Сучасна безпекова реальність України формується не лише на полі бою, а й у площині стратегічного аналізу політичних та економічних процесів у рф. Європейський парламент у своєму аналітичному брифінгу, фіксує системні тенденції, що пояснюють агресивну зовнішню політику Кремля, внутрішню деградацію інститутів і поступову міжнародну ізоляцію країни .
Для українського громадянського суспільства, експертної спільноти та парламентарів ці дані мають не лише академічне значення. Вони є інструментом розуміння того, з якою політичною моделлю та ідеологією Україна протистоїть уже понад десять років.
Чи можна збудувати стабільну державу на постійній мобілізації, репресіях і війні ? Чи має майбутнє система, що ігнорує потреби власного населення заради імперських амбіцій ?
Згідно з дослідженням, за останні 26 років рф перебувала у стані війни або воєнної участі протягом 21 року. Починаючи з Чечні, через Грузію, Крим, Донбас, Сирію — і до повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році.
Це свідчить про те, що війна для Кремля стала не винятком, а нормою державної політики.
Ключові наслідки:
• мілітаризація економіки та суспільства;
• зростання ролі спецслужб;
• легітимізація насильства як інструменту управління;
• згортання громадянських свобод.
Для України це означає: агресія має не ситуативний, а системний характер.
Попри періоди зростання у 2000-х роках, російська економіка так і не стала диверсифікованою. Вона зберегла критичну залежність від енергоресурсів і державного контролю.
Аналітики Європарламенту констатують:
• відсутність структурних реформ;
• домінування державних корпорацій;
• хронічну корупцію;
• виснаження резервів.
У 2025 році зростання ВВП впало до 0,6 %, а у 2026 році прогнозується рецесія. Військові витрати витісняють соціальні інвестиції, формуючи «економіку війни».
Чи може держава розвиватися, коли її головним інвестором стає війна ?
Росія входить до числа найбільш нерівних країн світу. Понад половина національного багатства зосереджена в руках 1 % населення.
Водночас офіційна статистика бідності змінювала методологію обчислення, занижуючи реальні показники.
Це означає, що:
• реальний рівень соціального напруження значно вищий;
• середній клас деградує;
• соціальна мобільність блокується.
Для України це ще один доказ: російська модель не є альтернативою демократичному розвитку.
З 2000 по 2025 рік населення рф скоротилося на мільйони осіб. Після 2022 року негативні тенденції різко посилилися:
• високі бойові втрати;
• масова еміграція;
• падіння народжуваності;
• зростання смертності.
Прогнози ООН свідчать: до середини століття рф може втратити понад 7 мільйонів населення.
Фактично йдеться про демографічне виснаження імперської політики.
Міжнародні рейтинги Freedom House, V-Dem та Economist Intelligence Unit однозначно класифікують рф як авторитарну державу.
Основні риси:
• контроль над судами;
• знищення опозиції;
• цензура;
• фальсифікації виборів;
• криміналізація інакодумства.
Особливо жорсткий режим діє на тимчасово окупованих територіях України.
Чи можливі реформи в системі, де сама конкуренція вважається загрозою ?
Окремий блок дослідження присвячений академічній свободі:
• переслідування викладачів;
• заборона співпраці із західними університетами;
• політичні призначення;
• масова еміграція науковців.
Понад 2 500 дослідників залишили країну з 2022 року.
Це формує «інтелектуальну пустелю» майбутнього.
Санкції після 2014 та 2022 років кардинально змінили торговельну модель рф.
У 2025 році:
• частка рф в торгівлі ЄС — лише 1,1 %;
• головний партнер — Китай (близько 40 % обігу);
• різке скорочення технологічного імпорту з Європи.
Росія поступово перетворюється на сировинний додаток КНР.
1. Російська модель — це системна деградація
Вона базується на війні, репресіях і ресурсному виснаженні.
2. Агресія має довгострокову природу
Зміна поведінки Кремля без трансформації системи малоймовірна.
3. Європейський вибір України — стратегічно обґрунтований
Демократичні інститути — єдина альтернатива авторитарному занепаду.
4. Парламентський контроль і просвіта — ключові інструменти стійкості
Сильне громадянське суспільство знижує вразливість до дезінформації.
Дані Європейського парламенту демонструють: 26 років персоналізованої влади не створили стабільної держави — вони сформували систему постійної кризи.
Для України цей аналіз — не просто портрет сусіда. Це застереження.
Сьогодні ми маємо запитати себе:
• Чи достатньо ми інвестуємо в інститути ?
• Чи захищаємо незалежні медіа ?
• Чи підтримуємо парламентський контроль ?
• Чи залучаємо громадян до ухвалення рішень ?
Від відповідей на ці питання залежить не лише перемога у війні, а й якість миру після неї.
Запрошуємо до обговорення:
Як, на вашу думку, Україна може використати європейський досвід для посилення власної стійкості ?
