Війна в Україні супроводжується не лише збройною агресією, а й інформаційними атаками. Масштабна російська дезінформація стала частиною гібридної війни, спрямованої на підрив довіри суспільства та демократичних інституцій .

В таких умовах питання свободи слова набуває особливої ваги. З одного боку, право громадян на достовірну інформацію та вільне вираження поглядів є фундаментальним правом людини, гарантованим Конституцією України. З іншого – держава зобов’язана захищати свій інформаційний простір від фейків і ворожої пропаганди, що можуть завдати шкоди національній безпеці. Як знайти баланс? Свобода слова не повинна ставати жертвою війни, але й дезінформація не може залишатися безкарною, адже вона напряму загрожує суспільній стійкості та демократії . Україна сьогодні шукає оптимальні рішення, спираючись на власний досвід та міжнародні стандарти.

Парламентська медіареформа: гарантії свободи слова і протидія пропаганді. Верховна Рада України відіграє ключову роль у виробленні законодавства, що одночасно захищає свободу слова і протидіє дезінформації. У грудні 2022 року парламент ухвалив новий базовий закон про медіа – важливий крок медіареформи, який набув чинності у березні 2023-го  . Цей закон покликаний наблизити українське інформаційне поле до європейських стандартів та став однією з вимог євроінтеграції України . Нове законодавство розширило повноваження незалежного медіарегулятора (Національної ради з питань телебачення і радіомовлення) та ввело сучасні механізми співрегуляції за участі галузі . Принципово, законодавці декларували подвійне завдання медіареформи: забезпечити реалізацію права на свободу вираження поглядів і водночас захистити національні інтереси та права користувачів інформаційних сервісів . Тобто свобода слова залишається пріоритетом, але не прикриттям для ворожої пропаганди чи відверто небезпечного контенту. Закон визначив категорії забороненого контенту – зокрема виправдання збройної агресії, заклики до повалення конституційного ладу, розпалювання ворожнечі тощо – і надав регулятору право вимагати їх видалення, а у разі відмови – накладати санкції аж до тимчасового блокування ресурсу . Вперше під регулювання підпали онлайн-медіа та платформи, які раніше були поза сферою уваги законодавства. Запроваджено добровільну реєстрацію інтернет-ЗМІ: сайти, сторінки в соцмережах, YouTube-канали і навіть популярні телеграм-канали можуть офіційно реєструватися як медіа . Це важливо для підвищення прозорості – зареєстровані онлайн-медіа нестимуть чіткішу відповідальність і зможуть долучатися до співрегуляції галузі  . Водночас парламент тримає парламентський контроль за втіленням медіареформи: профільний комітет аналізує діяльність Нацради, заслуховує її звіти і за потреби ініціює коригування законів. Такий нагляд покликаний гарантувати, що нові норми не переростуть у цензуру чи зловживання владою, а служитимуть саме меті – захисту інформаційної безпеки і свобод громадян.

Євроінтеграційні стандарти: Digital Services Act та співпраця з ERGA. Українська медіареформа відбувається у тісному зв’язку з євроінтеграційними реформами та досвідом Європейського Союзу. Свобода слова, прозорість медіавласності, ефективна протидія дезінформації – невід’ємні складові демократичних стандартів, яких прагне Україна. ЄС нещодавно запровадив нові правила для цифрового простору, зокрема Акт про цифрові послуги (Digital Services Act, DSA) та Акт про цифрові ринки. Вони набули чинності в Євросоюзі та встановили суворі вимоги до онлайн-платформ щодо модерації контенту, прозорості алгоритмів і відповідальності за поширення дезінформації  . Україна, отримавши статус кандидата в ЄС, зобов’язалася імплементувати ці норми у своє законодавство в процесі вступу . Фактично, наш закон про медіа вже гармонізує національні правила з європейською Директивою про аудіовізуальні медіапослуги і готує підґрунтя для впровадження DSA.

Один із прикладів європейського підходу – значні штрафи для техногігантів за невиконання правил: так, за новими регуляціями в Німеччині та Франції вже блокували російські пропагандистські канали, а TikTok було оштрафовано на $5,7 млн за порушення прав дітей . В Україні теж тепер з’являються важелі впливу на платформи, хоча до повного наближення до DSA ще треба докласти зусиль. Співпраця з європейськими регуляторами є стратегічно важливою. Наша Нацрада з питань телебачення і радіомовлення вже багато років є учасником Європейської платформи регуляторних органів (EPRA), а у 2023 році Україну запросили як спостерігача до Європейської групи аудіовізуальних регуляторів (ERGA) . Участь в ERGA дозволяє переймати найкращі практики ЄС у сфері медіаполітики, спільно протидіяти транснаціональним дезінформаційним кампаніям та готувати наше законодавство до членства в Союзі. Наприклад, завдяки координації з ERGA український регулятор долучається до робочих груп зі спростування фейків та зміцнення медійної грамотності населення . Взаємодія з європейськими партнерами також допомагає впроваджувати антикорупційні заходи в інформаційній сфері – через прозорість медіавласності та обмеження впливу олігархів і ворожих держав на український медіаринок  . Таким чином, медіареформа стала частиною комплексних євроінтеграційних реформ України, що включають і зміни в судочинстві, і антикорупційні реформи, і посилення парламентського контролю. Усі вони спрямовані на утвердження верховенства права та демократичних цінностей.

Досвід США: свобода слова як непорушний принцип.
Для порівняльного аналізу варто поглянути на підходи до балансу свободи слова та боротьби з дезінформацією у Сполучених Штатах. В США традиційно діє один із найліберальніших правових режимів свободи вираження – Перша поправка до Конституції майже не залишає уряду можливостей обмежувати навіть сумнівний чи провокативний контент. З одного боку, такий підхід максимально оберігає свободу слова в законі та унеможливлює цензуру з боку держави. З іншого – суспільство стає вразливим до навали фейків, теорій змови і маніпуляцій, адже держава обмежена в інструментах прямого реагування. Боротьба з дезінформацією у США покладається переважно на саморегуляцію платформ та громадянське суспільство. Приватні компанії – такі як Facebook (Meta), Twitter (X), YouTube – самі визначають правила модерації контенту, запроваджують маркування фейків, блокують ботів тощо. Влада ж може лише непрямо впливати, наприклад, через публічний тиск або розслідування втручання іноземних акторів у вибори. Яскравий приклад – ситуація з виборами 2016 року, коли масована дезінформація в соцмережах, пов’язана з російськими пропагандистськими «фабриками тролів», привернула увагу Конгресу США. Підкомітети Сенату провели слухання, технологічні корпорації надали дані про фейкові акаунти, але прямої заборони контенту державні органи не вводили.

Така модель захищає принцип вільного обміну думками, але не убезпечує суспільство від наслідків дезінформації – про що свідчили, зокрема, сплески насильства й теорій змови (наприклад, рух QAnon чи дезінформація про пандемію COVID-19). Американський досвід демонструє альтернативний підхід: максимум свободи, мінімум регулювання. Втім, дедалі більше експертів у США визнають, що потрібні нові інструменти протидії фейкам – не порушуючи Першої поправки, але й не залишаючи інформаційний простір беззахисним. Урок США полягає в тому, що без розвиненої медіаграмотності, фактчекінгу та відповідальної позиції самих платформсвобода слова може бути використана ворогами демократії проти самої демократії. Україна враховує цей досвід, шукаючи власну модель, яка не суперечить європейським стандартам, але й запобігає інформаційним загрозам.

Онлайн-платформи і телеграм-канали: регулювання в інтересах суспільства.
В епоху цифрових технологій особливий виклик для законодавців становлять соціальні мережі та месенджери, зокрема такі як Telegram. Саме через анонімні телеграм-канали часто поширюються чутки, панічні «вкиди» та ворожа пропаганда. При цьому Telegram став надзвичайно популярним серед українців: він поєднує функції новинної стрічки, месенджера і навіть офіційного каналу комунікації держави з громадянами (через нього розсилають сповіщення про повітряні тривоги, там ведуть свої блоги посадовці) . Ця подвійна роль Telegram – корисного інструменту і потенційної загрози – ускладнює рішення. У 2024 році у Верховній Раді було зареєстровано законопроєкт, який пропонує юридично визначити «платформи спільного доступу до інформації» (передусім це стосується Telegram та подібних сервісів) як окремих суб’єктів у сфері медіа  .

Що передбачають ці ініціативи? По-перше, замість запровадження жорсткої реєстрації пропонується зобов’язати такі платформи мати офіційне представництво в Україні – юридичну або уповноважену особу для взаємодії з державними органами . По-друге, провайдери платформ повинні будуть на вимогу Нацради розкривати інформацію про свою структуру власності та джерела фінансування . Це спрямовано проти анонімних каналів, фінансованих країною-агресором чи олігархічними структурами – адже закон прямо забороняє діяльність медіа, що контролюються резидентами держави-агресора . По-третє, у разі відмови платформи співпрацювати – наприклад, якщо Telegram не призначить представника чи не надаватиме запитаних даних – її структура власності визнаватиметься непрозорою, а державні органи України не зможуть офіційно використовувати такий сервіс . Іншими словами, неврегульований Telegram ризикує бути витісненим з державного сегмента: чиновникам і установам заборонять його використовувати, а на службових пристроях він буде під блокуванням . Це стимулює платформу до діалогу з регулятором. Варто підкреслити, що мова не йде про тотальну заборону Telegram для громадян – йдеться лише про підзвітність та прозорість. Навіть українська розвідка визнає, що Telegram несе загрози безпеці , але СБУ підтверджує: повністю заблокувати цей месенджер технічно складно і неефективно . Тому шлях – саме регуляція, а не заборона. Світовий досвід підтверджує такий підхід: наприклад, в Іспанії нещодавно суд тимчасово блокував Telegram через справу про піратство, вимагаючи від сервісу дотримання закону .

У ЄС триває дискусія про те, як змусити Telegram виконувати Digital Services Act – за неофіційними даними, база користувачів Telegram у Європі вже наближається до порогу в 45 млн, що формально зробить його об’єктом регулювання DSA . Отже, Україна діє в руслі загальносвітової тенденції: встановити правила гри для соцмереж, щоб ті не перетворювалися на безконтрольну зону інформаційних диверсій. Телеграм-канали мають отримати зрозумілий юридичний статус: великі канали фактично прирівнюються до мас-медіа, отже, повинні нести відповідальність за контент. Додатково, наш медіарегулятор спільно з професійною спільнотою нині напрацьовує критерії віднесення інтернет-ресурсів до медіа – аби чітко визначити, коли, скажімо, популярний блог чи канал має підпадати під дію медійного закону  . Це тонка матерія, адже не хочемо зарегулювати живе спілкування громадян, але й не можемо ігнорувати, коли під виглядом «особистого каналу» ведеться системна інформаційна війна. Пошук цього балансу триває, і парламент відкритий до діалогу з індустрією та експертами, щоби виробити оптимальні рішення.

Чому баланс свободи і безпеки потрібен саме зараз.  У 2026 році українське суспільство продовжує жити в умовах війни, відчуваючи щодня силу і слова, і зброї. Свобода слова vs дезінформація – це не абстрактна дилема, а реальний виклик нашого сьогодення. Саме зараз, на другому році повномасштабної агресії, інформаційний фронт є настільки ж важливим, як і військовий. Ворог намагається через фейки посіяти паніку, зневіру, розколоти нашу єдність. Наприклад, за даними компанії Meta, у 2022 році Україна стала другою у світі мішенню за кількістю координованих мереж зі скоординованою недостовірною поведінкою (тобто фабрик тролів, ботнетів), і переважна більшість цих операцій велась з території Росії  .

Ці атаки продовжуються, змінюючи тактику – від явної кремлівської пропаганди до масового наповнення інфопростору «шумом» з несуттєвих, але численних вкидів . Інформаційна безпека стала синонімом національної безпеки. До того ж, попереду неминуче постане питання проведення виборів – як тільки дозволять умови. Забезпечити в таких умовах демократичний процес, не спотворений фейками чи зовнішнім втручанням – ще одне надзавдання для парламенту. Тому вже зараз ми закладаємо законодавчі запобіжники від інформаційних впливів на вибори, посилюємо кіберзахист. Паралельно триває і євроінтеграція: відколи Україна отримала статус кандидата, кожен наш крок оцінюється і з погляду дотримання прав людини, і з погляду стійкості інституцій. Свобода медіа – одне з питань на порядку денному переговорів про вступ. Європейські партнери уважно стежать, щоб у боротьбі з дезінформацією Україна не порушила зобов’язань перед Європейською конвенцією з прав людини, не ущемила свободу слова.

Тож ми діємо обережно і прозоро: залучаємо до обговорення законів незалежні медіаорганізації, враховуємо рекомендації Ради Європи та ОБСЄ. Цей баланс важливий саме тепер, бо на кону – довіра громадян і міжнародних союзників. Українці повинні відчувати, що держава їх захищає від брехні, але не змушує мовчати правду. А світ має переконатися, що навіть обороняючись від агресії, Україна залишається відданою демократичним цінностям. Успішна медіареформа зараз – це фундамент стійкого, вільного суспільства в повоєнний час. Без перебільшення, інформаційний імунітет сьогодні врятує демократію завтра.

Парламент – гарант балансу свободи та безпеки.  Як народний депутат, я твердо займаю позицію, що свобода слова та безпека держави – це не взаємовиключні поняття, а взаємодоповнювані цінності. Верховна Рада покликана стати тим інститутом, який забезпечить їхній грамотний баланс.

Ми усвідомлюємо свою відповідальність: кожна наша законодавча ініціатива у сфері медіа повинна проходити через призму і прав людини, і національних інтересів. Парламент вже зробив значні кроки – ухвалено медіазакон, гармонізований з європейським правом , запущено реформу системи медіарегулювання, посилено відповідальність за умисне поширення дезінформації. Але робота не завершена.

Попереду – вдосконалення законодавства з урахуванням практики його застосування, конституційне закріплення незалежності медіарегулятора (що наразі ускладнено воєнним станом) , розробка нових механізмів протидії кіберпропаганді та координованим інформаційним атакам. Парламентський контроль і надалі стежитиме, щоб під виглядом боротьби з фейками не обмежувалися критичні голоси чи незалежна журналістика – це принципово. У співпраці з урядом та громадянським суспільством Верховна Рада виступає гарантом, що жодна медіареформа не порушить свободу слова законопослушних громадян. Наша мета – законодавче поле, в якому правда захищена, а брехня знешкоджена.

У час великих випробувань український парламент демонструє, що здатен бути гнучким і твердим водночас: гнучким – у впровадженні нових регуляцій під цифрову добу, та твердим – у відстоюванні базових свобод. Україна переможе у війні, зокрема, й тому, що не зрадить сама себе – не поступиться ні свободою, ні правдою.

Парламент, як виразник волі народу зробить все, щоб у нашій державі слово залишалось вільним, а інформаційний простір – захищеним. Це і є запорука стійкої демократії та успішного європейського майбутнього України.

Володимир Захарченко, народний депутат України (спеціально для NDU.KR.UA)