В умовах гібридної війни цифрова безпека — це питання виживання
Російська агресія проти України продемонструвала світу: цифровий фронт став не менш небезпечним за фронт фізичний. Кібератаки, спрямовані на енергетику, фінансову систему, охорону здоровʼя, логістику — стали звичним інструментом російського терору. Цей виклик спонукав Європейський Союз до рішучих дій — так народився Закон про кіберсолідарність (Cyber Solidarity Act), який набув чинності 4 лютого 2025 року.
Для нас, в Україні, цей закон — це можливий план дій, який ми маємо впровадити в національну систему цифрової безпеки. Це ключ до посилення стійкості нашої держави під час війни і фундамент цифрової безпеки в майбутньому мирному відновленні.
Що таке Закон про кіберсолідарність ЄС
Цей регламент Європейського Союзу створює комплексну інфраструктуру кіберзахисту на рівні всього ЄС. Він побудований на трьох стовпах:
1. Європейська система кіберсповіщення (European Cybersecurity Alert System) — передбачає створення національних та транскордонних кіберхабів, які забезпечують моніторинг і реагування на загрози у режимі реального часу.
2. Механізм кіберреагування на надзвичайні ситуації — це резерв кіберекспертів та провайдерів, які можуть бути задіяні у випадку масованих атак. Участь у такій системі передбачає фінансову підтримку з боку ЄС для підготовки, реагування та взаємної допомоги між країнами.
3. Механізм перегляду інцидентів — функція, яку виконує агентство ENISA, полягає у вивченні великих інцидентів, аналізі помилок і формулюванні уроків для всієї спільноти.
Чому це важливо саме зараз
📌 Кібератаки — щоденна реальність для наших органів влади, обʼєктів критичної інфраструктури, військових, лікарень, банків, медіа.
📌 Ми живемо в умовах воєнного стану, коли будь-який збій у цифровій системі може коштувати життя.
📌 Наші партнери — держави ЄС — створюють механізми солідарності, до яких ми можемо й повинні приєднатися, зокрема через асоціацію до Програми «Цифрова Європа».
Як ЄС ішов до цього рішення
Історія Cyber Solidarity Act — це логічне продовження десятирічної еволюції європейської кіберполітики:
• У 2016 році була ухвалена Директива NIS, яка вперше визначила кібербезпеку як обовʼязок державного рівня.
• У 2019 році прийнято Закон про кібербезпеку (Cybersecurity Act), який розширив повноваження агентства ENISA.
• У 2020–2022 роках були створені нові інституції: Європейський кіберцентр компетенцій (ECCC), Спільна кіберодиниця (Joint Cyber Unit) та започаткована Програма «Цифрова Європа».
• У квітні 2023 року Єврокомісія представила першу редакцію Cyber Solidarity Act.
• У грудні 2024 року закон був остаточно погоджений і підписаний, а з 4 лютого 2025 року — став обов’язковим для всіх країн-членів ЄС.
Які ключові нововведення він передбачає
Європейська система кіберсповіщення базується на кіберхабах (SOC), які створюються в кожній країні ЄС. Декілька національних SOC можуть об’єднуватися в транскордонні консорціуми, які координують реагування на загрози. Кожна країна-член має делегувати принаймні один національний центр як базовий елемент цієї системи.
Механізм надзвичайного реагування створює європейський резерв сертифікованих провайдерів кібербезпеки. Вони надають підтримку державам у разі масованих атак. Цей резерв може бути активований також на запит третіх країн, з якими підписано угоди про участь у Програмі «Цифрова Європа».
Щодо фінансування, країни-учасниці отримують до 50 % покриття витрат на національні SOC і до 75 % — на транскордонні кіберхаби. Підтримка охоплює як закупівлю обладнання, так і його обслуговування. Усі учасники повинні підписати угоди про обмін інформацією, що регламентують технічні формати, методи аналізу та безпечні канали зв’язку.
ENISA отримала повноваження проводити аналіз і публікацію звітів щодо масштабних інцидентів. Вона розробляє рекомендації для всіх учасників на основі детального аналізу технічних і організаційних факторів загрози.
Що означає це для українського парламенту
Я переконаний: Україні вкрай важливо не залишатися осторонь. Наші наступні кроки мають бути такими:
✔ Розробка та ухвалення закону про національний кіберрезерв, аналогічного до європейського.
✔ Інституційне приєднання до систем ENISA, ECCC та участь у створенні транскордонних центрів SOC.
✔ Забезпечення прозорого механізму фінансування кібероборони з держбюджету та міжнародної допомоги.
✔ Підписання угоди про участь України у Програмі «Цифрова Європа» у частині кібербезпеки.
Що кажуть європейські інституції
📌 Європейський соціально-економічний комітет вважає, що реґіональна і місцева влада мають бути безпосередньо залучені до реалізації закону.
📌 Європейський суд аудиторів попереджає, що відсутність чітких термінів для реагування, обміну даними й моніторингу — може знизити ефективність всієї системи.
📌 Європарламент домігся, щоб в остаточному тексті з’явилися нові напрями — розвиток навичок фахівців, підтримка малого бізнесу й посилення ролі ENISA.
Український виклик — наш шанс
Ми не маємо права зволікати. Кібератаки вдаряють по кожному українцю — від військового, який керує БПЛА, до пацієнта в лікарні. Наш обовʼязок — забезпечити надійний цифровий тил.
📢 Я звертаюся до колег у парламенті, до уряду, експертів, громадських організацій — давайте разом розробимо українську версію Cyber Solidarity Act. Це — питання не лише безпеки, а й довіри громадян до держави.
🤝 💬 Напишіть свою думку у коментарях або на моїх офіційних сторінках. Сильна кібердержава починається з обізнаної громади.
• Які механізми кіберзахисту ви вважаєте найважливішими для України ?
• Чи потрібна Україні окрема агенція, подібна до ENISA ?
• Як залучити до захисту цифрової інфраструктури малий бізнес і громади ?
