залізниці, розширення портів Дунаю), служитимуть і цивільним, і військовим потребам відбудови. Через «солідарні коридори» до нас підуть мільйони тонн будівельних матеріалів, техніки для відбудови зруйнованих міст, імпортного обладнання для модернізації заводів. В зворотному напрямку – вже мирна Україна нарощуватиме експорт до ЄС: не лише сировину, а й продукцію глибокої переробки, промислові товари. Інтегровані транспортні мережі зроблять цей обмін максимально ефективним і швидким, без зайвих простоїв на кордонах. Це і є той «безшовний» єдиний ринок, до якого ми прагнемо.
Більш того, розвиток логістики з Європою відкриває нам регіональні перспективи. Україна географічно може стати транзитним мостом між Європою та Азією. Вже сьогодні опрацьовуються маршрути через Чорне море і Кавказ – так званий Середній коридор до Центральної Азії і Китаю. Наші порти на Дунаї можуть стати точкою стикування європейської річкової системи з Чорним морем. Іншими словами, «шляхи солідарності» закладають основу для того, щоб Україна перетворилася на ключовий транспортно-логістичний хаб регіону. Це амбітна мета, але війна показала, що ми здатні реалізовувати амбітні проекти спільно з партнерами. І ЄС це визнає: в Брюсселі не раз говорили, що успіх солідарних коридорів – це успіх європейської інтеграції України на практиці .
Виклики та перспективи розвитку ініціативи
Говорячи про майбутнє «Солідарних шляхів», не можна не згадати про виклики, з якими ми стикаємося, та плани їх подальшого розвитку. Хоч нам вже багато вдалося, роботи попереду теж чимало. Як людина, залучена до процесу, я бачу кілька головних напрямків.
Безпековий виклик. На жаль, ворог продовжує намагатися зруйнувати нашу інфраструктуру і зірвати експорт. Після того, як у липні 2023 року Росія вийшла з Чорноморської зернової угоди, вона вдалася до відкритого терору проти портової логістики. На той час, за даними віцепрем’єра, лише за перші 9 днів після зриву угоди російські обстріли пошкодили або знищили майже 30 об’єктів портової інфраструктури та 5 цивільних суден на півдні України. Ворог бомбить наші елеватори, склади, залізничні вузли. Особливо потерпають дунайські порти – Ізмаїл, Рені – адже після закриття «зернового коридору» вони взяли на себе левову частку агроекспорту, і Росія намагається цю артерію перерізати. Це величезний ризик. Звісно, наша ППО збиває більшість дронів та ракет, але деякі атаки завдають шкоди. Відтак, посилення протиповітряної оборони і захист транспортних коридорів – пріоритет. Ми вже бачимо, як партнери допомагають з системами ППО для портів. Крім того, шукаємо альтернативи: Україна самостійно відкрила тимчасовий чорноморський коридор поблизу узбережжя Румунії та Болгарії, і попри загрози, вже десятки суден успішно пройшли ним з українським продовольством. У червні 2025 цього шляху було вивезено 2,7 млн тонн вантажів . Тобто ми диверсифікуємо ризики. Я вірю, що спільно з НАТО та ЄС ми знайдемо рішення, щоб забезпечити сталість солідарних маршрутів навіть в умовах атак РФ – чи то додаткові військово-морські патрулі, чи то супровід конвоїв, чи нові інженерні захисти для портів.
Інфраструктурний виклик. Хоч як багато зроблено, але пропускна спроможність наземних шляхів все ще обмежена. Прикордонні переходи, особливо залізничні, працюють на повну потужність і подекуди “випирають” з чергами. Приміром, дунайські порти цьогоріч обробили рекордні обсяги – майже 30 млн тонн вантажів на рік, що в 6 разів більше довоєнного рівня . Але фізично їхні можливості не безмежні, а логістика до них (вузькі дороги, стара залізниця) – перевантажена. Ще один фактор – різна ширина колії: українська (1520 мм) і європейська (1435 мм) несумісні, тому на кордоні доводиться або переставляти вагони на інші візки, або перевантажувати зерно з вагона в вагон. Це зумовлює затримки. Я бачу рішення в масштабних інфраструктурних проєктах: треба будувати нові двоколійні стикувальні станції, термінали на кордоні, закуповувати більше перевантажувальної техніки. До речі, ЄС вже виділив перші 250 млн євро грантів і 50 млн євро на інфраструктуру для усунення «вузьких місць» на солідарних шляхах . Ці кошти підуть на сучасні сканери, розширення КПП, перевантажувальні комплекси. Є і стратегічні плани: розгорнути європейську колію прямо вглиб України на ключових напрямках. Європейський інвестиційний банк провів дослідження, яке рекомендує прокласти вузьку колію до Львова, Києва, можливо, до Одеси та інших великих вузлів . Це полегшить пряме курсування потягів до ЄС без зупинки. Думаю, після війни це завдання стане реальним – і ЄС, і ми зацікавлені інвестувати в таку інтеграцію.
Баланс інтересів і регіональні суперечки. Жодний великий проєкт не обходиться без тертя, і «Солідарні шляхи» – не виняток. На початку 2023 року аграрії деяких сусідніх країн (Польщі, Румунії, Угорщини) почали скаржитися, що дешеве українське зерно переповнює їхній внутрішній ринок, збиваючи ціни. Виникла політична напруга: кілька країн навіть тимчасово вводили заборони на імпорт наших агропродуктів, дозволяючи лише транзит. Як депутат, я займав принципову позицію – ніякі односторонні обмеження не повинні підривати європейську солідарність. Але водночас ми розуміємо й стурбованість сусідів. Тому шукаємо компроміси: Єврокомісія впровадила моніторинг потоків, щоб наше зерно саме транзитом йшло далі, до портів та країн, що його потребують, а не осідало в надлишку на прикордонних складах. Також ЄС виділив компенсації фермерам Польщі, Румунії та ін. за збитки. Цей кейс показав: треба вдосконалювати логістику, щоб уникати “заторів” товару по дорозі. У перспективі рішенням стане повна інтеграція України в єдиний ринок, де питання квот зникнуть, але до того часу маємо гнучко управляти ситуацією. Я на своєму рівні спілкувався з колегами-парламентарями з Польщі, Румунії – пояснював нашу позицію, шукав розуміння. Врешті Єврокомісія у вересні 2023 заборонила країнам ЄС вводити односторонні обмеження, і більшість суперечок було врегульовано. Це цінний досвід: справжня солідарність вимагає врахування інтересів усіх сторін та постійного діалогу.
Перспективи розвитку. Незважаючи на труднощі, майбутнє «Солідарних шляхів» я бачу оптимістично. Ця ініціатива вже довела свою ефективність і гнучкість. Вона буде розширюватися і після війни. Очікую, що Україна та ЄС сформалізують її як постійну частину нашої інтеграції. Можливо, з’являться нові маршрути: наприклад, через Балтійські країни до портів Литви й Латвії (є ідея з’єднати нашу залізницю з польським портом Гданськ, а також задіяти порти Клайпеда, Варна та інші). Інтерактивні цифрові рішення також будуть впроваджені – спільні платформи відстеження вантажів, “єдине вікно” для всіх документів при перевезенні від українського виробника до європейського порту. Це зменшить паперову тяганину і пришвидшить доставку.
Нарешті, дуже ймовірно, що формат «шляхів солідарності» стане взірцем для ЄС у реагуванні на майбутні кризи. Євросоюз вже побачив, що така тісна взаємодія з країною-партнером у надзвичайній ситуації дає плоди. Тож нашу історію співпраці в транспортній сфері вивчатимуть як модель. А для України це ще один аргумент на користь членства: ми продемонстрували, що вміємо працювати з європейцями рука об руку, захищаючи спільні інтереси.
Підсумую: «Солідарні шляхи» еволюціонували з антикризового механізму в довгострокову стратегію інтеграції та розвитку . У них великі перспективи – як в економічному, так і в геополітичному плані. Наше завдання – зберегти і примножити досягнуте. Я, як народний депутат України, твердо налаштований і надалі підтримувати цю ініціативу законодавчо, політично і особисто.
Історія «Солідарних шляхів» триває, і творимо її ми разом – українці та європейці, влада і громадяни.
Мені цікава ваша думка!
Що ви думаєте про цю ініціативу?
Чи достатньо, на вашу думку, зроблено для підтримки українського експорту під час війни?
Які ви бачите нові ідеї для покращення логістики для зерна та іншого експорту? Поділіться своїми думками в коментарях – кожна пропозиція важлива. Закликаю до конструктивної дискусії: разом ми зможемо знайти ще кращі рішення для розвитку нашої транспортної інфраструктури.
Більше того, я планую провести публічне опитування серед читачів: «Які проєкти інфраструктури ви вважаєте першочерговими для повоєнної відбудови?» Чи це нові залізничні сполучення з ЄС, чи модернізація портів, чи будівництво сучасних автострад – висловіть свою думку!
Інтерактивне опитування буде доступне на моїй офіційній сторінці, закликаю кожного взяти участь. Ваша активність і зворотний зв’язок допоможуть нам, депутатам, краще представляти ваші інтереси і працювати над потрібними законами.
Наостанок хочу подякувати всім, хто доклав зусиль до реалізації «шляхів солідарності» – від водія фури на кордоні до єврокомісара в Брюсселі. Це наша спільна перемога у тилу, яка наближає головну Перемогу. Вірю, що згуртованість і солідарність допоможуть нам вистояти і відбудувати Україну як невід’ємну частину єдиної Європи.
Разом – до перемоги, розвитку і процвітання України! 🇺🇦🇪🇺
З повагою та вірою в успіх, народний депутат України Юрій Корявченков.
